Козацьке бароко в сакральній архітектурі Києво-Подолу: геотуристичний потенціал

Cossack baroque in the sacred architecture of Kyiv's Podil: geotourist potential

Ihor Smyrnov, DSc (Geogr.), Prof. Olha Lubitseva, DSc (Geogr.), Prof.; Taras Shevchenko National University of Kyiv

The original architectural and tourist features of the sacred architecture of Kyiv's Podil, which it acquired during the time of the hetmanship in Ukraine in the XVII-XVIII centuries, are revealed. After Kyiv received the Magdeburg right in 1494, Kyiv-Podil became the largest cultural, educational and religious center of Ukraine for several centuries, which was reflected in the construction of a significant number of sacred objects - churches and monasteries in the Ukrainian (or Cossack, Mazepa's) Baroque style. This still underestimated tourist potential of Kyiv's Podil, as the uncrowned capital of Hetman Ukraine of the XVII-XVIII centuries, and as a "reserve" of Ukrainian medieval sacred architecture, is the subject of research, the results of which are presented in this article. Emphasized contribution of the hetmans of Ukraine, namely Samiylo Kishka, Petro Konashevich-Sagaidachny, Bohdan Khmelnytskyi and Ivan Mazepa in the development of medieval Kyiv's Podil and its Ukrainian Orthodox church architecture.

A comparison of the architectural dominants of the medieval sacred architecture of the Ukrainian Orthodox Kyiv-Podol and the Roman Catholic architecture in the city of Kamianets-Podilskyi in the XVII-XVIII centuries, which have great tourist potential for the development and restoration of the tourism industry in Ukraine after the war, is carried out. Attention is drawn to the underestimation of the objects of sacred medieval architecture of Kyiv's Podil in the Cossack Baroque style both for the development of tourism in the city of Kyiv and for the education of school youth on the example of their destruction during Soviet times and the possibilities of restoring the memory of it in independent Ukraine (the church of St. Nicholas the Good - Lyceum № 100 "Podil"). The importance of the development of the tourist destination "Kyiv's Podil" for the purpose of tourist relief in the center of Kyiv and its main street Khreshchatyk is emphasized, the geologistical mechanism of such relief is outlined (use of a Pedestrian and bicycle bridge, Funicular, Subway, Alley of Artists and Landscape Alley, staircase system).

Keywords: Kyiv's Podil, sacred architecture, Cossack Baroque Style, Ukrainian hetmans, location of churches, optimization of tourist flows.

Вступ

Як відомо, історичний Київ поділявся на Верхнє (Горішнє) та Нижнє місто (Поділ). Верхньому місту історично постійно не везло: його руйнували татаро-монголи у ХІІІ ст., більшовицька влада у 1930-х рр., радянські підпільники та нацисти у Другій світовій війні. Післявоєнне відновлення практично повністю змінило Верхнє місто, зокрема головну вулицю Хрещатик і прилеглі райони. Натомість Києво-Поділ історична доля врятувала, і сьогодні ми можем побачити тут середньовічний Київ (тому що Поділ був його "серцем": адміністративним, сакральним, культурним, освітнім, торговельно-економічним і транспортним) - особливо після навали 1240 р. військ хана Батия, коли було зруйновано Верхнє місто.

Після отримання 1494 р. Києвом магдебурзького права Києво-Поділ на декілька століть(!) став найбільшим культурно- освітнім і релігійним центром України. Про кожен із вищезгаданих аспектів функціонування Києво-Подолу можна і треба говорити окремо - є про що, але у цій роботі ми розглядаємо адміністративно-сакральний Поділ, який до кінця ХІХ ст. виконував функцію центру Київського магістрату. У статті ми намагалися розкрити недооцінений туристичний потенціал Києво-Подолу як некоронованої столиці гетьманської України XVII-XVIII ст., зокрема як "заповідника" української сакральної архітектури у стилі українського (козацького, мазепинського) бароко, а також акцентувати внесок гетьманів України, а саме Самійла Кішки, Петра Конашевича-Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи у розбудову середньовічного Києво-Подолу та його церковної православної архітектури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій полягав в опрацюванні наявної літератури з архітектурної спадщини Києва і Києво-Подолу зокрема. Складність тут полягала в тому, що спогадів та зображень Києво-Подолу з XVII-XVIII ст. залишилось небагато. Тим ціннішими є праці І.Б. Гирича "Київ: люди та будинки" (2018), Т. Плихневич (2019), Ф. Ернста "Київ: Провідник" (1930, передрук 2022), путівники з культурної спадщини Києва, офіційний сайт Подільської РВА, екскурсії тощо.

Проаналізовані джерела дозволили виконати аналіз стану й розміщення українських православних церков Подолу, зробити висновок стосовно домінації стилю козацького бароко в їхній архітектурі, зазначити внесок українських гетьманів у їхнє спорудження, пояснити, що термін "козацьке бароко" означає поширення цього глибоко національного українського архітектурного стилю не тільки на сакральні споруди (церкви та дзвіниці), але й на особливості зведення та оздоблення військово-козацьких об'єктів (напр., будинку полкової канцелярії в м. Козельці Чернігівської обл.), а також цивільно-житлових будинків (музей "Будинок війта" в Києво- Подолі). Нарешті, окреслити значення розвитку дестинації "Києво-Поділ" для запобігання явища овертуризму в середмісті Києва, зокрема на вул. Хрещатик на сьогодні. Приміром, у праці І.Б. Гирича корисним для теми статті є окремий розділ "Поділ. Контрактова площа - центр магдебурзького міста", присвячений "Магістратському Подолу", його визначним архітектурно-сакральним домінантам - українським православним церквам; стаття Т. Плихневич присвячена враженням від подорожі до Києва майбутнього першого президента Венесуельської республіки Франсіско де Міранда в 1787 р.; книга Ф. Ернста (видання 1930, передрук 2022 р.) цінна тим, що нагадує ті церкви Подолу, які були знищені більшовицькою владою пізніше, у 1930-х рр. Мета статті - розкрити недооцінений туристичний потенціал дестинації "Києво-Поділ", зокрема його сакральної архітектури у стилі козацького бароко, та визначити шляхи інтенсифікації її застосування як для розвитку туризму, так і для виховання молоді, як-от шкільної, у національно-патріотичному дусі, що є надзвичайно актуальним у сучасних умовах російсько-української війни.

Результати

Отже, за Середньовіччя функцію центру Києва перейняв на себе Поділ. Він набув свою особливу міську структури як середньовічного міста (рис. 1): центральну ринкову площу (Житньоторзьку, нині Контрактову), головну вулицю (Покровську, пізніше нею стане Олександрі- вська, нині Сагайдачного), торговельні ряди (Гостинний двір), міський магістрат (не зберігся), ярмарковий будинок - театр (Контрактовий дім), міський суд (колишній будинок купця Сухоти), вищий навчальний заклад (Київська академія, нині Національний університет "Києво-Могилянська академія"), пожежну стражу з каланчею, в'язницю (як же без неї), цвинтар (особливість Подолу - цвинтар розміщувався на горі Щекавиця зі Всехсвятською церквою, зруйнованою більшовиками у 1930-х).

Нарешті - велику кількість православних монастирів і церков (Братський монастир, Богоявленський собор, Святодухівська церква, Катерининський грецький монастир із дзвінницею, Петропавлівський монастир, Флорівський жіночий монастир, Притисько-Микільська церква, По-кровська, Миколи Доброго (дзвіниця), Набережно- Микільська, Іллінська, Хрестовоздвижинська (Buildings of Kyiv-Podolu, 2020). Серед утрачених церков Подолу внаслідок руйнацій більшовицького періоду вказують на Воскресенську (одну з найдавніших кам'яних церков Києво-Подолу), Миколи Доброго, церкву Костянтина і Єлени (на честь Візантійського імператора та його дружини, прилучених до сонму святих), Введенську та Микільсько- Йорданську церкви. Зі зруйнованих церков Подолу на сьогодні відновлено лише Успенський храм ікони Богородиці Пірогощої, церкву Різдва Христового на Поштовій площі та дзвіницю Катерининського грецького монастиря на Контрактовій площі (Guide to the cultural heritage of Kyiv, 2023).

На черзі - відновлення знаменитого Мазепиного собору Богоявленського монастиря (де був похований П. Конашевич-Сагайдачний) - головну святиню Києво-Могилянської академії. Клірові відомості Київської консисторії 1917 р. зафіксували на Подолі понад 20 церков, нині ми не маємо і половини (Hyrych, 2018).

Рис. 1. Контрактова (Житньоторзька) площа - центр Києво-Подолу (Guide to the cultural heritage of Kyiv, 2023)

Спогадів і зображень Києва й Києво-Подолу з XVIIXVIII ст. залишилось небагато. Тим цінніші враження іноземців, які відвідували Київ наприкінці XVIII ст. Зокрема, це стосується перебування в Києві майбутнього першого президента Венесуельської республіки Франсиско де Міранда в 1787 р., який у своєму щоденнику, що він ретельно вів протягом своєї подорожі до Києва, зазначав, що якщо дивитись із Верхнього міста, Поділ являв собою скупчення золотих церковних маківок, які прекрасно гармоніювали з навколишніми будівлями. Він оглянув деякі "із багатьох подільських церков". Однією з найгарніших, на його думку, була Братська церква "із брамою, вівтарем, масивними срібними люстрами і фресками".

Поблизу від неї Міранда підмітив "прекрасний масивний будинок університету, що належав до монастиря" - це, звісно, знаменита Києво-Могилянська академія, перший вищий навчальний заклад у східнослов'янських землях. Але на той час академія вже була в занепаді. Хоча велика будівля містила багато аудиторій, а також велику залу для зборів учених, але щоденно, за словами Міранди, користувались лише декількома приміщеннями першого поверху, при чому одне з них було відведене для занять граматикою, арифметикою і географією. Братську церкву зруйнували 1935 р., а "Могилянка" знову є одним із провідних вишів України. У будинку, про який згадував Міранда, нині розміщується бібліотека, а зала для вчених зборів більше не є порожньою - використовується за призначенням. Міранді сподобалась Андріївська церква - і зовнішній вигляд, і розташування, і внутрішнє оздоблення. Останньою в списку "туристичних об'єктів" виявилась подільська ратуша, де міський голова влаштував прийом. Ратушу заморський гість не розгледів, а її будинок до сьогодні не зберігся (Plykhnevych, 2019). Характерною особливістю архітектурного стилю практично всіх церков Києво-Подолу є їхнє оформлення відповідно до канонів українського (його ще називають мазепинським або козацьким) бароко.

Сакральні споруди були, власне, маркером державної належності міста або території, тому що кожна держава мала, особливо за середньовіччя, свою панівну релігію, відповідно і будувала належні сакральні об'єкти. Таке твердження повністю витримується щодо сакральних об'єктів Подолу, оскільки за польської влади (у першій половині Х7ІІ ст.) на Подолі ще існували католицькі орденські монастирі-кляштори (домініканський, бернардинський, єзуїтський, францисканський) та Латинський костел, але всі вони зникли за Хмельниччини і більше не відновлювалися. У результаті домінуючим стилем церковного будівництва Києво-Подолу стало і залишається українське (мазепинське або козацьке) бароко.

Для порівняння: у м. Кам'янці-Подільському, який у середньовіччі (XIV--XVIIL ст.) перебував під владою Речі Посполитої, офіційною релігією якої було римсько-католицьке християнство, домінантними спорудами Старого міста і нині залишаються католицькі костели, монастирі із дзвінницями. Це:

• Кафедральний собор св. Петра і Павла (по-місцевому Петропавлівський костел) із дзвіницею оборонного типу - той, до якого прибудований мусульманський мінарет, що існує і на сьогодні;

• Домініканський монастир з костелом і дзвіницею;

• Тринітарський і Францисканський костели;

• дзвіниця оборонного типу Вірменського костелу (або церкви, останню було зруйновано у 1930-ті рр.);

• нарешті, вежа будівлі міського магістрату.

Тоді ж, XVI-XVIII ст., своєрідною візитною карткою міста став "католицький мур" - фасад міста, якщо в'їжджати до нього із західного напрямку, через Замковий міст (із Кракова, Варшави, Львова), що складався зі зведених над глибоким каньйоном р. Смотрич ланцюжка католицьких монастирів і костелів: монастиря дів-доміні-канок (на цьому місті на сьогодні роташовано Вірменський бастіон), Францисканського, Тринітарського, Єзуїтського, Кафедрального Петропавлівського, Кармелітського костелів, палацу Потоцьких (куди був перенесений із попереднього місця кляштор домініканок). На цьому місці нині - Турецький бастіон (Plamenytska O., 2005).

Отже, "візитною карткою" середньовічного Подолу, якщо дивитись з Верхнього міста, була велика концентрація (понад 20) златоверхих православних українських церков (інших не було!), споруджених за канонами козацького бароко українськими архітекторами І. Григорови- чем-Барським і С. Ковніром. Хоча історичний Поділ і не зазнав значних воєнних руйнувань у минулі часи, але над ним постійно "нависали" дві інші великі загрози: повені з боку Дніпра та пожежі, від яких регулярно страждала дерев'яна цивільна забудова (остання відбулася 1811 р., після якої і утворилася сучасна міська структура Києво-Подолу). За цих умов тільки кам'яні муровані церкви Подолу змогли встояти зі збереженням свого архітектурного стилю. Отже, на сьогодні вони залишаються зразками українського християнського сакрального зодчества ХVІІ-XVІІІ ст., яке радикально відрізняється від т зв. московського церковного типу архітектури.

Також особливістю українських церков Подолу є їхні народні, "домашні" назви, пов'язані з певними подіями або з розміщенням закладів. Приміром, Притисько-Микільська церква свою назву пов'язує з легендою, що ніби то злодій, який намагався вкрасти церковне начиння з патронажною іконою, не зміг пролізти крізь віконний отвір, оскільки образ чудотворного Миколи "притис" невдаху крадія до рами і той з несподіванки отримав серцевий напад (Hyrych, 2018) (рис. 2).

Рис. 2. Притисько-Микільська церква (авторська світлина)

Рис. 3. Набережно-Микільська церква із дзвіницею (авторська світлина)

А Набережно-Микільська церква своєю назвою завдячує близькості до Дніпра (рис. 3). До речі, ця церква нині розташована під кутом до вулиці Г. Сковороди, що свідчить про давність її побудови - ще до повені 1811 р. Цікавою є генеза назви церкви Миколи Доброго (рис. 4). Вона була споруджена коштом гетьмана Самійла Кішки, який після 25 років турецького полону повернувся на батьківщину і 1600 р. на знак подяки Господу за спасіння збудував церкву та шпиталь, де лікували як багатих, так і бідних, тому церква й отримала в народі таку назву. До сьогодні вціліла лише дзвіниця, яка розміщується за сучасною адресою - вул. Покровська, 6 (знаходиться в ямі глибиною 3 м, рис. 5). Стіни ями викладено камінням і з поверхні вулиці на її дно ведуть сходи.

Глибина ями показує товщину культурного шару, який "наріс" на Подолі за останні декілька століть (для порівняння: культурний шар біля Софії Київської становить 1 м, а біля Муру плачу в Єрусалимі - 13 м). Саму ж церкву Миколи Доброго було знищено більшовиками 1935 р., на її місці споруджено школу. На сьогодні в цьому будинку (зведеному у модному тоді стилі конструктивізму) знаходиться престижний київський ліцей № 100 "Поділ" (рис. 6). Але на стінах будівлі немає і згадки ні про її попередницю - церкву Миколи Доброго, ні про фундатора церкви - українського гетьмана С. Кішку. Нам здається, що меморіальна таблиця із зображенням церкви та інформацією про її фундатора, а також трагічну долю цього сакрального об'єкта (який є унікальним, тому що це перша церква на Подолі, пов'язана з ім'ям гетьмана України), була б дуже доречною. Чому б до назви ліцею не додати "імені гетьмана України С. Кішки" та не поставити погруддя гетьмана напроти входу до школи? Встановили ж за радянських часів погруддя О. Пушкіна напроти входу до Автодорожнього інституту (нині Транспортний університет. Де "сонце російської поезії" О. Пушкін і де автотранспорт України?). Усе це, на нашу думкою, сприяло б національно- патріотичному вихованню учнівської молоді. Цікаво, чи на уроках з історії та географії України в цьому ліцеї згадується трагічна історія руйнування церкви Миколи Доброго, інших церков Подолу та Києва за більшовицької влади та появи сучасної будівлі ліцею?

Напроти розміщується найбільша церква Покровської вулиці з однойменною назвою Покровська (рис. 7).

Рис. 4. Церква Миколи Доброго (зруйнована 1935 р.) (Guide to the cultural heritage of Kyiv, 2023)

Рис. 5. Дзвіниця церкви Миколи Доброгона вул. Покровська, 6 (сучасна світлина) (Guide to the cultural heritage of Kyiv, 2023)

Рис. 6. Будинок сучасного київського ліцею № 100 "Поділ", зведеного на місці зруйнованої церкви Миколи Доброго (авторська світлина)

Рис. 7. Покровська церква (авторська світлина)