Історія становлення державного регулювання туристичної галузі в Україні у другій пол. ХХ - на поч. ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія становлення державного регулювання туристичної галузі в Україні у другій пол. ХХ - на поч. ХХІ ст.

Ірина Малацай

Стаття присвячена дослідженню історії становлення державного регулювання у туристичній сфері в Україні, як складової суспільно-політичного та економічного розвитку країни. Визначено особливості щодо управління галуззю за часів входження України до складу СРСР, наявності розгалуженого бюрократично-контролюючого апарату. Основна увага в статті приділена дослідженню історії формування та розвитку державного регулювання туризму від проголошення Незалежності до сьогодення. Наголошується на необхідності виваженого та компетентного підходу до визначення місця та ролі туристичної галузі в умовах викликів сьогодення. Сьогодні незаперечним визнається той факт, що в багатьох країнах світу індустрія туризму давно сформувалась і стабільно розвивається, маючи матеріальну базу і забезпечуючи роботою мільйони людей, що безперечно позитивно впливає на розвиток окремих держав. Останнім часом побудова ринкової моделі економіки в нашій країні вимагає розробки принципово нових підходів щодо формування ефективних механізмів регулювання саме в сфері вітчизняного туризму. В Україні існує ціла низка проблем, які не сприяють розвитку туристичної сфери, призводять до суттєвого руйнування економічних і соціальних відносин в туризмі. Причинами неефективної реалізації конкурентних переваг унікального ресурсного потенціалу України є відсутність цілісної системи публічного управління туризмом у регіонах; підпорядкованість закладів тимчасового розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів різним міністерствам і відомствам; недосконалість і «розпорошеність» нормативно-правової бази; повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; недостатність державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг; недостатність рівня розвитку інформаційної інфраструктури; недосконалість бази даних стосовно об'єктів туристичного спрямування тощо.

Ключові слова: історія, туризм, державне регулювання, Україна, державна політика, туристична галузь.

HISTORY OF STATE REGULATION OF TOURISM INDUSTRY IN UKRAINE IN THE LATER HALF OF XX TO THE BEGINNING OF XXI CENTURY

Iryna Malatsai

The article is devoted to the study of the history of state regulation in the tourist sphere in Ukraine, as a component of socio-political and economic development of the country. The peculiarities of the management of the industry at the time of Ukraine's joining the USSR along with the presence of a bureaucratic and controlling apparatus were determined. The article focuses on the study of the history of the formation and development of state regulation of tourism commencing with the proclamation of Independence to the present. The need for a well-considered and competent approach to determining the place and role of the tourism industry in the current challenges is emphasized. At present, it is the acknowledged fact that in many countries of the world the tourism industry has long been established and is steadily developing, having a material base and providing work to millions of people, which undoubtedly positively influences the development of individual states. In Recent years, building of market economy model in our country requires the development of fundamentally new approaches to the formation of effective regulatory mechanisms in the field of domestic tourism. There is a number of problems in Ukraine that do not contribute to the development of the tourism sector, leading to significant destruction of economic and social relations in tourism industry. The reasons for the inefficient realization of the competitive advantages of Ukraine's unique resource potential are the lack of a comprehensive system of public tourism management in the regions; subordination of establishments for temporary accommodation of tourists as well as sanatorium-resort, health and recreational establishments to different ministries and departments; imperfection and «scattering» of the legal framework; slow rate of growth of investments in the development of the material and financial facilities of tourism industry; lack of state support and a comprehensive approach to the promotion of the national tourism product in the domestic and international market of tourism services; insufficient level of information infrastructure development; imperfection of the database regarding tourist destinations etc.

Keywords: history, tourism, state regulation, Ukraine, state policy, tourism industry.

Беззаперечно, туризм є важливою сферою соціокультурного та економічного розвитку України. У більшості розвинутих країн туристична сфера є провідною галуззю економіки, де поряд із значним приватним сектором туристичного бізнесу існують розвинуті форми державного сектору, а також ефективні засоби державно-правового регулювання правовідносин суб'єктів, що здійснюють туристичну діяльність. В умовах сьогодення беззаперечним є той факт, що відбувається активне втручання держав у конкурентну боротьбу за вплив на міжнародні туристичні потоки через реалізацію державних програм, запровадження нормативної бази та фіскальної політики, сприятливої для індустрії туризму та ефективних механізмів збереження історико-культурних й природних ресурсів. Сьогодні подорожі та відпочинок стали невід'ємною частиною життя населення всіх континентів і, як наслідок, у структурі витрат середньостатис- тичної сім'ї розхід на туристичні послуги - це четверта стаття після харчування, одяг та обслуговування об'єктів нерухомості та автомобіля. За підрахунками ООН кількість туристів у світі ще в 2017 році досягла показника - 1,32 млрд осіб (Алексєєва 2005, с. 3).

Туристична галузь, враховуючи її значний вплив на економічний та соціальний розвиток країни, розгалуженість господарських зв'язків, потребує підтримки регулювання, та контролю з боку держави. Україна об'єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатий історико-культурний, природний та рекреаційний потенціал сприяють зростанню внутрішнього та в'їзного туризму (Кожухівська 2012). Дослідження процесу формування державно-правового регулювання є важливою складовою розуміння своєрідних умов розвитку туристичної галузі в Україні у продовж другої половини ХХ - на початку ХХІ століть.

Значний внесок у дослідження проблем становлення державно-правового регулювання туристичної діяльності, формування державної туристичної політики, створення ефективних механізмів регулювання на національному, регіональному та місцевому рівнях зробили Ю. В. Алексєєва (Алексєєва 2004), М. М. Біль (Біль 2011), А. М. Близнюк, Л. І. Давиденко, Н. Й. Коніщев (Близнюк, Давиденко, Коніщев 2007), В. Г Герасименко, О. Л. Михайлюк (Герасименко, Михай- люк 2019), Є. В. Козловський (Козловський 2008), Л. А. Пал (Пал 1999) та інші. Різноманітність досліджуваних питань туристичної галузі підтверджує складність, актуальність та неоднозначність означеної теми. Однак слід наголосити, що ціла низка аспектів державно-правового регулювання розвитку туризму в Україні ще не має об'єктивного та всебічного відображення в науковій літературі: це, зокрема роль, функції та повноваження держави (уповноважених органів державної влади), ефективність застосування правових норм тощо. Сьогодні надзвичайно актуальним є також питання наукового обґрунтування місця та ролі туристичної сфери в системі соціально-економічних пріоритетів, вироблення теоретичних основ формування туристичної політики та механізмів її практичної реалізації. Адже туризм являє собою важливий чинник, що сприяє досягненню взаєморозуміння між різними мовними, релігійними і національними групами, зміцненню національної єдності і культурної інтеграції.

Зважаючи на місце та роль туризму в житті суспільства, багато держав проголосили туристичну індустрію одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки. Саме це стало потужнім поштовхом, який активізував розвиток економіки багатьох країн, сприяв подоланню криз, став стимулом та джерелом надходжень коштів для охорони природного та розбудови соціального середовища, підтримки культурного різноманіття.

В повоєнні роки в СРСР сформувалась досить складна система стратегічного та оперативного регулювання туризму. Організація туризму в Україні одночасно покладалася на різні відомства. Необхідно наголосити, що найбільш вагомий внесок у розвиток галузі зробила єдина туристична система профспілок, оперативне управління якою здійснювала Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях (УРРТЕ). Стратегічне управління туристичним господарством республіки, та всі основні рекомендації, поради, установки надходили з Москви. У зв'язку з розвитком туристичного руху в країні, а також збільшенням чисельності іноземців, що бажали відвідати республіку, виникла необхідність створення [на той час] сучасної туристичної індустрії. При цьому застосовувалися, в основному, екстенсивні методи без урахування сучасних досліджень вчених і даних соціологічних досліджень. Плануючи розвиток галузі «від досягнутого», залишались поза увагою реальні проблеми основних суб'єктів галузі. Внаслідок цього низькими були культура і якість обслуговування туристів, не ефективно використовувалася матеріально-технічна база, повільно вводилися в експлуатацію нові і затягувалася на роки реконструкція існуючих об'єктів.

В СРСР державну політику в галузі туризму проводила Всесоюзна центральна рада професійних спілок (ВЦРПС) та Головне управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР Основні задачі туризму полягали в оздоровленні та культурно-пізнавальному інформуванні населення. Туристичні організації не підлягали оподаткуванню, у тому числі, і на прибуток. Із державних, профспілкових бюджетів, фондів підприємств виділялися значні суми на розвиток матеріально-технічної бази, придбання пільгових путівок, дотації туристичним організаціям. За радянських часів питання туризму в Україні постійно регулювала ціла низка державних установ: Державний комітет СРСР з іноземного туризму, який в Україні був представлений Головним управлінням по іноземному туризму при Раді Міністрів Української РСР, Українська республіканська рада з туризму та екскурсій, що входила до складу Української ради професійних спілок, Бюро міжнародного молодіжного туризму (БММТ) «Супутник» ЦК ЛКСМУ, а також міністерства, що мали підвідомчі туристичні заклади - всього понад 20 міністерств, відомств і громадських організацій (Абрамов, Тонкошкур 2010, с. 129-130)

Із здобуттям Україною незалежності загальносоюзну вертикаль було порушено, але в межах республіки аналогічна структура управління туристичною індустрією в цілому зберіглася. Деякою мірою на той час організаційна система мала певні переваги: в умовах ринкових перетворень туристично-рекреаційна сфера вимагала чималих інвестиційних ресурсів і капіталовкладення міністерств та відомств, які забезпечували значну частину фінансування галузі. Разом з тим все більш наочними ставали недоліки такої організації управління на макроеконо- мічному рівні, пов'язані, насамперед, з ігноруванням системного підходу до управління. Окремі елементи структури галузі розпочали свою внутрішню реорганізацію, при цьому не координуючи свої дії. Єдиний орган державного управління в галузі - Головне управління по іноземному туризму при Раді Міністрів України - припинив своє існування ще в 1989 р., й на його базі була створена державна корпорація «Укрінтур», але за обсягами її діяльності, туризм посідав другорядне місце. Водночас «Інтурист», БММТ «Супутник» та «Укрпрофтур», втративши державну опіку, відносно швидко адаптувалися до нових ринкових умов шляхом роздержавлення та акціонування туристичних об'єктів. У 1989-1993 рр. процеси переходу України до ринкових економічних відносин призвели до погіршення балансу в'їзного та виїзного туристичних потоків, що призвело до руйнації важливих складових інфраструктури галузі, а саме: розпаду соці- ально-орієнтованих внутрішнього та молодіжного туризму, відтоку значних валютних коштів за кордон, погіршення матеріальної бази. Була зруйнована система напрацьованих зв'язків щодо формування і реалізації турів й система кадрового забезпечення (Матвієнко 2014, с. 19).

Завдяки керованості процесів, у 90-ті роки ХХ ст. туризм почав відроджуватися на системній основі. Характерною рисою даного етапу стала інтенсивна правотворчість з питань туризму, й широка розгалуженість його норм, що й спричинило певні колізії, стихійність, наявність прогалин в правовому регулюванні окремих аспектів туристичних відносин. Водночас потрібно наголосити, що ці кроки сприяли розвитку туристичної галузі, по-перше, було уточнено місце і роль туризму як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури й економіки, а по-друге, вперше за багато років в законодавчому порядку було сформовано термінологічно-понятійний апарат у сфері туризму, визначено ключові поняття, на яких будуються туристичні відносини. Закономірним результатом стала ситуація, коли, незважаючи на відкритість кордонів, у 1992 р. Україну відвідали лише 120 тис. іноземців, що майже втричі менше, тоді як у середині 80-х років ХХ ст. щорічно відвідувало понад 500 тис. туристів. У той саме час майже 10 млн. українських громадян виїжджало за кордон, переважно у так звані «шоп-тури». Внаслідок недостатньо контрольованої ситуації держава втратила майже 80% валютних надходжень від іноземного туризму. Ці процеси також спричинили розпад системи соціально орієнтованого внутрішнього туризму і руйнування важливих складових інфраструктури галузі (Федорченко, Дьорова 2002, с. 106).

Для пошуку шляхів виходу з кризи у травні 1993 р. був створений Державний комітет по туризму України, як вищий інституційний орган системи управління вітчизняною туристичною галуззю, безпосередньо підпорядкований Кабінету Міністрів України. Головними заходами Дер- жкомтуризму щодо формування системи державного регулювання туризму були: формування нормативно-правової бази для регулювання туристичної діяльності; розробка стратегічного плану розвитку галузі (Кабінетом Міністрів України затвердив Програму розвитку туризму на 1995-2005 рр., з 1995 р. в туристичній галузі запроваджено державну статистичну звітність);

введення з 1994 р. ліцензування туристичних підприємств; створення системи Генеральних агентств Держкомтуризму в регіонах на базі державних туристичних підприємств - регіональних підрозділів колишньої системи «Інтуристу»; сприяння туристичним підприємствам України щодо їх виходу на міжнародний ринок шляхом активізації виставкової діяльності (у 1994 р. започатковано проведення щорічних Міжнародних туристичних виставок) (Матвієнко 2014, с. 20). державний туристичний управління

З прийняттям Закону України «Про туризм» у 1995 році ситуація поліпшилась. На той час в Україні туристичну діяльність провадила велика кількість суб'єктів господарювання, відносини в цій галузі розвивалися хаотично й неконтрольовано із застосуванням принципів і методів, що склалися ще за радянських часів. Однак з часом у процесі реалізації норм Закону почали виникати суперечності, насамперед, між контролюючими органами та суб'єктами туристичної діяльності, що призводило до необґрунтованих санкцій, вимог, а при застосуванні норм податкового законодавства взагалі нехтувалась специфіка туристичної діяльності. Крім того, законодавчо не було враховано й позицію таких суб'єктів туристичної діяльності, як туроператори та турагенти. Тому питання правового статусу цієї категорії учасників туристичного ринку визначалися підзаконними нормативними актами, наприклад Ліцензійними умовами провадження діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг. В результаті ситуації, що склалась, Верховною Радою України 18 листопада 2003 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм», який враховував нагальні потреби галузі, світовий досвід та рекомендаційні норми директив Європейського Союзу та документів Всесвітньої туристської організації. (Указ Президента України «Положення про Державну туристичну адміністрацію України» від 11 квітня 2002 року).

Завдяки цим та іншим заходам вдалося дещо упорядкувати діяльність у сфері організації надання туристичних послуг, зокрема значною мірою виведено діяльність туристичних фірм з «тіні», суттєво зменшити кількість шахрайських схем при організації подорожей за кордон, розширити асортимент та якість послуг. Водночас було виявлено окремі недоліки в системі організації державного управління та здійснення регулювання галуззю. Зокрема, поява центрального органу управління туристичною галуззю остаточно не розв'язала проблему багато- відомчості в туристичній індустрії України, хоча кількість відомств, що регулювали діяльність туристично-рекреаційних підприємств, зменшилася на той час до 14 державних і недержавних структур. Логічною спробою подолання розосередженості регулюючого впливу держави на функціонування туристичної галузі стало створення в 1996 р. Національної Ради по туризму. Однак роль та повноваження цього органу були номінальними, що пов'язано з рядом як суб'єктивних, так і об'єктивних чинників. Усвідомлення недосконалості існуючої системи управління та започаткування в середині 90-х рр. в Україні адміністративної реформи призвели до зміни структури управління туризмом у 1998-1999 рр. Водночас висувались нарікання відносно неналежного виконання чи взагалі невиконання завдань, поставлених перед Держкомтуризмом. Утім, його ліквідація згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 193 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» та утворення Державного комітету молодіжної політики, спорту та туризму на базі трьох державних комітетів України не могли бути розцінені однозначно схвально. В регіонах, відповідно, також відбулося об'єднання структурних підрозділів облдержадміністрації, що відали питаннями цих трьох сфер (Указ Президента України «Про внесення змін до схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року).

Подальша практика довела хибність такої політики, повністю дотаційні молодіжна та фізкультурно-спортивна сфери відсунули туристичну галузь на другий план. Тому у 2000 р. була зроблена спроба виокремити туристичну політику і в складі Держкоммолодьспорттуризму України утворений урядовий орган державного управління - Державний департамент туризму. Прогнозованим наслідком усвідомлення проблем, що виникли в українській туристичній галузі, стала реорганізація Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму та створення Державного департаменту туризму, що діяв у його складі, центрального органу державної виконавчої влади - Державної туристичної адміністрації України (Держтурадміністрації). (Указ Президента України «Положення про Державну туристичну адміністрацію України» від 11 квітня 2002 року) Ця подія засвідчила активізацію політики держави щодо підтримки розвитку туризму, створення нових механізмів формування та просування національного туристичного продукту. Крім того, в 2003 р. до відання Держтурадміністрації були передані окремі повноваження щодо регулювання в курортній сфері. У 2004 р. з набуттям чинності нової редакції Закону України «Про туризм» Національна Рада по туризму була ліквідована (Закон України «Про туризм»).

Проте, потрясіння в галузі туризму щодо реформування організаційної структури державного управління в ній на цьому не закінчилися. Відповідно до Указу Президента України, Держ- турадміністрацію України і Міністерство культури та мистецтв України було реорганізовано у новостворене Міністерство культури і туризму України, у складі якого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 564 був створений урядовий орган державного управління - Державну службу туризму і курортів (Указ Президента України «Про Положення про Міністерство культури і туризму України» від 2 грудня 2005 року). На 2010 р. центральним органом виконавчої влади в галузі туризму стало Державне агентство України з туризму і курортів (ДАУТК), яке підпорядковувалося на той час віце-прем'єр міністру України - міністру інфраструктури України С. І. Кубів (Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року»).

Основними завданнями департаменту були та залишаються: забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері туризму та курортів; забезпечення розроблення та виконання програм розвитку туризму та курортів в Україні; забезпечення координації міжрегіональної співпраці з питань туризму та курортів; сприяння розвитку внутрішнього та в'їзного туризму; забезпечення розгляду клопотання про оголошення природних територій курортними; забезпечення створення та ведення Державного кадастру природних територій курортів; забезпечення встановлення відповідних категорій об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо); оформлення та видача свідоцтва про встановлення об'єктам туристичної інфраструктури відповідної категорії; забезпечення створення та ведення реєстру свідоцтв про встановлення категорій об'єктам туристичної інфраструктури; забезпечення відповідно до законодавства ліцензування туроператорської діяльності; забезпечення ведення Ліцензійного реєстру суб'єктів туроператорської діяльності; забезпечення здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарювання вимог ліцензійних умов проведення туроператорської діяльності; участь у здійсненні стандартизації туристичних послуг та об'єктів туристичної інфраструктури (готелі, інші об'єкти, призначені для надання послуг з розміщення, заклади харчування, курортні заклади тощо); участь у представлені країни в міжнародних туристичних організаціях і на міжнародних туристичних заходах; поширення інформації про Україну та її туристичні можливості на міжнародному туристичному ринку.(Наказ Міністерства економічного розвитку України від 22.07.2016 № 1202 «Про затвердження Положення про департамент туризму та курортів»).

На сьогодні, у результаті реформування міністерств та інших органів влади, яке відбувається останні кілька років, з вересня 2019 р. Департамент туризму та курортів є структурним підрозділом новоствореного Міністерства економіки, торгівлі та сільського господарства України. За умов розуміння важливості туристичної галузі, як одного з ключових напрямків соціально-економічного розвитку України, все ж буде визначено чільне місце у структурі державних органів управління. За умови кваліфікованої праці цілого ряду спеціалістів у туристичної галузі України є всі шанси показати свою важливість у соціально-економічному розвитку держави. Варто зазначити, що практично в усіх розвинутих країнах світу є центральний орган виконавчої влади, відповідальний за розвиток туризму. Фінансування розвитку туризму за рахунок державного бюджету у провідних державах світу, як мінімум у 50-100 разів перевищує суми витрат, закладених у держбюджеті України в попередні роки (Галасюк 2016, с. 2) Для економічного зростання нашої держави, цей галузевий напрямок має вагоме значення. Адже туризм в Україні, особливо враховуючи природно-рекреаційні ресурси, може стати тією цариною, що сприятиме створенню десятків тисяч робочих місць, покращити добробут цілих регіонів, стати більш зрозумілою для європейської спільноти. Іноземні туристи все частіше їдуть в Україну, і в зведений бюджет України від підприємств туристичної галузі в 2018 році надійшло 4,2 млрд гривень. Це в 2,5 більше, ніж роком раніше (1,7 млрд гривень в 2017 році). Надходження від суб'єктів господарювання туристичної галузі до зведеного бюджету держави в 2018 році зросли на 250%. Було 1,7 млрд грн., а зараз ми отримали 4,2 млрд грн. (Сьогодні 2019, 10 квітня).

Отже з вищевикладеної історії становлення державно-правового регулювання туристичної галузі в Україні можна з впевненістю зазначити, що цей процес ще не завершений. Не можна заперечити й те, що на розвиток галузі впливають події в суспільно-політичному житті, а як наслідок - економічні негаразди. Поки, що відсутність чіткої структури управління туристичною галуззю України призвела до ситуації, коли країна з багатим туристично-рекреаційним потенціалом, історичним спадком світової ваги не може у повному обсязі реалізувати себе, як об'єкт туристичної діяльності, як туристична країна. Однак, є впевненість в тому, що з відновленням цілісності України, туристична галузь буде виведена у одну з передових, яка сприятиме економічному зростанню нашої держави.

Список джерел та літератури

АБРАМОВ, В. В., ТОНКОШКУР, М. В., 2011, Історія туризму. Харків: ХНАМГ.

АЛЕКСЕЄВА, Ю. В., 2004, Вплив державної політики на розвиток туристичної галузі України //. Актуальні проблеми внутрішньої політики. Збірник наук. праць Київ, № 1, с. 103-107.

АЛЄКСЄЄВА, Ю. В., 2005, Державне регулювання розвитку туристичної галузі України в контексті досвіду Франції: автореф. дис... канд. наук з держ. упр. Одеса.

БІЛЬ, М. М., 2011, Механізм державного управління туристичною галуззю на реґіональному рівні: теоре- тико-прикладний аспект. Львів. Режим доступу: http://ird.gov.ua/irdp/p20110801.pdf БЛИЗНЮК, А. М., ДАВИДЕНКО, Л. І., КОНІЩЕВ, Н. Й., 2007, Механізми державного регулювання сфери туризму: сутність і шляхи удосконалення. Вісник ДІТБ. Серія: Економіка, організація і управління підприємствами (в туристичній сфері). Донецьк, № 11, с. 76-84.

ГАЛАСЮК ,С. С., 2016, Проблеми управління сферою туризму України в умовах сьогодення. Режим доступу: http://dspace.oneu.edu.Ua/jspui/bitstream/123456789/3534/1

ГЕРАСИМЕНКО, В. Г., МИХАЙЛЮК, О. Л., 2019, Державне регулювання сфери туризму України в контексті процесів євроінтеграції. Київ: ФОП Гуляєва В. М.

Доходи України від туризму зросли в 2,5 рази. Економічні новини Економіка // Сьогодні. - 2019. - 10 квітня. Режим доступу: https://ukr.segodnya.ua/economics/enews/dohody-ukrainy-ot-turizma-vyrosli-v-2-5-raza-1250970.html Закон України «Про туризм». Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/324/95-

%D0%B2%D1%80

КОЖУХІВСЬКА, Р Б., 2012, Туризм в Україні: стан, фактори та перспектива розвитку. Інноваційна економіка. № 29. Режим доступу: https://tourlib.net/statti_ukr/kozhuhivska.htm.

КОЗЛОВСЬКИЙ, Є. В., 2008, Державне регулювання в галузі туризму: становлення та розвиток в Україні: aвтореф. дис... канд. наук з держ. упр.: Національна академія державного управління при Президентові України. Київ. Режим доступу: http://tourlib.net/aref_tourism/kozlovsky.htm.

МАТВІЄНКО, А., 2014, Державно правове регулювання туристичної галузі в Україні: історичний аспект. Юридична Україна, № 2, с. 19-23.

Наказ Міністерства економічного розвитку України від 22.07.2016 №1202 «Про затвердження Положення про департамент туризму та курортів». Режим доступу: https://ips.ligazakon.net/document/view/ ME160971?an

ПАЛ, Л. А.,1999, Аналіз державної політики. Пер. з англ. І. Дзюб. К.: Основи.

Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку туризму та курортів на період до 2022 року» від 1 серпня 2013 р. № 638-р. Режим доступу: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-2013-%D1%80

Указ Президента України «Про внесення змін до схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 року № 1573 (1573/99). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/sh ow/1784/2005

Указ Президента України «Положення про Державну туристичну адміністрацію України» від 11 квітня

2002 року № 331/2002. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/331/2002

Указ Президента України «Про Положення про Міністерство культури і туризму України» від 2 грудня

2005 року № 1688/2005. Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/U1688_05.html

ФЕДОРЧЕНКО, В. К., ДЬОРОВА, Т А., 2002. Історія туризму в Україні. К.: Вища школа. Режим доступу:

http://tourlib.net/books_history/fedorchenko61.htm

References

ABRAMOV, V. V., TONKOSHKUR, M. V., 2011, Istoriia turyzmu [History of tourism]. Kharkiv: KhNAMH. [In Ukrainian]. ALEKSEIEVA, YU. V., 2004, Vplyv derzhavnoi polityky na rozvytok turystychnoi haluzi Ukrainy [The influence of state policy on the development of the tourism industry in Ukraine. In: Current issues of domestic policy]. Aktualni problemy vnutrishnoi polityky: Zb. nauk, pr. Kyiv, № 1, s. 103-107. [In Ukrainian].

ALIEKSIEIEVA, Yu. V., 2005, Derzhavne rehuliuvannia rozvytku turystychnoi haluzi Ukrainy v konteksti dosvidu Frantsii [State regulation of tourism industry development in Ukraine in the context of France experience]. PhD Dissertation. Odesa. [In Ukrainian].

BIL, M. M., 2011, Mekhanizm derzhavnoho upravlinnia turystychnoiu haluzziu na regionalnomu rivni: teoretyko- prykladnyi aspekt [The mechanism of state management of the tourism industry at the regional level: theoretical and applied aspect]. Lviv, 228 s. Available from: http://ird.gov.ua/irdp/p20110801.pdf [In Ukrainian]. BLYZNIUK, A. M., DAVYDENKO, L. I., KONISHCHEV, N. I., 2007, Mekhanizmy derzhavnoho rehuliuvannia sfery turyzmu: sutnist i shliakhy udoskonalennia [Mechanisms of state regulation of tourism: the essence and ways of improvement.]. Visnyk DITB. Seriia: Ekonomika, orhanizatsiia i upravlinnia pidpryiemstvamy (v turystychnii sferi). Donetsk, № 11, s. 76-84. [In Ukrainian].

HERASYMENKO, V. H., MYKHAILIUK, O. L., 2019, Derzhavne rehuliuvannia sfery turyzmu Ukrainy v konteksti protsesiv yevrointehratsii [State regulation of tourism in Ukraine in the context of European integration processes]. Kyiv: FOP Huliaieva V. M. [In Ukrainian].

Dokhody Ukrainy vid turyzmu zrosly v 2,5 razy. Ekonomichni novyny Ekonomika [Ukraine's tourism revenue increased 2.5 times. Economic News Economy]. Siohodni, 2019, 10 kvitnia. Available from: https://ukr. segodnya.ua/economics/enews/dohody-ukrainy-ot-turizma-vyrosli-v-2-5-raza-1250970.html [In Ukrainian]. Zakon Ukrainy «Pro turyzm» [Law of Ukraine «On Tourism»]. Available from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/ru/324/95-%D0%B2%D1%80 [In Ukrainian].

KOZHUKHIVSKA, R. B., 2012, Turyzm v Ukraini: stan, faktory ta perspektyva rozvytku [Tourism in Ukraine: state, factors and prospect of development]. Innovative economy. № 29. Available from: https://tourlib.net/ statti_eng/kozhuhivska.htm [In Ukrainian].

KOZLOVSKYI, YE. V., 2008, Derzhavne rehuliuvannia v haluzi turyzmu: stanovlennia ta rozvytok v Ukraini [State regulation in the field of tourism: formation and development in Ukraine]. PhD Dissertation. Natsionalna akademiia derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy. Kyiv, Available from: http://tourlib.net/aref_ tourism/kozlovsky.htm [In Ukrainian].

MATVIIENKO, A., 2014, Derzhavno pravove rehuliuvannia turystychnoi haluzi v Ukraini: istorychnyi aspekt [State regulation of tourism industry in Ukraine: historical aspect]. Yurydychna Ukraina, № 2, s. 19-23. [In Ukrainian]. Nakaz Ministerstva ekonomichnoho rozvytku Ukrainy vid 22.07.2016 № 1202 «Pro zatverdzhennia Polozhennia pro departament turyzmu ta kurortiv» [Order of the Ministry of Economic Development of Ukraine from July 22, 2016 № 1202 «On approval of the Regulations on the Department of Tourism and Resorts»]. Available from: https://ips.ligazakon.net/document/view/ME160971?an [In Ukrainian].

PAL, L. A., 1999, Analiz derzhavnoi polityky [Analysis of public policy]. Translated from English by I. Dziub, K.: Osnovy. [In Ukrainian].

Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pro skhvalennia Kontseptsii Derzhavnoi tsilovoi prohramy rozvytku turyzmu ta kurortiv na period do 2022 roku» vid 1 serpnia 2013 r. № 638-r/ [Ordinance of the Cabinet of Ministers of Ukraine «On Approval of the Concept of the State Target Program for the Development of Tourism and Resorts for the Period up to 2022» of August 1,2013 № 638-p]. Available from: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/638-2013-%D1%80 [In Ukrainian].

Ukaz Prezydenta Ukrainy «Polozhennia pro Derzhavnu turystychnu administratsiiu Ukrainy» vid 11 kvitnia 2002 roku N 331/2002 [Decree of the President of Ukraine «Regulations on the State Tourism Administration of Ukraine» of April 11,2002 N 331/2002]. Available from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/331/2002 [In Ukrainian].

Ukaz Prezydenta Ukrainy «Pro Polozhennia pro Ministerstvo kultury i turyzmu Ukrainy» vid 2 hrudnia 2005 roku N 1688/2005 [Decree of the President of Ukraine «On the Regulation on the Ministry of Culture and Tourism of Ukraine» of December 2, 2005 N 1688/2005]. Available from: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/ link1/U1688_05.html [In Ukrainian].

FEDORCHENKO, V.K., DOROVA ,T. A., 2002, Istoriia turyzmu v Ukraini [History of tourism in Ukraine]. K.: Vyshcha shkola. Available from: http://tourlib.net/books_history/fedorchenko61.htm [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru/