Вдосконалення техніко-тактичної підготовленості хортингістів

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Вдосконалення техніко-тактичної підготовленості хортингістів

Наталя Бойченко

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження проблеми формування техніко-тактичної майстерності спортсменів посідає одне з провідних місць у сучасній світовій та українській спортивній науці й практиці (Д. Д. Донський, С. С. Єрмаков, В. М. Платонов, Л. П. Матвєєв та ін.). Відбувається активний пошук нових форм, засобів та методів удосконалення техніко-тактичної підготовки спортсменів різних видів спорту (К. В. Ананченко, А. Ф. Алексєєв, А. І. Клименко, В. С. Мунтян та ін.). Науковці, практики (С. С. Єрмаков, А. Б. Жадан, А. Н. Лапутін, В. В. Лялько, К. К. Мартишевський, О. В. Осадчий, В. М. Платонов, В. Л. Уткін та ін.), звертаючи увагу на тенденції розвитку сучасного спорту, передбачають розробку та застосування нових спеціальних технічних засобів, які б радикально впливали не тільки на зростання спортивних досягнень, а й на зміни спортивної техніки, тактики, а також методики підготовки в різних видах спорту. Спеціальні технічні засоби сприяють ефективнішому розвиткові рухових здібностей спортсмена, водночас удосконалюють технічні вміння, навички та фізичні якості під час спортивного тренування, створюють необхідні умови для точного контролю й управління найважливішими параметрами тренувального навантаження.

Незважаючи на те, що проблемі розробки технічних засобів у бойових мистецтвах присвячено чимало наукових досліджень: зокрема принципам розробки „важких“ боксерських споруд, які імітують бойові позиції та різноманітні удари супротивника (А. В. Лукашенок, В. А. Беліков, В. Л. Родіонов та ін.); пристроям для розвитку рухових якостей (В. Кім, С. Мічник та ін.); приладам для підрахунку кількості ударів, які широко застосовуються в суддівстві (Б. Бутенко, Е. Дружинін та ін.), а також приладам для вимірювання швидкості та сили удару, швидкості й точності реагування, швидкісно-силової підготовки боксерів та тренажерно-дослідницьких апаратурних комплексів, які системно аналізують дії спортсмена (В. Таймазов, Е. Петренко, М. Савчин та ін.); робіт, що спрямовані на вдосконалення техніко-тактичної підготовки спортсменів, які займаються хортингом, засобами тренажерів та спеціального устаткування не виявлено, тому це питання є актуальним для сучасного хортингу.

Мета статті - описати шляхи вдосконалення техніко-тактичної підготовленості хортингістів, узагальнивши матеріали спеціальної методичної літератури, практичних рекомендацій провідних українських та іноземних науковців, практиків, фахівців із теорії і методики спорту.

Виклад основного матеріалу дослідження та їх обґрунтування. Різнобічність спортивної техніки та тактики змагальної діяльності в хортингу вимагає від фахівців підбору найбільш раціональних й ефективних засобів та методів техніко-тактичної підготовки. Основні підходи та напрями вдосконалення спортивно-технічної та тактичної майстерності спортсменів були обґрунтовані провідними фахівцями (Л. П. Матвєєв, Н. Г. Озолін В. М. Платонов та ін.) з теорії та практики спорту. Більшість авторів (Н. Г. Озолін, Л. П. Матвєєв, В. М. Платонов, Г. С. Туманян та ін.) процес навчання та вдосконалення технічної майстерності виділяють окремо. Такий поділ дозволяє краще планувати навчально-тренувальний процес, детальніше ставити завдання перед спортсменом.

Процес навчання та вдосконалення технічної майстерності може бути розподілений на відносно самостійні та водночас взаємопов'язані та взаємозумовлені ланки (В. М. Платонов), зокрема на етапи початкового розучування; поглибленого розучування, закріплення та подальшого вдосконалення. Німецькі фахівці з теорії спорту (за дослідженнями В. М. Платонова) рекомендують ретельніше диференціювати процес технічної підготовки, тобто поділити його на більшу кількість відносно самостійних етапів (стадій), що дозволить точніше деталізувати завдання, засоби та методи технічної майстерності. Це такі стадії:

1) створення першого уявлення про рухову дію та формування установки на її навчання;

2) формування початкового вміння, яка відповідає першому етапу засвоєння дії;

3) формування досконалого виконання рухової дії;

4) стабілізації навички;

5) досягнення варіативної навички та її реалізації.

Кожному етапу технічної підготовки відповідають певні стадії. Так, першому етапу відповідають дві перші стадії, другому - третя стадії, третьому - четверта та п'ята. руховий тактичний спортсмен хортингіст

Проте аналіз літературних джерел показав, що існує певне розходження у тлумаченні назв етапів, стадій та їх кількості щодо процесу багаторічної підготовки спортсмена. Так, сам процес технічної підготовки Л. П. Матвєєв ділить на дві стадії: стадію „базової“ технічної підготовки та стадію поглибленого технічного вдосконалення й оволодіння висотами спортивно-технічної майстерності. Відповідно, автор виділив три етапи технічної підготовки: пошуковий, стабілізаційний та адаптаційний. Інший автор, І. І. Аліханов, визначив сім етапів оволодіння технікою боротьби: етап навчання; створення вмінь пов'язувати прийом з тактичною підготовкою; навчання комбінаціям; відпрацювання техніко-тактичних дій; формування та поповнення технічного арсеналу борця; створення адаптації до навантаження й стресових ситуацій та останній етап - змагальний. Подальший аналіз цієї проблеми дозволяє зробити висновок, що, незважаючи на відмінність у тлумаченні назв етапів і стадій навчання та вдосконалення спортивно-технічної майстерності, змістовність технічної підготовки залишається незмінною, причому кількість етапів або стадій залежить в основному від особливостей конкретного виду спорту та головних характеристик, що визначають досягнення високого спортивного результату в тому чи іншому виді спорту. Удосконалення спортивно-технічної майстерності є логічним завершенням процесу навчання. Тривалість етапу вдосконалення спортивної техніки встановити неможливо, оскільки спортсмени протягом усіх років тренувань прагнуть до вдосконалення технічної майстерності [1, с. 4; 7, с. 295; 8, с. 218].

У процесі вдосконалення важливого значення набуває не тільки формування у спортсмена почуттєвої моделі (образу) цілісного руху, почуттєвого та логічного контролю, а й створення ускладнених умов виконання дій за різноманітних станів організму. В хортингу до таких умов можна віднести: виконання технічних прийомів на тлі значного фізичного стомлення, підвищення емоційного напруження; розосереджування уваги; ускладнення діяльності аналізаторів; обмеження або розширення часових і просторових меж виконання прийомів та дій; виконання дій у незвичних умовах; неадекватне реагування партнерів, відволікання та ін. Звичайно, вдосконалення техніки в умовах певного стомлення може стати причиною розладу руху, закріплення помилок. Але, коли вдосконалення відбувається методично правильно, з широким застосуванням різних засобів та прийомів, якими володіє спортсмен у відповідності до поставлених завдань та функціональних можливостей, то у нього формується раціональна, стабільна техніка з широким спектром компенсаторних коливань в основних характеристиках структури руху [2, с. 87; 8, с. 218].

Беручи до уваги той факт, що процес удосконалення спортивно-технічної майстерності має ураховувати особливості змагальної діяльності з конкретного виду спорту, в більшості єдиноборств при вдосконаленні цієї майстерності перевагу віддають моделюванню спортивної техніки та техніки змагальної діяльності; розширенню фонду рухів; удосконаленню коронних прийомів та рівня рухової асиметрії за допомогою білатерального підходу та ін. Д. А. Тишлер підкреслює той факт, що загальноприйнята практика тренування має безліч недоліків. Адже вдосконалення техніки за стандартизованих умов вимагає зосередження зусиль на якості виконання дій, або за максимальної концентрації на одному певному об'єкті спостереження. Однак подібна методика вдосконалення техніки не відповідає обстановці змагань, у яких єдиноборець розподіляє свою увагу й свідомість на кількох важливих компонентах зорового контролю, тобто на дистанції до суперника, виборі дії та миті для її застосування, спостереженні й оцінці дій суперника та ін. Вирішується ця проблема побудовою вправ, завдань та поєдинків, які спортсмен має обирати, здійснюючи миттєві та правильні наміри для обраної тренувальної ситуації. У тренувальному процесі слід поєднувати настанови на спеціалізований прояв різновидів рухових реакцій та вдосконалення типових дій і тактичних умінь в умовах, які наближаються до спортивного бою. Тому більшість авторів [4, с. 120; 8, с. 220] уважають, що процес удосконалення спортивно-технічної майстерності тісно пов'язаний з тактичною підготовкою спортсмена. Вивчаючи технічні дії та вдосконалюючи їх, спортсмен фактично знайомиться зі всіма тактичними особливостями ведення змагальної боротьби. Він вирізняє, які тактичні прийоми потрібно застосовувати при виконанні тієї або іншої технічної дії.

У теорії та практиці спортивного тренування в тактичній підготовці прийнято виділяти такі основні напрями [8, с. 220-224]:

- вивчення сутності та основних теоретико-методичних положень спортивної тактики;

- оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій;

- удосконалення тактичного мислення;

- вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості;

- практичну реалізацію тактичної підготовленості.

Процес удосконалення тактичної майстерності починається під час вирішення завдань третього, четвертого та п'ятого напрямів, які пов'язані з двома етапами вдосконалення спортивно-технічної майстерності: етапом поглибленого розучування та етапом закріплення, подальшого вдосконалення. Вдосконалення тактичного мислення є важливою умовою подальшого розвитку тактичної майстерності тому, що в процесі підготовки до змагань усі можливі змагальні ситуації передбачити нереально.

Таким чином, тренувальний процес слід спрямовувати на розвиток здібності швидко сприймати, адекватно усвідомлювати й аналізувати змагальні ситуації та приймати рішення згідно з обставинами, що склалися, та рівнем власної підготовленості, здатності передбачати дії суперника. Для розвитку тактичного мислення в єдиноборствах застосовують засоби та методи, які спрямовані на вдосконалення наочно-образного, дієвого й ситуативного мислення. Основними специфічними методами розвитку тактичного мислення виступають метод тренування з суперником та метод тренування з умовним суперником. Вправи на спеціальному обладнанні, тренажерних пристроях, індивідуальні уроки з тренером, тренувальні та змагальні поєдинки - основні засоби вдосконалення тактичного мислення.

Завданнями четвертого напряму тактичної підготовки спортсмена стають збір та обробка інформації про ймовірнісних суперників, про середовище та умови проведення майбутніх змагань. Для збору інформації про суперника в єдиноборствах застосовують перегляд тренувальних занять та змагань, їх аналіз. При вивченні інформації про середовище та умови змагань слід визначити строки, місце та час проведення змагань, кліматичні умови, кількісний та якісний склад учасників, склад та кваліфікацію суддів, стан спортивного обладнання. Створення цілісної уяви про поєдинок, формування індивідуального стилю ведення змагальної боротьби, рішуче та своєчасне втілення прийнятих рішень - основі завдання практичної реалізації тактичної підготовленості. Тож практична реалізація цих завдань відбувається в єдиноборствах під час навчально-тренувальних занять, участі у змаганнях, де й накопичуються тактичний досвід і спеціальні знання [3, с. 134; 8, с. 226-228].

В останні роки з розвитком комп'ютерних технологій удосконалення техніко-тактичної майстерності пов'язане із застосуванням спеціальних технічних пристроїв та тренажерно-дослідницьких апаратурних комплексів, які дозволяють оперативно отримувати інформацію про певні характеристики руху та на цій підставі визначати, корегувати процес удосконалення. Практика застосування тренажерних пристроїв свідчить, що до числа найбільш ефективних пристроїв удосконалення техніко-тактичної підготовленості відносять ті, які моделюють умови змагальної або близької до змагальної діяльності; відповідають високій надійності й безвідмовності у роботі; мають невелику ціну, маленькі габарити та вагу; відповідають естетичним вимогам; дають можливість дозування навантаження; відповідають антропометричним та функціональним особливостям спортсменів; забезпечують отримання інформації про результати діяльності, і дозволяють комплексно розвивати різні сторони підготовки.

Як показує спортивна практика, найпростішими, або традиційними, засобами вдосконалення техніко-тактичної майстерності в хортингу вважаються вправи з тенісним м'ячем, боксерськими лапами, подушками, мішками, манекенами. На ефективність застосування технічних засобів у навчально-тренувальному процесі спортсменів указує ряд авторів. Однак методика використання тренувальних пристроїв не завжди відповідає вимогам сучасного спорту. Це викликає низку проблем, головна з яких - їх невідповідне застосування. Навіть найпростіше тренувальне обладнання при невідповідному використанні може бути не тільки неефективним, але й мати негативний уплив на вдосконалення фізичних якостей та технічну майстерність спортсмена. Більшість тренерів до методики застосування технічних засобів та підбору тренувальних завдань до них відносяться інтуїтивно, спираючись на власний тренерський досвід. Тому проблема розробки тренажерів та тренувальних пристроїв удосконалення техніко-тактичної майстерності та методик їх застосування постає достатньо гостро і не тільки в хортингу, а й інших єдиноборствах [8].

При організації занять за допомогою технічних засобів слід дотримуватися загальних методичних принципів (І. Д. Накутний),таких як:

1. Робота з технічними засобами, особливо з тренажерами, потребує суворого дотримання правил техніки безпеки, вимог гігієни та санітарії.

2. Під час одного заняття не рекомендується давати вправи на декількох тренажерах з максимальною інтенсивністю.

3. При триразових заняттях у тижневому тренувальному циклі рекомендується застосовувати тренажери лише на двох з них, при чотириразових та більше - на трьох.

4. Збільшення тренувального навантаження з активним застосуванням технічних засобів має поєднуватися з відпочинком та ефективними відновлювальними процедурами (масаж, гідромасаж, сауна, фізіотерапевтичні процедури та ін.).

Методика застосування тренажерів та тренувальних пристроїв має спиратися на загальні закономірності теорії та методики спортивного тренування [5, с. 17].

Для прикладу розглянемо звичайні рекомендації, а саме:

* при програмуванні тренувального процесу із застосуванням тренажерів слід враховувати, що роботу різної спрямованості (силова та швидкісна, силова та на витривалість) слід розмежовувати у часі. На початку тренування, зазвичай, даються навантаження на швидкість, вправи з максимальною інтенсивністю, наприкінці - на витривалість;

• слід пам'ятати, що в результаті багаторазового повторення організм спортсмена адаптується до вправ, виникає стабілізація умовнорефлекторних зв'язків. Тому навіть найбільш ефективні вправи, якщо їх постійно застосовувати тривалий час, не даватимуть бажаного результату. Застосування технічних засобів дозволяє уникнути такої ситуації. Воно урізноманітнює вплив вправ на організм, підвищує емоційність занять. Однак організм спортсмена може адаптуватися й до занять на тренувальних пристроях та тренажерах, тому слід не тільки здійснювати добір різноманітних вправ, а й періодично замінювати комплекси вправ та способи їх виконання;

• складність виконання завдання також упливає на зацікавленість щодо його виконання. При цьому знижують зацікавленість як дуже легкі, так і надзвичайно складні завдання на тренажерах;

• складність завдання має збільшуватися поступово. При доборі складності завдань, особливо при вдосконаленні техніко-тактичної майстерності, слід ураховувати рівень підготовленості спортсмена, який визначається часом, що витрачається на виконання заданої комбінації дій на тренажері, та кількістю помилок, які трапляються під час її виконання;

• якщо при триразовому виконанні на тренажері завдання, розподіленого на комбінації спрощених дій, час виконання не скорочується, а кількість помилок не збільшується, продовжувати тренувальний процес на цій стадії складності має сенс лише при ускладненні самого завдання або при переході до іншого.

Як свідчить аналіз спеціальної літератури, робота над вдосконаленням ударної техніки за допомогою устаткування (боксерські мішки, груші, лапи, маківари, настінні подушки, манекени та ін.) на відповідному етапі підготовки хортингіста стає обов'язковою частиною навчально-тренувального процесу. Вправи та завдання на традиційному устаткуванні відпрацьовуються для вдосконалення техніки ударів, серій та комбінацій технічних прийомів, розвитку спеціальних фізичних якостей, але слід мати на увазі, що кожний вид устаткування призначений для певної, іноді обмеженої мети. Так, під час роботи на „важкому“ та „середньому“ устаткуванні можна відпрацьовувати силу удару, вибухову силу, точність. Робота на „легкому“ устаткуванні вдало моделює умови змагального поєдинку, тому дозволяє відпрацьовувати серії та комбінації технічних прийомів, створювати техніко-тактичні схеми, розвивати точні, сильні, швидкі та акцентовані удари [3; 8; 9].

На кожному тренуванні із застосуванням устаткування вирішуються конкретна мета, в залежності від якої визначається форма та характер вправи:

- перевірка техніки ударів, виправлення помилок у положеннях та рухах рук, ніг, тулубу, а також координаційних помилок на всіх дистанціях поєдинку;

- вправи у маневруванні для підготовки атакувальних дій із дальньої дистанції; постановка атакувальних та контратакувальних дій на різних дистанціях;

- постановка захисних дій з переходом в атаку;

- постановка акценту в ударах (поодиноких, повторних, комбінаціях і серіях) тощо.

На боксерському мішку виконуються вправи, які призначені для розвитку сили, жорсткості ударів та вміння поєднувати їх. Ці вправи сприяють удосконаленню техніки як поодиноких ударів, так і ударів серіями, вчать раціонально застосовувати м'язові зусилля, розраховувати силу та швидкість ударів. Однією з головних переваг боксерського мішка є те, що, виконуючи вправи на ньому, спортсмен витрачає приблизно такі ж зусилля, як і під час поєдинку. Тож, правильно підбираючи вагу мішка, ми можемо моделювати умови змагальної діяльності. Для виконання вправ на боксерському мішку слід дотримуватися таких рекомендацій:

- роботу на мішку слід починати з навчання та вдосконалення поодиноких ударів, поступово переходячи до серійної та комбінаційної техніки;

- необхідно стежити за точністю та правильністю виконання технічних елементів та своєчасно виправляти помилки;

- при розвитку сили, жорсткості удару стежити за правильністю виконання та послідовністю залучання всіх ланцюгів тіла до ударного руху, за обертально-поступовими рухами тулубу під час виконання ударів руками, за положенням кулака (стопи, гомілки) під час зіткнення з мішком та ін.;

- для розвитку вибухової сили необхідно до роботи залучити певну кількість „спуртів“;

- для відпрацювання техніки рухів ніг і захистів розхитати мішок та, рухаючись у різних напрямках, відпрацьовувати прийоми.

Боксерська подушка застосовується для відпрацювання вправ, які в основному спрямовані на розвиток сили та жорсткості прямих ударів руками та прямого, кругового, бокового ударів ногами та удару коліном. Однією з головних переваг подушки є можливість пересування спортсмена, що тримає подушку, в різних напрямках, тим самим створюються умови для контратаки (при натиску) та атаки (при відступу). Все це уможливлює вдосконалення серії та комбінації технічних прийомів при атаках та контратаках в умовах, наближених до змагальних. Під час виконання вправ на боксерській подушці слід дотримуватися тих самих рекомендацій, що й при виконанні вправ на боксерському мішку, але, враховуючи головну перевагу цього устаткування, звернути увагу ще на декілька рекомендацій:

- при відпрацюванні поодиноких кругових ударів ногами подушка безпосередньо закриває сектор ураження (стегно, бокову частину тулуба);

- при відпрацюванні серійних і комбінаційних ударів, як і кругових ударів ногами, можливе їх виконання безпосередньо у розкритий сектор ураження (без переміщення подушки);

- для створення умов, близьких до змагальних, переміщуватися вперед, назад, у сторони та в проміжних напрямках, тим самим імітуючи атаку, контратаку (натиск) або захист (відступ). Усе це примушує спортсмена атакувати (при відступі) або застосовувати різноманітні захисти на будь-якій дистанції від суперника, а потім переходити до контратаки (при натиску) на нього.

При вдосконаленні спортивно-технічної майстерності єдиноборців велике значення мають вправи з боксерськими лапами. Вони дозволяють не тільки здійснювати точні, сильні, швидкі та акцентовані удари на всіх дистанціях поєдинку, відточувати техніку прийомів, автоматизуючи їх, а й удосконалювати комбінаційний бій. Для його вдосконалення за допомогою боксерських лап застосовується безліч завдань. При вивченні серії ударів атаки та контратаки слід заздалегідь задавати почерговість, спрямованість та кількість ударів, створювати можливість атакувати відкриті сектори суперника тощо. При вдосконаленні комбінаційного бою за умов, що відповідають фазам поєдинку, спортсмен, маневруючи, здійснює різні тактичні наміри: контратакує, наносить удари при відході, виконує повторні удари в різні сектори ураження, захищається та готує комбінації і серії ударів відволікаючими рухами рук, ніг, тулубу на всіх дистанціях бою.

У бойових мистецтвах, щоб правильно сформувати та закріпити у спортсмена навички при роботі на боксерських лапах, слід дотримуватися таких рекомендацій:

- лапи потрібно тримати під певним кутом щодо удару, який наноситься (цільовою точкою донизу - для ударів знизу, всередину - для бокових ударів та вперед - для прямих ударів);

- тримаючи боксерську лапу, не слід посувати її назустріч удару, адже може створитися хибна уява про його силу та точність;

- для розвитку у спортсмена точності та сили контрударів слід одну з лап застосовувати для його атакувального удару, іншу - для контрудару, який наноситься у поєднанні з певним видом захисту;

- при розучуванні серії ударів атаки або контратаки необхідно заздалегідь установити почерговість, спрямованість та кількість ударів або давати завдання спортсмену помічати відкриті сектори та наносити удари на свій розсуд;

- для створення умов, близьких до змагальних, слід підставляти лапи під удари спортсмена, швидко відходити від нього або наступати, переміщуватися вперед, назад, у різні сторони та в проміжних напрямках, а також імітувати удари, примушувати його застосовувати різноманітні захисти на будь-якій дистанції поєдинку, а потім переходити до контратаки [6, с. 83; 9, с. 103].

Таким чином, можна зробити висновки, що при визначенні змісту, структури, обсягу та інтенсивності навантажень, підборі ефективних вправ та завдань на тренувальному устаткуванні слід не тільки враховувати рівень підготовленості спортсменів, а й мати на увазі особливості та спрямованість кожного окремого виду устаткування. Все це дозволить оптимізувати навчально- тренувальний процес в хортингу та досягти максимальних результатів.

Список використаних джерел

1. Алиханов И. И. Техника и тактика вольной борьбы / И. И. Алиханов. - М. : Физкультура и спорт, 1986. - 304 с.

2. Блеер А. Н. Методические основы совершенствования устойчивости двигательных и навыков в видах спортивной борьбы / А. Н. Блеер, В. В. Шиян. - М. : ФОН, 2000. - 120 с.

3. Бондарчук А. Управление тренировочным процессом спортсменов высокого класса / А. Бондарчук. - М. : Олимпия Пресс, 2007. - 272 с.

4. Дегтярев И. П. Тренированность боксеров / И. П. Дегтярев. - К. : Здоров'я, 1985. - 144 с.

5. Ермаков С. С. Тренажерные устройства в волейболе: метод. рекомендации / С. С. Ермаков, В. Л. Луцик. - Харьков : ХХПИ, 1996. - 19 с.

6. Литвинов С. А. Традиционное каратэ / С. А. Литвинов. - М. : Советский спорт, 2003. - 120 с.

7. Озолин Н. Г. Настольная книга тренера / Н. Г. Озолин. - М. : АСТ АСТРЕЛЬ, 2004. - 335 с.

8. Платонов В. Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте / В. Н. Платонов. - К. : Олимпийская литература, 1997. - 584 с.

9. Щитов В. К. Бокс. Основы техники бокса / В. К. Щитов. - Ростов н/Д : Феникс, 2007. - 234 с.

REFERENCES

1. Alikhanov, I. I. (1986). Tekhnika i taktika volnoi borby [Technique and tactics of wrestling]. Moscow: Fyzkultura i sport.

2. Bleer, A. N., & Shyian, V. V. (2000). Metodicheskie osnovy

sovershenstvoaniia ustoichivosti dvigatelnykh i navykov v vidakh sportivnoi borby [Methodical bases of improve stability and motor skills in the types of wrestling]. Moscow: FON.

3. Bondarchuk, A. (2007). Upravlenie trenirovochnym protsessom sportsmenov vysokogo klassa [Management of training process high-class athletes]. Moscow: Olimpiia Press.

4. Degtiarev, I. P. (1985). Trenirovannost bokserov [Fitness of boxers]. Kyiv: Zdorovia.

5. Ermakov, S. S., & Lutsyk, V. L. (1996). Trenazhernye ustroistva v voleibole [Training devices in volleyball]. Kharkov: KHKHPY.

6. Lytvinov, S. A. (2003). Traditsionnoe karate [Traditional karate]. Moscow: Sovetskii sport.

7. Ozolin, N. G. (2004). Nastolnaia kniga trenera [Handbook of coach]. Moscow: AST ASTREL.

8. Platonov, V. N. (1997). Obshchaia teoriia podhotovki sportsmenov v olimpiiskom sporte [General theory of training of athletes in Olympic sports]. Kyiv: Olimpiiskaia literatura.

9. Shchitov, V. K. (2007). Boks. Osnovy tekhniki boksa [ Boxing. Basics of boxing techniques]. Rostov n/D: Feniks.

Размещено на Allbest.ru