Проект виробничого підрозділу ремонтного підприємства з капітального ремонту складових частин машин ЗІЛ-130

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсовий проект

на тему: Проект виробничого підрозділу ремонтного підприємства з капітального ремонту складових частин машин ЗІЛ-130



Анотація

Курсовий проект виконано у вигляді розрахункової записки і чотирьох листів графічної частини.

В роботі спроектовано дільниця остаточного складання. Для більш детальної розробки проекту приведені наступні розрахунки: режим роботи і фонди часу, річна виробнича програма, розрахунок кількості робітників і кількості робочих місць, розрахунок обладнання, розрахунок площ дільниць, компоновки виробничого корпуса і технологічного планування. Все це дало змогу отримати потрібні далі для реального проекту ремонтного підприємства.



Зміст

Вступ

1. Організаційно-технічна частина

1.1 Основна характеристика об'єкту ремонту

1.2 Обґрунтування організаційної структури і складу підприємства

1.3 Розрахунок загальної трудомісткості і розподіл її за видами робіт

1.4 Компоновка виробничого корпусу і побудування графіка вантажопотоків

2. Розрахунково-проектна частина

2.1 Розрахунок річних фондів часу робітників і обладнання

2.2 Розрахунок кількості працюючих

2.3 Розрахунок на вибір обладнання

2.4 Проектування технологічного плану дільниці

2.5 Розробка схеми генерального плану підприємства

3. Енергетична частина з елементами безпеки життєдіяльності

3.1 Розрахунок річної потреби в силовій та освітлювальній електроенергії

3.2 Розрахунок річної витрати тепла на опалення і вентиляцію

3.3 Розрахунок потреби в стисненому повітрі

3.4 Розробка питань охорони праці і навколишнього середовища

4. Економічна частина

4.1 Розрахунок вартості осі іонних фондів

4.2 Розрахунок повної собівартості ремонту об'єкта нормативними методами

4.3 Розрахунок обігових фондів

4.4 Визначення відносних економічних показників

Висновки

Бібліографічний список



Вступ

В сільськогосподарському виробництві використовують різноманітні машини і агрегати, які незалежно від того, працюють вони чи простоюють, чи транспортують, чи виконує поставлені задачі, змінюються фізико - механічні та геометричні параметри деталей. І настає момент коли знижується техніко - економічні показники конструкції, коли подальша її експлуатація стає недоцільною. Тому в процесі експлуатації машина потребує технічного обслуговування та ремонту з метою підтримання її технічного стану, а також для відновлення цих якостей.

Для своєчасного та якісного виконання ремонтних робіт підприємство повинно мати добре обладнані сучасним устаткуванням та засобами механізації майстерні. Майстерні повинні обслуговуватись кваліфікованими кадрами робочих ремонтних спеціальностей.

Важливе значення мають правильна організація праці, його обґрунтоване технічне нормування та оплата, а також забезпечення технологічної дисципліни і ретельного контролю якості ремонту.

Тому основною задачею даного курсового проекту є розробка проекту ремонтного підприємства яке буде займатися ремонтом двигунів.



1. Організаційно-технічна частина

капітальний ремонт вантажопотік машина

1.1 Основна характеристика об'єкту ремонту

Автомобіль ЗІЛ 130 - двовісний вантажний автомобіль-тягач. Призначений для перевезення різних вантажів і людей, буксирування причіпних систем. ЗІЛ-130 Розрахований на експлуатацію при температурі навколишнього повітря від +55 до -45 градусів, відносній вологості до 80% і в районах до 3000 м-коду над рівнем морить. Потужний і витривалий двигун ЗІЛ відмінно реалізує потенціал цієї машини. На шасі ЗІЛ можлива установка фургонів, рефрижераторів, іншого спеціальне обладнання.

Двигун являється основним агрегатом від термічного стану якого

залежить повноцінна якість роботи автомобіля чи трактора. В двигуні при експлуатації виникають різноманітні несправності та відкази. В основному несправності та відкази відбуваються в системах запалення, живлення, охолодження та мащення, кривошипно - шатунному та газорозподільного механізму. По вказаних системах дуже розповсюдженні такі несправності, як падіння потужності, підвищення витрат палива та оливи, поява стуків та вібрацій.

Характеристики двигуна вантажного автомобіля ЗІЛ - 130:

Модель……………………….…………………. ЗІЛ-130

Тип чотирьохтактний, 8-циліндровий, V - образний

Кількість циліндрів і розташування - вісім,

V-образний з кутом розходження………………… 90°

Діаметр циліндра і хід поршня, мм..………… 100Ч95

Робочий об'єм циліндрів…………….…………… л - 6

Порядок роботи циліндрів ….1 - 5 - 4 - 2 - 6 - 3 - 7 - 8

Максимальна потужність ………..150 л. с.(110,3 кВт)



1.2 Обґрунтування організаційної структури і складу підприємства

В процесі ремонту двигунів застосовують слідуючи способи ремонту: тупиковий і поточний.

При тупиковому способі розбирання і збирання двигунів проводять на одному робочому місці.

В цьому випадку приходяться транспортувати велику кількість деталей та вузлів на робочі місця, а застосування одного того ж обладнання та оснащення як при розбиральних та при складальних роботах обумовлює низьку якість ремонту. Тому застосувати цей спосіб ремонту доцільно при незначній програмі ремонту.

При поточному способі розбирання і збирання кожен здійснюється на поточній лініях з застосуванням безрейкових, або рейкових конвеєрів. Ремонтують вузли також на візках, які просуваються по потоку в відповідності з технологічним процесом і готові вузли потрапляють на лінію збирання. Лінії ремонту, збирання і обкатки вузлів і агрегатів розміщуються в технологічній послідовності біля потокової лінії збирання.

Цей спосіб застосовується при значній виробничій програмі використовують при цьому постову форму організації праці на спеціалізованих ремонтних виробництвах.

Тупиковий спосіб ремонту має недоліки, які вказані вище.

Так як річна програма ремонту становить 7000 двигунів то проаналізувавши способи ремонту для організації капітального ремонту двигунів доцільно буде застосовувати поточний спосіб ремонту.

В процесі ремонту двигунів застосовуються слідуючи й метод ремонту:

- не знеособлений;

- знеособлений.

Не знеособлений - це такий метод, при якому деталі машини або агрегату не знеособлюються і після ремонту встановлюються на машину або агрегат, що ремонтується з якої вони були зняті.

Знеособлений - це такий метод, при якому деталі машини або агрегату знеособлюються і після ремонту встановлюються на любу ремонтуємо машину або агрегат даної марки.

Аналіз методів ремонту показує, що для проведення капітальних ремонтів двигунів необхідно застосувати знеособлений метод.

Виробничий процес ремонту двигунів складається з наступних частин та операцій: прийом в ремонт, зовнішня очистка та миття; розбирання агрегату на вузли і деталі; мийка та дефектовка деталей; відновлення деталей і комплектування вузлів і агрегатів; збирання, регулювання, обкатка і випробовування вузлів, двигуна в цілому; фарбування, складання двигуна та видача замовнику.

В складальних відділеннях складають вузли і агрегати з деталей або машини з складальних одиниць і деталей. На спеціалізованих ремонтних підприємствах складання ведуть на потокових лініях з використанням конвеєрів або іншого виду транспорту. На підприємствах з невеликою програмою переважає тупикове складання на окремих робочих місцях, обладнаних спеціальними стендами, верстатами, столами, відповідними пристосуваннями і інструментом.

Послідовність складання окремих частин і загального складання машин (агрегату) зворотна послідовності їх розбирання. тому часто при складанні використовують таке ж обладнання, як і при розбиранні.

При тупиковому складанні на невеликих підприємствах і в майстернях загального призначення для складання інколи застосовують ті ж універсальні стенди і те ж обладнання, які використовувались для розбирання, тобто розбирально - складальні роботи ведуть на одному робочому місці.

При потоковому складанні на спеціалізованих ремонтних підприємствах, як правило, застосовують конвеєри і інші транспорті засоби, аналогічні тим, що проектувались для розбиральних робіт.



1.3 Розрахунок загальної трудомісткості і розподіл її за видами робіт

Існує декілька способів визначення обсягів робіт (трудомісткості) ремонту і технічного обслуговування машинно-тракторного парку.

Для спеціалізованих ремонтних підприємств з капітального ремонту повно комплектних машин чи агрегатів достатньо знати річну програму ремонтного підприємства (Wр) і трудомісткості одного капітального ремонту об'єкту (Ті). Трудомісткість річної програми з основної продукції (То.р.) визначається формулою:

люд-год. (1.1)

де То.р. - трудомісткість річної програми з основної продукції, люд. год.;

Wp. - річна програма підприємства, шт.;

Ті - трудомісткість одного капітального ремонту двигуна, люд. год.

Для ремонтних підприємств загальний обсяг робіт визначається за формулою:

люд-год. (1.2)

де Тобл. - обсяг робіт, пов'язаний з ремонтом обладнання (8% від То.р.),

люд.-год;

Тв.в. - обсяг робіт з виготовлення і відновлення деталей ( 5% від То.р)

люд.-год.

Тв.п - обсяг робіт з виготовлення і ремонту різних пристроїв і інструменту (3% від То.р.), люд.-год;

Тін - інші (непередбачені) роботи, які виконуються на підприємстві (10% від То.р), люд.-год.

люд-год.

Трудомісткість капітального ремонту двигуна в зборі ЗІЛ-130 з паливною апаратурою і електрообладнання складає 46, 27 люд-год, ЯМЗ-238 - 100 люд-год.

Розподіл загальної трудомісткості за видами робіт - одне з найважливіших завдань проектування. Від точності цього розподілу залежать розробка складу ремонтного підприємства і точність послідуючих розрахунків з визначення кількості робітників річних професій, обладнання, площ і інших параметрів.

Найбільш точно отримуємо розподіл трудомісткості за видами робіт, якщо розроблені технологічні процеси ремонту або виготовлення по усіх об'єктах виробничої програми. В цьому випадку усі види робіт розраховують за операційними або маршрутними картами, де зазначені найменування робіт, розряд і час. В більшості випадків загальну трудомісткість ремонту визначають за укрупненими показниками і для розподілу її за видами робіт також застосовують приблизні розрахунки. При цьому використовують рекомендації галузевих науково-дослідних інститутів, в яких надані відсоткові відношення окремих видів робіт від загальної трудомісткості по конкретному об'єкту ремонту.

В таблиці 1.1 наведений орієнтовний розподіл трудомісткості ремонту двигунів на ремонтних підприємствах з річною програмою 7000 капітальних ремонтів (за даними С.М.Бабусенка).



Таблиця 1.1 Орієнтовний розподіл трудомісткості ремонту двигунів на ремонтному підприємстві з програмою 7000 капітальних ремонтів

№	Назва відділень, дільниць	Двигун в зборі, %
1	Відділення приймання	8,88
2	Відділення зовнішнього миття	2,89
3	Відділення розбирання	4,49
4	Відділення миття деталей	4,46
5	Склад утилю	0,3
6	Відділення дефектування	4,82
7	Відділення зварювання	5,1
8	Ковальське відділення	2,41
9	Механічне відділення	3,14
10	Відділення комплектації	14,88
11	Відділення складання	25,9
12	Склад запасних частин	1,3
13	Випробувальний відділ	18
14	Відділення фарбування	3,5

Знаючи трудомісткість робіт в відділеннях чи дільницях можна розрахувати їх площу, кількість робітників необхідних для виконання робіт та провести компоновку виробничого корпуса.

1.4 Компоновка виробничого корпусу і побудування графіка вантажопотоків

Перш ніж приступити до компоновки виробничого корпусу, необхідно розрахувати площі виробничих і допоміжних приміщень.

Розрахунки пропонується проводити за питомими площами на один приведений до агрегату - представника ремонту. Цей спосіб враховує зміну питомих площ зі зміною програми і є одним з точних способів визначання площ відділень, дільниць тощо.

Для виконання курсового проекту використовуємо двигун СМД-14, для якого розроблені коефіцієнти приведення капітального ремонту двигунів.

Визначення площ дільниць, відділень даним способом виконується в наступній послідовності:

1) задана річна програма (кількість двигунів для капітального ремонту) переводиться в кількість ремонтів двигуна СМД-14.

(1.3)

де Wд.п - програма підприємства в приведених одиницях двигуна -

представника, шт.;

W3 - задана в завданні річна програма підприємства, шт;

Кп - коефіцієнт приведення (Кп = 0,89).

2) для визначення загальної площі підприємства, цеху, відділення, дільниці треба одержану програму в приведених одиницях двигуна-представника помножити на питому площу відповідного підрозділу з тією ж річною програмою, яка розрахована і для підрозділів підприємства двигуна -- представника, тобто для двигуна СМД-14.

(1.4)

де F - площа цеху, відділення, дільниці, м2;

jп - питома площа на один капітальний ремонт двигуна СМД-14, м2.

Визначним питому площу для програми ремонту 6230 двигунів на рік на прикладі дільниці остаточного складання.

Якщо задана програма ремонтного підприємства (W3) не вказана, а розміщена в інтервалі поміж двома значеннями програм, то питому площу для заданої програми можна визначити методом інтерполяції за формулою:

(1.5)

де jп.з - питома площа для заданої програми;

jп.пер. - питома площа передуючої в програми [4];

jп.пос - питома площа послідуючої в програми [4];;

Wпер - відповідно, значення передуючої річної програми [4];;

Wпос - послідуюча річна програма.

Для дільниці остаточного складання питома площа становить 0,079 результат розрахунку по іншим відділенням та дільницям заносимо до таблиці 1.2.

Загальну розрахункову площу виробничого корпусу визначають як сум розрахункових площ відділені, дільниць, допоміжних приміщень, які входять корпус і збільшують її на 10 - 15 % з урахуванням проходів і проїздів.

Площу побутових і адміністративно - конторських приміщень приймають, виходячи з аналогічних типових проектів, або приблизно можна прийняти і розмірі відповідно 12 - 14 % та 5 - 7 % від розрахованої виробничої площі.

Таблиця 1.2 Питома площа на один капітальний ремонт двигуна ЗІЛ - 130

№	Назва відділення, дільниці	Питома площа	Фактична площа, м2
1	Розбирально - мийне відділення	0,072	448,56
2	Контрольно - сортирувальна дільниця	0,024	149,52
3	Цех відновлення деталей Слюсарно -механічне відділення Ковальню - термічною відділення Зварювальне відділення Гальванічне відділення Відділення полімерних покриттів	0,069 0,029	429,87 180,67
		0,012 0,014 0,011	74,76 87,22 68,53
4	Збиральний цех з дільницями 1. Комплектування 2. Зборки вузлів двигуна 3. Ремонта і зборки паливної апаратури 4. Електрообладнання 5. Остаточне складання 6. Випробування двигуна 7. Фарбування	0,034 0,079 0,036 0,009 0,033 0,043 0,021	211,82 492,17 224,28 56,07 205,59 267,89 130,83
	Разова питома виробнича площа	0,486	3027,78

Розрахунок побутових площ.

Розрахунок адміністративно - конторських приміщень.

Розраховуємо ширину виробничого приміщення за допомогою рівняння

Компоновку виробничого корпуса виконується в слідкуючій послідовності.

1) Вибираємо схему виробничого вантажопотоку. Приймаємо пряму схему вантажопотоку.

2) По розрахунку площі корпуса визначаємо габаритні розміри корпуса узгодженою з майданчиком під будівництво, сіткою колон і довжиною поточних ліній розбирання і збирання двигунів.

Найбільше поширення отримали будівлі прямокутної форми, довжину яких визначають за формулою:

, (1.6)

де Fб - площа будівлі ремонтного підприємства, м2;

В - ширина будівлі, м.

Приймаємо ширину будівлі 36 м ( три проєми з довжиною 12 м ), а довжину 102 м ( так як довжина повинна бути кратною 6).

3) В залежності від прийнятої схеми виробничого потоку всі приміщення розбивають на декілька близьких по технологічному складу груп:

- Розбиральні дільниця ( зовнішньої очистки і мийки, мийки і дефектовки деталей);

- Збиральні дільниці (комплектування, моторемонта, агрегаторемонтна);

- Дільниці відновлення і виготовлення деталей з допоміжними дільницями.

4) Вказані групи дільниць наносимо на план корпуса і потім проводимо внутрішнє розподілення цих груп на дільниці. Типові дільниці повинні бути розміщенні в одному з прогонів корпуса недалеко від збиральної і моторної дільниці. Комплектувальне відділення повинно розміщуватися безпосередньо біля зварювального відділення.



2. Розрахунково-проектна частина

2.1 Розрахунок річних фондів часу робітників і обладнання

Під фондом часу підприємства технічного сервісу розуміють час, на протязі якого може працювати сукупність знарядь і засобів виробництва, інвентарю і інших матеріальних фондів, які використовуються людьми для ремонту чи технічного обслуговування машин в календарний відрізок часу, що розглядається.

Річні фонди робочого часу підрозділяються на номінальні і дійсні.

Номінальний фонд часу враховує повний календарний час роботи в годинах і застосовується для розрахунку наявної кількості робітників і робочих місць.

Дійсний фонд часу враховує тільки фактично відпрацьований час в годинах і використовується при розрахунках списочної кількості робітників і кількості обладнання.

Номінальний річний фонд часу ремонтно-обслуговуючого підприємства або робочого місця визначається за формулою:

Фн.р = (Дк - Дв - Дс) · tзм · nзм, год (2.1)

де Дк - кількість календарних днів на протязі року;

Дв - кількість вихідних днів;

Дс - кількість святкових днів на протязі року;

tзм - тривалість робочої зміни, год;

nзм - кількість змін роботи на добу.

Фн.р = (365 - 104 - 10) · 8 · 1=2008 год

Дійсний річний фонд часу обладнання розраховується за формулою:

(2.2)

де зобл - коефіцієнт, який враховує простої обладнання в ремонті (зобл = 0,95).

Дійсний річний фонд часу робітників визначається за формулою:

(2.3)

де Двід - кількість днів тарифної відпустки на рік;

зп - коефіцієнт, який враховує витрати робочого часу з поважних

причин

Тривалість відпустки для робітників на роботах з нормальними умовами праці (слюсарі, верстатники, теслярі) становить 24 робочих днів, для мийників, термістів, гальваників - 30, для ковалів, газо- і електрозварювальників, акумуляторів і малярів - 35 робочих днів.

2.2 Розрахунок кількості працюючих

При розрахунку кількості робітників якого-небудь виробничого підрозділу підприємства (цеху або відділення) розрізняють списочний і наявний склади.

Списочний склад виробничих робітників (Рсп) використовують для розрахунку площ побутових приміщень і загального складу працюючих на підприємстві; його розраховують за дійсним фондом часу:

(2.4)



де Т - річна трудомісткість робіт, люд-год;

Фд р - дійсний річний фонд часу робітників, год;

К - коефіцієнт перевиконання норм виробітку (К = 1,05 - 1,15).

Наявний склад виробничих робітників (Ря) визначають за номінал фондом часу:

(2.5)

де Фн р - номінальний річний фонд часу робітників, год;

Число допоміжних робочих приймають в розмірі 10 …15% від чисельності основних робочих:

(2.6)

Приймаємо 16 допоміжних робочих.

Чисельність інженерно - технічних робіт службовців і молодшого обслуговуючого персоналу приймається з врахуванням існуючого складу, який закріплено в цілому за спеціалізованою майстернею відповідно 8…10%, 2…3%, 2…4%.

Загальна кількість робітників підприємства:

Рм=Рв+Рд+Рітр+Рс+Рмвп (2.7)

Рм=155+26+26+3+3=213 чол.

Отже, за відділення по ремонту двигунів буде закріплено 213 чоловік.

2.3 Розрахунок на вибір обладнання

Згідно завдання дільниця остаточного складання.

При підборі обладнання для дільниця остаточного складання виходимо з наступних міркувань. Обладнання дільниці остаточного складання приймається по необхідності в залежності від технологічного процесу і кількості працівників.

Перелік обладнання приведено в таблиці 2.1

Таблиці 2.1 Перелік обладнання дільниці остаточного складання

Найменування обладнання	Марка, номер креслення, ГОСТ	Кількість, шт.	Габаритні розміри	Займана площа, м2
Кран поворотній консольний	КПК- 05	1	-	-
Слюсарний верстат	-	3	1240х810	1,004
Стенд для збирання і розбирання форсунок	OР -5227	1	790х540	0,43
Тумбочка для інструментів	5147.000	2	660х550	0,363
Стенд універсальний для розбирання шасі тракторів і автомобілів	ОР - 16327	1	1050х945	0,99
Стелаж з полицями	5118.00	2	800х1100	0,88
Конвеєр для переміщення автомобіля на лінії збирання	ОПТ - 7353	1	5715х2280	13,03

2.4 Проектування технологічного плану дільниці

В складальних відділеннях складають вузли і агрегати з деталей або машини з складальних одиниць і деталей. На спеціалізованих ремонтних підприємствах складання ведуть на потокових лініях з використанням конвеєрів або іншого виду транспорту. На підприємствах з невеликою програмою переважає тупикове складання на окремих робочих місцях, обладнаних спеціальними стендами, верстатами, столами, відповідними пристосуваннями і інструментом.

Послідовність складання окремих частин і загального складання машин (агрегату) зворотна послідовності їх розбирання. тому часто при складанні використовують таке ж обладнання, як і при розбиранні.

При тупиковому складанні на невеликих підприємствах і в майстернях загального призначення для складання інколи застосовують ті ж універсальні стенди і те ж обладнання, які використовувались для розбирання, тобто розбирально-складальні роботи ведуть на одному робочому місці.

При потоковому складанні на спеціалізованих ремонтних підприємствах, як правило, застосовують конвеєри і інші транспорті засоби, аналогічні тим, що проектувались для розбиральних робіт.

Правила розміщення обладнання в складальних відділеннях такі ж, як і в розбиральних.

На крупних спеціалізованих підприємствах з ремонту повнокомплектних машин (тракторів, автомобілів, комбайнів) в складальних відділеннях проектують дільниці потокового складання окремих агрегатів цих машин. На спеціалізованих невеликих підприємствах в складальних відділеннях проектують дільниці або робочі місця тупикового складання окремих складальних одиниць. Наприклад, на моторемонтних підприємствах такі дільниці (робочі місця) проектують з складання зчеплення, головок циліндрів, шатунно-поршневої групи тощо. Для загального ж складання машини (агрегату) проектують потокову лінію з застосуванням конвеєрів або інших транспортних устаткувань.



2.5 Розробка схеми генерального плану підприємства

Генеральним планом називають план розміщення на дільниці забудування усіх будівель ремонтного підприємства, споруд і устаткувань: складських, енергетичних майданчиків, транспортних шляхів, інженерно - і санітарно - технічних устаткувань, зелених насаджень і огорож. Тому при розробці генерального плану перш за все виявляють повний перелік будівель і споруд, призначених для розміщення на виділеному майданчику.

Проектування спеціалізованих ремонтних підприємств дуже часто починають не тільки з основного виробничого корпусу, але і одночасно проектують адміністративний корпус, котельну, трансформаторну підстанцію, ацетиленову станцію, майданчик для ремфонду і відремонтованих об'єктів, зовнішнього миття, відкриті склади для металу, шлаку, вугілля, паливозаправочну станцію або пункт, мазутосховище, майданчики для брухту, склади кисню і інших газів, насосну станцію до зливних устаткувань палива, стоянки індивідуального транспорту і інші об'єкти. Крім того, на майданчику забудови наносять під'їзді шляхи і шляхи транспортування вантажів на території підприємства, водопровід, опалення, каналізацію і інші улаштування.

Основні положення, якими керуються при розробці генерального плану ремонтного підприємства, зводяться до наступного.

1. Планування і забудова території підприємства повинна бути ув'язана з архітектурним ансамблем прилягаючих житлових районів, населених пунктів або сусідніх підприємств, а також з найближчими залізничними, автомобільними або водними шляхами.

2. В основу розробки генерального плану повинні бути покладені найбільш раціональна організація виробничого процесу, застосування перспективних видів транспорту і забезпечені найкоротші шляхи пересування вантажів на території підприємства з мінімальною кількістю зустрічних вантажопотоків і таких, що перехрещуються.

3. Усі будівлі і споруди розміщують до сторін світу і до напрямку переважаючих вітрів так, щоб напрямок пануючих вітрів приходився по діагоналі корпусу. Підрозділи, які виділяють газ, дим, іскри, пил і неприємний запах, розміщують в найбільш віддалених приміщеннях від головного входу, а по відношенню до інших будівель і житлових районів з підвітреного боку в напрямку пануючих вітрів.

4.Взаємне розміщення будівель і споруд, розриви між ними повинні відповідати правилам і нормам пожежної безпеки, санітарно-технічним, світлотехнічним і іншим вимогам, при цьому розриви між будівлями повинні бути мінімальними, щоб забезпечити найбільш щільне розміщення будівель на території.

5.Усі будівлі і споруди розміщують так, щоб була можливість розширення підприємства без знесення будівель і порушення генерального плану.

6.Споруди, однорідні за виробничим характером, санітарно-гігієнічним і іншим умовам, прагнуть зосереджувати окремими групами по зонах території.

7. В разі необхідності підведення до території підприємства залізничнім гілки її розміщують з боку, протилежного з майданчиком перед підприємством, і так, щоб вона займала мінімальну площу території.



3. Енергетична частина з елементами безпеки життєдіяльності

3.1 Розрахунок річної потреби в силовій та освітлювальній електроенергії

Потім визначають активну потужність за формулою:

(3.1)

де Nа - активна потужність струмоспоживачів, кВт;

Кп - коефіцієнт попиту, який враховує час роботи струмоспоживачів і їх завантаження за потужністю;

УNуст - сумарна установлена потужність струмоспоживачів, кВт.

Річна потреба електроенергії для силового споживання на шинах низької напруги визначають з урахуванням дійсного річного фонду часу і коефіцієнта завантаження (за часом):

, (3.2)

де Nр - річна потреба електроенергії, кВт;

- сума активних потужностей струмоспоживачів, кВт;

- річний дійсний фонд часу роботи струмоспоживачів для однієї зміни, год;

n - кількість змін;

К3 - коефіцієнт завантаження струмоспоживачів за часом (приймають 0,75-0,80).

Річну потребу електроенергії на освітлення приміщень визначають точно так же, або за питомими потребами електроенергії за годину на освітлення 1 м2 площі підлоги.

Питомі потреби електроенергії на освітлення окремих підрозділів приймають в слідуючих розмірах Вт/м2

Nосв= Fзаг.ск.* kосв (3.3)

де Nосв - річна потреба електроенергії на освітленн, Вт/м2;

Fзаг.ск - площа в м2 дільниці остаточного складання, м2;

kосв - питомі потреби електроенергії на освітлення.

Nосв= 144 * 18 = 2592 Вт/м2 = 2,6 к Вт/м2

По річну потребу електроенергії на освітлення приміщення приймаємо кількість ламп 13.

3.2 Розрахунок річної витрати тепла на опалення і вентиляцію

Розрахунок потреби пари. Пара витрачається на виробничі потреби, опалення і вентиляцію. На підприємствах технічного сервісу пара використовується тиском в межах 0,2-0,4 МПа.

Пара на опалення і вентиляцію визначається за укрупненими даними з розрахунку відшкодування теплових витрат будівлі в залежності від її об'єму. На 1 м3 будівлі з природною вентиляцією орієнтовно витрати тепла складають 65-85 кДж/год, а якщо будівля має штучну вентиляцію, то ці витрати - в розмірі 100-150 кДж/год.

Річну потребу пари на опалення і вентиляцію визначають за формулою:

(3.3)

де- річні потреби пари, т;

gт - середні витрати тепла на 1 м3 будівлі, кДж/год:

Н - кількість годин в опалювальному періоді,що опалюється і приймається рівним 180 днів, тобто 4320 год

V - об'єм будівлі,102 х 36 х 6 = 22032 м3;

і - теплота випаровування, кДж/кг (приймають рівною 2261 кДж/кг).

Витрати палива на опалення визначають за формулою:

(3.4)

де - річна потреба палива, т;

gт - питома теплота згорання палива, Дж/кг;

зк - коефіцієнт корисної дії котельні (приймають 0,75).

3.3 Розрахунок потреби в стисненому повітрі

Стиснуте повітря на ремонтно-обслуговуючих підприємствах широко використовується для пневмоінстурменту (пневматичні викрутки, гайковерти, молотки, шліфувальні машини тощо), для пневматичних підйомників, в розбирально - складальних стендах, в технологічних процесах наплавлювання і обробки деталей, для фарбування машин і інших цілей.

За цими даними розраховують середню теоретичну витрату повітря кожним видом споживачів за формулою:

(3.5)

де - середні теоретичні витрати повітря, м3/хв;

- затрати повітря одним споживачем даного виду, м3/хв;

- кількість споживачів даного виду;

- коефіцієнт попиту.

У дільниці остаточного складання стиснене повітря не використовується тому розрахунок витрат стиснутого повітря не проводиться.

3.4 Розробка питань охорони праці і навколишнього середовища

Вимоги техніки безпеки і виробничої санітарії.

Виробничі, складські і допоміжні приміщення повинні задовольняти вимоги БН і П і санітарні норми проектування промислових підприємств.

Передбачають ізоляцію приміщень, в яких за умовами виробництва пил, пара і гази. Газогенераторні проектують в одноповерхових приміщеннях з легкою покрівлею і розміщують біля зовнішніх стін.

Приміщення для ковальських, зварювальних, мідницьких, столярних, вулканізаційних і інших небезпечних в пожежному відношенні відділень необхідно відокремлювати вогнестійкими дверима з пружинами, які гарантують постійне закриття дверних прорізів. Підлога повинна мати гладку, рівну і неслизьку поверхню без виступів. В приміщеннях, де підлога виконана з цементу і бетону, на робочих місцях необхідно передбачати дерев'яні настили. Верстати, стенди і інше обладнання треба розміщувати так, щоб залишались необхідні проходи і відстані.

Виробничі, санітарно-побутові і допоміжні приміщення обладнують опаленням і вентиляцією для створення рівномірної температури повітряного середовища. Середня температура повітря в виробничих повинна бути + 15 °С, гарячих відділеннях + 12 - 14, адміністративно-громадських будівлях + 18 - 20 °С.

Конвеєри повинні мати світлову і звукову сигналізацію, яка зблокована пусковим пристроєм і забезпечує добру чутливість і бачення. Для термінової зупинки конвеєра на помітних місцях встановлюють кнопки зупинки з інтервалом не більше 20 м.

Усі електричні пристрої розміщуються в суворій відповідності з діючими правилами.

В проектах необхідно передбачати заходи щодо зменшення шумів і вібрації до рівнів, які допускаються санітарними нормами і правилами.

Вимоги пожежної безпеки.

В курсовому проекті повинні бути передбачені протипожежні заходи загального характеру для усього підприємства і по виробничій дільниці, яка розроблюється у відповідності з завданням. Усі вони повинні відповідати стандартам і Типовим правилам пожежної безпеки для промислових підприємств. В усіх приміщеннях повинні передбачатись евакуаційні виходи, двері яких повинні відкриватися назовні. Віддаль від найвіддаленішого робочого місця до вихідних дверей повинна становити не більше 100м.

Приміщення для фарбування машин, агрегатів чи деталей, зарядки акумуляторів, газогенераторні, ремонту паливної апаратури не повинні з'єднуватись зі зварювальними, ливарними, ковальськими, термічними цехами (дільницями).

В середині приміщення розміщують пожежні крани на відстані 40 м один від одного, а пожежні щити із розрахунку - один щит на 300-350 м2 виробничої площі. Засоби пожежогасіння розміщують в доступних місцях.

У цьому підрозділі необхідно також розробити заходи щодо охорони навколишнього середовища, куди включити вимоги щодо димовідведення, каналізації тощо.

4. Економічна частина

4.1 Розрахунок вартості осі основних фондів

Основні фонди в залежності від їх участі у виробництві діляться на виробничі і невиробничі. До основних виробничих фондів відносяться: виробничі будівлі і споруди, верстати, різні стенди, пристосування, інструмент (вартістю більше 500 грн), транспортні засоби і інше обладнання. До основних невиробничих фондів відносяться: житловий фонд, дитячі сади, адміністративно-господарські будівлі, клуби тощо.

Вартість основних виробничих фондів підприємств технічного сервісу розраховують за формулою:

С0 = Сб +Соб + Спі, (4.1)

де Сб і Соб - вартість виробничої будівлі і встановленого обладнання, грн.;

Спі - вартість приладів, пристроїв, інструмента, інвентаря, грн.

Вартість виробничої будівлі:

(4.2)

де Сґб - середня вартість будівельно - монтажних робіт, віднесена до 1 м2 виробничої площі, грн/ м2 (приймається 600 грн);

Fб - виробнича площа відділення, м2.

Вартість установленого обладнання, приладів, інструменту і інвентарю:

(4.3)

де Сґоб, Сґпі - відповідно питомі вартості обладнання, приладів, пристроїв,

інструмента і інвентаря на 1 м2 площі (приймаються: Сґоб = 50 % Сґб; Сґпі = 18 % Сґб).

С0 = 86400+43200+15552= 145152 грн.

4.2 Розрахунок повної собівартості ремонту об'єкта нормативними методами

Повна собівартість об'єктів, що ремонтуються складається з наступних прямих і непрямих витрат:

Сп = Сзч + См + Сзп + Нв, (4.4)

де СЗЧ - втрати на запасні частини і складальні одиниці, грн;

СМ - витрати на ремонтні матеріали, грн;

СЗП - витрати на заробітну плату виробничим робітникам, грн;

НВ - накладні витрати.

Витрати на запасні частини і матеріали визначають за нормами, встановленими на капітальний або поточний ремонт окремих об'єктів ремонту, або за питомими показниками. При розрахунку витрат на запасні частини і матеріали необхідно враховувати розміри витрат, що плануються на оплату складальних одиниць, що надходять за кооперацією (якщо вона є) з інших підприємств.

Наприклад, при капітальному ремонті повнокомплектного трактора витрати на запасні частини складають в середньому 50-65 % від його прейскурантної ціни, а якщо двигун ремонтують на іншому підприємстві, то витрати на запасні частини складають 25-30 % від прейскурантної ціни трактора.

Витрати на ремонтні матеріали при ремонті автотракторних двигунів складають в середньому 1,5-2,5 % від їх прейскурантної ціни.

Витрати на заробітну плату виробничим робітникам включають основну і додаткову заробітну плату і нарахування на соціальне страхування.

В основну заробітну плату включають усі види оплат робітникам, які приймають безпосередньо участь у процесі виробництва.

Розрахунок ведуть у відповідності з технологічними картами і нарядами з урахуванням норм і розцінок. При укрупнених розрахунках витрати на основну заробітну плату (ЗПо) визначають за середнім розрядом робіт і загальної трудомісткості:

ЗПо = Ссер · Тзаг, (4.5)

де Ссер - середня годинна тарифна ставка, грн/год;

Тзаг - загальна трудомісткість, люд-год.

ЗПо = 6 · 408101,4=2448608,4грн

В додаткову оплату виробничим робітникам входять оплата чергових і додаткових відпусток, компенсації на невикористану відпустку, доплати за роботу в нічний час і понаднормові години, оплата пільгових годин підлітків тощо. Додаткова оплата складає 8-12 % від основної заробітної плати, робітникам, тобто сума додаткової зарплати:

(4.6)

Нарахування на соціальне страхування проводять у розмірі 37 % на усі види заробітної плати і, таким чином, загальні витрати на заробітну плату виробничим робітникам складають:

(4.7)

Розрахунок, накладних витрат. Накладні витрати включають загальновиробничї, загальногосподарські, позавиробничі і інші витрати.

Загальновиробничі (цехові) накладні витрати складаються з витрат на амортизацію, ремонт виробничого обладнання, пристосувань і інструментів, із витрат на електроенергію, газ, пару, воду, їз., заробітної плати допоміжних робітників, із основної і додаткової заробітної плати інженерно-технічних робітників і службовців, із витрат на матеріали, амортизацію і поточний ремонт будівель цеху, із витрат на охорону праці і техніку безпеки та транспортних витрат.

Загальногосподарські (загальнозаводські) накладні витрати складаються з заробітної плати працівників заводоуправління, витрат на відрядження, поштово-телеграфні витрати, амортизацію і поточний ремонт1 будівель і інвентарю господарського призначення: складів, заводських лабораторій тощо.

Позавиробничі накладні витрати складаються з витрат на пакування і відправку відремонтованих об'єктів, науково-дослідну роботу, технічну пропаганду, підготовку кадрів.

Накладні витрати можуть бути записані виразом:

НВ = НВ.Ц. + НВ.З. + НВ.П. + НВ.І., (4.8)

де НВ.Ц - цехові накладні витрати, грн;

НВ.З. - загальнозаводські накладні витрати, грн;

НВ.П - позавиробничі накладні витрати, грн;

НВ.І - інші накладні витрати, грн.

Для розрахунку накладних витрат складають кошторис витрат, який містить понад 10 статей.

На ремонтних підприємствах сільського господарства, крім центральних майстерень господарств, загальновиробничі (цехові) накладні втрати складають в середньому 10-14 % від повної (комерційної) собівартості об'єктів, що ремонтуються, загальногосподарські (загальнозаводські) накладні витрати -2,5-5,0 %, позавиробничі витрати - 1,5-2,5 % і інші витрати - в середньому 0,5--2,0 % від повної собівартості об'єктів, що ремонтуються.

На спеціалізованих ремонтних підприємствах загальна сума накладних витрат розподіляється приблизно в наступних відношеннях: загальновиробничі витрати складають 65--75 %, загальногосподарські - 15-20 %, позавиробничі -7-12 % і інші витрати - 2-4 %.

НВ = 1591595,46+367291,26+244860,84+73458,25=2277205,81 грн.

Сп = 9000 + 720+ 3690052,71 + 2277205,81 = 5976978,52 грн.

4.3 Розрахунок обігових фондів

До обігових фондів підприємств технічного сервісу відносять: запасні частини, основні і допоміжні матеріали, витрати на енергетику, малоцінні і швидкозношуючі матеріали, пристосування, господарський інвентар, незавершене виробництво, відремонтовані об'єкти, які знаходяться на складі або на шляху до споживача, грошові засоби в рахунках.

На відміну від основних, обігові фонди використовуються в процесі виробництва на протязі одного визначеного періоду або циклу робіт. При цьому вони втрачають свою грошову чи натуральну форму і переходять на знову створений продукт (виріб): на відремонтовані машини, складальні одиниці, відновлені деталі тощо.

В кожному новому періоді виробництва приймають участь нові обігові фонди такої ж структури і, таким чином, відбувається наче б то рух, постійний обіг визначених за обсягом і структурою засобів, характерних для даного підприємства.

Ремонтно-обслуговуюче підприємство може ритмічно і ефективно працювати тільки при достатньому об'ємі обігових фондів відповідного складу. Якщо обігових фондів недостатньо або їх структура не відповідає вимогам даного виробництва, то можливі перебої і навіть зриви в роботі підприємства. Наприклад: відсутність ремонтного фонду, запасних частин або ремонтних і допоміжних матеріалів викликає порушення ритмічності в роботі.

Завищення об'єму обігових фондів на підприємстві також тягне за собою негативні явища. Знижується рентабельність виробництва, так як зменшується прибуток підприємства в зв'язку зі збільшенням плати за фонди. Відволікаються і заморожуються засоби в необґрунтоване великих виробничих запасах.

Тому кожне підприємство повинне мати економічно обґрунтований за обсягом обіговий фонд, який забезпечує ритмічність і високу ефективність роботи. Нормування обігових фондів проектують у відповідності з дійсними потребами, обумовленими особливостями організації, номенклатури об'єктів, що ремонтуються і технологічного процесу виробництва. Нормуванню підлягають усі види виробничих запасів, ремонтний фонд і незавершене

Виробництво (не до кінця відремонтовані об'єкти).

Обсяг нормованих обігових фондів визначають за формулою:

Соб = Сз.х + См.е + Сг.п + Соб.ф + Сн.в, (4.9)

де Соб - загальна сума нормованих обігових фондів, грн.;

Сз.х - вартість запасних частин, грн.;

См.е - сумарна вартість матеріалів, пристосувань, інвентаря і усіх видів

енергетики для технологічних потреб виробництва, грн.;

Сг.п - вартість готової продукції, грн.;

Соб.ф - вартість складальних одиниць обмінного фонду, грн.;

Сн.в - вартість незавершеного виробництва, грн.

Вартість запасних частин і складальних одиниць в тому числі тих, що ремонтуються на інших підприємствах (на стороні) в структурі нормованих обігових фондів визначають за формулою:

(4.10)

де С3 ч - вартість запасних частин і складальних одиниць на річну програму підприємства, грн.;

Д31 - нормативні календарні дні запасу (приймають до 90 днів).

За аналогічними формулами визначають сумарну вартість матеріалів, інструмента, інвентарю і енергетики (Д2 - до 60 днів), вартість готової готової продукції (Дз - не більше 3 днів).

(4.11)

(4.12)



Вартість незавершеного виробництва багато в чому залежить від прийнятої технології і організації виробництва. Цю вартість, орієнтовно визначають за формулою:

СН.В = КД · Цо · ПЦ ·К, (4.11)

де Кд - середньоденний випуск об'єктів, що ремонтуються, од;

Ц0 - оптова ціна об'єкта, що випускається, грн.;

Пц - тривалість перебування об'єкта в ремонті, дні;

К - коефіцієнт, який враховує готовність об'єктів, які знаходяться в ремонті і заділ (приймають 0,65-0,75).

СН.В = 57 · 29000· 0,26 ·0,7=300846 грн.

Соб = 15534246,58 + 10356164,38 + 517808,22+ 300846= 26709065,18 грн.

4.4 Визначення відносних економічних показників

Фондоозброєність і енергоозброєність розраховують за формулами:

(4.13)

де Фо - фондоозброєність, грн. на одного робітника;

Ео - енергоозброєність, кВт на одного робітника;

Со.ф - вартість основних фондів, грн.;

Nс.уст - середня установлена потужність усіх електродвигунів, кВт;

Р - чисельність виробничих робітників;

зз - коефіцієнт змінності роботи підприємства.

Визначаємо прибуток підприємства:

Пб = П - Сп = 198000000 - 5976978,52 = 192023021,5 грн (4.13)

Рівень рентабельності характеризує сутність використання усіх фондів підприємства. Цей показник виражається у відсотках і визначається за формулою

(4.14)

де Рп - рівень рентабельності підприємства, %;

Пб - прибуток підприємства, грн.;

Со.ф - вартість основних виробничих фондів, грн.;

Со.б - вартість обігових фондів, грн.

Термін окупності знаходять з відношення:

(4.14)

Таким чином проект досить ефективний.



Висновки

Розробка заходів з розробки проекту ремонтного підприємства яке буде займатися капітальним ремонтом двигунів ЗІЛ - 130 з річною програмою 7000 двигунів, а також наведені розрахунки дозволяють золити слідкуючий висновки:

- приведення виробничу програму ремонту двигунів до двигуна СМД - 14 яка становить 6230;

- загальна трудомісткість ремонтних робіт дорівнює 408101,4 люд.-год.;

- розраховано штат майстерні який в свою чергу становить 213 ч., розраховано та підібрано ремонтне - технологічне обладнання дільниці остаточного складання.

В подальшому бажано було б більше уваги приділяти розробці підприємств, що займаються капітальним ремонтом не тільки конкретними автомобілями, а й сільськогосподарською технікою і тракторами.



Бібліографічний список

1. Бабусенко С.М. Проектирование ремонтних предприятий.// С.М Бабусенко - М. Колос, 2010.-295с.

2. Булей И.А., Иващенко Н.И., Мельников В.Д. Проектирование ремонтних предприятий сельского хозяйства.// И.А Булей - К: Высшая школа. 2008. - 415 с.

3. Булей І.А. Проектування підприємств з виробництва і ремонту сільськогосподарських машин.// І.А. Булей - К: Вища школа, 1993. - 289 с.

4. Канарчук В.Е., Токаренко В.М., Балабанов А.Н. Основи проектирования

и реконструкции механических цехов й ремонтних производств.// В.Е Канарчук - К: Вища школа. Головное изд-во, 2008.

Размещено на Allbest.ru

...