Особливості розвитку координаційних здібностей юних волейболістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості розвитку координаційних здібностей юних волейболістів

Євген Бондаренко

(студент II курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету фізичного виховання)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Бабенко А. Л.

Анотація

У статті обґрунтована важливість та розглянуті особливості розвитку координаційних здібностей дітей 12-15 років, які займаються волейболом. На основі аналізу праць науковців визначені завдання розвитку волейболу на сучасному етапі. проаналізовані методи й засоби ефективного розвитку координаційних здібностей юних волейболістів та обґрунтовані фактори, які їх обумовлюють.

Ключові слова: волейбол, методика, координаційні здібності, розвиток, фізична підготовленість.

Постановка проблеми

Повномасштабна війна, розв'язана Росією проти України, значно ускладнила розвиток спорту, в тому числі й волейболу. Проте український волейбол продовжує розвиватися навіть у таких складних умовах. Федерація волейболу України активно працює над популяризацією волейболу та розвитком цього виду спорту в умовах війни, над розвитком дитячого та юнацького волейболу. Відбуваються всеукраїнські змагання з волейболу серед дитячих та юнацьких команд. Чоловіча та жіноча збірні України виступають на міжнародній арені. Так, у сезоні-2023 жіноча збірна вдруге в історії українського волейболу виграла Золоту Євролігу (вперше це сталося ще у 2017 році); посіла четверте місце на дебютному Кубку претенденток; на чемпіонаті Європи дійшла до 1/8 фіналу, поступившись збірній Чехії; в олімпійській кваліфікації, на жаль, посіла шосте місце в групі, що не дозволить нашій збірній представляти Україну на літніх Олімпійських іграх-2024 у Парижі. У сезоні-2023 чоловіча збірна теж, на жаль, не змогла пройти кваліфікацію на Олімпіаду-2024, програвши Німеччині в останньому турі. Втім, здобула «срібло» у Золотій Євролізі-2023, посіла третє місце у Кубку претендентів, дісталася до 1/4 фіналу чемпіонату Європи.

Звичайно, війна внесла свої корективи в розвиток волейболу в Україні: багато спортивних споруд пошкоджено або зруйновано в результаті бойових дій; багато тренерів та спортсменів вимушені були виїхати з країни; фінансування спорту зменшилося та залишається нестабільним. Проте, незважаючи на складні сучасні реалії розвитку України, український волейбол, який має славну історію, продовжує розвиватися, має велике майбутнє й може досягати високих успіхів на міжнародній арені. Потрібно зберегти й примножити той великий потенціал українського волейболу, який накопичувався роками. І значну, особливу увагу треба зосередити на розвиток юнацького волейболу, підтримати юних спортсменів та їх тренерів, що прагнуть здобути спортивних висот у цьому виді спорту.

Аналіз досліджень і публікацій

Запорукою успішної підготовки спортсменів у сучасних умовах є ефективні методи організації навчально-тренувального процесу, запровадження сучасних технологій, а також урахування індивідуальних та вікових особливостей юних спортсменів. Дослідження проблеми підготовки спортсменів-волейболістів проводять цілий ряд українських науковців, тренерів. Вони єдині в думці, що волейбол - історично сформована командна спортивна гра, яка вирізняється видовищним ефектом, емоційністю, і вимагає від учасників прояву різноманітних фізичних і рухових навичків, інтелектуальних здібностей, моральних і вольових здібностей. Найбільш яскрава тенденція розвитку сучасного волейболу обумовлена багатьма факторами: швидкістю пересування на майданчику, активністю форм захисту, покращенням функціональних і технічних можливостей волейболістів, психологічним настроєм на ведення гри у високому темпі. Усе це потребує постійного вдосконалення методики підготовки волейболістів із урахуванням сучасних потреб та обставин. Але водночас із удосконаленням технічної та тактичної майстерності, необхідно приділяти велику увагу підвищенню рівня фізичної підготовки: витривалості, швидкості, стрибучості, спритності. Висока техніка, досконала тактика та високий рівень фізичної підготовленості, - запорука успіху команди на змаганнях.

Особливе місце займає розвиток та удосконалення координаційних здібностей волейболістів, оскільки ця гра характеризується швидкою зміною ситуацій, у яких точність, швидкість повинна знаходитись у тісній взаємодії з координацією рухів.

Т. Устінова, О. Прекурат, Р. Бойчук, С. Сапрун, С. Корнієнко, С. Марченко, В. Боєчко, С. Сапрун, С. Корнієнко, Т. Скалій, Н. Нестерчук, І. Сидорук, І. Зарічнюк, Д. Чоповський та ін., розуміючи важливість розвитку такої фізичної якості у волейболістів, спрямували свої дослідження на пошук ефективних засобів, методик, методичних прийомів, на створення збалансованих навчальних програм. Так, Т. Устінова, О. Прекурат, розробляючи методику розвитку координаційних здібностей юних волейболістів, акцентують увагу на тому, що «координаційні здібності серед інших фізичних здібностей займають особливе місце, а розвиток та вдосконалення координаційних здібностей є однією з найважливіших і невід'ємних складових процесу підготовки волейбольних резервів. Упровадження в практику методики координаційної підготовки волейболістів сприятиме швидкому та якісному засвоєнню елементів техніки гри у волейбол» [4, c. 153].

Р. Бойчук спрямував свої дослідження на пошук підходів щодо підвищення ефективності процесу початкового навчання юних волейболістів шляхом цілеспрямованого розвитку координаційних здібностей. Він стверджує, що «розробка питань координаційної підготовки у волейболі на початковому етапі тренування, визначення структури координаційних здібностей юних волейболістів та їх діагностика сприятимуть підвищенню ефективності процесу підготовки волейбольних резервів і взаємозв'язку між ними» [1, С.48].

Однак проблема розвитку координаційних здібностей юних волейболістів потребує подальшого дослідження, оскільки залишається ще цілих ряд нерозв'язаних питань. Серед них питання моделювання раціональних методик координаційної підготовки, підвищення їх ефективності та вплив на функціонування організму юних спортсменів.

Мета статті полягає в тому, щоб визначити засоби й методи розвитку координаційних здібностей юних волейболістів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Координація у волейболі - це складна комплексна якість спортсмена виконувати певну рухову дію, яка виявляється у погодженні, тісній взаємодії м'язів, реакції, уваги, техніки виконання руху, прогнозування подальших дій. Тобто, це комплексна здатність спортсмена до прояву високого рівня сили, швидкості у сполученні з координацією рухів і точністю. Наприклад, прийом м'яча нальоту. У волейболі (як і в інших видах спортивних ігор) надзвичайно важливим для спортсмена є уміння швидко й раціонально перебудувати свою рухову діяльність до швидкої зміни обставин гри - темпу, ритму, тактики тощо. координаційний здібність волейболіст

Науковці визначають кілька типів координації:

Нейром'язова координація. Здатність м'язів злагоджено та синхронно працювати разом, щоб забезпечити плавне та точне виконання рухів. Це включає в себе роботу мозку, нервів і м'язів.

Сенсомоторна (психомоторна) координація. Здатність використовувати інформацію від органів чуття (таких як зір, слух і дотик) для контролю рухів та приймати правильні рішення в динамічних умовах

Основними компонентами координаційних здібностей є:

Рівновага -здатність утримувати тіло в стійкому положенні при виконанні стрибків, переміщень, ударів.

Спритність - здатність швидко змінювати напрямок руху, реагувати на несподівані дії суперника.

Реакція - здатність швидко сприймати ігровий сигнал та реагувати на нього адекватним чином.

Просторове орієнтування - здатність визначати своє положення на майданчику відносно м'яча, партнерів та суперників.

Координація рухів - здатність узгоджувати роботу різних м'язових груп для виконання складних технічних прийомів.

Високий рівень координаційних здібностей має великий вплив на результативність ігрової діяльності. Він дозволяє волейболістам:

Ефективно виконувати всі технічні прийоми: атаку, захист, передачі.

Швидко переміщатися на майданчику: займати вигідні позиції, допомагати партнерам.

Взаємодіяти з партнерами: чітко й злагоджено виконувати командні дії.

Швидко реагувати на ігрові ситуації: приймати правильні рішення в умовах дефіциту часу.

У результаті багатолітньої широкої й плідної наукової роботи вітчизняних та зарубіжних спеціалістів накопичено багатий досвід підготовки спортсменів-волейболістів. Учені, які займаються проблемою підготовки кваліфікованих волейболістів, одностайні в думці, що впровадження в тренувальний процес якісної методики розвитку координаційних здібностей сприятиме швидкому й ефективному засвоєнню та удосконаленню технічних прийомів гри.

Але розробка ефективної методики розвитку координаційних здібностей можлива лише за умови глибоких знань статевих і вікових особливостей спортсменів. Дослідники в галузі спортивно-педагогічних та медико-біологічних наук наголошують на тому, що лише знання психологічних, фізіологічних, біохімічних властивостей організму певного вікового періоду дозволить фахівцям із фізичної культури грамотно, обґрунтовано й ефективно створити систему фізичних вправ для розвитку тієї чи іншої фізичної якості, відрегулювати періоди навантаження та відпочинку.

Важливим є період з 10-11 до 14-15 років, який визначається психологами як підлітковий період, як перехідний період від дитинства до дорослості, як період завершення дитинства, виростання з нього. О. П. Сергєєнкова, О. А. Столярчук, О. П. Коханова, О. В. Пасєка зазначають, що «це період, коли спостерігаються суттєві зрушення суб'єкта в напрямку дорослішання», «це вік, який характеризується бурхливими, але нерівномірними темпами зростання організму та фізіологічними змінами» [3, с.185].

У фізичному вихованні це період з чітко визначеною сенситивністю, тобто, підвищеною сприйнятливістю організму дитини до певних видів фізичних навантажень. Цей феномен обумовлений інтенсивним розвитком нервової системи, м'язів, кісток, вестибулярного апарату тощо. Також цей період характеризується покращенням аналізаторів (зорового, слухового, тактильного). А у фізичному вихованні аналізатори відіграють важливу роль, оскільки вони, сприймаючи інформацію з навколишнього чи внутрішнього середовища і передаючи її в головний мозок, забезпечують контроль за рухами, які здійснює спортсмен, а саме:

Зоровий аналізатор дозволяє бачити поле, партнерів, м'яч, снаряди.

Слуховий аналізатор допомагає орієнтуватися по звуку, наприклад, свистку тренера, команд партнерів, впливає на емоційний стан і темп рухів.

Вестибулярний аналізатор відповідає за рівновагу і координацію, орієнтацію в просторі.

Пропріорецептори дають інформацію про положення тіла в просторі.

Аналізатори сприймають інформацію про результат руху, що дозволяє його коригувати і вдосконалювати, а отже вони забезпечують успішне виконання фізичних вправ. Наприклад, при киданні м'яча зоровий аналізатор контролює траєкторію польоту, а м'язово-суглобове відчуття - силу кидка. Крім того, аналізатори сприймають емоції інших людей, а це може впливати на мотивацію і результативність заняття. Наприклад, підтримка тренера і партнерів може підвищити працездатність, вселити віру у власні можливості. Аналізатори забезпечують контроль за рухами (зоровий, слуховий, вестибулярний, пропріоцептивний аналізатори забезпечують координацію рухів, рівновагу, орієнтацію в просторі), відчуття м'язового напруження (пропріоцептивний аналізатор дає інформацію про положення тіла в просторі, силу м'язового скорочення, що важливо для розвитку силових здібностей). відчуття дотику (тактильний аналізатор дає інформацію про властивості предметів, що важливо для розвитку координації та спритності), відчуття болю (больовий аналізатор сигналізує про травму, що дозволяє запобігти її посиленню).

Отже, період 10-15 років вкрай важливо використовувати для максимального розвитку фізичних здібностей дітей. Цей період сприятливий і для розвитку координаційних здібностей, тому що:

Збільшення м'язової маси та сили дає можливість виконувати більш складні координаційні вправи.

Покращення роботи вестибулярного апарату веде до кращої рівноваги та орієнтації в просторі.

Розвиток м'язово-суглобової чутливості дозволяє краще відчувати положення тіла та координувати рухи.

Підвищення швидкості реакції дає можливість швидше реагувати на зміни середовища та вносити корективи в рухи.

Збільшення обсягу уваги та пам'яті дозволяє краще концентруватися на виконанні складних координаційних завдань.

Основні особливості розвитку координаційних здібностей у цьому віці виявляються у тому, що:

Збільшується точність і домірність рухів: діти стають більш вправними, їм легше виконувати складні координаційні завдання, такі як кидання м'яча в ціль, ходьба по колоді, стрибки через скакалку.

Покращується рівновага: діти краще тримаються на одній нозі, ходять по вузькій дошці, їздять на велосипеді.

Розвивається спритність: діти стають більш швидкими, маневреними, їм легше змінювати напрямок руху, ловити м'яч, ухилятися від перешкод.

Підвищується здатність до переключення рухів: діти легше переходять від одного виду руху до іншого, наприклад, від бігу до стрибка, від стрибка до ходьби тощо.

Разом із тим, дослідники зазначають, що це період інтенсивного, але нерівномірного й різного за рівнем розвитку координаційних здібностей. І пов'язано це з тим, що у дітей цього віку спостерігаються яскраво виражені індивідуальні та статеві відмінності, на які мають безпосередній вплив генетичні фактори, рівень фізичної активності, різноманітність рухової діяльності, стан здоров'я, мотиваційний та емоційний стани тощо. Так, наприклад, дослідники встановили, що дівчата, як правило мають кращу координацію рук і пальців, а хлопці - кращу координацію ніг і тулуба.

Методика розвитку координаційних здібностей у волейболі визначається розумінням того, що у цій грі вони необхідні для виконання складних рухових дій при переміщенні спортсмена на майданчику (стрибки, ривки, зміна напрямку руху), при володінні м'ячем (прийом м'яча, передача, напад, блокування) та при взаємодії з партнерами (синхронність командних дій). У зв'язку із цим, методика повинна передбачити розвиток як загальних координаційних здібностей, так і розвиток та вдосконалення специфічних координаційних здібностей, характерних саме для гри у волейбол. Розвитку загальної координації сприяють вправи з м'ячем (жонглювання м'ячем, кидки м'яча в ціль, удари м'ячем об стіну), акробатичні вправи (перекиди, стійки на руках), ходьба та біг із різними завданнями (зміна темпу, напрямку, ходьба колодою, стрибки через скакалку). Розвиток спеціальної координації досягається шляхом упровадження в навчально- тренувальний процес вправ на координацію рук і очей (кидки і лов м'яча, передачі м'яча партнеру), вправи на координацію рук і ніг (нападаючі удари, блокування), вправи на розвиток вестибулярної стійкості (обертання, гойдання, перекиди), а також різноманітні імітаційні вправи (імітація нападів, блокувань, передач).

Отже, методики розвитку координаційних здібностей повинні включати раціонально підібрані фізичні вправи та адекватні методи їх виконання з урахуванням вікових, індивідуальних, фізіологічних особливостей та бути спрямованими на вирішення конкретних завдань навчально-тренувального заняття. Науковці зазначають, що «вправи для розвитку координаційних здібностей варто застосовувати на кожному занятті, у визначеному співвідношенні, починаючи із вступної частини, звертаючи увагу на їх гармонійне поєднання з вправами, спрямованими на розвиток рухових якостей дітей» [2, с. 121].

Існує багато вправ, які допомагають розвивати кожен із зазначених вище основних компонентів координаційних здібностей юних волейболістів:

Вправи на рівновагу: ходьба по гойдалці, по гімнастичній лаві, стрибки на одній нозі, балансування на одній нозі, балансування на фітболі.

Вправи на спритність: човниковий біг, стрибки через скакалку, переміщення з різними предметами, зміна напрямку за сигналом, чехарда, різні естафети.

Вправи на швидкість реакції: кидки та лов м'яча в русі, імітація ігрових ситуацій. кидки та лов м'яча з партнером, реагування на світлові та звукові сигнали.

Вправи на просторове орієнтування: переміщення по майданчику з закритими очима, переміщення по майданчику за сигналом, кидки м'яча в ціль, імітація ігрових ситуацій.

Вправи на координацію рухів: жонглювання м'ячем, кидки та передачі м'яча в парах і трійках, кидки м'яча в ціль, ведення м'яча (ногою, рукою, двома руками т ін.).

Важливо пам'ятати, що розвиток координаційних здібностей - це тривалий процес, який потребує систематичної роботи та регулярних занять, вправи повинні бути цікавими та різноманітними й підібрані відповідно до віку, фізичної підготовленості та рівня розвитку координаційних здібностей юних волейболістів, важливо дотримуватися принципу поступового збільшення складності вправ.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Розвиток координаційних здібностей юних волейболістів є важливою складовою процесу їхньої підготовки й сприяє удосконаленню техніки гри. Подальші дослідження можуть здійснюватися у напрямку аналізу, розробки та перевірки ефективності комплексної системи розвитку координаційних здібностей юних спортсменів -волейболістів на етапі початкової підготовки, а також на наступних етапах їхнього спортивного тренування.

Список використаних джерел

1. Бойчук Р. Координаційна підготовка у волейболі на початковому етапі тренування. Молода спортивна наука України. 2008. T.I. С. 46-50.

2. Нестерчук Н. Є., Сидорук І. О., Зарічнюк І. Р., Чоповський Д. П. Розвиток координаційних здібностей дітей молодшого шкільного віку. Rehabilitation and Recreation. Рівне, 2022. № 13. С. 121-125.

3. Сергєєнкова О. П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В. Вікова психологія. К., 2012. 376 с.

4. Устінова Т. Б., Прекурат О. О. Методика розвитку координаційних здібностей юних волейболістів на етапі початкової підготовки. Педагогіка, психологія, та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. 2009. № 8. С. 153-156.

Размещено на Allbest.ru