Весільна обрядовість Чернігівщини як перспективний напрямок розвитку фестивального туризму у вітчизняних скансенах та сільських садибах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ ЧЕРНІГІВЩИНИ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ НАПРЯМОК РОЗВИТКУ ФЕСТИВАЛЬНОГО ТУРИЗМУ У ВІТЧИЗНЯНИХ СКАНСЕНАХ ТА СІЛЬСЬКИХ САДИБАХ

Катерина Бондаренко, Марія Казьмирчук



Анотація

Весільна обрядовість Чернігівщини як перспективний напрямок розвитку фестивального туризму у вітчизняних скансенах та сільських садибах

Сьогодні існує чимала кількість наукової літератури, де відзначається, що фестивальний туризм є перспективним видом туризму. Найбільшими майданчиками для проведення фестивалів у етнічному стилі є музеї під відкритим небом (скансени), а також менші за площею, але досить популярні серед шанувальників традиційної культурної обрядовості, сільські садиби. Серед багатих програмних пропозицій вітчизняні садиби пропонують відвідувачам організацію весільних заходів з українськими традиційними обрядами під замовлення, а, більші за масштабом, зарубіжні та вітчизняні сканcени проводять щорічні фестивалі весілля. Особливого розвитку весільні фестивалі отримали на Київщині. Проте інші області України також мають багату культурну весільну обрядовість, яку можна використати для створення нових цікавих масових туристичних заходів у скансенах та сільських садибах. Серед таких областей є Чернігівщина, яка має багату історико-культурну спадщину, зокрема і унікальну весільну обрядовість. Умовно її можна розділити на кілька етапів - передвесільна, весільна та післявесільна. До передвесільного циклу належать обряди, пов'язані з досягненням згоди молодих і їх родин на шлюб: сватання чи заручини Власне весільна обрядовість також містить чимало цікавих елементів, наприклад, випікання короваю і «шишок», прикрашання «вільця» тощо. Післявесільна обрядовість завершує увесь весільний цикл гучним гулянням з елементами локальних обрядодій. Цих традицій у селі Ставиське на Чернігівщині дотримуються ще досі, а вихідці з цього села охоче повертаються туди аби справити весілля у традиційному стилі, як колись робили їхні пращури. Використання у етнофестивальному туризмі скансенів та сільських садиб весільних традицій та обрядів Чернігівщини може привабити туристів, популяризувати культурне надбання українського народу та сприяти економічному відродженню українських сіл.

Ключові слова: фестивальний туризм, подієвий туризм, етнофестивальний туризм, музеї під відкритим небом, сільські садиби, весільні обряди, Чернігівська область.



Annotation

WEDDING RITUALS OF CHERNIHIV OBLAST AS A PROMISING DIRECTION FOR THE DEVELOPMENT OF FESTIVAL TOURISM IN DOMESTIC OPEN-AIR MUSEUMS AND RURAL ESTATES

Kateryna Bondarenko, Mariia Kazmyrchuk

Today, there is a considerable amount of scientific literature, which states that festival tourism is a promising type of tourism. The largest places for holding ethnic-style festivals are open-air museums (open-air museums), as well as smaller, but quite popular among fans of traditional cultural ceremonies, rural estates. Among the rich program offers, native manors offer visitors the organization of wedding events with Ukrainian traditional rites to order, and, larger in scale, foreign and domestic scanens hold annual wedding festivals. Wedding festivals have gained special development in the Kyiv region. However, other regions of Ukraine also have a rich cultural wedding ritual, which can be used to create new interesting mass tourist events in open-air museums and rural estates. Among such regions is Chernihiv Oblast, which has a rich historical and cultural heritage, including a unique wedding ceremony. Conventionally, it can be divided into several stages - pre-wedding, wedding and post-wedding.The pre-wedding cycle includes rites related to the consent of young people and their families for marriage: matchmaking or engagements. The actual wedding ritual also contains many interesting elements, for example, baking a korovaj and «cones» decorating a «vil'tse» (wedding tree decorated with ribbons). These traditions still followed in the village of Stavyske in Chernihiv Oblast, and the natives of this village willingly return there to perform wedding in the traditional style, as their ancestors once did. Using open-air museums and village estates in ethno-festival tourism of wedding traditions and ceremonies of Chernihiv Oblast can attract tourists, popularize the cultural heritage of the Ukrainian people, and contribute to the economic revival of Ukrainian villages.

Keywords: festival tourism, event tourism, ethnofestival tourism, open-air museums, rural estates, wedding rituals, Chernihiv Oblast.



Виклад основного матеріалу

Незважаючи на різні соціально-економічні кризи сучасний туризм розвивається швидкими темпами, пропонуючи вибагливим споживачам настільки різноманітні варіанти проведення дозвілля, що інколи важко зупинити свій вибір на якомусь конкретному напрямку. Великою популярністю користуються тематичні тури, які можуть поєднувати кілька різних видів туризму. Сьогодні існує чимало запитів щодо організації показу різноманітних українських традицій та обрядів у автентичному середовищі у рамках фестивального туризму. Звичайно, ознайомлення з культурою, звичаями та традиціями окремих народів не є новим у мотивації туристів, але їхнє оформлення та подача змінюється, і нині має значний потенціал щодо розвитку в Україні. Останні роки досить активно популяризувалися вітчизняні етнофестивалі, що, насамперед, було пов'язано із пробудженням загального інтересу до історичних сіл та містечок як туристичних дестинацій, народних традицій, фольклору, звичаїв та обрядів тощо. Етнофестивалі дають можливість не тільки розвивати туризм та піднімати економіку вже давно вимираючих сіл та містечок, але й популяризувати національну культуру. Досить широко фестивальний туризм сьогодні розвивається у рамках вітчизняних скансенів, про що у вітчизняних авторів практично немає згадок.

Дослідники Ю. П. Грицку-Андрієш та Ж. І. Бучко акцентують увагу на популярності серед туристів організації дозвілля за допомогою демонстрації свят та обрядів корінних етносів у автентичному середовищі. На їхню думку, зростаючий інтерес до подібних фестивалів створив підвалини для стрімкого розвитку фестивального туризму. Дослідники наголошують, що фестивальний туризм спочатку виник та розвивався на межі пізнавального, розважального та етнографічного видів туризму, однак нині має власні чітко виражені особливості. Тому виділяються 7 ознак фестивального туризму, зокрема однією із них називається наявність чіткої класифікації цього виду туризму. З поміж різновидів фестивального туризму вони називають етнічні фестивалі, які дають змогу прийняти участь в різноманітних обрядодійствах (Грицку-Андрієш & Бучко 2010).

Л. О. Горшкова ототожнює фестивальний туризм з тематичним туризмом, подієвим туризмом, і визначається як вид туризму, основною метою якого є участь у якій-небудь події. Дослідниця розглядає вплив різних чинників на розвиток фестивального туризму, відносячи до внутрішніх чинників підтримку розвитку місцевих ремесел та творчих етноколективів. Вона відзначає близькість фестивального туризму до культурно-розважального, релігійного, пізнавального, спортивного та шоп-туризму. Крім того, цільовою аудиторією такого виду туризму, на думку дослідниці, є туристи з високим рівнем доходів. Незважаючи на те, що Л. О. Горшкова на початку статті вказує на тотожність фестивального та подієвого туризму, наприкінці відзначає, що вони таки мають ряд відмінностей. Так, подієвий туризм охоплює відвідання військових парадів, конференцій та освітніх заходів тощо (Горшкова 2020).

На думку спеціаліста з готельних технологій А. О. Вітряк фестивальний туризм є одним із видів подієвого туризму, який спеціалізується на організації унікальних турів, що сполучають традиційний відпочинок та участь у різноманітних видовищних подіях. Ці види туризму досить молоді, але широко відомі та популярні у світі. Вона підкреслює, що подієвий туризм передбачає індивідуальні умови відпочинку та створення неповторної атмосфери свята. Чітко визначаються особливості фестивального туризму Кам'янця-Подільського, зокрема характеризуються кліматичні та сезонні впливи, мотивація та склад відвідувачів. Дослідниця відзначається значна роль місцевих фестивалів для регіонального розвитку туризму. Було виділено п'ять різних фестивальних напрямків, зокрема щорічний фестиваль повітряних куль, міський весняний та осінній фестивалі, історичні та музичні фестивалі. Не дивлячись на те, що зміст статті дійсно відповідає заявленій темі, і значна увага приділяється фестивалям Кам'янця-Подільського, але досить побіжно загадується історичні передумови виникнення однойменного виду туризму у світі (Вітряк 2022).

Основні визначення фестивального туризму та особливості його розвитку на Закарпатті розглядаються у дослідженні фахівця у сфері туризму Л. Медвідь. Вона наголошує на потребі класифікації фестивального туризму, адже щороку їхня кількість в Україні досягає позначки 400. Сам термін дослідниця тлумачить як «тимчасовий виїзд осіб з місця постійного проживання з розважально-пізнавальною метою для прийняття участі у фестивальному заході» (Медвідь 2012, с. 87). Характеризуючи розвиток цього виду туризму на Закарпатті, Л. Медвідь стверджує, що там відбувається щороку понад 200 фестивалів, зокрема і фольклорно-етнографічного спрямування. Проте згадується етнофестивалі Закарпаття тільки у зв'язку із підтримкою культурних заходів товариств національних меншин краю (Медвідь 2012).

Дослідники М. Й. Рутинський та М. Я. Топорницька використовують термін етнофестивальний туризм, підкреслюючи його особливість у передачі національного надбання від старшого покоління до молоді, але вказуючи на його розважальну форму (Рутинський & Топорницька 2011).

Розвиток фестивалів у Львівській області та характеристику особливостей організації етнофестивального туризму в регіоні здійснила М. Я. Топорницька. На її думку, етнофестивалі є заходами, спрямованими на відновлення та збереження місцевих традицій, популяризацію та розвиток звичаїв і обрядів, автентичного фольклору тощо (Топорницька 2012).

Таким чином, дослідники більше уваги приділяють визначенню місця фестивального, подієвого та етнофестивального туризму серед інших видів туризму, їхнім визначенням та особливостям у окремих регіонах України. Існують невеликі згадки про використання обрядових та святкових заходів у етнічному ракурсі, а також відзначається попит подібних заходів у туристів, проте майже не має згадок про використання весільних обрядів для розширення тематичних заходів фестивального туризму з використанням територій скансенів та заміських гостинних садиб (сільських садиб).

З огляду на динамічний розвиток фестивального туризму та розширення його тематичного обрядового діапазону, а, з іншого боку, проведену активну наукову роботу над весільною обрядовістю в с. Ставиське Чернігівської області, було визначено цілі даної статті. Вони полягають у дослідженні переваг та перспектив використання скансенами та сільськими садибами елементів традиційної весільної обрядовості (за матеріалами с. Ставиське, Чернігівської області) у фестивальному туризмі.

Як показує вітчизняний та світовий досвід, серед туристів є запит на проведення весілля у етнічому стилі. Особливо подібні пропозиції представлені у прейскурантах українських скансенів та заміських гостинних садиб, які намагаються сьогодні адаптувати власну діяльність до потреб ринку, активно розширюють організаційну тематику. Сьогодні скансени пропонують широке коло різних заходів для туристів, використовуючи власний великий простір для створення відповідної святкової атмосфери. Серед пропозицій безліч цікавих майстер-класів щодо традиційних професій, презентація інформації щодо архітектури регіону та сільського повсякдення. Саме на території скансенів проводяться святкові фестивалі та демонструються звичаї та обряди із залученням у них туристів. Саме різноманітність проведення дозвілля, активне оновлення тематики заходів, дозволяє залучати більшу кількість відвідувачів та популяризувати скансени. Щодо гостинних садиб, то в українських селах вони пропонують, чималий спектр розваг для туристів, зокрема і відзначення шлюбу в традиційному українському стилі.

Так, польські скансени на власних територіях пропонують проводити фотосесії та широке коло спеціальних заходів, зокрема і шлюбні церемонії, що стає однією із важливих форм для отримання прибутків (Boruch 2022). Українські скансени також досить активно взялися за створення та популяризацію подібних туристичних продуктів. Так, етнографічний комплекс «Українське село» у Київській області має храм святого великомученика Димитрія Солунського Православної Церкви України, де проводяться вінчання. Також в «Українському селі» проводиться виїзна весільна церемонія, що являє собою прем'єру індивідуального спектаклю. На веб-сторінці цього етнографічного комплексу увага потенційного споживача звернута саме на те, що «церемонія шлюбу відбувається в атмосфері культурного осередку, серед рідних краєвидів українського села, на природі, яка тематично та гармонійно доповнить загальну концепцію вашого весілля» (Українське село, б. д.). Подібні пропозиції з організації весілля має і заміський гостиннично-ресторанний комплекс «Джерело», розташований у Васильківському районі Київської області. Головна будівля цієї гостинної сільської садиби оформлена у стилі української хати, на території комплексу є етно-зала, а в меню ресторану є національні українські страви (Джерело, б. д.). чернігівщина етнофестивальний туризм обрядовість

У Національному музеї народної архітектури та побуту «Пирогів», що розташований на околицях Києва, проходить щорічний літній етнографічний фестиваль «Жнива. Весілля». Ціллю фестивалю в «Пирогів» є популяризація народних звичаїв та традицій, завдяки використанню унікальної атмосфери давнього українського села, ознайомлення відвідувачів із традиційними сільськими справами та відтворення традиційного автентичного українського весілля. Під час фестивалю відбувалося справжнє українське народне весілля щойно одружених пар. Весільний обряд у «Пирогів» було відтворено за записом українського етнографа П. Чубинського, зробленого у 1877 р. у селі Бориспіль (Дмитренко 2011).

Місцева влада Чернігівщини, зокрема департамент культури і туризму Чернігівської ОДА, вважає пріоритетним напрямком своєї роботи популяризацію туристичного потенціалу Чернігівської області та збільшення потоку туристів. Для цього є усі передумови, адже ця область є привабливим туристичним регіоном з давнім історичним минулим та значною кількістю історико-культурних пам'яток. Найбільшою популярністю серед туристів користується Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній», адже він має добре розвинену інфраструктуру обласного центру. Також Чернігівщина відома й іншими туристичними об'єктами, такими як Батурин, Качанівка, Ніжин та Новгород-Сіверський. У регіоні розвивається фестивальний туризм - щороку на Чернігівщині проходить близько 75 традиційних фестивалів і близько півтора десятки позапланових заходів місцевого значення (Домоцький & Пущенко 2016), зокрема це фестивалі повітряних куль, борщу, гончарного мистецтва тощо. Поряд із цим існує цілий пласт обрядовості Чернігівщини, яку також можна використати при розширенні пропозицій тематики етнофестивалів для окремого кола споживачів. При цьому участь у традиційних весільних заходах можна поєднувати із подальшими виїздами запрошених гостей більш відомими туристичними маршрутами регіону.

Весільні обряди на Чернігівщині своїм корінням сягають сивої давнини. Передвесільна обрядовість має три етапи: сватання, оглядини та заручини. Вони часто пропускалися через брак коштів у селян. Вже в 20-40-х роках ХХ ст. усі деталі вирішувалися залежно від матеріальної забезпеченості сімей молодих. Заможніші селяни могли проводити весільний обряд увесь тиждень, включаючи і передвесільні обряди: «Весілля раніше у нас зачиналось від суботи і знов аж до суботи, а то було найбільше починають з ранку в неділю й кінчають в середу і тільки заможні селяни справляли аж до суботи...» (Бондаренко 2019а).

Першою великою ланкою у циклі передвесільної обрядовості є сватання. Так називався обряд зустрічі нареченого та його представників з батьками нареченої та із нею самою, щоб домовитися про шлюб молодих (Борисенко 2016). За свідченнями респондентів із села Ставиське, сватання «запивали», тобто вечеряли та розпивали могорич. У разі згоди на шлюб, наречена виносила старостам хліб та перев'язувала їх вишитими рушниками.

Другий етап передвесільної обрядовості - оглядини або ж розглядини (така назва також часто зустрічалась на Чернігівщині). Це знайомство з господарством і приданим своїх майбутніх сватів. Вже на початку ХХ ст. на Чернігівщині оглядини не сприймалися як повноцінна складова передвесільної обрядовості, а тільки як привід зустріч майбутніх родичів за одним столом. Даний обряд втратив своє першопочаткове значення і став проводитися не для того, щоб визначити господарські здібності нареченого, дати або не дати згоду на шлюб, а просто для того, щоб більше дізнатися про майбутнього зятя.

У селі Ставиське багато опитуваних респондентів відзначали, що обряд оглядин не вчиняли: «Не знаю я нічого про таке. Тиждень я тільки у тій [у чоловіковій] хаті жила. Того і нічого не дивиться не ходили» (Бондаренко 2019б), «...не ходила нікуда не я, не батьки. Я була сама старша, кроме нас було ще 8. Було і чім другім заніматься.» (Бондаренко 2019в).

Найважливішою подією усієї передвесільної обрядовості можна вважати саме заручини. Вони остаточно закріплювали досягнення згоди про шлюб на вже вирішених умовах, прилюдно оголошували про дану подію, майбутня подружня пара отримувала благословення від усієї громади та своїх батьків. Після цього хлопця і дівчину, які мали намір одружитися, вже офіційно могли називати нареченим та нареченою. Заручини вважаються великим святом, назва якого походить від обряду пов'язування рук рушниками на знак згоди. Після заручин дівчина ходила у вінку зі стрічками аж до самого весілля. Усе дійство супроводжувалося танцями, співами, обміном подарунками. Обряд заручин на Чернігівщині відбувався в домі молодої, куди приходили наречений та його родичі, і починався майже так само, як і сватання. Далі починалося урочисте благословення молодих, які низько кланялися батькам тричі, а потім молодих супроводжували на почесне місце за стіл. Крім символічних обрядів єдності, на цьому святі обговорювали економічні подробиці шлюбу, визначали день весілля. Після заручин у домах молодого і молодої починали готуватися до весілля, а їхні батьки уже офіційно могли називати один одного сватами (Вовк 1995).

Весільна обрядовість розпочиналася із запросин, коли наречена разом із дружками наряджалися у традиційні костюми, заквітчували волосся та надягали вінок із різноманітними кольоровими стрічками і йшли запрошувати гостей на весілля. Цей процес супроводжувався веселими піснями та частуванням у кожному домі. Як правило обряд проводився у суботу ввечері. Найпершими запрошувалися родичі: «.родсвенніков треба було усіх звать, і з каждой сторони, шоб нікого в обіді не оставить.» (Бондаренко 2020а).

Заходячи у дім, молода казала:

«Просили батько, просили мати і я прошу, приходьте до нас на весілля» (Бондаренко 2019а).

Приймаючи запрошення наречену та її почет гарно частували: «Як я ходила приглашать, то у каждом домі за стіл садовили і хоть по 50 грам да пили.» (Бондаренко 2020а).

Після цього вони поверталися і починався найцікавіший обряд - вироблення короваю та «шишок». Як зазначає етнограф Ф. К. Вовк коровай - це святий хліб «.що має велике ритуальне значення та безперечно жертовний характер.» (Вовк 1995, с. 198). На Чернігівщині цей обряд зберіг свою суть та своє практичне значення, адже вважають, що без короваю весільне свято просто неможливе. До нього пекли «шишки» - весільне обрядове печиво, яке випікали із коровайного тіста.

Коровай та «шишки» обов'язково пекли у суботу ввечері перед весіллям, запрошуючи спеціальних жінок, яких називали коровайницями. Це жінки у поважному віці, які уже багато часу знаходяться у щасливому шлюбі: «Собиралися 4 жінки, токо шоб не розведені і не вдови, а хорошиє і вже довго замужніє, да й вчиняли тісто, а роблячи співали разних пісень аби не скучно було» (Бондаренко 2020г).

«Ой піду я та Дунаю, ой піду я та Дунаю, стану я та й подумаю: ой чи мені ручки помити, ой чи мені ніжки помити, чи водиці набрати, коровай учиняти» (Бондаренко 2020г).

Учиняючи коровай старша дружка починала співати пісню, а інші жінки, які прийшли подивитися на це дійство як гості (сусідки, родички), цю пісню підтримували:

«Ніхто не вгадає, ніхто не вгадає, що наш коровай має, в нашім короваї водиця з Дунаю, ще й пів пуда масла, яєць півтораста» (Бондаренко 2020г).

До короваю треба було зліпити голубів, які символізували щасливе подружнє життя. їх клали посередині, могли навіть зліпити невелике гніздечко, куди потім могли помістити ще і яєчка, які означали майбутніх дітей пари.

Коли коровай був зліплений і чекав свого часу вирушити до печі, то починали робити «шишки». Особлива увага приділялася першій «шишці» - її ліпила старша дружка «...шо вчиняла коровай, брала шмат тіста і зачиняла першу «шишку», ніхто більше не ліпить, а співають.» (Бондаренко 2020г).

«Да перша шишечка, да то ж Галочка, да молоденька, да благослови Боже. Благослови Боже і отець, і мати своєму дитяті шишечки почати, а, почавши, зліпити цей дом звеселити» (Бондаренко 2020б).

Цю пісню повторювали 3 рази, а після кожного відповідали «Бог благословить». Першу «шишку» розміщували зверху короваю, біля голубів.

До короваю та «шишок» пекли також «бочку» - виріб середнього розміру із коровайного тіста, який потім із собою забирала наречена, коли їхала до молодого. «Бочку» розрізали на наступний день після весілля і роздавали гостям, які прийшли снідати.

Коли коровай та шишки вже несли ставити до печі, то 2 коровайниці починали співати пісню:

«Питається коровай речі, питається коровай речі чи є стежка до печі, є стежечка ще й вузенькая, по ній рута зелененькая.

Піч наша регоче, піч наша регоче, короваю хоче, а припічки заливаються, на шишечки сподіваються» (Бондаренко 2020г). Дівчата співали пісні про бояр - друзів нареченого: «До бору бояри, до бору, та валіте сосну додолу, та рубайте її на щіпки, нашому короваю на замітки» (Бондаренко 2019б).

У цей час проводився ще один цікавий обряд: «...а тоді один із хлопчиків, таких як наш малий, стоїть коло печі, коли ціє коровайниці несуть і віничком вимітає піч, а коровайниці співають.»

«Кучерявий піч вимітає, кучерявий піч вимітає, кучерява в піч заглядає, щасливі сажає, хай Бог помогає!» (Бондаренко 2020г).

Тісто на коровай та шишки робили у великих дерев'яних бочках. Респондент зазначає, що з цім був пов'язаний дивний обряд: діжку, де було тісто, закривали, перед цим туди кидали 4 ножі, а хлопчика, який підмітав піч, садили наверх. Тоді коровайниці, яких теж було 4, підкидали цю діжку із хлопчиком 4 рази, приспівуючи:

«І піч на сохах, і діжа на руках, і цілуйтеся, і милуйтеся, хто кому рад» (Бондаренко 2020г).

Після цього коровайниці цілувалися навхрест 4 рази.

Коли справу із випіканням короваю та шишок було завершено, коровайниці та інші гості сідали за стіл, де їх частували простенькими стравами та випивкою. Коровайниці співали жартівливих пісень, заохочуючи хазяїв:

«Ой кликали шишок ліпити, да казали мед вино пити, а вони ж обдурили, да водою напоїли» (Бондаренко 2020б).

Отже, ліплення короваю та «шишок» - один із основних та найшановніших процесів у всій власне весільній обрядовості. Цей обряд починався із замішування коровайницями тіста, безпосередньо виробленні із нього вказаних виробів, що супроводжувалось виконанням різноманітних обрядових весільних пісень.

У цей час молода разом із своїми дружками вили вільце. «Вільце» (або гільце, назва змінюється за регіоном проведення обряду) - весільне деревце, яке прикрашали молода разом із дружками. Прикрашання «вільця» символізувало звивання сімейного гнізда і прощання із дівуванням. Щоб це гніздо було затишним, його прикрашали різним зіллям та квітами, які мали забезпечити щастя нареченим (Борисенко 2016).

У селі Ставиському, за словами респондентів, цей обряд шанувався і старанно виконувався. За основу брали гілочку сосни, яку прикрашали квітками із паперу. Обов'язковим елементом була «перша квітка»: «Обізательно роблять «першу квітку», яку устанавлюють зверху, роблять її великою, ложать туди барвінок, калину, колоски обізательно, це все бумагою обматують.» (Бондаренко 2019б). Співали пісню «Перша квіточка», вона схожа на таку ж пісню про «шишки»:

«Да перша квіточка, да то ж Галочка, да молоденька, да благослови Боже. Благослови Боже і отець, і мати своєму дитяті першу квіточку почати, а, почавши, вільце звити цей дом звеселити» (Бондаренко 2020в).

Так співали 3 рази, а у відповідь хором промовляли «Бог благословить».

«Перша квітка» мала не аби яке значення і у подальшому житті молодого подружжя: «Квітка ця повинна була хранитися у невести, і коли родиться дитина треба зробить купель із цьою квіткой і покупать дитину» (Бондаренко 2019б).

Основна частина весільної церемонії на Чернігівщині складалася із викупу, поділу короваю та обдарування молодих, за чим йшло гучне та веселе застілля. Викупляти молоду приїжджав сам наречений із своїм почетом. Обряд відбувався у формі веселої перепалки, супроводжувався численними жартами, піснями, танцями. Влаштовували невеликі змагання: «...коли приходили по невесту, квітку цю хотіли зорвать, і боролися, хто перший чі со сторони женіха, чі со сторони невести. Потому шо єслі женіховиє її зорвуть, то треба їм чімось виплачувать, там уже як вони схочуть, чі горілкою, чі грошима.» (Бондаренко 2020в).

Обидві сторони могли довго торгуватися та встановлювати ціну викупу. Сторона молодого усіляко намагалася переконати хоча б показати їм молоду, бо «хотіли ж побачіть, за шо гроші платяться» (Бондаренко 2020б). Після викупу нареченої сідали за стіл частуватися. У ході активного застілля вносили коровай. Це робили старші дружки молодого, перед цим необхідно було три рази питатися згоди:

« - Благословіть коровай занести

Бог благословить.»

І стільки ж разів треба було перехрестити вільцем двері, через які заносили коровай (Бондаренко 2020б).

Після цього обов'язково треба було розділити коровай. Цей обряд поєднувався разом із обдаруванням: коровай ділили та по-черзі роздавали гостям, а ті, у свою чергу, дарували подарунки та бажали новоспеченій сім'ї всяких благ.

Проводжання нареченої із дому - заключний етап у власне весільній обрядовості, який супроводжувався сумними піснями, адже матері було важко відпускати власну дитину із дому.

«Щипай мати рожу, знімай Матір Божу, давай доньці в руки, відправляй до свекрухи» (Бондаренко 2020г).

Наречена збирала свої пожитки, те, що встигнула нажити до весілля, у скриню, у руках тримала ікони, коровай і «бочку», усе замотане у вузол, і, у супроводі почета нареченого, вирушала у дорогу.

Наступний день після весілля, як і власне весілля, також був супроводжений досить великою кількість обрядів, які колись мали магічне значення або були спрямовані на «прикликання» вищих сил задля щасливого життя молодої пари, втративши його, вони набули ігрового значення.

Умивання молодих та купання ніг тещі означали перехід до нового соціального статусу, «змивання» старого та прихід до нового, а за пишним застіллям родини мали нагоду зблизитися та більше дізнатися один про одного. «Молодих утром нада умить обязательно, щоб з водою змить все погане, увесь сум, плач і жаління. Для цього нада було завести отдельне полотенечко, бажано нове купить, красиве.» (Бондаренко 2020в).

Після цього починають збиратися уся родина, а родичі молодої повинні привезти сніданок. В основному це хмільні напої, м'ясні страви, їх брали з собою старші, дружки (подруги нареченої) надавали перевагу цукеркам, печиву та різним солодощам. «Везуть горілку, закуску. Подружкі всігда брали канфети, солодощі разниє, коржикі товстиє в магазині, а батькі уже ж горілку да стегно могли запекти чи ще якесь м'ясо, ковбаси.» (Бондаренко 2020б).

Коли родина молодої приходить до будинку, де тепер проживає їхня донька, вони починають викликати її з будинку. У свою чергу, родичі нареченого відправляють «підставну» молоду, нарядженого молодого хлопця або чоловіка у жіночий одяг. Відбувається жартівлива сценка: два рази родичі гукають і лише на третій раз виходить їхня донька.

«Така сміхота була, як нарядили мого старшого брата як дівчину. Нацепили бриля, накрасили щоки і губи помадою...Тоді за третім разом я вже вийшла і ціловала батькам руки.» (Бондаренко 2020г).

Під час дійства гурт зачинав веселу пісеньку:

«Не наше, не наше,

Не по-нашому пляше, Нехай вийде наша, Да по-нашому спляше» (Бондаренко 2020в).

Після цього під гучним шум та пісні увесь гурт заходив до будинку, де починали «покривати молоду» подарунками. «Садили молоду на лаву і «покривали подарунками»: хто одіяла дарив, хто постіль, хто полотенця...» (Бондаренко 2020в).

Під кінець застілля прийшов час мити ноги тещі. У невелику ємкість, наприклад таз, набиралася необхідна кількість горілки, якою і обмивали ноги. Робив це наречений, що під час дійства мав гіперболізовано опікати тещу, намагатися їй вгодити, робити все акуратно та ніжно, ніби це не ноги, а скляна ваза. Витирати ноги він мав новим рушником.

Переодягання або рядження, «циганщина» - це основа третього дня весілля. Термін «циганщина» був введений до наукового обігу П. Чубинським. Зранку усі гості збиралися, аби визначити невелику групу, до 10 чоловік, хто буде переодягатися в «ряджених», тобто учасників весільного ритуалу, які перевдягалися переважно у циган та цілком добровільно погоджувалися грати певну роль та імпровізувати (Курочкін 2010). У с. Ставиське перевдягалися у циган жінки та чоловіки, у поліцейського переодягали жінку - солдатська форма, фуражка, намальована борода та вуса. Лікарем був чоловік, його одягали у лікарський халат, давали медичний реманент: фонендоскоп, шприци тощо.

Це були люди, які володіли природною харизмою, артистизмом та мали «підвішений язик». Основне завдання ряджених - ходити по всьому селу та виманити якомога більше потрібних, а інколи й не дуже, речей. Найчастіше це були кури (звідси і назва), гуси, кролі, тобто будь-яка невелика домашня худоба, яйця, фрукти, наприклад, яблука, груші, сливи, абрикоси, овочі - цибуля, морква, мішок картоплі, буряк, капуста тощо. Респонденти загадують: «До мене зайшли у двір усім скопом, з баяном, барабаном, шуміли як не в себе. Я розришила поймать їм гуску, вибрали саму велику, дала яєць десяток, а то бачу, що міліционер тащіть ще гарбуза з города і ящик яблук. І отказать же нельзя, бо будуть потом казать, шо жадниє...» (Бондаренко 2019б) або «Прийшли вони до мене у двір, зайшли до порогу, і пока всі туди-суди ходили, бачу, шо один із циган валянці мої з порога краде у мішок! Ну я так посміялась, думаю хай уже беруть, празнік же.» (Бондаренко 2020в).

Цигани, на шляху до мети, не гребували всіма способами аби отримати провіант: вмовляли, випрошували, сперечалися, взамін могли розіграти якусь сценку або ж заспівати жартівливу пісню. Отак досить довго ряджені блукали селом, доки не назбирають усього необхідного аби зварити суп на вечерю та не відвідають кожного родича. Окрім того, що цигани «грабували» господаря, той, у свою чергу, повинен був ще посадити їх за стіл та гарно пригостити.

Після цього, увесь гурт йшов до будинку нареченого, де уже йшли усі приготування до вечірнього застілля на «кури». «Кури» - один із найколоритніших із весільних обрядів, який шанується на Чернігівщині. Це давній обряд, що раніше мав магічну силу та символізував остаточний перехід молодої пари та її батьків до нового статусу, коли люди наряджалися аби замаскуватися серед нечисті, грали ролі аби не бути поміченими.

Стіл накривали на вулиці, робили «шалаш» - крита конструкція, де під накриттям стояли лави та столи. Він обов'язково святково прикрашався: гілочки ялини чи сосни обережно засовували за каркас, розставляли квіти, розвішували різнокольорові стрічки, а на фоні стола, де повинні були сидіти «молоді» вішали килим. Суттю усього дійства був суп, який варився з того, що назбирали по селу. У дворі ставили величезний казан аби усім вистачило посмакувати свіжою смачною гарячою юшкою.

Під час того, як усі готувалися до застілля, батьки нареченого перевдягалися. Батька переодягали в нареченого, часто в солдатській формі в повному комплекті, навіть з рушницею. Іноді додавали аксесуари: окуляри, штучні квіти тощо. Матір одягали як наречену в усіх найкращих традиціях: довга білосніжна сукня з простенької білої тканини та марлева фата. Шию прикрашали коралі різних кольорів. Макіяж, як і у чоловіка, мав більше комічну форму: червона помада на губах та щоках, виразні брови та очі. Завершував образ гарний букет із квітів, які росли вдома.

Не менш цікавим був образ попа, який повинен був провести церемонію «вінчання». Це був чоловік або жінка, будь-хто із запрошених. На голову одягали картонну коробку або ж ковпак, щось схоже на головний убір священика. Зверху покривали шматком тканини, робили імпровізовану рясу.

Після того як образи було втілено у життя наступав час застілля. Усі гості сідали за стіл, і лише потім «молодих» заводили до «шалашу». Перш ніж сідати за стіл, «священик» повинен був провести обряд. Подружню пару ставили посередині, з-заду них стояли свідки, які тримали паперові корони, що додавало комічності всьому дійству. Після цього «молоді» приєднуються до інших гостей за святковий стіл. До самісінького ранку наступної днини було чути сміх, мелодії запальних українських танців і чудові весільні пісні.

Коли гості розходяться, а кухарки, вимивши ложки, тарілки, весь посуд, прибравши все, співають:

«Що ж ми завтра та й робитимем, Що й весілля та й кінчається.

Меншу сестрицю нарядим,

Нове весілля наладим» (Бондаренко 2021).

Як відзначають мешканці села Ставиське, подібні обряди користуються популярністю серед молоді: «Ну от у мене дочка в Кієв поїхала, там замуж вийшла. Свадьбу гуляли там же, захотіли вони з чоловіком, шоб все було красіво, в ресторані. Но на другий день приїхали в село і на третій день справили тут кури...» (Бондаренко 2021).

Отже, в Україні існує чимало етнофестивалів, зокрема і весільної тематики, які проводяться у скансенах та гостинних садибах кожного року. Подібні програми збирають чималу кількість туристів, але й вимагають чималих організаційних та фінансових затрат. У науковій літературі з туризму весілля майже не асоціюють із фестивалями, а отже і пропозицій на туристичному ринку обмаль, але даремно. Подібні пропозиції користуються попитом та можуть стати унікальними та прибутковими для туристичного бізнесу. Крім того, існує чималий весільно-обрядовий пласт, зокрема на Чернігівщині, який потрібно використовувати для створення привабливих пропозицій з організації весілля у традиційному стилі для скансенів та гостинних садиб, які активно розвивають етнофестивальний туризм. Під час організації подібних дійств серед гостей весілля можна проводити майстер-класи з виготовлення весільних прикрас та інформаційні міні-презентації з вивчення традиційних весільних звичаїв та ритуалів. Також можна залучати відомих музикантів та виконавців, які виконували б традиційну весільну музику. Перспективним виглядає також можливість ознайомлення гостей весілля із найвідомішими туристичними об'єктами, пов'язаними із показом культурних традицій регіону. Нині важливим завданням є розробка подібних унікальних пропозицій та програм, які послугують збільшенню туристичних потоків до скансенів та гостьових сільських садиб, розвиткові українських сіл та сільських територій, збільшенню доходів місцевого населення, покращенню інфраструктури та сервісу, сприятимуть розвитку економіки регіону.

Список джерел та літератури

1. BORUCH, A., 2022, Sluby i wesela w Parku Etnograficznym w Tokarni. Niezwykty klimat uroczystosci i dtugie oczekiwanie na wolny termin. ONA. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://echodnia.eu/ swietokrzyskie/sluby-i-wesela-w-parku-etnograficznym-w-tokarni-niezwykly-klimat-uroczystosci-i-dlugieoczekiwanie-na-wolny-termin/ar/c6-16882381.

2. БОРИСЕНКО, В. К., 2016, Сімейна обрядовість українців ХХ - початку ХХІ століття. Київ: НАН України, ІМФЕ.

3. ВІТРЯК, А. О., 2022, Фестивальний туризм як новий напрямок розвитку туристичної привабливості міста Кам'янець-Подільський. Тези доповідей V Міжнародної науково-практичної конференції-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики, інновації». Київ: Вид. центр КНУКіМ, 125-128.

4. ВОВК, Хв., 1995, Студії з української етнографії та антропології. Київ: Мистецтво.

5. ГОРШКОВА, Л. О., 2020, Фестивальний туризм як складова івент-туризму. Тези міжнародної наукової конференції «Сучасні виклики сталого розвитку бізнесу». Житомир. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://conf.ztu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/01/366.pdf

6. ГРИЦКУ-АНДРІЄШ, Ю. П., БУЧКО, Ж. І., 2010, Фестивальний туризм у системі рекреаційно-туристської діяльності. Науковий вісник Чернівецького університету, 519-520, 56-60.

7. Джерело. Ресторанно-готельний комплекс, б. д., Весілля. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https:// djerelo-rest.com/uk/banketyi/svadbyi

8. ДМИТРЕНКО, Н., 2011, Народне - в маси. Україна молода. 138. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.umoloda.kiev.ua/number/1925/164/68471/

9. БОНДАРЕНКО, К., 2019a, Інтерв'ю Сириці Тетяни Олександрівни, 1927 р. н., с. Ставиське Козелецького р-ну Чернігівської обл. (10 травня 2019 року) Персональний аудіоархів інтерв'ю.

10. БОНДАРЕНКО, К., 20196, Інтерв'ю Боришполець Парасковії Сергіївни, 1928 р. н., с. Ставиське Козелецького р-ну Чернігівської обл. (10 травня 2019 року) Персональний аудіоархів інтерв'ю.

11. БОНДАРЕНКО, К., 2019в, Інтерв'ю Примачок Софії Михайлівни, 1930 р. н., с. Ставиське Козелецького р-ну Чернігівської обл. (10 травня 2019 року) Персональний аудіоархів інтерв'ю.

12. БОНДАРЕНКО, К., 2020a, Інтерв'ю Сергієнко Парасковії Петрівни, 1926 р.н., с. Ставиське Козелецького р-ну Чернігівської обл. (4 травня 2020 року) Персональний аудіоархів інтерв'ю.

13. БОНДАРЕНКО, К., 2020б, Інтерв'ю Ус Катерини Петрівни, 1928 р. н., с. Ставиське Козелецького р-ну Чернігівської обл. (4 травня 2020 року) Персональний аудіоархів інтерв'ю.

14. БОНДАРЕНКО, К., 2020в, Інтерв'ю Савенко Любові Іванівни, 1956 р. н., с. Ставиське Козелецького р-ну Чернігівської обл. (4 травня 2020 року) Персональний аудіоархів інтерв'ю.

15. БОНДАРЕНКО, К., 2020г, Інтерв'ю Лабути Олександри Петрівни, 1952 р. н., с. Ставиське Козелецького р-ну Чернігівської обл. (5 травня 2020 року) Персональний аудіоархів інтерв'ю.

16. БОНДАРЕНКО, К., 2021, Інтерв'ю Кашпур Валентини Михайлівни, 1954 р. н., с. Ставиське Козелецького р-ну Чернігівської обл. (9 квітня 2021 року) Персональний аудіоархів інтерв'ю.

17. КИСІЛЬ, П. А. & ГЛУЩЕНКО, В. А., 2002, Весільний народний обряд Козелеччини (Козелецького повіту Чернігівської губернії ї ХІХ - першої половини ХХ ст. Миронівка: [б. в.].

18. КУРОЧКІН, О. В., 2010, «Циганщина» як структурний компонент українського весілля. Матеріали до української етнології, 9(12), 143-149.

19. МЕДВІДЬ, Л., 2012, Фестивальний туризм Закарпаття: сучасний стан та перспективи розвитку. Науковий вісник Чернівецького університету. Географія, 614-615, 86-89.

20. РУТИНСЬКИЙ, М. Й. & ТОПОРНИЦЬКА, М. Я., 2011, Етнофестивальний туризм: теоретичні засади й етнографічні аспекти організації. Географія та туризм, 16, 82-93.

21. ТОПОРНИЦЬКА, М. Я., 2012, Територіальна організація та перспективи розвитку етнофестивального туризму у Львівській області, Географія та туризм, 21, 89-96.

22. ДОМОЦЬКИЙ, Д. & ПУЩЕНКО, П., 2016, Туризм по-чернігівськи: історичний та гастрономічний. Чернігівщина: події та коментарі. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://oldchernihiv.com/turyzm-pochernigivsky-istorychnyj-ta-gastronomichnyj/

23. Українське село. Етнографічний комплекс, б. д., Організація заходів. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://etno-selo.com.ua/organizacija-zahodiv/

References

1. BORUCH, A., 2022, Sluby i wesela w Parku Etnograficznym w Tokarni. Niezwykty klimat uroczystosci i dtugie oczekiwanie na wolny termin [Weddings and receptions in the Ethnographic Park in Tokarnia. The unusual atmosphere of the ceremony and long waiting for a free date], ONA. [Online]. Available from: https://echodnia. eu/swietokrzyskie/sluby-i-wesela-w-parku-etnograficznym-w-tokarni-niezwykly-klimat-uroczystosci-i-dlugieoczekiwanie-na-wolny-termin/ar/c6-16882381 [In Polish].

2. BORYSENKO, V. K., 2016, Simeina obriadovist ukraintsiv ХХ - pochatku ХХІ stolittia [Family rituals of Ukrainians of the 20th and the beginning of 21st centuries]. Kyiv: NAN Ukrainy, IMFE. [In Ukrainian].

3. VITRIAK, A. O., 2022, Festyvalnyi turyzm yak novyi napriamok rozvytku turystychnoi pryvablyvosti mista Kamianets-Podilskyi [Festival tourism as a new direction in the development of the tourist attraction of the Kamianets-Podilskyi], Tezy dopovidei V Mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii-festyvaliu «Nematerialna kulturna spadshchyna yak suchasnyi turystychnyi resurs: dosvid, praktyky, innovatsii». Kyiv: Vyd. tsentr KNUKiM, 125-128. [In Ukrainian].

4. VOVK, Khv., 1995, Studii z ukrainskoi etnohrafii ta antropolohii [Studies in Ukrainian ethnography and anthropology]. Kyiv: Mystetstvo. [In Ukrainian].

5. HORSHKOVA, L. O., 2020, Festyvalnyi turyzm yak skladova ivent-turyzmu [Festival tourism as a component of event tourism], Tezy mizhnarodnoi naukovoi konferentsii «Suchasni vyklyky staloho rozvytku biznesu». Zhytomyr. [Online]. Available from: https://conf.ztu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/01/366.pdf [In Ukrainian]. HRYTSKU-ANDRIESH, J. & BUCHKO, Z., 2010, Festyvalnyi turyzm u systemi rekreatsiino-turystskoi diialnosti. [Festival tourism in the system of recreational-touristic activities]. Naukovyi visnyk Chernivetskoho universytetu, 519-520, 56-60. [In Ukrainian].

6. Dzerelo. Restoranno-hotelny komplex, n. d., Vesillia [Wedding]. [In Ukrainian].

7. DMYTRENKO, N., 2011, Narodne - v masy [Folk - in the masses]. Ukraina moloda. 138. [Online]. Available from: https://www.umoloda.kiev.ua/number/1925/164/68471/ [In Ukrainian].

8. BONDARENKO, K., 2019a, Interviu Syrytsi Tetiany Oleksandrivny, 1927 r. n., s. Stavyske Kozeletskoho r-nu Chernihivskoi obl. (10 travnia 2019 roku) [Interview with Syrytsa Tetyana Oleksandrivna, born in 1927, the village Stavyske, Kozeletsky district, Chernihiv region. (May 10, 2019)]. Personalnyi audioarkhiv interviu. [In Ukrainian]. BONDARENKO, K., 2019b, Interviu Boryshpolets Paraskovii Serhiivny, 1928 r. n., s. Stavyske Kozeletskoho r-nu Chernihivskoi obl. (10 travnia 2019 roku) [Interview with Boryshpolets Paraskovia Serhiyivna, born in 1928, the village Stavyske, Kozeletsky district, Chernihiv region. (May 10, 2019)]. Personalnyi audioarkhiv interviu. [In Ukrainian].

9. BONDARENKO, K., 2019v, Interviu Prymachok Sofii Mykhailivny, 1930 r.n., s. Stavyske Kozeletskoho r-nu Chernihivskoi obl. (10 travnia 2019 roku) [Interview with Primacok Sofya Mykhailivna, born in 1928, the village Stavyske, Kozeletsky district, Chernihiv region. (May 10, 2019)]. Personalnyi audioarkhiv interviu. [In Ukrainian]. BONDARENKO, K., 2020a, Interviu Serhiienko Paraskovii Petrivny, 1926 r.n., s. Stavyske Kozeletskoho r-nu Chernihivskoi obl. (4 travnia 2020 roku) [Interview with Sergienko Paraskovia Petrivna, born in 1928, the village Stavyske, Kozeletsky district, Chernihiv region. (May 4, 2020)]. Personalnyi audioarkhiv interviu. [In Ukrainian]. BONDARENKO, K., 2020b, Interviu Us Kateryny Petrivny, 1928 r.n., s. Stavyske Kozeletskoho r-nu Chernihivskoi obl. (4 travnia 2020 roku) [Interview with Us Kateryna Petrivna, born in 1928, the village Stavyske, Kozeletsky district, Chernihiv region. (May 4, 2020)]. Personalnyi audioarkhiv interviu. [In Ukrainian].

10. BONDARENKO, K., 2020v, Interviu Lyubovi Ivanivny Savenko, 1956 r.n., s. Stavyske Kozeletskoho r-nu Chernihivskoi obl. (4 travnia 2020 roku) [Interview with Lyubov Ivanivna Savenko, born in 1956, the village Stavyske, Kozeletsky district, Chernihiv region. (May 4, 2020)]. Personalnyi audioarkhiv interviu. [In Ukrainian]. BONDARENKO, K., 2020g, Interviu Labuty Oleksandry Petrivny, 1952 r.n., s. Stavyske Kozeletskoho r-nu Chernihivskoi obl. (4 travnia 2020 roku) [Interview with Labuta Oleksandra Petrivna, born in 1952, the village Stavyske, Kozeletsky district, Chernihiv region. (May 5, 2020)]. Personalnyi audioarkhiv interviu. [In Ukrainian]. BONDARENKO, K., 2021, Interviu Kashpur Valentiny Mykhailivny, 1954 r.n., s. Stavyske Kozeletskoho r-nu Chernihivskoi obl. (9 kvitnia 2020 roku) [Interview with Kashpur Valentina Mykhailivna, born in 1954, the village Stavyske, Kozeletsky district, Chernihiv region. (April 9, 2021)]. Personalnyi audioarkhiv interviu. [In Ukrainian]. KYSIL, P. A. & HLUSHCHENKO, V. A., 2002, Vesilnyi narodnyi obriad Kozelechchyny (Kozeletskoho povitu Chernihivskoi hubernii yi XIX - pershoi polovyny XX st. [Wedding folk rite of Kozelechchyna (Kozelechsky district of Chernihiv province, 19th - first half of 20th century]. Myronivka: [b. v.]. [In Ukrainian].

11. KUROCHKIN, O. V., 2010, «Tsyhanshchyna» yak strukturnyi komponent ukrainskoho vesillia [«Gypsy» as a structural component of a Ukrainian wedding]. Materialy do ukrainskoi etnolohii. 9(12), 143-149.

12. MEDVID, L., 2012, Festyvalnyi turyzm Zakarpattia: suchasnyi stan ta perspektyvy rozvytku [Festival tourism of Transcarpathia: contemporary state and perspectives of its development]. Naukovyi visnyk Chernivetskoho universytetu. Heohrafiia. 614-615, 86-89. [In Ukrainian].

13. RUTYNSKYI, M. Y. & TOPORNYTSKA, M. Ya., 2011, Etnofestyvalnyi turyzm: teoretychni zasady y etnohrafichni aspekty orhanizatsii [Ethnofestival tourism: theoretical foundations and ethnographic aspects of the organization]. Heohrafiia ta turyzm. 16, 82-93. [In Ukrainian].

14. TOPORNYTSKA, M. Ya., 2012, Terytorialna orhanizatsiia ta perspektyvy rozvytku etnofestyvalnoho turyzmu u Lvivskii oblasti [Territorial organization and prospects for the development of ethno-festival tourism in the Lviv region]. Heohrafiia ta turyzm. 21, 89-96. [In Ukrainian].

15. DOMOTSKYI, D. & PUSHCHENKO, P., 2016, Turyzm po-chernihivsky: istorychnyi ta hastronomichnyi [Chernihiv-style tourism: historical and gastronomic]. Chernihivshchyna: podii ta komentari. [Online]. Available from: https://oldchernihiv.com/turyzm-po-chernigivsky-istorychnyj-ta-gastronomichnyj/ [In Ukrainian].

16. Ukrainske selo. Etnohrafichnyi kompleks, n. d., Orhanizatsiia zakhodiv [Organization of events]. [Online]. Available from: http://etno-selo.com.ua/organizacija-zahodiv/ [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...