Основні тенденції розвитку туризму в Україні з найдавніших часів до кінця 80-х років ХХ століття

Складовою частиною цієї політики було фінансування туристсько-екскурсійної системи за рахунок профспілкових, а по суті державних фондів соціального страхування.

Впродовж 70-80-х рр. в УРСР, поряд з Українською республіканською радою з туризму та екскурсій, іншою провідною туристичною організацією у справі розвитку внутрішнього туризму, й зокрема молодіжного, було Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ЛКСМУ.

Туристично-екскурсійну справу в УРСР здійснювали й деякі інші туристичні організації, що підпорядковувалися загальносоюзним міністерствам та відомствам. У вказаний період туризмом займалися Міністерство оборони, Міністерство освіти, Міністерство культури, Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти, Державний комітет з професійно-технічної освіти та ще близько 20 міністерств і відомств. Екскурсійне обслуговування здійснювали також товариство «Знання». Товариство охорони пам'яток та ряд інших організацій і установ. Для кращої координації діяльності туристичних організацій при ВЦСПС було створено міжвідомчу раду з туризму. Проте діяльність усіх цих організацій та відомств мала обмежений характер і була спрямована тільки на певний вид туристично- екскурсійного обслуговування або певну групу населення (Народне Господарство України, 1992, с. 45-46).

Особливе значення в 70-80-х рр. надавалося розвитку молодіжного туризму, який розглядався державно-партійними органами республіки, в першу чергу, як важливий засіб патріотичного та інтернаціонального виховання підростаючого покоління на революційних, бойових та трудових традиціях радянського народу. Так, Українська республіканська рада з туризму та екскурсій, що здійснювала туристичний обмін серед населення всіх вікових груп, для прикладу, в 1973 р. надала послуг 20,4 млн чол., у тому числі 2 млн туристам і 18,4 млн екскурсантам, з них 70% складала молодь. Це у 12,8 разів більше, ніж було надано туристичних послуг співвітчизникам у 1965 р., коли були створені ради з туризму й екскурсій. При кожному екскурсійному бюро і бюро подорожей функціонували секції по роботі зі школярами, які постійно розробляли нові теми екскурсій.

Значна туристично-екскурсійна робота серед учнівської та студентської молоді здійснювалася по лінії Міністерства освіти УРСР. У тому ж 1973 р. в школах і позашкільних закладах функціонувало 28 тис. туристично-краєзнавчих гуртків, секцій і клубів, які охоплювали понад 600 тис. дітей. 49 туристичних таборів і 108 дитячих екскурсійних баз під час канікул прийняли близько 350 тис. школярів (там само, с. 45-46).

Інструктивно-методичну й практичну допомогу школам і позашкільним установам в організації та проведенні туристично-краєзнавчої й екскурсійної роботи, підготовку інструкторів з туризму серед старшокласників і вчителів здійснювали Центральна, 25 обласних та 2 міських (Київ і Севастополь) дитячі туристично-екскурсійні станції. Цього року в Україні серед старшокласників було підготовлено 18 тис. молодих інструкторів з туризму, 7355 організаторів туризму, 313580 тис. отримали значок «Юний турист», а 128668 тис. - «Турист СРСР».

Молодіжним туризмом займався і Державний комітет Ради Міністрів УРСР професійно-технічної освіти. Того ж 1973 р. понад 50% підлітків, які були охоплені професійно-технічним навчанням, взяли участь у 7 тис. одноденних та тис. багатоденних туристичних походах. 150 тис. чол. були нагороджені значком «Турист СРСР», а 190 тис. - склали нормативи на ще один значок - «Готовий до праці і оборони». За період 1970-1973 рр. понад 300 учнів та інженерно-педагогічних працівників професійно-технічної освіти побували в соціалістичних країнах.

Таким чином, туризм в Україні у 70-80-х рр. XX ст. став найбільш популярним видом відпочинку серед населення. Робітники, службовці, колгоспники, учні та студенти, отримавши путівки на пільгових умовах або безкоштовно за рахунок соціального страхування, із коштів профспілкового, комсомольського бюджетів чи фондів соціально-культур-них заходів, вирушали в далекі й близькі подорожі та походи за власними уподобаннями й смаками, пішки і на транспорті. Внутрішній туризм та екскурсії ставали надбанням кожного громадянина, який бажав активно відпочивати і збагачуватися знаннями про свою батьківщину.

Поряд з внутрішнім туризмом, в УРСР, як і в цілому у Радянському Союзі, ще більша увага приділялася розвитку іноземного туризму, який став державною монополією і був одним з механізмів радянської пропагандистської машини. Майже весь іноземний туризм в країні було сконцентровано в руках двох найбільших організацій-монополістів «Інтурист» та БММТ «Супутник» ЦК ВЛКСМ. Діяльність цих організацій зумовлювалася, в першу чергу, політичними та ідеологічними чинниками, що диктувалися умовами міжнародного політично-го становища після закінчення Другої світової війни. Адже, після відомої промови в березні 1946 р. англійського політичного діяча У. Черчілля у м. Фултоні (США), якою він фактично закликав до створення англо-американського військового союзу для боротьби з Радянським Союзом, на світовій арені розгорнулася на більш ніж чотири десятиріччя так звана «холодна війна». Вона характеризувалася гострим військовим, політичним та ідеологічним протиборством двох таборів: соціалістичного на чолі з СРСР і капіталістичного - на чолі з США (Серкіз, 1994, с. 21).

Перетворившись після Другої світової війни на наддержаву у військовій сфері, Радянський Союз, як головний переможець над фашистською Німеччиною, став політично домінувати у Східній і Центральній Європі, всупереч волі більшості населення насаджувати, подібний до власного, політичний і соціально-економічний устрій у країнах так званої «народної демократії». Під тиском СРСР ці країни в січні 1949 р. були змушені заснувати Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), у травні 1955 р. військовий блок - Організацію Варшавського договору (ОВД), які мали посилити економічну і військову міць країн соціалістичної співдружності. Проте соціалістичні країни, і насамперед СРСР, значно поступалися в соціально-економічному розвитку західноєвропейським державам та США. Компенсуючи економічне відставання, Радянський Союз у суперництві з західними капіталістичними країнами намагався використовувати не тільки військову силу, а й ідеологічну зброю: широке пропагування ідей комунізму, пролетарського інтернаціоналізму, радянського способу життя. Одним з механізмів радянської пропагандистської машини мав стати туризм, насамперед молодіжний. Ось чому партійне керівництво СРСР у своїй зовнішній політиці надавало іноземному туризму великого значення. що з часом набув справді пріоритетного характеру. Ідеологізація туризму, а також ціла низка політичних та економічних чинників (зокрема, відсутність свободи пересування і валютні обмеження) спричинили практично до повного контролю держави над міжнародним туризмом (там само, с. 239).

Найбільш сприятливі умови створювалися для молодіжних туристичних груп, активну пропагандистську та виховну роботу з якими проводила Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді (ВЛКСМ) та його підрозділ - Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник». На широкий розмах діяльності цієї туристичної організації на загальносоюзному рівні вказують, зокрема, такі її показники. Наприкінці 80-х рр. БММТ «Супутник» співробітничав більш ніж з 500 організаціями з близько 100 країн світу, В цей час у Рядянському Союзі функціонувало 200 бюро «Супутник» республіканських, крайових, обласних та міських комітетів комсомолу, понад 30 молодіжних центрів, таборів та готелів. Для молодих радянських й іноземних туристів було відкрито близько 2,5 тис. внутрішньосоюзних і зарубіжних маршрутів, які пропонували 25 тис. об'єктів показу. Гості «Супутника» мали змогу відвідати понад 500 міст СРСР. У 80-ті рр. БММТ «Супутник» щорічно в середньому обслуговував понад 3 млн туристів. Ще одна туристична організація, яка займалася іноземним туризмом - «Інтурист», посідала особливе місце серед туристичних організацій країни. Свою діяльність вона розпочала в травні 1929 р., коли за рішенням Ради праці і оборони було створено Всесоюзне акціонерне товариство «Інтурист». Товариство, крім організації прийому й обслуговування іноземних делегацій та туристичних груп, здійснювало також поїздки радянських туристів за кордон. Згодом, у 1964 р. його було виділено із структури Міністерства зовнішньої торгівлі та надано статусу окремого державного органу управління іноземним туризмом в Радянському Союзі. Через п'ять років Управління з іноземного туризму було реорганізовано в Головне управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР, а в 1983 р. створено Державний комітет СРСР з іноземного туризму, голова якого входив до складу Ради Міністрів. Таким чином, іноземний туризм як пріоритетний напрямок зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності отримав юридичне закріплення в системі урядових органів виконавчої влади. Держкомінтурист був покликаний проводити єдину державну політику в усіх республіках, у чому виразно проглядалася унітарність і централізація управління в CPCP (Крачило & Білецький, 1997, с. 63-64).

Швидке щорічне зростання обсягів міжнародного туризму в Радянському Союзі почалося, як і в цілому у всьому світі, з 50-х рр. ХХ ст. Якщо в 1956 р. країну відвідували туристи з 84 країн, то в 1963 р. - вже з 133 країн. Постійно розширювалася географія поїздок радянських громадян за кордон. Зокрема, в 1971-1975 рр. близько 15 млн іноземних громадян відвідало СРСР та 11 млн радянських туристів побувало за кордоном.

В організації туристичних обмінів із зарубіжними країнами пріоритет надавався соціалістичним. На початку 70-х рр. ХХ ст. було підписано угоди про співробітництво в галузі туризму з усіма європейськими соціалістичними країнами, в яких обов'язково давалась оцінка політичного значення туристичного обміну. Наприклад, в угоді між СРСР і НРБ було зазначено, що вона укладена «задля подальшого розвитку та зміцнення братських відносин, що ґрунтуються на принципах пролетарського інтернаціоналізму, з метою створення найбільш сприятливих умов для розвитку туризму як одного з факторів поглиблення дружніх зв'язків та кращого ознайомлення з життям обох народів». У підсумку, питома вага туристів з країн соцтабору складала 80% усіх туристичних обмінів, що здійснював «Інтурист» на підставі міжнародних угод. Одночасно відбувався процес активного укладання угод про туристичне співробітництво Радянського Союзу з чималою кількістю розвинутих капіталістичних країн і країн, що розвивалися.

Проте «Інтурист», поряд з політичними та ідеологічними завданнями, вирішував й ряд економічних завдань виконання державних планів, збільшення національного доходу, залучення валютних коштів. Тому він мав й іншу іпостась. На зовнішньому туристичному ринку «Інтурист» - в особі його Головного комерційного управління - виступав як звичайна туристична фірма, що зберегла назву ВАТ «Інтурист». Він продавав свій туристичний продукт на комерційній основі потенційним клієнтам з капіталістичних країн через мережу своїх контрагентів і представництв за кордоном. На кінець 80-х рр. «Інтурист» мав близько 800 партнерів у 100 країнах світу, пропонував понад 100 маршрутів по СРСР з відвідуванням 156 міст. Свій туристичний продукт «Інтурист» продавав комплексно, у вигляді турів, що пропонував покупцям через каталоги та «Генеральних тарифів». ВАТ «Інтурист» було єдиною туристичною організацією в СРСР, що мала досвід роботи на зовнішньому туристичному ринку, тому його пропозиція була досить різноманітною та враховувала ринкову кон'юнктуру (там само, с. 65).

«Інтурист» організовував також подорожі радянських громадян за кордон, керуючись міжнародними угодами. Вони були виключно груповими, розподіл путівок здійснювався в плановому порядку через ради профспілок і теж жорстко регламентувався. В цілому, майже до кінця 80-х рр. в Радянському Союзу існувало розподільча система за кордон. Для абсолютної більшості населення СРСР можливість туристичної поїздки за кордон залежала не від бажання, і навіть не від матеріального статку, а від доступу до системи розподілу поїздок. При такій системі досить важко було говорити про вільний вибір. Адже перевага надавалась передовиками виробництва, особам, які лояльно ставились до державної системи. Перед поїздкою туриста серйозно перевіряли, особливо при виїзді до капіталістичних країн. Він мусив пройти своєрідний тест на право представляти радянську країну за кордоном. Для цього у радах існували відповідні інстанції. Бажано було, щоб потенційний турист до того вже побував в одній із соціалістичних країн і підтвердив свою «лояльність».

Аналіз динаміки туристсько-екскурсійного руху в Українській РСР засвідчує, що його найбільший розмах і масовість припадав на період 70-80-х рр. ХХ ст. Саме ця особливість є характерним показником туризму: він став доступним для кожного громадянина, тобто всенародним, а внаслідок цього і більш демократичним, набув різних видів і форм, був забезпечений програмами екскурсій, мав відповідну інфраструктуру і сервіс, що здатні були певною мірою задовольнити запити та побажання радянських людей різного віку. Особливо це стосувалося школярів і більш старшої молоді, які в туризмі й екскурсіях вбачали можливість реалізації своїх пізнавально-естетичних, розумових, фізичних та духовних можливостей.

В цілому ж, говорячи про розвиток внутрішнього й міжнародного туризму в УРСР у 70-80-х рр., слід відзначити, що крім позитивних моментів, було чимало й недоліків. Управління туристською галуззю в республіці знаходилося в руках партійно- державного апарату. Планування її роботи здійснювалося згідно з постановами ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ та їхніх республіканських підрозділів, виконання яких контролювалося через ті ж партійно-державні органи. Туризм було визнано пріоритетною галуззю, проте з точки зору політичних та ідеологічних інтересів держави, а не інтересів громадян. Жорсткий контроль з боку держави ставив туризм у вузькі відомчі рамки. Розвиток туристської галузі відбувався переважно екстенсивним шляхом. Інвестиційна політика була спрямована перш за все на нарощування кількісних показників матеріально-технічної бази, часто нехтуючи такими важливими чинниками якісного відпочинку, як сервіс та комфорт.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Підсумовуючи, слід зазначити, що часто мала місце заорганізованість у заходах по моральному вихованню, культурно-просвітницькій роботі, розвитку фізичної активності громадян засобами туризму. В практичній роботі закладів, що займалися обслуговуванням туристів і екскурсантів, переважало намагання виконати планові показники за рахунок послуг розміщення, харчування, транспорту тощо, на противагу вдосконаленню змістовної сторони відпочинку. Все це ускладнювало певною мірою досягнення високої соціальної й економічної ефективності туризму. Проте, не дивлячись на недоліки, чималий позивний досвід розвитку туризму в радянський час став фундаментом становлення туристичної індустрії України в умовах ринкових відносин.

Таким чином, даний матеріал представляє собою науково-практичну цінність, з точки зору діалектичного осмислення процесу розвитку туризму в Україні. В роботі показано фактори впливу, які мали місце на формування майбутньої туристичної індустрії України як незалежної держави.

Література

1. Грибанова, С. (2012). Екскурсії як метод підвищення культурно-професійного рівня учительства в Україні на початку ХХ ст. Краєзнавство, 3, 103-106.

2. Козицький, А. (1997). Краєзнавчо-туристичне товариство «Плай» (1924-1939 рр.).

3. З історії вітчизняного туризму. Збірник наукових статей, 58-64.

4. Костюкова, О. М. (1997). Створення та розвиток системи туристсько-екскурсійних закладів в Україні в 20-х роках ХХ ст. З історії вітчизняного туризму. Збірник наукових статей, 69-101.

5. Крачило, М. П, Білецький, Б. Ф. (1997). М. М. Миклухо-Маклай - вітчизняний вчений і мандрівник. З історії вітчизняного туризму. Збірник наукових статей, 71-77.

6. Луцький Я. В. Туризм для всіх. Івано-Франківськ, 1996.

7. Питуляк, М. Р. (1999). Природні рекреаційні ресурси Тернопільщини, проблеми їх раціонального використання та охорони (навчальний посібник). Тернопіль.

8. Піскова, Е. М. (1993). Роль діячів науки у розвитку музейництва в Україні у дорадянський період. Шоста Всеукр. наук. конф. з іст. краєзнавства. Луцьк, 329-330.

9. Попович, С. І. (1997). Соціально-економічні передумови розвитку туризму в Україні та розширення його інфраструктури в 60-х - першій половині 80-х рр. (на прикладі системи профспілкового туризму). З історії вітчизняного туризму: Зб. наук. статей. Київ: Типографія ФПУ.

10. Самченко, В. В. (ред.) (1992). Народне господарство України у 1991 році. Статистичний щорічник. Київ : Техніка.

11. Серкіз, Я. З. (1994). З історії українського мандрівництва. Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної пам'яті народу засобами туризму: тези доповідей та повідомлень. Київ-Косів, 1994, 20-21.

12. Сокол, Т. Г. (1998). Характеристика структури туристичної галузі СРСР у 70-80-х роках ХХ ст. Туристично-краєзнавчі дослідження, 1(2), 230-250.

13. Федорченко, В. К., Дьорова, Т. А. (2002). Історія туризму в Україні. Київ: Вища школа.

References

1. Hrybanova, S. (2012). Ekskursii yak metod pidvyshchennia kulturno-profesiinoho rivnia uchytelstva v Ukraini na pochatku KhKh st. Kraieznavstvo, 3, 103-106.

2. Kozytskyi, A. (1997). Kraieznavcho-turystychne tovarystvo «Plai» (1924-1939 rr.). Z istorii vitchyznianoho turyzmu. Zbirnyk naukovykh statei, 58-64.

3. Kostiukova, O. M. (1997). Stvorennia ta rozvytok systemy turystsko-ekskursiinykh zakladiv v Ukraini v 20-kh rokakh KhKh st. Z istorii vitchyznianoho turyzmu. Zbirnyk naukovykh statei, 69-101.

4. Krachylo, M. P., Biletskyi, B. F. (1997). M. M. Myklukho-Maklai - vitchyznianyi vchenyi i mandrivnyk. Z istorii vitchyznianoho turyzmu. Zbirnyk naukovykh statei, 71-77.

5. Lutskyi Ya. V. Turyzm dlia vsikh. Ivano-Frankivsk, 1996.

6. Pytuliak, M. R. (1999). Pryrodni rekreatsiini resursy Ternopilshchyny, problemy yikh ratsionalnoho vykorystannia ta okhorony (navchalnyiposibnyk). Ternopil.

7. Piskova, E. M. (1993). Rol diiachiv nauky u rozvytku muzeinytstva v Ukraini u doradianskyi period. Shosta Vseukr. nauk. konf. z ist. kraieznavstva. Lutsk, 329-330.

8. Popovych, S. I. (1997). Sotsialno-ekonomichni peredumovy rozvytku turyzmu v Ukraini ta rozshyrennia yoho infrastruktury v 60-kh - pershii polovyni 80-kh rr. (na prykladi systemy profspilkovoho turyzmu). Z istorii vitchyznianoho turyzmu: Zb. nauk. statei. Kyiv: Typohrafiia FPU.

9. Samchenko, V. V. (red.) (1992). Narodne hospodarstvo Ukrainy u 1991 rotsi. Statystychnyi shchorichnyk. Kyiv : Tekhnika.

10. Serkiz, Ya. Z. (1994). Z istorii ukrainskoho mandrivnytstva. Problemy rozvytku turyzmu v Ukraini i zavdannia vidnovlennia istorychnoi pam'iati narodu zasobamy turyzmu: tezy dopovidei ta povidomlen. Kyiv-Kosiv, 1994, 20-21.

11. Sokol, T. H. (1998). Kharakterystyka struktury turystychnoi haluzi SRSR u 70-80-kh rokakh KhKh st. Turystychno-kraieznavchi doslidzhennia, 1(2), 230-250.

12. Fedorchenko, V. K., Dorova, T. A. (2002). Istoriia turyzmu v Ukraini. Kyiv: Vyshcha shkola.

Размещено на Allbest.ru