Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Суспільно-економічне значення системи пасажирських перевезень

1. СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СИСТЕМИ ПАСАЖИРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

1.1 Пасажирський транспорт загального користування: стан та особливості функціонування

Пасажирський транспорт є невід'ємним елементом транспортної системи, у тій її частині, що забезпечує переміщення людей по території країни. Виробничо-технічні ресурси пасажирського комплексу, як окремого і взаємозалежного компоненту доповнюють і тим самим остаточно формують загальну сукупність шляхів сполучення, перевізних засобів, технічного обладнання і механізмів, засобів управління та зв'язку, облаштувань усіх видів транспорту, об'єднаних системою технологічних, технічних, інформаційних, правових і економічних відносин. Транспортна система у своїй пасажирській складовій включає залізничний, автомобільний, водний (морський і річковий) і повітряний (авіаційний) види транспорту, які функціонують у межах та поза межами міст і забезпечують загальний пасажиропотік або мають індивідуальний характер використання.

Усі види пасажирського транспорту, що входять у транспортну систему країни, функціонують у тісному багаторівневому взаємозв'язку, забезпечуючи єдність системи транспортного обслуговування населення. Єдність досягається в технологічній, технічній, інформаційній, правовій і економічній сферах взаємодії (рис. 1.1).

У технологічній сфері забезпечується єдність технології, узгодженість і взаємопов'язаність графіків роботи пасажирського транспорту, безперервних планів-графіків роботи транспортних вузлів. На залізничному транспорті в рамках системи комплексного транспортного обслуговування пасажирів у випадку прибуття або відправлення поїзда в нічний час - після припинення та до початку роботи міських видів транспорту, працюють зали очікування і кімнати відпочинку. Автомобільний транспорт підв'язує графіки роботи транспортних засобів з розкладом руху поїздів на залізницях.

У технічній сфері уніфікуються, стандартизуються і узгоджуються параметри технічних засобів різних видів пасажирського транспорту, а також масштаби пропускної та провізної спроможності взаємодіючих елементів. Так, на залізничному транспорті в складі окремих пасажирських поїздів дальнього слідування передбачені вагони для перевезення легкових автомобілів (автомобілевози), що сприяють технічно погодженій роботі індивідуальної та суспільної складової транспортної системи, автомобільного і залізничного видів транспорту. В облаштуванні деяких вокзальних комплексів присутні комунікації, що з'єднують будинок вокзалу зі станцією метрополітену, внаслідок чого об'єднано вихід з метро із входом в інфраструктурний компонент залізничного транспорту, технічно погоджено метрополітен із залізницею.

В інформаційній сфері забезпечується сумісність інформації за змістом і формами подання, швидкості та своєчасності передачі відомостей.

Рис. 1.1.Сфери взаємодії різних видів пасажирськоготранспорту

На залізничному транспорті щорічно видаються розклади руху пасажирських поїздів, що містять нормативну інформацію про зупинні пункти, час прибуття та відправлення, тривалість стоянки, число і класність пасажирських вагонів, періоди дії розкладу. Багато організаційно-економічних питань носять публічний характер. Створені та діють сайти Державної адміністрації залізничного транспорту України і залізниць у комп'ютерній мережі Інтернет. Видаються з вільним доступом до одержання галузеві газети (Магістраль) і журнали (Залізничний транспорт України, Транспорт).

У правовій сфері головні аспекти функціонування і розвитку пасажирського транспорту законодавчо та нормативно регулюються і регламентуються.

В економічній сфері під впливом цінових і нецінових факторів пасажиропотоки розподіляються між видами транспорту, відповідно до пасажиропотоків розподіляються виробничі та фінансові ресурси, визначається поточний і перспективний стан пасажирського транспорту.

Кожний вид пасажирського транспорту є відособленою економічною галуззю, діє як складна динамічна система, яка забезпечує переміщення населення, виконує перевезення в найвигіднішому сегменті ринку і в межах єдиного транспортно-дорожнього комплексу покликана забезпечувати повне задоволення транспортних потреб суспільства.

1.2 Види пасажирського транспорту та сфери їхнього використання

Пасажирські перевезення здійснюються різними видами транспорту. Поділ транспорту за видами заснований на технічних відмінностях шляхів сполучення і рухомого складу, за допомогою яких здійснюється перевезення. Видові відмінності транспорту істотно впливають на технологію перевезень, форми обслуговування пасажирів у дорозі, заходи державного регулювання діяльності перевізників, швидкість перевезення і рівень тарифів.

В даний час існують такі види пасажирського транспорту (рис. 1.2):

1) наземний, який використовує земну поверхню в якості природної опори для шляхів сполучення. До наземного транспорту відноситься:

а) всі види міського транспорту:

- автомобільний: автобусний, таксомоторний, тролейбусний;

- рейковий: трамвайний, метрополітенний, залізничний (міська елек-тричка);

б) залізничний транспорт, що здійснює дальні і приміські перевезення;

в) автомобільний транспорт міжміського сполучення (автобуси);

2) водний транспорт поділяють на морський і внутрішній водний;

3) повітряний транспорт (цивільна авіація), використовує для руху повітряних суден повітряне середовище. Транспорт, використовує для руху штучно створене середовище, - метрополітен, трубопровідний транспорт.

Спосіб та особливості пересування пасажира визначає вид сполучення.

За видом транспорту розрізняють автомобільне, залізничне, річкове та морське (водне), повітряне, тролейбусне, трамвайне сполучення. Автомобільне пасажирське сполучення транспорту загального користування поділяють також на автобусне і таксомоторне. Сполучення з використанням декількох видів транспорту називають змішаним, наприклад автомобільно-залізничне сполучення.

Залежно від дальності встановлюється класи сполучень:

- міське сполучення з поділом його на внутрішньоміське (в межах території населеного пункту) і приміське (в більшості випадків до 50 км від межі міста, іноді до нього відноситься перевезення за маршрутами завдовжки до 50 км незалежно від адміністративно-територіального поділу, крім міських маршрутів);

- міжміське сполучення з поділом на внутрішньообласне (за межі приміського) та міжобласне (в межах двох або більше адміністративно-територіальних одиниць - Автономної Республіки Крим, областей) сполучення та охопленням перевезень на маршрутах, довжина яких перевищує 50 км;

- міжнародне сполучення (за межі території України) з поділом на сполучення з країнами СНД і за межі СНД.

Залежно від режиму руху рухомого складу, що впливає на швидкість проходження маршруту, розрізняють такі види сполучення:

- поостановочне (звичайне), при якому пасажирообмін відбувається на всіх зупиночних пунктах маршруту;

- з зупинками на вимогу пасажирів. Даний вид сполучення характерний для автобусів особливо малої пасажиромісткості;

- швидкісне, при якому рухомий склад зупиняється тільки на деяких зупиночних пунктах маршруту;

Рис. 1.2.Види пасажирського транспорту

- напівекспресне, при якому транспортний засіб на початку маршруту збирає пасажирів на декількох зупиночних пунктах, а потім без зупинок доставляє їх на кінцевий пункт (збірний маршрут), або, навпаки, пасажири, які сіли в транспортний засіб в початковому пункті маршруту, доставляються в район призначення, в якому їх потім розвозять по декількох пунктів зупинок (развозочно маршрут);

- експресне, при якому рух за маршрутом від початкового до кінцевого пункту здійснюється без проміжних зупинок. На міжміських автобусних маршрутах під експресними розуміють сполучення, що здійснюється з високою швидкістю.

Слід звернути увагу, що можна говорити одночасно про різні характеристики сполучення: об'єкт перевезення (пасажири), вид транспорту, клас дальності і режим руху. Наприклад, можна сказати: «перевезення в пасажирському міжміському залізничному сполученні» або «перевезення у внутрішньоміському експресному автобусному сполученні».

Для різних видів пасажирського транспорту існують свої ефективні сфери використання, які слід розглядати стосовно до тих чи інших класів дальності сполучення.

При внутрішньоміському сполученні основну частину перевезень пасажирів виконує автомобільний транспорт - автобуси і таксі. У парку рухомого складу переважають легкові автомобілі, частка яких у перспективі буде збільшуватися. Комерційні пасажирські перевезення здійснюються переважно за маршрутним принципом, і їх найбільший обсяг освоюється в автобусному сполученні. За наявності в місті метрополітену наземний пасажирський транспорт використовується для підвозу до станцій метрополітену. Комерційні немаршрутні перевезення здійснюються автомобілями - таксі, замовними автобусами і легковими автомобілями.

З точки зору пасажира автобус, тролейбус і трамвай практично не мають істотних відмінностей, тому є конкурентами на ринку перевезень. Перевагами автобуса є висока експлуатаційна мобільність (незалежність від контактно-кабельної мережі та рейкового шляху, можливість перекладу з одного маршруту на інший), можливість швидкої зміни траси маршруту, наявність досить широкого діапазону пасажиромісткості рухомого складу, мінімальні перешкоди руху інших транспортних засобів.

До недоліків автобуса, в порівнянні з трамвайними вагонами і тролейбусами, відноситься його більш складний пристрій, що впливає на показники надійності в експлуатації, підвищена собівартість перевезень, небезпечність.

З економічної точки зору однієї з основних складових собівартості перевезень є витрати на енергію для тяги. Тому там, де є близько розташовані джерела електроенергії, сфера ефективного використання міського електричного транспорту розширюється. За наявності близько розташованих нафтоперегінних заводів, що виробляють моторне паливо, можуть бути скорочені витрати на бензин та дизельне пальне для автобусів.

У приміському сполученні найбільшого поширення набули перевезення пасажирів автобусами. У внутрішньоміських і приміських перевезеннях пасажирів широко використовують також залізничний і внутрішній воднийтранспорт.Якщо подивитися на карту з нанесеними на неї приміськими автобусними маршрутами та залізничними лініями, то можна помітити, що автобусні маршрути утворюють густу павутину, а залізничні лінії розходяться рідко розташованими променями. Автобусні маршрути найчастіше доходять навіть до порівняно невеликих населених пунктів. Тому можна говорити про те, що автобусне сполучення охоплює площини, у той час як залізничне - окремі напрями.Такий стан збережеться і в перспективі, тому що залізниці використовуються переважно для перевезень значних обсягів пасажирів на далекі відстані, з'єднуючи відносно великі населені пункти. Будівництво залізничних ліній між невеликими населеними пунктами недоцільно.

На внутрішньому водному транспорті в межах міста експлуатуються судна водотоннажного типу (річкові трамваї, катери і т. п.), а у приміській зоні - також судна на підводних крилах. Сполучення між протилежними берегами забезпечується поромами. Водний транспорт має найнижчу собівартість перевезень, але його робота обмежена періодом навігації і наявністю судноплавних шляхів сполучення. Між великими містами здійснюються комерційні перевезення пасажирів цивільною авіацією як по регулярних маршрутах, так і в режимі «повітряне таксі». Однак тарифи на такі послуги значно вище, ніж на наземному пасажирському транспорті, у зв'язку з чим обсяги повітряних перевезень незначні. У міжміському сполученні зі збільшенням дальності перевезень зростає роль спочатку залізничного, а потім і повітряного транспорту. Міжміські автобусні перевезення переважають на відстанях до 200 км, в гірських умовах і у випадках, коли в регіоні є багато близько розташованих міст з недостатньо розвиненою мережею залізничних шляхів сполучення. Ефективна сфера міжнародних автобусних перевезень обмежена переважно перевезеннями туристів. За мірою інтеграції країни до загальноєвропейського співтовариство роль автобусного транспорту підвищується у зв'язку зі спрощенням прикордонних і митних процедур.

У міжконтинентальному сполученні практично весь обсяг перевезень пасажирів лягає на цивільну авіацію. Морський пасажирський транспорт спеціалізується на круїзних перевезеннях туристів. У приморських районах уздовж берега морським транспортом здійснюються регулярні пасажирські каботажні перевезення.

Технологічний процес виконання рейсів в міжміському сполученні передбачає організацію відпочинку водіїв на проміжних пунктах маршруту і в пункті обороту. На проміжних пунктах маршруту обладнають кімнати для короткочасного відпочинку водіїв, забезпечують можливість живлення водіїв. Для щоденного відпочинку водіїв у пункті обороту обладнають спальні місця. Типовими проектами на автовокзалах передбачені двомісні номери готельного типу. Технічне утримання засобів зв'язку та обладнання проводиться персоналом автовокзалів або спеціалізованими організаціями за договором. Аналогічно побудовано технологічний процес міжміського сполучення залізничного транспорту.

2. ТРАНСПОРТНА РУХЛИВІСТЬ НАСЕЛЕННЯ

2.1 Зміст та класифікація переміщення пасажирів в контексті транспортної рухливості

Потреба населення у переміщенні залежить від рівня розвитку суспільства та визначається станом соціальної культури, особливостями економічних відносин, характером розселення громадян і сформованим укладом життя.

В умовах суспільно-економічного розвитку на кожний відсоток приросту чисельності населення пасажирообіг збільшується в середньому на 16 %. Зростання обсягів пасажирських перевезень відбувається не лише із збільшенням кількості мешканців та у значному ступені залежить від дії різноманітних суспільно-економічних факторів: рівня розвитку техніки, ступеня інформатизації та зв'язку, бюджету особистого часу, реальних доходів населення, культурно-побутових та інших соціальних запитів окремих категорій громадян, локалізації та концентрації місця проживання і сфер докладання праці, розбудови міст та територій, розширення можливостей відпочинку та схильності мешканців до спілкування. При цьому соціально-економічні фактори впливають саме на рухливість населення та в спільній дії із демографічними факторами визначають масштаби функціонування системи пасажирських перевезень.

Переміщення населення - це сума пересувань (кореспонденцій) окремих осіб.

Пересування - переміщення людини від пункту відправлення до пункту призначення.

У зв'язку з тим, що представники окремих соціально-вікових груп мають різну схильність до переміщення, а отже і різну ступень рухливості, яка залежить від професійно-ділової діяльності, активності позавиробничого спілкування, розміру сім'ї, віку та статі, особливого значення при прийнятті рішень з організації пасажирських перевезень та визначенні потреби населення у перевезеннях набуває класифікація пересувань і рухливості за різними ознаками та відокремлення різних груп (об'єктів управління). Залежно від класифікації пересувань на відповідні групи поділяють і рухливість.

Переміщення населення характеризується системою показників, що оцінюють якісну і кількісну сторони даного економічного явища (рис. 1.3).

Види пересувань (отже і рухливості):

1. Залежно від наявності пересадок:

- просте - переміщення від пункту відправлення до пункту призначення, що здійснюєтьсяпішимходомабо шляхом безпересадочної транспортної поїздки;

- складне - полягає у пішохідному або транспортному переміщенні, яке здійснюється з пересадкою;

2. Залежно від способу здійснення:

- пішохідне - переміщення, що здійснюється виключно пішим ходом. В процесі організації пасажирських перевезень розглядається лише для оцінки витрат часу на підхід до зупинки та пересування від зупинки до об'єкту тяжіння при транспортних переміщеннях;

- транспортне - з використанням в процесі переміщення різних транспортних засобів.

Як наслідок саме із транспортним пересуванням тісно пов'язане поняття поїздки. Поїздка - переміщення від моменту входу пасажира у транспортний засіб до моменту виходу з нього.

У зв'язку із можливістю використання різних видів транспорту передбачається додатковий поділ на підгрупи, що відображають пересування на:

· індивідуальному (особистому) транспорті - транспорті приватної власності, що не використовується за наймом;

· транспорті загального користування (за видами) - транспорті, що знаходиться у власності державних (муніципальних) підприємств, різних акціонерних компаній та приватній власності, на який отримана ліцензія на право займатися перевезенням пасажирів.

Рис. 1.3.Сукупність характеристик переміщення пасажирів

3. Залежно від необхідності пересування:

- добровільне - характеризується переміщенням, що здійснюється у вільнийчас;

- вимушене - охоплює пересування, необхідне для виконання соціальних функцій (поїздки на працю і навчання).

4. Залежно від мети переміщення.

Згідно із традиційним підходом до організації перевезень транспортом загального користування усі переміщення мешканців поділяються на пересування:

- с трудовими цілями;

- с учбовою метою;

- до видовищних і культурно-освітніх установ (театрів, концертних залів, кіно, клубів, музеїв, бібліотек);

- до побутовихоб'єктів (магазинів, ринків, кафе, ательє, дитячих садків, ясел, поліклінік, лікарень, майстерень);

- з метою активного відпочинку.

5. Залежно від категорії населення виділяють особливості у пересуванні:

- містоутворюючих та містообслуговуючих категорій населення.Містоутворюючі та містообслуговуючі категорії населення мають стабільну трудову та культурно-побудову рухливість протягом року за виключенням чергових відпусток та днів звільнення від роботи за хворобою.

- студентів. Рухливість студентів вузів та технікумів, пов'язана з учбовими цілями і стабільна за розміром, але у зв'язку із відсутністю регулярних занять в період залікових та екзаменаційних сесій та під час зимових і літніх канікул відрізняється нерівномірним розподілом протягом року. При цьому саме студенти характеризуються найбільшою рухливістю серед структурних груп населення та специфічним розподілом поїздок за часом і простором. Концентрований потік студентів до учбових закладів у ранкові години пік створює значне додаткове навантаження на транспорт загального користування. Рухливість з культурно-побутовими цілями у цієї групи населення найбільша всилувластивому цьому віку ентузіазму, допитливостіта пізнавальнійактивності.

- нетрудових категорій громадян. Непостійна за своїм розміром протягом року транспортна рухливість бездіяльного (із суспільної точки зору) населення, в тому числі пенсіонерів та безробітних. Величину нетрудових переміщень визначають шляхом переважно натурних обстежень. Але попередню (досить приблизну) оцінку обсягу таких пересувань можна надати через встановлення фактичних витрат транспорту загального користування в інтервалі між ранковими і вечірніми піковими трудовими та учбовими перевезеннями.

6. Залежно від розрахункового періоду пересування та рухливість відрізняється за: роками, порами року, місяцями, днями тижня, годинами доби.

Транспортна рухливість, як і вибір виду транспорту, значним чином визначається часом на пересування. Загальний час, що витрачається пасажиром при користуванні транспортом, формується з чотирьох складових:

,

де t_під, t_оч, t_п, t_від -відповідно час на підхід до зупинки, очікування транспорту, поїздку, пересування пішим ходом від зупинку до об'єкту тяжіння.

Для міст начальна відстань, з якої населення починає користуватися транспортом, складає 500-600 м, а граничне, вище якого все населення зони тяжіння до маршруту користується транспортом, досягає 1,5-2,0 км. Для сільської місцевості - відповідно 1,5 км та 2-3 км. Час, що витрачається на підхід, дорівнює:

,

де l_пеш -відстань, пройдена пішоходом до зупинки транспорту;

н_пеш -швидкість пішохода, дорівнює 4 - 5 км / год.

Час переміщення від зупинки до об'єкту тяжіння (t_від) може прирівнюватися до часу підходу (t_під).

Час очікування приймається рівним половині інтервалу руху (t_оч), а час поїздки залежить від відстані переміщення та швидкості сполучення:

,

де l_п -відстань переміщення;

н_п -швидкість переміщення.

Очевидно що, чім більше щільність транспортної мережі (менше значення t_під, t_від), інтенсивніший рух (менше t_оч) і вища швидкість доставки за умови безпеки руху (менше t_п), тим швидше буде здійснено переміщення. Тому заходи щодо скорочення загального часу переміщення повинні бути спрямовані на зменшення усіх чотирьох складових.

2.2 Показники транспортної рухливості населення

Потреба населення у переміщенні характеризується інтенсивністю пересувань, що кількісно виражається показниками рухливості, які залежно від інформаційної бази деталізуються за різними ознаками та набувають різного змісту. На даний час відрізняють поняття пішохідної, транспортної, облікової, потенційної, реалізованої, абсолютної, загальної рухливості, розрахованої за різні часові терміни (рік, пори року, місяць, день тижня, годину доби) але найчастіше - за рік.

Рухливість населення - числопересувань,здійсненихнатранспортіта пішимходом, що припадаєна одногомешканця (Р).

,

де П -загальна кількість переміщень;

К -число учасників пересувань.

Транспортна рухливість - число пересувань, здійсненихнатранспорті у розрахунку наодногомешканцяна рік (безвихідних).

,

де А -число перевезених пасажирів;

К_м -кількість мешканців.

Транспортна рухливість розраховується як в цілому, так і за видами транспорту. При цьому транспортна рухливість і-го виду транспорту визначається як:

,

де А_і -число пасажирів, перевезених і-м видом транспорту.

А її окремі значення у сукупному поданні забезпечують задоволення умови:

.

Облікова транспортна рухливість - є числом переміщень пасажирів на всіх видах пасажирського транспорту, що припадає на одного мешканця з урахуванням приїжджих пасажирів, а також пересадок з одного маршруту або виду транспорту на інший, визначена за даними первинного обліку та на підставі офіційної статистичної звітності.

Потенційна рухливість - число пересувань, що відповідає запиту населення, обумовленому йогобіологічними тасуспільними вимогами, соціально-економічнимихарактеристикамисуспільної формації,виробничою необхідністю, історичносформованимукладомжиття, розвиткомзасобів інформації та зв'язку, культурнимиі побутовимипотребами.

Реалізована рухливість - фактичне питоме число переміщень, що відбулися в заданих умовах місця і часу, та були виявлені в наслідок як вивчення офіційної звітності, так і шляхом проведення додаткових полігонних досліджень.

Абсолютна рухливість - є фактично реалізованим числом пересувань визначеної групи населення, встановлене за допомогою натурних досліджень з деталізацією даних стосовно категорії пасажирів та місця їхнього мешкання. Для мешканців міста, передмістя, інших міст дорівнює:

;

;

,

де П_м, П_пр, П_ін.м-річна кількість переміщень населення відповідно міста, передмістя, інших міст;

К_м, К_пр, К_ін.м -число мешканців міста, передмістя, інших міст.

Загальна рухливість - число пересувань за одиницю часу (рік, добу, годину) всіма групами населення, що бере участь у переміщенні, віднесене до кількості мешканців адміністративних границь населеного пункту:

,

де П_м, П_пр, П_ін.м-річна кількість переміщень населення відповідно міста, передмістя, інших міст;

К_м -кількість мешканців.

2.3 Фактори впливу на кількість переміщень пасажирів

З загальної сукупності факторів, що впливають на транспортну рухливість населення, можна визначити чотири загальні групи: соціально-економічні, територіальні, організаційні та природно-кліматичні фактори.

1. До соціально-економічних факторів відносяться: матеріальний добробут населення, розміри національного доходу, що припадає на одну особу, загальний культурний рівень громадян, вартість проїзду, доступність сполучень, приналежність мешканців до тієї або іншої соціальної групи. Зростання життєвого рівня, зміна способу життя підвищує потребу у переміщенні.

2. До організаційних факторів належать розгалуженість та щільність розташування транспортної мережі, зручність використання рухомого складу та поїздки, якість обслуговування, регулярність руху, час роботи, дотримання графіків та розкладів руху, інтервал руху, швидкість переміщення пасажирів, витрати часу на пересування.

3. До територіальних факторів включаються виробничо-господарське та історичне значення міст (населених пунктів), кількість мешканців, площа міста (населеного пункту), щільність забудови, планувальні особливості, розташування у них місць тяжіння (від просторово-часових характеристик зон тяжіння та мешкання), характер розселення жителів у передмістях, сільській місцевості, в регіонах та по території країни.

4. При встановленні транспортної рухливості населення виявлений вплив природно-кліматичних умов. Найбільш висока рухливість спостерігається в зоні помірного клімату.

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ПАСАЖИРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

3.1 Сутність і головні властивості транспортних послуг пасажирам

Сучасне економічне середовище вимагає від пасажирського транспорту постійного і динамічного розвитку. Конкуренція між видами транспорту разом з бурхливим зростанням числа індивідуальних засобів пересування змушує виводити окремі пасажирські перевезення на якісно інший рівень. Пріоритет якісного обслуговування за доступною ціною вимагає від підприємств пасажирського транспорту постійного пошуку нових і розвитку існуючих послуг. При цьому проблема підвищення привабливості послуг для пасажира є не тільки задачею підприємств пасажирського транспорту, це масштабна задача розвитку національного господарства країни, в межах якого забезпечення конкурентоспроможності транспортних послуг укріпить ринкові позиції певних видів транспорту.

Проблема транспортного обслуговування пасажирів є складною і багатофакторною задачею, що визначає необхідність пошуку різнопланових рішень. Перш ніж розробляти модель організаційно-економічного розвитку сфери пасажирських залізничних перевезень, слід визначитися з тим, що вкладається в значення поняття «транспортне обслуговування населення», вивчити його структурні елементи і системно здійснювати удосконалення кожної складової.

Необхідно враховувати, що послуга пасажирського транспорту має дві складові.

1. Основна послуга - безпосереднє переміщення пасажира (багажу, вантажобагажу) з пункту відправлення в пункт призначення з використанням транспортних та інфраструктурних засобів.

2. Додаткова послуга - сукупність операцій попередніх, супроводжуючих або наступних за основною послугою в процесі здійснення пасажирських перевезень; поєднує специфічні групи послуг супутніх основному обслуговуванню та підвищує його привабливість і конкурентоспроможність.

В теоретичному аспекті транспортне обслуговування населення в своєму елементарному прояві - послузі пасажиру є особливою споживною вартістю окремих складових процесу перевезення, що задовольняє потреби людини, колективу, суспільства.

Рівень конкурентоспроможності транспортних послуг і, як наслідок, пасажирського комплексу залізничного транспорту в цілому визначається впливом двох основних чинників. По-перше, якістю наданих послуг. По-друге, вартістю транспортного обслуговування пасажирів.

Як і всяка продукція, транспортне обслуговування має якісні особливості, і купується пасажиром не заради вартості, а в наслідок корисності. На відміну від товару втілюється у діяльності, збігається з процесом створення, не підлягає транспортуванню, зберіганню і накопиченню та у політекономічному контексті означає відносини економічної власності з приводу надання послуг виробниками (відчуження) і одночасного привласнення користувачами (споживання) за певну плату. Сукупність прийомів і дій працівників різних галузевих підрозділів формує думку пасажирів про достоїнства і переваги конкретного виду послуг порівняно з альтернативним обслуговуванням, залежить від вимог споживачів до результатів перевізного процесу, визначається транспортними умовами в початково-кінцевих пунктах і на шляху прямування.

Безумовно, основній послузі притаманні властивості, що визначають загальний рівень обслуговування пасажирів. Серед комплексу пріоритетних характеристик відділяються:

- тривалість перебування у поїздці, швидкість переміщення,

- час відправлення і прибуття в пункт призначення,

- комфорт в транспортних засобах,

- рівень інформаційного обслуговування та цілісності багажу,

- своєчасність, надійність і безпека пересування (табл. 1.1).

Властивості пасажирських перевезень, пов'язані із швидкістю переміщення визначаються тривалістю перебування на шляху прямування, середньою швидкістю руху, частотою і тривалістю зупинок транспортних засобів. Швидкість поїздки пасажирів є найважливішим показником якості перевезень, оскільки пов'язана з отриманням користувачем часових вигід. Збільшення швидкості руху забезпечує вивільнення часу, який може бути використаний для продуктивної праці, відпочинку та інших особистих потреб. Зниження швидкості переміщення обумовлює виникнення додаткових витрат.

Комфортабельність, разом із швидкістю, займає провідне місце в оцінці достоїнств поїздки; залежить від надання пасажирам об'ємів і якості послуг відповідно до затверджених нормативних документів, а саме від площі (об'єму) приміщення у розрахунку на одного пасажира, частоти прибирання рухомого складу і зміни постільної білизни, температури повітря, рівня освітленості, шуму, вібрації, вологості, ступеню наповнення вагону.

Шляхом періодичного доведення до відома пасажирів та населення інформації, необхідної для прийняття рішень щодо транспортних послуг, розкриваються особливості пасажирських перевезень. Рівень інформаційного обслуговування залежить від частоти передачі відомостей про відправлення та прибуття транспортних засобів, асортимент і характеристики додаткових послуг пасажирам, розміщення вокзальних приміщень, засобів зв'язку, об'єктів громадського харчування.

Таблиця 1.1. Властивості транспортних послуг пасажирам

Властивість	Характеристика властивостей
Швидкість	Властивості пасажирських перевезень, пов'язані з тривалістю перебування пасажира в поїздці
Комфортність	Зручність споживання переміщення, відповідність транспортних засобів встановленим вимогам за об'ємами і якістю обслуговування
Інформаційне обслуговування	Періодичне доведення до пасажирів і населення відомостей, необхідних для прийняття рішень щодо транспортного обслуговування
Своєчасність	Рух транспортних засобів згідно з оголошеним розкладом
Збереженість багажу	Перевезення багажу без крадіжок і пошкоджень
Безпека	Надійність функціонування технічних засобів і професійна придатність виконавців в процесі перевезення
Надійність	Безвідмовна робота транспортних засобів протягом перевезення або іншого заданого інтервалу часу
Професійна придатність персоналу	Відповідність виконавців транспортних послуг професійним вимогам
Готовність транспортного засобу до перевезення	Технологічна відповідність і технічна укомплектованість транспортних засобів, необхідна для здійснення перевезення за заданим маршрутом

Своєчасність надання транспортних послуг характеризується відповідністю пасажирських перевезень проголошеному розкладу руху транспортних засобів. Відображається часткою поїздів, що відправляються і прибувають за графіком, середнім та максимальним інтервалами руху.

Збереженість багажу передбачає забезпечення цілісності особистих речей пасажира. Оцінюється за відсотком багажних відправок, що прибувають без пошкоджень і крадіжок, середньою величиною збитків від пошкоджень та відшкодувань від втрати багажу.

Безпека транспортних послуг полягає у надійності функціонування рухомого складу, професійній придатності виконавців транспортних послуг і готовності транспортного засобу та персоналу до виконання конкретного перевезення.

Надійність рухомого складу характеризується параметрами безвідмовної роботи технічних засобів впродовж поїздки (терміном служби, наявністю документа, який підтверджує допуск до експлуатації, вірогідністю безвідмовної роботи, періодичністю контролю технічного стану).

Професійна придатність персоналу залежить від стажу роботи на посади, рівня та періодичності підвищення кваліфікації, кількості порушень правил і посадових інструкцій за певний період.

Готовність рухомого складу визначається спроможністю транспортних засобів забезпечити перевезення за заданим маршрутом на основі нормативної документації при укомплектованості виконавцями, рятувальними засобами, знімним облаштуванням, інвентарем, пристроями.

Кожна з зазначених властивостей транспортних послуг характеризується сукупністю показників, що в цілому дозволяють надати кількістю оцінку якості.

Приведені властивості з диференціацію за рівнями сервісу, категоріями поїздів, типам вагонів, класами вокзалів і видами сполучень в достатній мірі характеризують споживчу вартість пасажирських перевезень. Між тим запити пасажирів не задовольняються простим перевезенням, істотним інструментом підвищення якості поїздки є додаткове обслуговування. Додаткові послуги надають основному обслуговуванню менш обтяжуючі та приємніші властивості. Асортимент додаткових послуг, характерні особливості, доступність, як в організаційному, так і у вартісному аспекті, дозволяють підняти загальний рівень якості та підвищити привабливість для населення пасажирських перевезень в цілому.

Окрім цього, якщо підсумком діяльності підприємств пасажирського комплексу є послуги з переміщення людей (багажу, вантажобагажу), то об'єктом споживання користувачів є не сам продукт переміщення, а його кінцевий результат - доставка до місця призначення з отриманим в процесі перевезення додаткової корисності. Наявність додаткової користі істотно впливає на якість транспортного обслуговування і конкурентоспроможність пасажирських залізничних перевезень. Надання супутніх зручностей (зручностей при покупці квитка (відсутність черги, швидке оформлення), комфорту в залах очікування на вокзалі, під час посадки, на шляху прямування) розширює економічні можливості підприємств пасажирського транспорту.

Вартісний чинник не менш важливий в зміцненні конкурентних позицій на ринку, ніж досягнення необхідних якісних характеристик. Більш того, в деяких випадках в процесі ухвалення рішень потенційним споживачем він стає пріоритетним і навіть вирішальним. Тому вартість повинна адекватно відображати з одного боку ступінь корисності транспортних послуг для пасажира, з іншою - рівень витрат галузі на розробку, організацію і безпосереднє здійснення обслуговування.

Процедура вирішення вартісної задачі є достатньо складною, неоднозначною і носить етапний характер. Йдеться про необхідність теоретико-методологічного обґрунтування рівня цін (пасажирських тарифів, плати за супутнє обслуговування) з урахуванням властивостей і особливостей надання конкретних видів транспортних послуг і як наслідок про потребу в чіткому і достовірному визначенні бази для побудови цінових моделей - собівартості обслуговування пасажирів.

В основі визначення собівартості транспортних послуг знаходяться витрати галузі на розробку нововведень, організацію і безпосереднє обслуговування. Загальна сума витрат повинна відображати повні витрати суспільно необхідної праці (уречовленої та живої) на надання послуг пасажирам. На рівні підприємств пасажирського транспорту і окремо взятих підрозділів складатися з витрат на оплату праці, нарахувань на заробітну плату, матеріали, паливо, електроенергію, амортизацію і капітальний ремонт основних фондів, потрібних для виконання конкретних функцій. Величина і обґрунтована методологія розподілу експлуатаційних (поточних) витрат дозволяють адекватно визначити собівартість послуг пасажирам.

3.2 Види пасажирських перевезень

В сучасних умовах найважливішими ланками пасажирського транспорту держави є залізничний і автомобільний транспорт. Їх питома вага в загальних обсягах, перевезених всією транспортною галуззю пасажирів, перебільшує 50%, а в пасажирообороті - сягає 80%. Вони є найбільш доступними для населення. Домінуюче положення в державі збережеться і в перспективі, що вимагає відповідної уваги державних органів управління всіх рівнів щодо модернізації і розвитку їхніх складових. Динамічно розвивається в сучасних умовах авіаційний транспорт, постійно нарощуючи обсяги перевізної роботи.

В загальних обсягах перевезень пасажирів у державі домінує внутрішньоміське сполучення (більше 82 %). Для сучасних великих міст є характерним забудова нових площ (створення так званих «спальних районів»), з'єднання старих житлових і промислових районів міст з приміськими, іншими населеними пунктами (селами, селищами, невеликими містами) і зонами відпочинку. В результаті утворюються так звані мегаполіси, транспортна проблема яких має вирішуватися, в основному, за рахунок розширення мережі громадського транспорту з урахуванням місцевих особливостей і накопиченого вже досвіду та недоліків у функціонуванні міського пасажирського транспорту. У великих містах транспортний ринок має високу конкуренцію. Він представлений автобусними, тролейбусними та трамвайними сполученнями, метрополітеном, залізничним транспортом, маршрутними таксі і власними автомобілями. В невеликих містах і населених пунктах він більш монополізований і представляється автобусним транспортом, маршрутними таксі і власними автомобілями громадян.

Приміські перевезення займають друге місце по масовості (майже 15 % в загальних обсягах) після внутрішньоміських. Вони представлені, в основному, залізничним, автомобільним, а також власним автотранспортом. Велике значення при виборі населенням виду транспорту має ціна поїздки, а також надійність і зручність розкладу. Для людей, які щодобово здійснюють поїздки на роботу і навчання найбільш зручним є залізничний транспорт через його велику провізну спроможність, надійність і регулярність руху. Крім того, він виконує велику соціальну задачу в перевезеннях міського населення на городи, дачі і до місць масового відпочинку, а також здійснює внутрішньоміські перевезення.

Міжміське сполучення в сучасних обсягах пасажирських перевезень складає невелику питому вагу - більше 3 %. Ці перевезення здійснюються на різні відстані і діляться на місцеві і дальні. Місцеві перевезення виконуються, в основному, залізничним і автомобільним транспортом. Транспортний ринок місцевих перевезень високо монополізований. Поїздки здійснюються за власними потребами, до місць відпочинку. Факторами конкуренції в цих перевезеннях, крім ціни на поїздку, є наступні: зручність часу прибуття і відправлення, тривалість поїздки, безпека, комфортабельність поїздки та інші.

Дальні перевезення виконуються, в основному, залізничним і повітряним транспортом, рідко - автобусним і річковим. Мотивами поїздок є наступні: виробничі, на відпочинок, в гості, екскурсії та інші. Конкуренція залізничного і авіаційного транспорту базується на цінових і нецінових факторах (зручність, комфорт, швидкість та інше). Крім конкуренції між залізничним і авіаційним транспортом має місце і конкуренція між авіаційними компаніями.

Міжнародні дальні перевезення здійснюються залізничним і авіаційним транспортом. Домінує в цих перевезеннях авіаційний транспорт.

Політичні, економічні і соціальні процеси суттєво впливають на функціонування пасажирського транспорту, тому удосконалення організації пасажирських перевезень і обслуговування пасажирів в транспортній галузі є одною із пріоритетних задач. Її рішення, в першу чергу, має сприяти скороченню витрат і підвищенню доходів від пасажирських перевезень за рахунок більшого залучення пасажирів і впровадження нових технологій.

Через постійне посилення міжтранспортної конкуренції необхідна реалізація заходів, пов'язаних із підвищенням якості і привабливості пасажирських перевезень. Такі заходи слід спрямовувати на підвищення культури обслуговування пасажирів на вокзалах, портах і в дорозі; збільшення обсягів сервісних послуг; удосконалення тарифної політики.

Виходячи з наведеного, пріоритети транспортної політики України в сфері пасажирських перевезень є наступні:

- проведення роботи з подальшого реформування галузі (залізничний транспорт);

- проведення широкомасштабних робіт з технічного переоснащення і модернізації галузі;

- розвиток інформаційних технологій та широке впровадження автоматизованих систем управління;

- удосконалення організації та управління процесами перевезень пасажирів;

- формування тарифної політики на засадах ринкової економіки;

- здійснення поступового переходу до бюджетного дотування пасажирських перевезень;

- формування системи перевезень пасажирів прискореними поїздами (регіональними експресами) на високошвидкісних магістралях;

- розвиток міжнародних транспортних коридорів;

- підвищення рівня безпеки на транспорті;

- удосконалення нормативно-правового регулювання у підгалузях транспорту загального користування;

- розвиток мережі автомобільних доріг;

- збереження соціальної стабільності та гармонізації соціальної політики в транспортній галузі.

3.3 Економічні особливості різних видів пасажирських перевезень

Ринкові умови призводять до посилення конкуренції різних видів транспорту, що ускладнює їм функціонування і утримання стабільних позицій на транспортному ринку. Кожний вид транспорту має свої недоліки і переваги, які характеризують його конкурентні можливості, експлуатаційні, технічні і економічні особливості і умови функціонування. Вибір ефективного способу перевезень (виду транспорту) необхідно здійснювати з урахуванням вимог ринку до умов транспортного обслуговування пасажирів. Визначення сфери використання певного виду транспорту необхідно здійснювати на підставі порівняльної характеристики.

Переваги залізничного транспорту: найбільша пристосованість до масових перевезень пасажирів; висока пропускна і провізна спроможність ліній; регулярність перевезень незалежно від кліматичних умов, пори року і часу доби (вдень і в ночі); більш висока швидкість перевезень пасажирів, через що часто більш коротка відстань перевезень в порівнянні з іншими видами транспорту; відносно невисока собівартість перевезень пасажирів; високий рівень безпеки руху; більш низький рівень заподіяної шкоди навколишньому середовищу; ресурсозбереженість.

Недоліки залізничного транспорту: висока вартість споруд, пристроїв, рухомого складу при повільній віддачі капітальних вкладень (великий строк окупності - 6-10 років); велика питома вага (близько половини загальних витрат щодо експлуатації) умовно-постійних витрат (утримання та ремонт будівель, споруд, різних пристроїв, адміністративного персоналу та інше), що обмежує можливості управління доходами і витратами; велика металомісткість (більше 150 т на 1 км колії).

Переваги автомобільного транспорту: висока маневреність, завдяки якій швидко здійснюється передислокація транспортних засобів; можливість доставки пасажира «від житла до житла» без пересадок при перевезеннях і витрат часу на підхід до зупинки і переміщення від зупинки до місця роботи (житла, навчання та інше); більша швидкість перевезень в порівнянні з водним і залізничним транспортом; можливість використання в будь-яких видах сполучення; менші в порівнянні із залізничним транспортом капіталовкладення при малих пасажиропотоках і невеликих відстанях перевезень.

Недоліки автомобільного транспорту: велика собівартість перевезень (в десятки разів вища, ніж на інших видах транспорту); велика забрудненість навколишнього середовища (приблизно 80% забруднень від усіх видів транспорту); невисока продуктивність праці; велика метало-і енергоємність; низький рівень безпеки руху і висока аварійність.

Переваги морського транспорту: можливість проведення масових перевезень пасажирів; необмеженість провізної і пропускної спроможності; більш висока швидкість руху, ніж на річковому транспорті; менші витрати палива і енергії через менший питомий опір руху, ніж на сухопутних видах транспорту. Недоліки морського транспорту: обмеженість в обслуговуванні територій держави (лише тих, які мають вихід до морських берегів; залежність роботи від метеорологічних і кліматичних умов; великі капітальні вкладення в порти і судна. Переваги річкового транспорту: висока провізна і пропускна спроможність глибоких рік; забезпечення масових перевезень пасажирів під час навігаційного періоду; невеликі питомі капіталовкладення, витрати метала і палива через невелику величину питомого опору руху (особливо при русі за течією ріки).

Недоліки річного транспорту: залежність роботи флоту від географії розміщення судноплавних рік; можливість перевезення значної частини пасажирів лише в меридіональному напрямку течії рік; нерегулярність (сезонність) роботи флоту протягом року через замерзання рік в зимовий період; менша в порівнянні із залізничним і морським транспортом швидкість перевезень; часто більша довжина маршруту перевезень; затримка перевезень через шлюзування.

Переваги повітряного транспорту: висока швидкість і малі терміни перевезень пасажирів; велика дальність польотів без пересадок через спрямлення повітряних маршрутів.

Недолік повітряного транспорту: висока собівартість (в декілька разів більша, ніж на інших видах транспорту) перевезень пасажирів.

Переваги і недоліки кожного виду транспорту проявляються в їх техніко-економічних показниках, які використовуються при визначенні ефективності і сфер використання того чи іншого виду транспорту.

До техніко-економічних показників, які служать основою в відповідних економічних обґрунтуваннях визначення доцільності організації перевезень пасажирів конкретного транспорту, відносяться:

- довжина і густота шляхів сполучення;

- регулярність перевезень;

- швидкість і тривалість доставки пасажирів;

- собівартість перевезень;

- якість обслуговування;

- надійність, безпека, екологічність перевезень;

- трудомісткість, капіталомісткість, енергоємність та металомісткість виду транспорту.

Залізничний транспорт, незважаючи на недоліки в якості обслуговування, найбільш безпечний і високоекономічний вид транспорту. Він також найбільш ефективний, доступний, популярний через собівартість перевезень. Повільно, але все-таки здійснюється поповнення парку комфортабельними пасажирськими суцільнометалевими вагонами з кондиціонерами і комбінованим опаленням, які мають купе із чотирьох та двох місць. Транспортна інфраструктура України вимагає розвитку, а також будівництва нових залізничних ліній для швидкісного пасажирського руху та сучасних автомобільних доріг, модернізації річкового, морського та авіаційного транспорту, а також суттєвого підвищення якості обслуговування пасажирів на всіх видах транспорту. Поряд із розвитком конкуренції між видами транспорту з урахуванням їх переваг і недоліків необхідно продовжувати розвиток процесів інтеграції і взаємодії видів транспорту в умовах єдиної транспортної системи країни.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

транспорт перевезення пасажирський

1. Аксенов И. М. Эффективность пассажирских железнодорожных перевозок: Монография / И. М. Аксенов. - К.: Транспорт Украины,2004. - 284 с.

2. Александров И. А. Метод оценкиконкурентоспособностипромышленнойпродукции с учетомэкономического фактора / И. А. Александров, А. Ф. Бурук // Наукові праці ДонНТУ. - Сер. Економічна. - Вип. 33-1. - 2008. - С. 90-98.

3. Александрова О. А. Институциональныеосновыстановлениясоциальногогосударства в современной России: автореф. дис…. д-ра экон. наук: 08.00.05 / Александрова Ольга Аркадьевна. - М., 2009. - 48 с.

4. Аналітична записка щодо проекту Державної програми реформування залізничного транспорту України. - К.: Мін-во тр-ту та зв'язку Укр., 2008. - 156 с.

5. Андрейчиков А. В., Андрейчикова О. Н. Анализ, синтез, планированиерешений в экономике / А. В. Андрейчиков, О. Н. Андрейчикова. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 368 с.

6. Базилюк А. В. Тарифоутворення у сфері пасажирських перевезень: Монографія / А. В. Базилюк, Я. Я. Назаренко. - К.: НТУ, 2010. - 197 с.

7. Бакаев А. А. Экономико-математическоемоделированиеразвитиятранспортных систем / А. А. Бакаев, В. И. Гриценко, Л. И. Бажан, В. И. Панченко. - К.: Наукова думка, 1991. - 151 с.

8. Бакаєв О. О. Макроекономічне моделювання економічного розвитку України: Монографія / О. О. Бакаєв, Т. Г. Кравченко, Т. А. Мукмінова. - К.: Транспорт України, 2004. - 124 с.

9. Бакалінський О.В. Маркетингове забезпечення впровадження перспективних видів залізничного рухомого складу: Монографія / О. В. Бакалінський. - К.: ДЕТУТ, 2012. - 268 с.

10. Бараш Ю. С. Управління залізничним транспортом країни: Монографія /Ю. С. Бараш. - Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту залізн. трансп. ім. акад. В.Лазаряна, 2006. - 252 с.

11. Беленький М. Н.Экономикапассажирских перевозок / Н. М. Беленький. - М.: Транспорт, 1974. - 272 с.

12. Белов И. В. Экономическая теория транспорта в СССР: исторический опыт, современные проблемы и решения, взгляд в будущее / И. В. Белов, В. А. Персианов. - М.: Транспорт. 1993.- 415 с.

13. Белорусьи страны мира: Статистическийсборник. - Минск: Национальный статистический комитет Республики Белорусь, 2011. - 270 с.

Размещено на Allbest.ru

...