Особливості сучасного розвитку скелелазіння в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості сучасного розвитку скелелазіння в Україні

Олександр Бейдик,

Олеся Топалова

Досліджено особливості сучасного розвитку скелелазіння в Україні. За інформацією Міжнародної федерації спортивного скелелазіння, вперше розроблено класифікацію сучасних видів та підвидів скелелазіння. Ураховуючи дані Федерації альпінізму і скелелазіння України, розроблено низку картосхем та проаналізовано сучасний стан розвитку скелелазіння в регіонах України. На основі загальної характеристики скелелазних районів та штучного рельєфу визначено перспективні центри розвитку спортивного скелелазіння в Україні. Результати дослідження можуть бути використані тренерами-викладачами центрів туризму, секцій та відділів туризму загальноосвітніх та позашкільних закладів та ДЮСШ, а також для студентських туристичних клубів та гуртків у ВНЗ.

Ключові слова: скелелазіння, класифікація видів скелазіння, штучний рельєф, скеледром.

Бейдык Александр, Топалова Олеся. Особенности современного развития скалолазания в Украине. Исследовано особенности современного развития скалолазания в Украине. По официальной информации Международной федерации спортивного скалолазания IFSC, разработана классификация современных видов и подвидов скалолазания. Учитывая данные Федерации альпинизма и скалолазания, разработано ряд картосхем и дан анализ современному развитию скалолазания в регионах Украины. На основании общей характеристики природных скалолазных районов и искусственных рельефов Украины выявлены перспективные центры спортивного скалолазания в Украине. Результаты исследования могут быть использованы тренерами- преподавателями центров туризма, секций та отделов туризма в школе, а так же студенческими туристическими клубами и кружками ВУЗов.

Ключевые слова: скалолазание, классификация видов и подвидов скалолазания, искусственный рельеф, скалодром.

Beydik Oleksandr, Topalova Olesia. The Peculiarities of the Modern Development of the Rock-climbing in Ukraine. The features of modern rock climbing development in Ukraine are investigated. According to the IFSC, the classification of modern rock climbing the kinds and the types was developed for the first time. Taking into account the data of the Federation of Mountaineering and Rock Climbing of Ukraine, a number of maps and maps have been developed and the current state of rock climbing development in the regions of Ukraine is analysed. The perspective centers for the development of sport rock-climbing in Ukraine have been identified based on the general characteristic of the rock-climbing regions and artificial relief. The results of the research can be used by the trainers-instructors of the tourism centers, the sections and the tourism departments of the Secondary School and children and youth sports school, and for the student clubs and the workshop in the universities.

Key words: rock-climbing, classification of the kinds of the rock-climbing, artificial relief, rock climbing walls.

Постановка наукової проблеми та її значення. Розвиток скелелазіння у структурі екстремального туризму України суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, виробництво спеціалізованих товарів, й є одним із перспективних напрямів структурної перебудови економіки. Подальший розвиток країни, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямів економічного розвитку, майбутній вступ України до ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової екстремальної туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму з урахуванням природно -кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей. Аналізуючи перспективи розвитку скелелазіння в Україні на наступні десять років, передусім, необхідно підкреслити, що екстремальний туризм - це та сфера економіки й життєдіяльності суспільства загалом, яка тією чи іншою мірою інтегрує практично всі галузі. Саме це й визначає одне з перших місць, яке займає екстремальний туризм у світовій економіці. Цей чинник повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до екстремального туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни загалом, стимулювати низку важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

Офіційних даних щодо кількості осіб, які займаються скелелазінням та льодолазінням, в Україні немає. За даними Федерації альпінізму і скелелазіння (ФАіС) України, на 2015 р. професійно скелелазінням займалися нечисельні клуби та секції, а серед сучасної молоді був визнаний аматорський рівень. Такі висновки обумовлені неконтрольованою доступністю скелелазних районів України та спеціального скелелазного спорядження. Після включення (2011 р.) спортивного скелелазіння до шорт-листу видів спорту на програму ХХХІІ Олімпійських Ігор в 2020 р. (м. Токіо) національне скелелазіння набуло значної популярності в нашій країні. З того ж часу починають формуватися професійні команди, відкриватись нові маршрути різної складності та проектуватись штучні рельєфи та скеледроми в значній кількості регіонів України.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Значним внеском у дослідження скелелазіння в Україні стали положення, які викладені в працях провідних вчених та фахівців -практиків І. Й. Антоновича, В. В. Абрамова, С. І. Бершова, А. Є. Піратінського, І. М. Писаревського та ін. [1-4].

Метою статті є виявлення особливостей розвитку сучасного скелелазіння в регіонах України. Для досягнення мети нами були поставлені такі завдання:

- розробити класифікацію сучасних видів та підвидів скелелазіння;

- розглянути розвиток спортивного скелелазіння в умовах природного та штучного рельєфів України.

Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих результатів дослідження. На

сучасному етапі розвитку скелелазіння стає все більш популярним і набуває нових прихильників, перетворюючись із невеликого «гуртка за інтересами» у досить масовий вид активного відпочинку та спорту. За даними Міжнародної федерації спортивного скелелазіння IFSC, основними видами скелелазіння залишаються традиційне скелелазіння, альпійське скелелазіння, сходження по льоду та змагальні види [5]. Також паралельно вирізняють різні підвиди скелелазіння в закритих приміщеннях (на штучних стінках, стендах, скеледромах) (рис. 1).

Традиційне скелелазіння включає 2 основних види: оutdoor climbing - лазіння на відкритому повітрі на природних рельєфі та іndoor climbing - лазіння на скеледромах або обладнаних у домашніх умовах стінках, вид спортивного скелелазіння, який може містити в собі елементи болдерінгу, так і лазіння з верхньою або нижньою страховкою. Воно може вважатися найбезпечнішою формою скелелазіння. Лазіння організовується на дерев'яній та пластмасової моделі скелі.

У зв'язку з популяризацією скелелазіння постійно зростає кількість осіб, бажаючих займатися на скеледромах, але тим не менш рано чи пізно Indoordimb'ери переходять у розряд Outdoor сІітЬег'еров. Обидва ці види включені до Free Climbing (т. з. вільного лазіння).

Вільне лазіння - лазіння на скелях або скеледромах, при якому просування вгору здійснюється за допомогою використання чіпкості пальців, сили рук і ніг, без використання різних пристосувань і допоміжних засобів. Цей стиль практикувався вже з кінця XIX ст. в Саксонської Швейцарії. Сьогодні вільне лазіння - найпопулярніший стиль та поширений у всіх скелелазних районах України. Вільне лазіння включено до спортивного скелелазіння, в основі якого лежить спортивний аспект. Маршрути цбого виду, як правило, оснащені безліччю шлямбурыв із метою мінімізувати ризик зриву. Сенс спортивного скелелазіння полягає у проходженні складних маршрутів способом вільного лазіння, тривалість яких складає переважно 10-30 м, іноді до 100 м і проходить по одній скелі.

Рис. 1. Класифікація сучасних видів та підвидів скелелазіння (складено авторами)

Вільне лазіння є складовою частиною сучасного спортивного скелелазіння, яке поділяється на підвиди:

1. Лазіння на трудність (difficulty climbing) - другий за давністю після лазіння на швидкість і найбільше поширений вид на змаганнях зі скелелазіння. Спортсмени повинні пройти маршрут довжиною в 15-20 метрів on-sight (проходження маршруту з першої спроби), або іноді flash (проходження маршруту після попереднього візуального «контакту» з ним). Траси складні, використовується нижня страховка.

2. Боулдерінг (bouldering) - підвид полягає в проходженні серії коротких, але складних трас. На відміну від інших видів скелелазіння, здійснюється без використання мотузок, карабінів й інших страхувальних пристосувань, тому що максимальна висота траси не перевищує 4 м; замість цього для страховки використовуються мати. Змагання й тренування по боулдерінгу можуть проходити як на природному рельєфі, так і на штучному.

3. Білдерінг - різновид паркуру, при якому учасники здійснюють сходження на зовнішню сторону будинків та інші міські конструкції. Слово «білдерінг» - це мовна контамінація, слово- гібрид, що складається зі слова «building» (будинок) і терміна «bouldering» (окремий вид скелелазіння). Зазвичай білдерінг включає в себе вільне сходження у важких умовах і може бути вкрай небезпечним. Найчастіше здійснюючись незаконно, білдерінг здебільшого здійснюється вночі. Білдерінг може також прийняти форму, більш споріднену болдерінгу, яка має тенденцію до сходження й (або) перетинанню більш коротких секцій будівель і конструкцій. Як і в більш традиційному скелелазінні, будівлі встановлюються й класифікуються за труднощами їх подолання.

4. Джампінг - це один із нових підвидів скелелазіння, що передбачає стрибок з одних зачип на стіні на інші (іншу). В комплексі джампінг включає боулдерінг, білдерінг та є складником пітчу.

Альпійське скелелазіння - це окремий вид, що знаходиться на прикордонній лінії між альпінізмом і скелелазіння. Це проходження скельних маршрутів довжиною більше 50 м - мультіпітчей. Залежно від ступеня та способу обладнання маршрутів страхувальними точками, вони діляться на спортивні (sport) й традиційні (trad). Sport-маршрути відрізняються наявністю стаціонарних страхувальних гаків - шлямбуром, що знаходяться на невеликій відстані один про одного. До альпійського скелелазіння належать:

5. Free solo climbing - проходження маршрутів без страховки й інших допоміжних засобів. Найбільш небезпечний стиль у скелелазінні.

6. Deep Water Soloing - лазіння над водою, так що в разі зриву скелелаз падає у воду.

7. Single rope technique. У часи зародження спелеології багато печери вивчалися за допомогою простих і мотузяних сходів, що робило цей спосіб пізнання важким і дорогим. Так як об'ємне спорядження все ж не придатне для опускання в печери, з плином часу виник новий вид технічного лазіння single rope technique.

Бігвільне лазіння («Big wall») - клас альпіністських сходжень, метою яких є підкорення вершини по маршруту, що проходить по вертикальній стіні, скельної або льодової, великої протяжності (кілометр і більше). Сходження такого класу є сходженнями найвищої технічної складності. Успішним проходженням маршруту вважається не факт сходження на вершину, а проходження технічної частини маршруту стіни за так званими ключовими ділянками. Як правило, проходження стінного маршруту високої складності починається з розвідки, при якій досліджується район майбутнього сходження, кліматичні умови, троянда вітрів. Особливу увагу приділяють візуальним оглядам маршруту з допомогою оптичних приладів, замальовка з подальшим аналізом місць можливої ночівлі на стіні, лавинонебезпечних і камнепадонебезпечних місць, можливих шляхів аварійного сходу з маршруту. Як правило довжина маршруту оцінюється в «вірьовках», тобто в кількості стандартних бухт мотузок завдовжки 50 м.

Серед різновидів сходження по льоду вирізняють:

8. Dry-Tooling - лазіння з льодовими інструментами й в кішках по скельному рельєфу.

9. Мікс-лазіння, яке поєднує в собі кілька технік сходження: лідолазіння й драй-тулінг. Цей напрям у техніці скелелазіння передбачає проходження траси (у тому числі - найскладніших нависань карнизів) за допомогою зачиплення за дрібні нерівності рельєфу кінчиком дзьоба льодового інструмента, або заклинювання його в дрібні тріщини та розколи.

До змагальних видів належать:

1. Лазіння на складність. Тут оцінюється висота підйому:

а)On-sight - проходження маршруту з першої спроби;

б)Afterwork - проходження маршруту після попереднього опрацювання.

2. Лазіння на швидкість - проходження певної траси на час із верхньою страховкою.

3. Боулдерінг - серія коротких трас граничної складності з гімнастичною страховкою.

Загальним видом спортивного скелелазіння є пітч - термін скелелазіння, льодолазіння, що означає вертикальну ділянку скельного маршруту між двома страхувальними пунктами - «станціями». У скелелазінні протяжність пітчу визначається довжиною мотузки (50-60 м). Проте довжина пітчу визначається не завжди довжиною мотузки, а умовами скельного рельєфу, місцями можливої організації страхувальної станції й відповідно зміни ведучого у зв'язці. Довгий скельний маршрут отримав назву мультипітч, тобто такий, що складається з кількох послідовних пітчів. Для характеристики складності кожного пітчу використовуються спеціальні умовні позначення. Поняття «пітч» може іноді використовуватися в спелеології для позначення вертикальних ділянок печери, які проходяться по мотузці, але серед спелеологів використовується термін «колодязь».

4. Сучасне скелелазіння не заперечує використання «живих» скельних масивів у тренувальному процесі. В 2014 р. українські скелелази лишилися доступу до основних тренувальних центрів скелелазіння - Хіргіані, Форосу, Нового Світу та столиці скелелазіння Бахчисараю (АР Крим). Із того ж часу починається переорієнтація скелелазного руху на континент (Вінницька, Житомирська, Запорізька, Львівська та інші регіони України), а в лазінні на трудність найчастіше поєднують заняття на скелях і на скеледромах. Фактично за 4 роки (2013-2017 рр.) ФАІС були окреслені основні скелелазні райони України (рис. 2).

Рис. 2. Популярні скелелазні райони України 2013-2017рр. (складено авторами за даними [7])

Серед популярних скелелазних районів України виділяють такі [4]:

Скелелазний район «Динамо» знаходиться на березі р. Буг. Структура скал своєрідна, визначена гранітами з великою кількістю мікрорельєфу, що для цієї породи зовсім незвичайно. Район складається з двох секторів (а і б), протяжність трас у середньому від 11 м до 15 м. Оскільки масив невисокий, категорії трас говорять самі за себе. Траси переважно боулдерінгові. Діапазон труднощів маршрутів від 5Ь до 8а+, є проект навіть на 8Ь. Загальна кількість маршрутів - 35 трас й є можливість роботи з «конекшенами» (варіантами трас із переходами на інші).

Скелелазний район Денеші на березі р. Тетерів за 20 км від м. Житомира. За радянських часів тут проводилися змагання зі скелелазіння найвищого - всесоюзного рівня. Начасі сюди їдуть тренуватися скелелази з усієї України, Білорусі та Росії. В Денешах можна зустріти й новачків, які тільки пробують рельєф, і досвідчених альпіністів у повній амуніції, які тренуються перед штурмом Паміру. Висота скель у Денешах - близько 25 м. Скеледром сам по собі начебто й невеликий, але кількість й асортимент маршрутів вражає. Категорійність трас - від 5а до 7а. Ще одним популярним скелелазним районом Житомирської області є занедбаний гранітний кар'єр у Коростишеві. Маршрути в каньйоні «несерйозність»: 5-6 категорії складності, не високі (близько 10 м), вирізняються розмаїттям рельєфу. Іще одна альтернатива Денешам - скеледром у Буках (каньйон Гірського Тікича). Гранітні скелі висотою 15-20 метрів дають простір для тренувань і скелелазам, і альпіністам. Більшість дистанцій передбачає старт із води, але є й «сухі» траси. Категорії складності маршрутів - від 5 до 7.

Скелелазний район Південноукраїнська - гранітні скелі висотою 40-50 м пропонують скелелазам близько 25 маршрутів 5-8а категорій складності. Південноукраїнськ - традиційний майданчик миколаївських та одеських скелелазів.

Скеледром «Хортиця» (м. Запоріжжя) є найкращим в Україні місцем для дитячого табору з екстремальною програмою. Нині на о. Хортиця проводяться змагання зі скелелазіння на Кубок України. В жовтні 2013 р. змагання зі спортивного скелелазіння «Кубок Хортиці» отримали міжнародний статус. Скелі також дають змогу проводити навчання пірнанню з різної висоти.

З 2011 р. (початок нової ери сходження в закритих приміщеннях) на штучних рельєфах проводяться тренування та професійні змагання на рівні Кубка світу. Це створює рівні умови для всіх учасників, сприяє залученню глядачів, спонсорів, представників засобів масової інформації, вирішує проблему збереження природного середовища, а також значною мірою дає змогу зменшити вплив погодних умов. За даними ФАіС, за 2016-2017 р. скеледроми України відвідало більш 50 тис. осіб та було проведено значну кількість фестивалів та змагань (рис. 3).

Рис. 3. Відвідування штучних скелелдромів України за 2016-2017р.

1. Центр активного відпочинку «Гіперіон» (м. Київ), де знаходиться великий скеледромний майданчик. На базі скеледрому (боулдер-зал «Цех») проводяться заняття в секціях для дорослих та дітей.

2. Скеледром «Вертикаль» (м. Харків) - унікальний свого роду стенд для занять скелелазінням, він розташований у парку під відкритим небом. Адаптований до проведення міжнародних змагань, а взимку - занять із льодолазіння. Для початківців прокладені окремі маршрути. Висота - 18 метрів.

3. Скелецентр La scala - великий і водночас адаптований для всіх центр скелелазіння в м. Дніпро. Його особливість у тому, що, окрім внутрішніх альпстінок, є й зовнішні тренажери на вулиці, що дають змогу звикати до реальних умов.

4. Скелелазний тренажер «Бухта» (м. Львів) - є найбільшим критим скеледромом у Західній Україні. На першому поверсі знаходяться численні стенди, а на другому - відпочинкова зона.

5. Скелелазний центр The Wall (м. Одеса) - найсучасніший скеледром України із сертифікованим обладнанням та гармонійним зонуванням та навчально-тренувальною базою. Висота стенду - 15 метрів.

6. Скеледром Gelios (м. Ужгород) - розташований на території колишнього заводу «Геліос». Регулярно організовуються скелелазні поїздки на різноманітні скельні масиви Карпат, в теплу пору року - на скелі в самому Ужгороді.

7. Скеледром «Соколиний камінь» (м. Чернівці) - це поєднання стендів для скелелазіння та мотузковий парк, що дає альпіністам можливість тренуватися більш різноманітно.

8. Скеледром «В бані» (м. Запоріжжя) - найбільший у місті штучний майданчик для тренувань, а також найкраще адаптований для початківців.

9. Навчально-відновлювальний стенд тренажер «Скеля-1» (м. Мелітополь) - експериментальний майданчик Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького для створення та впровадження спеціалізованих програм з адаптивного скелелазіння [5].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, відповідно до аналізу та загальної характеристики скелелазних районів та штучного рельєфу України, визначено перспективні центри розвитку спортивного скелелазіння - м. Запоріжжя, м. Львів, м. Харків, м. Черкаси та м. Чернівці.

альпінізм скелелазіння туризм спортивний

Джерела та література

1. Абрамов В. В. Спортивний туризм: підручник / В. В. Абрамов. - Харків: ХНАМГ, 2011. - 367 с.