Використання туристичних ресурсів Судововишнянської об’єднаної територіальної громади в сфері туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Географічний факультет

Кафедра туризму

Курсова робота

На тему «Використання туристичних ресурсів Судововишнянської об'єднаної територіальної громади в сфері туризму»

Освітній ступінь: бакалавр

Виконала Студентка Грт-32с Спеціальність 242 “Туризм”

Романишин Ольга Михайлівна

Науковий керівник Доцент кафедри туризму

Паньків Наталія Мирославівна

Львів 2022



Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні засади дослідження туристичних ресурсів
• 1.1 Базові поняття про туристичні ресурси
• 1.2 Класифікація туристичних ресурсів
• 1.3 Вимоги до туристичних ресурсів
• 2. Загальна характеристика Судововишнянської територіальної громади
• 2.1 Історико-культурні ресурси
• 2.1.1 Єврейська громада
• 2.1.2 Археологічні пам'ятки
• 2.1.3 Архітектура
• 2.1.4 Музеї
• 2.1.5 Релігійні споруди
• 2.1.6 Природоохоронні об'єкти
• 2.1.7 Туристична інфраструктура
• 3. Сучасний стан та перспективи розвитку туризму
• 3.1 Проект “Green zoom”
• Висновок
• Література


Вступ

туризм ресурс судововишнянський громада

Актуальність теми дослідження: У реаліях нашого часу все більше набуває популярності внутрішній туризм. Малі українські міста мають достатній туристичний потенціал для задоволення потреб туристів. Проблема полягає у недостатній вивченості туристичних ресурсів та незалученості їх до реалізації на туристичному ринку. Судововишнянська об'єднана територіальна громада розташована у Яворівському районі Львівської області. Має надзвичайну історико-культурну спадщину та природні ресурси, як приваблюють туристів.

Судововишнянська об'єднана територіальна громада має значний потенціал для розвитку туризму та розробки турстичних маршрутів. Центром громади є м. Судова Вишня, в якому зосереджено 90% історико-культурних пам'яток місцевого та національного значення. Наявність паркових зон та зон рекреації, об'єктів екологічного туризму, активної громади та архітектурних пам'яток формує туристичну привабливість Судововишнянської отг. Вдале розташування щодо кордону з Польщею забезпечує активний в'їзний туризм. Детальне дослідження туристчного потенціалу громади дасть змогу виділити пріорітетні напрями розвитку туризму та вирішити нагальні проблеми, які його сповільнюють.

Теоретичні основи дослідження - це роботи, статті та книги, опубліковані відомими вченими та викладачами в галузі туризму

Об'єктом даного дослідження є Судововишнянська об'єднана територіальна громада.

Предметом дослідження є особливості туристичних ресурсів Судововишнянської об'єднаної територіальної громади.

Метою роботи є охарактеризувати туристичні ресурси громади, провести аналіз потенційних можливостей отг в сфері туризму та описати шляхи вирішення проблем туризму, які виникають в Судововишнянській об'єднаній територіальній громаді

Зазначена мета зумовила виконання наступних завдань:

· Проаналізувати теоретичні засади дослідження туристичних ресурсів та використання їх в сфері туризму

· Здійснити загальну характеристику Судововишнянської об'єднаної територіальної громади

· Описати та провести аналіз стану туристичних ресурсів;

· Проаналізувати використання наявних туристичних ресурсів в сфері туризму

· Охарактеризувати перспективи використання наявних туристичних ресурсів в сфері туризму

· Провести аналіз різних видів туризму, описати їхні реалії та перспективи розвитку;

· Навести приклади туристичних маршрутів в отг та нанести на карту

· Розробити власний туристичний маршрут та нанести його карту

· Зазначити шляхи вирішення проблем, пов'язаних з туризмом

При дослідженні теми використовувались такі загальнонаукові методи як: аналіз, синтез, узагальнення, поєднання локальних знань та історичних методів, а також дані з історії, економіки та інших наук



1. Теоретичні засади дослідження туристичних ресурсів

1.1 Базові поняття про туристичні ресурси

Туризм як одна із галузей господарства орієнтується на використання природних та культурно-історичних ресурсів. Це відображається у сприянні:

- міграції населення до місця зосередження туристичних ресурсів;

- залученню у господарський обіг не використаних раніше природних та культурних комплексів та їхніх елементів;

- комплексному використанню природних та культурних ресурсів;

- антропогенному впливові на природні та культурні комплекси.

Поняття “туристичні ресурси” часто прирівнювали до поняття “рекреаційні ресурси”. Якщо поняття “рекреаційні ресурси” охоплює туристичні об'єкти (засоби розміщення і харчування, музеї), об'єкти та явища природи, то поняття “туристичні ресурси” значно ширше і розповсюджується також на економічні, фінансові, трудові, виробничі, соціальні, інфраструктурні ресурси, які можна використати для організації туристичного господарства.

Поняття “рекреаційні ресурси” і “туристичні ресурси” необхідно розглядати як взаємодоповнюючі (взаємозамінні). Отож чимало науковців, не бажаючи займатись розподілом категорій “туристичні ресурси” і “рекреаційні ресурси”, широко використовує поняття “туристично-рекреаційні ресурси” як сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, необхідних для формування туристичного продукту.

У Законі України “Про туризм” ( №325/95 від 15.09.95) подано таке визначення: “туристичні ресурси - сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних та соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста”.

Туристичний ресурс - категорія, що володіє доволі чітким економічним змістом з точки зору організаторів туризму чи територіального управління.

З економічної точки зору туристичні ресурси слугують чинниками виробництва туристичного продукту, оскільки їхня диференціація породжує відмінності в результатах господарського використання.

Туристичні ресурси сприяють створенню розширеного виробництва туристичного продукту, що визначається активами, запасами, внутрішніми резервами туристичної організації, а також природними та соціальними умовами. Туристичні ресурси доступні для ознайомлення і використання незалежно від форми власності, якщо немає накладених законом обмежень. Туристичні ресурси, кількісно обмежені і якісно диференційовані, проявляються як товар, що вимагає значних затрат на виробництво

Основою використання туристичних ресурсів і туристичних об'єктів є туристична цікавість - перспектива отримання туристом об'єктивної інформації, позитивних емоцій і (або) потенційна можливість задоволення потреби туриста у конкретній туристичній послузі, в туристичному товарі та продукті, сформованих на відповідному комплексі туристичних ресурсів, що фігурують у вигляді об'єктів туристичної зацікавленості (інтересу).

До об'єктів туристичного інтересу належать історико-культурні, природні об'єкти, природно-кліматичні зони, соціокультурні об'єкти показу та інші, що здатні задовольнити потреби туриста в процесі здійснення поїздки чи мандрівки. Проте реально задіяти ці об'єкти у сфері туризму можна завдяки відповідній інфраструктурі та індустрії туризму, що забезпечуватимуть: донесення до відома туриста інформації стосовно туристичного об'єкта, необхідної та достатньої для впевненої мотивації вибору мандрівки власне у цю місцевість і до конкретного об'єкта; достатньо комфортне та безпечне прибуття туриста до місця призначення; розміщення, харчування, розваги.



1.2 Класифікація туристичних ресурсів

Існує безліч класифікацій туристичних ресурсів.

1. Туристичні ресурси поділяють на дві великі групи: безпосередні і допоміжні.

До безпосередніх туристичних ресурсів належать природні та історикокультурні ресурси, які використовують власне туристи і відпочивальники (привабливість ландшафту, оздоровчі чинники місцевості, об'єкти пізнання тощо).

Допоміжні (соціально-економічні) туристичні ресурси використовують для освоєння та використання безпосередніх туристичних ресурсів. Їх поділяють на матеріальні, технічні, фінансові, трудові та ін.

2. За функціональними якостями туристичні ресурси поділяють на оздоровчі, пізнавальні, спортивні. Важливою є природно-естетична цінність території, що підсилює або, навпаки, знижує функціональні якості. Пізнавальні властивості території обумовлені наявністю природних і соціально-культурних об'єктів (пам'ятників історії та культури, музеїв, національних особливостей і традицій населення, унікальних об'єктів природи, культури, промисловості тощо).

3. Увесь комплекс туристичних ресурсів Н. П. Крачило поділяє на три групи:

• природні: клімат, водніресурси, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинний і тваринний світ, природні пам'ятники і заповідники, живописні ландшафти, унікальні природні об'єкти тощо;

• культурно-історичні: музеї, виставки, театри, археологічніпам'ятники, етнографічні особливості, фольклор, центри прикладного мистецтва тощо;

• соціально-економічні: транспортна доступність і рівень розвитку транспортної мережі, економіко-географічне положення, рівень економічного розвитку, сучасна та перспективна територіальна організація, рівень забезпечення обслуговування населення, трудові ресурси, особливості населення.

4. Популярною є класифікація туристичних ресурсів, запропонована польським та французьким економістами М. Труасі та П. Дефером.

В основу класифікації М. Труасі покладено поділ туристичних ресурсів на створені та не створені працею людини. Вчений вирізняє три групи туристичних ресурсів: природні, що визначаються як “потенційний туристичний капітал”; туристичні ресурси, створені працею людини; “додаткові” (інфраструктура, економічні зручності).

На відміну від М. Труасі, П. Дефер не зачислює до туристичних ресурсів об'єкти інфраструктури. Він поділяє усі туристичні ресурси на 4 групи: гідром (водні об'єкти); фітом (земля, природа), літом (створена працею людини архітектура), антром (нематеріальні види людської діяльності - звичаї, свята, традиції, фольклор тощо).

5. Ще одну класифікацію туристичних ресурсів (рис. 1.1) пропонують Є. М. Бистров і М. Г. Воронцова.

Рис. 1.1 Класифікація туристичних ресурсів

6. Щодо мети мандрівників туристичні ресурси умовно можна поділити на чотири групи: курортологічні; рекреаційні; релігійно-культурологічні; інформаційно-ділові. Перелічені ресурси визначають формування базових видів туристичної галузі.

7. Доволі цікавою є класифікація туристичних ресурсів за О. О. Бейдиком, де, окрім туристичних ресурсів природного походження (кліматичні, орографічні, водні, спелеоресурси, бальнеоресурси), автор виокремлює групу природно-антропогенних ресурсів (рис. 1.2), до яких зачислено як природні, так і антропогенні об'єкти, що використовують у туристичній галузі (природні та біосферні заповідники, національні парки, заказники, ботанічні сади, дендропарки тощо).

Рис. 1.2 Структура рекреаційно-туристичних ресурсів

8. Залежно від мети мандрівки, розглядають такі туристичні ресурси:

Туристична територія або акваторія - географічно виражене місце концентрації найцінніших туристичних ресурсів, а також об'єктів туристичної цікавості, що виділяється в складі туристичного регіону з вказівкою у реєстрах, кадастрах та інших видах документації з уведенням режиму пріоритетного цільового функціонування та використання з метою туризму в її межах.

Природними лікувальними ресурсами ввважають рекреаційні ресурси, що використовують для лікування і відпочинку населення; вони належать до особливо охоронних природних об'єктів і територій, що мають власні особливості у використанні та захисті. На базі природних лікувальних ресурсів вирізняють лікувально-оздоровчі та курортні місцевості, на яких створюють курорти.

Туристичні інформаційні ресурси є інформацією про територію, її історію, культуру, природу та людей, отриманою туристами безпосередньо під час або після завершення подорожі, через деякий час. У сфері туризму інформація стає головним ресурсом, оскільки головна мета туризму - отримання туристами цікавої та різноманітної інформації про територію, її історію, культуру, природу, людей. Усю інформацію по-різному сприймають туристи під час мандрівки в інші країни, регіони, міста та села.

1.3 Вимоги до туристичних ресурсів

В найідеальнішому варіанті до туристичних ресурсів ставлять певні вимоги.

1. Об'єкт повинен бути доступним (транспортна та фінансова доступність). Окрім того, необхідна достатня інформація про об'єкт. Відсутність доступу до об'єкта різко обмежує його використання як туристичного ресурсу, навіть незважаючи на його унікальність та світове значення.

2. Важливого значення надають комплексності об'єктів. Однин об'єкт (за окремими винятками) має значно менше шансів стати туристичним ресурсом, порівняно з групою цікавих об'єктів.

Комплексно розміщені об'єкти здатні притягувати туристів і стимулювати подальший розвиток навколишньої території для створення тут розширеної мережі туризму.

3. Об'єкт повинен володіти привабливістю для туристів - атрактивністю; при цьому він може приваблювати як власною красою та екзотичністю, так і певною унікальністю (великими розмірами, незвичністю тощо). Без дотримання цього принципу віднесення об'єкти неможливо зачислити до категорії туристичних ресурсів.

4. Об'єкт повинен бути безпечним для туристів. Першочергове значення надають охороні об'єкта від вандалізму. Чимале значення має і степінь збереження об'єкта. Наприклад, руїни старовинного і легендарного в минулому замку приваблюють туристів значно менше, на відміну від палацу періоду Ренесансу, що знаходиться у відмінному стані.

5. Велике значення має географічне положення об'єкта та стан природних ландшафтів і зон у поєднанні з різноманітним культурним середовищем і багатим історичним минулим території.

6. Визначальне значення має походження об'єктів. Часто об'єкти природного походження привертають значно більше уваги, ніж об'єкти антропогенного походження. Проте окремі об'єкти штучного походження, створені останніми десятиліттями, здатні приваблювати чимало туристів.

7. Існує особлива група об'єктів, що є водночас туристичним ресурсом і інфраструктурним об'єктом. Наприклад, мандрівка туристів наретро-потягах обумовлена використанням і як туристичного ресурсу, тобто об'єкта туристичної зацікавленості, і як засобу пересування - інфраструктурного об'єкта.



2. Загальна характеристика Судововишнянської територіальної громади

Судововишнянська об'єднана територіальна громада утворена 7 вересня 2016 року. Згідно з адміністративно-територіальним устроєм України входить до складу Яворівського району Львівської області. Адміністративним центром громади є місто Судова Вишня. До складу громади входить 9 населених пунктів: 8 сіл та 1 місто.

Судововишнянська ОТГ об'єднана згідно перспективного плану формування територіальних громад та Закону України “Про добровільне об'єднання територіальних громад”. Крім того об'єднання саме зазначених вище населених пунктів зумовлено історичним та географічним чинниками.

Основні переваги громади:

Географічне розташування (близькість до обласного центру - м. Львова та в межах 30-кілометрової зони до кордону з Польщею), крізь громаду проходить залізниця та автошлях міжнародного значення М11 (Львів - Шегині - КПП «Шегині), розвинене сільське господарство, на території громади діють підприємства з іноземними інвестиціями, розвинена сфера соціального обслуговування населення, в громаді велика кількість водних об'єктів, проводиться видобуток природного газу, наявні родовища глини, багата історична, культурна та архітектурна спадщина. У 2018 році розроблений Генеральний план міста Судова Вишня. Вказаною документацією визначений розвиток міста, в тому числі прокладання централізованої мережі водопостачання та каналізування, визначений історичний ареал м. Судова Вишня, значна кількість землі в місті відведена під сільське господарство, маленький відсоток багатоповерхової забудови, переважає житлова садибна забудова. Крім того, оскільки м. Судова Вишня входить до переліку історичних міст України, в складі генерального плану розроблено історико-опорний план. Це може стати хорошим початком для заснування процесу охорони культурної спадщини в місті та громаді загалом.

Основні потенціали отг за SWOT-аналізом:

* Близкість до кордону та проходження траси міжнародного значення - розвиток логістики; налагодження зв'язків у різних сферах із країною-сусідом Польщею;

* Природні ресурси - розвиток сільського господарства, туризму та рекреації;

* Добре функціонуюча мережа навчальних, медичних та соціальних закладів - дає можливість громаді зосередитись на інших, більш слабких сторонах;

* Історична, культурна та архітектурна спадщина - популяризація та реновація функціоналу для архітектурних об'єктів; тематичні фестивалі для ідентифікації історичних постатей громади; створення туристичного маршруту.

SWOT Судововишнянської об'єднаної територіальної громади. Для виконання SWOT аналізу було виділено 5 основних категорій: 1) - інфраструктура/громадський транспорт/дороги/відходи, 2) - навколишнє середовище/громадські простори/клімат/туризм, 3) - економіка/бізнес/використання землі, 4) - соціальний захист/освіта/охорона здоров'я, 5) - архітектурно-культурний туризм.

Сильні сторони:

· Компактність ОТГ;

· Наявність залізниці та траси міжнародного значення;

· Близкість до кордону з Польщею;

· Близкість до обласного центру - м. Львова;

· Велика кількість водних об'єктів та зелених територій;

· Поклади газу, глини;

· Родючі грунти та помірний клімат;

· Розвинуте сільське та фермерське господарство;

· Працюючі підприємства в ОТГ;

· Добре розвинута соціальна сфера;

· Історична та архітектурна спадщина;

· Наявність актуальної містобудівної документації.

Слабкі сторони:

· Відсутність централізованого водопостачання та каналізації;

· Погана якість доріг та придорожньої інфраструктури;

· Відстутність громадських просторів;

· Неефективне використання та забруднення водойм;

· Тіньова економіка;

· Міграція працездатного населення;

· Незадіяні території колишніх підприємств;

· Нерозвинена туристична інфраструктура;

· Незадовільний стан архітектурної спадщини;

· Застарілі культурні заклади.

Можливості:

· Розвиток логістики;

· Транскордонне співробітництво;

· Сполучення громадським транспортом населених пунктів всередині ОТГ;

· Розвиток рекреації поблизу водойм;

· Видобуток та використання покладів глини;

· Розробка тематичних туристичних маршрутів;

· «Друге життя» бібліотекам та культурним закладам;

· Проведення тематичних фестивалів.

Загрози:

· Забруднення навколишнього середовища;

· Втрата місця збуту ТПВ;

· Виснаження газових родовищ;

· Нераціональне використання земельних ресурсів;

· Оптимізація закладів освіти та медицини

· Руйнація та спотворення історичних об'єктів.

2.1 Історико-культурні ресурси

Судововишнянська територіальна громада завдяки своїй багатій історії має достатній історико-культурний потенціал. Тут наявні пам'ятки архітектурного мистецтва, біосоціальні та археологічні історико-культурні ресурси. Найбільша частина ресурсів історичного характеру розміщена і сторичному центрі м.Судова Вишня, що є адміністративним центром об'єднаної територіальної громади (рис. 2.1)

Рис. 2.1 зосередження історико-культурних ресурсів на карті Судововишнянської отг

Протягом 1855--1867 років місто Судова Вишня входило до складу Мостиського повіту Перемиського округу Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорщини. З 1867 по 1918 рік -- у складі Мостиського повіту та центр Судововишнянського судового округу Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорщини. Від 1 листопада 1918 й травня 1919 року місто входило до складу Мостиського повіту Львівської військової області Західноукраїнської Народної Республіки. З 1920 по 1939 роки входило до складу Мостиського повіту Львівського воєводства Польської Республіки, а у 1934--1939 роках -- центр міської ґміни Судова Вишня. У 1941--1944 роках -- адміністративний центр крайскомісаріату Судова Вишня у складі Дистрикту Галичина Генерал-губернаторства. Протягом 1939--1941 та 1944--1959 років місто було центром Судово-Вишнянського району Дрогобицької області УРСР. У 1959--2020 роках Судова Вишня входила до складу Мостиського району Львівської області спочатку УРСР, а від 1991 року -- України.

Герб Судової Вишні: у золотому полі червона міська стіна цегляної кладки із п'ятьма зубцями (середній з них -- нижчий) та відкритими срібними воротами; за стіною з воріт виходить вгору дерево вишні з корінням -- стовбур чорний, листочки зелені, плоди червоні.

Прапор Судової Вишні: квадратне полотнище, що складається з трьох горизонтальних смуг -- жовтої, вишневої та жовтої (співвідношення їх ширин -- 2:1:2), на жовтих смугах -- дерево вишні з корінням -- стовбур чорний, листочки зелені, плоди червоні. На прапорі вишнева смуга означає річку Вишню, над якою виникло місто

2.1.1 Єврейська громада

Перед початком Другої світової війни у Судовій Вишні мешкало близько 2 тисяч євреїв. Ймовірно, що до Другої світової війни більшість євреїв на чолі з рабином у Судовій Вишні були підпорядковані рабину Чорткова.

Статут єврейської громади у Судовій Вишні у 1898 році затвердив рабин Шмуель Бабад. У 1903 році на конференції рабинів Галичини у Судовій Вишні місцевий рабин Шалом Га Коген Йоллес був одним з десяти найвпливовіших делегатів. Серед настоятелів місцевої релігійної громади (кагалу) у кінці XIX--початку XX століття був Мойзеш (Мойсей) Сторч, а одними з останніх -- Арон Мозес і Беш Вайденбаум.

Основну статтю доходів єврейського кагалу у Судовій Вишні складали прибутки з ритуального забою худоби (для приготування кошерного м'яса). 20 березня 1933 року мостиський староста Міхал Сєнкєвіч направив лист у воєводське управління щодо бюджету єврейської ґміни Судової Вишні за 1932 р., а також новозатверджений проект бюджету на 1933 р. та скарги рабина Лейби Бабада.

З тильної сторони ратуші, що добре видно з боку церкви Святої Трійці знаходиться прибудова, у якій перед ДСВ розміщувалася велика синагога. Таке рішення зумовлено тим фактом, що згідно тодішніх правил євреї не мали права володіти землею, а тому святиня була побудована на землі міста. На території колишньої Сільгосптехніки, поруч з Папірнею та очисними спорудами знаходився єврейський цвинтар (кіркут), про що сьогодні нагадують лише поодинокі мацеви.

Після окупації міста німцями у 1941 році членів єврейської громади Судової Вишні депортували в концентраційний табір Белжець. У Нью-Йорку на кладовищі є площа з єврейськими похованнями, яка іменується Судова Вишня.

2.1.2 Археологічні пам'ятки

Археологічне вивчення Судової Вишні розпочалось у другій половині 1950-х років з ініціативи вчителя Судовишнянської середньої школи Тадея Дмитрасевича. Він разом з учнями-гуртівцями звернув увагу на високі, напівзруйновані, але ще виразно помітні вали і рови на західних околицях міста. Про свої спостереження він у 1956 р. повідомив Львівський історичний музей та Інститут суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України). Впродовж шести польових сезонів (1957--1962) Львівська давньоруська археологічна експедиція цього інституту під керівництвом Олексія Ратича проводила розкопки та розвідкові роботи на території Судової Вишні.

Внаслідок цих археологічних досліджень вдалось виявити на території Судової Вишні кілька городищ з прилеглими поселеннями та могильниками, ділянки з поширенням археологічного культурного шару, які свідчать про розвинуту містобудівну структуру Вишні у княжій добі. В урочищах «Замчисько», «Вали» та «Деберки» виявлено городище, яке внесено до переліку археологічних пам'яток як «Судова Вишня I» (кінець X--початок XII століття), а городище в урочищі «На Чвораках» -- під назвою «Судова Вишня II» (XII--XIII століття).

· Городище «Судова Вишня I» розташоване на південно-західних горбистих околицях сучасного міста в урочищах «Замчисько» та «Вали». Його територія обмежена з півночі крутим схилом до долини лівого берега р. Вишні, від заходу та сходу -- глибокими ярами, якими течуть струмки. Центральне місце на городищі займає урочище «Замчисько», яке ділиться на північну та південну частину. Південна частина (дитинець) найвища і має вигляд зрізаного конуса, діаметр якого 70 на 80 метрів. По всьому периметру він був оточений земляним валом і ровом. Вал зберігся із заходу, півночі та сходу і його висота в різних місцях сягала від 2--3 метрів до 6 метрів. Друга північна частина урочища «Замчисько» була відділена з південного сходу від дитинця ровом шириною 4--5 метрів. вона була нижча від південної частини і мала вигляд округлого пагорба з рівною поверхнею площею до 4 га.

Городище та могильник XII--XIII століть в урочищі «Деберки», що розташоване на вул. Терешкова. Воно знаходилось за 200--300 метрів на схід від урочища «Вали» і має вигляд овального пагорба розміром 100Ч30 метрів. Його поверхня була сильно знищена вибиранням глини для господарських потреб. У 1962 році Тадей Дмитрасевич також виявив підкурганне жіноче поховання X століття в урочищі «Лівонська дебра», що на схід від урочища «Деберки».

Під час розкопок городища «Судова Вишня I», проведених у 1957--1962 роках, виявлено житлові, господарські та оборонні об'єкти, які характеризують різні етапи функціонування цього поселенського комплексу. До найстарших на південній частині урочища «Замчисько» належали житлові й господарські напівземлянкові споруди неукріпленого поселення X століття. Напівземлянкові споруди представлені тут 17 об'єктами, які мали різний стан збереження. В плані переважно споруди прямокутної форми з стінками розмірами від 3 м до 6,5 м (11 об'єктів), які напевне були житловими будівлями. У заповненні напівземлянкових споруд виявлено значну кількість речових знахідок серед яких переважали уламки кераміки, знайдено також кістки тварин, окремі вироби з каменю та металу. Наявність типових горщиків, виготовлених на гончарному крузі та ліпних сковорідок і мисок дозволяє приблизно датувати споруди X століттям.

Археологічні дослідження на території городища «Судова Вишня II» через значне руйнування пам'ятки обмежувалися лише розвідковими роботами. Під час перших обстежень пам'ятки у 1959 році на дитинці і околичному граді зібрано невелику кількість знахідок, переважно дрібних фрагментів кераміки IX--XI та XII--XIII століть. У 1960 році продовжено розвідкові дослідження на південно-західній частині дитинця, де частково збереглася ділянка підошви валу. Зачисткою тут виявлено шар перепаленої глини і рештки згорілих зрубів-городень дуже опдібних до конструкції, які зафіксовано під час розкопок городища «Судова Вишня I». Крім цього на території посаду на північ від дитинця була закладена траншея розміром 2Ч10 м, яка була зорієнтована по лінії північ--південь. В траншеї у шарі чорнозему та перехідному шарі до глибини 1 м траплялися уламки посудин XVII--XVIII та XII--XIII століть, тваринні кістки та окремі вироби із заліза, каменю і скла.

Можлива пов'язаність цього украпленого поселення із боярською садибою підкріплюється розташуванням поруч палацово-паркового комплексу родини Коморовських. За їхньою родинною легендою, палац (відомий нині як «палац Марсів») збудований на місці старого замку.

Підкурганне жіноче поховання X--XI століття в урочищі «Лівонська дебра» на схід від урочища «Деберки». Воно було випадково відкрите Тадеєм Дмитрасевичем на південних околицях міста неподалік городища «Судова Вишня I» під час добування глини. У східному напрямку на віддалі приблизно 200 м розташовані ще два горби, з яких один зараз є лукою, а на другому побудована церква Спаса, укріплена валом у вигляді п'ятикутника з дуже стрімким зовнішнім схилом. На першому від заходу горбі під час вибирання глини для господарських потреб виявлено восени 1962 року жіноче поховання з багатим речовим матеріалом. Побутує думка, що це поховання належало представниці угорської знаті. На місці поховання простежувалися слабкі сліди курганного насипу, а у березі горба зафіксовано погано збережені сліди поховальної ями прямокутної форми зі шматками зотлілого дерева по краях.

2.1.3 Архітектура

Народний дім

Окрасою центральної площі міста є Народний дім (1895) -- найгарніша споруда міста. Будинок є пам'яткою історії XIX століття. Раніше це була мадярська фронтова частина, яку викупили міщани, взявши кредит на 40 років. У 1912 р. будинок був посвячений як Народний дім, в якому функціонували позичкові каси, організація «Січ», а на подвір'ї була молочарня та пекарня.

У 1897 році. тут виступав Іван Франко, балотуючись до австрійського парламенту. Про це нагадує меморіальна таблиця, встановлена на фасаді Народного дому (1990, скульптор Любомир Яремчук).

Фінансовою базою для побудови Народного дому була кредитна спілка «Віра», яка розпочала свою діяльність на початку XX століття завдяки ініціативі місцевого промотора культурно-просвітницького і господарського життя українців Судової Вишні Володимира Струсевича. Будівля стала осередком культурно-просвітницької та соціально-економічної діяльності активної частини українських жителів міста. У його приміщенні знаходилась новостворена кредитна спілка «Народний Дім», з якою згодом об'єдналася кредитна спілка «Віра». З прибутків останньої певна сума перераховувалася на потреби приватної Української гімназії у Перемишлі.

Лише у 1927 році кредитній спілці «Народний Дім» вдалося сплатити позичку у сумі 30 000 крон, яку було взято перед Першою світовою війною на будову Народного дому. Після ПСВ спілку очолював Теодор Бобак, завдяки праці якого вдалося відбудував пекарню, актовий зал Народного дому, збудувати магазин, а також здобув для міста концесію на гуртівню солі. Проте 4 липня 1926 року її директором став молодий адвокат д-р Петро Гайдучок, який у 1923 році розпочавши адвокатську діяльність у Судовій Вишні і спершу був членом Наглядової ради спілки (з 4 липня 1925 року). З кінця 1920-х років бюджет Народного дому постійно зростав і у 1929 році він станови понад 10 000 злотих, а у 1938 році -- не менше 60 000 злотих.

Сьогодні у приміщенні Народного дому знаходиться історико-краєзнавчий музей Судової Вишні, засновником і директором якого був місцевий вчитель Тадей Дмитрасевич. У музеї налічується близько 350 експонатів, багато цікавих матеріалів про історію міста кінця мідно-кам'яного -- початку бронзової доби. В експозиції є фотокопії рукописів письменника-полеміста, літературного і громадського діяча Івана Вишенського.

Ратуша знаходяться кілька старих сецесійних кам'яничок, серед яких Судововишнянська ратуша в стилі раннього модернізму. Будівля невелика, прямокутна у плані, двоповерхова, з невисокою, квадратною у плані ратушною вежею. Основна будівля була зведена у XIX столітті, яка була перебудована у 1924 році.

Фасад ратуші, попри не багатий на елементи декору екстер'єр, виглядає елегантно. Цьому сприяє хвилястий парапет даху, прикрашений оригінальною ліпниною, а також напівкруглий балкончик над головним входом. Елегантності будівлі додають також ліпнина на вежі та фігурна сиґнатурка з флюгером у формі стріли.

На вежі (на рівні четвертого поверху) вмонтовано годинник з трьома невеликими циферблатами, котрий відбиває погодинно, і з якого лунає музичний перелив. Цим судововишнянці завдячують єврейській громаді, яка зробила такий подарунок за врятовані життя у 1942 році. Про це свідчить меморіальна таблиця, яку встановлено на т. зв. «панському» будинку на центральній площі міста.

З тильної сторони ратуші збереглася прибудова, яка до ДСВ служила приміщенням для синагоги.

Палац Комаровських-Марсів

Цікавою пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 480-м) є палац магнатських родів Коморовських та Марсів, довкола якого був висаджений парк за проєктом Арнольда Рерінга. Сучасна будівля постала у першій половині XIX століття, ще за власності графа Антонія Пйотра Коморовського гербу Корчак (1769--1826), який також був власником судовишнянської папірні. Він був рідним братом Гертруди Коморовської (у шлюбі Потоцької), яка була дружиною Станіслава Щенсного Потоцького. У деяких джерелах палац датується кінцем XVIII століття, вказуючи на те, що у другій половині XIX століття він був суттєво перебудований. Тут він разом з дружиною Констанцією Карніцькою гербу Косцєша (1784--1861) мешкав до кінця своїх днів.

У 1826--1893 роках палац перебував у власності молодшої дочки Коморовських графині Антоніни Бонковської (1812--1891) та її чоловіка Фердинанда з Якша-Баньковських, які мали двоє дітей. Проте, ймовірно, вони подальших нащадків не залишили. Разом з нею також мешкала її старша сестра Генрієта Ґурська (1807--1893) з чоловіком Леонардом Ґурським, які не мали дітей.

Антоніна та Генрієта після смерті були поховані у родовій каплиці, руїни якої збереглися у східній частині палацового парку (з протилежної сторони струмка). Генрієта у своєму заповіті від 14 грудня 1894 року записала свій фільварок «Антонівку» (мав 6 % боргу перед іпотечним банком у Львові у розмірі в 2600 гульденів, 48 гульденів та 15 крейцерів в індемнізаційному фонді), що налічував близько 70 моргів, та ділянку поля у декілька моргів під назвою «Обшарек», що також належала до комплексу маєтків Судової Вишні, й готівку у сумі 10 000 гульденів Сестрам Милосердя у Львові.

Заповіт намагався оскаржити граф Кароль Коморовський, проте щодо цього нічого докладніше невідомо. Генріка Ґурська, записуючи у заповіті маєток Сестрам Милосердя, зобов'язала їх підтримувати гріб її родини, утримувати двох убогих та сплачувати отцям реформаторам у Судовій Вишні щорічно по 100 гульденів, а також утримувати «вічними часами» у місті шпиталь для убогих хворих. Коли б Сестри Милосердя не виконали б останнього обов'язку, то все записане майно мало перейти Згромадженню Сестер Феліціянок, котрі замість шпиталю мали б у Судовій Вишні організувати притулок для дітей-сиріт.

Наприкінці XIX століття палац придбав Роман Дрогойовський, який згодом продав його якомусь Стройковському.

Останнім власником маєтку був Ян Марс гербу Ноґа, який придбав його у 1905 році та мешкав тут до смерті у 1924 році. Він також був господарем місцевого цегельного заводу. Марс вважав, що палац стоїть на місці середньовічного замку, фрагменти мурів якого можна було побачити тоді у парку. З правої сторони палацу були зафіксовані залишки давнього рову.

У 1924 році маєток успадкував його племінник Кшиштоф Марс (1897--1974), котрий був не лише останнім власником, але також дідичем Судової Вишні до 1939 року.

У радянські часи палац був переобладнаний в гуртожиток Вишнянського зооветеринарного технікуму (до 1994). Тепер унаслідок пожежі споруда перебуває в стані цілковитої руїни. На прохання Судовишнянської міської ради та з ініціативи випускника факультету архітектури та містобудування Львівської Політехніки проведено обсяг проектно-пошукових робіт та проведено захист проекту дипломної роботи на тему «Реставрація та пристосування пам'ятки архітектури XVIII--XIX ст. палацу родини Марсів у м. Судова Вишня Львівської області, Мостиського району».

Зі свого боку, міська рада пропонує передати інвестору залишки споруди за 1 гривню та виділити безоплатно землю з метою відбудови та проведення реставраційних робіт для створення Центру Євроінтеграції України -- місії представництв держав Євросоюзу, які б опікувалися питаннями економічного, соціального та культурного співробітництва західного регіону нашої держави з країнами Євросоюзу, питаннями пошуку та реалізації інвестиційних проектів потенційними європейськими інвесторами на території України. Планується на базі відбудованого палацу створити постійно діюче європейське представництво.

У східній частині палацового парку, за стадіоном з протилежної сторони струмка, до війни знаходилась усипальниця родини Бонковських. Каплиця не збереглася до наших днів. Її розібрали у часи радянської окупації на матеріал. Сьогодні про неї нагадує лише підмурівок та символічний хрест.

Папірня і млин

Будинок за адресою вул. Бандери, 55, в якому діяла папірня, є пам'яткою архітектури та історії місцевого значення. Він побудований наприкінці XVIII століття (остання чверть). Вперше згадується як володіння Антонія Коморовського у 1785 році. Остання згадка про діючу папірню -- 1820 року.

Далі будівля виконувала функцію млина. Тоді до будівлі добудовано в другій половині XIX століття одноповерхове приміщення. У міжвоєнний періож його власниками були Ігнацій Штейнер і Бертольд Ротман. У 1928 році тут розпочалися роботи з будівництва електрівні (станції з виробництва електроенергії), роботи над якою завершилися лише у 1936 році. Загальна вартість робіт 81 800 злотих. Нині від млина збереглися рештки водяної турбіни.



2.1.4 Музеї

Музей історії Судової Вишні

Історико-краєзнавчий музей в Судовій Вишні був створений з метою ознайомлення туристів з історією даного місця.

Музей розташований у приміщенні Народного дому. Будинок є пам'яткою історії ХІХ ст. 1897 р. тут виступав Іван Франко, балотуючись до австрійського парламенту. Про це нагадує меморіальна таблиця, встановлена на фасаді Народного дому (1990, скульптор Любомир Яремчук).

Музейна експозиція налічує 350 оригінальних експонатів. Матеріали, зібрані в музеї, розповідають історію міста з кінця мідно-кам'яного -- початку бронзового віку і до наших днів. Увагу відвідувачів привертають матеріали археологічних розкопок: фрагменти бивня мамонта, крем'яні сокири, серпи, фрагменти гончарного посуду, глиняні жіночі статуетки тощо.

У Судовій Вишні народився Іван Вишенський (1545-1620), письменник-полеміст, літературний і громадський діяч. У експозиції бачимо фотокопії рукописів І. Вишенського, схему його подорожі в Афонський монастир, портрет роботи Т. Дмитрасевича.

У розділі "Іван Франко в Судовій Вишні" представлені дві збірки поезій Каменяра та фотографії місць, пов'язаних з його перебуванням в регіоні.

Один із розділів експозиції присвячений творчості Тадея Дмитрасевича, ліричного поета і художника, любителя-археолога, збирача місцевих народних звичаїв і обрядів. Він був засновником музею і довгі роки його незмінним керівником.

Музей-садиба родини Антоничів

Бортятинська філія Львівського музею історії релігії є центром культурного життя усієї Мостищини. Музей-садиба родини Антоничів розташований на території колишньої греко-католицької плебанії, де й мешкала сім'я Антоничів і куди приїжджав Богдан-Ігор Антонич.

На початку 90-х років у плебанії зусиллями Ірини Калинець була створена кімната-музей Богдана-Ігоря Антонича. До сторіччя від дня народження поета плебанію повністю відновлено і 25 жовтня 2009 року відбулось урочисте відкриття Музею-садиби родини Антоничів.

У п'яти просторих кімнатах розмістилася експозиція музею. Створювали її працівники Львівського музею історії релігії. Експонати музею знайомлять із життєвим та творчим шляхом поета Богдана-Ігоря Антонича, історією становлення та розвитку греко-католицької церкви на Мостищині.

У музеї можна оглянути давні побутові речі, подаровані мешканцями села та речі родини Антоничів.

2.1.5 Релігійні споруди

Церква Святої Трійці

Православний мурований храм Святої Трійці 1910 року є пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 324-м). Перша письмова згадка про церкву відома з 1510 року, але православна парафія, очевидно, почала функціонувати значно раніше. Судова Вишня була центром одного з деканатів Перемиської єпархії, до якої входила до 1946 року. У різний час парохами храму були о. Василь Завалкевич (у період 1743--1765 роки), о. Михайло Завалкевич (1765--1799), о. Іван Войтович (1871--1890), о. Віктор Решетилович (1891--1894), о. Василь Кондрацький (1895--1920).

Відомий дослідник українських дерев'яних церков Михайло Драґан описуючи старий дерев'яний храм (збулований 1637 року), зазначає, що він споруджений за взірцем візантійських базилік (апсидів) --- церква складалася з простору нав, замкнених від сходу трьома апсидами, з яких середня (бема) була більшою від бічних (протезіс і діяконікон). Всі три апсиди займали усю ширину нав. Драґан, систематизуючи дерев'яні церкви XVI--XVII ст. з трьома апсидами у плані, відніс судововишнянську церкву до гранчастих пресвітеріїв з прямокутними бічними апсидами. Церква мала однорідний верх з одним восьмибічником і одним заломом. Між тим, вона була зразком будівництва, коли усі вікна бабинця і пресвітерії є округлі.

У 1890 році громада міста Судова Вишня замовила в архітектора Василя Нагірного план мурованої п'ятибанної церкви Святої Трійці, а стару дерев'яну продала у Шишоровичі. Вона була освячена 4 грудня цього ж року єпископом Костянтином Чеховичем. Тоді настоятелем храму був Василь Кондрацький. У 1935 році встановлено і позолочено новий іконостас та престіл. Цю роботу виконав золотар Микола Павлик з Жовкви, а ікони були намальовані Антіном Манастирським.

У церкві Святої Трійці зберігається Євангеліє, яке було подароване церкві у 1881 році. Зберігся також дерев'яний хрест XVI--XVII століть, на якому в центрі вирізьблено розп'яття Ісуса Христа, а по боках -- ікони з життя святих. Під час ремонтних робіт у церкві були знайдені мощі святого Амвросія Медіоланського, які перебувають тут й донині.

Церква Преображення Господнього (Спаса)

Розташована на Великому передмісті (провулок Спаський, 10а), на вершині Спаської гори на території старого замчища. Як пише місцевий краєзнавець Тадей Дмитрасевич, перша дерев'яна церква Спаса була збудована наприкінці XIV--початку XV століття, ймовірно на тому місці, де зараз цвинтар. Спершу церква була приміською, але після розширення міста опинилася в його межах. Пізніше (у XVII--XVIII століттях) побіч старого церквища була зведена нова дерев'яна церква, охоплена з півдня оборонним валом. 18 грудня 1987 року дерев'яна церква Спаса згоріла.

У 1898 році було вимуровано існуючий, хрещатий (з укороченими боковими раменами), одноверхий храм за проєктом Василя Нагірного. У 1890 році за його ж проєктом збудовано муровану дзвіницю. В середині 1930-х років до північної стіни бабинця прибудували відкриту каплицю. Зачинена у 1950--1989 роках, церква стояла пусткою і за той час була дуже понищена. У 1991 році після ремонту церкви, парафіяни звели нову муровану дзвіницю на місці зруйнованої. Сьогодні церква є пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 2323-м).

Поблизу церкви розташований старий цвинтар, який обіймає давнє городище. А далі на південь від нього простягається вже новий цвинтар, який сьогодні є основним місцем поховання у Судовій Вишні.

Костел Матері Божої Помічниці Вірних

Перша латинська парафія в Судовій Вишні з'явилася, ймовірно, ще в часи надання місту магдебурзького права. Її появу пов'язують з ім'ям короля Польщі Казимира III. Та перше документальне підтвердження існування в поселенні парафії відноситься до 1393 року. У середині XVI століття місцевим парохом був о. Марцін Кровицький, який пізніше прославився як кальвіністський діяч. Саме через його прихильне ставлення до Реформації судововишнянська парафія втратила частину своїх привілеїв та майнових прав, які в 1605 році усе ж таки відновив король Сигізмунд III Ваза.

Найправдоподібніше, що до кінця XVI століття костел у місті був дерев'яним. Лише 1589 року за сприяння ксьондза Якуба Соліковського розпочато будівництво мурованого храму, яке завершили при наступному парохові, о. Касперові Рожинському. Храм у 1620 році освятив перемишльський латинський єпископ Ян Венжик. У 1785 році після пожежі костел розібрали.

Згодом на місці колишнього було зведено сучасний мурований костел, перший наріжний камінь якого було закладено у 1884 році та освячено в 1890 році. Під час Першої світової війни його архітектуру було пошкоджено, тому у міжвоєнний період святиню намагалися реставрувати. А 1920 року Судова Вишня стала осередком деканату, у складі якого було 6 парафій. У той час і до 1933 року місцевим парохом був отець Ян Пельчарський.

У радянський час костел використовували не за призначенням. Головний вівтар було знищено, а на його місце поставили схожий вівтар із села Тамановичі. Повернули храм парафіянам Судової Вишні у 1989 році. На сьогодні -- це парафіяльний храм Матері Божої Помічниці Вірних



2.1.6 Природоохоронні об'єкти

Парк XIX ст. -- парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Розташований у межах Яворівського району Львівської області, у південно-східній частині міста Судова Вишня.

Парк закладений за проєктом інженера та ландшафтного архітектора Арнольда Рерінга, територія якого займає шість гектарів. Українськими та польськими дослідниками з 2015 року проводився пошук рідкісних рослин, засаджених Марсами на початку XX століття.

Площа 6 га. Статус надано 1984 року. Перебуває у віданні Судововишнянського СПТУ-66.

Природоохоронний статус наданий з метою збереження парку XIX ст. як частини колишнього маєтку Яна Марса. У парку збереглися залишки будівель маєтку.

Парк короля Данила -- парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Розташований у межах Мостиського району Львівської області, в місті Судова Вишня, на площі Івана Франка.

Площа 0,2237 га. Статус присвоєно згідно з рішенням облради від 21.05.2019 року № 836. Перебуває у віданні КП «Моє місто», м. Судова Вишня.

Природоохоронний статус присвоєно з метою збереження парку (скверу), розташованого в центрі історичної частини міста. Раніше тут зростали близько десяти видів рослин, серед яких: катальпа бігнонієподібна, тис ягідний, ялівець козацький, спірея, ялина колюча сиза, береза повисла, липа серцелиста. Територія парку, в тому числі деякі насадження, була відновлена після реконструкції, завершеної 2019 року.

2.1.7 Туристична інфраструктура

Туристична інфраструктура Судововишнянської отг знаходиться на досить низькому рівні. Недостатня кількість готельних закладів з високим рівнем обслуговування туристів. Практична відсутність закладів ресторанного типу які здатні задовольнити потреби туристів та запропонувати їм високий рівень послуг. Причиною цього нестабільна економічна ситуація в отг, високий рівень корупції та відсутність попиту оскільки місцева влада не приділяє достаньо уваги сфері туризму.

На території Судововишнянської об'єднаної територіальної громади знаходиться 3 готельно-відпочинкових комплекси (“Шервуд”, “Чарівна долина”, “Сосновий бір”), 2 готельно-ресторанних комплекси (“Міраж”, “Барон”) та 2 відпочинкових комплекси (“Лісова казка”, “Княжі озера”).

Готельно-відпочинкові та відпочинкові комплекси розташовані здебільшого на околицях отг, де наявні природно-рекреаційні ресурси та є можливість організувати активний відпочинок.

Готельно-відпочинковий комплекс “Шервуд”

Комплекс розташований у лісо-парковій зоні. Простора, добре спланована територія, великий паркінг з охороною, озеро та сосновий ліс. “Шервуд” знаходиться на міжнародній трасі Львів-Шегині за 35 км від Львова. Шервуд -- хороше місце для сімейного відпочинку. На території є дитячий майданчик, мотузковий парк, у вихідні працює дитяча кімната (за попереднім записом). Організація кінних прогулянок лісом. Діти також можуть покататися верхи на поні. Загалом, приватній конюшні проживають двоє коней породи українська верхова і поні.

Номерний фонд 26 номерів:

3 номери класу «Люкс»

2 номери -- «Напів-Люкс»

9 тримісних номерів

12 двомісних номерів

У теплий період року (з квітня до листопада) пропонують проживання у номерах в дерев'яному будиночку. 4 окремі номери з комфортними умовами (душ, двоспальне ліжко, телевізор).

У вартість усіх номерів входять сніданки окрім номерів у дерев'яному будиночку. Додаткове спальне місце для дитини від 6 років.

Два ресторани для святкувань. Просторі, з великими панорамними вікнами з видом на озеро, з можливістю святкування від 30 до 150 осіб. Авторська кухня, страви від шеф-кухаря, індивідуальний підхід до гостей.

Велика територія, спокійна атмосфера та професійна команда забезпечують ідеальне святкування. У літній сезон тут приймають гостей у «Колибі» та альтанках на березі озера. «Колиба» -- ресторан з національним настроєм, зроблений зі зруба, пропонують тут не лише українські страви. Тут також є п'ять альтанок розрахованих на 6-8 осіб, а також ВІП-альтанки на воді для більших компаній з власним пірсом місткістю до 10 осіб. Також на території є кілька столиків під відкритим небом.

У відпочинковому комплексі також є зручні умови для проведення конференцій, презентацій, майстер-класів та семінарів. Два просторі зали у яких можна розмістити 30 та 100 осіб відповідно. Малий конференц-зал обладнаний індивідуальними робочими місцями, проектором, кондиціонером. Є фліп-чарт та канцелярське приладдя. Великий зал оснащений системою озвучки, є два мікрофони, проектор та великий екран розміром 4,2Ч2,4 метри, системою вентилювання приміщення. Сучасні меблі дають змогу робити як конференції з індивідуальним розміщенням так і за одним столом.

Готельно-відпочинковий комплекс “Чарівна Долина”

Розташований у 30 кілометрах від Львова на околицях м. Судова Вишня. Велика лісо-паркова зона, чотири озера придатних для купаннята риболовлі у літній сезон, також є послуга зимової риболовлі.

З розваг також є великий мотузковий парк, пейнтбол, футбольний, тенісний та волейбольний майданчики.

Номерний фонд готелю складає 16 двомісних номерів, з можливістю безкоштовного додаткового місця для дітей до 6 років.

Можна також забронювати одно- та двоповерховий коттедж з міні-кухнею та індивідуальною альтанкою.

Ще одною послугою готелю є фінська сауна. На території комплексу щороку проводиться фестиваль “Західфест”, що провокує досить великий потік туристів.

Готельно-відпочинковий комплекс “Сосновий Бір”

Комплекс розташований в с.Бортятин, посеред Бортятинського лісництва. Велика лісо-паркова зона, озеро придатне для купання та риболовлі, футбольний та волейбольний майданчик створюють умови для активного відпочинку.

Номерний фонд готелю включає 20 дво- та трьомісних номерів з усіма зручностями та безкоштовним wi-fi. До послуг відпочиваючих велосипедні прогулянки, риболовля, майданчик для приготування барбекю, футбольне поле і волейбольний майданчик і повністю обладнана кухня для самостійного приготування їжі. Для дітей обладнаний ігровий майданчик. Для гостей подорожуючих власним транспортом передбачена безкоштовна парковка для автомобіля.

Можливість оренди конференц-залу на 50 осіб. Безкоштовне користування альтанкою та мангалом. Сауна за додаткову оплату.

Готель “Міраж”

Готельно-ресторанний комплекс Міраж знаходиться неподалік Львова на міжнародній трасі Львів-Шегині-Медика, в околиці міста Судова Вишня (35 км. від Львова).

Номерний фонд складає 70 сучасних номерів, всіх категорій, оснащених сучасними плазмовими телевізорами чудової якості з підключенням до супутникового телебачення, а також цілодобовий телефонний зв'язок з баром та рецепцією. В ціну номера входить сніданок, відпочинок у басейні і Козацькому селі.

Ресторан пропонує:

· три великих зали на 300, 250 і 100 місць.

· коктейль-бар ресторану надає широкий вибір алкогольних і прохолоджуючих напоїв на будь який смак.

· окремий VIP-зал.

· Козацьке село (музей-ресторан)

Тут обладнано два конференц-зали на 70 та 200 осіб, з екраном, мультимедійним обладнанням, звуковою апаратурою, кондиціонером, доступом до WI-FI інтернету, для проведення:

...