Mercedes-Benz

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему

Mercedes-Benz

мерседес автомобіль вантажівка дизель

28 червня 1926 р. відбулося злиття двох старих німецьких автомобільних фірм - Акціонерного моторного суспільства Даймлера - Даймлер Моторен-гезелльшафт (Daimler-Motoren-Gesellschaft) з Штутгарту і Бенц і Компанія (Benz und Cie.) з Мангейму. В результаті народився відомий в світі концерн Даймлер-бенц АГ (Daimler-Benz AG), що випускає всім добре знайомі автомобілі мазкі Мерседес-бенц. Відразу ж після об'єднання вантажівки виготовляли тільки на колишньому підприємстві Бенца в Гаггенау, а заводи Даймлера в Мангеймі і Марієнфельде тимчасово не використовувалися.

Після об'єднання від колишніх програм обох партнерів практично нічого не залишилося. Застарілу гамму DC/DR фірми Даймлер ліквідовували, а єдиним нагадуванням про Бенце залишилася 5-тонна вантажівка Мерседес -Бенц L5 (колишній Бенц 5CN) з 70-сильним мотором. Вже в 1926 р. була закладена нова гамма. Спочатку вона включала дві моделі L1 і 12 вантажопідйомністю 1,0 і 2,5 т з бензиновими двигунами в 50-55 л.с., 3-ступінчастою коробкою, карданним приводом і пневматичними шинами. У 1927 р. з'явилася 5-тонної 3-осный вантажівки Мерседес N5 (6x4) з 6-циліндровим 100-сильним мотором, гальмами на всіх колесах і компресором для підкачки шин, а також низькорамне полукапотноє шасі NJ5 для сміттєвозів і пожежних машин. З перших днів існування нової компанії була введена типова індексація моделей. Бортові вантажівки отримали індекс L з цифровим покажчиком їх вантажопідйомності в тоннах, самоскиди - До, повноприводні варіанти - А, автобуси - Про, а пізніших беськапотниє виконань і сідельних тягачів мали індекси Р і S. З 1929 г.единственную цифру в маркіровці замінили на чотиризначне число. Тепер гамма складалася з семи базових моделей від L1000 до L5000 вантажопідйомністю від 750 кг до 5 т, оснащених б-циліндровимі карбюраторними моторами потужністю 48-110 л.с.

Після короткого забуття дизельного двигуна, що з'явився на вантажівці Бенц в 1924 р., роботи в цьому напрямі продовжили конструктори Даймлер-бенца Ганс Нібель (Harts Nibel) і Фрідріх Наллінгер (Friedrich Nallinger). По їх замовленню в 1927 р. Роберт Бош (Robert Bosch) розробив нову форсунку і удосконалив процес передкамерного смесеобразованія. За зразком мотора Бенц все подальші дизелі Даймлер-бенц, що працювали на низькосортному нафтовому паливі, так званих важких маслах, отримували індекс ОМ - скорочення від Ольмотор (Olmotor - масляний або нафтовий двигун).

Перший власний дизель ОМ5 був 6-циліндровим передкамерним (8550 см3, 60 л.с. при 1300 об/мин) і мав масу 630 кг У 1928 р. його встановили на 3-осном вантажівці Мерседес N56 (6x4) з карданним приводом обох задніх мостів, що розвивав швидкість 45 км/ч. Величезні витрати на розробку дизелів і невисокий попит на такі машини породили у керівництва компанії негативне відношення до них. До 1932 р. дизелі застосовувалися в основному на 5-тонних вантажівках Мерседес L5000, а для важчих використовували бензиновий двигун Майбах (Maybach) V12 потужністю 150 л.с.

Криза кінця 20-х рр. примусила Даймлер-бенц скоротити об'єм виробництва з 3800 до 1600 вантажівок. До кінця 1930 р. положення вдалося виправити, упровадивши недорогу гамму Lo2000/2500 для міських перевезень. На ній застосовувалися уніфіковані бензиновий і дизельний двигуни серії ОМ59 (3760 см3), що мали однакову потужність 55 л. с. і переваги останнього, що довели: дизель витрачав 13 л палива, бензиновий варіант -22л на 100 км.

Не без істотної фінансової допомоги Даймлер-бенца до влади прийшов Адольф Гітлер, що сприяв видачі йому крупних державних замовлень, що супроводжувалися вигідними пільгами. Це привело до швидкого перетворення компанії Даймлер-бенц на найбільший німецький машинобудівний концерн. Вже з 1933 р. його діяльність і програму фактично визначав представник национал-социалістічеськой партії, введений в правління концерну.

У 1933 р. в програмі Даймлер-бенца з'явилися чергові дизельні вантажівки Lo2750 і Lo3500 (65-95 л.с.), причому на останньому випробовувався 8-циліндровий дизель потужністю 150~200 л.с., об'ємний нагнітач, що вперше отримав, Руті (Roots). Через рік з'явився автомобіль L5000 з 10-літровим дизелем ОМ79 в 120 л.с. і 5-ступінчастою коробкою передач. У 1934 р. було виготовлено 5600 вантажівок, а з 1935 р. включився в роботу завод в Мангеймі, що випускав повноприводні моделі LA3000/4500 (4x4). Реконструйований завод в Марієнфельде також приступив до виробництва автомобілів підвищеної прохідності LG40IO з 100-сильним дизелем і 8-ступінчастою коробкою передач. В середині 30-х рр. почалося виробництво нової гамми на 1-4 т (моделі від L1100 до L3750) з карбюраторними або дизельними моторами в 45-95 л.с., а також важкого сімейства, включаючого 2- і 3-осные моделей L6500, L8500 і 17-тонний L10000 (6x4) з колісною базою 5750 мм і всіма односхилими шинами. Останній оснащувався 6-циліндровими 150-сильними дизелями ОМ54 або ОМ57 (11,2 і 12,5 л) і 4-ступінчастою коробкою передач, мав масу 7,5 т і розвивав швидкість 75 км/ч. На базі сімейства були створені самоскиди LK і баластні тягачі LZ з укороченою базою (3150-3650 мм).

До 1937 р. концерн Даймлер-бенц, виготовивши близько 10 тис. вантажівок, став найбільшим в Германії виготівником дизельних машин і вийшов в лідери серед європейських фірм.

Новинкою 1937 р. стала 1,5-тонна вантажівка L1500, що випускалася в Мангеймі. Його пропонували з бензиновим 2,2-літровим мотором в 45 л.с. або новим 4-циліндровим дизелем ОМ138 (2545 см3, 47 л.с.) і 4-ступінчастою коробкою передач від серійних легкових автомобілів Мерседес-бенц. Він розвивав найвищу серед вантажівок мерседес швидкість -80 км/ч. Одночасно почалося виготовлення оновлених серій L2000, L2500 і L3000 з різними типами двигунів в 60-100 л.с. До 1939 р. програма складалася виключно з дизельних, а також газогенераторних машин вантажопідйомністю 3,0-6,5 т.С середини 30-х рр. Даймлер-бенц різко активізував роботи над військовою технікою. У 1938 р. випуск армійських машин перевищив об'єм виробництва цивільних вантажівок, а з 1940 р. майже все виробництво було переведене на виготовлення військової продукції. В1941 р. з'явився остання цивільна вантажівка L4500S з дизелем ОМ67/4 в 112 л.с., 5-ступінчастою коробкою передач і комбінованою гальмівною системою: передні колеса мали гідравлічний привід, задні - пневматичний. Під час війни Даймлер-бенц випускав армійські варіанти цивільних машин L1500A (4x4) і L4500, а з 1942 р. в Мангеймі почалася збірка 3-тонної вантажівки L701 з 68-сильним бензиновим мотором - аналога автомобіля Опель Бліц (Opel Blitz). На заводах концерну випускали також напівгусеничні бронетранспортери і тягачі, танки всіх серій, включаючи важкі Пантера (Panther), самохідні артилерійські установки і авіаційні мотори.

В кінці війни всі підприємства концерну Даймлер-бенц сильно постраждали від бомбардувань і наземних бойових дій. Заводи в Зіндель-фінгене, Унтертюркхайме і Гаг-генау були зруйновані на 70-85% і позбулися 50-70% свого верстатного парку. Підприємство в Мангеймі постраждало всього на 20%, але заводи під Берліном виявилися стертими з лиця землі. Проте катастрофічні результати вдалося зменшити, оскільки незадовго до закінчення війни найбільш важливе і дороге устаткування було заховане в таємних запасниках - в шахтних штольнях, печерах і залізничних тунелях.

У перший післявоєнний час в цехах, що збереглися, проводився ремонт автомобілів для окупаційних властей. Вже літом 1945 р. в Мангеймі поновилася збірка вантажівок L701. Майже одночасно запрацювали цехи в Гаггенау, де збирали довоєнну машину L4500S. У 1948 р. в Унтертюркхайме інженер Вільгельм Хаспель (Wilhelm Haspel) розробив першу післявоєнну вантажівку L3250 з швидкохідним передкамерним 6-циліндровим 4,6-літровим дизелем ОМ312 в 90 л.с., створеним на основі старого бензинового мотора від Опеля Бліц.

Автомобіль мав зварну раму із сталевих профілів, 5-ступінчасту коробку передач і гідропривід всіх гальм. Не дивлячись на поспішність робіт, вантажівка вийшла омень вдалим і послужив базої для цілого сімейства, що випускалося близько 20 років. В1949 р. його очолив 3,5-тонний автомобіль L3500, до якого через два роки додалися повноприводні варіанти, - бортовою LA3500, самоскид LAK3500 і пожежне шасі LAF3500 (4x4). У 1950~53 рр. цю гамму продовжили могутніші машини L4500, L5500 і L6500, що випускалися в Гаггенау і Марієн-фельде. Їх обладнали новими 6-циліндровими моторами в 100-145 л.с. і хромованим облицюванням похилої радіатора. Особливо вдалим був L6500, що відтіснив з ринку продукцію головних конкурентів, - фірм Хеншель (Hens-chel) і Крупп (Krupp). Його 8,3-літровий двигун ОМ315, що відрізнявся дуже низькою галасливістю, встановили на гумових подушках, нова 6-ступінчаста коробка мала синхронізатори, сидіння водія вперше регулювалося в подовжньому напрямі. Вантажівка розвивала достатньо високу для свого класу швидкість - 70 км/ч.

З 1952 р. випускався його посилений варіант L6600 із збільшеною кабіною для дальніх рейсів, визнаний одній з найкрасивіших і комфортніших важких машин Німеччини. У та ж час в програму Даймлер-бенца включили універсальне шасі Унімог (Unimog) 4x4 з двигуном в 25 л. с., історії яких присвячується окремий розділ енциклопедії.

1954 р. вважається відправною крапкою в створенні майбутньої різноманітної програми вантажівок Мерседес-бенц. Все почалося з легкої модернізації і перейменування попередніх серій. Чотири базові моделі вантажівок Мерседес від L3500 до L6600 отримали тризначні цифрові індекси L311, L312, L325 і L315 відповідно, що указували на тип встановленого на них двигуна. Конструкція вантажівок Мерседес практично не змінилася, але з часом їх вантажопідйомність і потужність зросли, з'явилися варіанти з кабіною над двигуном LP і з приводом на всі колеса LA. У 1954 р. на 4,6-літровому дизельному двигуні пожежного шасі L311F вперше з'явився турбонагнітач, що підвищив потужність з 100 до 115 л.с. С1956 р. випускалися полегшені 6,5-тонні 145-сильні вантажівки Мерседес - капотний L329 і беськапотний LP329. У тому ж році відбулося народження нової найбільш могутньої серії L/LP326 вантажопідйомністю 8,6-9,2 т, обладнаною дизельним двигуном ОМ326 (10809 см3, 192-200 л.с.) з чотирма верхніми клапанами на кожен циліндр, повністю синхронізованою коробкою передач з пневматичним управлінням і гидроусилітелем рульового управління. З 1958 р. цей мотор використовувався на досить примітному автомобілі - 9-тонній 3-осной моделі LP333 (6x2) з місткою кабіною над двигуном і двома передніми керованими мостами.

Вона володіла винятковою стійкістю і розвивала швидкість 90 км/ч. Через два роки цю оригінальну конструкцію замінили класичні 2-осные машин LP334, здатних працювати у складі автопоїздів повною масою 32 т. Всього ж вантажівок Мерседес серії 333 виготовили 1833 екземпляри. У Гаггенау випускалася 5-тонна армійська вантажівка LG315 (4x4), вперше обладнаний багатопаливним варіантом 8,3-літрового 145-сильного двигуна. Найбільший успіх супроводив серії L311/L312 і її спадкоємцям, які було побудовано 175 тис. штук. Важких автомобілів L315/L325 виготовили близько 50 тис. екземплярів.

У 50-і рр. велику популярність придбали легкі вантажні машини на шасі серійних легкових автомобілів Мерседес-бенц для перевезення 350-500 кг дрібних вантажів. Найбільший успіх супроводив пікапам і фургонам на базі легкових серій 170D і 170DS, обладнаних 1,7-літровим дизельним мотором в 40 л.с. З 1955 р. Даймлер-бенц включився в боротьбу на ринку легких вантажівок повною масою до 3,5 т. Родоначальником нового сімейства став компактний 1,75-тонний беськапотний фургон L319D з кузовом, що ніс, що відрізнявся своєрідною зовнішністю з елліпсовіднимі фарами і просунутими вперед передніми колесами. Бортові варіанти і шасі з кабіною забезпечувалися лонжеронной рамою. Їх дизельний двигун ОМ636 (1767 см3, 43 л.с.) був позаїмствован у легкової серії 180D, а принцип установки всього силового блоку і переднього моста на додатковому підрамнику вже застосовувався на легкових автомобілях. З 1957 р. на моделі L319 встановлювався 1,9-літровий карбюраторний мотор в 65 л.с. від нової легкової серії 190. Всі машини гамми 319 оснащувалися синхронізованою 4-ступінчастою коробкою, гіпоїдною головною передачею, нерозрізними мостами на листових ресорах, гідроприводом гальм і рейковим рульовим механізмом. С1961 р. їх потужність зросла до 50 і 68 л.с. відповідно, забезпечивши максимальну швидкість 95 км/ч. У дизельному варіанті витрата палива складала всього 8,5 л на 100 км. Попит на недорогий, маневрений і економічний автомобіль виявився настільки високим, що в 1958 р. його серійне виробництво було розгорнене на колишньому заводі фірми Ауто Уніон (Auto Union) в Дюсельдорфі. До 1967 р. їх виготовили 107 тис. екземплярів.

На початку 60-х рр. програма вантажівок мерседес складалася з трьох десятків 2- і 3-осных автомобілів вантажопідйомністю від 1,75 до 15 т з двигунами потужністю 45-200 л.с., що складали сім базових сімейств і визнаних одними з найбільш здійснених в світі. Вантажівки Мерседес -Бенц експортувалися майже в 100 країн світу. Складальні філіали були відкриті в Іспанії, Бразилії, Аргентині і Австралії, ліцензійне виробництво в Індії почала компанія Тата (Tata).

Черговий поворот в історії Даймлер-бенца відбувся в 1963 р., коли почалося впровадження уніфікованих сімейств різних класів, що виконаних по модульному методу і відрізнялися привабливішою зовнішністю в єдиному фірмовому стилі. Калотниє моделі отримали масивне алігаторне облицювання, беськапотниє - кабіну, що округляє, над двигуном декілька размерностей. Головним конструктивним нововведенням став перехід на дизелі з безпосереднім уприскуванням палива. Серйозні зміни в програмі спричинили за собою зміну індексації моделей, вживаній до цих пір: перші одна або дві цифри указують на закруглену повну масу автомобіля в тоннах, подальші цифри - на потужність двигуна в десятках кінських сил.

З 1964 р. розривши між машинами легкого і середнього класів почала заповнювати напівсередня беськапотная гамма. Спочатку її представляла вантажівка LP911 з короткою кабіною і майже плоскою передньою панеллю. Через декілька років ця серія включала ряд моделей від LP608 до LP913 повною масою 6~9 т з 4- і 6-циліндровими дизелями (85-130 л.с.) і 5-сгупенчатыми коробками передач. До 1984 р. їх виготовили понад 300 тис. штук. З 1963 р. нові середня і важка гамми повною масою 9-26 т складалися з численних капотних, полукапотних і беськапотних виконань від повноприводного шасі LA911 (4x4) до 3-осного 11-тонного самоскида LAK2624 (6x4). Перший дизель з безпосереднім уприскуванням ОМ352 (5675 см3,130 л.с.) з'явився в 1967 р. на серії L/LP1113B і потім використовувався на багатьох інших виконань. У 1968 р. до нього додався 8,2-літровий мотор в 170-190 л.с. для гамми 1017/1919. Середній модельний ряд 1619/2220 оснащувався колишнім 10,8-літровим дизелем потужністю 192~218 л.с., а для важкої гамми 1921/2624 був розроблений 6-циліндровий дизель ОМ355 (11580 см3, 210-240 л.с.). Розвитком відомої серії 333 стали сідельні тягачі LPS2020/2024 (6x2) з двома передніми керованими мостами для роботи у складі автопоїздів повною масою 38 т.

У 1964 р. випуск цих вантажівок розвернувся на новому заводі у Верте. Підприємство в Ман-геймі випускало автобуси і двигуни, в Гаггенау виготовляли усюдиходи Унімог, коробки передач і мости. У 1969 р. було виготовлено рекордну кількість - 83196 В 1970 р. об'єм виробництва концерну Даймлер-бенц, що відзначив випуск 1-мільйонної вантажівки, перевищив 100-тисячний рубіж. Це дозволило з початку 70-х рр. узятися за чергову модернізацію всіх серій і впровадження принципово нових моделей. Робота почалася з формування нової легкої гамми. Їй передувала співпраця з компанією Ганомаг (Hanomag), фірмою Відаль (Vidal), що володіла, випускала легкі вантажівки Темпо (Tempo). В кінці 1968 р. Даймлер-бенц викупив 51% акцій тільки що освіченої групи Ганомаг-хеншель (Hanomag-Henschel) і отримав в своє розпорядження обширну і різноманітну гамму вантажних автомобілів. З 1970 р. на колишньому заводі Відаль в Гамбурзі почався випуск передньопривідних фургонів і пікапів L206D і G06D, що були колишніми вантажівками Темпо, перетвореними в більш довершену серію Ганомаг F20/F30 і оснащеними 2-літровими дизелями Мерседес -Бенц потужністю 55-60 л.с., 4-сгупенчатой коробкою передач і незалежною підвіскою всіх коліс. Основою другої легкої гамми повною масою 3,4-6,3 т стали вантажівки Ганомаг F40/46. Їх перетворили в модельний ряд від L406D до L608D з різними моторами в 60-85 л.с., гідроприводом гальм з вакуумним підсилювачем і покращуваною кабіною від Тано-мага, що збереглася до 1995 р. У 1977-78 рр. модернізоване перше легке сімейство отримало індекс TN і сучасніше облицювання. Незабаром всю легку гамму вантажівок Мерседес розділили на дві серії: у першу Т1 увійшли моделі від L207D до L308, а серія Т2 включала моделі L407D/L613D. Вантажівкам середнього класу (моделі 709/1619) привласнили індекс LP. Їх комплектували новими 4- і 6-циліндровими двигунами потужністю 85~192 л.с., включаючи варіанти з турбонаддувом.

Розширення важкої гамми також відбувалося з використанням готових розробок інших фірм. Ще в 1968 р. Даймлер-бенц придбав завод фірми Крупп в Ессене. Через рік, викупивши контрольний пакет акцій групи Райншталь-хеншель (Rheinstahl-Henschel), він поповнив свою гамму достатньо довершеними вантажівками фірми Хеншель з Касселя. Всі ці перетворення дозволили в 1973 р. відразу підняти об'єм виробництва до 156,8 тис. вантажівок. Одночасно, в результаті об'єднання моторобудівного філіалу Майбах-Мерседес-бенц (Maybach-Mercedes-Benz Motorenbau) з аналогічним відділенням фірми МАН (MAN), з'явилася найбільша в країні компанія по виробництву могутніх силових агрегатів - Моторний-турбінний Союз (Motoren und Turbinen Union) або МТУ (MTU). В результаті співпраці з фірмою МАН в області малошумних і економічних V-образних дизелів в 1970~72 рр. було представлено два сімейства важких вантажівок і магістральних тягачів 1626/2226 і 1632/2232, оснащених двигунами ОМ 402 V8 (12760 см3, 256 л.с.) і ОМ403 V10 (15953 см3, 320 л.с.). Базою повноприводних самоскиді LARK 1632 (4x4) і LAPK2632 (6x6) вантажопідйомністю 7 і 14 т з 6-ступінчастою коробкою передач ЦФ (ZF) і 2-контурною пневматичною гальмівною системою стали колишні шасі з кабінами Хеншель.

З 1973 р. почалося впровадження Нової генерації важких вантажівок NG, виконаних за модульним принципом з кабінами над двигуном, що відкидаються, стиль яких зберігся до цих пір. Гамма включала моделі від 1424 до 2632 з двигунами в 240-320 л.с. З 1979 р. на ряду машин вперше встановлювалася АБС. Програму на 80-і рр. визначили створені в 1978-80 рр. двигуни серії ОМ440 V8 і V10 (14620 і 18263 см3, 250-375 л.с), включаючи варіанти з турбонаддувом і проміжним охолоджуванням. З 1979 р. випускалося легке універсальне сімейство G (4x4), в яке до цих пір входять фургони і пікапи. 70-і рр. завершилися новим рекордом виробництва -182,7 тис. вантажних машин - і виходом концерну Даймлер-бенц в світові лідери в класі вантажівок масою більше 16 т.

У 80-і рр. концерн Даймлер-бенц продовжив політику поглинання нових фірм і розширення сфер впливу. Почавши з угоди про кооперацію з швейцарською фірмою ФБВ (FBW), в кінці 1982 р. Даймлер-бенц придбав не тільки її, але і одного із старих виготівників вантажних машин - фірму Заурер (Saurer), перетворивши їх на філіал НАВ (NAW) по виробництву особливо важких машин. Найбільш вдалим в 1980 р. стало придбання американської компанії Фрейт-лайнер (Freightliner). У 80-і рр. вантажівки і двигуни Мерседес-бенц збиралися в Югославії, Туреччині, Греції, Індонезії, Аргентині, Мексиці, Саудівській Аравії і Нігерії. С1981 р. складальний завод працював в каїрі, в 1986 р. до Китаю була продана генеральна ліцензія, по якій вантажівки Мерседес, - Бенц під різними марками збирають на декількох дрібних підприємствах.

У 1986 р. на ринку Західної Європи з'явився 1-тонний передньопривідний розвізний фургон MB100D, що випускався відділенням Даймлер-бенц в іспанському містечку Віторія. Він пропонувався з 2,4-літровим дизелем ОМ616 в 76 л.с. і кузовом місткістю до 9,5 м3, мав трубчасту раму, передню незалежну підвіску і дискові гальма. Його першоосновою вважається фургон F1000L іспанського відділення фірми Ауто Уніон (Auto Union). З приєднанням його до концерну Даймлер-бенц в 1970 р., автомобіль пропонувався під маркою Мерседес-бенц. В1980 р. на його основі для місцевого ринку була створена нова гамма, що включала 183 варіанти повною масою 2,65-3,5 т з двигунами потужністю до 122 л.с. (моделі MB100D, МВ120, MB140D, МВ180).

Що збиралися на зарубіжних підприємствах Даймлер-бенца вантажні автомобілі оснащувалися в основному типовою кабіною над двигуном і агрегатами від попередніх німецьких серій. До середини 80-х рр. найкрупнішим виробничим філіалом став бразильський в Сан Бернардо до Кампо поблизу Сан-Паулу, такий, що пропонував близько 50 різних моделей повною масою 6,7-32,0 т. У 1991 р. там було розроблено капотноє сімейство LC з пологим стеклопластіковим капотом, крилами і вбудованими чотирма фарами, що додавали машинам нетрадиційну зовнішність. У сімейство входять вісім базових моделей від бортової вантажівки L1214C до важких самоскидів і сідельних тягачів LK/LS2635C (6x4) для роботи у складі 100-тонних автопоїздів. Аналогічні машини для експлуатації в пустинних районах збираються в Саудівській Аравії фірмою NAI і мають назву Дезерт Лайнер (Desert Liner). Єгипетське відділення, крім важких беськапотних машин, збирає капотную серію L1218/1618C повною масою 11,5-15,5 т. З 1996 р. турецький Мерседес з Аксарая, колишня фірма Отомарсан (Otomarsan), а також відділення в Індонезії проводять 5-тонні вантажівки Мерседес МВ800 з бразильськими дизелями в 90-116 л.с., індонезійською кабіною і вузлами різних місцевих виготівників.

У 80-і рр. програму Даймлер-бенца очолювала легка гамма Т1, що складалася з фургонів 207D/410D (72-95 л.с.) другого покоління місткістю 7,0-11,4 м3. Гамма 12 включала серії 408/814 з екологічно чистішими двигунами в 72~115 л.с. С1990 р. її збірку налагодили на колишньому заводі Даймлер-бенца в Люд-вігсфельде, поверненому йому після об'єднання ФРН і ГДР. З 1984 р. випускалася нова середня гамма LN2 (моделі 709/1320) з моторами потужністю 95~211 л.с. і спрощеною кабіною, що відкидається. Вперше ці економічні автомобілі отримали титул Вантажівка 1985 року. Важке сімейство NG пропонувалося в двох виконань МК і SK для нормальних і важких умов експлуатації. Воно складалося з моделей від 1417 до 2244, що отримали рядні або V-образні дизельні двигуни потужністю 170-435 л.с. з турбонагнітачами і кабіни три размерностей. У 1989 р. потужність базового 14,6-літрового дизеля ОМ442 V8 довели до 492 л.с. і встановили на наймогутніший у той час в Європі сідельний тягач SK1748LS, що отримав звання Вантажівка 1990 року. На заводі у Верте збиралися важкі 3- і 4-осные шасі 2435/3535 повною масою до 40 т. На спеціальних тягачах 2653LZ (6x4/6x6) і 3850S (8x4) для автопоїздів повною масою до 410 т використовувався дизель ОМ424А V12 в 500-525 л.с. У одиничних екземплярах виготовлявся 5-осный самоскида 5035 (10x4). Важкі машини оснащувалися коробками з числом передач 6-16 і системою електропневматичного управління, АБС і протівобуксовочним пристроєм ASR. Десятиліття завершилося перейменуванням автомобільного відділення концерну Даймлер-бенц в Мерседес-бенц.

Перша половина 90-х рр. пройшла під знаком боротьби за зниження токсичності відпрацьованих газів і підготовки принципово нових вантажівок Мерседес. Моделі легкої серії Т2 (609/814) і нової середньої гамми LK (711/1517), отримавши чисті дизелі потужністю 105-170 л.с., стали називатися Ековен (Ecovan) і Еколайнер (Ecoliner) відповідно. Важкі серії МК і SK (моделі 1417/3553) випускалися в 55 базових виконань (4x2/8x8 з двигунами потужністю 165-530 л.с., з шістьма видами кабін. С1992 р. на сідельних тягачах SK1844/ 1944LS встановлювалася більш містка і комфортабельна кабіна Юрокеб (Eurocab) з внутрішньою висотою 2110 мм.

З середини 90-х рр. Мерседес-бенц почав повну заміною всієї своєї європейської програми. На початку 1996 р. на зміну серії МВ100 прийшла передньопривідна гамма вантажівок Мерседес Вито (Vito) повною масою 2,6 т (моделі 108D/114) з двигунами поперечного розташування в 79-143 л.с. У січні 1995 р. на Брюссельському автосалоні представили розвізні машини Спринтер (Sprinter) нової легкої гамми TIN, удостоєні титулу Фургон року. До 2001 р. вона складалася з декількох десятків варіантів від 208D до 616CDJ (79-156 л.с.) з кузовами місткістю 7,0-13,4 м3. Серію Т2 в 1997 р. змінила гамма Варіо (Vario) повною масою до 7,5 т (моделі 512D/815D) з малотоксичними дизелями в 115-136 л.с., дисковими гальмами і АБС. Звання Вантажівку 1997 року отримала нова важка гамма вантажівок Мерседес SKN або Актрос (Actros), що складається з цілей 1831/4157 з двигун V6 і V8 (313-571 л.с.) з електронним управлінням, пневматичною підвіскою, дисковими гальмами, АБС і ASR, трьома видами кабін з внутрішньою висотою до 1960 мм. У 1999 р. титул Вантажівку року отримав автомобіль Атего (Atego) нової середньої гамми (моделі 712/2628) з моторами в 122-280 л.с. і 14 розмірами колісної бази. У 1998 р. на заводі НАВ почалося виготовлення низькорамних шасі Еконик (Econic) з 4-місцевою кабіною, дизельними або газовими двигунами, автоматичною коробкою передач і пневматичною підвіскою з електронним управлінням.

В кінці XX століття компанія Мерседес-бенц залишалася найбільшим в світі виготівником вантажних автомобілів. Їй належить 14 заводів в Германії і 25 підприємств за кордоном. Об'єм щорічного виробництва перевищує 420 тис. автомобілів. 7 травня 1998 р. Даймлер-бенц підсилив свої позиції, об'єднавшись з американською корпорацією Крайслер (Chrysler Corporation) і створивши новий транснаціональний концерн Даймлер-Крайслер (Daimler Chrysler). В1999 р. він виготовив 287,4 тис. автомобілів повною масою понад 6 т (19,0% світового виробництва). У 2000 р. Даймлер-Крайслер викупив частину акцій японської компанії Міцубіси (Mitsubishi) і південнокорейської Хенде (Huyndai), в США став власником фірм Стерлінг (Sterling) і Амерікен Лафранс (American LaFrance), в Канаді придбав Вестерн Старий (Western Star). В середині 2000 р. його персонал досяг 474,8 тис. чоловік, а загальний дохід склав 41,7 млн. доларів.

Размещено на Allbest.ru