Методологічна основа процесу формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

METHODOLOGICAL BASIS OF THE PROCESS OF FORMATION OF READINESS FOR ANIMATION ACTIVITIES OF FUTURE TOURISM SPECIALISTS

МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО АНІМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ТУРИЗМУ

маршрут туристичний програма анімаційний

Litvinova-Holovan Olha lecturer, Department of Physical Education, Zaporizhzhya National University

Літвінова-Головань Ольга

викладач кафедри фізичного виховання Запорізький національний університет

Abstract. The article discusses the main approaches to training, as a methodological basis for the formation of readiness for animation activities of future tourism professionals. On the basis of a theoretical analysis of the literature, the optimal approaches to the specified learning process are determined. Conclusions and some prospects for further research.

Keywords: tourism, future specialists, methodological basis, animation.

Анотація. У статті розглянуто основні підходи навчання, як методологічна основа процесу формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму. На основі теоретичного аналізу вітчизняної, зарубіжної літератури визначено оптимальні підходи зазначеного процесу навчання. Зроблені висновки та визначена перспектива подальших досліджень.

Ключові слова: туризм, майбутні фахівці, методологічна основа, анімаційна діяльність.

Постановка проблеми. В сучасній сфері туристичної та дозвільної галузі України відбуваються досить фундаментальні зміни. Потужним поштовхом для розвитку економіки багатьох країн світу, у тому числі й України став рік «Міжнародного стійкого туризму» (2017), який було проголошено Генеральною Асамблеєю ООН [0].

Тож, у сучасному суспільстві вимагають від вищої освіти формування у майбутнього фахівця системи професійно значущих знань з туризму, розвитку особистісних творчих якостей, здатності ефективно застосовувати у практичній туристській діяльності професійні уміння, знання та навички, задля того, щоб Українські фахівці з туризму мали не аби яку конкурентоспроможність на міжнародному туристичному ринку праці.

Долучення анімаційних програм культурно - пізнавального, спортивно-оздоровчого, розважального характеру у складі туристських маршрутів та подорожей, підвищує їх престижність та попит на них на ринку туристичних послуг. Тож, дослідження питань формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму є актуальним, доцільним та важливим на сьогодні.

Аналіз актуальних досліджень. Анімація в туризмі як така почала свій розвиток із 70-х років ХХ ст. на Сході, і тільки з середини 90-х років вона з'явилася у країнах пост радянського простору. З початку фахівці з анімаційної діяльності опанували Єгипет та ОАЕ. Пізніше - Туреччину, де музичні та циркові колективи представляли свої програми переважно у готелях. Танцівника та циркачам було запропоновано дещо нова форма діяльності - не просто концертні програми, але й спілкування з гостями у невимушеній обстановці. У середини 90- х років в Туреччини отримали розповсюдження «школи аніматорів», де навчалися як самі турки, так і іноземці [0].

Вивченню та узагальненню теоретичних досліджень у різних напрямах анімаційної діяльності присвятили роботи українські вчені: В. Гузій, Т.М. Лесіна, С.В. Масліч, А.В. Сидорук, Т. Скрипченко та інш.

Вагомий внесок у створення і розвиток теорії туризму належить російським вченим: З. Б. Богатова, О.В. Джафарова, Р. Костецки,Є. Б. Мамбеков, Є.М. Приєзжева, А.В. Портних, В.С. Плотнікова, Т.С. Трусова, С.Б. Жарая.

Сформована готовність до анімаційної діяльності надає можливість фахівцям з туризму реалізувати свій творчій, особистісний та професійний потенціал у майбутній професійній діяльності. Враховуючи це, сучасна підготовка фахівця нового типу вимагає створення та оптимізації умов, необхідних для ефективного формування певного рівня професійних й особистісних компетенцій студентів у процесі вивчення фахових дисциплін.

Проблема формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму у вищих навчальних закладах зумовлена необхідністю подолання суперечностей, які виникають між:

1. потребою суспільства у кваліфікованих та компетентних фахівцях з туризму, що передбачено статтею №5 Закону України «Про туризм» та недостатнім рівнем готовності випускників до професійної діяльності;

2. необхідністю ефективної професійної підготовки майбутніх фахівців з туризму, що зумовлено переліком посад фахівців туристичного супроводу та кваліфікаційних вимог до них, які визначаються центральним органом виконавчої влади (Частина третя статті 5 в редакції Закону № П93-УІІ від 09.04.2014) та недостатньою розробленістю й висвітленням теоретичних та методичних засад цієї проблеми у педагогічній теорії та практиці вищої освіти;

3. значним обсягом інформації з розвитку туристичної індустрії, що швидко змінюється в сучасних умовах світового суспільства та недостатнім рівнем оновлення та модернізації навчально-методичного забезпечення процесу формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму у закладах вищої освіти, що зумовлено Законом України «Про туризм» «щодо вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму» (ст.. №24) [0];

4. необхідністю визначення та обґрунтування організаційно-педагогічних умов формування анімаційної компетентності майбутніх фахівців з туризму, що зазначено у сьомій частині статті №6 Закону України «Про туризм», як « визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму» [0] та недостатньою розробленістю педагогічних технологій, що уможливлюють їх реалізації.

Метою статті обрано наукове обґрунтування методологічної основи формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму.

Об'єкт дослідження - процес професійної підготовки майбутніх фахівців з туризму до анімаційної діяльності.

Предмет дослідження - основні підходи в процесі формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму.

Виклад основного матеріалу. Підходи в процессі навчання - це базисна категорія методики, яка визначає стратегію навчання та відбір метода навчання, який реалізує цю стратегію. Методи навчання реалізують той чи інший підход, стаючи, таким чином, тактичною моделлю процессу навчання [0.].

Методологічна основа формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму в процесі вивчення фахових дисциплін, містить у собі такі підходи як: системний, компетентісний, діяльнісний, аксиологічний та особистісно-орієнтований.

Вибір підходів зумовлений нами певним теоретичним підгрунтям так, системний підхід (Т.В. Галкіна [0]) дозволяє відокремити та вивчити кожен єлемент системи окремо, проаналізувати та зіставити їх один з одним, об'єднавши у цілісну структуру. При цьому виявляються всі їх подібності та відмінності, протиріччя і сполучні характеристики, пріоритет одних елементів по відношенню до інших, динаміка розвитку кожного елемента і всієї системи в цілому.

На думку Е.Г. Юдина, системний підхід є особливою загальнонауковою, а не спеціальнонауковою методологією. Разом з тим, методологічна ефективність системного підходу, як і будь якої іншої загальнонаукової методології, вимірюється тим, наскільки він здатен відігравати конструктивно роль у побудові та розвитку конкретних предметів дослідження [0, с. 39].

Використання системного підходу у нашому досліджені дозволяє розглянути:

- процес формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму, як складну педагогічну систему, представлену єдністтю взаємопов'язаних та відносно стійких елементів, дослідження системи має на увазі вивчення її стактурних компонентів, зв'язків та відносин;

- систему формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму, як роботу яка дозволяє урізноманітнити комунікативну діяльність студентів;

- Поняття «готовність до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму» в аспекті його системних характеристик.

Компетентісний підхід. Використання компетентісної моделі в освіті передбачає принципові зміни в організації навчального процесу, у керуванні ним, в діяльності викладачів, у засобах оцінювання освітніх результатів студентів у порівнянні з навчальним процесом, заснованим на концепції «засвоєння знань». Основною цінністю стає не засвоєння суми відомостей, а засвоєння студентами таких умінь, які б дозволили їм визначати свої цілі, приймати рішення та діяти в типичних і не стандартних ситуаціях.

Дослідники у галузі компетентісного підходу в освіті (Н.В. Клюєва, С. Є.Шишов ) [0] відзначають, що відмінності компетентного фахівці від кваліфікованого у тому, що перший не тільки володіє визначеним рівнем знань, умінь та навичок, але й здатен реалізовувати їх в професійній діяльності.

Аналіз літератури дозволив виявити різні погляди на компетентісний підхід в освіті.

Так, на думку Є.Я Когана, компетентісний підхід є принципіально новим підходом, який потребує перегляду відношення з позиції викладача, до навчання студентів; цей підхід повинен привети до глобальних змін, від зміни свідомості до зміни методичної бази [0, с. 128].

Досить цикавою для нашого дослідження виявилась думка О.Є. Лебедева [0]. Автор визначає компетентісний підхід, як сукупність загальних принципів визначення цілей освіти, відбору змісту, організації освітнього процесу та оцінки освітніх результатів. До таких принципів, автор відносить наступні:

- Сенс освіти полягає у розвитку у студентів здатності самостійно вирішувати проблеми в різних галузях і видах діяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого є і особистий досвід студентів.

- Зміст освіти являє собою дидактично адаптований соціальний досвід вирішення пізнавальних, світоглядних, моральних, політичних та інших проблем.

- Сенс організації освітнього процесу полягає у створенні умов для формування у студентів досвіду самостійного рішення пізнавальних, комунікативних, організаційних, моральних та інших проблем, що становлять зміст освіти.

- Оцінка освітніх результатів грунтується на аналізі рівней освіти, які досягнуті студентами на визначеному етапі навчання [0, с. 7].

На думку О.П. Савченко, «загальною ідеєю компетентнісного підходу є копетентісно- орієнтована освіта, яка спрямована на комплексне засвоєння знань та способів практичної діяльності, завдяки яким людина успішно реалізує себе в різних галузях своєї жаттєдіяльності» [0, інт].

А.Е. Федоров, С.Є. Метелев, О.О. Соловьов та Є.В. Шлякова, виділили такі характеристики ситуацій, які повинен рганізувати кожен педагог з метою створення в аудиторії «середи розвитку». До них автори віднесли: 1)самостійний вібір студентів (теми, рівня складності, форм і засобів роботи, тощо); 2) самостійна навчальна робота, дільність;3) усвідомленість мети роботи та відповідальність за результат;4) реалізація індивідуальних інтересів студентів;5) групова робота (розподіл обовязків, планування, дискусія, оцінка та обговорення результатів);6) використання системи оцінювання, адекватної вимогам до результатів;7) Формування понять та організація дій на їх основі;8) демонстрування викладачем компетентної поведінки [0, с. 61].

Діяльнісний підхід. На думку А.Є. Румянцевої, діяльнісний підхід у навчанні,є реалізацією висновку психологічної науки: знання засвоюються суб'єктом з'являються тільки за допомогою його діяльності; процес навчання повинен будуватися на поступовому ускладнені змісту, засобів, характеру діяльності учнів. Автор зазначає, що технологією діяльнісного методу, є інструмент, який дозволяє вирішити задачу за зміною задач освіти - з формуючої на розвивальну, побудова освітнього простору , в якому єфективно розвиваються діяльнісні здібності учнів [0, інт.].

А.Д. Кириліна визначає діяльнісний підхід, як процес діяльності людини, спрямований на становлення його свідомості і його особистості в цілому. На думку автора, в умовах діяльнісного підходу людина, особистість є активним творчим початком. Взаємодіючи зі світом, людина навчається будувати саму себе. Саме чкрез діяльність і процес діяльності, людина стає самою собою, відбувається його розвиток та самоактуалізація його особистості [0, інт.].

Ю.Ф. Кузнецов, провівши аналіз психолого- педагогічної літератури, визначив діяльнісний підхід, як таку організацію навчання та виховання, під час якої студент діє з позиції активного субєкту пізнання, праці та спілкування, у якого цілеспрямовано формуються навчальні уміння з усвідомлення мети, планування ходу майбутньої діяльності, її віконанню й регулюванню, виконанню самоконтролю, аналізу й оцінки результатів своєї діяльності [0, с. 29].

Також, слід розглянути й основні принципи діяльнісного підходу.

С.А. Бондаренко, визначив принципи діяльнісного підходу, а саме: 1) метою освіти має бути здобуття студентами навичок діяльності; 2) навчальна діяльність повинна будуватися поступово, від більш простої діяльності до складної; 3)педагогічна діяльність має бути функцією педагогічного суспільства в цілому, а не окремого педагога [0, с.35].

Реалізація на практиці діяльнісного підходу передбачає включення студентів у різноманітні види діяльності, пов'язані з анімацією.

Використання діяльнісного підходу в процесі формування готовності до анімаційної діяльності майбутніх фахівців з туризму орієнтують на: 1)використання різних видів діяльності (пізнавально-дослідницької, проблемно-ціннісного спілкування, соціально-значущої діяльності, культурно-дозвільної діяльності); 2) розвиток у студентів усвідомленої регуляції діяльності, пов'язаної з міжкультурним спілкуванням (визначення мети, планування, програмування, самоаналіз і корекція результатів діяльності).

Аксиологічний підхід. Основою аксиологічного підходу, на думку В. О. Сластьоніна та Г.І. Чижакова, існує концепція взаємозалежного і взаємно діючього світу. Відповідно даної концепції наш життєвий простір - це світ людини цілісної, тому важливо бачити загальне, те що поєднує людство та характеризує окремо кожного індивіда. Гуманістична ціннісна орієнтація - це своєрідний аксіологічний двигун, який надає активності іншим ланкам ціннісної системи [0, с. 342]. Автори зазначають, що педагогічна аксіологія визначається, як галузь педагогічного знання, яка розглядає освітні цінності з позиції цінності самої людини та здійснює ціннісні підходи до освіти на основі визнання цінності самої освіти. Цінності самої освіти тісно пов'язані з професійними, які займають одне з важливіших місць в системі цінностей людини [0 с.99].