Інноваційні напрямки управління екологічним туризмом в Україні в контексті сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інноваційні напрямки управління екологічним туризмом в Україні в контексті сталого розвитку

Миронов Ю.Б., к.е.н., доцент, доцент кафедри туризму та готельно-ресторанної справи, Львівський торговельно-економічний університет; Пугачов М.І., д.е.н., професор, Корінець Р.Я., к.е.н., почесний президент, Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України, Інститут аграрної економіки

У статті розглянуто сучасні підходи до екологічного туризму як комплексної системи управління, яка включає в себе екологічне освітньо-просвітницьку діяльність серед учасників. Основна задача такої моделі - досягнення економічних цілей при одночасному збереженні природи та культурних цінностей для майбутніх поколінь. Стаття вивчає, як економічні, екологічні, соціальні та політичні аспекти сприяли швидкому прогресу екотуризму. Обговорено, як екотуризм може стати засобом не тільки для економічного зростання, але й для збереження екосистеми та культурної спадщини. Велика увага приділяється важливості застосування новітніх управлінських підходів, розвитку інфраструктури та проведенню освітніх програм для громад. Виділяється значимість встановлення екологічних маршрутів з належною інформацією та безпечною інфраструктурою, а також формування чітких правил для туристів.

Висновки закликають до інтегрованого підходу до розвитку екотуризму, що вимагає спільних дій уряду, бізнесу, місцевих громад та міжнародних організацій. Стаття акцентує на важливості створення ефективної системи управління екотуризмом, яка забезпечує баланс між потребами туристів, захистом навколишнього середовища та економічними інтересами регіонів. Також підкреслюється необхідність залучення громадськості та приватного сектору до розробки та реалізації проектів у галузі екотуризму.

Ключові слова: екотуризм, екобезпечний туризм, туристичні ресурси, зелений туризм, сільський туризм, сталий розвиток, туристична інфраструктура, природоохоронні території.

Innovative directions of eco-tourism management in Ukraine in the context of sustainable development

Myronov Yuriy, Lviv University of Trade and Economics; Pugachov Mykola, Korinets Roman, Institute of Agrarian Economics

The article examines modern approaches to ecological tourism as a complex management system, which includes environmental educational and educational activities among participants. The main task of this model is to achieve economic goals while simultaneously preserving nature and cultural values for future generations. The article examines how economic, environmental, social and political aspects have contributed to the rapid progress of ecotourism. It was discussed how ecotourism can become a means not only for economic growth, but also for the preservation of the ecosystem and cultural heritage.

Much attention is paid to the importance of applying the latest management approaches, infrastructure development and conducting educational programs for communities. The importance of establishing ecological routes with proper information and safe infrastructure is highlighted, as well as the formation of clear rules for tourists. The role of monitoring and control over compliance with environmental norms for the adaptation of tourist activities is revealed. The importance of local population participation in ecotourism projects for economic development and raising environmental awareness is emphasized. Ecotourism is presented as a tool for the protection of nature and culture, while offering ways of social and economic progress. International experience in the field of ecotourism is also mentioned, showing its impact on local communities, regional economies and the environment.

Based on this experience, recommendations are offered for adapting global best practices to local conditions to create a sustainable ecotourism environment. The conclusions call for an integrated approach to the development of ecotourism, which requires the joint actions of government, business, local communities and international organizations. The article emphasizes the importance of creating an effective ecotourism management system that provides a balance between the needs of tourists, environmental protection, and economic interests of regions. The need to involve the public and the private sector in the development and implementation of projects in the field of ecotourism is also emphasized.

Key words: ecotourism, eco-friendly tourism, tourism resources, green tourism, rural tourism, sustainable development, tourism infrastructure, protected areas.

Постановка проблеми

Актуальність дослідження полягає в зростаючій потребі гармонізації туристичної діяльності з природними й соціальними умовами регіонів, які приймають туристів. За умов глобальних екологічних викликів і збільшення обсягів туристичних потоків по всьому світу, питання сталого розвитку набуває особливої актуальності. Застосування інноваційних підходів у сфері управління екологічним туризмом може сприяти не тільки збереженню природних ресурсів і біорізноманіття, а й покращенню якості життя місцевих громад, створенню нових робочих місць та збільшенню економічного добробуту регіонів. Сучасний екотуризм вимагає інтегрованого підходу до управління, який би враховував екологічні, соціальні й економічні аспекти, інноваційні підходи, такі як використання цифрових технологій для моніторингу впливу туризму на довкілля, розробка нових моделей участі місцевих громад у розвитку екотуризму, впровадження стандартів сталого туризму та еколейблінг, які можуть значно підвищити ефективність управління сектором екотуризму.

Враховуючи зазначені вище аспекти, дослідження є вкрай необхідним та своєчасним, воно спрямоване на вивчення та аналіз інноваційних методів і практик, що можуть бути застосовані в управлінні екотуризмом з метою його розвитку як важливого елемента сталого розвитку. Це передбачає детальний розгляд новітніх технологій, організаційних моделей та управлінських стратегій, які можуть бути використані для покращення екологічної сумісності, економічної ефективності та соціальної справедливості в контексті екотуризму.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Тема екологічного туризму та природоохоронних територій в Україні та регіонах досить широко висвітлена у наукових працях дослідників. У цьому дослідженні використані праці таких авторів, як: Борисюк О.А., Дудник І.М., Беркова О.П. [2], Ставська Ю. [8], які розглядали сутність, принципи організації та види туризму та туристичної діяльності.

Так Нікітенко К. [6], Юхновська Ю. [12] приділили увагу поняттю та особливостям екологічного туризму. Вже Шуканова А., Федій О., Шуканов П. [11] досліджували проблеми та перспективи екологічного туризму та роль природоохоронних територій для його розвитку. Все ж таки з урахуванням необхідності приділити увагу екології, захисту навколишнього середовища важливо проводити нові та регулярні дослідження у напрямку екологічного туризму.

Постановка завдання. Мета дослідження полягає у визначенні та аналізі ефективних інноваційних методів управління в галузі екотуризму, які можуть сприяти сталому розвитку регіонів та захисту природних ресурсів.

Завдання дослідження включають:

- дослідити основні тенденції, проблеми та перспективи розвитку екотуризму на міжнародному та національному рівнях;

- визначити новітні інструменти управління, що вже використовуються або мають потенціал для впровадження в галузі екотуризму;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення політик, програм і практик управління, які могли б покращити внесок екотуризму в сталий розвиток.

Виклад основного матеріалу дослідження

Сучасна модель екологічного туризму становить собою інтегровану систему управління екотуризмом, яка охоплює екологічне просвітництво та навчання учасників такої діяльності, з метою досягнення соціальних та економічних цілей при одночасному збереженні природних та культурних цінностей для наступних поколінь. Ця модель передбачає створення вигідних соціально-економічних умов у районах, які відвідують туристи, та залучення місцевого населення до участі в екотуристичних ініціативах. Вона виявляється як через принципи екологічності у туризмі, так і через дотримання таких умов [10]:

- додержання прийнятних норм антропогенного впливу;

- екологічна сумісність використовуваних транспортних засобів;

- дотримання правил поведінки на природоохоронних територіях;

- сертифікація екологічних маршрутів та послуг відповідно до міжнародних стандартів;

- використання екологічно безпечних матеріалів та раціональне використання природних ресурсів.

Екологічний, економічний, соціальний та політичний фактори сприяли стрімкому розвитку екотуризму завдяки впровадженню глобальних, національних, регіональних та місцевих стратегій екотуризму, так, наприклад, з 1972 року агроекотуризм став окремим сегментом, що приносить значну економічну користь для країн, зокрема, доходи від сільського туризму в Італії становлять 350 млн дол. США на рік, тоді як у Швейцарії загальний дохід від туризму досягає 15 млрд дол. США на рік, з яких 10 млрд дол. припадає на доходи фермерів у гірських районах [5].

Ця тенденція свідчить про значний потенціал екотуризму як напрямку розвитку туристичної індустрії, що сприяє не лише економічному зростанню, але й збереженню природного довкілля та культурної спадщини. Отже, інвестиції в екотуризм і розвиток відповідної інфраструктури виступають як важливий фактор соціально-економічного розвитку регіонів, водночас сприяючи підвищенню екологічної обізнаності та відповідальності серед місцевого населення та туристів.

Таким чином, інтегрована модель екологічного туризму, яка охоплює екологічне просвітництво, залучення місцевого населення до екотуристичної діяльності, а також розвиток соціально-економічно вигідних умов для туристичних районів, є ключовим елементом сталого розвитку. Серед факторів, що сприяють розвитку агроекотуризму, можна виділити такі: мальовничі природні пейзажі, багатство археологічних, історичних та культурних пам'яток, а також унікальні традиції, обряди, ремесла та фольклор. Важливим чинником також є присутність сільськогосподарських підприємств, які зазнають збитків, і низький рівень доходів селян. Зелені шляхи (Greenways) становлять відносно нову тенденцію у світовому екотуризмі, яка передбачає створення багатофункціональних маршрутів для пересування на неавтомобільному транспорті вздовж природних коридорів, історичних торгівельних шляхів, водних артерій та залізничних ліній [2].

Досвід зарубіжних країн демонструє, що розвиток екотуризму може мати різноманітні наслідки для місцевих спільнот, регіонів та країни в цілому, від позитивних до негативних. Економічні, екологічні та соціальні впливи екотуризму значно варіюються залежно від його обсягів, рівня розвитку та диверсифікації місцевої економіки, а також культурних характеристик регіону або країни. Отже, необхідно розглядати ключові соціально- економічні аспекти, які супроводжують розвиток екотуризму, включаючи приклади як його позитивного, так і негативного впливу. Туризм як високоприбуткова сфера сприяє економічній диверсифікації та залученню іноземних інвестицій в країну, стимулює розвиток суміжних галузей, таких як агропромисловість, легка промисловість, виробництво будівельних матеріалів, готельний бізнес та транспортні послуги, роздрібну торгівлю та гастрономію. Роль туризму в економічному розвитку зростає з підвищенням використання місцевих продуктів та ресурсів [1].

Вплив на сферу соціального розвитку включає створення нових робочих місць і підвищення рівня життя громад. Туризм тісно пов'язаний з різними галузями економіки, тому він відіграє ключову роль у генерації зайнятості та доходів для населення, сприяючи при цьому розвитку сучасної інфраструктури, яку використовують не тільки туристи, але й місцеві жителі [12].

Вплив на культурну сферу

Туризм може сприяти зміцненню та збереженню традиційної культури та підвищенню культурної самосвідомості серед місцевого населення. Проте, поряд з позитивними аспектами, існує ризик, що традиційні культурні цінності та соціокультурне середовище будуть піддані змінам під впливом культури, яку привносять екотуристи. В цілому, культурні та соціальні трансформації є одними з найчастіших наслідків туризму, які вимагають складної оцінки.

З позитивних соціально-економічних наслідків розвитку екотуризму можна виділити стимулювання виробництва екологічно чистих продуктів, залучення інвестицій у природоохоронні заходи, розвиток інфраструктури та послуг, а також підтримку освіти, спрямованої на екологічний туризм і природокористування (рис. 1).

Рис. 1. Проблеми розвитку екологічного туризму в Україні та можливості їх вирішення: [4; 7]

Екотуризм уже відкрив доступ до таких територій, які раніше були малодоступними для туристів, включаючи Арктику та Антарктику, важкодоступні області Амазонки, африканські та південноамериканські пустелі тощо [11]. Рекомендується доповнювати ці напрямки інноваційними заходами, спрямованими на поліпшення екологічного стану в регіонах. Природоохоронні території відіграють ключову роль у багатьох національних стратегіях, спрямованих не лише на охорону цих зон, але й на розвиток екологічно безпечного туризму. Згідно з рейтингом «True Luxury Travel», який оцінює 107 країн світу на основі критеріїв, таких як кількість національних парків, біорізноманіття, загроза вимирання видів, занесених до Червоної книги, та зусиль країни у сфері охорони природи, Фінляндія зайняла перше місце, за нею слідують Швеція та Бразилія. Україна посіла чотирнадцяте місце у цьому рейтингу і п'яте за кількістю національних парків [13]. На рисунку 1 висвітлено основні проблеми та можливості розвитку екологічного туризму в Україні. На основі проведеного дослідження рекомендуємо наступні кроки та стратегічні напрямки для розвитку екологічного туризму в Україні:

- застосування строго наукового методу до розробки об'єктів екотуризму, включаючи визначення максимально припустимих рекреаційних навантажень;

- розроблення стандартів «зеленого» туризму;

- вибір природних ареалів, які можуть бути відкриті для туристів без шкоди для місцевої флори та фауни;

- облаштування екологічних маршрутів відповідною інформацією та безпечною інфраструктурою;

- установлення конкретних правил для відвідувачів, зокрема обмежень для доступу до деяких місць;

- здійснення моніторингу та контролю над дотриманням правил та обмежень, а також коригування туристичного навантаження на основі актуальної інформації про рекреаційну місткість територій;

- розвиток партнерства між державними органами та приватним сектором у питаннях інфраструктурної підтримки екологічного туризму;

- введення заборони на спорудження капітальних будівель у заповідних зонах з можливістю будування лише модульних конструкцій;

- запобігання випадковому розташуванню зон відпочинку для забезпечення збереження делікатного балансу між природою та антропогенним впливом;

- відведення земельних ділянок для розвитку туристичної інфраструктури з чіткими правилами для інвесторів;

- впровадження екологічних податків і зборів, які були б стандартизовані як за розміром, так і за методами адміністрування, особливо тих, що стягуються з туристів при відвідуванні заповідників та національних парків [6].

Реалізація цих рекомендацій вимагатиме зосереджених зусиль від урядових органів, що показано на рис. 2, для вирішення існуючих проблем і подальшого розвитку екотуризму в Україні.

Виконання ініціатив у межах зазначених стратегій дозволить Україні підняти рівень розвитку екотуризму. Це, своєю чергою, збільшить привабливість країни для туристів, сприятиме збільшенню доходів бюджету, створенню робочих місць для населення, яке зараз не має зайнятості, та сприятиме поліпшенню стану природних зон [3].

Важливо розробити ефективну стратегію сталого розвитку туризму, яка враховуватиме екологічні, соціальні та економічні аспекти. Це дозволить мінімізувати негативний вплив туризму на природу та місцевих жителів, а також створити сприятливі умови для розвитку екологічного туризму у регіоні. На нашу думку, ключові стратегічні цілі розвитку екологічного туризму в Україні викладені в таблиці 1.

За інформацією Всесвітньої туристичної організації, глобальна частка екотуризму становить між 12% та 15% від загальної кількості туристів, при цьому сектор демонструє ріст на 30% щороку.

Рис. 2. Напрямки докладання зусиль органів влади для подальшого розвитку екотуризму в Україні

Таблиця 1. Інноваційні напрямки та завдання розвитку екологічного туризму в Україні