Правила футболу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Правила футболу

Велику популярність футбол мав серед учнівської молоді. Досить сказати, що вже на початку XIX ст. він був включений до навчальних програм шкіл і проводились змагання. Трохи пізніше почали створюватися футбольні клуби. Перший - «Форест клаб» - з'явився у 1859 р. у містечку Єпінг, поблизу Лондона. Найстарішими вважаються також клуби «Барнс», «Блек-хед», «Кристал Палас», «Кільбурн», «Крузейдер» тощо.

У 1823 р. було дозволено гравцям бігти з м'ячем. Саме тоді було покладено початок розвитку сучасних правил футболу та регбі, історія яких, в ті далекі часи тісно перепліталась. Оскільки у кожній місцевості існували свої правила, то, певна річ, під час матчів постійно виникали непорозуміння. Це змусило представників усіх створених до того часу клубів зібратися в 1863 р. у Лондоні, щоб розробити єдині правила гри, але досягти згоди не вдалося, зате було створено Англійську футбольну асоціацію. А перші єдині правила гри були ухвалено в 1863 р. У них передбачено чисельний склад команд, розміри футбольного поля та воріт, гравцям заборонялося грати руками в межах штрафного майданчика (за винятком воротаря). Вони складалися з 13 пунктів. У перші правила постійно вносилися доповнення, поправки, нові параграфи. Однак в основному вони збереглися до наших днів. Створення Футбольної асоціацій сприяло переходу від стихійного до організованого футболу.

На другому засіданні Футбольної асоціації, 6 грудня 1863 р., було вирішено вважати футбол і регбі різними видами спорту. Це і є дата народження сучасного футболу.

Переворот у тактику футболу внесли дві команди міста Глазго, їх гравцями у 1870 р. під час гри вперше в історії було застосовано передачу м'яча. 3 тих пір футбол став командною грою. На жаль, прізвище футболіста, який вперше здійснив передачу м'яча, історії не відоме. Цей гравець, власне, і дав поштовх для розвитку і подальшого вдосконалення сучасної тактики гри.

Ігри на Кубок Англії проводяться з 1871 р. Вони надзвичайно популярні у глядачів і сьогодні. У 1873 р. було проведено перший Міжнародний матч між командами Англії і Шотландії.

У 1888 р. було створено Англійську, а у 1890 р. Шотландську футбольні ліги.

Завдяки англійцям футбол став улюбленою грою і в інших країнах Європи. Під час стоянок кораблів у портах вони організовували матчі між членами команд, до складів яких залучалась місцева молодь.

Французькі студента, що навчалися в Англії в 1872 р. у портовому міcтi Гавр створили першу футбольну команду, а «Перший футбольний клуб» у Парижі з'явився в 1879 р. Англійці, що навчалися в Швейцарії організовували там футбольні команди. Так, у 1879 р. у Женеві заявив про себе футбольний клуб «Сент Гал», а в 1886 р. у Цюріху - «Грасхоперс». У 1875 р. виник «Швейцарський футбольний союз». Згодом футбольні клуби було утворено також i в інших країнах Європи, зокрема в Данії, Голландії, Бельгії, Німеччині, Aвстрiї та Угорщині. Швидкий i динамічний розвиток футболу, що спостерігався в Європі на початку XX ст. спонукав до створення міжнародної організації. І вже у 1904 р. у Парижі відбулася конференція за участю Бельгії, Данії, Франції, Голландії, Іспанії, Швейцарії та Швеції, де i було засновано Міжнародну федерацію футбольних асоціацій (ФІФА) - (Federation Intemacional Football Association).

Першим головою ФІФА було обрано француза Р.Гірена. До речі, англійці спочатку ігнорували ФІФА, а через piк, переконавшись у її швидкому організаційному зростанні, стали її членами.

Країни Латинської Америки ввійшли в ФІФА починаючи з 1912 року (Аргентина). В наш час ФІФА об'єднує футболістів близько 170 країн і являється найбільшою міжнародною спортивною організацією, масштаби діяльності якої відповідають величезній популярності футболу в світі. З 1908 року футбол включений в програму Олімпійських ігор. В першому олімпійському турнірі приймало участь 7 країн. Перемогла збірна Англії.

У перші роки розвитку (1810-1863) гра у футбол не була організованою та плановою, не мала системи гри. Техніка гри була примітивною, гравці намагалися спрямувати м'яч у ворота або за лінію поля суперника, використовуючи удари і ведення. Переважала система «завдай удару і біжи». Її в літературних джерелах називають ще 1+10. Тут всі гравці були нападаючими і майже не існувало захисників.

Після затвердження єдиних правил гри, у 1863 році, з'явилася її тактична система з розташуванням гравців за схемою 1+1+9 (воротар, захисник і нападаючі). У 1863-1872 роках застосовувалося розташування гравців за схемою 1+2+8, а згодом і за схемою 1+1+2+7, тобто вони вже розташовувались в три лінії.

Шотландці перші намагалися обмірковано підійти до рівномірного розташування гравців на полі і досягли в цьому непоганих результатів. Характер боротьби, що велася між атакуючими і захисниками сприяв внесенню змін у правила гри, а фізична, технічна, тактична підготовка гравців стали рушійною силою в розвитку тактичних систем гри цього періоду розвитку футболу.

Перша система гри виникла в 1883 році у Шотландії. Її називають класичною або «пірамідальною». Певною мірою її почали застосовувати у всьому світі й проіснувала вона близько 50-60 років. За цією системою кількість гравців в лінії атаки і захисту майже вирівнюється. З введенням правила про положення «поза грою» атаки різко ускладнилися, що зміцнило і полегшило дії гравців в обороні.

Ця система передбачає здебільшого принцип зонного захисту. Тут головну роль виконував центральний півзахисник, який залежно від ситуації підтримував захисників або нападаючих. Крайні півзахисники прикривали крайніх або півсередніх нападаючих.

Італійська система гри. Особливість цієї системи - підстраховування можливих передач по центру поля. Крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний півзахисник - центрального нападаючого. Півсередні нападаючі при потребі відходять назад до власного штрафного майданчика. В атаках беруть участь два крайні і центральний нападаючі. За цієї системи перевага надається захисту. На її основі виникла відома система «катеначіо».

Австрійська система гри. Головна увага цієї системи - на забезпеченні передач на середні відстані. Захисники розташовуються в зоні штрафного майданчика, очікуючи наближення крайніх нападаючих. Центральний півзахисник зупиняє атаки, що ведуться по центру поля, а крайні півзахисники зупиняють крайніх та півсередніх нападаючих. Провідна риса системи - атакуюча гра. У ній бере участь п'ять нападаючих і три півзахисники повертаються на власну половину поля і зміцнюють оборону. Недолік системи - можливість суперників застосовувати швидкі контратаки.

Швейцарський замок «рігль». Характерною рисою цієї системи є зміцнення лінії оборони за рахунок послаблення ударної сили атаки. Завдання центрального захисника - розпізнавати і випереджати дії суперника. Крайні півзахисники підстраховують центрального, а обидва захисники знешкоджують підступи до штрафного майданчика. Один із півсередніх нападаючих відходить назад і додатково підстраховує центрального півзахисника.

«Система дубль-ве». Футболісти розташовуються на полі рівномірно. Важлива риса системи - персональна оцінка гравців суперника, замість зонної, яка переважала в іграх із застосуванням «пірамідальної» системи. Тут крайні півзахисники прикривають крайніх нападаючих, центральний захисник, відповідно - центрального нападаючого, півзахисники - півсередніх нападаючих.

Переваги системи «дубль-ве»:

· доступна для початківців (побудована на простих тактичних засадах);

· чисельно рівне розташування гравців під час атакуючих і захисних дій команди забезпечує пропорційний розподіл виконання завдань.

Недоліки системи «дубль-ве»:

· захисники розташовуються в одну лінію;

· в обороні мають місце схематичні дії за принципом «кожен свого». Часто у грі слабкому захисникові доводиться прикривати сильного нападаючого;

· обмежена участь нападаючих в оборонних діях, а захисників, навпаки, в атакуючих діях.

Ця система з'явилася після внесення змін до правил про положення «поза грою», яке було впроваджено в практику в 1925 році. Її основоположником був Герберт Чепмен, тренер клубу лондонського «Арсеналу». Він перший і заснував систему в грі у 1930 році.

Система «1+4+2+4». Систему першими застосували бразильці на чемпіонаті світу в 1958 році у Швеції. Важливо підкреслити, що у подібному розташуванні грали угорці під час своєї найвищої слави (1951-1956). Ця система значно змінила завдання всіх гравців. Воротар, крім захисту воріт від ударів суперника, керує діями захисників і розпочинає швидкі атаки своєї команди. Захисники прикривають крайніх нападаючих суперника і ще взаємодіють з іншими гравцями оборони та підключаються до атак своєї команди в глибині половини поля суперника.

У зоні штрафного майданчика центральні захисники персонально прикривають центральних нападаючих суперника, а далеко від воріт вони діють за зонним принципом. Забезпечується і взаємне підстраховування в обороні.

Півзахисники прикривають півзахисників суперника та беруть активну участь як в захисних, так і в атакуючих діях команди. Вони є провідними організаторами гри і, власне, якщо необхідно, уповільнюють або прискорюють темп гри.

Головне завдання крайніх нападаючих - атакувати ворота суперника, створювати позиції для ударів по воротах для себе або для партнерів по команді. Змінилися їхні обов'язки і в оборонних діях. Тут вони прикривають захисників суперника на їхній половині поля, а якщо потрібно, відходять до власних воріт.

Центральні нападаючі є головною ударною силою. Вони завершують свої дії ударами по воротах. Від них вимагається й уміння грати без м'яча (рухливість, зміна позицій тощо).

У системі «1+4+2+4» в атаці та обороні бере участь до восьми гравців, що свідчить про її перевагу над системою «дубль-ве».

Сьогодні існує кілька варіантів системи «1+4+2+4». Найбільш розповсюдженою є «1+4+3+3», яка характеризується забезпеченням середини поля трьома конструктивними гравцями, завдяки чому створюються передумови для комбінаційної гри, питома вага якої розподіляється між захистом і півзахистом.

Крім того, існують і варіанти 1+5+3+2 та 1+3+5+2, тобто зі зміцненою лінією захисту або зі зміцненою лінією середини поля.

Інший варіант цієї системи, яка носить зміцнений захисний характер, є «катеначіо» (1+1+4+2+3). Виникла вона в Італії. Її успішно використовувала команда «Інтер» (Мілан) під керівництвом тренера Еленіо Ерери. Тут провідну роль відіграє останній захисник, якого ще називають «вільним» або «ліберо».

З великим успіхом систему «1+4+4+2» використовували англійці на чемпіонаті світу в Англійці, де і здобули титул чемпіонів.

Система «1+1+3+3+3» найбільш поширена в країнах, де футбол досить розвинений, зокрема у Німеччині, Нідерландах. За цієї системи гри застосовується щільний принцип прикривання гравців у оборонній фазі гри. Важливе завдання тут виконує «вільний» захисник, гра якого стала різноманітнішою, строкатішою, оскільки, крім виконання захисних функцій, він підключається до атак і бере участь у їх завершенні. Гра всіх гравців за цієї системи характеризується частою зміною місць по ширині та глибині поля і тому потребує універсальних гравців.

У сучасному футболі визначально, що основне розташування гравців протягом матчу поступово змінюється. Немає потреби описувати основні розташування в системах гри, досить визначити характерні ознаки її організації в окремих закінчених частинах або фазах.

Система гри є тільки формою зовнішнього розташування гравців і вирішального значення для гри команди і досягнення нею успіху не має. На передній план висувається спосіб організації гри, її зміст, що й створює відчутну перевагу над формою, тобто розташуванням гравців.

Прогноз щодо створення оборонних і атакуючих систем гри або її способів в захисній та атакуючій фазах потрібний для успішної реалізації ігрових, тактичних завдань в окремих відрізках гри.

Просторові відношення між гравцями за різного розташування та виконання ігрових функцій спонукають до створення різних варіантів атакуючих і захисних систем. Існують різноманітні способи гри в цих системах.

Варіанти атакуючих систем гри:

1. Система швидкого нападу:

а) контратака гравця;

б) контратака групи гравців.

2. Система поступової атаки:

а) з підключенням захисників;

б) з підключенням гравців середини поля;

в) з підключенням «вільного» захисника;

г) система гри під тиском.

Варіанти захисних систем:

1. Система зонного захисту (простору):

а) пасивного зонного захисту;

б) активного зонного захисту (зонного «пресингу»).

2. Система персональної опіки:

а) персональна опіка по всьому полю;

б) персональна опіка на своїй половині поля.

3. Система комбінованого захисту:

а) з резервом в захисті;

б) з переднім чистильником;

в) із забезпеченням захисту.

Удар серединою підйому можна вважати основним і найбільш важким. Він дає можливість направляти м'яч сильно, точно і на будь-якій висоті. Цей удар найчастіше застосовується в грі. Виконують його в більшості випадків по рухомому м'ячу. Нога, що б'є, з відтягнутою стопою стикається з м'ячем серединою підйому (рис. 1). Разом з останнім кроком опорну ногу, злегка зігнуту в коліні, ставлять майже на одну лінію з м'ячем і трохи збоку від нього. Ногу, що б'є, зігнуту в коліні, відводять назад, а потім різко посилають до м'яча. У момент удару коліно ноги, що б'є, повинне бути над м'ячем. Щоб м'яч полетів низько, гравець у момент удару нахиляється вперед так, щоб голова була декілька попереду м'яча.

Удар серединою підйому і положення опорної і ударної ноги

м'яч футбольний гра команда

Висота польоту м'яча і точність удару залежать від положення опорної ноги (більшого або меншого згинання в тазостегновому, колінному і гомілковостопному суглобах) і точки завдання удару по м'ячу. Удар не по центру м'яча додасть йому бічне обертання і викличе відхилення траєкторії польоту. Удар по рухомому м'ячу виконати важче, ніж по нерухомому. Тут гравцеві необхідне уміння погоджувати свої рухи з рухом м'яча в часі і просторі.

Удар серединою підйому доводиться виконувати по м'ячу, що котиться назустріч або збоку. Найскладніше виконувати його зльоту і пів відльоту. Чим ближче до землі був м'яч при зіткненні з ногою, і чим довше вона зберігала зігнуте в тазостегновому і колінному суглобах положення, тим нижче полетить м'яч над землею.

Вдосконалення витривалості відбувається насамперед у процесі самої гри, а також у процесі спортивно - спрямованої направленості до вдосконалення вивчених технічних, техніко - тактичних, а також вольових якостей гравців. Організм гравця здатний адаптуватися до навантаження, яке він одержує під час гри, і тому приріст витривалості тільки за рахунок ігор буде незначний. Тому в тренувальних заняттях важливо використовувати такі методичні прийоми, як наприклад, продовження тривалості гри або підвищення її інтенсивності, тобто на тренувальну гру відводити скажімо 2Ч 60 хвилин. Гру можна розподілити не на 2, а на 6 таймів по 15 хвилин, але в такому мікротаймі гру вести в швидкому темпі, а по мірі зростання розвитку витривалості гравців інтервали відпочинку між таймами поступово скорочувати до нуля, а темп гри не знижувати. Після першого мікротайму надавати відпочинок тривалістю 5 хвилин, після другого 5, після третього 15, а в усіх інших послідуючих таймах по 5 хвилин. Тренувальна робота такого типу повинна проводитись протягом 2-3-х тижнів, а потім між таймами потрібно поступово скорочувати інтервали відпочинку. Замість 5 хвилин він повинен тривати відповідно 4, 3, 2, 1 хвилину. Ось таким чином футболіст звикає грати у швидкому темпі два тайми. Витривалість удосконалюється різними способами і методами, але, на мою думку, найефективнішим методом є - інтервальний. В заняттях за інтервальним методом я проводжу й ігрові вправи техніко - тактичної направленості які можна виконувати інтервалом по 4 - 8 хвилин. Темп виконання вправ має бути таким, щоб частота пульсу була в межах 160 - 170 уд/хв. Тривалість інтервалу відпочинку повинна визначатись часом зниження частоти пульсу з 170 до 130 - 140 уд/хв. В подальшому, якщо футболіст добре підготовлений і здатний витримати великі навантаження, тоді їх треба застосовувати в мікроциклі 1 - 2 рази («Жорсткий» варіант інтервального методу). Це означає, що тривалість та інтенсивність повинні залишатися без змін, а інтервали відпочинку між черговими спробами повинні прогресивно скорочуватись. У тижневому мікроциклі наступні змагальні навантаження потрібно моделювати, тобто планувати проведення ігор на вівторок та п'ятницю.

На момент початку матчу важить не більше 450 г. (16 унцій) і не менше 410 г. (14 унцій). Вага вказується для сухого м'яча;

Размещено на Allbest.ru