Транспортний договір

Експедитор може діяти від імені клієнта або від свого Імені. Якщо експедитор за умовами договору діє від імені відправника, то щодо відносин з договору експедирування застосовуються положення про договір доручення. У разі якщо він діє від свого імені, застосовуються відповідні правила про договір комісії. При цьому відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків, що становлять зміст додаткових послуг, надання яких прийняв на себе експедитор, визначається законодавством про відповідний договір (підряду, зберігання тощо) та умовами договору про експедирування. Отже, договір експедирування може містити елементи кількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).

У договорі про транспортне експедирування, укладеному між експедитором і клієнтом, експедитор по суті заміняє клієнта у відносинах із перевізником. У зв'язку з цим автотранспортні підприємства, що здійснюють транспортно-експедиційне обслуговування клієнтури, користуються правами і несуть обов'язки та відповідальність, передбачені транспортними статутами для відправників та одержувачів вантажів.

Водночас автотранспортні підприємства (експедитор) укладають з організаціями залізничного транспорту, морськими і річковими портами та аеропортами договори про централізоване завезення та вивезення вантажів. У цих договорах передбачаються:

обсяги перевезень вантажів; строки доставки вантажів згідно із погодженими графіками; забезпечення схоронності вантажу; виконання навантажувально-розвантажувальних робіт в обумовлені години доби; умови розрахунків за перевезення та виконання експедиторських робіт; взаємна відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань тощо.

Договори, що укладаються автотранспортними підприємствами, з одного боку, з клієнтурою на транспортно-експедиційне обслуговування, а з другого - з транспортними підприємствами на централізоване завезення і вивезення вантажів, за своїм змістом мають бути взаємопогодженими, щоб забезпечити чітку й злагоджену роботу транспорту та клієнтури. Тому на клієнта покладаються такі обов'язки:

пред'являти вантажі експедиторові рівномірно протягом кварталу, місяця, доби; забезпечувати на своїх складах роботу з відправлення та приймання вантажів у певні години, погоджені з експедитором, тощо.

3. Правове регулювання претензій та позовів при різних перевезеннях

Порушення учасниками перевезення та буксирування своїх обов'язків є підставою для пред'явлення уповноваженою особою претензій і позовів до правопорушника. Обставини, що можуть зумовити матеріальну відповідальність перевізників, відправників, одержувачів вантажів і пасажирів та бути підставою для пред'явлення претензії і позову, засвідчуються комерційними актами та актами загальної форми.

Комерційний акт складається для засвідчення нестачі, псування чи пошкодження вантажу або багажу, виявлення вантажів без супровідних документів та документів без вантажу, повернення перевізникові вкраденого вантажу (багажу), непередачі вантажу залізницею на під'їзну колію протягом 24 годин після оформлення в товарній конторі видачі вантажу за документами.

В пункті 3.3 роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» від 29 травня 2002 р. №04-5/601 зазначено, що відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Отже, комерційний акт є тільки одним з доказів, який господарський суд оцінює у сукупності з усіма іншими доказами у справі. Зокрема, комерційний акт може бути позбавлений доказової сили, особливо у випадках вивантаження вантажу засобами залізниці на місцях загального користування, якщо цей акт не відповідає фактичним обставинам. Так, комерційний акт констатує, що нестачу, псування або пошкодження вантажу виявлено нібито під час вивантаження 10 січня, а з товарно-транспортних накладних на вивіз вантажу вбачається, що він був вивезений зі станції 8 січня.

Акти загальної форми складаються для засвідчення інших порушень договору перевезення. Відповідно до ст. 158 Статуту автомобільного транспорту і розділу 9 Правил перевезення вантажів автотранспортом обставини, пов'язані з несхоронністю вантажів та іншими порушеннями договору перевезення, фіксуються у товарно-транспортній накладній, а у разі розходження в оцінці сторонами причин і характеру порушень оформляються актами встановленої форми, що прирівнюються до комерційних актів та актів загальної форми на інших видах транспорту.

Акт складає перевізник, якщо він сам виявить зазначені раніше обставини або їх наявність підтверджується відправником чи одержувачем вантажу. Необгрунтовану відмову перевізника скласти комерційний акт можна оскаржити у встановленому порядку. В цьому разі приймання вантажу слід оформити відповідно до Правил про порядок приймання продукції та товарів за кількістю і якістю, що діють при поставці, контрактації тощо.

На підтвердження фактів, що мають юридичне значення при вирішенні спорів, пов'язаних із торговельним мореплавством, складається морський протест. Відповідно до глави 7 розділу IX Кодексу торговельного мореплавства, якщо під час плавання або стоянки судна мала місце подія (наприклад, загальна чи окрема аварія), яка може бути приводом для пред'явлення до судноволодільця майнових вимог, капітан судна, щоб забезпечити докази для захисту прав і законних інтересів судноволодільців, робить у встановленому порядку заяву про морський протест. Така заява має містити опис обставин та заходів, ужитих капітаном для забезпечення схоронності довіреного йому майна.

Морський протест заявляється: в порту України - нотаріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством України покладено вчинення нотаріальних дій; в іноземному порту - консулові України або компетентним посадовим особам іноземної держави в порядку, передбаченому законодавством цієї держави. В порту України заява про морський протест подається протягом 24 годин з моменту оформлення приходу судна в порт. Якщо подія, що зумовила необхідність заяви морського протесту, сталася у порту, його слід заявити протягом 24 годин з моменту події. Якщо немає можливості заявити протест у встановлений строк, причини цього слід зазначити у заяві про морський протест. За наявності підстав припускати, що подія спричинила шкоду вантажеві на судні, заяву про морський протест слід зробити до відкриття люків. Вивантаження вантажу до заяви морського протесту можна почати лише в разі крайньої потреби. На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський протест, капітан судна водночас із заявою або не пізніше семи днів з моменту прибуття в порт чи з моменту події, що сталася у порту, повинен подати нотаріусу чи іншій посадовій особі для огляду судновий журнал і засвідчену капітаном виписку із суднового журналу. Нотаріус або інша посадова особа на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опиту капітана, а в разі потреби - інших свідків із складу суднового екіпажу складає акт про морський протест і посвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою. На умовах взаємності прийняття заяви про морський протест від капітанів іноземних суден і складання у цих випадках актів про морський протест можуть здійснювати відповідні консульські представники іноземних держав в Україні (статті 341-347 Кодексу торговельного мореплавства).

За всіма видами перевезень передбачено обов'язковий претензійний порядок розв'язання спорів. Претензії, які виникають з перевезень вантажів, пред'являються до транспортної організації пункту призначення вантажу. Якщо спір виник з перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні, то претензія пред'являється: а) до управління залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом призначення є залізнична станція; б) до Іншого транспортного органу, коли кінцевим пунктом перевезення є порт (пристань), автостанція чи аеропорт. Претензії, що виникають з перевезень пасажирів та багажу, можуть пред'являтися до транспортного органу відправлення або призначення на розсуд заявника. Залежно від характеру порушення право на пред'явлення претензії має відправник чи одержувач вантажу, які можуть переуступити його один одному або кожен з них своєму вищестоящому органові чи транспортно-експедиційній організації. Передача права на пред'явлення до перевізника претензії або позову іншим організаціям чи громадянам не допускається.

Для усіх перевезень, за загальним правилом, у всіх транспортних статутах (кодексах), до пред'явлення перевізникові позову обов'язково слід пред'явити йому претензію. Претензії пред'являються протягом шести місяців, а про сплату штрафів і премій - протягом 45 днів. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів транспорту за одним документом, - протягом шести місяців; про сплату штрафу або пені - протягом 45 днів. Якщо претензію відхилено чи відповідь не одержано у зазначені строки, заявникові надається на пред'явлення позову два місяці з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником до відправників, одержувачів чи пасажирів позовів, що випливають з перевезення, встановлено шестимісячний строк.

Відповідно до ст. 944 ЦК України до вчинення перевізникові позову, що випливає з перевезення вантажу, є обов'язковим пред'явлення претензії в порядку, передбаченому транспортними статутами та кодексами. Позов до перевізника може бути вчинено вантажовідправником або вавнтажоодержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк. Позовна давність за вимогами, що випливають з перевезення вантажу, встановлюється в один рік з моменту, що визначається згідно з транспортними статутами (кодексами).

Строки позовної давності та порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями в закордонному сполученні, встановлюються транспортними статутами (кодексами) або міжнародними угодами.

Висновок

Після вище пройденого матеріалу, проаналізувавши всі друковані джерела, які стосуються теми «Транспортні договори та їх правове регулювання» я можу зробити наступні висновки:

- по-перше, я зрозумів, що таке транспортні договори, і яка саме їх роль в нашій незалежній Україні, саме тепер, коли йде перехід до нової ринкової економіки, нових суспільно-політичних, правових відносин.

На даний момент, на мою думку, застосування, наприклад, того ж самого договору перевезення, сприяє швидкому розвитку відносин між самими суб'єктами підприємницької діяльності, забезпечує потреби споживачів у будь-якому виді продукції.

Що ж стосується прав особи в даних договорах, то наприклад, стаття 911 ЦК України встановлює мінімальний обсяг прав пасажира, що має бути забезпечений транспортною організацією, яка здійснює перевезення. Так, пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років, якщо вона не займає окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки зі сплатою в пільговому порядку;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними статутами (кодексами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки з поверненням вартості або частини вартості квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у квитку маршрутом;

8) інші права, встановлені транспортними статутами (кодексами).

У разі порушення зобов'язання, що випливає із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними статутами та кодексами (ст. 920 ЦК України). Крім того, ЦК України встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізника за затримку відправлення пасажира та порушення строку доставления пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти (ст. 924).

Підбиваючи підсумки, необхідно сказати, що наше законодавство поки що ще не на сто відсотків проконтролювало правове регулювання всіх транспортних договорів, є багато прогалин, тому, на мою думку, тільки реальне законодавче втручання з боку держави дозволить вивести роль транспортних договорів на провідне місце в реалізації прав юридичних та фізичних осіб.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року - К., 1996 р.

2. Цивільний кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 року №435-IV.

3. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №12 - Ст. 10.

4. Роз'яснення Вищого господарського суду України від 29 травня 2002 р.

5. Указ Президента України «Про відзначення нагородами працівників залізничного транспорту». - К., 2002.

6. Указ Президента України від 5.11.2000 №678 «Про положення про Міністерство транспорту України». - К., 2000 р.

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 3.04.02 №204 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» - К., 2002 р.

8. Державний комітет з питань регулярної політики та підприємництва. Лист від 9.02.2002 р. «Щодо ліцензування надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом».

9. Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. зі змінам та доповненнями.

10. Бірюков І. А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України: Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. - 304 с.

11. Голованів Обязательственное право. - СПб., 2002. - С. 227

12. О.В. Дзера Цивільне право України: Підручник у 2 книгах. - К., Юрінком Інтер, 2002 р.

13. Я.М. Шевченко Цивільне право України: Академічний курс. - К., 2003 р.

Размещено на Allbest.ru