Державне регулювання розвитку залізничного транспорту України

21

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ

СУЩЕНКО РОМАН ВІТАЛІЙОВИЧ

Запоріжжя - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку суспільства, який характеризується глибокими перетвореннями, пов'язаними з переходом до ринкової системи господарювання та демократизації всіх сфер суспільного життя, вимагає досягнень найкращого результату у продуктивній виробничій та економічній діяльності.

У зв'язку з цим одним із головних практичних завдань держави є таке управління цим процесом, яке б здійснювалось з урахуванням прогностичних наукових інтерпретацій майбутнього стану суспільства й було орієнтоване на інтереси майбутнього. Державне управління за цих умов має виконувати превентивну функцію - допомагати у подоланні різноманітних суперечностей і перешкод, розширюючи при цьому свої перетворювальні можливості впливу на всі сфери життєдіяльності людини, суспільства, економіки, на їхній розвиток. Ті галузі економіки, які навчились ефективно управляти цими процесами, доцільно використовувати людський ресурс, досягають сьогодні величезних успіхів у своєму розвитку.

Залізничний транспорт є не тільки базовою галуззю економіки, її «кровоносною системою», він впливає на все життя держави, сприяючи міжрегіональним та міжнародним культурним зв'язкам, соціальним перетворенням, міжнародному туристичному співробітництву, торгівлі тощо. У сучасних умовах одним із найдинамічніших секторів української економіки є залізнична галузь, яка демонструє високі кількісні темпи зростання масштабів своєї діяльності та істотний вплив на соціально-економічний розвиток країни, виступаючи найважливішим знаряддям ринкових перетворень, фактором розвитку економіки, засобом її регулювання.

Втім, в умовах ринкової економіки змінилася дія двох основних принципів державного регулювання, а саме системності - єдності цілей та спільного (централізованого) управління. Зазнали значних якісних змін характер взаємозв'язків та сама залізнична галузь.

Виходячи з цього, постановка проблеми пошуку механізмів державного регулювання розвитку вітчизняного залізничного транспорту України з позиції об'єктивного аналізу з урахуванням цих змін є актуальною й перспективною.

Проведений нами системний аналіз наукових праць з державного управління засвідчує, що проблема механізмів державного регулювання не була до цього часу предметом спеціального дослідження. Окремі праці стосуються лише певних конкретних складових цієї проблеми.

Важливе значення для дослідження механізмів державного регулювання розвитку вітчизняного залізничного транспорту, підвищення ефективності існуючих механізмів державного регулювання цього процесу мають наукові праці В. Авер'янова, І. Аксьонова, Р. Акоффа, Л. Артюшина, Г. Атаманчука, В. Бакуменка, Ю. Бараша, О. Дейнеки, Д. Ейтутіса, В. Ільчука, Г. Кірпи, В. Князєва, О. Кривопішина, М. Макаренка, Н. Мельтюхової, Т. Мукмінової, Н. Нижник, О. Оболенського, В. Опришка, В. Развадовського, А. Савченка, В. Саламатова, Д. Тимохи, А. Ткаченка, П. Яновського та ін.

Набули подальшого розвитку концептуальні підходи до формування регуляторної політики в дослідженнях О. Бакаєва, О. Дейнеки, О. Ігнатенка, Б. Макаренка, О. Воронкова, В. Нечипоренка, А. Новікової, А. Ткаченка та ін.

Проте, незважаючи на широкий спектр досліджень і не зменшуючи їхньої вагомості й значущості, у цілому слід констатувати: стан наукового опрацювання окресленої проблеми є фрагментарним. Його не можна вважати задовільним. У вітчизняній науці з державного управління бракує наукових праць, де було б викладено системне уявлення про державне регулювання розвитку залізничного транспорту України в умовах ринкового соціуму, обґрунтовано принципи та механізми регуляторного впливу держави на цей процес.

Тому вибір теми дослідження «Державне регулювання розвитку залізничного транспорту України» зумовлено:

- об'єктивними соціально-економічними умовами та необхідністю наукового пошуку механізмів державного регулювання розвитку вітчизняного залізничного транспорту;

- потребою пошуку більш досконалих механізмів ефективного впливу державного регулювання на розвиток залізничного транспорту України;

- наявністю суперечливих тенденцій та причин, які гальмують розвиток залізничного транспорту України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у рамках комплексного дослідження теми Класичного приватного університету «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів» (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль здобувача полягає в розробці механізмів державного регулювання розвитку залізничного транспорту України.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розробка й поглиблення теоретико-методологічних засад державного регулювання розвитку залізничного транспорту України та виявлення на цій основі напрямів підвищення його ефективності.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

- узагальнити теоретичні основи становлення державного регулювання розвитку залізничного транспорту;

- розглянути світовий досвід державного регулювання розвитку залізничного транспорту;

- з'ясувати необхідність системно-стратегічного підходу до державного регулювання розвитку залізничного транспорту;

- проаналізувати тенденції розвитку залізничного транспорту України;

- дослідити нормативно-правове забезпечення розвитку залізничного транспорту України;

- визначити організаційні форми забезпечення державного регулювання розвитку залізничного транспорту України;

- запропонувати розробку концептуальної моделі державного регулювання розвитку залізничного транспорту України;

- розробити пропозиції щодо формування стратегії реформування та розвитку залізничного транспорту України;

- удосконалити механізм державного регулювання адаптації залізничної галузі до умов її розвитку.

Об'єкт дослідження - суспільні процеси, що супроводжують державне регулювання розвитку залізничного транспорту України.

Предмет дослідження - наукові засади державного регулювання розвитку залізничного транспорту України в умовах ринкової економіки.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що науково обґрунтована й упорядкована система державного регулювання розвитку залізничного транспорту може зробити значний внесок в оптимізацію діяльності галузі, якщо розробити й задіяти для цього відповідні сучасному стану та тенденціям пріоритетні напрямки її розвитку.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано комплекс взаємопов'язаних та взаємодоповнювальних загальнонаукових і спеціальних методів дослідження:

- ретроспективний аналіз літератури та документації, що дало можливість комплексно простежити еволюцію поглядів на державне регулювання розвитку залізничного транспорту в Україні, динаміку змін у транспортній галузі, визначити необхідні наукові припущення щодо подальшого дослідження;

- метод системного аналізу, порівняння, індуктивне узагальнення, за допомогою яких розглядалися досліджувані явища в сукупності соціальних зв'язків, вивчалася еволюція державної політики щодо розвитку залізничного транспорту, виявлялись особливості цього процесу, окремі сторони цілісної системи державного регулювання розвитку залізничного транспорту;

- метод функціонального аналізу з метою дослідження організаційно-правової природи процесу державного регулювання та забезпечення владних повноважень;

- метод теоретичного моделювання для обґрунтування пріоритетних напрямів державного регулювання розвитку залізничного транспорту з позицій сучасності, науково аргументованого їх передбачення;

- метод якісного аналізу - для оцінювання результативності регуляторних актів впливу державного регулювання на розвиток залізничного транспорту в Україні.

Інформаційну базу для аналізу чинних механізмів державного регулювання розвитку залізничного транспорту становили законодавчі та нормативно-правові документи, експертні оцінки вітчизняних і зарубіжних спеціалістів, статистичні дані, власні дослідження автора.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

вперше:

- запропоновано концептуальну модель державного регулювання розвитку залізничного транспорту, у якій відтворено загальну авторську стратегію державного регулювання розвитку залізничного транспорту України, що ґрунтується не на кількісному вираженні, а системно-стратегічному підході, дотриманні придатності до якісних змін, наближенні до мети та включає всі управлінські функції державного регулювання найпріоритетніших напрямів залізничної галузі: розвиток управлінського професіоналізму, наукового потенціалу й адаптації залізничного транспорту України до нових умов;

удосконалено:

- впровадження системно-стратегічного підходу до державного регулювання розвитку залізничного транспорту з метою дослідження його теоретичних складових, розглядаючи його як системність і послідовність управлінських дій, станів, які визначають процес розвитку організаційно-господарських і соціальних аспектів, що виражають взаємодію відповідних структур і регуляторів та в сукупності забезпечують успішне функціонування залізничної галузі;

- механізм стійкого розвитку залізничного транспорту України шляхом розкриття сутності та змісту механізму адаптації залізничної галузі до умов її розвитку;

- визначення концерну як оптимальної організаційної форми управління залізничним транспортом України шляхом врахування існуючої організації галузі та необхідності поєднання централізованих і децентралізованих функцій і завдань;

набули подальшого розвитку:

- визначення та наукове обґрунтування поняття «державне регулювання розвитку залізничної галузі» як доцільно керованого, науково обґрунтованого і вчасного впливу держави на розвиток залізничного транспорту, створення для цього необхідних умов, запобігання кризових явищ на транспорті з урахуванням тенденцій суспільного розвитку, парадигм теорії управління, структур-аттракторів еволюції та цілей розвитку.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці моделі регуляторного впливу держави на розвиток залізничного транспорту, модернізацію цього процесу, що забезпечить підвищення ефективності цільового прогнозування, планування, стимулювання, здійснення контролю та науково доцільної діагностики їхньої результативності. Основні теоретичні положення й результати дослідження використовуються Національною академією державного управління при Президентові України (довідка № 47 від 11.02.2010 р.), Запорізькою дирекцією залізничних перевезень Придніпровської залізниці (довідка № 261 від 14.04.2010 р.), Державним інститутом підготовки кадрів (довідка № 396 від 22.10.2010 р.), Класичним приватним університетом (довідка № 653 від 17.12.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є одноосібно виконаною науковою працею та містить отримані автором нові результати в галузі державного управління, що вирішують важливе наукове завдання розробки й поглиблення теоретико-методологічних засад державного регулювання розвитку залізничного транспорту України.

Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержано здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідались та обговорювались на міжнародних форумах, конгресах, теоретичних науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція «Формування управлінського потенціалу суспільного розвитку України в умовах євроінтеграції» (м. Запоріжжя, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми управління розвитком об'єктів і процесів ринкової економіки» (м. Запоріжжя, 2006 р.); Міжнародний управлінський форум «Управління сьогодні та завтра» (м. Хмельницький, 2008 р.); VIII Міжнародний науковий конгрес «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2008 р.); «Філософія освіти і формування національної управлінської гуманітарно-технічної освіти» (м. Алушта, 2008 р.); VIII Міжнародна наукова конференція «Проблеми економіки транспорту» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми та перспективи розвитку залізничного транспорту» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); науково-практична конференція за міжнародною участю «Галузь науки «Державне управління»: історія, теорія, впровадження» (м. Київ, 2010 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 12 наукових праць, з яких 8 - у наукових фахових виданнях затверджених ВАК України; 4 - тези наукових конференцій.

Структура й обсяг дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Її повний обсяг становить 248 сторінок. Список використаних джерел налічує 223 найменування на 22 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

державний регулювання залізничний транспорт

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету й завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито теоретичне та практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації.

У першому розділі - «Науково-теоретичні основи державного регулювання розвитку залізничного транспорту» - узагальнено теоретичні основи становлення державного регулювання розвитку залізничного транспорту; розглянуто світовий досвід державного регулювання розвитку залізничного транспорту; з'ясовано необхідність системно-стратегічного підходу до державного регулювання розвитку залізничного транспорту.

Сьогодні залізничний транспорт - це одна з ключових галузей економіки будь-якої держави і України, зокрема. Його функціонування забезпечує об'єднання всіх галузей суспільного виробництва в єдиний економічний механізм. В економіці України залізничний транспорт посідає особливе місце, що зумовлено вигідним географічним розташуванням нашої країни. Через Україну проходять торговельні й транспортні шляхи міжнародного значення.

Державне регулювання розвитку залізничного транспорту - це особлива соціальна функція, яка виникає з потреб суспільства, супроводжує їх задоволення й відповідає державному устрою та соціуму.

Дослідження зарубіжного досвіду державного регулювання залізничного транспорту показало, що у високорозвинутих країнах свого часу залізниці мали труднощі у своїй роботі. Пік фінансової і структурної кризи припав на 70-80-ті роки ХХ ст. Так, у США на початку 70-х років минулого століття збанкрутували компанії, що експлуатували 25% мережі. Японські національні залізниці в цей час мали борг до 15 млрд. дол. США. Сумарний борг залізниць Німеччини до кінця сторіччя міг досягти 500 млрд. нім. марок. Таке становище, безсумнівно, викликало занепокоєння керівних органів і спонукало їх до вживання рішучих заходів. Єдиним виходом із ситуації, що склалася, став пошук шляхів підвищення ефективності роботи залізниць з метою збільшення прибутку. Залізничні компанії всіх країн зійшлися на тому, що важливим кроком у поліпшенні функціонування залізниць є реформування організаційної структури управління. Європейські залізниці проводили реорганізації різними шляхами, у зв'язку з чим з'являлися нові організаційні структури. Підприємства, які виникли в результаті реформування, відрізнялися за формою власності, рівнем і типом конкуренції, рівнем ієрархії. Однак, незважаючи на відмінності у реформуванні, проведеному у всіх європейських країнах, існувала одна загальна особливість: відповідність директиві ЄС від 29.07.1991 р. № 91/440/ЄЄС про поділ функцій утримування інфраструктури залізниць та організації експлуатаційної роботи й документа № 1893/91 про компенсацію витрат.

Аналіз засвідчив, що основними моментами розвитку залізничного транспорту ЄС є також питання управління інфраструктурою, гарантування недискримінаційних умов доступу до залізничних мереж, лібералізації залізничних вантажних перевезень, ліцензування залізничних підприємств, запровадження системи розподілу потужності інфраструктури.

Таким чином, зарубіжний досвід державного регулювання залізничного транспорту показав, що реформування системи залізничного транспорту сьогодні є об'єктивною необхідністю. Воно є першим кроком на шляху до інституційної адаптації залізничного транспорту України до стандартів ЄС, а також застосування прозорих ринкових механізмів. У першу чергу, реформування вимагає якісного вдосконалення законодавчої бази й організаційної структури, для чого необхідний системний, комплексний підхід. Доцільним є надання можливості приватним компаніям вийти на ринок залізничних перевезень (надати необхідні ліцензії, доступ до залізничних колій та мереж тощо).

Складність державного регулювання розвитку залізничного транспорту України пов'язана з відсутністю чітко виділених концептуальних засад та критеріїв оцінювання ефективності розвитку, відповідної методики, яка б відповідала вимогам часу, стану науково-дослідних досягнень у цій сфері та достовірним результатам. Відсутня єдність і щодо можливості вимірювання рівня ефективності, у тому числі управлінських нововведень, та визначення, яким чином вони впливають на розвиток залізничної сфери.

Рівень системності в організації розвитку залізничного транспорту може за певних умов стати одним з істотних показників рівня розвитку не тільки залізничної сфери, а й суспільства в цілому. Високий рівень системності, на нашу думку, свідчить про те, що управління орієнтоване на гарні результати розвитку залізничної сфери. І держава, і суспільство мають системно формувати суспільне замовлення на розвиток залізничного транспорту, який за своїми властивостями має відповідати заданим потребам споживачів транспортних послуг не тільки як галузь, що перевозить вантажі та населення, а в першу чергу, як міжгалузева система, що покращує умови життєдіяльності людей і господарювання. Успіх державного управління цими процесами сьогодні і в майбутньому залежить від урахування всіх основних найважливіших факторів трансформації транспортної галузі, які можна об'єднати в чотири групи: економічні, адміністративні, соціальні, психологічні.

У другому розділі - «Сучасний стан розвитку державного регулювання залізничного транспорту України» - проаналізовано тенденції розвитку залізничного транспорту України; досліджено його нормативно-правове забезпечення; визначено організаційні форми забезпечення державного регулювання розвитку залізничного транспорту України.

Аналізуючи сучасний стан і тенденції розвиту залізничного транспорту, можна стверджувати, що однією з найголовніших проблем є прогресуюче старіння основних фондів, крім того, істотної модернізації потребує його інфраструктура. Відсутність державної підтримки інноваційного розвитку та недосконалість законодавчої бази негативно позначаються на інвестиційній політиці галузі.

Важливою проблемою для України при її інтеграції до ЄС є ширина колії, яка не відповідає європейському зразку. Це створює додаткові проблеми та послаблює транзитний потенціал країни.

На сьогодні залізничний транспорт перебуває в глибокому кризовому стані, що зумовлено загальною кризою економіки країни, різким спадом виробництва та життєвого рівня населення.

Основною причиною незадовільного сучасного стану залізничного транспорту є відсутність необхідних інвестицій для забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих фондів та його інноваційного розвитку. З 1992 р. потреби залізничного транспорту в інвестиціях були задоволені лише на 25-30%, в результаті чого знос основних виробничих фондів зріс від 38 до 78% (активної частини - до 84,4%), що підвищує реальну загрозу втрати технологічної стійкості галузі. З урахуванням вартості основних фондів, що вимагають заміни, до 2015 р. мінімальні інвестиційні потреби галузі для стабілізації відновлювального процесу будуть становити майже 100 млрд. грн.

Основними перешкодами вирішення цієї проблеми є: недостатня привабливість галузі, що обмежує можливість залучення іноземних та приватних інвестицій; зниження більше, ніж у чотири рази вартості основних виробничих фондів, порівняно з їх ринковою вартістю, що призвело до скорочення амортизаційних відрахувань, штучного підвищення прибутків і, відповідно, податків; збитковість пасажирських перевезень, яка за останні десять років збільшилась у 3,5 рази і досягла у 2009 р. 4,3 млрд. грн.; недостатній рівень інвестиційної складової у тарифах на вантажні перевезення; зростання вартості продукції, що споживається залізничним транспортом, у розмірах, які в 1,5-2 рази перевищували тарифи; відсутність державної підтримки інноваційного розвитку галузі.

Правове регулювання залізничного транспорту здійснюється за допомогою досить великої кількості нормативних актів. Основними з них є: Конституція України; Цивільний кодекс України; Господарський кодекс України; Закон України «Про транспорт», Закон України «Про залізничний транспорт», Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів», Закон України «Про функціонування єдиної транспортної системи в особливий період»; Указ Президента України «Про Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України»; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Статуту залізниць України», Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну адміністрацію залізничного транспорту України», Постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом»; нормативні акти Міністерства транспорту та зв'язку України та нормативні акти Укрзалізниці, а також локальні нормативні акти управлінь залізниць з питань перевезень вантажів; роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею», інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про застосування деяких норм Статуту залізниць України та Правил перевезення вантажів» та ін.

Відповідно до законодавства, управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до державної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (далі - Укрзалізниця) (рис. 1), підпорядкованим Міністерству транспорту та зв'язку України.



Збагачення центральних органів виконавчої влади в галузі залізничного транспорту України системою наукових принципів, форм і методів удосконалення існуючої системи механізмів регулювання розвитку залізничного транспорту, проведення спеціальних цільових наукових досліджень у цій сфері - одне з найважливіших завдань розвитку залізничної сфери.

Визначаючи оптимальну організаційну форму управління залізничним транспортом України, необхідно враховувати існуючу організацію галузі й необхідність поєднання централізованих та децентралізованих функцій і завдань. Таку можливість надає організація у формі концерну. Зміна організаційної форми управління є необхідною, але не достатньою умовою підвищення ефективності й конкурентоспроможності галузі в процесі реформування. Впровадження нової організаційної форми необхідно поєднати з упровадженням дієвих механізмів державного регулювання та організаційно-економічними й техніко-технологічними удосконаленнями в роботі залізничного транспорту.

У третьому розділі - «Розвиток державного регулювання залізничного транспорту України» - запропоновано розробку концептуальної моделі державного регулювання розвитку залізничного транспорту України, а також пропозиції щодо створення стратегії реформування та розвитку залізничного транспорту України; удосконалено механізми стійкого розвитку останнього.

Концептуальними особливостями державного регулювання розвитку залізничного транспорту сьогодні є врахування тенденцій суспільного розвитку та наукових досягнень сучасних науковців-державників.

У зв'язку зі змінами в структурі залізничної галузі, підвищенням рівня корпоративної культури, інтенсивності роботи та швидкості руху потягів, змінами техніко-технологічних показників, великою концентрацією розумових і фізичних сил, формуванням сучасного рівня функціонування галузі, людський фактор визначатиме темпи й успіхи розвитку залізничного транспорту. Зокрема, йдеться про введення в штат Укрзалізниці посади психолога з метою грамотної діагностики, прогнозування, психологічного забезпечення роботи кадрових служб, об'єктивного оцінювання управлінського апарату, підвищення його кваліфікації, поліпшення соціальної компетентності й ефективності соціальної роботи на транспорті.

Врахування цих та інших нових тенденцій концептуального підходу до державного регулювання розвитку залізничного транспорту в усьому світі відбувається за рахунок управлінських інновацій. Важливу роль у цій справі відіграють обрані нами концептуальні позиції, які вимагають від державного регулювання створення дійсно виваженого підґрунтя для реалізації науково обґрунтованих стратегічних цілей, довгострокових і короткострокових програм розвитку, аналізу підсумків і корегування планів на принципах багатовимірності та багатоярусності побудови системи управління залізницею.

Враховуючи наше уявлення про розвиток як випереджальний рух залізничного транспорту до гідної мети, до нової якості, як процес перетворення галузі у високотехнологічний транспортний комплекс, що передбачає створення для цього організаційних, економічних та соціальних умов, грамотного обґрунтування економічних розрахунків, наукового аналізу доцільності й послідовності упровадження певних змін, виконане нами дослідження дає вагомі підстави запропонувати робочу модель (рис. 2) розвивального взаємозв'язку державного регулювання й залізничного транспорту, визначити найважливіші його ознаки, розкрити великі можливості не тільки оновлення стратегії розвитку, а й їхньої адаптованості до нових умов реального процесу розвитку.



Рис. 2. Концептуальна модель розвивального взаємозв'язку державного регулювання й залізничного транспорту

У моделі відтворена загальна авторська стратегія державного регулювання розвитку залізничного транспорту України (далі - ЗТУ), яка ґрунтується не на кількісному вираженні, а на системно-стратегічному підході, дотриманні придатності до якісних змін, наближенні до мети.

Базуючись на системно-стратегічному підході, модель включає всі управлінські функції державного регулювання найпріоритетніших напрямів залізничної галузі: розвиток управлінського професіоналізму, наукового потенціалу й адаптації ЗТУ до нових умов. Науково-методична новизна моделі стосується, перш за все, методологічних аспектів і полягає в органічному поєднанні розвитку залізничного транспорту та його державного регулювання.

Соціально-економічна стратегія розвитку залізничного транспорту визначається його статусом як однієї із базових галузей економіки. Вона має орієнтуватися на сучасні досягнення Європи, США та Японії. Стимулювальними обставинами його розвитку мають бути дальні прискорені вантажні перевезення міжнародними і світовими транспортними коридорами; високоякісний пасажирський сервіс у спеціалізованих коридорах зі швидкісним і високошвидкісним рухом потягів; регіональний транспорт, що концентрується навколо міст та збільшує можливість термінової та своєчасної доставки сировини, палива, комплектуючих безпосередньо до цеху підприємства. Таким чином, сьогодні доцільною вбачається стратегія науково-технічного прориву галузі залізничних перевезень, яка має передумови комерціалізації з відповідними принципами самофінансування, самостійного прийняття рішень щодо ціноутворення, самостійного визначення рівня транспортних послуг, розробки та впровадження власних інвестиційних програм на комерційних основах. Комерціалізація, що є орієнтиром підвищення загальної економічної ефективності галузі, має забезпечити зростання функцій управління; надання залізниці можливості функціонувати як комерційному підприємству, що орієнтоване на ринкові умови; зростання конкуренції між окремими видами транспорту та в межах галузі; отримання більш достовірної управлінської інформації та оцінювання на основі розподілу відповідальності за фінансові результати; підсилення ролі приватного сектора на залізницях; скорочення дефіциту бюджету залізниць та мінімізація державних дотацій; стимулювання соціально значущих об'єктів галузі.

Безумовно, вирішення зазначених макроекономічних проблем стане можливим лише за умов упровадження інноваційних проектів та науково обґрунтованої інвестиційної політики держави. У цих питаннях саме держава має виступити гарантом збереження конкурентоспроможності галузі на основі селективного підходу, оцінювання пріоритетності, ефективності або збитковості тієї чи іншої діяльності. Держава повинна забезпечити вигоди національному перевізнику, а не іноземному, який має незабаром з'явитися на ринку залізничного транспорту України, оскільки підвищення ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності позитивно позначиться, як на фінансових показниках роботи залізниць, так і на народногосподарському комплексі країни. Зважаючи на те, що розвиток інноваційних процесів посідає досить важливе місце та матиме позитивний вплив на розвиток транспортної галузі, проведено вдосконалення структури інноваційного процесу залізничного транспорту за рахунок виділення його вихідного етапу - «аналізу стратегії розвитку галузі» (рис. 3), який дасть змогу на кожному наступному етапі ідентифікувати відповідність характеристик та заходів, здійснюваних інноваційних проектів вимогам, обмеженням, цілям і завданням розвитку галузі, оскільки всі інноваційні проекти мають бути взаємопов'язані з основним напрямом розвитку галузі.

21

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Структура інноваційного процесу залізничного транспорту

Так, стратегія розвитку галузі має на меті підвищення конкурентоспроможності та ефективності роботи залізниць, приведення галузі до сучасних вимог і застосування прогресивних технологій у роботі транспорту. На рис. 4 наведено стратегічні завдання й очікувані результати розвитку залізничного транспорту України.

21

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Стратегічні завдання розвитку залізничного транспорту України

Державні структури і, перш за все, уряд мають звернути увагу на галузеву науку й освіту. Термінового вирішення потребують питання уніфікації законодавчої бази та побудови ефективної податкової політики. Доцільно державі дещо повернутися до практики розробки перспективних планів і прогнозів розвитку залізничного транспорту на якісно новому рівні. Зазначені плани мають на меті забезпечення критеріїв економічної безпеки галузі.

Нові економічні умови розвитку залізничного транспорту дуже далекі від принципів «держав добробуту». Однак, розвиток залізничної галузі примушує стимулювати професійну діяльність і державних управлінців, і залізничників, підвищувати їх професійний рівень, високопрофесійне ставлення до праці, вміння швидко пристосовуватись до незвичних умов середовища, що розвивається, ризикувати, розкривати свої творчі здібності.

Тому, за нашою концепцією, об'єктом особливої уваги державного регулювання розвитку залізничного транспорту виступає, у першу чергу, адаптація, яка є неминучим етапом стійкого розвитку залізничної галузі України.

Зважаючи на особливості функціонування та сучасного стану залізничного транспорту, стійким слід вважати такий розвиток залізничної галузі, при якому задоволення споживачів у якісних і своєчасних транспортних послугах забезпечується за умови відтворення матеріально-технічної бази галузі на основі сучасних ресурсоощадних технологій з дотриманням екологічних вимог, а економічно обґрунтована тарифна політика сприяє раціоналізації витрат і зниженню соціальної напруженості, що в сукупності забезпечує соціально-економічний розвиток національної економіки. Це визначення відображає такі ключові аспекти стійкого розвитку: соціальну орієнтацію; урахування вимог екологічної безпеки і раціоналізації споживання ресурсів; забезпечення відтворювання матеріально-технічної бази та її модернізацію; взаємозалежність між розвитком економіки і людським потенціалом країни й галузі.

Дослідження адаптації на залізничному транспорті охоплює такі компоненти: адаптація до загальних культурних цінностей та норм виробничої професійної трудової діяльності; оволодіння професійно техніко-технологічними операціями; адаптація до фізичних умов та режиму праці на робочому місці; адаптація до специфічних культурних норм, цінностей установи; адаптація до специфічних міжособистісних відносин в єдності ціннісно-нормативних, діяльнісних, психофізіологічних та соціально-психологічних аспектів, що взаємопов'язані й постійно взаємодіють.

Особлива актуальність і важливість адаптації як складової державного регулювання розвитку залізничного транспорту, останнім часом зумовлена активним рухом українських залізниць на міжнародний ринок та підготовкою конкурентоспроможних фахівців, що вимагає спеціальної організації процесу пристосування залізничників до нового соціуму, його культури, оновлення професійно орієнтованого середовища.

Основним механізмом адаптації залізничних працівників нами визнано й запропоновано систему управлінського супроводу, який спрямований на перетворення несприятливих умов розвитку (внутрішніх і зовнішніх) на сприятливі.

Процес адаптації залізничників до нових умов розвитку залізничного транспорту ми розуміємо як активне пристосування до іншого, нового ставлення до своєї професії, нових вимог, звичаїв і традицій, нових побутових умов, зразків поведінки, форм використання вільного часу; як засвоєння нових форм культури спілкування, оцінок, способів та прийомів самостійної роботи, а також визнання їх особистісною цінністю, нормою та вимогою нового соціального середовища; оволодіння новими видами професійної діяльності й управлінської роботи.

ВИСНОВКИ

У дисертації виявлено й науково обґрунтовано низку нових важливих теоретичних і практичних понять та положень.

1. Узагальнено теоретичні основи становлення державного регулювання розвитку залізничного транспорту. Транспортна система будь-якої країни, як і інші системи, є унікальним явищем, набагато складнішим, ніж інші галузі економіки країни, тому й державне регулювання залізничного транспорту, особливо в умовах нового суспільного ладу, розглядається як складне, динамічне, соціальне явище, яке не можна сприймати у відриві від середовища існування, від держави, її соціально-економічного розвитку.

Державне регулювання розвитку залізничного транспорту - один із видів управління, функція якого полягає в забезпеченні успішної реалізації потреб прогресивного оновлення суспільства та його підсистем.

2. Розглянуто світовий досвід державного регулювання розвитку залізничного транспорту. У країнах ЄС перетворення в галузі залізничного транспорту було розпочато в 90-х роках ХХ ст., що було зумовлено збитковістю перевезень, необхідністю оновлення технічної бази галузі, стрімким нарощуванням конкуренції з боку інших видів транспорту. Основні вимоги до реформування залізничного транспорту в країнах Європи - це загальна лібералізація та становлення ринкових механізмів. Важливими принципами реформування залізниць у країнах Європи є збереження державного контролю за залізничною галуззю; відмова від втручання в господарську діяльність, децентралізація управління окремими видами діяльності; передача регіональним гілкам влади частини бюджетних коштів для компенсації компаніям-перевізникам збитків від місцевих та регіональних пасажирських перевезень; поетапне проведення реформ протягом значного періоду.

3. Доведено необхідність системно-стратегічного підходу до державного регулювання розвитку залізничного транспорту, оскільки макрологістична система - транспортно-дорожній комплекс містить підсистеми транспортних комунікацій та об'єднує сукупність понять, що визначають об'єкти системи, які розглядаються в їх загальних та істотних ознаках і потребують істотного вдосконалення і модернізації для підвищення транспортних послуг на кожному етапі розвитку залізничної сфери.

4. Здійснено аналіз тенденцій розвитку залізничного транспорту України, який засвідчив, що фінансово-економічна криза в Україні призвела до зменшення вантажних і пасажирських перевезень залізничним транспортом. Водночас, відсутність дієвої бюджетної підтримки залізничного транспорту з боку держави негативно вплинула на загальний стан основних фондів, темпи відновлення яких не перевищують 15% від потреби, що значно стримує інтегрування залізниць України в загальноєвропейську мережу. Найважливішою проблемою сучасного залізничного транспорту України є підвищення його конкурентоспроможності на ринку транспортних послуг. Її успішне вирішення може бути здійснене лише на основі докорінної реструктуризації залізничного транспорту шляхом поступового роздержавлення, що створить умови для його адаптації до ринкових відносин.

5. Досліджено нормативно-правове забезпечення розвитку залізничного транспорту України. Структурна перебудова залізничного транспорту з метою забезпечення зростання його конкурентоспроможності передбачає суттєві зміни як в організаційній структурі управління галузі, так і в системі відносин підприємств, що виконують перевезення, з пасажирами та вантажовідправниками. Зміни повинні мати належне правове оформлення. Лише після того, як робота буде виконана, можна буде розпочинати реалізацію запланованих змін. Напрям розвитку законодавчої бази має ґрунтовно висвітлюватися в програмі проведення структурних змін як на рівні галузі, так і на рівні окремого господарства. Необхідне оперативне створення та оновлення правової бази, яка ґрунтується на синхронізованій і скоординованій роботі Кабінету Міністрів України, Укрзалізниці, Міністерства юстиції та інших органів державної влади.

6. Визначено організаційні форми забезпечення державного регулювання розвитку транспорту України. Світовий досвід констатує, що підвищення ефективності роботи залізничного транспорту потребує вдосконалення його організаційної структури управління. У процесі реформування галузі дуже важливо враховувати, що виокремлення будь-якої нової організаційної форми управління не є запорукою підвищення ефективності роботи галузі, і визначення оптимальної організаційної форми полягає у створенні тільки необхідних, але не достатніх організаційно-правових умов для забезпечення реалізації основних напрямів підвищення ефективності й конкурентоспроможності галузі. Залізничний транспорт України є високоорганізаційною структурою. Непродумані дії, спрямовані на виокремлення з неї складових у процесі акціонування, можуть зруйнувати налагоджену роботу галузі. Тому, на наш погляд, найбільш оптимальною організаційно-правовою формою організації діяльності підприємств залізничного транспорту є створення на базі Укрзалізниці, залізниць або підприємств галузі державного концерну.

7. Запропоновано розробку концептуальної моделі державного регулювання розвитку залізничного транспорту України. З'ясовано, що у зв'язку з реформуванням структури управління залізничним транспортом України, необхідні додаткові наукові дослідження концептуальних, науково обґрунтованих підходів до державного регулювання цього процесу з позицій не тільки його сучасного розвитку, а й майбутнього. На підставі здійснених нами досліджень доведено, що державне регулювання розвитку залізничного транспорту належить до складних відкритих цілісних систем у тріаді «людина - держава - суспільство», а тому воно має динамічно поєднувати керований розвиток і самоорганізацію відповідно до вимог людського співжиття, узгоджуючись з нормами законів, які стосуються залізничної галузі. Будь-які нові державні проекти розвитку залізничного транспорту будуть результативними, якщо вони не нав'язуються, а враховують і забезпечують інтереси та умови для повноцінного перебування в існуючому соціумі.

Ці та інші концептуальні позиції дослідження покладено в основу пошуку пріоритетних факторів державного впливу на перспективне регулювання розвитку залізничної галузі.

8. Розроблено пропозиції щодо створення стратегії реформування та розвитку залізничного транспорту України. Встановлено, що реформування системи залізничного транспорту сьогодні є першим кроком на шляху до інституційної адаптації залізничного транспорту України до стандартів ЄС, а також застосування прозорих ринкових механізмів. У першу чергу, реформування вимагає якісного вдосконалення законодавчої бази й організаційної структури, для чого необхідний системний, комплексний підхід. Найважливішим напрямом реформи є забезпечення рівного доступу всіх перевізників (як державної, так і приватної форм власності) до транспортної інфраструктури (залізничної мережі, вокзалів тощо).

Зважаючи на прагнення України до інтеграції в європейську та світову транспортні системи, слід зазначити, що реформування залізничного транспорту також необхідне з метою наближення українського законодавства до європейського.

9. Удосконалено механізм державного регулювання адаптації залізничної галузі до умов її розвитку. У контексті досліджуваної проблеми механізм державного регулювання адаптації залізничної галузі до умов її розвитку покликаний забезпечити вплив на фактори, від стану яких залежить розвиток залізничного транспорту, його якість, позитивні зміни ситуації розвитку на краще. Залізничний транспорт, у свою чергу, пристосовуючись до змін в результаті адаптації, буде змушений здійснювати конкретні трансформації, що наближатимуть транспортну систему до досягнення задекларованих цілей.

Адаптація стосується і фінансово-економічних можливостей забезпечення розвитку залізничного транспорту, і створення механізмів та нових чинників, які впливають на його функціонування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України

1.Сущенко Р.В. Розвиток управлінської культури державних службовців - проблема державної ваги та значущості / Р.В. Сущенко // «Держава та регіони». - 2007. - № 3. - С. 154-157.

2.Сущенко Р.В. Залізничний транспорт як особливий об'єкт державного регулювання / Р.В. Сущенко // Міжнародний управлінський форум «Управління сьогодні та завтра» (15-16 травня 2008 р.). - Хмельницький. - С. 336-338.

3.Сущенко Р.В. Вдосконалення механізмів державного регулювання підготовки керівних кадрів залізничного транспорту в нових соціально-економічних умовах / Р.В. Сущенко // «Держава та регіони». - 2008. - № 1. - С. 195-200.

4.Сущенко Р.В. Проблеми державного регулювання розвитку залізничного транспорту / Р.В. Сущенко // «Держава та регіони». - № 2.- С. 214-218.

5.Сущенко Р.В. Теоретико-методологічні засади державного регулювання розвитку залізничного транспорту (теоретичний аспект) / Р.В. Сущенко // Зб. наук. праць «Теорія та практика державного управління». - Х.: ХарІДУ НАДУ, Вип. 3(22). - 2008. - С. 146-157.

6.Сущенко Р.В. Теоретичне обґрунтування концептуальної моделі оновлення механізмів державного регулювання розвитку залізничного транспорту / Р.В. Сущенко // Збірник наукових праць «Актуальні проблеми державного управління». - Дніпропетровськ: ДРІДУ НАДУ, - 2008. - С. 181-185.

7.Сущенко Р.В. Концептуальні засади державного регулювання розвитку залізничного транспорту в умовах ринкових відносин / Р.В. Сущенко // Збірник наукових праць «Актуальні проблеми державного управління». - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2008. - С. 304-310.

8.Сущенко Р.В. Державне регулювання стратегії розвитку залізничного транспорту України на основі системного підходу / Р.В. Сущенко // «Держава та регіони». - 2010. - № 2. - С. 76-82.

Тези і матеріали конференцій

9.Сущенко Р.В Діалектична єдність успішної управлінської діяльності та критеріальних властивостей культури державного службовця / Р.В. Сущенко // «Дні науки»: зб. тез доповідей в 4-х т. / редкол. В.М. Огаренко та ін. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2007. - Т. 3. - С. 69-71.

10.Сущенко Р.В. Актуальні проблеми удосконалення державного регулювання розвитку залізничного транспорту / Р.В. Сущенко // «Дні науки»: зб. тез доповідей в 4-х т. / редкол. В.М. Огаренко та ін. - Запоріжжя: Класичний приватний університет, 2008. - Т. 2. - С. 50-51.

11.Сущенко Р.В. Суперечності розвитку залізничного транспорту України / Р.В. Сущенко // Проблемы и перспективы развития железнодорожного транспорта: тезисы 69-й междунар. научно-практ. конф., (Днепропетровск, 21-22 мая 2009 г.) - Д.: ДИИТ, 2009. - С. 101-102.

12.Сущенко Р.В. Особливості державного регулювання розвитку залізничного транспорту в умовах становлення соціально орієнтованої економіки / Р.В. Сущенко // Галузь науки «Державне управління»: історія, теорія, впровадження: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 28 травня 2010 р. у 2 т. / за заг. ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, С.В. Загороднюка. - К.: НАДУ, 2010. - Т. 1. - С. 522-523.

Размещено на Allbest.ru

...