Регіональні особливості сучасного розвитку та функціонування транспортної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему «Регіональні особливості сучасного розвитку та функціонування транспортної системи України»

Виконав студент 1-го курсу

Фінансово-економічного факультету

КНЕУ ім. Вадима Гетьмана

Орел Олександр

Київ 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Транспортна система України

1.1 Загальна характеристика транспорту України

1.2 Наземний транспорт

1.3 Водний транспорт

1.4 Повітряний транспорт

Розділ 2. Проблеми та перспективи розвитку транспорту України

Висновки

Список літератури

Вступ

Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України, її спрямованість на динамічне входження у світову економічну систему і, насамперед, вступ до СОТ вимагають наявності високоефективної та розгалуженої транспортної системи. Транспортна система відіграє в сучасних умовах визначальну роль як один із найважливіших факторів економічного розвитку держави.

До транспортної системи пред'являються високі вимоги щодо якості, регулярності та надійності транспортних зв'язків, збереження вантажів, безпеки перевезення пасажирів, швидкості та якості доставки. Потреба у транспортній системі, що чітко функціонує, дедалі посилюється, стає базисом сталого розвитку продуктивних сил регіонів, а також запорукою інтеграції нашої країни до світових ринків. На мій погляд, вказаними аспектами обумовлюється актуальність теми даної курсової роботи.

На початок 90-х років Україна мала досить потужну транспортну систему, стан якої можна було назвати задовільним. На 10 тис. км території країни припадало 372 км залізничних колій, 78 км внутрішньоводних і 1933 км. автомобільних шляхів із твердим покриттям, а обсяг вантажних залізничних перевезень перевищував сумарний обсяг перевезень 12 країн ЄС.У ті часи майже повністю задовольнялися існуючі потреби у швидкості, обсягах та якості перевезень. Складна економічна ситуація в країні після отримання Україною незалежності, трансформаційні зрушення в матеріальному виробництві, зміна економічних пріоритетів у зовнішній торгівлі, розрив колишніх транспортно-економічних зв'язків призвели до значного відставання технологічного прогресу в транспортній галузі, спричинили велике амортизаційне зношення технічних засобів і моторесурсів. В результаті цього, наприклад, на залізничному транспорті середня швидкість руху вантажного потяга сьогодні становить усього 34,8 км/год. Таких прикладів можна навести багато. Аналіз сучасних зрушень у транспортній системі України як за основними видами транспорту, так і за її регіональною структурою є надзвичайно актуальним і своєчасним.

Розділ 1. Транспортна система України

1.1 Загальна характеристика транспорту України

Україна має надзвичайно сприятливі передумови для формування і розміщення транспортної мережі. Зокрема, галузева структура народного господарства та його територіальна організація, вигідне економіко-географічне положення - визначили розвиток і розміщення залізничного, автомобільного й трубопровідного транспорту.

При цьому економіко-географічне положення істотно вплинуло на проходження транзитних магістралей, трубопроводів, формування транспортних вузлів змішаного типу. Рівнинний рельєф сприяє повсюдному розміщенню шляхів сполучення. Вихід до узбережжя Чорного і Азовського морів, наявність зручних бухт на узбережжі вплинули на будівництво морських портів і розвиток морського транспорту. Наявність судноплавних річок (Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг та ін.) сприяла розвитку річкового транспорту. В цілому в Україні розвинуті всі види транспорту. Так, на 10 тис. км² території припадає 372 км. залізничних колій, 78 км. Внутрішньо водних та 1933 км. автомобільних шляхів з твердим покриттям.

Робота транспортної системи визначається обсягами перевезених вантажів та середньою дальністю їх перевезень. Обсяги перевезення вантажів окремими видами транспорту загального користування наведено в табл.1 [10, c.21].

Таблиця 1. Вантажооборот усіх видів транспорту України за 2013 р.

Як видно з табл. 1, у перевезенні вантажів різко виділяється залізничний транспорт, його частка становить 55% від загального обсягу перевезених вантажів транспортною системою України. Друге місце за обсягами вантажних перевезень займає трубопровідний транспорт. Це викликано великим транзитним потенціалом України, через яку проходять шляхи транспортування нафти та газу зі сходу у розвинуті країни Європи. Його частка становить 27% загального обсягу перевезень.

Велике значення для розвитку країни має пасажирський транспорт. Обсяги перевезення пасажирів окремими видами транспорту в табл. 2 [там же, с.21].

Таблиця 2.

Пасажирооборот усіх видів транспорту України за 2013 р.

У структурі пасажирських перевезень, на відміну від вантажних, перше місце займає автомобільний транспорт, частка якого складає майже 90% загальної кількості перевезенних пасажирів.

1.2 Наземний транспорт

Найбільше народногосподарське значення для України має наземний транспорт, його частка у структурі вантажних та пасажирських перевезень є найбільшою. Наземний транспорт включає такі види транспорту: залізничний, автомобільний та трубопровідний.

Залізничний транспорт - вид транспорту, що здійснює перевезення вантажів і пасажирів по рейкових шляхах. Він у силу своєї надійності, регулярності, можливості перевезення вантажів і пасажирів незалежно від часу року і погодних умов, малого ступеня впливу на навколишнє середовище (у порівнянні з іншими видами транспорту), невеликої енергоємності перевізної роботи (споживання енергії на залізничному транспорті в б раз менше, ніж в авіації, і в 3 рази менше, ніж на автотранспорті) широко використовується як у внутрішніх, так і в міжнародних зв'язках [3, c.3].

Залізничний транспорт України по загальній довжині шляхів (23тис.км.) займає четверте місце у світі (після США, Росії, Канади) [1, c.14]. Він є становим хребтом транспортної системи України. Його ефективне функціонування є необхідною умовою стабілізації, піднесення та структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності та забезпечення національної безпеки країни. Залізниці України мають достатньо потужний виробничий апарат.

Перевезення вантажів та пасажирів виконують шість основних залізничних магістралей, об'єднаних державним департаментом "Укрзалізниця": Південно-Західна (керування в Києві), Донецька (Донецьк), Придніпровська (Дніпропетровськ), Південна (Харків), Львівська (Львів), Одеська (Одеса), в складі яких функціонує 930 лінійних підприємств (локомотивні та вагонні депо, дистанції колії, енергопостачання, сигналізації та зв'язку тощо).

80% вантажів перевозиться в границях двох або більше залізниць [10, c.20].

Внутрішні потоки окремих видів вантажів залізничним транспортом мають такі напрямки:

- вугілля з районів Донбасу (Донецька залізниця) іде до електростанцій практично у всіх областях України, а також до коксових батарей у Донецькій, Дніпропетровській і Запорізькій областях (а також для комунальних потреб - практично у всі області України);

- залізна руда з району Кривого Рогу іде до металургійних заводів Придніпров'я і Донбасу;

- нафтопродукти - від нафтопереробних заводів до мережі розподілу;

- мінерально-будівельні матеріали - від придніпровських кар'єрів і кар'єрів Житомирської області до обласних центрів і пунктів будівництва;

- мінерально-хімічні добрива і хімічна продукція - від заводів в Одеській, Львівській, Донецькій областях до споживачів у всіх областях;

- метали - від заводів Придніпров'я, Донбасу до машинобудівних підприємств у Придніпров'ї, Донбасі, у Київській, Харківській та інших областях.

Експортні потоки окремих видів вантажів зв'язані з поставками:

- залізної руди - із Криворіжжя до західного кордону і морських портів України;

- металів - від заводів Придніпров'я до морських портів України;

- вугілля - із Донбасу до морських портів України;

- хімічні і мінеральні добрива і хімічні напівфабрикати - від заводів Донбасу, Львівської і Сумської областей до морських портів України.

Імпортні потоки пов'язані, головним чином, із поставками вантажів із Росії: нафти і нафтопродуктів, вугілля, хімічних і інших видів вантажів.

Отже, залізничний транспорт України вже багато десятиліть виконує найважливішу роль у грузо- і пасажироперевезеннях. З'явившись у другій половині 19 століття, за весь минулий час він змінився як якісно, так і кількісно. Географічне положення залізничного транспорту обумовило розміщення окремих галузей виробництва. У свою чергу, на развиток залізничного транспорту вплинуло формування грузо- і пасажиропотоків. У результаті цього відбулася взаємодія розміщення залізничного транспорту і продуктивних сил.

Автомобільний транспорт - це найбільш маневрений і ефективний вид транспорту для перевезення масових вантажів дрібними партіями на близьку відстань. Цей вид транспорту розпочинає і закінчує транспортний процес на морському, річковому і залізничному транспорті. Автотранспорт забезпечує функціонування І територіальну організацію всіх галузей народного господарства, і насамперед, галузей АПК, які займають важливе місце в економіці України.

Україна сполучена добрими автомобільними шляхами з Центральним, Північно-Кавказьким і Поволзьким економічними районами Росії, з Молдовою та Білоруссю, країнами зарубіжної Європи.

Наявність розгалуженної мережі автомобільних доріг та їх технічний стан є важливими показниками цивілізованності суспільства, оскільки суттєво впливають на: темпи розвитку суспільства; рівень витрат з перевезення вантажів та пасажирів; швидкість перевезень; якість і ціну перевезеної продукції; мобільність, зайнятість і рівень доходів населення; транспортну доступність населенних пунктів та соціальних об`єктів; екологічний стан навколишнього середовища.

Але, незважаючи на всі проблеми - автомобільний транспорт швидко розвивається. Він поступово інтегрується у високорозвинену європейську комунікаційну систему. До цієй системи наш транспорт буде залучено після введення в дію першокласних автострад Київ-Мадрид та Лісабон-Київ (довжина автомагістралі становитиме 735 км, а вартість будівництва близько 7 млрд. долл.) [12, c.280].

Трубопровідний транспорт є найбільш економічним і ефективним для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвиток обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості. За останні десятиліття трубопровідний транспорт розвивався найбільш швидкими темпами. Довжина трубопроводів загального користування в 2004 р. досягла 51 тис. км. Обсяг відправлених вантажів - 220,9 млн. т., в тому числі газу - 154,9 млн. т., нафти і нафтопродуктів - 62 мли. т., аміаку - 4 млн. т. Вантажооборот трудопровідного транспорту за період 1991-2004 рр. залишався майже стабільним і становив у 2004 р. 205,3 млрд. т/км. і становило 25% загального вантажообороту всієї транспортної системи [10, c.20].

Початок розвитку трубопровідного транспорту припадає на 20-ті роки, коли в Прикарпатті було побудовано перший в Україні газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич (1924 р.). Найбільший поштовх для розвитку він отримав у 70-80-ті роки, коли почалося спорудження трубопроводів для транспортування російської та туркменської вуглеводневої сировини.

Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основних нафтопроводів загальною протяжністю біля 4,5 тис. км. Діаметр труб - 720 мм., його потужність з прийому нафти - 130 млн.т. на рік, з транзиту - 70 млн.т [7, c.55]. Нафтопровідна мережа представлена трансєвропейським нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в межах України - 680 км. По ньому нафта з Росії через територію України поставляється в країни Центральної Європи (Словаччини і Угорщини). Решта нафтопроводів мають внутрішньодержавне і міждержавне значення і забезпечують нафтопереробні заводи України нафтою, основна частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи - Лисичанськ - Кременчук - Херсон і Мічурінськ - Кременчук. Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта. Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на нафтопереробні заводи: це Гнідинці - Розбишівське - Кременчук, Кременчук - Херсон, Долина - Дрогобич, Битків - Надвірна, Качанівка - Охтирка. В перспективі важливе значення для забезпечення України нафтою будуть мати її поставки з країн Близького і Середнього Сходу. Ця нафта буде поставлятись танкерами до Одеського порту, де через нафтотермінал здійснюватиметься її перевалка на Одеський нафтопереробний завод і через систему нафтопроводів - доставка на Херсонський, Кременчуцький і Лисичанський нафтопереробні заводи. А також через нафтопровід Одеса-Броди-Гданськ в країни Центральної і Західної Європи. Необхідна модернізація нафтопроводів, що йдуть від Одеси до Херсона і Кременчука з метою збільшення обсягів транспортування нафти по них, а також переобладнання насосних станцій на них для реверсу нафти.

Одна з головних проблем розвитку трубопровідного транспорту - його реконструкція. З усіх газопроводів України (37 тис. км) близько 31% використовується протягом від 23 до 48 років, 45% з них має недосконале антикорозійне покриття. За 1991-1995 рр. через «старіння» газопроводів сталося 35% аварій, 65% газоперегінних агрегатів відпрацювали свій термін [12, c.283]. транспорт пасажир автомобільний залізничний

Більшість нафтопроводів (3927 км) перебуває в експлуатації вже 25-30 років.

1.3 Водний транспорт

До свого складу водний транспорт включає морський та річковий транспорт.

Морський транспорт є порівняно дешевим, він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя.

Умови України сприятливі для розвитку морського транспорту: на півдні її територію омивають Чорне й Азовське моря, котрі практично не замерзають і з'єднуються із Середземним морем протокою Босфор, Мармуровим морем і протокою Дарданелли. Регулярні морські перевезення Чорним та Азовським морями почалися наприкінці XVIII ст.

Киїївська Русь (Х-ХШ ст.) мала через Чорне море стабільні зв'язки з Візантією. Відомі морські походи київських князів на Константинополь. Після перемоги над Туреччиною у 80-х роках ХVПІ ст. і переходу до Російської імперії Північного Причорномор'я та Приазов'я тут виникли порти Херсон (1778), Севастополь (1788), Одеса (1794). У Миколаєві та Севастополі створено суднобудівні підприємства.

З 1978 р. діє одна з найбільших у світі паромна переправа між Іллічівськом і болгарським портом Варна - протяжністю 435 км. Для поліпшеншя зв'язків України з Північним Кавказом споруджено залізнично-паромну переправу через Керченську протоку.

Загальна довжина морської берегової лінії України - понад 2000 км., 1000 км. з них - практично не замерзає. Э багато зручних бухт, які сприяли формуванню 18 морських портів, серед яких найбільш важливими э Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл, Південний, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч на березі Чорного моря та Маріуполь і Бердянськ на березі Азовського моря. Крім того, є 8 судноремонтних заводів, які будують невеликі судна. Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) морські пароплавства, а також Українське-Дунайське (УДП) пароплавство. Сумарна вантажність транспортного флоту України становить більше ніж 5 млн. т, а пасажирського флоту - майже 10 тис. місць, вона є однією із найбільших у Європі [8, c.37]. У структурі вантажних морських перевезень значно переважають наймасовіші вантажі, які займають чільне місце і у структурі експортно-імпортних поставок України. Це руди чорних і кольорових металів, кам'яне вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, мінерально-будівельні матеріали. Каботажні перевезення займають незначне місце в загальному обсязі перевезень. У зв'язку з тим. що вони здійснюються на невелику відстань (в середньому не більше як на 130-150 км.), частка їх у вантажообороті незначна.

Річковий транспорт поряд з морським є одним з найдешевих, оскільки використовує природні транспортні магістралі - судноплавні річки.

У XVIII - першій половині XIX ст. у Європі здійснювалося інтенсивне будівництво каналів для налагодження транспортних зв'язків між окремими річковими системами. У межах України у цей час споруджуються канали для з'єднання басейну Дніпра з басейнами Німану, Вісли й Західної Двіни, тобто чорноморської транспортної артерії - Дніпра з великими судноплавними річками, що впадають у Балтійське море, через їх верхів'я (чи притоку). У 1768 р. завершено будівництво Огінського каналу, який з'єднав притоку Німану р. Шару з притокою Прип'яті - Ясельдою. Споруджено також Березинський канал, який з'єднав невеликим судноплавним каналом притоку Дніпра Березину із Західною Двіною. У 1775р. завершено прокладання Дніпровсько-Бузького (Королівського) каналу, який з'єднав притоку Західного Бугу р. Муховець (басейн Балтійського моря) з притокою Прип'яті р. Пиною (басейн Чорного моря). Перші два канали функціонували недовго. Протяжну трасу Дніпровсько-Бузького каналу (приблизно від Бреста до Кобрина) на початку другої половини ХІХст. було реконструйовано. Цей канал і досі функціонує і використовується (правда, обмежено) для зв'язків з Польщею.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить більше ніж 4,4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і світловідбивною обстановкою - 3,9 тис, км. Основні водні артерії - Дніпро та його притоки Прип'ять і Десна, Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові шляхи використовуються також ділянки Дністровського лиману загальною протяжністю більше ніж 30 км, а також гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з морським устаткуванням - 140 км [12, c.278].

Усі інші судноплавні річки за транспортним використанням належать до малих річок. Малі річки використовуються переважно для перевезення будівельних матеріалів, деякої продукції АПК і суттєвої ролі у розміщенні продуктивних сил не відіграють.

1.4 Повітряний транспорт

Повітряний транспорт - наймолодший і найбільш швидкісний, однак поки що дорогий. Поряд з перевезеннями вантажів, пошти й пасажирів він здійснює санітарні перевезення, а також аерофотозйомки, хімічну обробку посівів та боротьбу з лісовими пожежами.

Найбільші авіапорти України - Бориспіль (Київ), Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Вінниця, Львів, Луганськ, Запоріжжя, Сімферополь, Чернівці, Херсон, Миколаїв, Івано-Франківськ.

У післявоєнні роки збудовано нові аеровокзали в Харкові, Києві (Борисполі), Львові, Сімферополі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві, Одесі, Вінниці, Івано-Франківську, Полтаві, Чернігові, Кіровограді, Тернополі.

Для повітряних перевезень України характерна велика, порівняно з іншими видами транспорту, сезонна нерівномірність: їхній обсяг зростає, починаючи з квітня й до серпня включно. Середня відстань авіаперевезень перевищує 1 тис. км.

Нині у сфері авіаційного транспорту України 97 реєстрових авіакомпаній, які мають сертифікат експлуатанта, 51 з них має право перевозити пасажирів. З 1992 р. Україна входить до Міжнародної організації цивільної авіації, має договори з 46 країнами світу, 45 зарубіжних компаній здійснюють 160 рейсів за тиждень. Українські літаки підтримують постійний зв'язок з 45 країнами світу [1, c.14].

Головна державна компанія - «Авіалінії України», до якої належать 27 авіазагонів, 105 аеродромів та підприємства з ремонту авіатехніки. Створено також компанію «Міжнародні лінії України» за участю іноземного капіталу (ірландська лізингова компанія Джі-Пі-Ей, якій належать 11,3% акцій) [там же, c.14].

Розділ 2. Проблеми та перспективи транспортного комплексу України

До подолання кризи основних видів транспорту України необхідно підходити комплексно. Одночасно з оновленням рухомого складу доцільно запроваджувати новітні технології управління транспортними перевезеннями, вводити в дію нові транспортні магістралі, що відповідають світовим стандартам якості перевезень тощо. Всі ці заходи потребують значних обсягів фінансування, тому слід розробляти програми із залучення приватних інвесторів (як вітчизняних, так і закордонних). Для цього необхідно внести до Земельного кодексу та інших законів України чимало змін. На особливу увагу заслуговує проблема оренди земельних ділянок на термін понад 25 років.

В Україні має реалізовуватися єдина державна транспортна політика, координуватися дії учасників перевезення, розвиватися інфраструктура транзиту. Перші кроки у цьому напрямі вже зроблено: функціонує Державна комісія з питань транспортних коридорів; запроваджується система обліку, аналізу та прогнозування транзитних вантажопотоків, що відкриває широкі можливості для поглибленого їх аналізу та розроблення заходів щодо їх нарощування. Мінтрансом і Держмитслужбою удосконалюється технологія пропуску вантажів через кордон.

Є необхідність у розробленні нормативних документів, що дозволили би спростити процедури планування та організації змішаних перевезень. Реструктуризація транспортного комплексу України, його поетапна інтеграція до загальноєвропейської, світової транспортної системи шляхом розвитку міжнародних транспортних коридорів, крім отримання додаткових прямих доходів, стимулюватиме надходження іноземного капіталу, вдосконалення транспортних технологій, загальне поліпшення національної транспортної інфраструктури.

Основними завданнями розвитку транспортної системи України є:

- створення правових основ подальшого розвитку транспортних перевезень;

- поетапний перехід на принципи міжнародної транспортної і митної політики в галузі міжнародних перевезень вантажів;

- приведення основних транспортних фондів у належний технічний стан;

- введення нових технологій організації перевезень вантажів та пасажирів;

Висновок

Підсумовуючи все вищевикладене, можна стверджувати, що рівень розвитку транспортної системи держави -- одна з найважливіших ознак її технологічного прогресу і цивілізованості. При інтеграції в європейську і світову економіку потреба у високорозвинутій транспортній системі дедалі посилюється, вона стає базисом для ефективного входження України у світове співтовариство та зайняття в ньому місця, яке відповідає рівню високорозвинутої держави.

Отже, ми бачимо, що транспорт відіграє дуже важливу роль в народному господарстві, в зовнішньоекономічних зв'язках України, в зв'язках між містом і селом, між окремими районами країни. В сучасному житті без транспорту неможливо уявити виробництво, розподіл обмін та споживання матеріальних благ та послуг населення. Транспорт формує економічні, культурні, рекреаційні та інші зв'язки, а також прискорює соціально-економічний розвиток суспільства. Транспорт впливає на ефективність та ціну продукції, оскільки в процесі виробництва він істотно впливає на її собівартість.

Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку регіонів, формування територіально-виробничого комплексу локального та районоутворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному поділу праці. Без транспорту неможлива інтеграція України у загальносвітову економічну систему.

Однак, необхідно також підкреслити, що в Україні є необхідні стартові умови для формування сучасної системи транспортних комунікацій, яка відповідала б європейським стандартам. До них насамперед належать: необхідність в усіх видах транспорту докорінного технічного переоснащення галузі і суттєвих організаційних змін; достатня ресурсна база і рівень розвитку техніки і технологій; наявність кваліфікованого трудового потенціалу і передових науково-технічних розробок; вигідні природно-кліматичні й географічні характеристики території; наявність конкурентоспроможних науково-технічних проектів, які пройшли відповідну експертизу і готові до реалізації; заінтересованість зарубіжних інвесторів у розміщенні капіталів в Україні; стійка тенденція до визнання України світовим співтовариством як європейської держави, з якою бажано мати стабільні ділові відносини на широкій і довготривалій основі і яка в перспективі справлятиме серйозний вплив на ключові проблеми європейської політики; наявність затвердженої концепції створення і функціонування в Україні національної мережі міжнародних транспортних коридорів.

На мій погляд, наявність на території України міжнародних транспортних коридорів накладає свій відбиток на функціонування всієї мережі транспортних комунікацій держави. Зокрема, вона зобов'язує її працювати у злагодженому, синхронному режимі, з більшою відповідальністю щодо дотримання графіків роботи і доставки вантажів до вузлових точок, поступово і неухильно змушуватиме всю транспортну мережу працювати в режимі і на рівні функціонування міжнародних транспортних коридорів, тобто на європейському рівні. Це означає, що рівень техніки, технології, організації, нормативно-правового забезпечення має бути відповідним європейському.

Список літератури

1. Агєєв О. Шляхи інтеграції України в транспортну систему Європи // Урядовий кур'єр. - 2005. - № 71. - С.14.

2. Вектори розвитку вітчизняного автомобільного транспорту //Урядовий кур'єр. - 2005. - №62. - С.8.

3. Гаркума А. Транзитний міст України має бути надійним: [Україна в світовому транзитному бізнесі] //Урядовий кур'єр. - 2002. - №40 - С.3.

4. Дорогунцов С.І., Олійник Я.В., Степаненко А.В. Теорія розміщення продуктивних сил і репональної економіки. - К.:КНЕУ, - 2001. - 144с.

5. Кутах Ю. Транзитні зв'язки України та міжнародні транспортні коридори // Економіст. - 2002. - № 1. - С.50-57.

6. Леонтьєва Г.Г. Лекції з економічної і соціальної географії України: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. - Суми.:Лебідь, - 2004.

7. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. - К.:Вища Школа, - 2004.

Размещено на Allbest.ru