Основи транспортної системи України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Світова транспортна система

2. Морський, річковий, авіаційний транспорт України

Використана література

Вступ

Економіка будь-якої держави не може ефективно функціонувати без транспорту. Він відіграє значну роль у забезпеченні потреб країни у вантажних і пасажирських перевезеннях.

Рівень розвитку транспортної системи держави - одна із найважливіших ознак її технологічного прогресу й цивілізованості. Потреба у високорозвиненій транспортній системі ще більш підсилюється при інтеграції в європейську і світову економіку, транспортна система стає базисом для ефективного входження України у світове співтовариство.

Швидкі темпи економічного розвитку країн у сукупності з інтеграційним процесом у Європі ведуть до інтенсифікації міжнародних зв'язків та зростання обсягів торгівлі і, як наслідок, - зростання потужності вантажопотоків, що сприяє розвитку транспортної галузі. Чільне місце в процесі реалізації торгових угод відводиться транспортному забезпеченню.

Для реалізації свого призначення транспорт має розвинену інфраструктуру, яка складається зі специфічних інфраструктур окремих видів транспорту. При цьому кожний вид транспорту виділяє окремі види сполучень (магістральні, місцеві тощо), які забезпечуються відповідним рухомим складом і транспортними технологіями. У загальному випадку процес доставки вантажів і пасажирів включає в себе перевезення як з участю різних видів транспорту, так і у межах одного виду транспорту з використанням різних видів сполучення. Отже, предметом взаємодії видів транспорту є розгляд відносин, які виникають при доставці вантажів і пасажирів різними видами транспорту або різними видами сполучень у межах одного виду транспорту.

1. Світова транспортна система

Зародження транспортних систем було започатковано в 1869 р., коли Росія першою в Європі запровадила безперевантажувальні перевезення.

Надалі концепція транспортної системи розвивалася в двох напрямах: моноцентричному та поліцентричному. Моноцентрична транспортна система впроваджена на наших теренах, поліцентрична - у СІЛА. Зі середини 1950-х років, коли був заснований інститут комплексних транспортних проблем Академії наук СРСР, дослідження проблем транспортної системи набули статусу цілеспрямованої наукової діяльності. В цьому інституті під керівництвом професора І. В. Кочетова були розроблені показники розвитку матеріально-технічної бази та роботи різних видів транспорту.

До складу транспортних систем в широкому розумінні цього поняття входять: системи транспортування вантажів і пасажирів, системи транспортування енергії та системи транспортування інформації (телевізійні, телекомунікаційні, комп'ютерного зв'язку тощо).

Предметом вивчення Єдиної транспортної системи (ЄТС) є система транспортування вантажів і пасажирів, до складу якої входять: транспортні мережі всіх видів транспорту загального і незагального користування, рухомі транспортні засоби всіх форм власності, трудові ресурси транспорту та система управління всіма видами транспорту на державному, регіональному та муніципальному рівнях.

Найрозвиненішими є транспортні мережі країн Європи та Північної Америки, де зосереджена понад половина залізничних колій, рухомого складу, шосейних шляхів, автопарку тощо. Країнам, що розвиваються, властивий низький рівень розвитку транспорт)', застарілий, різнотипний, металопотужний парк локомотивів, вагонів, автомобілів, непридатне обладнання. У багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки досі збереглись такі види архаїчного транспорту, як в'ючний та гужовий, працюють носильники та рикші.

Робота ЄТС у світі характеризується ЗО млн км шляхів сполучення, рухомим складом: 350 млн автомобілів, 65 тис. суден, декілька млн вагонів, сотні тис. локомотивів, 100 мли працюючих осіб, вантажообіг дорівнює 45 трлн тонно-кілометрів/рік, пасажирообігом - 10 трлн пасажиро-кілометрів/ рік та 100 млрд тонн/ рік перевезених вантажів.

Світова транспортна система постійно удосконалюється не тільки технічно, а й організаційно. У зв'язку з цим впроваджено, наприклад, безперевантажувальнс сполучення у формі контрейлерних перевезень, в Європі ведеться робота із створення транс'європейської транспортно-енергетичної мережі, концепція якої полягає у відпрацюванні механізму координації роботи різних видів транспорту, зокрема у організації комбінованих перевезень. В країнах СС комбіновані перевезення становлять 4% (в окремих - від 10 до 40%) загального обсягу вантажообігу. ІІа Німеччину та Францію припадає 90% від загального обсягу вантажообігу змішаних перевезень. Для комбінованого транспорту планується створення залізничного перевезення напрямку Північ-Південь, до якого буде залучена Україна. Розроблено 10 транспортно-технологічних схем доставки вантажів комбінованими перевезеннями.

Розвиток світової транспортної системи характеризується збільшенням протяжності шляхів сполучення: автомобільних понад 70%, 1/5 частина припадає на авіалінії, 5% -- на залізниці. За обсягом вантажообігу перше місце займає морський транспорт -- 70%; опісля - залізничний та автомобільний транспорт.

Залізничний транспорт надзвичайно важливий для внутрішніх перевезень в переважній більшості країн. Довжина залізниць світу становить приблизно 1,3 млн км. І тільки 1/5 частина їх припадає на країни, що розвиваються. Найбільша щільність доріг у Бельгії, Німеччині, Швейцарії-4-8 км/100км². Є країни, що не мають залізниць: Кіпр, Лаос, Іїігср, Бурунді, Ісландія тощо. Більша частина доріг -- одноколійна; двоколійні та багатоколійні становлять 1/7 загальної довжини залізниць світу. Залізнична мережа розвинених країн має високу пропускну спроможність.

Характерною особливістю залізничного транспорту є наявність великих трансконтинентальних доріг. У Європі - це Брест (Франція) - Париж - Берлін

— Варшава -- Москва -- Єкатеринбург, Копенгаген - Гамбург -- Франкфурт-на- Майні -- Мілан - Рим - Реджо-ді-Калабрія, Амстердам - Брюссель -- Париж

- Мадрид -- Кадіс тощо. Працює багатофункціональна тунельна дорога під Ла- Маншем. що з'єднує Францію та Англію.

В Америці найбільші трансконтинентальні залізниці: Галіфакс - Монреаль

- Вінніпег -- Ванкувер, Нью-Йорк - Чикаго - Сіетл - Сан-Франциско, Балтимор

— Сент-Луїс -- Лос-Анджелес тощо. Споруджується залізниця, яка з'єднає північні райони Америки з південними. В Австралії відома дорога Сідней - Перт, в Азії споруджується трансазіатська дорога від Стамбула до Сінгапуру (14 тис. км). В Індії побудована трансіндійська залізниця. У Росії діє Транссибірська магістраль, Південно-Сибірська та Сибірська магістралі. Китай будує залізницю, яка з'єднає місто Ош (Киргизстан) зі своєю транспортною системою. Для країн Центральної Азії з'явиться альтернативний російському китайський вихід до портів Тихого океану.

У всьому світі спостерігається тенденція до зменшення частки залізничного транспорту в загальному обсязі вантажо- та пасажироперевезень. Проте цей вид транспорту ще тривалий час буде домінуючим у транспортній системі світу.

Автомобільний транспорт використовується для перевезень на близькі відстані, але з кожним роком зростають перевезення на великі відстані. Мережа автомобільних доріг становить 20 мли км, автопарк світу налічує понад 500 мли автомобілів.

Забезпеченість автомобілями різних країн різна: у США один автомобіль припадає на 1,5 осіб, у країнах, що розвиваються, - кілька десятків осіб на один автомобіль. Найрозвиненішу мережу автошляхів мають США, Західна Європа, Японія, Канада, де розміщена значна частина автопарку, споруджуються багатосмужні магістралі - автобани.

У різних країнах частка автотранспорту в загальному вантажообігу неоднакова: в Австралії - 50%, у країнах Західної Європи - 45%, Північній Америці -20%, у країнах, що розвиваються, в Африці, Азії та Латинській Америці

— 20-35%. Пасажирообіг автобусних ліній сніту перевищує пасажирообіг залізничного транспорту. Легковим транспортом перевозиться в економічно розвинених країнах понад 70 відсотків пасажирів.

Морський транспорт служить для перевезень зовнішньоторговельних вантажів (понад 80%). Лише у деяких країнах (Росія, США, Китай, Канада, Бразилія, Франція) морський транспорт здійснює каботажні (місцеві) перевезення.

Сучасні морські судна здатні перевозити вантажі будь-яких розмірів та ваги. У структурі морського транспорту переважають спеціалізовані судна танкери, рудовози, рефрижератори, лісовози, судна типу «Ро-Ро». Більш як половина світового флоту становлять танкери, що пов'язано з розвитком нафтового ринку

Морський флот зосереджений здебільшого у десятьох найбільших судновласницьких країнах: Греції, Японії, США, Великій Британії, Норвегії, Росії, Китаї, Сінгапурі, Німеччині, Ліберії. їх частка становить 70% тоннажу світового флоту. У світі налічується понад 2000 морських портів. Близько 20 портів надзвичайно потужні з вантажообігом понад 60 мли т: Роттердам, Сінгапур, Кобе, Новий Орлеан, Нью-Йорк, Тіба, Нагоя, Йокогама, Шанхай, Марсель, Осака, Кавасакі, Гавр Антверпен та інші. До великих належать порти з вантажообігом понад 10 млн т.

Морські шляхи сполучення поділяються на міжнародні океанські, міжнародні морські, шляхи регіонального значення та внутрішні каботажні шляхи. Найінтенсивніше судноплавство здійснюється по Атлантичному океану, за ним іде Тихий та Індійський океани. Міжнародні регіональні шляхи проходять у морських басейнах: Середземноморському, Північноморському, Балтійському, Карибському.

Основні вантажі морського транспорту - нафта і нафтопродукти, залізна руда, зерно, кам'яне вугілля, сировина та напівфабрикати для алюмінієвої промисловості, фосфорити, ліс і лісоматеріали.

Річковий транспорт перевозить вантажі та пасажирів по річках, озерах та штучних водоймах. Найпоширеніший цей вид транспорту у США, Німеччині, Канаді, Франції, Нідерландах, Бельгії, Росії, Україні, Угорщині, Словаччині. На США припадає більш як половина вантажообігу річкового транспорту економічно розвинених країн світу. Внутрішні водні шляхи США включають річки Міссісіпі з Міссурі, Огайо, Теннессі, Великі озера (Верхнє, Мічиган» Гурон, Ері, Онтаріо). Великі озера пов'язані між собою і мають вихід до океану річкою св, Лаврентія, Баржевим каналом та річкою Гудзон, У прибережній смузі Атлантичного океану розташований Береговий канал завдовжки 4 тис. км, який оптимізує внутрішню річкову систему та каботажне плавання.

Річковий транспорт Західної Європи зорієнтований на зовнішню торгівлю і тому характеризується малими обсягами. Основними водними шляхами Західної Європи є Рейн з притоками, Майн, Неккср та ін., Всзср, Ельба, Одер, Вісла, Шельма, Рона, Дунай. У Східній Єпрогті найбільші річкові системи: Волга з притоками, Дніпро з притоками. Піші йдеться про сполучення річкових систем Західної і Східної Європи -- тоді буде створено єдиний водний шлях Європи.

Найбільші порти внутрішніх водних шляхів розміщені у гирлах річок, це -Гамбург, Бремен, Роттердам, Антверпен, Гавр, Архангельськ, Астрахань, Херсон та ін.

Країни, що розвиваються, мають потужні річкові системи: Амазонка, Меконг, Тигр, Нігер, Конго, Замбезі тощо. В цих країнах не має судноплавних каналів, а тому річки використовуються недостатньо, на слабому рівні розвитку перебуває портове господарство і річковий флот

Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти й газу, а в окремих випадках і сипких вантажів. У світі нараховується більш як ІЗ млн км трубопроводів, щороку їх кількість зростає. Найбільші трубопрово- ди є у США, Канаді, Росії. У США - цс нафтопроводи: Гьюстон - Нью-Йорк, довжиною 2,5 тис. км, Бьюмонд - Ліндон (штат Нью-Джсрсі), довжиною 2,1 тис. км, Мексиканська затока - Чикаго, довжиною 2,1 тис. км, Трансаляскін- ський трубопровід довжиною 2,3 тис. км та ін. Найбільші нафтопроводи у Канаді: Редуотер -- Порт -- Кредит довжиною 4,8 тис. км та Едмонт -- Монреаль, довжиною 3,2 тис. км. У Західній Європі нафтопроводи з'єднують порти з великими промисловими центрами: Гавр - Париж, Кадіс - Сарагоса, Марсель - Кельн, Трієст -- Інгольштадт, Генуя - Мюнхен, Вільгельмсфаген -- Кельн, Роттердам -- Везель та ін.

У країнах Близького Сходу та Північної Африки нафтопроводи збудовані від родовищ корисних копалин до портових міст. На Сході - до берегів Середземного моря та Перської затоки: Трансаравійський Абкайк (Саудівська Аравія) - Сайда (Ліван), Кирку (Ірак) - Тріполі (Ліван), Киркук - Баніяс (Сирія) та ін. У Північній Африці нафтопроводи прокладені від родовищ у Сахарі до портів Беджайя (Алжир) та Сехира (Туніс).

Газопроводи використовуються переважно в країнах Європи та Північної Америки. Більше половини газопроводів світу розміщено в США.

Повітряний транспорт значний розвиток отримав у високорозвинених країнах. Він обслуговує як внутрішні, так і міжнародні сполучення і головним чином зайнятий перевезенням пасажирів.

Із 20 найбільших аеропортів світу, у яких пасажирообіг становить більше 20 мли осіб, 12 є у США: О'хара (Чикаго), Атланта, Даллас, Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Денвер та ін, у країнах Західної Європи великі аеропорти мають Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Рим.

В авіатранспорті значну перевагу мають приватні компанії. У США майже весь авіатранспорт перебуває, у руках приватних компаній, у Великій Британії, Франції, Нідерландах, ПАР, Австралії, Канаді він повністю або частково є в державному підпорядкуванні.

транспортний система морський авіаційний

2. Морський, річковий, авіаційний транспорт України

Морський транспорт. Україна має сприятливі передумови для розвитку морського транспорту; на півдні її територію омивають води Чорного та Азовського морів, які практично не замерзають і з'єднуються з Середземним морем через протоку Босфор, Мармурове море і протоку Дарданелли. Загальна довжина морської берегової лінії України понад 2000 км. Регулярні морські перевезення Чорним й Азовським морями почалися наприкінці XVIII ст.

Уже в ІУ-УІ ст. Чорне море було судноплавним. Київська Русь (Х-Х111 ст.) мала стабільні зв'язки з Візантією. Відомі морські походи київських князів на Константинополь. Після перемоги над Туреччиною у 80-ті роки XVIII ст. і переходу до Російської імперії Північного Причорномор'я, Приазов'я тут виникають порти - Херсон (1778), Севастополь (1788), Одеса (1794). У Миколаєві та Севастополі створено суднобудівні підприємства.

З 1978 р. діє одна з найбільших у світі паромна переправа між Іллічівськом і болгарським портом Варна протяжністю 435 км. Для поліпшення зв'язків України з Північним Кавказом споруджено залізнично-паромну переправу через Керченську протоку.

Найважливішими морськими портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. Великі портові міста на берегах Азовського моря - Маріуполь, Бердянські тощо. Через порти Чорного й Азовського морів здійснюються зовнішньоекономічні зв'язки країни. Основними експортними вантажами є кам'яне вугілля, залізна руда, кокс, чорні метали, ліс, цукор, хімічні продукти тощо; імпортними - машини, устаткування, мінерально-сировинні ресурси та ін.

Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українсько-Дунайське (УДП) пароплавства, що володіють транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн. т і пасажирським флотом на 9,9 тис. місць. На території України розташовані 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонтних заводів. Із загального обсягу вивезення вантажів на частку мінеральних будівельних матеріалів припадає 20 %, руди - 10 %, зерна та продуктів помелу його - 14, нафти і нафтопродуктів - 3,5, вугілля - 5%.

Зміна економічних пріоритетів у зовнішній торгівлі, розрив колишніх транспортно-економічних зв'язків призводять до перерозподілу вантажопотоків: у зв'язку із зменшенням видобутку нафти в Росії необхідно забезпечити регулярне ввезення (до 40 млн. т на рік) сирої нафти з країн Близького Сходу або Південного Середземномор'я. Знизяться обсяги ввезення цукру-сирцю з Куби і збільшиться надходження імпортного зерна й продуктів для Росії та інших країн СНД із США, Австралії, Аргентини. Збільшиться імпорт машин, устаткування, продуктів харчування з країн Західної Європи. Серед нетрадиційних вантажопотоків можна виділити імпорт зрідженого газу (17 млрд. м³), експорт марганцевої руди, цементу (до 31 млн. т), сірки (2 млн. т), мазуту (до 20 млн. т). Для освоєння нових вантажопотоків необхідно поповнити флот спеціалізованими суднами, а саме - танкерами та газовозами.

Великі можливості має експорт транспортних послуг. Проте український флот досяг критичного віку, і якщо не буде оновлений, всього за 5-7 років його витіснять конкуренти.

Враховуючи нормативне описання флоту, потреба України (окрім танкерів та газовозів) становить 117 вантажних транспортних суден вантажопідйомністю 1,1 млн. т і 10-12 пасажирських суден. У перспективі темпи оновлення флоту повинні зберегтися.

У рамках програми модернізації та розвитку виробничої бази України потрібно створити комплекси для приймання імпортних енергоносіїв, у тому числі реконструювати Одеську нафтогавань, модернізувати комплекси у портах Маріуполі, Миколаєві, збудувати екологічно чисті спеціалізовані комплекси в портах Іллічівську, Південному, Дніпро-Бузькому, берегову стаціонарну базу бункерування суден, закупити перевантажувальну техніку підвищеної вантажопідйомності для терміналів, що обслуговують 20-футові контейнери міжнародного стандарту.

При організації пасажирських перевезень морським транспортом основним є вдосконалення туристсько-експлуатаційних перевезень, підвищення якості обслуговування пасажирів на внутрішніх транспортних лініях, для чого потрібно поповнити флот швидкісними, комфортабельними суднами, поліпшити взаємодію із залізничним, автомобільним і повітряним транспортом.

Валютні надходження від судноплавства становлять щороку 800- 900 млн. дол. Однак сучасна система оподаткування зводить нанівець можливість самофінансування морського транспорту.

У структурі вантажних морських перевезень переважають вантажі, які посідають чільне місце й у структурі експортно-імпортних поставок України: руди чорних і кольорових металів, кам'яне вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, мінерально-будівельні матеріали.

Каботажні перевезення (між портами однієї держави, портами різних морів) здійснюються на невелику відстань (в середньому не більше 130 - 150 км), частка їх у вантажообороті незначна. Експортно-імпортні перевезення вантажів морським транспортом здійснюються в середньому на відстань до 8 тис. км і більше, внаслідок чого їх частка у вантажообороті морського транспорту перевищує 96%. Найбільшу кількість міжнародних перевезень забезпечують чорноморські порти Одеси, Іллічівська і Південного. На Одеський порт припадає більше 20% вантажообороту морського транспорту України. Основними вантажами є руди, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали, зерно, цукор, цитрусові та ін. Іллічівський порт розташований за 20 км від Одеси, є дублером Одеського. Працює він на забезпечення експортних поставок.

Порти Азовського пароплавства - Маріуполь, Бердянськ і Керч - спеціалізуються переважно на експорті залізної та марганцевої руд, чорних металів, кам'яного вугілля, цементу.

Порти Українсько-Дунайського пароплавства - Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове відіграють важливу роль в економічних зв'язках з країнами Європи, особливо Дунайського басейну.

Через морські порти на експорт ідуть кам'яне (коксівне) вугілля, кокс, залізна і марганцева руди, чорні метали, хімічні продукти, зокрема аміак, цемент, цукор, деякі види машин та інші товари. Україна імпортує машини та обладнання, мінерально-сировинні ресурси, зокрема боксити, фосфорити, продукцію сільського господарства тощо. У перспективі важливе значення можуть мати нафта, нафтопродукти, зріджений газ. Але їх імпорт стане можливим після завершення будівництва нафто- і газотерміналів.

Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухопутним. Зокрема, готові природні шляхи, використання течії води, можливість одночасного транспортування великих вантажів і пасажирів. Утримання водних шляхів потребує набагато менших капітальних вкладень, до того й перевезення вантажів водним транспортом обходиться дешевше. Річковий транспорт в Україні має давню історію. Це, по-перше, судноплавний Дніпро, який був ще у давнину найпрактичнішою південною частиною важливого шляху “із варяг у греки”: “варязький шлях” з'єднував Скандинавію з такими розвиненими у той час країнами як Стародавня Греція і Візантія. Цей шлях був головним для розвитку Київської Русі, зокрема для зміцнення її торгових, культурних і релігійних зв'язків. Шлях проходив річками, судна переміщувалися сушею волоком. На півночі він починався з Варязького (Балтійського) моря і далі йшов Невою через Ладозьке озеро, його притокою р. Волхов, Ільменським озером, його притокою р. Ловать аж до першого 30-кілометрового волоку між нею і притокою Двіни - р. Усв'ятою. Далі шлях продовжувався Двіною та Каспі, між якою і верхів'ям

Дніпра судна перетягували сушею на відстань 80 км, і далі шлях продовжувався вже Дніпром до Руського (Чорного) моря.

Напади кочовиків на судна у степових районах і занепад Візантії призвели до того, що цей шлях з часом втратив своє колишнє значення. Після того як Північне Придніпров'я відійшло до Литви (ХУІ-ХУІІІ ст.), частина дніпровського шляху служила для внутрішніх водних зв'язків, зокрема для перевезення лісу. Нижню частину Дніпра широко використовували запорожці для військових і господарських потреб.

Після будівництва в середині 30-х років Дніпрогесу і затоплення Дніпровських порогів встановилося наскрізне судноплавство на Дніпрі.

XVІІІ - перша половина ХІХ ст. - період інтенсивного будівництва каналів у Європі з метою створення транспортних зв'язків між окремими річковими системами. У межах України в той час споруджуються канали для з'єднання басейну Дніпра з басейнами Німану, Вісли і Західної Двіни, тобто чорноморської транспортної артерії - Дніпра з великими судноплавними річками, що впадають у Балтійське море, через їх верхів'я (чи притоку). У 1768 р. завершено будівництво Огінського каналу, який з'єднав притоку Німану р. Шару з притокою Прип'яті Ясельдою. Споруджено також і Березинський канал, який з'єднав притоку Дніпра Березину із Західною Двіною. У 1775 р. завершено прокладання Дніпровсько- Бузького (Королівського) Каналу, який з'єднав притоку Західного Бугу р. Муховець (басейн Балтійського моря) з притокою Прип'яті р. Пиною (басейн Чорного моря). Перші два канали функціонували недовго. Потяжну трасу Дніпровсько-Бузького каналу (приблизно від Бреста до Кобрина) на початку другої половини ХІХ ст. було реконструйовано. Цей канал функціонує і використовується (правда, обмежено) для зв'язків з Польщею.

Річковий транспорт України представлений міжгалузевим державним об єднанням “Укррічфлот”, яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що складається з Головного підприємства та 290 структурних одиниць.

Річковим транспортом України перевозяться вантажі Дніпром, Дунаєм, Чорним і Середземним морями із заходу у річкові порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

Для розвитку річкового транспорту необхідно збільшити частку вантажів у пакетованому вигляді, контейнерах; розширити перевезення в ліхтеровозах; розвивати перевезення експортно-імпортних вантажів у суднах типу річка - море; пом'якшити чинники сезонної нерівномірності перевезень за рахунок продовження експлуатаційного періоду та організації цілорічної навігації на окремих ділянках; вивести з експлуатації фізично й морально застарілі судна та поповнити флот суднами нових типів; розширити обсяги перевезень буксирного флоту вантажопідйомністю 3900 т і більше; оснастити порти високопродуктивними перевантажувальними комплексами для навалочних вантажів, а також засобами малої механізації, що дасть змогу скоротити простої суден, вагонів та автомобілів для обробки, розвинути відомчі причали, оснастити їх сучасною перевантажувальною технікою. Для освоєння намічених обсягів перевезень річковому транспорту на перспективу потрібно 120 тис. т самохідного вантажного і 195 тис. т несамохідного тоннажу.

Для забезпечення стійкої роботи річкового транспорту треба реконструювати суднопідіймальні споруди Запорізького та Херсонського судноремонтно-суднобудівних заводів, окремі об'єкти на Київському судноремонтно-суднобудівному заводі, Чернігівській і Дніпропетровській ремонтно-експлуатаційних базах флоту, трикамерний судноплавний шлюз у Запоріжжі, збудувати Вилковську ремонтно-експлуатаційну базу флоту на Дунаї.

Використовуються річковим транспортом основні водні артерії України - Дніпро з притоками Прип'ять і Десна, а також Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові шляхи використовуються ділянки Дністровського лиману загальною протяжністю понад 30 км, гирло Дунаю довжиною 152 км, із них з морським устаткуванням - 140 км. Усі інші судноплавні річки - Десна (на північ від Чернігова), Стир, Горинь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський Донець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель - за транспортним використанням належать до малих річок, їх використовують переважно для перевезення будівельних матеріалів, деякої продукції АПК, але суттєвої ролі у розміщенні продуктивних сил вони не відіграють.

Річковий транспорт України системою каналів зв'язаний з річками Білорусі та Польщі, що дає вихід у Балтійське море. Основні вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються в річкових портах Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Дніпродзержинська, Кременчука, Черкас, Нікополя, Чернігова, Херсона, Миколаєва, Рені, Ізмаїла, Кілії, Вилкова.

У структурі перевезень домінують мінеральні будівельні матеріали (будівельний пісок і тверді кристалічні матеріали), цемент, руда, метали і металобрухт, вугілля, продукція АПК. Найбільший обсяг вантажних перевезень здійснюють Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

Повітряний транспорт - наймолодший і найшвидкісніший, але поки що дорогий. Поряд з перевезенням вантажів, пошти і пасажирів він використовується для санітарних перевезень, а також для аерофотозйомок, хімічної обробки посівів та боротьби з лісовими пожежами.

Найбільші авіапорти - Бориспіль (Київ), Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Вінниця, Львів, Запоріжжя, Чернівці, Херсон, Миколаїв, Івано-Франківськ. У післявоєнні роки збудовано нові аеровокзали у Харкові, Києві (Борисполі), Львові, Сімферополі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві, Одесі, Вінниці, Івано-Франківську, Полтаві, Чернігові, Кіровограді, Тернополі.

Повітряний транспорт України об'єднаний у “Авіалінії України”, до яких належить 27 авіазагонів, 105 аеродромів, а також підприємства для ремонту авіатехніки.

Повітряний транспорт в основному перевозить пасажирів. Із здобуттям Україною незалежності зросла роль міжнародних перевезень. Відкриваються повітряні лінії до США, Канади, Ізраїлю, Німеччини, Польщі, Австрії та інших країн. Обмежені обсяги паливно-мастильних матеріалів, зменшення польотів на короткі відстані, сучасна тарифна політика, а також розвиток мережі наземних видів транспорту зробили ряд місцевих аеропортів неперспективними, що призвело до їх закриття. Найперспективнішими аеропортами є Бориспіль, Жуляни,, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Одеса, Івано-Франківськ, Харків, з місцевих аеропортів - Вінниця, Кіровоград, Полтава, Ужгород, Херсон. Технічно поновити повітряний флот передбачається за рахунок літаків Ту-204, Ту-154 М, В, ЯК-42, Іл-114, Боінг.

Подальший розвиток усіх видів транспорту України передбачає збільшення загального обсягу перевезення вантажів, пропускної і провізної спроможності залізничних магістралей, будівництво та реконструкцію автомобільних шляхів, під'їзних шляхів з твердим покриттям до сільських населених пунктів, внутрішньогосподарських шляхів з твердим покриттям, спорудження нових та реконструкцію ряду старих залізничних вузлів, станцій, морських та річкових портів, аеропортів, вантажних і пасажирських автопарків, станцій технічного обслуговування, поповнення рухомого складу транспортної системи великовантажними та швидкохідними комфортабельними суднами, літаками та автомобілями, розвиток усіх видів транспорту.

Викормстана література

1. Бойчук B.C. Довідник дорожника. K.: Урожай, 2002.

2. Дмитриченко М.Ф., Яцківський Л.Ю., Ширяева C.B., Докуніхін В.В. Основи теорії транспортних процесів і систем: Навчальний посібник для ВНЗ.- К.: Видавничий дім «Слово», 2009.

3. Дмитриченко М.Ф.,, Ігиатенко О.С. та ін.. Транспортні технології в системах логістики: Підручник. Київ: ІНФОРМАВТОДОР, 2007.

4. Волгин В.В. Автосервис. Маркетинг и анализ. Практическое пособие. 2 е изд. изм. и доп -- М: Издат-торговая корпорация «Дашков и К», 2005.

5. Дмитриченко М.Ф., Кельман І.І., Вільковський Е.К., Пеклич З.І., Мельниченко О.І. Загальний курс транспорту: Підручник.-Львів, 2011.

6. Єдина транспортна система: Навч.посібник / Ю.В. Соболев, В.Л. Дикань, О.Г. Писаревський, Л.О. Познякова. X.: «Олант», 2002.

7. Егер С.М., Матвиенко А.М., Шаталов И.А. Основы авиационной техники: Учебник / Под ред. И.А. Шаталова. третье изд. исправл. и доп. М.: Машиностроение, 2003.

8. Корнійчук М.П., Липовець Н.В., Шамрай Д.О. Технологія галузі і технічні засоби залізничного транспорту. K.: Дельта, 2008.

9. Корнійчук М.П., Липовець Н.В., Шамрай Д.О. Технологія галузі і технічні засоби залізничного транспорту. K.: Дельта, 2007.

10. Костів Б.І. Експлуатація автомобільного транспорту: Підручник.-Львів: Світ, 2004.

11. Левковець П.Р., Зеркалов Д.В., Мельниченко О.І., Казаченко О.Г. Управління автомобільним транспортом: Навчальний посібник / За ред. Д.В. Зеркалова. K.: Арістей, 2006.

Размещено на Allbest.ru