Колоніальний туризм: розвиток, види, характерні особливості

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Колоніальний туризм: розвиток, види, характерні особливості

Н. Терес, к.і.н., доцент

Київ, Україна



Анотація

Стаття присвячена вивченню історії колоніального туризму у другій половині ХІХ на початку ХХ століття в країнах Сходу. Розкривається взаємозв'язок між формуванням колоніальної системи, нових потреб капіталістичного розвитку європейських країн у ХІХ столітті та зародженням туризму, як важливого інструменту вивчення колонізованих територій, історико-культурного пізнання залежних держав і народів, неправомірного використання їхніх природних і людських ресурсів. Наголошується, що поступово ринок вражень та відпочинку став важливим фактором економічної та культурної експлуатації колоній. Пропонується визначення, що колоніальний туризм є типом організації подорожей, яка передбачала відвідування колоніальне залежних територій з метою знайомства з історією, культурою, історико-культурною спадщиною, повсякденним життям місцевих жителів, з метою оздоровлення та відпочинку. Колоніальний туризм характеризується як внутрішній (поїздки представників колоніальної меншості по країні свого тимчасового перебування), і як зовнішній (відвідування жителів метрополій колоніальне залежних територій з туристичною метою). Такий вид туризму характеризується особливим елітарним соціальним та етнічним складом туристів.

Аналізується зв'язок розвитку туристичних подорожей і формування транспортної інфраструктури, зокрема залізничного і морського транспорту, що значно збільшило можливості для масового переміщення людей і товарів.

Характеризуються такі форми колоніального туризму, як поїздки з екскурсійно-пізнавальною метою, колоніальні круїзи, колоніальне полювання, організація місць відпочинку - „станцій на пагорбах”. Акцентується увага на поширенні в досліджуваний період таких популярних видів інформації про колоніальні території, як поштові ( колоніальні) листівки.

Наголошується, що актуальність даної теми обумовлена тим, що в сучасному туризмі багатьох країн ще має місце історична несправедливість, яка проявляється в експлуатації, зловживаннях образами минулого, захопленням колоніальною ностальгією, неправомірному перетворені на товар культурного та етнічного надбання колись колоніальна залежних народів.

Ключові слова: колоніалізм, колоніальний туризм, Схід, круїзи, колоніальне полювання, гірські станції, колоніальні листівки.



Annotation

Colonial tourism: development, types, characteristic features

N. Teres, PhD. (History), Associate Professor, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

The article is devoted to the study of the history of the development of colonial tourism in the second half of the 19th - at the beginning of the 20th century in the countries of the East. The relationship between the formation of the colonial system, the new needs of the capitalist development of European countries in the 19th century, and the emergence of tourism as an important tool for the study of colonized territories and peoples is revealed. It is emphasized that gradually the market of impressions and recreation became an important factor in the economic and cultural exploitation of the colonies. It is proposed to define colonial tourism as a type of travel organization that involved visiting colonially dependent territories to get to know the history, culture, historical and cultural heritage, everyday life of local residents, as well as for the purpose of health and recreation. Colonial tourism is characterized as internal (trips by representatives of the colonial community to the country of their stay) and as external (visiting by residents of metropolises and colonial dependent territories for tourist purposes). This type of tourism is characterized by a special elite social and ethnic composition of tourists.

The connection between tourist trips and the formation of transport infrastructure, in particular rail and sea transport, which significantly increased the possibilities for the mass movement of people and goods, is analysed.

Such forms of colonial tourism are characterized as trips with sightseeing and educational purposes, colonial cruises, colonial hunting, and organization of rest places in the form of "stations on the hills". Attention is focused on the distribution of such popular types of information about colonial territories as postal (colonial) postcards during the researched period.

It is emphasized that the relevance of this topic is because in the modern tourism of many countries there is a historical injustice, which is manifested in exploitation, abuse of images of the past, fascination with colonial nostalgia, the illegal transformation into a commodity of the cultural and ethnic heritage of once colonial dependent peoples.

Key words: colonialism, colonial tourism, the East, cruises, colonial hunting, hill stations, colonial postcards.



Дослідження колоніалізму останні десятиліття все більше поширюється на туристичну проблематику. Це пов'язано з особливостями сучасного міжнародного туристичного бізнесу, який активно використовує колоніальне минуле та ностальгічні мотиви, історію та пам'ять.

Це відбувається в умовах, коли в світі існують ще залишки колоніальної системи. Всесвітня туристична організація (UNWTO) наголошує на необхідності завершення процесу деколонізації, підтримки неформального діалогу з „управлінськими державами”, які продовжують мати суверенітет над 17 несамоврядними територіями, де проживає 2 млн [9].

Незважаючи на процеси деколонізації, в сучасних умовах культурна і економічна практика колоніалізму постійно відновлюється і відтворюється виробниками туристичних послуг в нових сферах, формах і видах. Туризм, як «економіка відмінностей», потребує вивчення та переосмислення цих усталених відносин [ 21, р.1].

За таких обставин зростає інтерес до вивчення історії туризму в колоніальну добу, його завдань, форм реалізації та впливу на місцеве населення. В ті часи туризм відносився до тих видів і форм колоніальних практик, які радикально змінили всю земну кулю так, як інші «колоніалізми» не змогли [12, p.2].

В умовах постколоніалізму, коли до аналізу багатьох явищ світового туризму долучилися науковці нових незалежних країн, чітко простежується поділ висновків і оцінок між представниками Глобального Півдня і Глобальної Півночі, зокрема, щодо змісту, наслідків розвитку туризму в колоніальних імперіях. Дискусія активізувалася після появи праці Едварда Саїда «Орієнталізм» (1978), в якій автор характеризував сучасну туристичну практику як вияв образи, порушення автентичності, традицій, екзотики східних народів. Туризм, на його думку, є частиною форми влади та підпорядкування «інших», які опинилися в меншовартісному становищі [27, p. 203].

На початку туризм будувався на колоніальних структурах і служив соціальним та економічним інтересам емігрантських спільнот та міжнародних туристів. Від колоніальної доби в сучасному туризмі багатьох країн закріпилася історична структурна несправедливість, яка проявляється в експлуатації, зловживаннях, неправомірному використанні інтелектуальної спадщини, перетворені на товар культурного та етнічного надбання підкорених народів [8]. Колоніалізм сформував сучасну орієнтацію колишніх залежних територій на міжнародний туризм, при невикористаних можливостях розвитку внутрішнього. Здебільшого, ця позиція зводиться до розуміння сучасного стану туризму як явища з «родовими плямами минулого», який так і не перейшов до стадії «постколоніалізму» [1; 3].

Метою даної статті є дослідження історії розвитку туризму, його основних форм та характерних особливостей в колоніальну добу, від середини ХІХ до початку ХХ століття, на матеріалах країн Сходу. Завдання полягає у розкритті різнопланового впливу туризму на місцеві спільноти, його позитивних та негативних характеристик.

Термін колоніалізм стосується практики домінування над іншою країною або країнами, яка пов'язана з претензіями на території [ 6]. Ця форма панування мотивується економічними, політичними та стратегічними цілями. Для досягнення цих цілей колонізовані суспільства зазнають політичного гноблення та економічної експлуатації. Крім того, їх культурна, інтелектуальна та релігійна автономія суворо обмежена, якщо не повністю виключена [31].

Колоніалізм країн Західної Європи відноситься до фази європейської експансії, що розпочалася у XV столітті завоюванням Америки і досягла піку колонізацією великих територій Африки, Азії та Океанії в ХІХ столітті. Це був період глобального захоплення землі європейськими націями, яке тривало безперервно до кінця Першої світової війни. Практично всі країни Західної Європи мали свої заморські території [ 24, p. 455]. У 1930-х роках 84,6% поверхні земної кулі були колоніями європейських держав.

Колоніалізм епохи промислових революцій характеризується як система глобального управління. Колонізація - це комерційне розширення ринків через сприяння торгівлі з колоніями, які є джерелом сировини або можуть поглинути надвиробництво країни-метрополії. Він формувався паралельно з розвитком капіталістичних відносин, сприяв реструктуризації економік, розвитку фінансово-економічних відносин залежних територій, спричинив переміщення людського капіталу з метрополій до колоній і навпаки. Проте в колоніальній моделі кругообіг товарів та бізнес активності завжди завершувався надприбутками метрополій [22, р. 4.].

Поступово пошук ринків вражень та відпочинку став важливим фактором економічної та культурної експлуатації колоній. Створення колоніальних імперій сприяло популярності туристичних подорожей серед заможних європейців, на території яких активно формувалася розгалужена мережа сухопутних та морських транспортних комунікацій, залізничного сполучення, будувалися висококласні готелі, покращувалася безпека подорожей.

Визначення туризму з позицій колоніального дискурсу акцентує на розумінні подорожей заради задоволення та як втечі від повсякденності [34]. Воно охоплює як мандрівників, так і колонізовану буржуазію, яка здійснює подорожі у пошуках дозвілля. Індустрія туризму в колоніальну добу формувалася у напрямку створення «зони комфорту» для колоніальних класів [3, р. 1] . Місця колоніального дозвілля були демонстрацією імперського панування та різко контрастували з культурним, релігійним, етнічним місцевим середовищем.

Тому під колоніальним туризмом ми розуміємо таку форму організації подорожей, яка передбачала відвідування колоніальне залежних територій з метою знайомства з історією, культурою, історико-культурною спадщиною, повсякденним життям місцевих жителів, з метою оздоровлення та відпочинку. Колоніальний туризм можна охарактеризувати як внутрішній (поїздки колоністів по країні свого перебування), так і зовнішній (відвідування жителів метрополій колоніальне залежних територій з туристичною метою). Такий вид туризму характеризується особливим соціальним та етнічним складом туристів. Таке розуміння колоніального туризму представлено в більшості праць науковців так званого Глобального Півдня.

Туризм і туристи в колоніях стали помітним явищем від середини ХІХ століття. Залізничне сполучення мало важливе значення для колоніального опанування світом у другій половині ХІХ ст. Вважалося, що залізниця , телеграф та військова адміністрація є основними для контролю над колонізованими суспільствами. До 1907 рр. європейці інвестували близько 1,5 млрд фунтів стерлінгів у залізничні акції та облігації для спорудження залізниць, і завдяки цьому в невдовзі поставили під контроль Європи більшу частину світу. Цей грандіозний процес в науковій літературі здобув назву «залізничний імперіалізм». [7]. На початку 1900-х років азійські території мали приблизно 90 120 км (56 000 миль) колій, з яких 48 280 припадало на Британську Індію, 6 430 км (4 000 миль) - на Китай. В Африці протяжність залізниць становила 29 770 км (18 500 миль) [26]. Залізниці з'єднували окремі території і порти в складну мережу наземного та морського сполучення, завдяки цьому посилилася географічна мобільність, з'явилися нові сфери зайнятості, стало можливе швидке переміщення людей на далекі відстані. Відкриття Суецького (1869) та Панамського (1920) каналів значно активізувало не тільки міжнародну торгівлю, але й туристичні поїздки.

Розвиток туризму на Сході пов'язаний з ім'ям британського пастора Томаса Кука (1808-1892), товариство якого «Tomas Cook» організувало перші мандрівки в цей регіон. Він вміло використав переваги управління колоніями та протекторатами, особисто налагодив знайомства з представниками колоніальної адміністрації, був присутнім на відкритті у 1869 р. Суецького каналу, який скоротив морський шлях до Індії та закріпив британські інтереси на Близькому Сході. Його туристична компанія відкрила офіси в Каїрі (1872), два палестинських офіси в Яффо та Єрусалимі (1874), а також в Алжирі, Хартумі, Тунісі та Стамбулі.

Кампанія «Thomas Соок» стала, по суті, напівофіційним інститутом імперії, сприяла переміщенню місіонерів, банкірів, вчителів, торговців. Відкриття Суецького каналу та організація туристичних поїздок спростили доступ європейців до Єгипту. Агенція придбала два перших парових пароплави і домоглася від єгипетського уряду дозволу їм курсувати з туристами по р. Ніл. У 1870 р. компанія отримала право офіційного перевізника і невдовзі контролювала всі пасажирські перевезення по Нілу, створивши, по-суті, транзитну службу по річці для міжнародної туристичної торгівлі. Після того, як у 1882 р. Єгипет потрапив під протекторат Англії, він став важливою туристичною дестинацією для заможних клієнтів компанії [15].

Успіху туристичної компанії сприяла розробка зручних для туриста маркетингових інструментів: готельний купон, який використовувався для оплати проживання і харчування (з 1868 року), циркуляр - різновид дорожніх чеків (з 1874 р.), тарифи на проїзд в обидві сторони за відносно низькими цінами. Активна реклама та унікальність туристичної пропозиції забезпечила популярність компанії на довгі десятиліття. Кампанія видавала власну газету - «Exurcionist» (1851-1902) та «Traveller's Gazette» (1902-1939), в яких друкувалися не тільки корисна інформація для туриста, але й статті про результати політичного управління Англії на Близькому Сході. Як зазначає дослідник Р. Хантер, згадки про «варварські» та «нецивілізовані» місця і народи були в них звичною справою [14, р. 159].

Метрополії у розвитку туризму цікавив як економічний, так політичний і пропагандистський контекст, які легітимізували та зміцнювали імперію. Туризм використовувався також для вирішення регіональних дипломатичних завдань, був важливим джерелом фінансових надходжень. При цьому мав й «зворотний ефект»: змінював життя мешканців колоній, які працевлаштувалися в туризмі, навіть на найнижчих позиціях, забезпечував їх фінансову стабільність і розширені можливості соціалізації [5]. Таким чином сучасні туристичні дослідження прагнуть подолати однобічну тенденцію розглядати туризм тільки як руйнівну силу для місцевих спільнот, а їх представників - жертвами «туристичного інтересу».

В ході становлення системи управління колоніями розвивалися важливі складові туристичної індустрії: споруджувалися готелі, ресторани, розроблялися екскурсійні маршрути, друкувалися путівники, мапи, рекламна продукція, з'явилися так звані «колоніальні листівки». Розвивалася інфраструктура дозвілля та заняття спортом (іподроми, гольф-клуби). Колонізатори привносили європейську культуру розваг і відпочинку, створюючи її, передусім, для себе.

Будівництво готелів було візитівкою колоніального домінування, влади та можливостей високовартісного дозвілля заможних категорій, як то: адміністраторів колоній, вищих службовців, торговців, відомих осіб, місцевої еліти. Місцеві жителі не допускалися до подібних закладів, що підкреслювало їх низьке положення в існуючий ієрархії колоніального суспільства.

Найдавнішим готелем Азії є «Gale Face Hotel» (о. Цейлон). Споруджений у 1864 році на узбережжі Індійського океану, він невдовзі перетворився на популярне місце відпочинку і спортивного дозвілля. Цьому сприяло будівництво ще на початку ХІХ ст. за ініціативи губернатора сера Генрі Дж. Вордом (1797-1860) променаду вздовж океану. Недалеко від готелю вже існувало місце для кінських перегонів, потім з'явився іподром, клуб «Colombo», гольф-клуб, поле для футболу, регбі та крикет [10]. Індія була першою країною за межами Великої Британії, в якій у 1829 р. шотландські емігранти, зайняті на британській колоніальній службі, створили перший гольф-клуб «Royal Calcutta». Згодом ця гра, як і крикет, стали важливим елементом дозвілля в Індії [19 ].

У 1871 р. в Бомбеї - місті на заході Індії (з 1995 р.- Мумбай), відкрився розкішний «Watson's Hotel», побудований англійцем, власником підприємств з виробництва тканин Д.Х. Уотсоном (1817-1871). При споруджені готелю використані унікальні збірні чавунні технології; а всі матеріали для будівництва - чавун, цегла, камінь, плитка - були завезені з Англії, про що свідчить підпис на картині із зображенням готелю: «Ця будівля була спроектована в Лондоні для Джона Уотсона з Гелт-Холлун паном Ордішем і Ле Фебрем. Матеріали для цього були повністю англійськими; залізний каркас із Дербі, цегла та цемент з берега Темзи, плитки зі Стаффордширу, і, нарешті, цоколь і підстави колон з червоного каменю з Пенріта». В готелі було 130 номерів, ресторан, лобі, бар, атріум. У найкращі часи на роботу наймали офіціантів з Англії. Готель був розрахований тільки на європейців. Проіснував до 1920 р., і, не витримавши конкуренції, був перепрофільований [33].

Готель «Taj Machal» відкрили у 1903 році і назвали на честь відомого мавзолею-мечеті, розташованого на відстані 650 міль від Мумбаї. Готель був побудований Джамсетджі Тата (1839-1904) - «батьком індійської промисловості», який починав як купець, а згодом заснував підприємства в галузі бавовняної та чавунної промисловості. Поширеною легендою про причини, що підштовхнули спорудити Тадж - Махал, була історія про те, що одного разу йому відмовили у допуску до „Watson's Hotel”, який був зарезервований для європейців. «Taj Machal» був першим електрифікованим готелем в Індії, обладнаним вентиляторами та ліфтами. У 1896 р. в його залі вперше в Індії продемонстрували фільм братів Лум'єр [29]. Клієнтурою були в основному європейці, магараджі та соціальні еліти. На спорудження готелю Дж. Тата витратив 250 тис. фунтів стерлінгів. Тривалий час цей готель вважався найкращим на Сході.

Наприкінці ХІХ - першій чверті ХХ ст. в Азії з'явилися готелі, які й сьогодні є функціонуючими пам'ятками колоніальної епохи: «Hotel Continental Saigon» (1880, Сайгон, В'єтнам); «Eastern&Oriental Hotel» (1885, Пінанг, Малайзія); «Raffles Hotel» (1887, Сінгапур); «Sofitel Legend Metropole Hanoi» (1901, В'єтнам), «The Strand» (1901, Янгон, Бірма); «Manila Hotel» (1912, Маніла, Філіппіни); «Majestic» (від 1920-х рр. Малакка, Малайзія); «Hotel Majestic Kuala Lumpur» (1932, Куала-Лумпур, Малайзія); «Settha Palace» (1932, В'єнтьян, Лаос) та ін. Існування таких готелів було частиною «імперського стилю», базувалося на соціальній, расовій диференціації та системі ієрархічних відносин [17]. Як і в колоніальні часи, нині більшість цих готелів (вартістю понад 1 тис. дол. за добу) також недоступні для пересічних туристів. культурний колонізований держава людський природний ресурс

Колоніальні круїзи, як форма колоніального туризму, з'явилися у другій половині ХІХ століття, чому сприяло будівництво пасажирських суден підвищеної комфортності. У 1840 р. був спущений лайнер «Британія» компанії Cunard. Принципом обслуговування на судні було гасло «Клієнт - понад усе!». Судно мало сучасне обладнання для харчування пасажирів. На борту навіть тримали корову, для забезпечення пасажирів свіжим молоком під час двотижневого плавання [28]. Наприкінці ХІХ століття зі спуском на воду таких суден як «Мавританія» (1906), «Лузитанія» (1906) «Олімпік» (1911) була реалізована нова концепція круїзів і трансатлантичних подорожей. Конструкція цих суден мала забезпечити високу стійкість під час негоди, відрізнялася багатством та елегантністю внутрішнього оздоблення, яке мали найпрестижніші готелі.

Використовуючи такі та інші комфортабельні судна, країни - метрополії спрямовували невеликі туристичні потоки на територію своїх колоній. Французька імператорська агенція, наприклад, пропонувала відвідати Єгипет, острови Індійського океану. Це були тривалі подорожі з особливим контингентом учасників. До складу учасників таких подорожей входили: колоніальна адміністрація, представники корпорацій, місцевої аристократії, колоністів та ін. Така структура учасників далеких подорожей сприяла корпоратизації, об'єднання у «клуби за інтересами» під час подорожі, встановленню бізнес-контактів та нових можливостей для професійної реалізації. Круїзи до Індокитаю, наприклад, тривали від 80 до 100 днів. Кількість учасників круїзів (управлінці-пенсіонери, представники заможного класу, священники) була невеликою, приблизно до 80 осіб.

Окремі форми колоніального туризму були унікальними: захоплення екзотикою пустель, оазисами, полюванням на великих екзотичних тварин, яких в європейській природі вже майже не існувало.

Колоніальне полювання. Легітимація британського колоніального правління базувалася на переконанні, що Індія не здатна до самоврядування, зокрема в управління природними ресурсами. У 1864 р. була створена лісова служба Індії та у 1865 р. ухвалений Закон про ліси Індії, який обмежив традиційне користування лісами місцевих жителів, і поставив ці ресурси під контроль колонізаторів. Тикове дерево, наприклад, було оголошено державною власністю, оскільки його деревина була стійкою до вологості, тому використовувалася для виробництва кораблів, меблів та ін. Закони розділили індійські ліси на заповідні повністю і частково, які контролювалися урядом, і сільські ліси, які перебували у підпорядкуванні сільських громад. Будь яка діяльність в заповідних територіях заборонялася. Селянам залишили право проходу, пасовища, дозвіл на збір лісової продукції і право на водотік. Оскільки більшість лісів опинилася під контролем адміністрації, вона використовувала ліс для постачання деревини в Європу та значний обсяг деревини йшов на виробництво шпал. Це викликало невдоволення і протести місцевих жителів [11].

Лісові та гірські території використовувалися й для колоніального полювання, яке в Індії та Індокитаї приваблювало мисливців незайманою природою, великими ризиками, можливістю сформувати колекцію трофеїв. Найбільш активно колоніальне полювання розвивалося у 1870-х-1940-х роках. З давніх часів полювання було атрибутом влади, мало символічне політичне значення, демонструвало ієрархічний і символічний порядок. В доколоніальну добу в Індії полювання на тигра, наприклад, було прерогативою вищої влади, і коли на нього почали полювати британці, то це стало претензією на зверхність, демонстрацією панування західної культури над «тубільцями» і перемогою над природою [16, р. 113].

Небезпека була ключовою характеристикою цього виду туризму. Європейці розглядали дику природу як доволі загрозливу для людей, тому організовували масштабні полювання на хижих тварин [11]. Різноманітні джерела тих років (індійські архіви та газети) свідчили про існування особливої екологічної свідомості у місцевих жителів. Селяни часто виступали проти знищення живої природи і були готові до фізичного супротиву мисливцям, залишаючи за собою право на полювання, яке для них було засобом виживання.

Європейці розглядали це як релігійних фанатизм, який заважає їм здобувати мисливські трофеї та необхідні зразки певних видів диких тварин. На окремі види тварин існувала заборона на полювання. Наприклад, на слонів, яких колонізатори оцінили як зручний засіб пересування та переміщення вантажів. Тому в південній Індії була введена державно-колоніальна монополія на їхній вилов у дикий природі.

Полювання в Індії стало невід'ємною характеристикою ідентичності британського мисливця. В регламенті діяльності англійського «The Shikar Club» полювання в колоніях розглядалося як «справжній вид спорту» з обов'язковим переслідуванням тварин на їх власній «первісній землі» [16, p. 114].

Масштаби полювання в окремих регіонах Індокитаю бути такими, що на початку ХХ століття там почали засновувати мисливські заповідники для захисту хижих тварин. Місцеві жителі спеціально поширювали серед мисливців повір'я, про заборону вбивати більше одного тигра, бо інакше спіткає нещастя, бо духи помстяться за вбивство тварин. При цьому місцеві також брали участь у таких полюваннях: були провідниками до місць охоти, помічниками, несли вантажі.

Велику популярність у європейського читача мала книга «Людожери Кумаона» (1944), написана мисливцем-натуралістом Джимом Корбеттом, в якій він детально описує власний досвід проживання в індійському регіоні Кумаон у 1900-х-1930-х роках, полювання на бенгальських тигрів-людожерів та індійських леопардів, зокрема на «чампаватського тигра» - бенгальську тигрицю, стала причиною смерті 436 людей у Непалі та Куаноні. У 1907 р. її застрелив сам Джим Корбетт. У книзі є також побічні відомості про флору, фауну та життя місцевих жителів [23].

Колоніальне полювання супроводжувалося створенням туристичної інфраструктури, послуг з оренди транспортних засобів, продажу мисливської зброї. У 1912 р. французька колоніальна адміністрація в Камбоджі організувала мисливський заповідник недалеко від храмового комплексу XII ст. Ангкор -Ват, національної святині Камбоджі, який з архітектурної точки зору є прототипом міфічної гори Меру - житла богів. Місцевому населенню було наказано ловити диких звірів і звозити до заповідника для полювання туристів. У 1937 р. реклама такого виду туризму мала наступний зміст: «Приїжджайте на полювання в Індокитай і скористайтеся своїм перебуванням, щоб побачити руїні храму Ангкор-Ват. Зупиніться в найкращому готелі Siemper, який організує ваші експедиції в місцевості, яка ще пропонує найкращу дичавину» [17]. Згодом мисливські заповідники трансформувалися у національні парки та інші природоохоронні території з унормованими нормами полювання. Цей вид туризму був особливою формою соціальних контактів з місцевим населенням, популяризуючи далекі колоніальні землі в мисливських оповідях та літературних творах.

Зустріч туриста та місцевого жителя в колоніальному туризмі характерна виразним домінуванням, і не обмежувалася тільки «перенесенням туристів на спинах» місцевих жителів. Про характер і культуру спілкування туриста і місцевого жителя свідчать путівники з перекладами базових фраз, наприклад, малагасійською мовою: «Дай мені чогось випити», «Залізь туди», «Звари рис», «Ти чистив мої черевики?» [17].

Формою внутрішньої колонізації та створення місць комфортного відпочинку європейців в Азії є історія спорудження і розвитку так званих «станцій на пагорбах» або «гірських станцій». Як правило, це були території, придбані у місцевих правителів в результаті тривалих переговорів і складних домовленостей. Декілька десятиліть до того на цих територіях розташовувалися військові пости британської армії, були збудовані санаторії для військових. Солдати, за умовами договорів з місцевими правителями, не мали права заходити в села, ображати жінок, вбивати корів, биків і вивозити яловичину на погорби [25, p. 36].

З часом, ці місця перетворилися на курорти, які пропонували європейцям комфортні умови відпочинку у прохолодному кліматі в межах колоніальних країн. Такі станції були споруджені в Малайзії, Британській Індії, Цейлоні, у голландських, французьких колоніях Азії, в Індокитаї. Часом це були величні розкішні готелі або невеликі котеджи у соснах. Колоністи створювали свій «європейський світ» в місцевостях з прохолодним кліматом, споруджували будинки в європейському стилі, церкви, інші громадські заклади.

Згодом чотири таких гірські станції - Шімла, Дарджілінг, Утакамунд і Маунт-Абу перетворилися на важливі адміністративні центри, неофіційні резиденції місцевої влади. Створені за зразками європейської архітектури, з помірним кліматом вони були популярні серед чиновників і колоністів, які хотіли відпочити від тропічної спеки і вологого клімату. «Ритуальне переселення на пагорби» було невід'ємною характеристикою колоніального життя. Ці місця були настільки комфортними і вишуканими, що власники розраховували на приїзд американських мільйонерів і подальший розвиток індустрії надання послуг.

У 1864 літньою резиденцією Британської Індії та штаб -квартирою британських колоніальних військ стала Шімла - місто в північній Індії, розбудоване в стилі нео-Тюдор та неоготики. Поштовхом до його перетворення з невеличкого селища на розкішний курорт стало придбання британською адміністрацією земель навколо селища. Згодом воно стало місцем перебування головнокомандувача британськими військами в Індії та багатьох департаментів колоніальної британської адміністрації; тут були відкриті школи для дітей вищих станів, відділення банку, проводилися бали та святкування. Місто називали неофіційною «імперською столицею».

У 1896 р. до Шімли була прокладена залізниця (Калка-Шімла) довжиною 96 км на висоті 2169 м над рівнем моря. Залізниця проходить через 103 тунелі (один з яких довжиною 1143 м) та 864 мостів. Колія починає свій підйом практично відразу після відправлення від залізничної станції Калка. «Іграшковий» потяг із 7 вагонів «мчить» через соснові, фікусові, дубові та кленові ліси зі швидкістю 22 км/год. Потяг здійснює підйом з висоти 655 м у Калці до 2076 м у Шімлі. За унікальність інженерних рішень (крутий підйом у вгору на протязі 96 км, найвищий у світі арочний міст у Канох, найдовший у світі тунель у Барогі, залізниця отримала назву «Британська перлина Сходу» і в 2008 р. була внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО [18].

Розбудовуючи ці розкішні селища британці демонстрували своє становище як правителів Індії. Кожна дія була розрахована на зміцнення їхнього домінування. Наприклад, будівництво доріг, залізниць і мостів мало на меті показати надзвичайну технологічну перевагу англійців над «тубільцями». Спорудження «гірських станцій» та спа-центрів було також формою відокремлення колоніальних еліт від місцевих, існувало прагнення не допустити сюди навіть індійських вельмож, хоча з часом індійська аристократія все-таки придбала деякі котеджі та будиночки, які мали високий престиж і дорого оцінювалися.

Проте повністю досягти мети і створити для себе ексклюзивні міста не вдалося, бо британці потребували забезпечення високого рівня комфорту, постачання продуктів харчування, сервісу та послуг, що було можливе тільки з використанням індійської робочої сили.

Розбудова «гірських станцій» змінювала історичний ландшафт, особливо, коли з'являлася можливість започаткування нового виду бізнесу. Таким особливим пріоритетом стало вирощуванням чайних кущів та активізації транскордонної торгівлі. Навколо «станції» Дарджилінг, яка розташовувалася на перехресті важливих торгових шляхів, пасовища поступово поступалися чайним плантаціям - новому прибутковому виду діяльності. Місцеві пастухи були витіснені непальськими мігрантами, яким адміністрація охоче сприяла у поселенні на ці землі. На кінець ХІХ століття більше 90 відсотків працівників на чайних плантаціях становили непальці, а місцеві промисли, традиційне сільське господарство і тваринництво - занепадали [25, р. 89].

«Гірські станції», на відміну від європейські курортних центрів, не розвивали індустрію розваг, вони забезпечували потреби колоніальної еліти у тимчасовому відпочинку в здорових кліматичних умовах, тому тут надавалася перевага у спорудженні реабілітаційних будинків, лікарень, місіонерських офісів, сирітських будинків. З плином часу, зміною структури населення, станції втратили свої переваги через перенаселення та доволі складну шляхову комунікацію.

Поширення інформації про свої колоніальні володіння, необхідність демонстрації здобутків і переваг колоніальної системи супроводжувалося іконографією екзотики далеких країн, культури місцевого населення, історичних руїн, пейзажів [30]. Таким джерелом інформації населення метрополій про життя та культуру колоніальних земель стали поштові, так звані, «колоніальні листівки». Населення Європи на межі ХІХ-ХХ століть не мало уяви про реальності колоніального життя. Поява листівок відразу зробила їх популярним культурним товаром, доступним майже для всіх класів європейського суспільства та ще з можливістю надсилання в різні країни світу.

Перша поштова листівка була надрукована у Франції в 1873 році [13, р. 17]. Листівки виникли на хвилі винаходу та розвитку різних технік, в результаті вдосконалення пристроїв друку, появи мистецтва фотографії, кінематографу та ін. Можливість друку великих тиражів робило вартість екземпляру доволі дешевою. В останні десятиліття ХІХ - початку ХХ століття завдяки популярності листівок серед населення, вони стали новим засобом пізнання світу. Листівка стала одним із найвидатніших елементів, створених у XIX столітті, адже це було не просто зображення: вона містила підпис, посилання на видавця, а при пересилці - поштовий штемпель і короткий текст, написаний відправником.

Листівки тематично фіксували процеси ранньої колоніальної урбанізації, матеріальної культури колоніальних народів, зображення ремісників та торговців за роботою, місцевих жінок, чоловіків та дітей. Листівки мали перевагу над іншими друкованими виданнями, адже їх можна було зберігати як сувенір і перетворити на колекційний предмет. Під час так званого «золотого віку» було надіслано більше 2 млрд. листівок із зображеннями (з 1890 -х до 1920-х років) [32].

Це була данина екзотичному сприйняттю інших культур. Екзотизм був дуже ефективним інструментом імперської влади, оскільки екзотичний блиск колонізованих земель приховував жорстокі обставини їхнього завоювання. Як правило, вони елегантно транслювали утопію та вигадку про далекі колоніальні території. Окремі з листівок мали відвертий расистський характер, експлуатуючи образи підкорених народів.

Найбільша колекція колоніальних листівок зібрана та оприлюднена працівниками Відділу Африки та Близького Сходу Бібліотеки Конгресу США, яка має значну цінність для дослідників. Загалом, це понад 7000 історичних фотолистівок, які документують важливий візуальний запис регіону 1895-1960 років. Більшість зображень листівок були зроблені військовими та колоніальними чиновниками, місіонерами та професійними фотографами [20].

Колоніальний туризм поступово охоплював і місцеве населення. На початку ХХ століття з'явилися ознаки розвитку внутрішнього туризму в країнах Сходу. Це було характерним для Алжиру, Індокитаю. У французькому Індокитаї стрімко зріс туризм у середовищі в'єтнамського середнього класу, чому сприяв розвиток транспорту, збагачення місцевої аристократії та політичні національні програми урядів.

Таким чином, у другій половині ХІХ - початку ХХ століття відбулося становлення та розвиток колоніального туризму. Він став можливим завдяки колоніальній системі управління, яка також мала свій інтерес у окремих формах туристичної діяльності. Колоніальний туризм розвивався завдяки активному капіталістичному освоєнню залежних територій. Розвиток залізничного транспорту, пасажирського суднобудування, системи зв'язку сприяли зближенню віддалених територій метрополій і колоній. Колоніальний туризм розвивався як елітарний, для чого застосувалися політичні, ідеологічні та фінансові інструменти. Він характеризувався ізольованістю та закритістю, базувався на західноєвропейських цінностях і традиціях, які переносилися на території колоній.

Потреба в адаптації до складних кліматичних умов Азії спричинили появу «гірських станцій» - місць з прохолодним кліматом високо в горах, наближеним до європейського. Їх будівництво супроводжувалося створенням транспортної інфраструктури, яка була на рівні найкращих технологічних рівень тих часів. Колоніальні землі популяризувалися засобами художньої та пригодницької літератури, преси та завдяки появі поштових листівок колоніального змісту

Це був підготовчий період для наступного туристичного буму ХХ століття. Саме від другої половини ХІХ ст. починає свою історію масовий туризм, саме тоді напрацьовувалися маркетингові, інформаційні, рекламні прийоми розвитку туристичного бізнесу, поширювався інтерес і престижність далеких подорожей.



Список використаних джерел та літератури

1. Aquino R.S. Towards decolonization tourism and hospitality research in Philippines [Electronic Resource] / R.S. Aquino // Tourism Management Perspectives. - 2019. - Vol. 3. - P. 72-84.

2. Baranowski Sh. Tourism and empire [Electronic Resource] / Sh. Baranowski // Journal of Tourism History. - 2015. - Vol. 7, No 1-2. - P. 100-130.

3. Chambers D. Tourism and decolonization: locating research and self / D. Chambers, C. Buzinde // Annals of Tourism Research. - Sociology. - 2015.- Vol. 51. - P.1-16.

4. Cheer J.M. Tourism and Traditional Culture: Land Diving in Vanuatu [Electronic Resource] / J.M. Cheer, K.J. Reeves, J.H. Laing // Annals of Tourism Research. - 2013. - Vol. 43, No 4. - P. 435-455.

5. Cleveland T. Alluring opportunities: Tourism, Empire, and African Labor in Colonial Mozambique [Electronic Resource] / T. Cleveland. - Cornell Univ. Press, 2023. - 216 p.

6. Colonialism [Electronic resource] / Oxford Dictionary.

7. Davis C.B. Railway imperialism / C.B. Davis, K.E. Wilburn Jr, D.E. Robinson. - Westport Connect., Greemwood Press, 1991. - 248 p.

8. Devine J. Violence and dispossession in tourism development: a critical geographical approach [Electronic Resource] / J. Devine, D. Ojeda // Journal of Sustainable Tourism. - 2017. - Vol 25. - P. 605-617.

9. Effect of colonialism is `still being felt to this day [Electronic resource].

10. Gale Face Green [Electronic resource].

11. Greenough P. Nature fearer, Wild animals in south Asia and the standard of environmental narratives [Electronic Resource] / P. Greenough // Agrarian studies: Synthetic work at the cutting edge (eds. Scott, J.C. and N. Bhatt). - New Haven: Yale University Press, 2001.

12. Higgins-Disbiolles F. The ongoingness of imperialism: The problem of tourism dependency and the promise of radical equality [Electronic resource] / F. Higgins-Disbiolles // Annual of Tourism Research. - 2022. - Vol. 94. - P.1-12.

13. Hoskins J. Postcard from the Edge of Empire: Images and Messages from French Indonesia [Electronic Resource] / J. Hoskins // IIAS Newsletter. - 2007. - No. 44. - P.16-17.

14. Hunter F.R. The Tomas Cook archive for the study of tourism in North America and the Middle East [Electronic Resource] / F.R. Hunter // Middle East Studies Association Bulletin. - 2003. - Vol. 36, No 2. - P.157-164.

15. Hunter F.R. Tourism and Empire: The Thomas Cook & Son Enterprise on the Nile, 1868-1914 [Electronic Resource] / F.R. Hunter // Middle Eastern Studies -2004. - Vol. 40, No 5. - P. 28-54.

16. Hussain Sh. Sports-hunting, Fairness and Colonial Identity: Collaboration and Subversion in the North-western Frontier Region of the British Indian Empire [Electronic Resource] / Sh. Hussain // Conservation & Society. -2010. - Vol. 8, No. 2. - P. 112-126.

17. Jennigs E.T. Colonial Tourism [Electronic Resource] / E.T. Jennigs // The Oxford Hand book on Tourism History, Eric. G.A. Zueglow (ed.), Kevin J. James (ed.). - 2022.

18. Kalka Shimla railway track [Electronic resource].

19. Lawrence A. Continental drift? The current state of golf development in Asia / A. Lawrence. - 2014. - 16 jan. [Electronic resource].

20. Library of Congress. Digital collection. Africana postcard collection [Electronic resource].

21. Linehan D. Colonialism, Tourism and Place global transformation in Tourist Distination [Electronic Resource] / D. Linehan, I.D. Clark, Ph. Xie. - Edward Elgar Publishing Cheltenharm, 2020. - 200 p.

22. Loomba A. Colonialism- postcolonialism [Electronic Resource] / A. Loomba. - London: Routledge, 2015. - 312 p.

23. Man-Eaters of Kumaon [Electronic resource].

24. Mckercher B. Research report: The lingering effect of colonialism on tourist movement [Electronic Resource] / B. Mckercher, L. Decosta // Tourism economics. - 2007. - 13 (3) September. - P. 453-474.

25. Pradhan Q. Empire in the Hills: The Making of Hill Station in Colonial India [Electronic Resource] / Q. Pradhan // Studies in History. - 2007. - Vol. 23 February, Issue (1). - P. 33-91.

26. Railroads, East Asia, and the Pacific [Electronic resource].

27. Said E. Orientalism / E. Said. - New Deli, Pinguin books, 1979. - 368 p.

28. Smith E. Evolution of Cruising [Electronic Resource] / E. Smith. - 2013. - 17 July.

29. Taj Mahal Palace Hotel [Electronic resource].

30. Tan K. «Exotic colonialism» in the Age of the Asian traveler [Electronic Resource] / K. Tan, H. Kan, P. Mura // Tourism Analysis. - 2019. - Vol. 24, No. 2. - P. 243-248 (6).

31. The Debate(s) around Colonialism and the role of the museum of the society: A position paper by the Ethnologisches Museum [Electronic resource].

32. Teulie G. Orientalism and the British Picture Postcard Industry: Popularizing the Empire in Victorian and Edwardian Homes. The Transformative power of the Arts in Victorian and Edwardian Culture and Sociaty / G. Teulie // 58 Congres de la SAES, atelier de la SFEVE, Utopia(s) and Revolution(s).

33. Watson's Hotel [Electronic resource].

34. Zuelow E.G. The Oxford Handbook of Tourism History [Electronic resource] / E.G. Zuelow, K.J. James. - Oxford Univ. Press, 2022.

35. Zuelow E.G. A History of Modern Tourism / E.G. Zuelow. - Palgrave: Bloomsbury Publishing, 2015. - 304 p.



References

1. Aquino, R.S. (2019). Towards decolonization tourism and hospitality research in Philippines, Tourism Management Perspectives, 3, 72-84.

2. Baranowski, Sh. (2015). Tourism and empire, Journal of Tourism History, 7 (1-2), 100130.

3. Chambers, D. & Buzinde, Ch. (2015). Tourism and decolonization: locating research and self, Annals of Tourism Research. Sociology, 51, 1-16. [in English],

4. Cheer, J.M., Reeves, K.J., & Laing, J.H. (2013). Tourism and Traditional Culture: Land Diving in Vanuatu, Annals of Tourism Research, 43 (4), 435-455.

5. Cleveland, T. (2023). Alluring opportunities: Tourism, Empire, and African Labor in Colonial Mozambique. Cornell Univ. Press.

6. Colonialism. Oxford Dictionary.

7. Davis, C.B., WilburJr, K.E., & Robinson, D.E. (1991). Railway imperialism. Westport Connect., Greemwood Press [in English],

8. Devine, J. & Ojeda, D. (2017). Violence and dispossession in tourism development: a critical geographical approach. Journal of Sustainable Tourism, 25, 605-617.

9. Effect of colonialism is `still being felt to this day.

10. Gale Face Green.

11. Greenough, P. (2001) Nature fearer, Wild animals in south Asia and the standard of environmental narratives. Agrarian studies: Synthetic work at the cutting edge (Scott, J.C. & N. Bhatt, eds.). New Haven: Yale University Press.

12. Higgins-Disbiolles, F. (2022). The ongoingness of imperialism: The problem of tourism dependency and the promise of radical equality. Annual of Tourism Research, 94. 103382, 1-12.

13. Hoskins, J. (2007). Postcard from the Edge of Empire: Images and Messages from French Indonesia. IIAS Newsletter, 44, 16-17.

14. Hunter, F.R. (2003). The Tomas Cook archive for the study of tourism in North America and the Middle East. Middle East Studies Association Bulletin, 36 (2), 157-164.

15. Hunter, F.R. (2024). Tourism and Empire: The Thomas Cook & Son Enterprise on the Nile, 1868-1914. Middle Eastern Studies, 40 (5), 28-54.

16. Hussain, Sh. (2010). Sports-hunting, Fairness and Colonial Identity: Collaboration and Subversion in the North-western Frontier Region of the British Indian Empire, Conservation & Society, 8 (2), 112-126.

17. Jennigs, E.T. (2022). Colonial Tourism. The Oxford Hand book on Tourism History, 2022.

18. Kalka Shimla railway track.

19. Lawrence, A. (2014, 16 January). Continental drift? The current state of golf

development in Asia.

20. Library of Congress. Digital collection. Africana postcard collection.

21. Linehan, D., Clark. I.D. & Xie Ph. (2020). Colonialism, Tourism and Place global transformation in Tourist Destination. Edward Elgar Publishing Cheltenharm, 2020.

22. Loomba, A. (2015). Colonialism-postcolonialism. London: Routledge.

23. Man-Eaters of Kumaon.

24. Mckercher, B., & Decosta, L. (2007, September). Research report: The lingering effect of colonialism on tourist movement. Tourism Economics, 13 (3), 453-474.

25. Pradhan, Q. (2007). Empire in the Hills: The Making of Hill Station in Colonial India. Studies in History, 23 (1), 33-91.

26. Railroads, East Asia, and the Pacific.

27. Said, E. (1979). Orientalism. New Deli, Penguin books [in English]

28. Smith, E. (2013, 17 July). Evolution of Cruising.

29. Taj Mahal Palace Hotel.

30. Tan, K., Kan, H., & Mura, P. (2019). Exotic colonialism” in the Age of the Asian traveler. Tourism Analysis, 24 (2), 243-248.

31. The Debate(s) around Colonialism and the role of the museum of the society: A position paper by the Ethnologisches Museum.

32. Teulid, G. (2019). Orientalism and the British Picture Postcard Industry: Popularizing the Empire in Victorian and Edwardian Homes. The Transformative power of the Arts in Victorian and Edwardian Culture and Sociaty. 58 Congres de la SAES, atelier de la SFEVE, Utopia(s) and Revolution(s).

33. Watson's Hotel.

34. Zuelow, E.G., & K.J. James (2022). The Oxford Handbook of Tourism History. Oxford Univ. Press.

35. Zuelow, E.G. (2015). A History of Modern Tourism. Palgrave: Bloomsbury Publishing [in English].

Размещено на Allbest.Ru

...