Екологічний туризм як системне явище: обґрунтування сутності та складових формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічний туризм як системне явище: обґрунтування сутності та складових формування

Міщенко О.В., асистент кафедри фізичної географії

Волинського державного університету

імені Лесі Українки

О. Mishchenko. The notion ecological tourism and its basic principls. The notion ecological tourism analyzed and systematized, its definition has been formulated. The components of the notion have been determined.

Key words: ecological tourism, untouched natural territories, natural restricted territories, ecological education.

Екологічний туризм - порівняно нова ланка туристичної індустрії. Об'єктом його дослідження є відносно недоторкані господарською діяльністю природні території. Причина його виникнення знаходиться у невідрегульованості відносин у системі «суспільство-природа» та посилене антропогенне навантаження із-за масовості туризму на природні і культурно-історичні туристичні ресурси. Це навантаження збільшується прямо пропорційно темпам росту туристичної галузі.

У 2002р. Організацією Об'єднаних націй (ООН) присвоєно ім'я Міжнародного Року Екологічного Туризму. Це свідчить про актуальність і соціальну значимість цього напрямку туристичної діяльності. Екологічний туризм (коротка форма «екотуризм») став динамічно розвиватись в останні десятиліття. Він розвивається там, де ще збереглось незаймане господарською діяльністю природне середовище.

Серед вітчизняних і зарубіжних науковців нині немає єдиного чіткого визначення поняття «екотуризм». Частіше всього «екотуризм» позначається термінами - «відповідальний» [2], «природний» [11], «альтернативний» [3], «безпечний» [1], природоохоронний [12].

Критично оцінюючи ситуацію, щодо трактування терміну «екотуризм», зрозуміло, що відобразити всю множину зібраних нами визначень неможливо, тому ми обмежимось вивченням лише тих, які найбільш повно і правильно, на нашу думку, розкривають суть цього питання.

Наша задача:

1.) розглянути і систематизувати лише ті трактування, які найбільш часто зустрічаються;

2.) виділити важливі складові цього поняття;

3.) сформулювати поняття «екотуризм», що найбільш відображає сутність «екотуризму українського».

4.) накреслити важливі штрихи розвитку екологічного туризму в Україні.

За словами П. Шекфолфорда, представника Всесвітньої Туристичної Організацієї (ВТО) в Європі, термін «екотуризм» використовується в індустрії туризму вже більше 10 років. Має місце твердження, що вперше термін був використаний Мілером в 1978 р. як визначення одного із варіантів стійкого туризму. Проте в одних випадках, мова йде про подорожі у незаймані цивілізацією куточки природи, в інших - це зусилля з підтримки екологічної рівноваги в природі.

В нашій країні термін «екологічний туризм» з'явився в середині 80-х років в Бюро міжнародного молодіжного туризму (БММТ) «Супутник», коли фахівцями були розроблені туристичні маршрути, які називались екотури. Ці маршрути вперше в країні були офіційно названі «маршрутами екологічного туризму». Тоді під висловом «екологічний туризм» розуміли маршрути, організовані таким чином, щоб присутність туристів мінімально впливала на природне середовище, а самі вони не тільки відпочивали, але і знайомились з екологічними проблемами (наприклад Причорномор'я), шукали шляхи їх подолання.

Ще в 1977 р. у СРСР нараховувалось 9058 планових маршрутів. 996 спеціальних туристичних готелів, баз та кемпінгів щорічно приймали 26 млн. чоловік, щорічно обслуговувались понад 140 млн. екскурсантів [8, с.78].

Одна із перших трактувань екотуризму запропонована у праці Г.С. Гужина,

Бєлікова М.Ю., Клименко О.В. в 1977р., де основна складова екотуризму - це турбота про оточуюче середовище. Автори наголошують на плановості організації поїздок. При такому підході об'єкти туризму можуть бути, як природного, так і неприродного походження [4].

Визначення Міжнародної організації екотуризму (TIES), було прийняте правлінням директорів TIES в 1991 р. Цей підхід розширює поняття екотуризм, наголошуючи на відповідальності подорожі в природні зони, з одного боку, з іншого на підтримці благоустрою місцевих жителів.

Зазначене трактування співзвучне з визначенням, прийнятим робочою групою по екотуризму Федерального міністерства з фінансової співпраці та розвитку Німеччини (BMZ), що передбачає основну роль екологічного туризму в охороні природного середовища та у фінансовій підтримці місцевих співтовариств [7].

В 1980 р. визначення екологічного туризму було запропоновано мексиканським економістом, захисником навколишнього середовища Гектором Цебаллосом-Ласкурейном. Екологічний туризм, на погляд автора, це сукупність мандрівки з екологічно бережним відношенням до природи, яке дозволяє об'єднати радість знайомства та вивчення зразків флори і фауни з можливістю сприяти їх захисту. У 1988р. Г. Цебаллос-Ласкурейн розглядає екологічний туризм, як природний, який «представляє собою відносно нове явище і є лише одним із сегментів туризму загалом» [14, с.13].

Панов І. Н. стверджує, що від традиційного туризму екотуризм відрізняється такими ознаками: стійким природокористуванням; меншою ресурсо та енергоємністю; безпосередньою участю в соціально-економічному розвитку території; охороні культурно-історичного середовища; необхідністю функціонально-планованої організації рекреаційних територій, які спеціалізуються в наданні екотуристичних послуг [14].

Карпова Г.А. і Кузнєцов Д.Г. підкреслюють, що екотуризм характерний ще тим, що дає велику кількість робочих місць, виступає як ефективний засіб структурної перебудови економіки та зміні пріоритетів суспільного розвитку, сприяє збереженню сприятливого соціального та культурного середовища [10].

Зорін І.В. і Квартальнов В.А. зазначають, що екологічний туристичний продукт повинен мати не тільки рекреаційне значення, а і виховне, мінімізуючи свій вплив на навколишнє середовище [9]. Важливо уточнити, - не наносити збитки навколишньому середовищу зовсім, чи мінімізувати їх. Сьогодні немає схеми вимог перебування на недоторканих господарською діяльністю людини територіях. Насамперед контролю підлягає: чисельність туристичної групи, частоти відвідування одних і тих же місць (на протязі року, сезону, місяця), спосіб утилізації відходів, вплив туристичних стежок на фрагментацію території. Що стосується виховного моменту, необхідно створити правила та норми поведінки в природному та культурному середовищі. Необхідно, щоб усі учасники туру познайомилися з цими правилами перед початком подорожі. Виникає питання - як організувати контроль за дотриманням цих норм? Чи готовий вітчизняний турист дотримуватись цих правил?

Визначення, прийняте Всесвітньою Туристичною Організацією (ВТО), вказує на стійкий розвиток екотуризму, коли природні та культурні його форми використовуються і, разом з тим, зберігаються для використання в майбутньому. Екологічний туризм у контексті стійкого розвитку (sustainable ecotourism) передбачає раціональне використання та відтворення екологічних ресурсів, а також збереження етнокультурного середовища [6]. Це до певної міри обмежує залучення до екотуризму природно-промислових видів діяльності (полювання, рибальство, збирання грибів і ягід з метою продажу та заготівлі) тому, що неконтрольований збір природних багатств призводить до порушення природного балансу.

Міжнародний Союз Охорони Природи та природних ресурсів (МСОП) визначає ще одну складову екологічного туризму - територія на якій проходить відпочинок. Згідно цього підходу подорож повинна проходити по відносно недоторканих природних територіях. Слід зауважити, що більшість недоторканих природних територій є природоохоронними. В українському законодавстві розвиток туристичної діяльності на заповідних територіях не передбачено. Тому перед організаторами екологічного туризму постає проблема обмеження рекреаційних навантажень на природні комплекси заповідних і природоохоронних територій.

Серед українських вчених Дмитрук О. Ю. розглядає теоретико-методологічні та практичні аспекти формування, функціонування та розвитку екологічного туризму як цілісної системи урбокомпенсаційного природокористування. Автор розширяє межі територій екологічного туризму, стверджуючи що будь-який вид туризму, який розвивається у природному середовищі, може бути екологічним [5].

Необхідно відмітити, що розглянуті вище трактування не мають єдності щодо території на якій безпосередньо проходить відпочинок. Це не дозволяє отримати точні статистичні дані розвитку екотуризму. Тому експерти ВТО в підрахунку прибутків від різних видів туризму використовують «туризм, орієнтований на природні туристичні ресурси», або «природний туризм» (nature based tourism), куди і відносять й екотуризм. Із-за такої багатогранності деякі туристичні фірми відмовились від використання терміну, так як він розуміється різними групами споживачів по-різному.

Як бізнес, або індустрія, туризм зараз потрапив під рубрику відповідальних методів ведення бізнесу - тому і «відповідальний туризм».

Останніми роками в Україні активно розвивається зелений туризм. Проте «зелений» відрізняється від «екологічного» туризму насамперед територією подорожі. Не можна стверджувати, що зелений туризм розвивається на відносно недоторканих господарською діяльністю територіях, не ставляться високі вимоги щодо охорони оточуючого середовища. Цей вид туризму, що сприяє розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах і дає змогу міським мешканцям цікаво та змістовно відпочити у сільській місцевості. У селі туристи мають змогу ознайомитись з українською народною культурою - піснями, танцями, кухнею, звичаями та обрядами.

Багатогранність визначень свідчать про те, що цей напрям знаходиться в стадії формування. Відсутність чіткого визначення вносить плутанину в оцінку туристичних потоків, відповідність території тій чи іншій формі рекреації.

Серед причин того, що поняття «екотуризм» не має єдиного чіткого визначення, є неправильне використання слова сучасними маркетологами для залучення туристів, орієнтованих на природу та активний відпочинок. Більшість таких туроператорів охорона природного середовища не цікавила. Екотуризм виник в результаті появи нових суспільних потреб у вивченні та охороні природи, культурної спадщини, а саме в результаті попиту.

Формуючи визначення екотуризм необхідно поєднати шість важливих складових цього поняття:

1.) організаційної - забезпечення повноцінного відпочинку на мало зміненій людиною території;

2.) відновлювальної або лікувально-профілактичної, спрямованої на відновлення фізичних та духовних сил туриста, лікування;

3.) пізнавальної, пов'язаної з вивченням природи, отриманням туристами нових навиків та знань;

4.) соціально-екологічної - усвідомлення важливості збереження місцевої культурної спадщини та різноманіття природних ресурсів для місцевого населення та майбутніх туристів. Участь туристів та туроператорів у різноманітних заходах по збереженню та захисту природного середовища;

5.) фінансово-економічної - підвищення рівня економічної стійкості області, створення додаткових джерел доходів для місцевих жителів;

6.) етнографічної - відновлення та збереження етнокультурного середовища.

Із числа приведених критеріїв екологічно орієнтованого туризму ми виділили ті, які найчастіше зустрічаються в визначеннях. Отримане таким чином синтетичне визначення можна сформулювати так: екотуризм - це вид туризму, який базується на туристичному попиті, але з врахуванням пропускної здатності території, розвивається і функціонує на відносно недоторканих господарською діяльністю природних територіях, з дотриманням природоохоронних норм і технологій при виконанні екологічних турів і програм; основними мотивами його є екологічна освіта серед широких мас населення, економічні перспективи розвитку регіону (області), підвищення життєвого рівня місцевого населення.

Підсумовуючи міжнародний досвід екотуризму, та окреслюючи шляхи його розвитку в Україні можемо виділити такі позитивні та негативні тенденції: екологічний зелений туризм

Позитивна:

- Україна має унікальний природний, історико-культурний потенціал регіонів.

- Україна зберегла велику частку недоторканих людською діяльністю територій, які мають не тільки екологічний, але й етнографічний та історико-культурний інтерес для туристів.

- Україна має багаті традиції у галузі раціонального природокористування та охорони природи.

Негативна:

- Кризові явища в економіці України, політична та фінансова нестабільність.

- Несприятливе туристичне законодавство.

- Майже повністю відсутній сегменту екотуризму, як ринок послуг в країнах з перехідною економікою.

- Низький рівень професійно-кваліфікаційної структури екотуристичних підприємств.

- Порушення балансу між виїзним і в'їзним туризмом, що призводить до вивезення валюти, яка могла б, інвестувати розвиток економіки країни, екологічний туризм.

- Не конкурентноздатність екологічного туризму на міжнародному туристичному ринку.

Література

1. Бережных В.Х. Все-таки - что такое экотуризм? // Туризм: практика, проблемы, перспективы. - 1999. - №5.

2. Воробьев В.П., Антипов В.В., Белов А.В. и др. Эколого-географические основы планирования и развития туризма в Байкальском регионе // География и природ. ресурсы. - 1994. - №3.

3. Воскобойникова Н.Н., Мана А.Г., Проблемы развития экологического туризма в Семеро-западном регионе России // Туристские фирмы. Вып. 20. - СПб: Невский Фонд, 2000.

4. Гужин Г.С., Беликов М.Ю., Клименко Е.В. Менеджмент в иностранном и внутреннем туризме. - Краснодар: Изд-во Кубанского государственного университета, 1977, - 268 с.

5. Дмитрук О.Ю. Урбанізація та екологічний туризм: теорія і практика конструктивно-географічного дослідження: Навчальний посібник. ? К: Видавничо-поліграфічний цент «Київський університет», 2002. ? 76 с.

6. Экотуристический рынок германии. Специальный доклад ВТО № 10. ? Мадрид, 2001.

7. Экотуризм как инструмент охраны природы? Бонн: BMZ, 1995.

8. Егоренко Л.И. Екологія туризма и сервиса: Учеб. Пособие. -М.: Финансы и статистика, 2003. - 208 с.

9. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма: Справочник. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 285 с.

10. Карпова Г.А., Кузнєцов Д.Г. Экологические аспекты развития туризма // Туристские фирмы. Вып. 17.- Спб, 1998.

11 Каврайский Ю. Н. Российский природный туризм: сущность, структура, понятийный аппарат // Труды Академии туризма. Вып. 3 - СПб Невский фонд, 2000.

12 Кусков А.С. Агротуризм как одно из основних направлений развития туризма в странах с переходной экономикой. - Смоленск, 2000.

14 Ceballos-Lascurain H. The Future of Ecotourism // Mexico jorum. - 1988. - 17January.

15. Sustainable ecotourism development: quid for local planners. -Madrid, 1993.

Размещено на Allbest.ru