Регулювання туристичної діяльності

Обов'язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі.

На вимогу туриста туроператор забезпечує страхування інших ризиків, пов'язаних із здійсненням подорожі.

Туроператор веде облік виданих туристам договорів страхування.

У разі настання нещасного випадку та (або) заподіяння шкоди життю чи здоров'ю туриста, пов'язаних з наданням послуг з перевезення та (або) розміщення в період надання обумовлених договором на туристичне обслуговування послуг, ліцензіат протягом однієї доби з моменту, коли йому про це стало відомо, повинен проінформувати про це орган ліцензування шляхом направлення відповідного повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення з одночасним направленням такого листа факсимільним зв'язком або електронною поштою.

Вимоги до здійснення туроператорської діяльності, що передбачені ліцензійними умовами, акцентують увагу на таких положеннях:

Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність.

Туроператор під час організації виїзного туризму повинен оформити та видати туристу безпосередньо або через турагента такі документи:

- договір з туристом на туристичне обслуговування або ваучер, якщо договір укладається шляхом видачі ваучера;

- договір на обов'язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування (крім випадку самостійного укладення такого договору туристом);

- проїзні документи (квитки, в тому числі електронні квитки), якщо перевезення входить до складу послуг, передбачених договором на туристичне обслуговування.

Туроператор при організації в'їзного туризму може направляти до дипломатичних представництв/консульських установ України листи-підтвердження щодо туристичного характеру поїздки іноземців в Україну.

Туроператор під час організації внутрішнього туризму повинен оформити та видати туристу безпосередньо або через турагента такі документи:

- договір з туристом на туристичне обслуговування або ваучер, якщо договір укладається шляхом видачі ваучера;

- договір на обов'язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування (крім випадку самостійного укладення такого договору туристом);

- проїзні документи (квитки, в тому числі електронні квитки), якщо перевезення входить до складу послуг, передбачених договором на туристичне обслуговування.

Ліцензування дозволяє досить оперативно відстежувати і контролювати ситуацію щодо основних суб'єктів на національному туристичному ринку. За станом на початок 2015 р. в Україні нараховувалося близько 3 000 суб'єктів туроператорської діяльності.

1.10 Туристичні формальності

Туристичні формальності - це дії та процедури, пов'язані з обов'язковим виконанням туристами, які перетинають державний кордон, встановлених правил виїзду, в'їзду та перебування в іншій країні. Лише за умов дотримання туристичних формальностей можна в'їхати в конкретну країну. А туристи, які перетинають державний кордон із порушенням встановлених законом правил, визнаються порушниками державного кордону.

Туристичні формальності загалом запроваджують із метою державної безпеки. Небезпека може бути різного характеру - незаконна міграція, міжнародний тероризм, проституція, незаконна торгівля тощо. Крім того, туристичні формальності запроваджують також із метою отримання інформації для туристичної статистики.

Туристичні формальності можна поділити на кілька основних видів (рис. 35). Утім, за потреби при перетинанні державного кордону особи можуть підлягати й іншим видам туристичних формальностей, як-от ветеринарному, екологічному, санітарно-карантинному контролю тощо.

Контроль за виконанням туристичних формальностей здійснюють спеціальні служби - прикордонна, митна, безпеки, медична тощо. Ці служби виконують свої функції в міжнародних аеропортах, морських і річкових вокзалах, на шляхах міжнародного залізничного й автомобільного сполучення.

При цьому особи, які перетинають державний кордон, заносяться в єдину інформаційну базу. В Україні так само створено сучасну інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю, яка охоплює всі пункти пропуску через державний кордон з метою контролю всіх осіб і транспортних засобів, які перетинають кордон.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 4 Туристичні формальності

Поліцейські формальності, тобто перевірка права на перетинання державного кордону, передбачають не лише власне перевірку дотримання громадянами паспортно-візового режиму. Адже наявність документів на право виїзду чи в'їзду (паспортів, віз та ін.) - це лише підстава для пропуску через державний кордон туристів. Навіть за умов належно оформлених документів, будь-яка особа може не отримати дозвіл на виїзд із власної країни.

Підстави для заборони на виїзд із країни можуть бути дуже різноманітні - обізнаність у державних таємницях, порушення кримінальної справи, призив на військову службу, перебування в розшуку та ін. Так само існує чимало причин для відмови у в'їзді будь-якої особи до іноземної країни, як-от порушення даною особою правил перебування в країні відвідування під час попередньої подорожі, перебування в розшуку за скоєння злочинів Інтерполом. В'їзд може бути заборонений політично неблагонадійних особам, які дозволяли собі, наприклад, недружні заяви щодо керівництва крани відвідування та ін. Часом поліцейський контроль стає на перешкоді перетину кордону через ускладнення міждержавних відносин.

Слід зауважити, що поліцейські формальності здійснюються не лише на кордоні. В багатьох країнах вони також пов'язані з контролем за дотриманням правил і термінів перебування іноземних туристів у країні відвідування. Цим займається спеціально створена туристична поліція. В її функції входить також перевірка наявності в туристичних фірм ліцензій, прийом скарг туристів, охорона пам'ятників і об'єктів туризму тощо. За порушення правил перебування в країні туристична поліція карає штрафами, достроковим виселенням із країни, а в окремих випадках і ув'язненням.

Паспортні формальності передбачають перевірку документів, потрібних для перетинання державного кордону. Таким документом, зазвичай, є паспорт - офіційний документ, що засвідчує особу його власника. Оскільки йдеться про перетин державного кордону, то паспорт має бути відповідним - закордонним. Він видається компетентними органами держави на певний термін (в Україні на 10 років) і засвідчує, що його власник є громадянином даної держави.

Паспорт подається туристом для реєстрації в пункті пропуску через державний кордон посадовій особі. Власне реєстрація становить собою, зазвичай, відмітку «Виїзд» («В'їзд») у паспортному документі туриста, занесення відомостей про нього та його паспортних даних до відповідного реєстру і заповнення туристом спеціальної картки прибуття (імміграційної картки).

Слід зауважити, що, окрім звичайних закордонних паспортів тієї або іншої держави, у міжнародних поїздках можуть використовуватися також інші документи, що, за умови відповідного їх оформлення, дійсні для виїзду і в'їзду в усі країни світу. Наприклад, в Україні до таких документів належать дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, а для неповнолітніх туристів - проїзний документ дитини.

Процедура паспортного контролю постійно вдосконалюється. Нині для цього застосовуються найновітніші технології, завдяки яким незабаром буде впроваджено електронний паспорт із біометричними даними (див. п. 4.4.).

Візові формальності - це перевірка дозволу на перетинання державного кордону. Таким дозволом для в'їзду туриста в іншу державу, тимчасового його проживання на її території, виїзду з її території або транзитного проїзду через неї, зазвичай, є віза (від лат. visum - проглянуте). Віза є своєрідним окремим документом у закордонному паспорті, в якому вона може мати вигляд наклеєного талону, штампу, марки або окремого вкладиша.

Туристична віза видається на підставі наявності документів, що підтверджують туристичний характер поїздки. Однак у багатьох країнах імміграційна служба може заборонити власнику такої візи в'їзд, якщо виникне підозра про невідповідність раніше заявленої мети подорожі і фактичної її причини. Варто знати, що особи, які прибули в іншу країну за туристичною візою, не мають права змінювати статус перебування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в країні тимчасового перебування.

Видають візи консульські відділи посольств іноземних держав. Якщо турист часто виїжджає за кордон і немає порушень, візу йому видають, зазвичай, без співбесіди. Візу можна одержати й за допомогою туристичних фірм. У деяких країнах візу можна одержати в місці прибуття, наприклад, в аеропорту. У будь-якому випадку за візу, зазвичай, стягуються мита, що встановлені внутрішнім законом або міжнародним договором. Відмовляючи у видачі візи, консульство та посольство, згідно з дипломатичним протоколом, не зобов'язані пояснювати причину.

За терміном дії віза може бути різною. Віза терміном до півроку, зазвичай, вважається короткотерміновою. Є також річна віза, а віза терміном більше, ніж на 1 рік визнається довготерміновою. Власне, термін дії довготермінової візи залежить від країни і встановлюється в кожному конкретному випадку окремо.

У Великій Британії, наприклад, віза відвідувача може видаватися терміном дії на 1 рік, 2 роки, 5 років і навіть 10 років. Однак візи терміном дії 1 рік і 2 роки видаються лише за умови, що заявникові (до якого імміграційна служба країни не має претензій) вже раніше була видана як мінімум одна віза терміном дії 6 місяців і вона була використана за призначенням.

Не слід плутати термін дії візи і дозволений термін перебування в країні (визначається кожною державою окремо або відповідними міжнародними угодами). Вони не завжди збігаються і туристу треба стежити за тим, щоб термін його закордонної подорожі не перевищив термін дії візи. Адже, зазвичай, під час туристичної поїздки не можна продовжити термін візи. Для цього потрібно повертатися в країну і знову подавати документи в посольство.

Так само не слід плутати час початку дії візи і час, коли вона видана. Адже віза може бути видана раніше за початок терміну її дії, а подорож може початися лише в перший день дати початку дії.

За порушення візового режиму туристи можуть бути оштрафовані, позбавлені права відвідувати дану країну на термін до кількох років, а в окремих випадках навіть потрапити до в'язниці.

За кратністю виїздів віза може бути одноразовою (на одноразовий в'їзд у країну у визначений період часу на певний термін), дворазовою і необмеженою або багаторазовою. Як тільки кількість поїздок вичерпана, віза стає недійсною до подальшого використання для в'їзду, незалежно від її терміну дії. На підставі багаторазової візи можна перетинати державний кордон кілька разів за визначений період часу.

За кількістю подорожуючих візи можуть бути індивідуальними (проставляються в паспорт туриста) і груповими. Групова віза у вигляді окремого документа видається організованим групам громадян однієї держави - туристичних груп, що подорожують за одним маршрутом, членам спортивних команд, творчих колективів тощо.

У Європейському регіоні особливе значення для туристичних подорожей має Шенгенська віза. Її назва пов'язана з невеличким селом під назвою Шенген, що в Люксембурзі. Саме тут, неподалік від місця, де сходяться кордони трьох країн - Люксембургу, Німеччини і Франції у 1985 р. була підписана історична угода, яка набула чинності у 1995 p. Відповідно до Шенгенської угоди віза на в'їзд в одну з країн, що її підписали, надає право туристу вільно пересуватися територіями інших країн, які є членами Шенгенської угоди. Умовою такого вільного пересування є отримання зробленої за одним зразком Шенгенської візи в будь-якій із країн так званої Шенгенської зони - території, де скасовано туристичні формальності. На сьогодні Шенгенська зона - це території 26 європейських країн. Крім країн, що підписали угоду і скасували туристичні формальності, фактично в Шенгенську зону також входять п'ять карликових держав (див. табл. 15.)

З 1 січня 2008 р. порядок виїзду громадян України на термін не більше як 90 діб до країн Шенгенської зони, які є водночас членами ЄС, регулюється спеціальною Угодою між Україною та ЄС. Дана Угода передбачає спрощення оформлення віз і суттєві пільги для громадян України.

Слід зазначити, що правила одержання туристичних віз є досить мінливим явищем. Причому зміна таких правил може бути пов'язана як з посиленням туристичних формальностей, так і з протилежним процесом - їхнім спрощенням.

Табл. 1 Країни, де діє Шенгенська віза

Країни, що підписали Шенгенську угоду і скасували туристичні формальності	Країни, що приєдналися до Шенгенської угоди
Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція, Швейцарія.	Андорра, Ватикан, Сан-Марино, Ліхтенштейн, Монако.



Слід зауважити, що жодна віза не замінює паспортний документ. Тому важливим є те, щоб термін дії паспорта перевищував (зазвичай, щонайменше на три місяці) термін запланованого перебування в країні призначення. Адже, якщо термін дії паспорта вичерпаний, то навіть за умов дійсної візи, в'їзд у країну найімовірніше, буде неможливим.

Митні формальності - це процедури, пов'язані з перевіркою правил та умов перевезення через державний кордон речей і товарів. Кожен турист під час перетину кордону має пройти митний контроль. Але в одних країнах світу ця процедура проходить майже непомітно, в інших проходження митниці може зайняти досить тривалий час і передбачає заповнення туристом так званої митної декларації.

В Україні митні формальності охоплюють заповнення туристом митної декларації встановленої форми для кожної особи, яка досягла 16-літнього віку. Декларація, що містить різноманітну інформацію про туриста та його багаж, зберігається на весь період подорожі і при поверненні пред'являється митним органам. Після завершення контролю співробітник митниці засвідчує декларацію печаткою і залишає в справах митниці.

Турист зобов'язаний відповісти на всі запитання митної декларації точно і без виправлень. Надання неправдивої інформації спричинює відповідальність згідно з законодавством країни.

Слід зазначити, що питання про порядок переміщення туристами через кордон речей і товарів є непростим і таким, що часто змінюється. З огляду на це, варто розрізняти предмети особистого споживання і товари.

Предмети особистого споживання - це предмети першої потреби, які є власністю громадянина і призначені винятково для забезпечення його життєдіяльності та власного користування. Практично в усіх державах такі предмети звільнені від митних платежів і податків, якщо їхня кількість не перевищує визначених меж.

Товарами є будь-яка продукція (послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права), що не може бути віднесена до особистих речей або транспортних засобів.

Не всі товари обов'язково оподатковуються. Це питання вирішує кожна країна окремо шляхом встановлення різних норм щодо ввезення товарів, не оподатковуваних митом. В Україні правила пропуску й оподаткування товарів, які можна ввозити на територію країни і вивозити за межі митної території країни, можна знайти на сайті Державної митної служби України. Якщо норми щодо ввезення товарів, які не оподатковуються перевищені, туристу доведеться сплатити митні платежі й збори.

Під час закордонних поїздок туристи досить часто купують предмети, які мають культурно-історичну цінність - скульптури і прикраси, картини, зброю тощо. Якщо їх куплено в магазині, то до чека додається відповідний дозвіл на вивезення коштовної покупки за кордон. Якщо ж такі покупки здійснюються не в магазинах, варто звернутися у відповідні служби з державного регулювання вивезення і ввезення культурних цінностей. Такі служби є в кожній країні.

Щодо товарів живої природи - представників тваринного та рослинного світу, то в багатьох країнах також є певні обмеження. Найчастіше вони пов'язані з тим, що конкретні рослини або тварини захищені Конвенцією з міжнародної торгівлі видами флори і фауни, яким загрожує зникнення. У деяких державах існує заборона на ввезення певних тварин, а для ввезення-вивезення інших вимагається міжнародний ветеринарний сертифікат - свідчення, що тварина здорова і їй зроблене щеплення з відповідним терміном дії. Крім того, існують певні правила провезення тварин. Довідку про це можна отримати у відповідних транспортних компаніях.

Валютний контроль є складовою митних формальностей і передбачає перевірку дотримання правил провезення через кордон валюти. Так само, як і інші туристичні формальності, правила провезення через кордон валюти неоднакові в різних країнах. У багатьох із них для туристів немає обмежень на ввезення-вивезення національної валюти через свої кордони.

В Україну турист має право ввозити (та вивозити за межі України) без письмового декларування митному органу готівку в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10 тис. євро. Суму в еквіваленті більшу, ніж 10 тис. євро турист має право ввозити в Україну та вивозити за межі України за умови письмового декларування митному органу та за наявності документів, що підтверджують зняття готівки з рахунків у банках. Готівка становить собою банкноти, монети і дорожні чеки.

Крім готівки, турист має право ввозити в Україну і вивозити за межі України банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи (у зливках, порошках, монетах) найвищих проб відповідно до світових стандартів, що мають сертифікат якості. Якщо вага банківських металів не перевищує 500 г, їх потрібно тільки письмово задекларувати. Якщо вага банківських металів перевищує 500 г, крім письмового декларування, потрібно ще й мати індивідуальну ліцензію на вивезення за межі України банківських металів.

Валютний контроль запроваджено не лише для того, щоб запобігти вивезенню або ввезенню надмірної кількості валюти з країни. Валютний контроль передбачає також і перевірку фінансового забезпечення туриста, який в'їжджає до країни. Це здійснюється з метою зменшити кількість незаконних мігрантів, що використовують країну як транзитну територію, а також для незаконного працевлаштування. При цьому кожна окрема країна, зазвичай, щороку встановлює власні умови про наявність коштів у осіб, які перетинають державний кордон.

З метою прискорення руху потоку туристів через державний кордон митні служби застосовують спрощений пільговий порядок проходження туристів. Для цього існує система «зеленого» і «червоного» коридорів. «Зелений» коридор - визначена на території аеропорту смуга руху, де митний контроль і митне оформлення здійснюються за спрощеним порядком, з огляду на переміщення через митний кордон предметів, які не підлягають обов'язковому письмовому декларуванню або обкладенню митними платежами та зборами. На противагу коридору спрощеного контролю, «червоний» коридор є територією, на якій митний контроль здійснюються в установленому чинним законодавством порядку для громадян, які переміщують через митний кордон предмети, що підлягають обов'язковому декларуванню й обкладенню митними та іншими платежами.

Турист самостійно приймає рішення про проходження «зеленим» чи «червоним» коридором. Відповідальність за порушення митних правил настає для громадянина, який обрав проходження митного контролю «зеленим» коридором, - з моменту перетину громадянином білої лінії, що позначає закінчення «зеленого» коридору.

Медико-санітарні формальності - процедури, пов'язані з перевіркою дотримання туристами, які перетинають кордон, вимог із вакцинації, щеплення та інших спеціальних вимог (медико-санітарних, епідеміологічних, ветеринарних тощо).

Туристична подорож - це не лише відпочинок і задоволення. Будь-яка далека мандрівка, а тим більше, зарубіжна пов'язана з численними ризиками та небезпеками. Серед таких і ризики захворювання на небезпечні для здоров'я людини, а часом і для його життя хвороби. Щоб звести ризики небезпечного захворювання до мінімуму, потрібно знати та додержуватися медико-санітарних формальностей.

Найчастіше турист захворює або опиняється в ситуації, що створює проблеми для його здоров'я, під час мандрівки до країн із жарким кліматом. Серед країн, де реально існує загроза небезпечного захворювання, такі відомі й улюблені туристами країни, як-от Індія, Єгипет, Туреччина, Таїланд, Китай, Індонезія, Туніс, Марокко та ін. До особливо небезпечних захворювань у міжнародному масштабі належать: чума, віспа, холера, жовта лихоманка і малярія.

Практика свідчить, що смертельні випадки від інфекційних хвороб серед туристів, які подорожували в тропічні країни, траплялися, здебільшого, через їхню непоінформованість чи недооцінку ними небезпеки хвороби. Першу інформацію про небезпеку захворювань мають надавати в турфірмі, зазвичай, у формі пам'ятки громадянам, засвідченої підписом туроператора і печаткою турфірми.

Водночас, перед поїздкою в тропіки туристам варто проконсультуватися з лікарем щодо індивідуальних протипоказань у щепленнях. Якщо є такі протипоказання до щеплень (наприклад, вагітність, застудні захворювання, алергія), турпоїздка в деякі країни відбутися не може. Адже через ризик інфекційного захворювання, при в'їзді в певні країни обов'язковою є наявність спеціальних документів, що засвідчують проходження медико-санітарних формальностей - міжнародного сертифіката про вакцинацію і висновок лікаря про відсутність протипоказань для поїздки. Останні можуть бути пов'язані не лише з небезпечними хворобами в місцях майбутньої подорожі. Перш, ніж здійснити подорож посеред глибокої зими або осені до «країн вічного літа», як вказано в рекламі, слід переконатися також і в здатності власного організму легко витримати за відносно короткий період щонайменше двічі різку зміну та погодних умов, зокрема температур і тиску. Особливо важлива консультація такого характеру для літніх людей і дітей.

Спеціальні вимоги до свідоцтва про щеплення при поїздці за кордон розроблені Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ). Нині ці вимоги стали практичними рекомендаціями для туристичних фірм і туристів усього світу.

Формальності безпеки туризму - це заходи, які мають гарантувати особисту безпеку туристів, а також збереження їхнього майна, повагу до їхніх прав і свободи, надійність туристичних об'єктів і сприятливе навколишнє середовище.

Безпека у сфері туризму залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів, пов'язаних з можливими ризиками при наданні різноманітних послуг, а також ризиками природних і техногенних катастроф. Саме тому в багатьох країнах є спеціалізований центральний орган із гарантування безпеки туристів. Чимало країн також створили національні програми гарантування безпеки і захисту туристів, які передбачають зокрема такі заходи:

- створення інформаційних пунктів для надання консультаційної й іншої допомоги іноземним туристам у місцях перетину кордонів;

- підготовка інформаційно-довідкових матеріалів про країну відвідування, включно з переліком небезпечних для відвідування туристами місць із криміногенною ситуацією;

- ухвалення законодавчих актів, які визначають покарання за обман туристів водіями таксі, працівниками готелів, ресторанів, магазинів й інших підприємств сфери обслуговування;

- створення «туристичної поліції» для надання термінової допомоги туристам із врученням номерів телефонів поліції кожному туристу при в'їзді в країну.

Типовою небезпекою для міжнародних туристів є, зокрема, політична нестабільність, що проявляється через масові заворушення, терористичні акти, етнічні та військові конфлікти. Час від часу трапляються випадки, коли внаслідок конфліктів у тих чи інших регіонах світу навіть деякі популярні дестинації оголошуються небезпечними для відвідування туристами й тимчасово усуваються з туристичних маршрутів.

За станом на 2015 р. громадянам України рекомендується утриматися від відвідання Сіньцзян-Уйгурського автономного району Китаю, де останнім часом почастішали випадки терористичних атак з боку сепаратистських угруповань, які понесли за собою значні жертви серед цивільного населення.

В Туреччині рекомендовано утримуватись від відвідування її південно-східних провінцій (Хатай, Газіантеп, Кіліс, Урфа, Мардін, Ширнак), де існує потенційна небезпека для українських громадян з огляду на триваючі періодичні військові сутички на турецько-сирійському кордоні.

У зв'язку з ескалацією внутрішньосирійського конфлікту, який охопив значну частину території країни, Посольство України в Сирійській Арабській Республіці наполегливо рекомендує громадянам України утриматися від поїздок до Сирії до повної нормалізації ситуації.

В Єгипті, у зв'язку з високим ризиком терористичної загрози категорично не рекомендується перебувати на території Північного Синаю, а також не рекомендується здійснювати подорожі до південносинайського міста Святої Катерини (гора Мойсея).

Природні катастрофи, як-от землетруси і виверження вулканів, повені й урагани, сніжні лавини, зливи та інші стихійні лиха так само становлять реальну загрозу для життя, здоров'я і майна туристів. Деякі з них можуть бути спрогнозовані, інші важко передбачити, однак за будь-яких умов туристичні компанії зобов'язані інформувати туристів про можливу небезпеку та правила поведінки за умов настання того чи іншого стихійного лиха.

Зазвичай, державні органи попереджають своїх громадян і турфірми про можливе або фактичне настання природних катастроф і небезпеку відвідування деяких країн або регіонів. До того ж за умов виникнення надзвичайних ситуацій спеціальні національні й міжнародні служби швидкого реагування вживають екстрених заходів із вивезення туристів із небезпечних районів і районів катастроф.

Несприятливі екологічні умови можуть мати різні прояви - забруднені поверхневі та підземні води, загазоване автомобільними викидами повітря, надмірний радіоактивний фон і високий рівень ультрафіолетового опромінення, засмічення території, шумове та світлове забруднення, підвищений тепловий вплив та ін. Усе це прямо або опосередковано може зашкодити здоров'ю туристів.

В лютому 2010 р. прийшло повідомлення з Бразилії про велику спеку (удень понад +40 оС), внаслідок якої за два дні померло понад 30 осіб. З огляду на ці факти, влада звернулася до численних туристів, що приїхали на знаменитий карнавал, із проханням бути обережними. Адже вони особливо вразливі через різку зміну клімату.

В лютому 2013 р. у горах Татри та Бещади на півдні Польщі було оголошено високий рівень небезпеки сходження сніжної лавини. Польські гірські рятувальники застерігали туристів від походів на гірські вершини.

Серйозна загроза нерідко прихована й у звичайній сирій питній воді, продуктах харчування, фруктах і овочах, придбаних у місцевих торговців тощо. Наслідками вживання такої продукції є часто харчове отруєння або інші захворювання.

Задля екологічної безпеки туристів туристичні компанії мають, зазвичай, розробляти та організовувати подорожі за межами небезпечних зон або обов'язково інформувати туристів про можливі проблеми екологічного характеру в місці призначення. Крім цього, організатори подорожей мають надавати своїм клієнтам потрібні консультації та поради.

Криміногенна ситуація і злочинність в окремих регіонах і популярних місцях відвідування викликає серйозне занепокоєння як у туристів, так і в місцевої влади. Йдеться передусім про численних шахраїв і грабіжників, які часом спеціально приїжджають у місця масового відвідування, розраховуючи на легку здобич. Зважаючи на це, органи влади в містах й в регіонах із підвищеною криміногенною обстановкою змушені вживати відповідні заходи, спрямовані на захист іноземних гостей. Серед таких можуть бути, видані туристам спеціальні проспекти, у яких надано рекомендації щодо забезпечення власної безпеки.

У 2009 р. влада всесвітньо відомого своїми карнавалами на Масляну бразильського міста Ріо-де-Жанейро розпочала будівництво триметрових бетонних стін, завдовжки 11 км, аби відгородити міські нетрі (фавелли) від розташованих поруч лісових зон і престижних районів. Основна мета цього проекту - перешкодити поширенню нетрів у бік територій, які активно відвідують туристи.

В Україні питання безпеки туристів під час подорожей не залишились поза увагою і знайшли відображення, зокрема, в національному законодавстві. У Законі України «Про туризм» окремий розділ присвячено питанням безпеки туристів.

Державне агентство з туризму і курортів України розглядає звернення громадян щодо захисту їхніх прав як туристів. Крім того, цей орган розв'язує чимало інших питань - аналізує дані про нещасні випадки, надзвичайні ситуації, правопорушення щодо туристів; розробляє проекти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення захисту прав і безпеки туристів; відстежує виконання програм забезпечення захисту й безпеки туристів в Україні та українських туристів за її межами тощо.

Страхові формальності - процедури і дії, які за умов настання страхових випадків мають гарантувати компенсацію можливої шкоди, заподіяної здоров'ю чи майну туристів, за рахунок страхових внесків, що сплачуються ними страховим компаніям.

Здійснення страхових формальностей у туризмі, зазвичай, передбачає наявність трьох сторін - туриста, страхової компанії (страховика) і туристичної фірми (страхувальник).

Власне страховиком для туриста є страхова компанія, що має відповідну ліцензію і бере на себе страхові витрати. Однак далеко не завжди страхова компанія виступає водночас і страхувальником. Таким страхувальником найчастіше є туристична компанія, через яку майбутній турист збирається подорожувати і якій довіряє організувати своє страхування. За таких умов туристична фірма виконує посередницькі функції і як представник певної страхової компанії укладає з майбутнім туристом угоду.

Дуже важливим пунктом угоди є поняття про страховий випадок. Так називають передбачені договором страхування події, внаслідок яких була заподіяна шкода туристу і з настанням яких страхова компанія зобов'язується надати допомогу і відшкодувати цілком чи частково понесені витрати.

Турист обов'язково одержує свідчення укладання договору про страхування та його умови - страховий поліс (спеціальний іменний документ) або страховий сертифікат - документ, що містить умови страхування. Крім полісу, страхова компанія видає кожному туристу спеціальну пам'ятку, в якій зазначено, як слід діяти при настанні страхового випадку, а також адреси й телефони центрів, що надають допомогу в різних країнах світу. Однак порядок допомоги страхової компанії туристу залежить ще й від форми страхового обслуговування. Поширені дві форми страхового обслуговування туристів: сервісне (асистанс) і компенсаційне (рис. 36).

Асистанс - від французького «assistance»» - допомога, що надається спеціалізованими асистуючими компаніями, які є посередниками між страховими компаніями й туристами. Компанія-асистанс виконує функцію сервісного центру, який безпосередньо на місці надає інформаційні та організаційні послуги за умов настання страхового випадку. Причому таке сервісне обслуговування не потребує від застрахованого (за формою асистанс) туриста додаткових грошових витрат.

Компенсаційне страхування є значно дешевшим, але воно передбачає самостійне розв'язання всіх проблем, пов'язаних з настанням страхового випадку, зокрема з пошуком потрібної (медичної, технічної та ін.) допомоги.

Конкретні страхові випадки розглядаються в кожному із видів страхування, серед яких основними є медичне, від нещасного випадку, майнове і цивільної відповідальності власника автотранспортного засобу.



Рис. 5 Форми і види страхування в туризмі

Медичне страхування туристів, що передбачає страхування життя і здоров'я туриста, є найпоширенішим. При медичному страхуванні страховим випадком вважається раптове захворювання застрахованого, що становить загрозу його життю й потребує термінового втручання. При в'їзді в деякі країни медичне страхування є неодмінною умовою одержання візи. В Україні медичне страхування туристів також є обов'язковим.

Страхування туристів від нещасного випадку розраховане на подію (нещасний випадок), що відбулася незалежно від волі застрахованого й призвела до розладу його здоров'я, травмування, інвалідності або смерті. Даний вид страхування в Україні також є обов'язковим.

Майнове страхування - це страхування особистого майна туристів, як-от багажу, фото- і відеоапаратури, особистого автотранспорту тощо. За умов настання страхового випадку, туристу слід попіклуватися про докази втрати свого майна - довідки з поліції або інший аналогічний документ.

Страхування цивільної відповідальності водіїв і власників автотранспорту (автотуристів) за умов завдання комусь шкоди передбачене законодавством більшості країн світу та є обов'язковим. Зокрема, існує обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності (ОЦВ) власників наземних транспортних засобі. Цей вид страхування спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації транспортних засобів на території України. Крім того, досить поширеним є Каско (від іспан. casco - корпус судна) - страхування автомобілів або інших транспортних засобів від ушкоджень або викрадення. Водночас із різними національними формами страхування існує міжнародне обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних автотранспортних засобів. Свідченням такого страхування є, відповідно, міжнародний договір (поліс) - так звана Green Card.

На даний момент в систему Green Card входять понад чотири десятки країн - усі країни Європи, включно з Росією, а також Туреччина, Ізраїль, Марокко, Туніс та Іран. Маючи Green Card, автотурист може пересуватися дорогами даних країн без потреби подальшого страхування цивільної відповідальності при перетині кожного нового кордону. Механізм роботи системи Green Card досить простий. Якщо українець придбав поліс обов'язкового страхування відповідальності в українській страховій компанії, то він є чинним у всіх країнах-членах Green Card. І, якщо цей українець стане винуватцем в аварії в будь-якій із цих країн, то потерпілий іноземець отримає відшкодування від української страхової компанії, у якій українець купував Green Card.

Слід зазначити, що за потреби під час перетину державного кордону особи можуть підлягати й іншим видам туристичних формальностей, як-от ветеринарному, екологічному, санітарно-карантинному контролю тощо.

Контрольні завдання і запитання

1. Сформулюйте основні цілі регулювання туристичної діяльності.

2. Назвіть основні форми регулювання туристичної діяльності.

3. Які є основні механізми міжнародного регулювання туризму?

4. За яким ознаками класифікуються міжнародні туристичні організації?

5. Назвіть основні типи міжнародних туристичних організацій.

6. Схарактеризуйте основні завдання діяльності UNWTO.

7. Поясніть, на які категорії поділяються члени UNWTO і чим вони відрізняються?

8. Наведіть приклади міжнародних туристичних організацій універсального характеру.

9. Які глобальні та регіональні проблеми розв'язує WTTC?

10. Якою є основна мета WATA?

11. Наведіть приклади міжнародних туристичних організацій галузевого характеру.

12. У чому специфіка діяльної РATA?

13. Назвіть основні завдання ІАТА.

14. До якого типу організацій належить ІСАО і які основні завдання вона розв'язує?

15. На що передусім спрямована діяльність OITS?

16. Де й коли 27 вересня було проголошено Всесвітнім днем туризму?

17. Коли й де була прийнята Хартія туризму? Яке її призначення?

18. Коли, де і з якою метою було прийнято Кодекс туриста?

19. Наведіть приклади найбільших міжнародних заходів, спрямованих на регулювання туризму.

20. Наведіть приклади міжнародних туристичних організацій, членом яких є Україна.

21. Наведіть приклади багатостороннього співробітництва України у сфері туризму.

22. Якими засобами здійснюється регулювання туристичної діяльності з боку держави?

23. Поясніть суть стандартизації як засобу регулювання туристичної діяльності.

24. З якою метою в туризмі впроваджена сертифікація?

25. Розкрийте суть ліцензування в туризмі.

26. Для чого призначені поліцейські формальності?

27. Які є типи віз?

28. Які є особливості валютного контролю при перетині державного кордону України?

29. Назвіть типові безпеки для туристів.

30. Які види страхування туристів в Україні є обов'язковими?

Тести для самоконтролю

Тести з однією правильною відповіддю

1. Визначте, що є асистансом:

а) форма організації подорожі;

б) форма організації транспортування;

в) форма страхування;

г) форма проведення дозвілля.

2. Визначте центральний орган виконавчої влади в галузі туризму України:

а) державна служба туризму;

б) державне агентство з туризму і курортів;

в) рада з туризму;

г) держкомітет із туризму.

3. Визначте кількість країн, що підписали Шенгенську угоду:

а) 16;

б) 20;

в) 26;

г) 30.

Тести з двома правильними відповідями

1. Визначте дві поширені форми страхового обслуговування туристів:

а) сервісне;

б) компенсаційне;

в) стандартизація;

г) сертифікація.

2. Визначте види страхування, що в Україні є обов'язковими для туристів:

а) страхування від природних катастроф;

б) страхування туристів від нещасного випадку;

в) медичне страхування;

г) майнове страхування.

3. Визначте регіональні туристичні організації універсального характеру:

а) європейська туристична комісія;

б) конфедерація національних асоціацій готелів і ресторанів у Європейському Співтоваристві;

в) американське товариство туристичних агентів;

г) міжнародне бюро соціального туризму.

Тести на встановлення логічної пари:

1. Встановіть відповідність між видами туристичних формальностей і їхнім змістом:

А. Паспортні формальності.

Б. Митні формальності.

В. Медико-санітарні формальності.

Г. Візові формальності.

1. Перевірка правил та умов перевезення через державний кордон речей і товарів.

2. Перевірка дозволу на перетинання державного кордону.

3. Перевірка правил та умов перевезення через державний кордон банківських металів.

4. Перевірка документів, потрібних для перетинання державного кордону.

5. Перевірка дотримання туристами, які перетинають кордон, вимог із вакцинації, щеплення та інших спеціальних вимог.

А - Б - В - Г -

2. Встановіть відповідність між типами міжнародних туристичних організацій і їхніми назвами:

А. Регіональні організації універсального характеру.

Б. Всесвітні організації галузевого характеру.

В. Організації спеціалізованого характеру.

Г. Всесвітні організації універсального характеру.

1. ІСАО.

2. AMFORT.

3. PATA.

4. WATA.

5. OITS.

А - Б - В - Г -

3. Встановіть відповідність між поняттями та їхнім змістом:

А. Асистанс.

Б. Ліцензування.

В. Стандартизація.

Г. Сертифікація.

1. Процедура із забезпечення дозволу на страхування.

2. Процедура одержання дозволу на туристичну діяльність.

3. Процедура підтвердження відповідності продукції встановленим стандартам.

4. Процедура із забезпечення відповідності продукції її функціональному призначенню.

5. Форма страхування.

А - Б - В - Г -



Література

1. Александрова А. Ю. Международный туризм : учеб. /А. Ю. Александрова. - М. : Аспект Пресс, 2004. - 470 с.

2. Бабарицька В. К., Малиновська О. Ю. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи, сервісне забезпечення тур продукту : навч. посіб. /В. К. Бабарицька, О. Ю. Малиновська. - К. : Альтерпрес, 2004. - 288 с.

3. Басюк Д. І. Основи туризмології : навч.-метод. посіб. /Д. І. Басюк. - Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2005. - 204 с.

4. Биржаков М. Б. Введение в туризм : учеб. /М. Б. Биржаков. - изд. 8-е, перераб. и доп. - СПб: Герда, - 2007. - 448 c.

5. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / автори-укладачі : В. А. Смолій, В. К. Федорченко, В. І. Цибух та ін. - К : ВД «Слово», 2006. - 372 с.

6. Закон України «Про внесення змін до закону України «Про туризм» / Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2004. - N 13. - Ст. 180.

7. Ільїна О. В. Туризм. Рекреаційна географія : Поняття і терміни. / О. В. Ільїна. - Луцьк : Терен, 2004. - 104 с.

8. Каурова А. Д. Организация сферы туризма: учеб. пособ. / А. Д. Каурова. - СПб: «ИД Герда», 2005. - 320 с.

9. Квартальнов В. А. Туризм / В. А. Квартальнов. - 2-е изд., перераб. - М. : Финансы и статистика, 2004. - 320 с.

10. Квартальнов В. А. Теория и практика туризма / В. А. Квартальнов. - М. : Финансы и статистика, 2003. - 672 с.

11. Любіцева О. О., Бабарицька В. К. Туризмознавство : Вступ до фаху : підруч. / О. О. Любіцева, В. К. Бабарицька. - К. : ВПЦ «Київ. ун-т», 2008. - 335 с.

12. Мальська М. П., Антонюк Н. В., Ганич Н. М. Міжнародний туризм і сфера послуг : підруч. / М. П. Мальська, Н. В. Антонюк, Н. М. Ганич. - К. : Знання, 2008. - 661 с.

13. Мальська М. П., Худо В. В. Туристичний бізнес : теорія та практика : навч. посіб. / М. П. Мальська, В. В. Худо. - К. : Центр учб. літ-ри, 2007. - 424 с.

14. Менеджемент туризма. Туризм как вид деятельности : учеб. / И. В. Зорин, Т. П. Каверина, В. А. Квартальнов и др. - М. : Финансы и статистика, 2005. - 228 с.

15. Основы туристской деятельности : учеб. / Г. И. Зорина, Е. Н. Ильина, Е. В. Мошняга и др.; Сост. Е. Н. Ильина. -М. : Советский спорт, 2003. - 200 c.

16. Сокол Т. Г. Основи туристичної діяльності : підруч. / за заг. ред. В. Ф. Орлова. - К. : Грамота, 2006. - 264 с.

17. Туризм, гостеприимство, сервис : Словарь-справочник / Г. А. Аванесова, Л. П. Воронкова, В. И. Маслов и др.-М. : Аспект Пресс, 2002. - 367с.

18. Федорченко В. К., Мініч І. М. Туристський словник-довідник : навч. посіб. / В. К. Федорченко, І. М. Мініч. - К. : Дніпро,2000. - 160 с.

Размещено на Allbest.ru

...