Розвиток морських портів та збалансоване використання морської екосистеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 351: 338.4: 502

Національної академії державного управління при Президентові України

РОЗВИТОК МОРСЬКИХ ПОРТІВ ТА ЗБАЛАНСОВАНЕ ВИКОРИСТАННЯ МОРСЬКОЇ ЕКОСИСТЕМИ

Постановка проблеми.

Положення Закону “Про морські порти України” набули чинності 13 червня 2013 р. Почали діяти законодавчі норми, що дозволяють почати до системного реформувати портову галузь країни. З'явилася правова основа, що дозволяє, використовуючи механізми ринкової економіки, перейти до системної перебудови всіх сфер діяльності вітчизняних морських портів. Необхідними складовими цієї реформи планується докорінна модернізація портового господарства, міжнародне інвестування в перевантажувальні термінали, гідротехнічні споруди, складські комплекси, а також залучення приватними інвесторами нових видів і обсягів вантажопотоків.

Ураховуючи те, що більшість українських портів розташовані в промисловій зоні приморських міст і на узбережжі Чорного та Азовського моря - істотним чинником їх подальшого стабільного розвитку стає зменшення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище регіонів. У законі “Про морські порти України” окреслені та підлягають першочерговому виконанню завдання щодо забезпечення екологічної безпеки для всіх зацікавлених сторін на території та акваторії Адміністрацій морських портів [1].

В Адміністраціях морських портів (АМПУ) створено підрозділи екологічної безпеки, які в основних портах складають до чотирьох штатних одиниць екологів. Ці підрозділи підпорядковані заступникам начальників Адміністрацій з безпеки. В цілому по вісімнадцяти адміністраціям портів і філії “Дельта - Лоцман” працює близько 40 професійних інженерів природоохоронного спрямування.

У природоохоронній діяльності державні морські порти керуються нормами Законів “Про морські порти України”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про відходи”, Земельним та Водним кодексами України, Постановами Кабінету Міністрів України та іншими підзаконними актами.

При цьому адміністрації морських портів здійснюють контроль на підконтрольній території та акваторії через екологічну функцію (рис. 1):

Одним з головних завдань Адміністрацій можна назвати створення і підтримання позитивного природоохоронного іміджу АМПУ на національному та міжнародному рівні, а також зовсім новий аспект роботи з поступовим приєднанням провідних портів України до спільноти “зелених” портів Європейського Союзу, по відповідності наших портових структур сучасним вимоги екологічної безпеки європейських держав.

Рис. 1. Екологічна функція морських портів

Основним завданнями нових структур Адміністрацій морських портів у сфері екологічної безпеки є: організація роботи, спрямованої на правильне застосування і впровадження єдиної організаційно - технічної політики у сфері екологічної безпеки з метою мінімізації негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище та забезпечення сталого розвитку АМПУ [1].

Правила здійснення єдиної природоохоронної політики Адміністрації повинні бути викладені й доступні всім учасникам портової діяльності через правила та Обов'язкові постанови по кожному порту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Закон України “Про морські порти України” [2] регулює відносини у сфері портової діяльності, зокрема встановлює основи державного регулювання діяльності в морських портах, порядок будівництва, відкриття, розширення та закриття морських портів в Україні, порядок провадження на їх території господарської діяльності, у тому числі надання послуг, визначає правовий режим об'єктів портової інфраструктури.

Закон регулює діяльність органів виконавчої влади, що здійснюють державне регулювання, управління, державний нагляд та контроль за безпекою мореплавства, нагляд та контроль у сфері діяльності морських портів, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, адміністрації морських портів України, власників морських терміналів, інших суб'єктів господарювання, що провадять свою діяльність у морському порту, та споживачів їхніх послуг.

Стратегія розвитку морських портів України на період до 2038 року [3] розроблена відповідно до Закону України “Про морські порти України” з урахуванням основних засад реалізації державної політики у сфері транспорту. Вона визначає прогнози щодо вантажопотоків, завдання, основні напрями та шляхи розвитку морських портів і портової галузі в цілому.

Проблема забезпечення функціональної та економічної стійкості морських торговельних портів України обумовлена складністю управління інвестиційними програмами, а також істотним відставанням технічного забезпечення портів від рівня розвитку торговельного флоту, що обслуговує національні та транзитні вантажопотоки.

Екологічні проблеми розвитку України дослідженні у працях українських науковців: О.Веклич, Т.Галушкіної, Г.Марушевського, А.Сердюка, Т.Тимочко, С.Харічкова, М.Хвесика.

Управлінські проблеми щодо оздоровлення морського довкілля досліджували науковці Інституту біології південних морів НАН України (м.Одеса): О.Бонь, В.Гроза, О.Запорожець, О.Тарасова.

Фахівцями відділу екологічної безпеки ДП “АМПУ” регулярно проводиться планова робота з перевірки адміністрацій морських портів. Станом на середину листопада 2013 р. перевірена робота 12 адміністрацій, видано більше 55 приписів про усунення виявлених недоліків.

У ході перевірок особлива увага приділялася питанням організації робіт з ліквідації можливих розливів забруднюючих речовин, процедурі прийому та безпечного поводження з відходами та забрудненими водами, що накопичені на суднах, моніторинговими дослідженнями стану навколишнього природного середовища в районі діяльності морських портів тощо. портовий екологічний безпека морський

В актах, які прийняті до виконання начальниками адміністрацій морських портів, запропоновано конкретні заходи та терміни для ефективної роботи адміністрації в сфері екологічної безпеки [1].

Невирішені раніше частини загальної проблеми. В умовах поширення інтеграційних процесів існує необхідність пошуку форм і методів підвищення ефективності функціонування морських портів, зокрема у сфері екологічної безпеки.

Мета дослідження - аналіз державної політики розвитку портової галузі та збалансоване використання морської екосистеми України.

Виклад основного матеріалу.

Витік нафти у Мексиканській затоці США внаслідок вибуху на нафтодобувній платформі 20 квітня 2010 року завдав удару по природі, спричинив паніку й хаос. Нафта, витікаючи протягом багатьох місяців, продовжувала забруднювати світовий океан та навколишнє середовище. Процес повернення природних ресурсів до нормального стану може тривати кілька сотень років [4, с. 6].

Усі катастрофи мусять примушують шукати ефективні заходи для охорони довкілля та усунення й ліквідації надзвичайних ситуацій.

Закони України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” [5] та “Про природно-заповідний фонд України” [6] визначають вимоги щодо формування екологічної мережі України з метою збереження, відтворення та охорони природних комплексів, територій із природним станом ландшафтів.

Під егідою ООН для створення механізмів захисту від екологічних загроз на рівні міжнародного співробітництва здійснено ряд заходів, серед яких: декларація “Порядок денний на ХХІ століття” на Конференції ООН з проблем довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році [7]; Кіотський протокол, який встановлює зобов'язання розвинутих промислових країн стосовно обмеження рівнів викидів “парникових” газів з метою уникнення небезпечного порушення кліматичної системи на Конференції сторін Рамкової конвенції ООН у Кіото в 1997 році; “Декларація зі сталого розвитку” на саміті в Йоганнесбурзі у 2002 році [8].

Розглядаючи проблеми розвитку морських портів, потрібно дослідити питання забезпечення ефективної взаємодії галузей море користування та морських природоохоронних об'єктів. О. Бонь, Я. Мовчан, О. Тарасова досліджують стан екосистем Азовського та Чорного морів і зазначають його катастрофічність [9, с. 235]. Передумовою цього стану є десятиліття інтенсивної експлуатації рибних ресурсів морів (60-80-ті роки), зростання забруднення стоками річок та через атмосферу, береговими джерелами, транспортними перевезеннями, поява видів-чужинців, зменшення припливу вод з річками, господарсько-виробниче освоєння берегової смуги та дельт тощо. Значно зменшилася площа Філофорового поля Зернова, яке виконує функції інкубатора для багатьох видів морських організмів, активізувався сірководневий шар, який обмежує високопродуктивну частину моря до глибини 200 м, почалися масштабні геолого-розвідувальні роботи на шельфі морів.

Новими загрозливими тенденціями є: різке зростання обсягів нафто- і газовидобування та транспортування в регіоні. У регіоні до цього часу не створ ефективної системи контролю та регулювання засмічення і забруднення морського середовища, відсутня скоординована діяльність, що орієнтована на припинення дифузного забруднення, негативними є заходи щодо запобігання розповсюдженню чужих видів, відсутні ефективні економічні механізми щодо збереження біоресурсів, немає ефективної системи управління морекористуванням, інституційно слабкою є морська галузь, недосконалою є системи держекоконтролю та екопрограмної діяльності.

Катастрофа з танкером у Керченській протоці 11 листопада 2007 р., засвідчила неготовність відповідних служб реагування та природоохоронної діяльності України до катастроф будь-якого масштабу.

На державному рівні потребують 100% екологічної експертизи всі морські проекти та здійснення аудиту об'єкти чинної діяльності [9, с. 238].

О. Запорожець, Г. Франчук, В. Гроза та інші досліджуючи стан морських екосистем наголошують, що Чорне та Азовське моря забезпечують статус України як морської держави та є важливою складовою її соціально-економічного розвитку. Такі види діяльності людини, як рибальство, туризм та рекреація, енергетика, транспортна галузь, залежать від стану екосистем морів України.

Незбалансоване користування морськими системами призвело до майже катастрофічного погіршення їх стану наприкінці минулого століття.

Існують значні проблеми програмного підходу до користування морськими системами, а саме [10, с. 240]: морська політика відсутня, розпорошені між галузевими програмами фінансові та матеріальні ресурси на природоохоронні заходи; природоохоронні заходи, що фінансуються за рахунок державного бюджету, у тому числі розвиток природо-заповідної справи, охорону рідкісних та зникаючих видів тварин і рослин, є достатньо ефективними та в значній частині недостатньо фінансованими.

О. Тарасова, Б. Александров, О. Гуцал пропонують створювати нові природоохоронні об'єкти, що визнається міжнародною спільнотою як один з найефективніших шляхів збереження морських екосистем та ландшафтів, оскільки морська акваторія охоплює 70% поверхні земної кулі [11, с. 243].

Станом на лютий 2009 р. у світі налічувалось приблизно 5000 морських природоохоронних територій. Лише 2% морських видів підпадає під категорію “сприятливий режим збереження”. Порівняно із суходільними екосистемами існує серйозне відставання у визначенні морських територій, що потребують захисту і ще більше відставання - у забезпеченні управління ними. Більшість морських природоохоронних об'єктів, які розташовані у прибережній смузі Чорного і Азовського морів. У листопаді 2008 р. Україною було створено найбільший у Чорному морі ботанічний заказник - Філофорне поле Зернова. В Україні існує значний потенціал та нагальна потреба у подальшому розвиткові Азово- Чорноморської морської екологічної мережі.

Джерелом ресурсів для реалізації національних проектів має бути поєднання витрачання бюджетних коштів та залучення коштів приватних вітчизняних, іноземних інвесторів і міжнародних організацій, що призначені на підтримку структурних реформ в Україні.

З метою проведення ефективної державної політики щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів в Україні діє Закон України “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року”, який був ухвалений 21.12.2010 р. [12].

Висновки

Партнерство бізнесу й держави, запобігання екологічним ризикам, які ґрунтуються на результатах державної екологічної експертизи, а також проведення державного моніторингу навколишнього природного середовища мають бути основними напрямами реалізації державної екологічної політики.

Найважливішими завданнями Адміністрації морських портів в умовах є здійснення координації та контролю у сфері [1]: діяльності суб'єктів господарювання на підконтрольній території та акваторії з метою забезпечення вимог екологічної безпеки; розробки та виконання заходів (робіт) з метою попередження, локалізації та ліквідації наслідків можливого забруднення на підконтрольній території (акваторії);

проведення попереджальних заходів, які спрямовані на мінімізацію негативного впливу шкідливих виробничих факторів, що впливають на навколишнє середовище, в тому числі запобігання наднормативного забруднення навколишнього середовища; впровадження в діяльність виробничих і структурних підрозділів сучасних розробок, прогресивних ресурсозберігаючих технологій, засобів екологічної безпеки; залучення науково-технічного потенціалу для вирішення природоохоронних проблем; взаємодії з органами влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями.

Перспективи подальших досліджень.

Екологічна складова мінімально присутня у галузевих програмах морської господарської діяльності. Реалізація ефективної державної політики розвитку морських портів України повинна враховувати систему державного управління портовою галуззю з урахуванням заходів з ресурсозбереження та зменшення негативного впливу на довкілля.

Використані джерела інформації

1. Закон України “Про морські порти України” від 17.05.2012 № 4709-VI. Редакція від 11.08.2013.

2. Розпорядження КМУ “Про затвердження Стратегії розвитку морських портів України на період до 2038 року”. Стратегія від 11.07.2013 № 548-р.

3. Закалик Л. Зелені технології - екологічність чи небезпека? / Л. Закалик // ЕКОінформ, 2011, №3(263). - С. 6-7, №4(264). - С. 10-11.

4. Закон України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” від 24.06.2004, № 1864-IV. - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 45, ст. 502. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 4731-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, № 15, ст.98.

5. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16.06.1992 № 2456- XII від 20 квітня 2000 р. № 1682. - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 34, ст. 502. - Ост. ред. від 01.01.2011 на підставі 2856-17.

6. Декларація “Порядок денний на ХХІ століття” на Конференції ООН з проблем довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р.

7. Декларація зі сталого розвитку на саміті в Йоганнесбурзі у 2002 році. The Road to Johannesburg: Setting the Agenda for the World Summrt on Sustarnable Development / PECS News: A Population, Envtionmental Change and Security Newsletter. - The Woodrow Wtison Center. - 2002. - Spring.

8. Тарасова О. Г. Морська екомережа: від підходів до дій / О. Г. Тарасова, Б. Г. Александров // Національна екологічна політика в контексті європейської інтеграції України : міжнар. наук.-практ. конф. міжнар. еколог. форуму “Довкілля 2010”, 27 жовт. 2010 р. - К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2010. - С. 243-246.

9. Тимочко Т. В. Україна на шляху до “зеленого зростання” / Т. В. Тимочко // Природно-ресурсний потенціал збалансованого (сталого) розвитку України : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. міжнар. еколог. форуму “Довкілля для України”, 19-20 квіт. 2011 р. - К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2011. - Т. 1. - С. 7-12.

10. Тарасова О. Г. Морська екомережа: від підходів до дій / О. Г. Тарасова, Б. Г. Александров // Національна екологічна політика в контексті європейської інтеграції України : міжнар. наук.-практ. конф. міжнар. еколог. форуму “Довкілля 2010”, 27 жовт. 2010 р. - К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2010. - С. 243-246.

11. Закон України “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року” від 21.12.2010. - Голос України від 14.01.2011, № 6.

Анотація