Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ КОЛЕДЖ

НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЗАПОРІЗЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ЦК «Туризму, інформаційних технологій та іноземної мови»

Курсова робота з дисципліни: «Туристські ресурси України»

На тему: «Художні музеї та музеї українського мистецтва»

Студентки 2 курсу групи18-21

Спеціальності: 242 Туризм

Запоріжжя 2020



Зміст

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

• Вступ
• 1. Історія виникнення музейної справи
• 2. Найвідоміші музеї України
• 2.1 Музей народної архітектури і побуту (Переяслав-Хмельницький)
• 2.2 Музей української домашньої ікони (м. Радомишль)
• 2.3 Музей трипільської культури (Переяслав-Хмельницький)
• 2.4 Музей «Писанки»
• 3. Особливості культурно-дозвіллєвої роботи в музеях під відкритим небом
• 3.1 Культурно-дозвіллєва діяльність Центру народознавства «Мамаєва Слобода»
• 3.2 Культурно-дозвіллєва діяльність Національного музею Народної архітектури і побуту «Пирогово»
• 3.3 Перспективи розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності музеїв просто неба в Україні
• Висновки
• Список використаних джерел

• Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів
• В.Р. Верховна Рада
• га гектар
• ім. імені
• ін. інші
• км кілометри
• м. місто
• млн. мільйон
• н.е. наша ера
• о. острів
• обл. область
• р., рр. рік, роки
• ст. століття
• св. святий
• тис. тисяча
• чол. чоловіків


Вступ

Актуальність теми. Наша держава по праву належить до країн з багатогранною унікальною культурною спадщиною. Її визначні пам'ятки археології, історії, твори образотворчого та декоративного мистецтва є невід'ємною частиною європейського і світового культурного надбання. Зберегти в сучасному надбанні минулого, усі витвори нашого історичного набуття і національного генія, аби передати їх майбутнім поколінням, - висока і благородна місія всіх, хто причетний до складових проблем культурного будівництва. Світовий досвід та практика сьогодення свідчать, що занепад культури, байдужість до духовного розвитку нації, зневага до культурної спадщини призводить до непоправних утрат у всіх сферах суспільного життя - економічній, політичній, соціальній. Особливо важливу роль у збереженні надбань минулого, в духовному розвитку нації, у розбудові її державності відіграють музеї і заповідники України. Музеї є осередками активної науково-дослідницької і просвітницької діяльності, виховують високі почуття патріотизму, відповідальності за долю країни. На просвітницько-науковому рівні мовою пам'яток музейні заклади розповідають про історію минулого та сучасні досягнення. Завдяки діяльності музейних працівників ніколи не переривається зв'язок поколінь, відчуття причетності до історії.

Мета курсової роботи: розглянути художні музеї та музеї українського мистецтва як об'єкти туристського інтересу.

Виходячи з поставленої мети в курсовій роботі потрібно вирішити наступні завдання:

1. Проаналізувати історію становлення та розвитку музеїв України.

2. Дати характеристику художнім музеям та музеям українського мистецтва України.

3. Розглянути особливості культурно-дозвіллєвої діяльності музеїв під відкритим небом.

Об'єкт курсової роботи: культурно-історичні ресурси України.

Предмет курсової роботи: художні музеї та музеї українського мистецтва.

Методи дослідження: описовий, узагальнюючий, аналітичний.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 37 сторінок.

Список використаних джерел містить 36 найменувань та займає 3 сторінки.



1. Історія виникнення музейної справи

Музеї це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини [12].

Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.

Музеї як скарбниці коштовностей, старожитностей, творів мистецтва й екзотичних речей існують від найдавніших часів, виникнення перших протомузеїв пов'язане з виникненням перших протодержавних класових утворень давніх цивілізацій (світські скарбосховища) та поширенням перших громадських культів (храмові скарбосховища).

В історії музейної справи як суспільної інституції, за дослідженнями багатьох науковців, вирізняють такі періоди:

1. Протомузейний V тисячоліття XVI ст. до Різдва Христового

2. Ранньомузейний період розвитку колекціонування і нагромадження колекцій та створення перших синкретичних музеїв, XVII перша половина XIX ст.

3. Класичний друга половина XIX ст. до 70-х років XX ст.

4. Сучасний з кінця 70-х років XX ст. і донині 28.

На території України музейні справи сягають IX ст., коли колекціонування в Київській Русі набуло великого поширення. Попередниками сучасних музеїв в Україні більшість вчених вважають колекції книг, картин, художніх виробів тощо, які зберігалися у храмах ще в часи Київської Русі: Десятинній церкві, Софійському соборі, Києво-Печерському монастирі та ін. У XVII XVIII ст. великі приватні збірки художніх творів містилися у феодальних замках та династичних маєтках (Яна Собеського у Жовкві, Синявських у Бережанському замку, Вишневецьких у замку у Вишнівці, галерея Сапє у Кодні, К. Разумовського у Батурині тощо) 11,33. музейний трипільський народознавство культурний

Відомо, наприклад, що князь Володимир привіз до Києва бронзові скульптури з Херсонеса і встановив їх на міському майдані для загального огляду. Різні цінності збирали тоді не лише князі, а й бояри, дружинники, духівництво. Своєрідними музеями-сховищами були храми Київської Русі центри тогочасної культури й освіти. Тут також зберігалися цінні документи, коштовні подарунки, кращі мистецькі твори ікони, золотий і срібний посуд тощо. Наприклад, за свідченням «Повісті минулих літ», у Десятинній церкві храмі X ст. зберігалися переможні знамена, дорогий посуд, вбрання перших князів. Отже, в цей час збирали вже не лише цінності й мистецькі твори, а й речі, пов'язані з тими чи іншими відомими людьми або визначними подіями 8.

На певному етапі стали зберігати і предмети, пов'язані з релігійними уявленнями та естетичними потребами. Давні цивілізації, спочатку східні, а потім і античні, мали розвинуті колекції музейного типу: давньоєгипетські «будинки життя», колекції Ура (держава шумерів), античні музейони. У середні віки особливо активну роль у зібранні та зберіганні пам'яток відіграли церкви. У монастирях, замках, храмах з'являлися і прамузейні колекції з творів мистецтв, історичних і наукових цінностей. З епохи Відродження музейні зібрання вже розглядаються як першоджерела науки, які використовуються для освіти і задоволення естетичних потреб: кунсткамери, натуралієнкамери, мюнцкабінети, музеуми.

У більш пізні часи музейні зібрання формуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передається від покоління до покоління, а музеї як хранителі цього досвіду. Виникнення сучасних музеїв як спеціальних закладів датовано другою половиною XVII ст. Саме в цей період, коли в країнах Європи відзначався розквіт науки, мистецтва, літератури, техніки, з'явились різні колекції, що відобразили цілий ряд історичних аспектів розвитку суспільства. Перші музеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною або представниками різних поколінь однієї родини. Вони були відкриті для публіки і відтворювали смаки та інтереси окремих колекціонерів33.

Для залучення відвідувачів у музеях іноді виставляли на показ кістки відомих злочинців. Наступний важливий крок у розвитку музеїв був зроблений у другій половині XVIII ст. В цей період відбувалося становлення ряду суспільних дисциплін одночасно з накопиченням та систематизацією зібрань відповідних джерел. Таким чином, діяльність музею вперше почала набувати наукового характеру. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-історичної спадщини, наукових цінностей, технічного досвіду. В Україні попередниками музеїв були в княжу добу бібліотеки, ризниці церков і монастирів, скарбниці князів, згодом у XVIXVIII ст. колекції гетьманів, козацьких старшин, монастирів. Музеї ж як спеціальні заклади почали з'являтися у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї [11].

Перші наукові музеї в Україні виникли на початку XIX ст. На півдні було створено ряд археологічних музеїв. Цьому великою мірою сприяли зацікавлення пам'ятками місцевої старовини і успіхи археології, зокрема відкриття античних міст у Північному Причорномор'ї Ольвії, Херсонесі, Пантікапея та ін. Першим у 1806 р. був створений Миколаївський музей на основі збірки випадкових знахідок античних пам'яток на узбережжі Чорного моря, яка належала Чорноморському гідрографічному депо. Існував музей недовго, його колекції пізніше були передані іншим музеям.

В 1811 р. створено Феодосійський (приватний) музей старожитностей. Велика заслуга в цьому належала місцевим колекціонерам і меценатам. Пізніше для розвитку музею багато зробив художник І.К.Айвазовський. Збірки музею значно поповнювалися численними античними пам'ятками, знайденими під час будівельних робіт у місті. В музеї експонувалися антична кераміка, римські скляні посудини, боспорські й візантійські монети, надгробки, а також пам'ятки з генуезької фортеці Кафи, яка була колись на місці Феодосії36.

1825 р. відкрито Одеський музей старожитностей. У його створенні активну участь взяли археологи І.Бларамберг, П.Дюбрюкс, І.Стемпковський, які проводили розкопки Ольвії, Херсонеса, Боспора. Вони передали музею великі колекції знайдених там античних пам'яток. Музей мав відділи доісторичних, єгипетських, еллінських, римських, візантійських, генуезьких, монголо-татарських, турецьких, запорозьких пам'яток. Найбільшим був відділ еллінських пам'яток його колекції весь час поповнювалися матеріалами розкопок у Північному Причорномор'ї, зокрема в м. Ольвії й на о. Березань. У музеї зберігалися також цінні збірки античного посуду, колекції монет з Ольвії, Херсонеса, Тіри, Пантікапея, Фанагорії, мармурові скульптури, стели, стародавні написи 19].

У першій половині XIX ст. на Україні також виникають університетські музеї. Відкрито ряд музеїв при Харківському університеті Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв. Музеї при Київському університеті було створено в 18341837 pp. завдяки його першому ректорові М. Максимовичу.

В університетському музеї старожитностей зберігалися цінні колекції пам'яток історії Київської Русі мечі, списи, інша зброя, побутові речі, архітектурні деталі; фрагменти фресок і мозаїк, виявлених під час розкопок Десятинної церкви і Золотих воріт, давньоруські гривні, візантійські й арабські монети, золоті й срібні прикраси ХХІІІ ст., знайдені в курганах і скарбах. Тут були також старі плани, карти, малюнки Києва різних часів, стародруки, унікальні документи тощо. Всього в музеї зберігалося понад 6,5 тис. речей. Над зібраними в ньому матеріалами працювали відомі історики Д. Іловайський, К. Бестужев-Рюмін, Д. Самоквасов, учені з Німеччини, Голландії, Угорщини, Польщі, Індії та інших країн [11].

У роки Другої світової війни (1939 1945 pp.) фашистами було зруйновано і розграбовано десятки музеїв України. Особливо потерпіли історичні і художні музеї. У повоєнні роки відбудовано зруйновані музеї, частково повернуто вивезені колекції, зібрано нові експонати, створено нові експозиції. Варто зазначити, що у ці роки створено також нові історичні, краєзнавчі, художні, літературно-меморіальні музеї. Серед літературно-меморіальних виділяються наступні: Музей Ю.А. Федьковича у Чернівцях (1945 p.), Музей І.П. Котляревського в Полтаві (1952 p.), музеї Т.Г. Шевченка (1962 p.), М.Т. Рильського (1966 p.), музей І.Я. Франка в Нагуєвичах (1946 p.), Музей-садиба Лесі Українки в Колодяжному на Волині (1949 p.). Серед художніх музеїв виділяються Закарпатська картинна галерея в Ужгороді (1948 p.), Державний музей Українського декоративного мистецтва у Києві (1954 p.), Донецький художній музей (1960 р.) та ін.[8].

Протягом ХХ ст. музейна справа в Україні розвивалась, шукала нові методи та підходи в роботі, завдяки чому стали змінюватись і самі музеї. Із сховищ приватних колекцій вони поступово перетворювалися на центри наукових досліджень, а з часом і просвітницької роботи. Не втрачаючи при цьому своїх попередніх функцій, музеї були визнані як заклади культури та дозвілля. В той же час складається концепція музею як багатофункціонального закладу, який спроможний різними шляхами слугувати суспільству з урахуванням інтелектуального рівня його членів.

Сьогоднішній день вимагає від музеїв формування нового підходу до своєї роботи: інтерактивні експозиції, активна співпраця з різними мас-медіа, громадськими організаціями, різними фундаціями, сучасна рекламна діяльність, активне впровадження в систему «Інтернет» інформації про діяльність музеїв України, їх збірки, окремі музейні пам'ятки, що мають національне, європейське, світове значення тощо[9].

Музеї активізують свою діяльність з наданням методичної допомоги з питань музейної справи громадянам (оформлення документів на вивіз музейних предметів для виставок за кордоном; з питань фондової роботи; розробки статуту та ін.), збільшилась кількість виставок в Україні і за її межами. З великим успіхом експонувалися пам'ятки із зібрань музеїв України у Російській Федерації та Японії.7].

Отже, зародки музейної справи на теренах України сягають часів Київської русі ( IX cт.) і пов'язані з колекціонуванням книг, картин, прикрас тощо. Самі ж музейні установи виникають у XIX ст. в результаті зацікавлення пам'ятками місцевої старовини та успіхами археології. З цього часу ці «храми муз» відіграють важливу роль у пізнанні свого минулого, оберігають історичну пам'ять народу, дають глибокі і правдиві знання про минулі покоління. Музейні експозиції розповідають про речі, зрозумілі всім, мовою, що не потребує перекладу. З часу свого заснування становище музеїв було скрутним: не вистачало коштів, приміщень, експозицій, безліч пам'яток було знищено під час революцій та війн. Тільки після незалежності України фінансовий стан цих закладів культури покращився, вони стали розвиватися відповідно до сучасних суспільних вимог та уподобань. Музеї XXI ст. стають центрами естетичного та культурного виховання. Вони дієво впливають на формування особистості, прилучають громадян до надбань національної історико-культурної спадщини, прищеплюють почуття любові до своєї Батьківщини.



2. Найвідоміші музеї України

2.1 Музей народної архітектури і побуту (Переяслав-Хмельницький)

Головна визначна пам'ятка Переяслава-Хмельницького так званий музей під відкритим небом. Це відомий в усій Україні Етнографічний музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, що входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Експонати переяславського музею мають світове значення [5].

Будівництво музею почалося ще 1964 р. на Татарській горі. Сучасна площа музею 30 га. Центральне місце серед експонатів займають селянські двори з городами, садами, квітниками. Всього тут розмістилось 385 пам'ятників народної архітектури та побуту ХVІІХІІ ст.[27].

Одна із перлин музею Добраничівська стоянка пізнього неоліту (близько 15 тис. років тому). Житло зроблено з дерев'яних жердин, вкритих шкірами тварин. В середині кістки мамонта, оленя, крем'яні знаряддя праці. Посередині зроблене з кісток невелике вогнище.

Потім комплекс Трипільської культури (ІІІІІ тис. до н.е.). Це наземна частина будівлі з підлогою, викладеною галькою, зернотерка з розтиральником прообраз сучасного млина, місце для виготовлення кам'яних знарядь праці. У центрі кругле вогнище, складене з каменю.

Не менш цікаве житло Черняхівської культури ІІV ст. Дах цієї напівземлянки куполоподібний, за основу якого править стовбур сосни. Гілки створюють купол, який вкритий соломою, закріпленою палками та переплетений лозою. Стіни зроблені з кілків і переплетені лозою, що обмазана глиною. Долівка глинобитна, піч також глинобитна і топилася по-чорному, без димаря.

Житло бідняків Київської Русі однокамерна напівземлянка, що збудована з шули. Дах двосхилий з коньком та жолобами в кінці стріхи. Фронти з тесаних колод. Маленькі вікна затягнуті міхурами на ніч їх закривали дощатою засувкою. Піч без димаря [2].

Також у переяславському музеї під відкритим небом представлено українське село Середнього Придніпров'я кінця XIX початку XX ст. Експоновані матеріали розбиті на окремі тематичні музеї: музей українських звичаїв та обрядів, музей хліба, музей рушника, музей прикладного мистецтва, музей історії православної церкви, музей бджільництва, музей сухопутного транспорту, музей космосу та ін. У переяславському музеї народної архітектури та побуту також зберігається велика колекція друкованих видань, українського народного одягу. Загальна кількість тематичних музеїв 13.

У Переяслав-Хмельницькому музеї під відкритим небом можна побачити унікальну колекцію з 16 вітряних млинів XVIIXIX ст., які використовувалися для перемелювання зерна, для виготовлення крупи і як сукновальні. Це найбільша в Україні колекція млинів. Крім цього, на території переяславського музею є 11 дерев'яних церковних будівель, серед яких Остойская козацька церква (1606 р.), Піщецька козацька церква (1651 р.), Покровська церква (1775 р.), Сухоярська церква (XVIII ст.), Андрушівська церква (1767 р.), В'юнішанська церква (XIX ст.) ін.[5].

Спільними зусиллями працівники переяславського музею змогли створити певне середовище на території музею, що відтворює цілісне уявлення про різні сфери народного життя. Структура та експозиція музею створює поле дискурсу, дає змогу через візуальний образ вплинути на почуття, емоційно засвоїти знання, відчути своє місце в довгому ланцюгу взаємозалежного розвитку роду, громади, народу.

На даний час Національний історико-етнографічний музей «Переяслав» - це скарбниця культурної та історичної спадщини, а музейні предмети його фондів - носії безцінної інформації про культуру та історію українського народу, що вимагає продовження дослідження у цьому напрямі [2].

2.2 Музей української домашньої ікони (м. Радомишль)

Музей української домашньої ікони XVIIXX ст., що знаходиться у «Замку Радомисль», є єдиним у світі музеєм домашньої ікони, найбільшим музеєм ікон у Східній Європі, а експозиція предметів християнського мистецтва «Душа України» - найбільшою християнською експозицією в країні. Музей створений відомим лікарем та громадським діячем Ольгою Богомолець, яка за 15 років зібрала і зберегла від знищення понад 5000 домашніх образів з усіх куточків країни. Сьогодні вони знаходяться у виставкових залах замку та відкриті для відвідувачів [22].

Тут знаходяться унікальні ікони, яких турист не зможе побачити більше ніде і ніколи. Малювали ці образи професійні й народні митці. На відміну від професійних художників, народні майстри у своїй творчості керувалися не усталеними канонами, а власними, народними уявленнями про невидимий, духовний світ. У кожному регіоні України народний іконопис мав свої особливості, свою кольорову гамму та оздоблення. Всі ікони відрізнялися від канонічної візантійської традиції тим, що образи на них були живими, людськими, з емоціями на обличчях. Ісус зображувався здоровим веселим хлопчиком, Марія - рум'яною пишногрудою жінкою. Кожен святий мав свої людські риси та особливості. Але, в залежності від регіону, «людські риси» народних ікон сильно змінювалися, намагаючись максимально наблизитись до реальних. Так, наприклад, на Гуцульщині нерідким було зображення Ісуса та святих у гуцульському вбранні [22].

У замку-музеї Радомисль проводяться екскурсії для дітей молодшого шкільного віку «Побут і традиції українського народу», підліткам «Замки і таємниці будівництва фортифікаційних споруд», старшокласникам «Історія релігій і технології виготовлення паперу» та дорослим «Особливості домашньої і народної ікони», яка слугувала оберегом українського народу [13].

Значення такого музею для України неможливо переоцінити. Тільки тут ми можемо побачити величезний духовний та культурний пласт українського народу, який не описаний в книжках та монографіях, про який не відзнято фільми, про який мало хто знає. Але це було в нашій історії, і воно займало одне з найголовніших місць у культурному та духовному житті українців. Тільки дивлячись на ці унікальні образи, яким протягом століть у себе вдома щиро молилися українці від малого до старого, ми можемо побачити, якими ми були і якими ми стали.

Окрім унікальної колекції українських домашніх ікон, в музеї ви можете побачити унікальні старовинні фотографії, колекцію старовинних географічних карт у Трапезній залі, колекцію старовинних прасок та домашнього начиння, старовинні дерев'яні скульптури, антикварні люстри, картини та меблі. Всі експонати є оригінальними [22].

• 2.3 Музей трипільської культури (Переяслав-Хмельницький)

Відкриття Музею трипільської культури у вересні 2003 р. стало результатом багаторічних досліджень археологів заповідника на Переяславщині, їх участі в експедиціях Інституту археології НАНУ, Національного музею історії України, що проводилися в різних регіонах країни. Музей створений за науковою концепцією та, значною мірою, на матеріалах досліджень відомого вченого-археолога Тамари Григорівни Мовши.

Експозиція розповідає про археологічну культуру мідної доби, вивчення старожитностей якої провів відомий археолог Вікентій Хвойка в 1897 р. поблизу містечка Трипілля на Київщині, від чого і походить назва Трипільська культура [21].

Трипільська культура склалася на Пруті і Дністрі. Звідси ще на ранньому етапі почався рух давніх землеробських общин на схід в Побужжя та Подніпров'я. Поблизу виходів дністровського кременю відкриті численні майстерні для добування та виготовлення крем'яних знарядь праці. У IV тис. до н.е. тут з'явилися перші городища укріплені поселення. На поселенні Жванець виявлено вал та рів трипільського часу та комплекс гончарних горнів, що складали значний ремісничий гончарний центр.

Трипільській кераміці притаманна оригінальність та високохудожнє виконання. В орнаментації посуду відображено духовний світ ранніх землеробів, їх міфологія та обрядовість, знання про навколишній світ. Елементи орнаментів трактуються як знакові системи25.

Давньоземлеробські племена України мали високоорганізоване суспільство. Трипільці заснували перші протоміста у Європі, на території яких проживало понад 10 тис. жителів. Вони стояли на порозі створення писемності, користуючись піктограмами - знаковим, мальованим письмом - зображеним на посуді та пластиці, що демонструються у музеї.

Зброя трипільців представлена унікальною кістяною сокирою, копіями мідних сокир, вістрями крем'яних стріл та списів.

Значних успіхів ці племена досягли у домобудівництві, споруджуючи одно- та двоповерхові будинки, реконструювати які допомагають деталі решток жителів, а також глиняні моделі, серед яких рідкісний фрагмент із піччю, що демонструються у музеї.

Старожитності Музею трипільської культури дають змогу відтворити і наблизити віддалений світ наших предків, які поклонялися Великій Богині-ПраматеріЗемлі [25].

2.4 Музей «Писанки»

Традиція розпису яєць на Гуцульщині і Покутті нараховує багатовікову історію і саме тут, мистецтво писанкарства сягнуло високого рівня. Колекція писанок у Коломийському музеї народного Мистецтва Гуцульщини формувалась багато десятиліть і поступово виникла ідея створити окремий відділ музей писанкового розпису.

Головними завданнями музею мали стати: збирання, збереження, популяризація і експонування творів народних майстрів, їх наукове опрацювання і донесення до наступних поколінь. Протягом кількох десятиліть невідомим залишався метод зберігання і реставрації писанки, який винайшли Коломийські музейники. Завдяки цьому тепер усі зацікавлені мають змогу милуватися філігранністю гуцульських писанок [16].

Сама по собі писанка це переважно куряче або гусяче яйце, розписане за специфічною технологією воском та пофарбовано природними або аніліновими фарбниками. Традиція такого розпису в гуцульському регіоні сягає глибин багатовікової історії й становить унікальне надбання творів мініатюрного живопису, орнаментика якій збережено за язичницькими символами.

Спочатку планувалося розмістити музей в колишніх польських костелах в Делятині або в Стопчатові. Потім обласне управління культури подало ідею побудови музейної експозиції в Івано-Франківську, в будинку, який знаходився в міському парку і побудований в гуцульському стилі. Але найоптимальнішим варіантом було відкриття музею в Коломийській церкві святого Благовіщення і це було затверджено рішення виконкому міської ради від серпня 1983р.

З цього часу почалася інтенсивна робота зі створення музею: поповнення колекцій, розробка структури музею та тематико-експозиційного плану. Урочисте відкриття музею відбулося 26 жовтня 1987 р. якраз на 400-річчя церкви св. Благовіщення. Церква-музей розміщувалась на перехресті жвавих автомобільних доріг, що зумовило активне відвідування музею, хоча він функціонував лише в літній період18.

У 1990 р. церква була передана віруючим, а музей не отримав постійного приміщення. З 1992 р. музей писанкового розпису розміщувався в малопристосованих будинках. Нова сторінка історії музею розпочалась з побудови спеціалізованого будинку, центральна частина, якого має форму яйця, яке ззовні розмальоване як писанка. Будівництво тривало рекордний час 90 днів.

Урочисте відкриття музею відбулося 23 вересня 2000 р. під час десятого Міжнародного фольклорно-етнографічного фестивалю гуцулів у місті Коломия в Івано-Франківській обл., в якому брали участь Президент України та Голова Верховної Ради України 16.

Архітектурна споруда у формі найбільшого у світі яйця, яке розмальоване як писанка, стала візитною карткою Коломиї і приваблює відвідувачів з усіх країн.

Центральна частина музею має форму писанки висотою 14 метрів, діаметром 10 метрів. Приміщення виконано повністю з кольорового скла, загальна площа вітражу становить понад 600 квадратних метрів. Експозиція музею відображає орнаментальне, композиційне, колористичне багатство народної поліхромної графіки. У музеї існує традиція, яка полягає в тому, що коли музей відвідують перші особи держави, то професійна писанкарка подає їм біле куряче яйце, розтоплений бджолиний віск, писачок і пропонує зробити підпис на поверхні яйця. А потім розписує як писанку 17.

Другий поверх писанки з підписами відомих представників України. У колекції музею вже є писанки з підписами Президента України Л. Д. Кучми, голови В. Р. України Івана Плюща, прем'єр-міністра А. Кінаха, віце-прем'єр-міністра В. Семиноженка та ін.

В даний час музей перетворився на своєрідний храм мистецтва, звичаїв і традицій. У вестибюлі представлено скульптуру матері Божої з дитиною і вишиті чудодійні ікони, які створюють неповторну атмосферу для поглибленого огляду 16

На другому поверсі представлені колекції понад 6000 писанок з найбільших центрів писанкарства на Гуцульщині та Покутті, з Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської та ін. областей України, а також з Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Пакистану та Індії. Деякі експонати були виготовлені ще на рубежі XIXXX ст.[18].

3. Особливості культурно-дозвіллєвої роботи в музеях під відкритим небом

3.1 Культурно-дозвіллєва діяльність Центру народознавства «Мамаєва Слобода»

Музеї під відкритим небом це різновид музеїв, де експонати розміщені на відкритому просторі.

Існують такі різновиди, як скансен, музеї забудов, музеї сільських господарств, музеї живої історії і фольклорні музеї. Найновіша концепція це екомузей, яка зародилася вперше у Франції.

Більшість музеїв під відкритим небом спеціалізуються на колекціюванні і реконструкції старовинних помешкань на великих відкритих територіях, зазвичай історично пов'язаних з експозицією. Експонати часто розбираються, переносяться і збираються по детальних кресленнях[36].

Попередниками музеїв просто неба в Україні були виставки, на яких експонувалися окремі будівлі. У липні 1887 року в Тернополі відбулась перша етнографічна виставка на території України. У парку був організований архітектурний розділ, який складали чотири селянські хати подільська, надбужанська, гуцульська і наддністрянська.

У 1894 році у Стрийському парку Львова відбулась крайова виставка, на якій було відтворено шість типових садиб з різних районів Галичини, Гуцульську церкву, шість придорожніх хрестів і вітряк.

У 1964 році засновано перший скансен на території України в Переяслав-Хмельницькому на Київщині. Далі було засновано музеї просто неба в Ужгороді (1965), у Львові (1966), Києві (1969), Чернівцях (1977) [20].

Музей під відкритим небом «Мамаєва Слобода» це великий культурно-дозвіллєвий комплекс, який пропонує своїм відвідувачам безліч пізнавально-навчальних (майстер-класи з різних промислів та ремесел, навчання верхової їзди) та культурно-відпочинкових послуг, серед яких: фестивалі, ярмарки народних майстрів, виставки, презентації, кінні шоу, вечорниці, народні гуляння, різноманітні тематичні свята, організація старосвітських бенкетів та вечірок тощо.

Одним за найпопулярніших заходів у Центрі народознавства «Козак Мамай» є проведення фестивалю «Країна Мрій Різдвяна», який включає в себе святкування Різдва Христового, Старого Нового Року (фестиваль «Маланка-Фест») та Водохреща.

Різдво в «Мамаєві Слободі» починається з куштування звареного на відкритому вогні козацького кулішу та дегустації традиційних хмільних українських напоїв козацької доби (вишняк, слив'янка, дулівка, медовуха). Далі гостей очікують різдвяні розваги для дітей та дорослих, майстер-класи від народних майстрів, співи біля вогнищ, катання на санчатах, Різдвяна Шопка, Вертеп тощо. Незважаючи на мороз та завірюху, українці йдуть сюди цілими сім'ями. Вони вітають один одного, вшановують традиції предків та щиро веселяться.

Старий Новий Рік розпочинається з ярмарки майстрів, куштування козацького кулішу та печеної на відкритому вогні соковитої кабанятини. Тут же на відкритому вогні козаки та козачки готують для відвідувачів старовинний козацький хмільний гарячий напій «Мусулєс». Для дітей цікавим є катання на конях, запряжених у сані, або ж верхи на коні, співи, танці біля вогнища та ін. різдвяні розваги. Цього дня відвідувачів також чекає відтворення сакрального дійства «Щедрування» та «Засівання» за участю фольклорних колективів [23].

Оригінальним та нетрадиційним є святкування в «Мамаєві Слободі» Івана Купала. Окрім купальських гулянь, стрибків через вогнище, пускання вінків на воду, організатори цього музею під відкритим небом придумали квест для неодружених молодих пар «Ніч на Івана Купала пошук козацького скарбу на «Мамаєвій Слободі». Закохані шукають золоту каблучку з діамантами, яка символізує єдність їхніх душ [29].

Ще одією цікавинкою «Мамаєвої Слободи» є започаткування у 2010 році Козацькою Спадковою Духовною Республікою традиції святкування «Дня української козачки». Свято проводиться щорічно в останню суботу жовтня. В рамках цього заходу відбувається конкурс дівочої краси «Панночка-козачка». Дівчата демонструють сучасне вечірнє вбрання в традиційному українському стилі, свої танцювальні та співочі дані тощо. Окрім цього, на майдані козацького селища відбувається ярмарок народних майстрів. В казанах вариться козацький куліш та гарбузова каша. Охочі частуються наливками, настоянками та варенухою. Відбувається майстер-клас із давніх козацьких забав, ігрищ та танців. Не обходиться свято без кінного козацького каскадерського театру під орудою Наказного отамана Олега Юрчишина, а також конкурсу на найдовшу косу між дівчатами-козачками. Переможниця, в котрої найдовша коса, отримує нагороду сюрприз від козацького селища «Мамаєва Слобода». Крім цінного подарунка, дівчину з почестями катають на білому коні вулицями козацького селища [6].

Важливим заходом для центру народознавства «Козак Мамай» є святкування Дня Прапора та Дня Незалежності України. В переддень свята, 23 серпня кожного року, в козацькому селищі відбувається з'їзд всіх людей з шляхетним та гордим прізвищем Мамай, які мешкають як в Україні, так і за її межами. Метою заходу є консолідація всіх українців навколо національно-культурних надбань козацької доби. На «Мамаєвій Слободі» козаки та козачки сідають за один святковий стіл спільно з людьми, що мають прізвище Мамай, так як це зазвичай робили наші прадіди, коли за один стіл разом сідала велика Родина. Пускають по колу братину «Козака Мамая», наповнену хмільним медом та гучно кричать «Слава!» на честь молодої, але з тисячолітньою історією Держави під назвою Україна. Після символічного козацького бенкету гостям пропонується концерт фольклорних колективів, показові виступи козаків верхи на конях. На завершення заходу вдарять козацькі литаври та пролунають залпи гармат.

Серед усіх свят та гулянь, що проводить Центр народознавства «Козак Мамай» найулюбленішим для молоді залишаються українські вечорниці. Їх святкують в день св. Катерини та Андрія ( 7 та 13 грудня ). Дівчата приносять з собою по маленькій жменці якихось круп: гречка, пшоно, перловка тощо. Перед початком вечорниць, в «Шинку коса над чаркою», починаються молодіжні складки. Всю крупу, яку принесли учасниці вечорниць зсипають в горщик, заливають водою та ставлять варитись на піч. Парубки тим часом носять та підкидують до печі дрова. Після того, як каша звариться кожній дівчині, яка взяла участь у молодіжних складках, буде видане горнятко і рушничок. Панночка набирає в нього щойно звареної каші і з цією кашею, обгорнутою рушничком, біжить в якийсь далекий куток «Мамаєвої Слободи», аби закликати долю: «Доле, доле, ходи до нас вечеряти!»[14].

Після гадань, дівчата повертаються з цією кашею до «Шинку коса над чаркою», де парубоцтво із Братства козацького бойового звичаю «Спас» під супровід троїстих музик «шкварить гоцака» (танцює), беруть у шинкарки дерев'яну ложку та пригощають парубків отією чарівною кашею.

Отже, «Мамаєва Слобода» - Центр народознавства «Козак Мамай» унікальний скансен з відтвореним архітектурним ансамблем Наддніпрянщини XVIII століття, який славиться своєю культурно-дозвіллєвою роботою. Тут проводяться масові народні гуляння, присвячені українським релігійним та державним святам, українські вечорниці, фестивалі, квести та безліч інших розважальних заходів, завдяки яким організатори Центру популяризують та відроджують українську самобутність, традиції, звичаї та обряди минулих поколінь. Їм притаманні такі риси як: народність, національний колорит, оригінальність, різноманітність засобів виразності (танці, пісні, імпровізація, театралізоване дійство) та атмосфера радості.



3.2 Культурно-дозвіллєва діяльність Національного музею Народної архітектури і побуту «Пирогово»

Національний музей народної архітектури та побуту України є найбільшим скансеном (музеєм просто неба) Європи і найповнішим етнографічним зібранням нашої держави. Загальна площа музею понад 130 га.

Музей розташований на південній околиці Києва, серед зелених дібров стародавнього Голосіївського лісу, поряд з історичним селищем Пирогів тому за ним закріпилась народна назва Музей у Пирогові.

Музей був заснований 6 лютого 1969 р. з ініціативи громадськості, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

Нині музей є важливим науково-методичним центром України з вивчення матеріальної та духовної культури, її збереженню, патріотичному вихованню нації [19].

Архітектурний ансамбль музею охоплює всі історико-етнографічні регіони України: Середня Наддніпрянщина, Південь України, Слобожанщина, Полтавщина, Полісся, Карпати , Українське село 6070-х р. ХХ ст.

В експозиції музею експонуються унікальні колекції вітряків, водяних млинів, кузні, колиба, парня, сільська управа, церковно-парафіяльна школа, садиба священика, шинок, крупорушка, хати, комори, клуні, сажі, курники, погреби тощо.

Поряд з показом матеріальної культури музей відтворює і духовну культуру.

У музеї діє 3 православні церкви, дві з них Київського патріархату та одна церква греко-католицького обряду. Завдяки їм набули духовного змісту щорічні народні свята: Різдво, Водохреща, Вербна неділя, Великдень, Зелені свята, Купала та ін.

В музеї вшановують загально-державні свята: день пам'яті Т.Г. Шевченка, день пам'яті Чорнобиля, день пам'яті жертв Голодомору, свято Незалежності України.

Кожні вихідні в музеї проходять свята та фестивалі, де можна відвідати етнографічні ярмарки та пройти майстер-класи з традиційних народних ремесел, послухати українські пісні та навчитися народним танцям, прилучитися до традиційного трудового процесу. В музеї майже десяток постійно діючих виставок і кожного місяця відкриваються нові тимчасові виставки на базі експонатів музейного фонду та виробів народних майстрів.

Відвідувачів чекають екскурсійні програми, свята, ярмарки. Вони можуть скуштувати українську кухню, замовити кінні прогулянки, проїхатись на електромобілі величезною територією скансена [10].

Унікальність послуг, які надає Національний музей архітектури та побуту «Пирогово», полягає в їх авторських програмах, націлених на активний пошук нових форм діяльності, успішне вивчення і використання передового досвіду організації і проведення національних і культурологічних заходів найвідоміших музеїв світу.

Чудова для Києва можливість участі у заходах, практично, необмеженої кількості учасників, а також наявність великої кількості майданчиків різного формату. Створення належних умов для гостей, професійне їх обслуговування.

Для всіх глядачів, широко відчинені двері неповторного Етнічного Театру Їжі авторської майстерні, куди приїжджають не перехопити та наїстись, а смакувати та захоплюватись. Тут готують страви на вогнищах за старовинними світовими рецептами пращурів запечені на вертелах: кабани, ягнята, дикі кози, вся домашня птиця, зайці тощо [3].

Цікавим для киян та гостей міста є Фестиваль традиційної української кухні та напоїв, який також проводиться в Національному музеї народної архітектури та побуту України. Головним завданням фестивалю є відродження та популяризація народних традицій у виготовленні улюблених блюд української кухні, виробництві напоїв, в напрямку їх використання як національним виробником, так і українцями взагалі. Українська кухня має безліч смаків та рецептів, які збиралися протягом тисячоліть. Кожний регіон має свій особливий рецепт, свою родзинку. Знаменита українська кухня стала вагомою частинкою культурної спадщини світу34.

Учасники заходу мають змогу переглянути короткі презентації страв та напоїв від виробників, взяти участь в конкурсах, вікторинах, майстер-класах з гончарства, соломоплетіння, лялькарства, вишивки, писанкарства та ін. жанрів народного мистецтва. На Співочому полі відвідувачів порадує театралізоване дійство, де будуть представлені тематичні інсталяції мистецьких студій, виставка-презентація книг на дану тематику, розповіді лікарів-травників, співи і танці. Фестиваль триває два дні і закінчується етнодискотекою [35].

Щорічною традицією в «Пирогово» є проведення Свята меду «Перший медовий Спас» (Маковій, 14 серпня), на яке з'їжджаються пасічники з усієї України. В цей день відвідувачі мають змогу познайомитися і стати безпосередніми учасниками давніх традиційних українських обрядів: виготовлення обрядових букетів - «маковійчиків», водіння хороводів навколо традиційного символу свята - «Маковія», дегустація і придбання меду та інші продуктів бджільництва на ярмарку, а також взяти участь в конкурсі на найкращий букет. Гостям пропонується дізнатися більше про бджільництво, подивитися богатирські ігри та хореографічне шоу, взяти участь в майстер-класах народних ремісників, послухати прекрасні зразки пісенного фольклору літнього циклу свят народного календаря у виконання фольклорних колективів4,30.На заході також представлені характерні для свята Маковея страви традиційної української кухні: коржі з маком і медом, вареники та пироги з маком та ін. [32].

Не менш солодким святом у скансені є проведення Свята шоколаду «Шоколадна Країна». Організатори заходу вважають, що шоколад саме та річ, яка об'єднує людей в усьому світі. Для дітей такі ласощі є ознакою щастя, для закоханих - один із способів вияву почуттів, а для дорослих - смачним сюрпризом. Насолоджуючись останніми теплими осінніми днями (кінець вересня), відвідувачі мають можливість відпочити за чашкою кави з шоколадом під гарну музику відомих музичних гуртів, зануритись у світ дитинства та трохи помріяти. Своєю солодкою продукцією гостей пригощають популярні ресторани та кондитерські Києва, серед яких: «Львівська майстерня шоколаду», «Ранчо ЛТД», «Шоколіно», «Київський пряник», «Алазанська долина» та ін.31.

Колоритним та веселим масовим гулянням у Пирогово, без якого не обходиться жоден рік, є свято проводів зими й зустрічі весни «Масниці» та «Колодія» ( останній тиждень перед Великим Постом), який давав надію на щасливе одруження молодим. Гості свята беруть участь у давніх обрядах, народних забавах та іграх (змагання на колоді, катання на конях, перетягування канату, «збивання Зими», міряння силою, якщо є сніг катання на санях та ослоні, сніжна фортеця зі сніжками та інші конкурси), куштують вареників з сиром, узвар, напої з трав і меду, а також неодмінних млинців. Особливо видовищними є святкова хода і спалення солом'яного символу зими «Кострубатого діда» (опудало, яке встановлюють на полі). Народні майстри з усієї України пропонують гостям свої кращі вироби декоративно-ужиткового мистецтва [15,23].

Можна зробити висновок, що найбільший в Європі скансен Національний музей народної архітектури та побуту «Пирогово» веде активну культурно-дозвіллєву роботу (обрядові події та свята календарного циклу, тематичні кулінарні заходи та видовища, фольклорно-етнографічні та музично-розважальні програми для дорослих і дітей, фестивалі, майстер-класи тощо). Свята та масові гуляння проводяться у мальовничих куточках природи, неподалік від колоритних старовинних об'єктів, на широких луках з величними вітряками, що додає їм оригінальності та неповторності. Заходи спрямовані на збереження, популяризацію народних традицій, обрядів та мистецької спадщини, сприяння розвитку еко-свідомості громадян, надання творчого простору для фольклорних гуртів і, звичайно ж, забезпечення повноцінного сімейного дозвілля[24].

3.3 Перспективи розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності музеїв просто неба в Україні

Однією з найцікавіших музейних форм є музеї просто неба, які дають змогу показувати пам'ятки матеріальної і духовної культури народів в умовах, максимально наближених до природних.

Український скансен архітектурно-етнографічний комплекс під відкритим небом з міні-музеями в окремих будівлях. У них проводиться комплексна реконструкція минулого, історичні побудови якого є не просто окремими експонатами, а утворюють взаємозв'язаний комплекс. Таким чином відвідувачі дістають можливість побувати в реконструйованому населеному пункті минулого, отримуючи загальне уявлення про історію відповідної країни або місцевості[36].

Скансени це так звані живі музеї з насиченими анімаційними програмами відтворення історичного середовища, де відвідувачів приваблюють не лише окремі споруди, предмети старовини, а й професійні працівники-аніматори, які своїми заняттями відтворюють побут, поведінку, матеріальну і духовну культуру попередніх епох, вони розкривають традиційні ремесла і види діяльності, характерні для відповідної місцевості і часу, наприклад, роботу мірошника, ткача, коваля, тесляра, винокура, пасічника і багато інших. Часто і самим відвідувачам музею пропонується спробувати свої сили під керівництвом фахівця. Кожен може відчути себе в ролі коваля чи ткача та ін. Скансени відрізняються від звичайних музеїв, перш за все, наявністю видовищного елементу. Їх специфіка полягає в тому, що в них існують широкі можливості безпосереднього неформального спілкування (під час організації змагань, обрядів, вистав, ярмарок, фестивалів, виступів фольклорних колективів), що, водночас, складає одну з причин популярності цих музеїв серед різноманітних верств населення. У деяких музеях на додаток до архітектури реконструюють і транспорт минулих років. Історичний транспорт в музеях просто неба може виконувати не тільки функцію експоната, що діє, але й утилітарну транспортну функцію, оскільки площа таких музеїв може бути великою. Невід'ємним елементом скансенів є традиційна кухня. Все готується «на очах» у відвідувачів, а іноді навіть з їх допомогою, що надає стравам ще більшої колоритності [1].

Основна мета і завдання при створенні та функціонуванні музеїв під відкритим небом полягає у збереженні найцікавіших автентичних пам'яток архітектури; створенні умов для вільного доступу до цих будівель широких верств населення, підвищення їхнього культурного рівня; показі у комплексі національної народної культури і архітектури, предметів побуту, знарядь праці, ужиткового мистецтва, тобто створенні моделі середовища, ландшафту; допомозі відродження народних ремесел і проведенню фольклорних свят; сприянні індустрії туризму; вирішенні наукових проблем, пов'язаних з пошуком, збором, вивченням, реставрацією експонатів. Скансени виконують низку функцій, а саме компенсаторну, рекреативно-оздоровчу, культурно-дозвіллєву, комунікативну, екологічну тощо [20].

В Україні на сьогоднішній день нараховується 7 великих та середніх за площею музеїв просто неба.

За масштабом діяльності (адміністративно-територіальною ознакою) скансени України можна поділити на :

а) всеукраїнські. Наприклад, Музей народної архітектури та побуту в Києві;

б) регіональні Переяслав-Хмельницький музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, Музей народної архітектури та побуту у Львові «Шевченківський гай», скансен у Чернівцях;

в) обласні Закарпатський музей народної архітектури та побуту у м. Ужгород, Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття у с. Крилос, Івано-Франківська обл., Музей історії сільського господарства на Волині, с. Рокині.

Таким чином, більшість великих скансенів приурочені до західних та центральних областей України, що в свою чергу збільшує музейний попит на дані області, а також число їх відвідувачів [1].

За своєю суттю українські музеї під відкритим небом це інноваційні музейні установи, які залучають відвідувачів, перш за все, завдяки своїй культурно-дозвіллєвій роботі і входять до музейного туризму. Тому на сьогодні вони являють собою перспективний напрямок в музейній діяльності.

Музеї пропонують для свої відвідувачів безліч варіантів організації свят, зокрема в музеї народної архітектури та побуту «Пирогово» використовуються такі заходи: традиційні українські тематичні пізнавально-розважальні програми з ведучим, народними музиками, стилізованим оформленням, майстер-класами прикладної творчості та народного танцю, іграми, забавами; пікнікові з тематичною кухнею на вогнищах, квестом, з душевним відпочинком під час тематичної культурологічної програми; стилізовані стилізовані елементи оформлення, інтерактивна програма, стильний ведучий, тематичне меню та ексклюзивні креативне обслуговування, оригінальна назва, ексклюзивна концепція, готовність матеріалізувати фантазії учасників майбутнього дійства [26].

Таким чином, культурно-дозвіллєва робота в музеях під відкритим небом є перспективою на майбутнє. Саме вона позитивно впливає на людські відносини, сприяє розвитку індустрії туризму, множенню духовної культури, залучаючи відвідувачів до культурних цінностей української нації, реалізовує рекреативний, розвиваючий, моральний, естетичний потенціал дозвілля, формує духовну особистість, зміцнює наші традиції та звичаї та є прикладом для інших українських музеїв. Звідси випливає соціальна роль культурно-дозвіллєвої діяльності в суспільстві. А для подальшого її розвитку скансенам потрібна сприятлива музейна політика з боку держави та достатнє фінансування.



Висновки

Музейна діяльність виникає в часи Київської Русі (XI ст.) з поширенням колекціонування. Перші наукові музейні установи на теренах України формуються на початку XIX ст. на півдні, коли було створено ряд археологічних музеїв, серед яких: Миколаївський музей (проіснував недовго), Феодосійський (приватний) музей старожитностей, Одеський музей старожитностей, Керченський музей старожитностей. Пізніше виникають музеї при Харківському та Київському університетах. Становище музеїв було скрутним, експозиції поповнювалися лише за рахунок коштів меценатів і колекціонерів, проте вже на той час ці культурно-освітні та науково-дослідні установи відігравали важливу роль в суспільстві, оберігаючи історичну пам'ять українського народу. В сучасних умовах музеї розвиваються відповідно до потреб відвідувачів. Вони відіграють важливу роль у формуванні і популяризації національної ідеї та загальнолюдських гуманістичних цінностей. Сьогодні музеї ведуть велику дослідницьку й виховну роботу; комплектують і вивчають колекції, складають наукову документацію, забезпечують режим збереження і реставрації музейних предметів, видають монографії, каталоги, довідники, публікації першоджерел. Про відношення до музеїв на сучасному етапі розвитку культури свідчить і той факт, що кожного року все прогресивне людство світу відзначає 18 травня - Міжнародний день музеїв.

В музеях можна побачити величезний духовний та культурний пласт українського народу, який не описаний в книжках та монографіях, про який мало хто знає. Також можна побачити, якими були і якими стали та побачити як розвивалося мистецтво. Музеї дають смогу відтворити і наблизити віддалений світ наших предків. Музейні заклади мають значний вплив на виховання підростаючого покоління, розвиток повноцінної особистості, формування національно-патріотичного світогляду, пізнання історично-культурного надбання української нації.

Культурно-дозвіллєва діяльність музеїв під відкритим небом є прикладом для інших українських музеїв і перспективою на майбутнє. Саме така діяльність залучає відвідувачів до музейного середовища, відроджує давні українські свята та гуляння, сприяє інтеграції музеїв в індустрію туризму і розваг. А для подальшого розвитку культурно-дозвіллєвої роботи музеї повинні мати підтримку з боку держави та достатнє фінансування. Таким чином, культурно-дозвіллєва робота в українських музеях виконує функцію інституту національної пам'яті, самоідентифікації, відтворює історію і культуру народу як частину світового історико-культурного надбання, слугує джерелом інформації і знань, має величезний дозвіллєвий, виховний і туристичний потенціал. Вона є повноцінною і самодостатньою галуззю діяльності музеїв, і покликана на задоволення потреб найвибагливішого відвідувача. На сьогодні, завдяки свої культурно-дозвіллєвій роботі, музеї можуть якісно конкурувати зі сферою дозвілля і розваг. Музеї просто неба покликані поширювати знання; функції освіти і виховання здійснюються засобами експозиції як особливої системи комунікації, за якої виникає безпосередній контакт між відвідувачем і музейним об'єктом.

...