Комплексний розвиток вестибулярної стійкості в акробатиці на етапі початкової підготовки

Олефір Д.С.

Анотація

Розроблено програму розвитку вестибулярної стійкості у юних акробатів, яка розрахована на 6 місяців. Так, у навчально-тренувальний процес акробатів експериментальної групи, поряд з програмним матеріалом, було додатково включено комплекси спеціальних вправ та рухливих ігор, спрямованих на розвиток функціональності вестибулярного аналізатора. Запропонована програма містила: загально-рухову і спеціально-рухову підготовку; хореографію (танцювальне мистецтво) - елементи "малої школи", музично-ритмічне виховання, музичні й акробатичні ігри, імпровізації; вправи на батуті; загальну фізичну підготовку і розвиток спеціальних фізичних якостей; технічну підготовку з видів акробатики - засвоєння підготовчих, підвідних і найпростіших базових елементів; контрольні нормативи. Визначено та встановлено вихідний рівень статичної й динамічної рівноваги і вестибулярної стійкості юних акробатів. Передбачається, що впровадження в навчально-тренувальний процес комплексів спеціальних вправ, спрямованих на покращення функціональності вестибулярного аналізатора, зумовить покращення вестибулярної стійкості акробатів експериментальної групи.

Ключові слова: юні акробати, вестибулярна стійкість, фізична підготовка. вестибулярний ігра акробат

тест № 3 три перекиди вперед та утримання рівноваги на одній, друга зігнута вперед (тест Фламінго);

тест № 4 три перекиди боком та утримання рівноваги на одній, друга зігнута вперед (тест Фламінго).

2) Тестування вестибулярної стійкості: Вестибулярна стійкість юних акробатів у динаміці вимірювалась до і після стандартного вестибулярного навантаження п'ять обертів за 10 с. Визначались такі показники: Відхилення при ходьбі (см) та Швидкість виконання завдання (с)

У дослідженні взяли участь 16 спортсменів у віці 6-7 років (хлопчики). Усі діти, які приймали участь у дослідженні, були практично здорові та знаходились під наглядом спортивних лікарів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Так, до проведення експерименту у тесті "Бондаревського" досліджувані КГ показали такі результати 9,1 с із зоровим контролем та 4,4 с - без зорового контролю (табл.1).

При цьому у ЕГ результати наступні: 9,0 с із зоровим контролем та 4,5 с - без зорового контролю.

Після виконання тесту № 3 ми отримали наступні результати у КГ 9,5 с (8=0,15), та ЕГ - 9,7 с (8=0,21).

Після виконання тесту № 4 ми отримали такі показники: КГ - 10,2 с (8=0,18), ЕГ -10,1 с (8=0,17).

Вестибулярна стійкість юних акробатів вимірювалась до і після стандартного вестибулярного навантаження п'ять обертів за 10 с (табл. 2).

Так шляхом аналізу активності вестибулярного аналізатору ми виявили, що не має статистично достовірних відмінностей (р>0,05) у досліджуваних груп до проведення педагогічного експерименту (табл. 2).

Таблиця 2

Показники вестибулярної стійкості юних акробатів до проведення педагогічного експерименту

Відмітимо, що після проведення функціональних тестів ми отримали зрушення як з боку соматичної, так і вегетативної нервової систем. Відмітимо, що після того, як юнаки виконали обертальні навантаження вони скаржились на запаморочення та нудоту і значно гірше виконували поставлені завдання. Отримавши результати попереднього тестування, ми дійшли до висновку, спортсмени мали недостатній розвиток вестибулярної функції.

Так, для розвитку вестибулярного аналізатора юних акробатів у навчально-тренувальний процес доцільно застосовувати комплекси спеціальних вправ, спрямованих на стабілізацію вестибулярних рефлексів і уникнення вестибуло-соматичних проявів [8].

У комплексну програму тренування вестибулярного аналізатора потрібно включати такі вправи, які змусять пригнічити топічні та вегетативні рефлекси. Також застосовувати вправи, які спрямовані на досконале виконання точно-координаційних рухів у невигідних для вестибулярного апарата умовах [7, 8].

Наша програма розрахована на 6 місяців тренувань. У навчально-тренувальний процес юних спортсменів експериментальної групи зокрема ми включили комплекси спеціальних вправ та рухливих ігор, які спрямовані на розвиток функціональності вестибулярного аналізатора.

Аналіз літератури дозволив зробити висновки, що тренування вестибулярної стійкості доцільно починати з різних рухів головою з відкритими і закритими очима протягом 1-2 хв. У програмі пропонуємо: нахили вперед-назад, повороти вправо-вліво, обертання вправо-вліво на місці і під час ходьби, змінюючи темп та амплітуду [4].

У той же час, необхідно комплексно застосовувати акробатичні вправи у поєднанні з опорними стрибками, силові вправи для зміцнення м'язів тулуба, що фіксують положення внутрішніх органів, вправи на батуті.

З метою досягнення максимальної ефективності вестибулярного тренування необхідно враховувати наступні методичні правила тренувань: систематичність, поступовість збільшення навантаження, індивідуалізація навантаження (диференційований підхід) та періодичний лікарський контроль.

Найбільш ефективним і апробованим способом розподілу є використання комплексів вправ спрямованого впливу.

Так, підбір вправ для тренування вестибулярного аналізатора були обрані залежно від урахуванням їхнього впливу на півколові канали та отоліти, а також за ступенем доцільності їх. Доцільний методичний підхід для вибору спеціальних вправ базувався при врахуванні принципу індивідуалізації дозування та послідовності виконання вправ, подібності структури вправ до головних технічних прийомів, адекватності навантаження функціональним можливостям організму.

Для тренування вестибулярного аналізатора у спортсменів, був апробований і поданий у вигляді орієнтовної схеми набір фізичних вправ, які були підібрані з урахуванням їхнього переважного впливу на окремі рецептори вестибулярного аналізатора, що допомагає тренеру методично правильно самостійно підбирати спеціальні вправи з величезного арсеналу.

Перш ніж почати процес навчання, нами було виявлено вузлові елементи. Для кращого усвідомленого виконання вправи навчання проходило за основними вузловими елементами. Таким чином, ми використовували метод розчленованої вправи. Виходячи з цих даних, ми підібрали такі вправи, що підводять: падіння на спину, стійка на руках, курбет. Програма навчання вправ з використанням ідеомоторного тренування акробатів складалася з трьох етапів. На цьому етапі перед акробатами експериментальної групи ставили такі завдання: проговорити і подумки уявити фази вправи, графічно зобразити фази вправи, показати елемент на поролоновій моделі, у той час як перед дітьми контрольної групи такі завдання не ставилися.

Таким чином, пропонована програма базувалася з блоків вправ, які групувались за спрямованістю розвитку: здатності оцінювати й регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів, здатності до орієнтування у просторі, здатності до збереження рівноваги, ритмічної здатності, здатності довільно розслабляти м'язи та координованості рухів. Відповідно, кожен блок містив по 5 спеціально підібраних вправ. Зазначимо, що всі різноспрямовані блоки були орієнтовно однакові за обсягом та на кожному тренуванні використовувалися вправи із 5 блоків різної спрямованості.

Після отримання даних, ми дійшли до висновку, що показники вестибулярної стійкості статистично достовірно покращились як до, так і після стандартних вестибулярних навантажень. Також можна відмітити, що функціональні зрушення у юних акробатів після того, як вони виконали спеціально підібраний комплекс після вестибулярного роздратування проходили значно легше, ніж у юних спортсменів контрольної групи.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Визначено та встановлено вихідний рівень статичної й динамічної рівноваги і вестибулярної стійкості юних акробатів. Передбачається, якщо в навчально-тренувальний процес застосувати спеціально підібрані комплекси вправ, які спрямовані на покращення функціональності вестибулярного аналізатора, це зумовить покращення вестибулярної стійкості акробатів експериментальної групи. Буде проведено порівняння результатів швидкості виконання завдання та відхилення при ходьбі, як до так і після обертання, хлопців експериментальної групи.