Перспективи реалізації державної політики у розвитку інклюзивного туризму

Питання пошуку шляхів розвитку інклюзивного туризму в Україні є відносно новим, тому у науковій періодиці не відображено усіх аспектів розгляду даного питання. Проте ряд авторів зверталися до тематики інклюзивності. Зокрема, А. Войтовською було запропоновано дослідження специфічних характеристик інклюзивного туризму, які впливають на формування системи управління даним видом туризму та визначають основні вимоги для забезпечення його розвитку [1]. М. Сварник, Я. Грибальський розглядали питання організації туристичних подорожей для неповнолітніх, в тому числі з урахуванням аспекту інклюзивності [2]. М. Чайковський звернувся до більш розробленої в наукових колах тематики - розвитку освітнього інклюзивного простору, підкріплюючи науково теоретичними та практич ними аспектами тези "освіта без бар'єрів". Дана робота цікава для розгляду питання інклюзивного туризму з точки зору можливостей формування простору безбар'єрної архітектури при інфраструктурному забезпеченні туристських дестинацій чи окремих об'єктів туризму та підготовки кадрів для подальшого розвитку інклюзивного туризму, що є однією із проблем формування умов для подальшого управління даним напрям ком туризму [3]. Л. Науменко, В. Лепський,

С. Макаренко, І. Борисова, О. Семененко у своєму дослідженні зробили акцент на питаннях оздоровлення та реабілітації осіб з інвалідністю, відповідно визначивши вимоги, що необхідно реалізувати при розвитку рекреаційних об'єктів інклюзивного призначення [4]. Н. Фоменко, продовжуючи тематику рекреаційного забезпечення людей з особливим потребами, визначав механізми створення сприятливих можливостей для розвитку інклюзивного туризму на об'єктах рекреації та курортах, спрямованих на оздоровлення, відновлення та реабілітацію туристів [5]. Проте, незважаючи на актуальність тематики, питання побудови ефективної системи державного управління інклюзивним туризмом досі залишається нерозглянутим. Авторами не запропоновано комплексного підходу щодо забезпечення ефективної державної політики при формуванні умов розвитку інклюзивного туризму та створення безбар'єрного середовища туристських дестинацій.

Мета та завдання статті. Метою статті є визначення перспектив формування ефективної системи державного управління розвитком інклюзивного туризму.

Відповідно до поставленої мети вирішуються наступні завдання: визначити перспективи розвитку інклюзивного туризму;

- проаналізувати нормативно-правове забезпечення питань розвитку інклюзивної туристської інфраструктури та створення об'єктів інклюзивного призначення,

- надати визначення поняттю "інклюзивний туризм" як нового виду туристської діяльності, розробити пропозиції щодо впровадження механізмів державного управління для забезпечення розвитку інклюзивного туризму.

Виклад основного матеріалу.

Інклюзивний туризм як окремий вид туристської діяльності почав розвиватися відносно недавно. Гасло "туризм для всіх" є одним із пріоритетних протягом усієї історії розвитку організованого туризму. Формування умов для забезпечення масовості туризму було одним із завдань туристських організацій протягом багатьох років. Із початком розвитку транспортного забезпечення (зокрема, залізничного сполучення) почалася розробка та впровадження організованих турів. Туризм розвивався і до цього періоду, проте був менш доступним через високі витрати на переміщення та довгі тер міни подорожей. Розвиток науково-технічного прогресу дозволив суттєво скоротити витрати на проїзд та строки перебування в дорозі. Проте ще майже сторіччя туризм залишався доступним лише привілейованим верствам населення. Формування передумов для захисту соціальних прав працюючих та потужний рух щодо забезпечення робітників соціальними гарантіями зробили туризм більш масовими та доступним широкому за галу населення. З цього періоду почало формуватися нове відношення до туризму - не як до форми привілейованого відпочинку, а як необхідності такого відпочинку для кожного. З цього часу галузь туризму демонструє рекордні показники приросту потоків туристів у всьому світі та доходів від ведення туристської діяльності.

За даними Всесвітньої туристської організації в середньому кількість туристів у світі щороку зростає на 4 %, що є найкращим показником розвитку серед інших галузей народного господарства, в тому числі сфери послуг. З 2016 року галузь туризму постійно б'є власні рекорди, нарощуючи обсяги збільшення кількості туристів у порівнянні з усіма історичними періодами туристської діяльності [6]. Це свідчить про передумови для подальшого розвитку туризму та суттєвий потенціал зростання її основних фінансово економічних показників.

Розвиток інклюзивного туризму тісно пов'язаний із попитом на даний вид надання послуг. Статистика свідчить, що у подальшому такий попит буде лише зростати, отже інклюзивний туризм має значний потенціал до нарощування потоків туристів [3]. На сьогодні за даними статистики в Україні проживають понад 2 мільйони людей з інвалідністю [4]. Спостерігається тенденція до старіння населення, тобто більше людей переходить до категорій, що потребуються соціального захисту та формування інклюзивних умов розвитку туризму. Отже інклюзивний туризм є затребуваним серед населення країни.

Міжнародний досвід свідчить, що найбільш розвиненим інклюзивний туризм є у США та країнах Європи. Проте понад 80% людей з інвалідністю проживають у країнах, що розвиваються. Отже відчутна диспропорція між потребами туристів у безбар'єрному середовищі і дислокації більшості осіб з інклюзивними потребами.

В Україні забезпечення умов для розвитку інклюзивного туризму визначено у на ступних нормативно -правових документах:

- Конституція України,

- Закону законів України "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії",

- Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні",

Закон України "Про соціальні послуги", Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні",

"Конвенція про права осіб з інвалідністю",

- "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні",

- Указ Президента України № 501/2015 "Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини".

Ці нормативно-правові акти визначають основні положення державної соціальної політики, що стосується створення комфортних умов життя та соціального забезпечення осіб з інвалідністю. Проте окремого нормативно правового акту або положень у розроблених документах, які б визначали механізми реалізації функцій державного управління розвитком інклюзивного туристського середовища, немає.

Закон України "Про туризм", який є основним нормативно правовим документом, що здійснює регулювання у галузі туризму, не визначає поняття інклюзивного туризму. Проте у статті 6 Закону України "Про туризм" визначено, що державна політика у галузі туризму повинна здійснюватися на основі "забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, осіб з інвалідністю та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб" [7].

Відповідно до міжнародних документів у галузі туризму, інклюзивний туризм визначено як рекреаційний вид туризму для осіб з особливим потребами. У 1991 році Генеральною асамблеєю ЮНВТО було визначено поняття інклюзивного туризму - туризму для всіх у Концепції "Створення можливостей для туризму людям з обмеженими можливостями в дев'яності роки".

У системі національного законодавства прописане лише поняття реабілітації та на дання реабілітаційної послуги особам з ін валідністю, що безпосередньо пов'язане із рекреаційною та туристською діяльністю, проте не повністю охоплює спектр послуг та можливостей використання туризму.

За визначенням Міжнародної організації праці ООН поняття "реабілітація" включає в себе відновлення здоров'я та сил осіб з ін валідністю з метою забезпечення їх соціального, психічного, психологічного комфорту, фі зичного стану та загального оздоровлення [8].

Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю" також визначено поняття реабілітаційної послуги, що розглядається як "послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство".

До структурних компонентів інклюзивного туризму міжнародними організаціями було включено наступні елементи [9]:

- забезпечення реалізації концепцій без - бар'єрної архітектури шляхом створення інклюзивного туристського простору, інклюзивної інфраструктури, спорудження об'єктів нерухомості відповідно до норм та стандартів інклюзивності;

доступність усіх видів транспорту для користування ним людьми з інвалідністю;

забезпечення якісних послуг щодо су проводження туристів шляхом навчання персоналу відповідним кваліфікаціям;

інклюзивність культурно розважальних об'єктів;

інклюзивна складова маркетингової діяльності, зокрема формування комфорт них умов бронювання, презентації туристських пропозицій тощо.

В Україні затверджено спеціальні Державні будівельні норми, які визначають стандарти будівництва об'єктів з урахуванням вимог безбар'єрної архітектури та забезпечення транспортною інфраструктурою з урахуванням вимог інклюзії. Проте відсутній механізм контролю використання цих будівельних норм на практиці при зведенні об'єктів туристського призначення чи розвитку інфраструктури туристських дестинацій.

Залишається невирішеною проблема забезпечення інклюзивності культурно розважальних об'єктів, оскільки більшість закладів культурно пізнавального, екскурсійного, розважального та інших видів туризму спроектовані із урахуванням застарілих вимог до будівництва будівель та споруд з точки зору забезпечення інклюзивності. Переоснащення та реконструкція цих об'єктів вимагає вкладання додаткових фінансових інвестицій, що є проблематичним, особливо в умовах скорочення видатків державного бюджету на розвиток галузі туризму у 2019 році.

Особливої уваги вимагає проблема забезпечення кваліфікованими кадрами об'єктів туристської інфраструктури, що спрямовані на розвиток "туризму для всіх". Адже біль - шість представників туристської галузі не мають навиків та кваліфікацій для роботи з особами з інвалідністю. Це вимагає перегляду освітніх програм підготовки фахівців для галузі туризму та готельно-ресторанної справи, проведення тренінгів та підвищення кваліфікації для працівників, що вже задіяні у галузі туризму, для їх інформування про особливості роботи з інклюзивною категорією туристів.

Отже, удосконалення механізмів підвищення ефективності державної політики у га лузі інклюзивного туризму вимагає розробки організаційного механізму реалізації концепцій "туризму для всіх" із визначенням практичних аспектів її реалізації у відповідності до світових норм та стандартів. В умовах обмеження державного фінансування галузі туризму розвиток інклюзивного туризму не може мати високу ефективність, що пов'язано в першу чергу з соціальним спрямуванням даного напрямку. Важливим є формування стратегії підготовки фахівців для галузі туризму, які б мали навички та компетенції для роботи із категорією туристів з особливими потребами.

Висновки

У результаті проведеного дослідження можна зробити ряд висновків. З урахуванням світового досвіду розвитку "туризму для всіх" та аналізу статистики щодо кількості осіб з інвалідністю та соціально незахищених осіб, визначено перспективність розвитку ринку інклюзивного туризму, що особливо важливо, враховуючи його соціальне значення. Аналіз нормативно правового забезпечення галузі туризму дозволив визначити, що у системі національного законодавства відсутнє теоретичне окреслення поняття інклюзивного туризму та механізми реалізації концепцій інклюзивності відповідно до світових норм та стандартів. З технічної точки зору, розроблено Державні будівельні норми, які визначають технічні та технологічні умови зведення об'єктів туристської інфраструктури. Проте відсутній механізм контролю дотримання виконання даних норм при будівництві об'єктів туризму та туристської інфраструктури. Серед проблемних аспектів реалізації державної політики у га лузі розвитку інклюзивного туризму визначено недосконалість організаційних механізмів впровадження системи інклюзивного туризму, скорочення обсягів державного фінансування галузі, що призведе до скорочення програми соціального призначення та необхідності формування національної стратегії підготовки кадрів для роботи у галузі туризму із навиками та компетенціями, що необхідні при наданні послуг для осіб з особливими потребами. Ці питання є перспективами подальших досліджень.