Зародження та становлення різних видів гімнастики у Франції

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Зародження та становлення різних видів гімнастики у Франції

Романчук О.В., Бубела О.Ю., Михайленко А.М.

Романчук О.В. доктор педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри української та іноземних мов Коваль Р.С. кандидат філологічних наук, доцент кафедри української та іноземних мов. Бубела О.Ю. кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент, завідувач кафедри гімнастики Михайленко А.М. студентка ІІ курсу факультету фізичної культури і спорту Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського

У статті на основі праць провідних французьких науковців проаналізовано основні етапи зародження та становлення різних видів гімнастики у Франції від початку ХІХ століття до 1942 року. Встановлено, що найбільший вплив на розвиток галузі у визначений часовий період здійснили Francisco Amoros, Napoleon Laisne, Eugene Paz, Charles Cazalet, Joseph Sansbxuf, Georges Demeny, Philippe Auguste Tissie. Гімнастика набуває поширення в країні на початку ХІХ століття. У середині ХІХ століття інституціоналізація гімнастики відбувається на рівні лікарень (1847), військовому (1852) та шкільному (1854).

Союз гімнастичних товариств Франції заснував 28 вересня 1873 року Eugene Paz. У 1942 році відбулося його об'єднання з Французькою жіночою федерацією гімнастики і фізичного виховання, внаслідок чого розпочала діяльність Французька гімнастична федерація. Французькі гімнасти, починаючи з Олімпійських ігор у Парижі (1900) на різного масштабу змаганнях і турнірах завжди показували стабільно високі результати, однак з 1930-х років вони розпочали знижуватися. Практичні результати дають можливість доповнити і розширити навчальні курси з історії фізичної культури для студентів ЗВО спортивного профілю в Україні. Перспективи подальших досліджень стосуватимуться ґрунтовного вивчення історії жіночої гімнастики у Франції, а також еволюції цього виду спорту у період з 1942 по 2022 роки.

Ключові слова: гімнастика, історія, розвиток, федерація, змагання, Франція, Олімпійські ігри.

Romanchuk Olha, Koval Rostyslav, Bubela Oleh, Mykhailenko Anastasiia, Mykhailenko Anna. The origin and development of gymnastics events in France.

The article analyzes the main stages of the origin and formation of gymnastics events in France since the beginning of the XIX century to 1942 on the basis of the works of leading French scientists. The development of gymnastics in France does not attract much attention of Ukrainian specialists whose scientific interests are related to the study of physical education and sports in European countries, so the practical issues of our research will complement and expand the relevant courses on the history of physical education for students in Ukraine.

The purpose of the article is to study the main historical aspects of the development of gymnastics events in France. To achieve it, the following tasks should be performed: to analyze the literature on research issues; to identify key dates in the history of gymnastics in France; to describe the role of personalities who have contributed most to the evolution of the field in this country. According to the results of the study, we conclude that the greatest influence on the development of gymnastics in France since the beginning of the XIX century to 1942 was made by Francisco Amoros, Napoleon Laisne, Eugene Paz, Charles Cazalet, Joseph Sansb&uf, Georges Demeny, Philippe Auguste Tissie. In the middle of the XIX century the institutionalization of gymnastics took place at the level of hospitals (1847), military services (1852) and school (1854). In the last quarter of the XIX century, physical education became a compulsory subject in primary and secondary schools for boys and girls. The Union of Gymnastics Societies of France was founded September 28, 1873 by Eugene Paz. In 1942, it was merged with the French Women's Gymnastics and Physical Education Federation, which formed French Gymnastics Federation.

French gymnasts since the beginning of Olympic Games in Paris (1900) have always shown consistently high results at competitions and tournaments of various scales, but since the 1930s it has begun to decline. Our further research will focus on a thorough study of the history of women's gymnastics in France as well as the evolution of this sport in the period since 1942 to 2022.

Keywords: gymnastics, history, development, federation, competitions, France, Olympic Games.

Постановка проблеми

Франція є однією з провідних спортивних держав у світі, а гімнастика поряд з футболом, гандболом, тенісом, регбі, велоспортом, легкою атлетикою є надзвичайно популярною серед французів. Розвиток гімнастики у Франції не привертав належної уваги українських фахівців, чиї наукові інтереси стосуються вивчення систем фізичного виховання і спорту в європейських країнах, тому практичні результати нашого дослідження дадуть можливість доповнити і розширити відповідні навчальні курси з історії фізичної культури для студентів закладів вищої освіти спортивного профілю в Україні.

Аналіз літературних джерел

Тематика роботи висвітлена у працях провідних французьких фахівців галузі. Зокрема, у 1984 році Raymond Barull опублікував книгу, яка стосується історії гімнастики «Les etapes de la gymnastique au sol et aux agres en France et dans le monde» [7], у 1987 році вийшло друком дослідження Pierre Arnaud про французьких спортсменів другої половини ХІХ - початку ХХ століття «Les athletes de la Republique: gymnastique, sport et ideologie republicaine, 1870-1914» [6], у 1991 році він же видав працю, присвячену зародженню фізичного виховання у Франції «Le militaire, l'ecolier, le gymnaste: naissance de l'education physique en France, 1869-1889» [5]. У 1997 році Jacques Thibault опублікував дослідження про розвиток спорту і фізичного виховання у період з 1870 до 1970 року «Sport et education physique (1870-1970)» [21].

Низка статей стосується історії розвитку гімнастики в окремих регіонах Франції. Так, Jean Brehon дослідив зародження регіональної асоціації гімнастів на півночі Франції «Les premisses de la sportivisation de la gymnastique: l'exemple de l'association regionale des gymnastes du Nord (1879-1914)» [8], Benoit Caritey вивчав діяльність гімнастичних товариств в Ельзасі «De la gymnastique conscriptive a la gymnastique sportive (1919-1939), l'exemple de la federation des societes de gymnastique d'Alsace» [10]. Окремі праці аналізують діяльність видатних постатей, котрі доклалися до розвитку цього виду спорту у Франції. Зокрема, Jean-Paul Callede опублікував велику та ґрунтовну статтю про багаторічного президента Міжнародної федерації гімнастики Charles Cazalet [9], а William Charpier дослідив життєвий шлях одного із засновників Союзу гімнастичних товариств Франції Joseph Sansbreuf [11]. Gregory Quin описав професійну діяльність провідного фахівця з лікувальної гімнастики Napoleon Alexandre Laisne [19], праці Alfred Morel-Fatio [16], Marcel Spivak [20] та Philippe Virat [22] присвячені внеску Francisco Amoros у становлення та поширення гімнастики у Франції протягом першої половини ХІХ століття.

Мета статті полягає у вивченні основних історичних аспектів розвитку різних видів гімнастики у Франції. Для її досягнення потрібно виконати такі завдання: проаналізувати літературу з проблематики наукового дослідження; визначити ключові дати в історії становлення гімнастики у Франції; схарактеризувати роль персоналій, котрі найбільше доклалися до еволюції галузі у цій країні.

Виклад основного матеріалу дослідження

Міжнародну федерацію гімнастики / Federation internationale de gymnastique / FIG заснував 23 липня 1881 року у місті Liege (Бельгія) політик, президент Бельгійського гімнастичного союзу (Ligue belge de gymnastique) у 1878-1923 роках, президент Міжнародної федерації гімнастики (Federation internationale de gymnastique) у 1881-1924 роках Nicolaas Jan Cuperus (1842-1928). Він популяризував гімнастику як масовий вид спорту. Гімнастика була включена в програму відновлених Олімпійських ігор (1896) в Афінах. На початку до Європейської гімнастичної федерації входило три країни - Франція, Бельгія та Нідерланди, тому вона провадила діяльність під назвою «Bureau des federations europeennes de gymnastique». Сучасну назву почали використовувати від початку 1920-х років, коли до її складу увійшла перша неєвропейська країна - США. Штаб-квартира Міжнародної федерації гімнастики за увесь період розташовувалась у багатьох містах: Льєж (Бельгія), Прага (Чехія), а після Другої світової війни змінила кілька локацій у Швейцарії - Женева, Lyss, Moutier, з 2008 року знаходиться за адресою: Avenue de la Gare, 12, Lausanne. З 2016 року Федерацію очолює японець Morinari Watanabe (1959), з-поміж її керівників з Франції був Charles Cazalet (1924-1933).

Проаналізувавши літературу з проблематики дослідження, ми встановили, що у 1780 році доктор Clement Joseph Tissot (1747-1826) опублікував свою працю «Медична та хірургічна гімнастика або дослідження про користь руху або різноманітних вправ для тіла і відпочинку для лікування захворювань» («Gymnastique medicinale et chirurgicale ou essai sur l'utilite du mouvement ou des differents exercices du corps et du repos dans la cure des maladies»), де задекларував власні погляди стосовно лікування, користі від прогулянок, різноманітних рухливих ігор, занять спортом, зокрема, гімнастикою.

Гімнастика набуває поширення у першій половині ХІХ століття, що пов'язують з іменем іспанського полковника Francisco Amoros (1770-1848). Після переїзду до Франції та прийняття громадянства у середині 1810-х років він відкрив у Парижі перший заклад з фізичного виховання, отримавши необхідне для нього устаткування. У 1830 році Francisco Amoros опублікував французькою мовою настільну книгу з гімнастики «Le traite d'education physique, gymnastique et morale», де виклав власні погляди стосовно її ролі та значення [4; 16; 20; 22]. Зазначимо, що у той час у столиці Франції також вийшла праця «Gymnastique elementaire, ou cours analytique et gradue d'exercices propres a developper et a fortifier l'organisation humaine» (1819), авторами якої були Peter Heinrich Clias (1780-1854) та Denis Baillot (1775-1866).

Смерть Francisco Amoros пройшла певним чином непоміченою через Революцію 1848 року, проте сьогодні могила батька французької гімнастики на цвинтарі Montparnasse у Парижі перебуває під опікою Французької гімнастичної федерації. Його ідеї та напрацювання впроваджуються у Військовій гімнастичній школі Joinville (Ecole Normale Militaire de Gymnastique de Joinville), заснованій у 1852 році, де працювали двоє його учнів - Napoleon Laisne (1810-1896) та Charles d'Argy (1804-1870) [16; 20; 22]. У ній здійснювали спортивну підготовку кадрів для армії. Napoleon Laisne був першим, хто з 1847 року в паризькому госпіталі «Enfants malades» почав регулярно застосовувати гімнастику на прохання лікарів цього закладу. Gregory Quin звертає увагу на цікавий факт - того ж 1847 року уперше зафіксовано термін «kinesitherapie» (кінезітерапія) у праці Carl August Georgii (1808-1881) «Kinesitherapie ou traitement des maladies par le mouvement selon la methode de Ling» [1; 2; 15; 19]. Уже у 1849 році за участю Napoleon Laisne впроваджують гімнастику у паризькому госпіталі «Salpetriere», в 1854 році - в «Bicetre», у 1861 році - в «Enfants-assistes» [19].

Він був автором праць: «Gymnastique pratique, contenant la description des exercices, la construction et le prix des machines, et des chants speciaux inedits: ouvrage destine aux familles, aux etablissements d'education, aux corps militaires» (1850); «Gymnastique des demoiselles, ouvrage destine aux meres de famille» (1854; чотири прижиттєвих видання); «Applications de la gymnastique a la guerison de quelques maladies, avec observations sur l'enseignement actuel de la gymnastique» (1865); «Traite elementaire de gymnastique classique avec chants notes a l'usage des enfants des deux sexes (pour toutes les maisons d'education, ainsi que les meres de familles» (1867); «Observations sur l'enseignement actuel de la gymnastique civile et militaire» (1870) [19].

Отож, інституціоналізація гімнастики відбувається на рівні лікарень (1847), військовому (1852) - шляхом створення Військової гімнастичної школи Joinville, шкільному (1854) - з ініціативи міністра народної освіти Hippolyte Fortoul (1811-1856) [18; 19]. У травні 1861 року інженер Jean-Jacques Ziegler (1825-1888) організував у Guebwiller перше свято гімнастики у Франції, а в 1864 році заснував Асоціацію ельзаських гімнастів (Association des gymnastes alsaciens / AGA) [7].

У 1868 році вийшла друком доповідь доктора Jean-Baptiste Hillairet (1815-1882), що містила список викладачів гімнастики у Франції. Через їхню недостатню кількість у 1869 році було видано декрет тодішнього міністра народної освіти Victor Jean Duruy (1811-1894), за професією історика, стосовно «свідоцтва про право викладати гімнастику» (certificat d'aptitude a l'enseignement de la gymnastique / CAEG), що незабаром стане обов'язковим для учителів гімнастики у ліцеях та коледжах. Це свідоцтво стало прототипом Диплому викладача з фізичного виховання і спорту (Certificat d'aptitude au professorat d'education physique et sportive / CAPEPS) [6; 7; 12; 17; 21].

Союз гімнастичних товариств Франції (Union des societes de gymnastique de France / USGF) заснував 28 вересня 1873 року Eugene Paz (1835-1901) [6; 7; 12]. Ця організація керувала розвитком чоловічої гімнастики у Франції до квітня 1942 року [7]. Сам Eugene Paz був журналістом та викладачем одного із найкращих паризьких ліцеїв - Condorcet, кавалером ордену Почесного Легіону (1892). У 1859 році він заснував перше паризьке гімнастичне товариство під назвою «Les Amis de la gymnastique», у 1865 році опублікував працю «La Sante de l'esprit et du corps par la gymnastique: etude sur les exercices du corps depuis les temps les plus recules jusqu'a nos jours, leurs progres, leurs effets merveilleux, leurs diverses applications et leur combinaison avec l'hydrotherapie» та відкрив у столиці Франції приватний заклад, де викладав гімнастику, позбавлену мілітарних цілей [7].

Eugene Paz у 1868 році надрукував працю «La Gymnastique obligatoire» і створив журнал «Le moniteur de gymnastique» (сьогодні видається під назвою «Le Gymnaste»), у 1870 році видав праці «La Gymnastique raisonnee, moyen infaillible de prolonger l'existence et de prevenir les maladies» (згодом витримала кілька перевидань) та «Etude et traduction de De arte gymnastica», а в 1886 році - «Histoire de la gymnastique» [7]. Eugene Paz мав неврологічне захворювання, однак зумів перемогти його за допомогою занять гімнастикою та гідротерапією у Hippolyte Triat (1812-1881), засновника першого великого гімнастичного залу у Парижі.

Додамо, що Hyppolite Triat приділяв велику увагу значенню та розвитку системи фізичного виховання, методиці застосування гімнастичних вправ, його вважають одним із засновників важкої атлетики [3].

У період 1870-х та 1880-х років фізичне виховання стає обов'язковим предметом у закладах початкової та середньої освіти для хлопців і дівчат. З 1872 року Військова гімнастична школа Joinville відкривається для усіх і стає Школою гімнастики та фехтування (Ecole de gymnastique et d'escrime) [5; 7].

Лише один французький гімнаст брав участь у відновлених Олімпійських іграх в Афінах (1896), однак у Парижі (1900) гімнастика стала одним із найпопулярніших видів спорту. У червні 1900 року відбулося відкриття велодрому у Vincennes, на яке прибуло понад 8000 гімнастів з усієї Франції. На Олімпійських іграх у Парижі переможцем став Gustave Sandras (1872-1951). Noel Bas (1877-1960) та Lucien Demanet (1874--?) завоювали, відповідно, срібну і бронзову медалі [6; 7; 9; 12; 17; 21]. Зазначимо, що наступні золоті медалі з гімнастики на Олімпійських іграх для Франції здобули Albert Seguin (1891--1948) у 1924 (Париж) та Emilie Le Pennec (1987) у 2004 (Афіни).

З 1897 року протягом 34 років Союзом гімнастичних товариств Франції керував Charles Cazalet (1858--1933). Він походив з родини, котра займалася торгівлею вином, і після навчання у ліцеї в Бордо розпочав свою роботу на сімейному підприємстві. Будучи за своєю природою філантропом, він наприкінці ХІХ -- на початку ХХ століть спрямував власну діяльність на соціально-економічний розвиток рідного краю. Гімнастика для нього була найкращим засобом для реалізації намірів та задумів. Ще у 1873 році батьки записали його в гімнастичне товариство в Бордо. У 1884 році Charles Cazalet заснував і розпочав керівництво власним гімнастичним товариством «La Bastidienne» (quartier de la Bastide) для того, щоб активізувати життя у кварталі для своїх сусідів та працівників. Він також відкрив перший курс для інструкторів-тренерів у Бордо. У 1893 році він брав участь у Конгресі з фізичного виховання, активно відстоюючи гімнастику та різноманітні ігри [9].

Ці успіхи з популяризації гімнастики надихнули його звернутися до європейського бюро з метою організації періодичних гімнастичних змагань. Перший міжнародний турнір відбувся в Антверпені (Бельгія) у 1903 році. Франція посіла перше місце у командному заліку. Charles Cazalet зайнявся організацією наступного турніру в Бордо у 1905 році, де Франція повторила власний успіх, а гімнаст Marcel Lalu (1882--1951) з міста Лімож зайняв перше місце в індивідуальному заліку. Marcel Lalu був учасником Олімпійських ігор у Парижі (1900), Лондоні (1908) та Стокгольмі (1912) [7; 9].

У 1908 році Charles Cazalet їздив на Олімпійські ігри у Лондоні в якості керівника французької делегації. У ті часи на різноманітних змаганнях Франція завжди посідала найвищі призові місця. Окрім Marcel Lalu, з-поміж тогочасних французьких гімнастів відзначимо Josef Martinez (1878--1945), учасника Олімпійських ігор в Парижі (1900), багаторазового призера чемпіонатів світу з гімнастики, а також Marco Torres / Marcos Torres Candela (1888--1963), кількаразового переможця та призера чемпіонатів світу, учасника Олімпійських ігор у Стокгольмі (1912) та Антверпені (1920). В Антверпені Marco Torres здобув срібну медаль в індивідуальній першості, а разом із французькою командою виграв бронзову медаль [7; 12; 21].

Charles Cazalet приділяв багато уваги підготовці кадрів, найчастіше військових або колишніх військових, котрі походили зі Школи Joinville. На початку ХХ століття він фінансував створення у Сорбонні Вищих курсів з фізичного виховання (Cours superieur d'education physique / CSEP) Georges Demeny (1850--1917), котрий був фотографом, одним із винахідників кінематографу, а також гімнастом угорського походження. Georges Demeny вважали засновником наукового підходу у фізичному вихованні, він був автором багатьох праць, співпрацював з Etienne-Jules Marey (1830--1904) у Парижі. Ці курси стали прообразом інтеграції у систему університетської освіти підготовки фахівців з фізичного виховання. У 1924 році під час конгресу у Парижі Charles Cazalet змінює бельгійця Nicolaas Jan Cuperus на посту керівника Міжнародної федерації гімнастики, виконуючи покладені на нього функції аж до своєї смерті у 1933 році [9].

У той час у французькій системі фізичного виховання і спорту (у тому числі, у гімнастиці) провадили діяльність ще кілька непересічних постатей. Philippe Auguste Tissie (1852--1935), за професією лікар, був одним із перших психоневропатологів у Франції. Він активно займався їздою на велосипеді, був одним із засновників велоперегонів Бордо--Париж, членом гімнастичного товариства «La Bastidienne», заснованого Charles Cazalet. Система гімнастики, з якою Philippe Tissie ознайомився у «la Bastidienne», його не влаштовувала, тому у грудні 1888 року він заснував Жирондистську лігу фізичного виховання (Ligue girondine d'education physique / LGEP) з метою промоції традиційних активних ігор на свіжому повітрі [12; 13]. Paschal Grousset (1844--1909) був журналістом, політиком та письменником (мав кілька літературних псевдонімів).

Статті на спортивну тематику писав під псевдонімом Philippe Daryl, сприяв поширенню футболу у Франції [13; 14]. Joseph Sansbreuf (1848--1938), політик, член гімнастичного товариства в Ельзасі, один із засновників та президент Союзу гімнастичних товариств Франції, зробив важливий внесок у становлення цього спорту у Франції [11]. Починаючи з 1860-х років, він брав активну участь у гімнастичному товаристві у своєму рідному Guebwiller, згодом його делегували в Асоціацію ельзаських гімнастів. У липні 1881 року Joseph Sansbreuf був представником Союзу гімнастичних товариств Франції при створенні Європейської гімнастичної федерації. Згодом він приєднався до пропозиції Paschal Grousset стосовно створення Національної ліги з фізичного виховання (Ligue nationale de l 'education physique / LNEP) [11; 13].

Напередодні Першої світової війни Philippe Tissie розглядав як пріоритет відповідну і належну підготовку для найслабших верств населення. На його думку, система французько-шведської гімнастики (gymnastique franco-suedoise) була оптимальною для здоров'я нації, сприяла формуванню відчуття громадянського обов'язку, хоробрості, самопожертви солдата. Серед численних праць Philippe Tissie відзначаємо «Precis de gymnastique rationnelle de plain-pied et a mains libres: gymnastique educative (scolaire et militaire), gymnastique athletique, gymnastique hygienique de chambre» (1909) [7; 12; 21]. французький спортивний гімнастика

У 1914 році Союз гімнастичних товариств Франції об'єднував близько 1100 асоціацій. Десятки тисяч гімнастів було убито під час Першої світової війни. Єдиний син Charles Cazalet загинув у 1916 році. Після війни результати Франції на міжнародній арені були такими -- на турнірах у Любляні (1922) та у Ліоні (1926) країна посідає третє місце. На Олімпійських іграх у Парижі (1924) -- друге, Олімпійські ігри в Амстердамі (1928) не принесли бажаних результатів, за 2 роки на турнірі у Люксембурзі французькі гімнасти здобули друге місце. З 1931 року починають проводити чемпіонати світу з гімнастики (перший відбувся у Парижі) [7].

Від цього часу результати Франції знижуються. Після Charles Cazalet, президентами Союзу гімнастичних товариств Франції були Louis Gaudier (?--?) у 1931--1937 роках, чемпіон Франції 1891 року, у 1908--1925 роках мер міста Clichy; Cyrille Wachmar (1851--1939) у 1937 році, засновник Регіональної асоціації гімнастів Півночі / Па-де-Кале (Association regionale des Gymnastes du Nord / Pas-de-Calais) (1879); Georges Manchet (1869--?) у 1938 році; полковник Pierre Lecocq (1879--?) у 1939--1941 роках.

Ця організація керувала розвитком чоловічої гімнастики до квітня 1942 року, коли відбулося її об'єднання з Французькою жіночою федерацією гімнастики і фізичного виховання (Federation feminine frangaise de gymnastique et d'education physique / FFFGEP), внаслідок чого розпочала діяльність Французька гімнастична федерація (Federation frangaise de gymnastique / FFG) [7; 21].

Висновки

За результатами проведеного дослідження робимо такі висновки:

Найбільший вплив на розвиток гімнастики у Франції з початку ХІХ століття до 1942 року здійснили Francisco Amoros, Napoleon Laisne, Eugene Paz, Charles Cazalet, Joseph Sansbreuf, Georges Demeny, Philippe Auguste Tissie.

У середині ХІХ століття інституціоналізація гімнастики відбувається на рівні лікарень (1847), військовому (1852) та шкільному (1854) рівнях. В останній чверті ХІХ століття фізичне виховання стає обов'язковим предметом у закладах початкової та середньої освіти для хлопців і дівчат.

Союз гімнастичних товариств Франції заснував Eugene Paz 28 вересня 1873 року. У 1942 році відбулося його об'єднання з Французькою жіночою федерацією гімнастики і фізичного виховання, внаслідок чого розпочала діяльність Французька гімнастична федерація.

Французькі гімнасти, починаючи з Олімпійських ігор у Парижі (1900) на різного рівня змаганнях і турнірах завжди показували стабільно високі результати, однак з 1930-х років вони почали знижуватися.

Наші подальші наукові розвідки стосуватимуться ґрунтовного вивчення історії жіночої гімнастики у Франції, а також еволюції цього виду спорту у період з 1942 до 2022 рр.

Література

1. Данилевич М. В. Історичні аспекти розвитку фізичної та реабілітаційної медицини у Франції / Данилевич М. В., Романчук О. В., Коваль Р. С., Базиляк Н. О. // Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences. - 2019. - Vol. 7 (32). - pp. 35-38.

2. Данилевич М. В. Зародження та становлення кінезітерапії у Франції (1847-1914 рр.) / Данилевич М. В., Романчук О. В., Коваль Р. С., Стефанишин М. В. // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві. № 2 (50). - 2020. - С. 13-19.

3. Andrieu G. Antoine-Hippolyte Triat (1813-1881) // Le corps en mouvement, Precurseurs et pionniers de l'education physique. - Toulouse: Privat, 1981. - pp. 187-202.

4. Arnal Th. La revolution des mouvements. Gymnastique, morale et democratie au temps d'Amoros (18181838). - Paris: L'Harmattan, 2009. - 193 p.

5. Arnaud P. Le militaire, l'ecolier, le gymnaste: naissance de l'education physique en France, 1869-1889. - Lyon: Presses universitaires de Lyon, 1991. - 273 p.

6. Arnaud P. Les athletes de la Republique: gymnastique, sport et ideologie republicaine, 1870-1914. - Toulouse: Privat, 1987. - 423 p.

7. Barrull R. Les etapes de la gymnastique au sol et aux agres en France et dans le monde. - Paris: Federation frangaise de gymnastique, 1984. - 693 p.

8. Brehon J. Les premisses de la sportivisation de la gymnastique: l'exemple de l'association regionale des gymnastes du Nord (1879-1914) // STAPS. - 2008/2. - № 80. - pp. 73-84.

9. Callede J.-P. Charles Cazalet (1858-1933), patron bordelais. Philanthropie, reseaux d'action sociale et modernisation de la vie locale // Bulletin d'histoire de la securite sociale. - № 40. - Juillet, 1999. - pp. 47-76.

10. Caritey B. De la gymnastique conscriptive a la gymnastique sportive (1919-1939), l'exemple de la federation des societes de gymnastique d'Alsace // Science et motricite. ACAPS. - № 40. - Paris: Institut national du sport et de l'education, 2000. - pp. 3-9.

11. Charpier W. Joseph Sansbreuf (1848-1938): Itineraire d'un gymnaste alsacien engage (de l'AGA a la LNEP en passant par la LDP) // STAPS. - № 56. - 2001/3. - pp. 19-31.

12. Latte J. La gymnastique. - Paris: Vigot, 1948. - 217 p.

13. Lebecq P.-A. Paschal Grousset et la Ligue Nationale de l'Education Physique. - Paris: L'Harmattan, 1997. - 296 p.

14. Lebecq P.-A. Une reuvre politique eclairee par la science. Paschal Grousset (1844-1909) et l'education physique // Sciences sociales et sport. - № 5. - 2012. - pp. 87-117.

15. Monet J. Emergence de la kinesitherapie en France a la fin du XIXeme et au debut du XX eme siecle. Une speciality medicale impossible. Genese, acteurs et interets de 1880 a 1914. These pour le doctorat en sociologie. - Paris, 2003. 705 p.

16. Morel-Fatio A. Don Francisco Amoros, marquis de Sotelo, fondateur de la gymnastique en France // Bulletin Hispanique. - T. 26, № 3. - 1924. - pp. 209-240.

17. Piard Cl. Education physique et sport: petit manuel d'histoire elementaire. - Paris: L'Harmattan, 2001. - 123 p.

18. Poyer A. 1854: aux origines de l'institutionnalisation de la gymnastique scolaire. Contexte et portee de l'arrete Fortoul // STAPS. - № 71, 2006. - pp. 53-69.

19. Quin G. Un professeur de gymnastique a l'hopital. Napoleon Laisne (1810-1896) introduit la gymnastique a l'hopital des Enfants malades (1847) // STAPS. - 2009/4. - № 86. - pp. 79-91.

20. Spivak M. Francisco Amoros y Ondeano, precurseur et fondateur de i'education physique en France (1770-- 1848) // Le corps en mouvement, Precurseurs et pionniers de i'education physique. - Toulouse: Privat, 1981. - pp. 159-173.

21. Thibault J. Sport et education physique (1870-1970). L'influence du mouvement sportif sur Revolution de l'education physique dans l'enseignement secondaire franais: etude historique et critique. - Paris: Vrin, 1997. - 266 p.

22. Virat Ph. Le coionei Francisco Amoros et i'essor de la gymnastique en France // Bulletin de ia Societe historique et archeoiogique du XVe arrondissement de Paris. - Automne 2008. - №32. - pp. 3-27.

References

1. Danylevych, M. V., Romanchuk, O. V., Koval, R. S., Bazyliak, N. O. (2019), “Istorychni aspekty rozvytku fizychnoi ta reabilitatsiinoi medytsyny u Frantsii”, Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences, Vol. 7 (32), pp. 35-38.

2. Danylevych, M. V., Romanchuk, O. V., Koval, R. S., Stefanyshyn, M. V. (2020), “Zarodzhennia ta stanovlennia kineziterapii u Frantsii (1847-1914 rr.)”, Physical Education, Sport and Health Culture in Modern Society, № 2 (50). pp. 13-19.

3. Andrieu, G. (1981), “Antoine-Hippolyte Triat (1813-1881)”, Le corps en mouvement, Precurseurs et pionniers de l'education physique, Touiouse: Privat, pp. 187-202.

4. Arnal, Th. (2009), “La revoiution des mouvements. Gymnastique, moraie et democratie au temps d'Amoros (1818-1838)”, Paris: L'Harmattan.

5. Arnaud, P. (1991), “Le militaire, l'ecoiier, ie gymnaste: naissance de i'education physique en France, 18691889”, Lyon: Presses universitaires de Lyon.

6. Arnaud, P. (1987), “Les athietes de ia Repubiique: gymnastique, sport et ideoiogie repubiicaine, 1870-1914”, Toulouse: Privat.

7. Barrull, R. (1984), “Les etapes de ia gymnastique au soi et aux agres en France et dans ie monde”, Paris: Federation franaise de gymnastique.

8. Brehon, J. (2008), “Les premisses de ia sportivisation de ia gymnastique: i'exemple de l'association regionaie des gymnastes du Nord (1879-1914)”, STAPS, № 80, pp. 73-84.

9. Caiiede, J.-P. (1999), “Charles Cazalet (1858-1933), patron bordeiais. Phiianthropie, reseaux d'action sociaie et modernisation de ia vie iocaie”, Bulletin d'histoire de ia securite sociaie, № 40, pp. 47-76.

10. Caritey, B. (2000), “De ia gymnastique conscriptive a ia gymnastique sportive (1919-1939), l'exemple de la federation des societes de gymnastique d'Aisace”, Science et motricite, № 40, ACAPS, Paris: Institut national du sport et de l'education, pp. 3-9.

11. Charpier, W. (2001), “Joseph Sansbreuf (1848-1938): Itineraire d'un gymnaste aisacien engage (de i'AGA a ia LNEP en passant par ia LDP)”, STaPs, № 56, pp. 19-31.

12. Latte, J. (1948), “La gymnastique”, Paris: Vigot.

13. Lebecq, P.-A. (1997), “Paschai Grousset et la Ligue Nationale de l'Education Physique”. Paris: L'Harmattan.

14. Lebecq, P.-A. (2012), “Une reuvre poiitique eciairee par ia science. Paschai Grousset (1844-1909) et l'education physique”, Sciences sociales et sport, № 5, 2012, pp. 87-117.

15. Monet, J. (2003), “Emergence de ia kinesitherapie en France a ia fin du XIX eme et au debut du XXeme siecie. Une speciaiite medicaie impossibie. Genese, acteurs et interets de 1880 a 1914”, These pour ie doctorat en socioiogie. Paris.

16. Morel-Fatio, A. (1924), “Don Francisco Amoros, marquis de Soteio, fondateur de ia gymnastique en France”, Bulletin Hispanique, T. 26, № 3, pp. 209-240.

17. Piard, Ci. (2001), “Education physique et sport: petit manuei d'histoire eiementaire”. Paris: L'Harmattan.

18. Poyer, A. (2006), “1854: aux origines de l'institutionnaiisation de ia gymnastique scoiaire. Contexte et portee de l'arrete Fortoui”, STAPS, № 71, pp. 53-69.

19. Quin, G. (2009), “Un professeur de gymnastique a i'hopitai. Napoieon Laisne (1810-1896) introduit la gymnastique a i'hopitai des Enfants maiades (1847)”, STAPS, № 86. pp. 79-91.

20. Spivak, M. (1981), “Francisco Amoros y Ondeano, precurseur et fondateur de i'education physique en France (1770-1848)”, Le corps en mouvement, Precurseurs et pionniers de i'education physique, Touiouse: Privat, pp. 159-173.

21. Thibault, J. (1997), “Sport et education physique (1870-1970). L'influence du mouvement sportif sur l 'evolution de l'education physique dans l'enseignement secondaire franais: etude historique et critique”, Paris: Vrin.

22. Virat, Ph. (2008), “Le coionei Francisco Amoros et i'essor de ia gymnastique en France”, Buiietin de ia Societe historique et archeoiogique du XVe arrondissement de Paris, №32, pp. 3-27.