Загальнодидактичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальнодидактичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України

військовослужбовець збройний освіта

Докорінні зміни, що відбуваються нині в Україні та її Збройних силах, зумовлюють необхідність створення адекватних до цих процесів соціально-педагогічних умов і вимагають оптимального розвитку системи бойової та гуманітарної підготовки особового складу, впровадження ідей і технологій гуманістичної педагогіки, педагогіки співробітництва, особистісно орієнтованого навчання, переходу від авторитарної моделі військово-навчального процесу до особистісно орієнтованої. Для цього її доцільно спрямувати на кращі світові та вітчизняні освітні традиції, базувати на сучасних гуманних дидактичних системах. Необхідно також переосмислити теоретико-методологічні і методичні основи навчання військовослужбовців й теоретично обґрунтувати на основі гуманістичної парадигми вітчизняної системи військової освіти. Ця модель має ґрунтуватися на визнанні суб'єктності особистості військовослужбовця строкової служби, на її сприйнятті індивідуальністю, орієнтуватися на потенційні здібності воїнів, забезпечувати їх повну реалізацію в умовах військово-професійної освіти й військової служби.

Для реалізації такої моделі нині у державі створюються необхідні умови, передусім - нормативні. У Законах України «Про освіту» і «Про вищу освіту», Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національній доктрині розвитку освіти накреслена стратегія розвитку освіти, у тому числі й військової, на найближчі роки та перспективу.

Державна програма реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2005 року і Постанова Кабінету Міністрів України № 1410 від 15 грудня 1997 року «Про створення єдиної системи військової освіти» визначають цілі, завдання, структуру і перспективні напрями розвитку єдиної системи військової освіти. Основні аспекти її функціонування і розвитку конкретизовані в Концепції військової освіти в Україні, згідно з якою військова освіта є ступеневою системою безперервного навчання військових фахівців. Однією з важливих складових цієї системи є професійна підготовка військовослужбовців строкової служби, яку ми визначаємо як їх військово-професійну освіту. Вона здійснюється у підрозділах усіх видів і родів військ, спеціальних військ Збройних сил України.

Існує також особистісний фактор військово-професійної освіти, бо найважливішою передумовою її ефективності є забезпечення суб'єктності військовослужбовця строкової служби у військово-навчальному процесі та встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин на цій основі. Наступна складова особистісного фактора - це особистість військового педагога, який має володіти широким духовним, психолого-педагогічним і військово-професійним потенціалом, розвиненими гуманістично спрямованими особистісними якостями, бути справжнім представником держави у Збройних силах, шанувати загальнолюдські, національні й воїнські цінності, водночас формувати їх у військовослужбовців строкової служби.

Військово-професійна освіта ХХІ ст. має враховувати найважливіші тенденції, принципи розвитку всієї системи освіти у світі та нашій державі, призначення Збройних сил, основну мету навчання воїнів, забезпечення їх особистісного розвитку в умовах військової служби, завдання і зміст військово-дидактичного процесу, завдання загальнолюдського, національного і військового виховання.

Отже, загальнонаукові, соціальні, психологічні, педагогічні, професійні, особистісні фактори розвитку військово-професійної освіти та наповнення її сучасним загальнолюдським, національним і професійним змістом передбачають обґрунтування педагогічною наукою теоретичної концепції такого розвитку, визначення стратегії й тактики розв'язання педагогічних проблем у бойовій і гуманітарній підготовці особового складу.

Теоретико-методологічні основи наукового розв'язання загальнодидактичних проблем навчання військовослужбовців строкової служби викладено в літературі з розвитку педагогічної науки та практики в Україні. Суттєвий інтерес у цьому плані для нашого дослідження становлять праці А.М. Алексюка, С.У. Гончаренка, В.І. Євдокимова, А.І. Зільберштейна, В.І. Лозової, В.О. Онищука, І.П. Підласого, В.І. Помогайба, Я.Б. Рєзника, С.Х. Чавдарова, І.Т. Федоренка, М.Д. Ярмаченка, які розробляли загальну методологію педагогіки, А.М. Бойко, І.А. Зязюна, О.Я. Савченко щодо наукового обґрунтування інтегративного підходу у дидактичному процесі, І.Д. Беха, В.О. Белоусової, О.В. Киричука, В.Г. Кременя, О.В. Сухомлинської щодо особистісно орієнтованого навчання і виховання, В.А. Семиченко, С.О. Сисоєвої, Р.І. Хмелюк щодо гармонійного формування всіх чинників особистості педагога, С.Д. Максименка і В.В. Рибалка щодо психологічних аспектів навчання, М.І. Нещадима щодо концептуальних основ ефективного функціонування військової освіти, В.С. Маслова щодо культурологічного підходу у військовій освіті, А.Ф. Верланя, В.М. Глушкова, О.М. Довгялло, М.І. Жалдака, Г.С.Костюка щодо інформаційних технологій навчання.

Проблемами ефективного навчання займалося багато відомих зарубіжних вчених-педагогів, роботи яких становлять значний інтерес для обґрунтування предмета нашого дослідження. Наприклад, щодо проблемного навчання - В. Оконь, модульного навчання з використанням комп'ютерної техніки - В. Гольдшмід, М. Гольдшмід, А. Гуцинський, Г. Овенс, С. Постілетвайт, Л. Руссель, програмованого навчання - Н. Краудер, Ч. Купісевич, Б. Скіннер та ін., навчання військовослужбовців - Я. Богуш.

Зміст і особливості сучасної війни, її технічна і морально-психологічна насиченість передбачають високу громадянську свідомість, справжню бойову майстерність, всебічну морально-психічну стійкість і готовність воїнів мужньо переносити тягарі сучасної війни. Це має ґрунтуватися на базі їх гуманітарної, тактико-спеціальної, тактичної, спеціальної, технічної, вогневої, фізичної та загальновійськової підготовки. Для оптимального розв'язання цих завдань особливе значення мають кращі традиції козацької педагогіки, педагогічні думки та практика О.В. Суворова, Бонапарта Наполеона, М.І. Драгомирова, О.С. Макарова та інших видатних воєначальників, які заклали методичні основи бойової підготовки військ.

Для обґрунтування теоретичних і методичних основ навчання військовослужбовців строкової служби важливе значення мають праці російських військових педагогів-учених: О.В.Барабанщикова щодо методології військової педагогіки, С.С. Муцинова, В.В. Офіцерова, Ю.Ф. Худолеєва щодо асоціативно-рефлекторної теорії навчання воїнів; А.М. Воробйова, В.М. Гуріна щодо проблемного навчання; Б.Ц. Бадмаєва щодо програмованого навчання; С.І. С'єдіна щодо теорії поетапного формування розумових дій; А.Г. Давидова, Є.М. Короткова щодо проблемно-діяльнісного навчання.

Успішне розв'язання завдань військово-професійної освіти визначається належним рівнем розвитку теорії та методики військового навчання, наповненням їх сучасним гуманістичним змістом, своєчасним вирішенням організаційно-методичних проблем бойової та гуманітарної підготовки, навчання підрозділів і частин на основі особистісно орієнтованих технологій навчання, гуманізацією, гуманітаризацією та демократизацією військово-дидактичного процесу, забезпеченням суб'єктності військовослужбовця строкової служби у цьому процесі, встановленням суб'єкт-суб'єктних взаємин у ньому. Сучасний досвід бойової і гуманітарної підготовки потребує інноваційних технологій навчання, опрацювання сучасної особистісно орієнтованої моделі навчання військовослужбовців строкової служби та оптимального обґрунтування всіх її компонентів, визначення психолого-педагогічних умов встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин у військово-навчальному процесі.

Однак до сьогодні не здійснювалися фундаментальні та прикладні дослідження з проблем навчання військовослужбовців строкової служби, зокрема такі, які врахували б сучасні вимоги до його організації та проведення в руслі гуманістичної філософії освіти.

Отже, аналіз літературних джерел і дисертаційних досліджень не дав змоги виявити фундаментальні теоретико-методологічні праці, в яких би системно і всебічно висвітлювалися результати дослідження загальнодидактичних основ навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України. Особлива актуальність теоретико-методологічних і методичних проблем військово-професійної освіти військовослужбовців, гостра потреба переосмислити традиційні уявлення про військово-дидактичний процес, необхідність відійти від авторитарних основ його організації та проведення, та натомість потреба надати йому особистісно орієнтованого спрямування, піднести особистісний фактор у його організації та здійсненні зумовили вибір теми дослідження - «Загальнодидактичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Військова освіта» (РК № 0101U002248, ОК № 0301U000541) та кафедри військової педагогіки і психології Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Психолого-педагогічні основи навчання і виховання» (РК № 0101U002547).

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол № 13 від 23.12.1999 р.) і узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 1 від 26.01.2000 р.).

Об'єкт дослідження - військово-дидактичний процес.

Предмет дослідження - загальні теоретико-методологічні та методичні основи навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України.

Мета дослідження - проаналізувати наукові засади навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України та обґрунтувати концептуальну основу його розвитку й ефективного функціонування в сучасних умовах.

Концепція дослідження. Вітчизняна військова дидактика повинна бути науково-теоретичною основою оптимального розв'язання основних проблем військово-професійної освіти військовослужбовців строкової служби, яка має базуватися на гуманістичній філософії освіти. Вона обґрунтовує гуманістичний, особистісно орієнтований підхід до організації навчального процесу в різних освітніх системах, основними ознаками якого є гуманність, мотивованість, націленість на практичний результат, перманентність, динамічність, проблемність, комплексність, контрольованість, здійсненність.

Особистісно орієнтована військово-професійна освіта військовослужбовців строкової служби досліджується в контексті реформування системи військової освіти як важливої складової національної системи освіти. Навчання військовослужбовців строкової служби має бути цілеспрямованим активним процесом їх взаємодії з військовими педагогами. Він повинен мати суб'єкт-суб'єктний характер, спрямованість на передачу й опанування військовослужбовцями строкової служби воєнного досвіду, формування бойової майстерності, вироблення вмінь і навичок самоосвіти, сприяння реалізації їх потенційних здібностей у військово-професійній діяльності. В основу покладено гуманний підхід до процесу формування і розвитку особистості військовослужбовця строкової служби в умовах організації особистісно орієнтованої моделі військово-навчального процесу.

Адекватне уявлення про складну динамічну військово-педагогічну систему - особистісно орієнтовану модель військово-навчального процесу - як органічну єдність всіх її компонентів - потребує їх системного дослідження в історичному, структурному і функціональному аспектах. Вони є необхідними і достатніми методологічними компонентами аналізу теоретичних і методичних засад навчання військовослужбовців строкової служби в умовах реформування та розвитку Збройних сил.

Основними системоутворюючими елементами такої моделі є: мета, мотиви й мотивації, військовий педагог, військовослужбовець строкової служби як суб'єкт учіння, зміст, методи, форми, засоби та результати навчання. Центральними постатями цієї моделі є військовий педагог і військовослужбовець строкової служби, між якими обов'язково мають існувати суб'єкт-суб'єктні взаємини. Характер цих взаємин є визначальним для спрямування і характеру формування й розвитку особистості військовослужбовця строкової служби.

В основу функціонування й розвитку такої моделі має бути покладена гуманістична парадигма військового навчання. Основною її ідеєю є суб'єктність військовослужбовця у військово-навчальному процесі, створення йому умов для повної самореалізації, прояву власної індивідуальності в учінні та військово-професійній діяльності.

Гуманний підхід до навчання військовослужбовців потребує цілісного психолого-дидактичного моделювання військово-навчального процесу в умовах особистісно орієнтованого навчання, тобто побудову науково обґрунтованої, адекватної для сучасних Збройних сил України, гуманістичної, професійно спрямованої стратегії та методики військового навчання.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що ефективний розвиток військово-професійної освіти військовослужбовців строкової служби Збройних сил України можливий за умови теоретико-методологічного і методичного обґрунтування їх навчання на основі його моделювання з урахуванням вимог гуманістичної філософії освіти, провідних психологічних і педагогічних концепцій, теоретичної розробки особистісно орієнтованої моделі військово-дидактичного процесу, визначення методичного й особистісного аспектів її ефективного функціонування.

Відповідно до мети дослідження та висунутої гіпотези розв'язувалися такі завдання:

проаналізувати літературу з теми дослідження та обґрунтувати основні аспекти творчого використання досягнень сучасної педагогічної теорії та практики для навчання військовослужбовців строкової служби;

з'ясувати сучасний стан навчання військовослужбовців строкової служби і виявити основні його тенденції та суперечності в Збройних силах України;

проаналізувати основні категорії, поняття і терміни військової дидактики в руслі гуманістичної парадигми військової освіти та здійснити їх класифікацію, модифікацію, уточнення і розвиток;

обґрунтувати сучасний зміст педагогічного поняття «військово-дидактичний процес» стосовно навчання військовослужбовців строкової служби та визначити концептуальну основу його розвитку і ефективного функціонування в умовах Збройних сил України;

удосконалити класифікацію принципів і методів навчання військовослужбовців строкової служби;

обґрунтувати особистісно орієнтовану модель військово-дидактичного процесу та проаналізувати його структурні, динамічні й функціональні компоненти;

визначити особистісний аспект його ефективного функціонування та основні умови формування суб'єкт-суб'єктних взаємин у цьому процесі;

розробити науково-методичні рекомендації щодо використання опрацьованих у процесі роботи над дисертаційним дослідженням навчальних, навчально-методичних і методичних посібників у військово-дидактичному процесі.

Методологічну основу дослідження становлять:

положення про теорію наукового пізнання, принцип історизму до аналізу педагогічних явищ, системний підхід як різнобічний і багатоваріантний спосіб аналізу досліджуваних проблем (В.Г. Афанасьєв, І.В. Блауберг, Т.А. Ільїна, Е.Г. Юдін та ін.); особистість як активного суб'єкта діяльності й розвитку (К.О. Абульханова-Славська, В.Г. Кремень, В.В. Рибалка, В.О. Татенко та ін.); специфіку людської діяльності, її детермінованість об'єктивними та суб'єктивними чинниками (О.Г. Асмолов, М.С. Каган, Є.С. Маркарян та ін.); неперервну професійну освіту (П.М. Воловик, Н.Г. Ничкало, С.О. Сисоєва); гуманістичну філософію освіти (В.П. Андрущенко, І.Д. Бех, С.У. Гончаренко, І.А. Зязюн);

ідеї та положення, викладені у державних нормативних документах України з проблем освіти, у тому числі й військової (законодавчі акти України з питань оборони та національної безпеки, Закони України «Про освіту» і «Про вищу освіту», Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національна доктрина розвитку освіти, Державна програма реформування та розвитку Збройних сил України до 2005 року, Концепція військової освіти в Україні тощо).

Теоретичну основу дослідження становлять досягнення педагогіки, психології, висновки сучасних міждисциплінарних досліджень (філософських, психологічних і педагогічних), положення сучасної психолого-педагогічної науки про:

розвиток як основний спосіб існування людини у процесі різних форм взаємодії (Б. Бітінас, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн та ін.);

системно-структурний підхід до аналізу педагогічних явищ (П.К. Анохін, С.У. Гончаренко, Т.А. Ільїна, Ф.Ф. Корольов та ін.);

погляд на людину як на суб'єкта власної життєдіяльності (К.О. Абульханова-Славська, І.Д. Бех, В.І. Бондар, В.М. Мадзігон, В.О. Татенко, Г.І. Щукіна та ін.);

активність суб'єкта і об'єкта в процесі навчання і виховання (Л.П. Аристова, О.В. Киричук, В.І. Лозова та ін.);

педагогічну майстерність (І.А. Зязюн, Н.В. Кузьміна, С.С. Муцинов, В.О. Сластьонін);

спілкування та його роль у формуванні особистості (Г.П. Васянович, О.О. Леонтьєв, В.А. Кан-Калик, А.В. Мудрик);

загальнодидактичні основи навчального процесу (А.М. Алексюк, О.Я. Савченко);

теоретичні основи проектування сучасних освітніх систем (А.О. Лігоцький);

неперервну професійну освіту (П.М.Воловик, Н.Г. Ничкало, С.О. Сисоєва);

теоретичні та методичні основи навчання військовослужбовців (О.В. Барабанщиков, В.М. Герасимов, В.П. Давидов, Є.М. Коротков, С.І. С'єдін тощо);

сучасні концепції навчання.

Джерелознавчу базу нашого дослідження становлять докторські та кандидатські дисертації, автореферати дисертацій, монографії, наукові статті в періодичних виданнях, журналах із психології, педагогіки, професійної освіти тощо.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс методів теоретичного і емпіричного дослідження.

Теоретичні: аналіз теоретичних джерел з проблем теорії та методики військового навчання; абстрагування та ідеалізація; класифікація та систематизація теоретичних і експериментальних даних; теоретичне моделювання військово-дидактичного процесу; конкретизація теоретичного знання; індукція та дедукція; порівняльний аналіз.

Емпіричні: вивчення, оцінка і прогнозування сучасного стану навчання військовослужбовців строкової служби, спостереження, бесіди, анкетування, експертна оцінка, узагальнення педагогічного досвіду, узагальнення незалежних характеристик, метод рейтингу й самооцінки, вивчення результатів навчальної діяльності. У дослідженні було використано також методи комп'ютерного статистичного опрацювання отриманих даних, розробка програм і навчальних курсів.

Дослідження проводилось у три етапи

Перший етап (1995-1998) - вивчення філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження; аналіз досвіду бойової підготовки військовослужбовців строкової служби в зарубіжних країнах і в Збройних силах України; формулювання гіпотези, визначення завдань, обґрунтування методики дослідження і добір його методів й методик; усвідомлення теорії та методики військового навчання як соціально-педагогічного і наукового явища (їх результати відображені в наукових публікаціях, навчальних і навчально-методичних посібниках); аналіз і діагностика існуючої практики організації та проведення військово-дидактичного процесу з військовослужбовцями строкової служби.

Другий етап (1998-2001) - аналіз, систематизація, вдосконалення і наповнення сучасним змістом основних категорій, понять і термінів військової дидактики; обґрунтування концептуальної основи розвитку і ефективного функціонування системи навчання військовослужбовців строкової служби; обґрунтування сучасного змісту педагогічного поняття «військово-дидактичний процес», теоретичне розроблення його особистісно орієнтованої моделі для навчання військовослужбовців строкової служби; створення робочих навчальних програм і тематичних планів вивчення навчальних дисциплін «Теорія військового навчання», «Основи психології і педагогіки», «Військове виховання і навчання», «Психолого-педагогічні й соціальні проблеми виховної роботи», «Організація виховної роботи», в яких представлена ця модель; підготовка і видання навчальних посібників «Військова дидактика» (з грифом Міністерства освіти і науки України), «Основи військово-дидактичних знань», «Військова і соціальна психологія» (з грифом Міністерства освіти і науки України) та інших посібників з питань вивчення цих навчальних дисциплін.

Третій етап (2001-2002) - систематизація і узагальнення результатів, отриманих у процесі теоретичного аналізу та дослідної роботи; здійснення експертної перевірки ефективності розробленої особистісно орієнтованої моделі військово-дидактичного процесу з військовослужбовцями строкової служби Збройних сил України; формулювання загальних висновків дослідження; розробка науково-методичних рекомендацій щодо моделювання навчального процесу.

База дослідження. Дослідна робота здійснювалася у Київському військовому інституті управління і зв'язку, Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національній академії оборони України, у військових частинах Збройних сил України. Дослідженням було охоплено 24 військові частини всіх Оперативних командувань, розташованих на території Вінницької, Дніпропетровської, Житомирської, Київської, Львівської, Миколаївської, Рівненської, Харківської, Хмельницької, Херсонської областей і Автономної Республіки Крим. Дослідженням також було охоплено війська ППО України, сухопутні війська, 43 Ракетна армія та інші роди військ. В ньому взяло участь понад 488 військовослужбовців строкової служби, 602 офіцери (у тому числі 89 офіцерів експерти). Дослідження проводилося поетапно протягом 1995-2002 років.

Експертиза особистісно орієнтованої моделі військово-дидактичного процесу, які брали участь 49 офіцерів, проводилась у Головному управлінні виховної роботи Міністерства оборони України, Національній академії оборони України, 6 військових частинах (в/ч А-0334, А-0234, А-1352, 42739, 42370, А-0593).

Наукова новизна дослідження полягає у відкритті нового перспективного напряму у вітчизняній педагогічній науці щодо теорії та методики військового навчання, у теоретичному обґрунтуванні гуманістичного підходу до організації та проведення військово-дидактичного процесу.

Вперше здійснено аналіз загальних теоретико-методологічних і методичних основ військового навчання у вітчизняній педагогічній науці; визначено технологію їх застосування з метою навчання військовослужбовців строкової служби, основуючись на сучасних концепціях навчання, кращих світових і вітчизняних педагогічних традиціях; з'ясовано сучасний стан військово-професійної освіти військовослужбовців строкової служби і виявлено його провідні тенденції та проблеми; обґрунтовано концептуальну засаду організації навчального процесу з військовослужбовцями строкової служби.

Удосконалено класифікацію принципів і методів навчання військовослужбовців строкової служби.

Дістали подальше обґрунтування основні складові військово-дидактичного процесу, педагогічної майстерності офіцера; положення щодо ролі особистісного фактора у реалізації сучасної моделі навчання військовослужбовців строкової служби, психолого-педагогічні умови формування суб'єкт-суб'єктних взаємин; методичні аспекти активізації пізнавальної діяльності військовослужбовців строкової служби як суб'єктів учіння.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні концептуальної основи розвитку військово-професійної освіти військовослужбовців строкової служби в Збройних силах України на основі гуманістичної філософії освіти; визначенні сутності основних дидактичних понять, які поглиблюють сучасне розуміння теорії і методики військового навчання; теоретичній розробці особистісно орієнтованої моделі військово-дидактичного процесу й розкритті її структурних, динамічних і функціональних компонентів; визначенні методичних і особистісних аспектів ефективного функціонування цієї моделі.

Практичне значення дослідження полягає у підготовці і впровадженні у систему підготовки офіцерів у вищих військових навчальних закладах (ВВНЗ) України:

авторських робочих навчальних програм з навчальних дисциплін «Теорія військового навчання», «Теорія і методика військового навчання», «Військове навчання і виховання», «Психолого-педагогічні і соціальні проблеми виховної роботи», «Організація виховної роботи», «Теорія і методика виховної роботи» для курсантів і студентів ВВНЗ;

навчальних, навчально-методичних і методичних посібників з вивчення цих навчальних дисциплін (навчальні посібники «Військова дидактика» (рекомендований Міністерством освіти і науки України: рішення колегії Міністерства освіти України № 10/2-18 від 29 вересня 1999 року), «Військова і соціальна психологія» (рекомендований Міністерством освіти і науки України: рішення колегії Міністерства освіти України № 10/2-18 від 29 вересня 1999 року), «Основи військово-дидактичних знань»; навчально-методичні й методичні посібники з вивчення навчальних дисциплін «Теорія навчання воїнів», «Військове навчання і виховання», «Основи психології і педагогіки», «Психолого-педагогічні і соціальні проблеми виховної роботи», «Організація виховної роботи» - «Альбом схем з військової і загальної психології», «Основи загальної і військової психології», «Психолого-педагогічні основи військової дисципліни», «Психолого-педагогічне дослідження», «Методичні рекомендації по вивченню курсу «Основи психології і педагогіки»).

Одержані результати й висновки є науково-методичними рекомендаціями для організаторів військового навчання, офіцерів, науково-педагогічного складу в аспекті вдосконалення навчальних програм вивчення курсів педагогіки, військової педагогіки, теорії та методики навчання, розробки спецкурсів і спецсемінарів з нових технологій навчання для курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і молодих викладачів, які вивчають теорію й методику військового навчання.

Основні положення дослідження можуть бути використані для подальшого обґрунтування теоретичних і методичних основ підготовки військових фахівців для Збройних сил України, а особистісно орієнтована модель військово-дидактичного процесу для навчання військовослужбовців строкової служби може бути концептуальною основою для навчання різних категорій особового складу; створення підручників і різних посібників з військової педагогіки. Крім того, їх можуть використовувати методисти - для опрацювання і вдосконалення методичних посібників і рекомендацій з проблем навчання різних категорій особового складу; командири та начальники - для організації та проведення військово-дидактичного процесу; науково-педагогічний склад ВВНЗ - для проведення різноманітних навчальних заходів з курсантами й слухачами.

Впровадження результатів дослідження. Комплекс навчальних, навчально-методичних і методичних матеріалів щодо навчання військовослужбовців строкової служби, які були розроблені у процесі роботи над дисертаційним дослідженням, впроваджений у військово-навчальний процес ВВНЗ (акт № 20 і довідка № 19 від 27.11.2001 р. про впровадження у Київському військовому інституті управління і зв'язку та Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації НТУУ «КПІ»; акт №36 і довідка №2195 від 16.11.2001 р. - у Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка; довідка про впровадження № 175 від 10.05.2001 р. з Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України; довідка № 14/19.2-15 від 2.09.2002 р. з Науково-методичного центру вищої освіти Міністерства освіти і науки України).

Вірогідність отриманих результатів дослідження забезпечена теоретико-методологічною обґрунтованістю його вихідних положень, послідовним системним підходом; реалізацією основних розробок і рекомендацій у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін у ВВНЗ та позитивними наслідками їх впровадження; використанням комплексу методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті й завданням; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісного та якісного аналізу одержаних результатів, обробки добутих даних за допомогою математичної статистики та експертного опитування.

На захист виносяться:

поняттєво-категоріальна система теорії й методики навчання військовослужбовців строкової служби;

гуманістичний підхід до організації та проведення військово-навчального процесу з військовослужбовцями строкової служби у Збройних силах України;

особистісно орієнтована модель військово-дидактичного процесу;

методика забезпечення суб'єктності військовослужбовця строкової служби.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні, методологічні і практичні результати проведених досліджень, а також концептуальні положення і загальні висновки були представлені у вигляді доповідей і повідомлень на 20 наукових, науково-практичних і науково-методичних конференціях різного рівня: міжнародних (Артемівськ - 2001; Київ - 1999, 2000, 2001, 2002; Вінниця - 2000, 2002; Рівне - 2001, 2002; Софія - 2000; Харків - 2000), всеукраїнських (Київ - 1999, 2000, 2001, 2002; Мелітополь - 2001; Миколаїв - 2000; Хмельницький - 2001) і міжвузівських (Київ - 1999); доповідалися на вченій раді, засіданнях кафедри військової педагогіки і психології Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ); використані на курсах і семінарах молодих викладачів Київського військового інституту управління і зв'язку та ВІКНУ.

Результати дослідження були апробовані у процесі читання лекцій, проведення семінарських і практичних занять, керівництва курсовими та кваліфікаційними роботами курсантів з дисциплін «Теорія військового навчання», «Теорія і методика військового навчання», «Основи психології і педагогіки», «Військове навчання і виховання», «Психолого-педагогічні і соціальні проблеми виховної роботи», «Організація виховної роботи», «Теорія і методика виховної роботи» для курсантів і студентів ВІКНУ, з дисциплін «Військова психологія і педагогіка» для курсантів, «Психологія і педагогіка вищої військової школи» для молодих викладачів і «Психолого-педагогічні основи діяльності офіцера» для офіцерів оперативно-тактичного рівня КВІУЗ. Результати дослідження продовжують упроваджуватися у навчально-виховний процес ВІКНУ.

Кандидатська дисертація на тему «Процес і технологія військово-педагогічних досліджень у Республіці Польща» захищена у 1995 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використано.

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 71 одноосібних публікаціях автора загальним обсягом понад 165 авторських аркушів, з них: 1 монографія; 6 навчальних посібників, у тому числі 2 посібника рекомендовані Міністерством освіти і науки України; 5 навчально-методичних і методичних посібників; 32 статті у провідних наукових фахових журналах і збірниках наукових праць; 11 статей у журналах і збірниках наукових праць (у тому числі 2 статті - у зарубіжних виданнях); 16 статей у збірниках матеріалів конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 7 розділів, коротких висновків до розділів, загального висновку, списку використаних джерел (462 назви, з них 27 - іноземними мовами) і 22 додатків на 197 с. Загальний обсяг дисертаційної роботи 629 с., з яких 395 с. - основний текст (17 авт. аркушів), 49 таблиць на 30 с., 3 рисунка на 1 с.

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження, проаналізовано загальний стан розробки проблеми у науковій теорії та педагогічній практиці, визначено об'єкт, предмет, мету, концепцію, завдання, гіпотезу, методологію і методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, викладено форми апробації та впровадження результатів дослідження, їхню вірогідність.

У першому розділі дисертації - «Навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України - предмет науково-педагогічного аналізу» - досліджуються історичні аспекти становлення теорії військового навчання, аналізуються теоретико-методологічні проблеми дослідження навчання військовослужбовців, розкривається сучасний стан навчання військовослужбовців строкової служби (ВСС) у Збройних силах України (ЗСУ) і визначаються його основні тенденції та проблеми. Аналізуються поняттєво-термінологічні проблеми теорії військового навчання та формулюються основні напрями їх розв'язання.

На основі теоретико-методологічного аналізу проблеми дослідження та узагальнення його результатів наголошується, що загальнодидактичні основи навчання ВСС в умовах реформування та розвитку ЗСУ характеризуються, з одного боку, - новизною і актуальністю, а з іншого - практичною відсутністю відповідних досліджень у вітчизняній педагогічній науці. Аналіз дисертаційних досліджень, здійснених вітчизняними науковцями за останні вісім років у галузі педагогічної науки, засвідчив відсутність наукових пошуків у сфері військового навчання.

Докорінні зміни, які відбуваються нині в Україні та її Збройних силах, передбачають створення адекватних до цих процесів соціально-педагогічних умов і зумовлюють необхідність оптимального розвитку системи бойової та гуманітарної підготовки (БГП) особового складу, впровадження ідей і технологій особистісно орієнтованого навчання, перехід від авторитарної моделі військово-навчального процесу до особистісно орієнтованої, яка має базуватися на сучасних дидактичних системах. Все це передбачає переосмислення теоретико-методологічних та методичних основ навчання ВСС та їх теоретичне обґрунтування на основі гуманістичної парадигми.

Для обґрунтування методологічних, теоретичних і методичних основ навчання ВСС необхідно з'ясувати його реальний стан, визначити основні проблеми, тенденції та перспективи розвитку. З цією метою нами були опитані 274 ВСС всіх періодів служби, які проходили військову службу на різних посадах в основних видах і родах військ. Експертами для оцінки цих проблем були залучені 40 офіцерів ланки взвод-полк, які безпосередньо займаються організацією та проведенням військового навчання. ВСС була запропонована анкета для аналізу та оцінки сучасного стану їх навчання, а офіцерам - анкета експерта для аналізу та оцінки сучасних проблем навчання ВСС.

Дослідження показало, що сучасний стан навчання ВСС є незадовільним. Частка його незадовільної та невизначеної оцінки складає більше 50 відсотків відповідей (табл. 1). Ця криза стосується як практики навчання, так і теоретико-методологічних основ військово-навчального процесу.

Ми також намагалися виявити системи військового навчання, які перебувають у найбільш кризовому стані. Ці результати зведено у табл. 3, з якої видно, що практично всі системи навчання, на жаль, перебувають у кризовому стані.

Вивчення сучасного стану навчання ВСС дало змогу виявити основні невирішені проблеми їх навчання в сучасних умовах: слабке фінансування навчання ВСС і як наслідок - його недостатнє матеріально-технічне забезпечення; відсутність гуманістичної парадигми військово-професійної освіти; слабка обґрунтованість технологій впровадження сучасних дидактичних концепцій у практику військового навчання; відсутність гуманізації, гуманітаризації і демократизації військово-дидактичного процесу; необхідність структурної його перебудови і методичного забезпечення; відсутність навчально-інформаційної бази, адекватної сучасній ситуації у військово-професійній освіті.

Аналіз характеру і змісту негативних тенденцій у військовому навчанні, основних його проблем свідчить про те, що їх тільки зусиллями Міністерства оборони та конкретних командирів (начальників) не можна, практично, розв'язати. Ці тенденції, на жаль, безпосередньо пов'язані з тими негативними процесами, які відбуваються сьогодні в українському суспільстві, державних структурах і суспільній свідомості. Для їх оптимального розв'язання потрібні: зміна ставлення суспільства і держави взагалі до ЗСУ та їх всебічного забезпечення, піклування держави про престиж військової служби, суттєве поліпшення патріотичного виховання громадян, формування у молоді мотивації до військової служби в лавах ЗСУ. Це - перший напрям роботи, що допоможе усунути ці негативні тенденції.

Наступний напрям безпосередньо пов'язаний з педагогічною наукою, яка має обґрунтувати гуманістичну парадигму військового навчання, знаходити та запроваджувати ефективні технології БГП, працювати над створенням сучасних підручників, навчальних і навчально-методичних посібників українською мовою. На жаль, на сьогоднішній день ця робота провадиться незадовільно.

Зазначимо, що науковому розв'язанню цих проблем має сприяти теорія та методика військового навчання, яка вивчає, досліджує, узагальнює та обґрунтовує цілі, закономірності, принципи, зміст, форми та методи військово-навчального процесу, взаємодію суб'єктів викладання і учіння, вплив різноманітних дидактичних явищ на формування особистості ВСС і бойове злагодження військових підрозділів.

Нами обґрунтовані такі актуальні проблеми вітчизняної теорії та методики військового навчання: провідна парадигма військового навчання; мета і зміст навчання ВСС; сутність, закони, закономірності й принципи навчання, шляхи підвищення його розвивального та виховного впливу на ВСС; закономірності навчально-пізнавальної діяльності воїнів і шляхи її активізації у процесі навчання; сучасна особистісно орієнтована модель військово-навчального процесу та її психологічні, соціальні і педагогічні основи; система методів навчання, умови їх гуманізації з метою ефективного застосування, оновлення і вдосконалення; особистісний підхід; організаційні форми навчальної роботи у військових підрозділах і частинах; ефективні та об'єктивні критерії оцінки результативності як усього військово-навчального процесу, так і викладацької діяльності суб'єктів викладання та навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння; умови встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин у військово-навчальному процесі тощо.

Доведено необхідність і доцільність обґрунтування актуальних поняттєво-термінологічних проблем теорії військового навчання в сучасних умовах і визначено три основних її аспекти - методологічний, структурологічний і співставний. У нашому дослідженні представлений методологічний аспект розв'язання цієї проблеми, який насамперед пов'язаний з удосконаленням системи військово-дидактичних понять і термінів, тобто їх упорядкуванням, систематизацією, уточненням змісту та обсягу понять.

У другому розділі - «Теоретико-методологічні проблеми навчання військовослужбовців строкової служби Збройних сил України» - досліджено основні методологічні проблеми теорії військового навчання, систематизовані закони та закономірності навчання ВСС і обґрунтовано її базова категорія «військово-навчальний процес».

Узагальнення результатів здійсненого нами наукового пошуку дає підстави для визнання основними детермінантами кризи у навчанні ВСС - методологічний і системний. Для її подолання слід визначити чітку методологію ефективного функціонування і розвитку вітчизняної системи військової освіти у ХХІ ст. Доведено, що вона має ґрунтуватися на новій філософській методології. Філософські концепції становлять методологічну основу теорії й методики військового навчання і дають змогу внести в них епістемологічний, аксіологічний та особистісний смисл.

Педагогічною теорією і практикою доведено, що саме гуманістична філософія освіти має бути методологічною основою культуротворчої освітньої діяльності ХХІ ст., оскільки загальна філософія обґрунтовує методологічні основи філософії освіти. Вона визначає провідну парадигму освіти, а остання - мету, принципи, методи, зміст і результати педагогічної діяльності. Аналіз методологічних засад навчання ВСС дав змогу дійти висновку, що сучасна філософія вітчизняної системи військової освіти має бути гуманістичною. Результати проведеного нами дослідження доводять, що сучасний етап навчання ВСС характеризується тим, що старі авторитарно-імперативні механізми вже не діють, а нові - гуманістичні, особистісні - ще не сформувалися.

В основі реалізації гуманістичної парадигми навчання ВСС має лежати, на нашу думку, визнання військовими педагогами їх права бути суб'єктом учіння та первісне прийняття їх такими. Усвідомлення надзвичайної важливості цього підходу має стати наріжним каменем освітньої ідеології в Україні на етапі формування вітчизняної системи військової освіти та встановлення суб'єкт-суб'єктних взаємин між військовими педагогами і ВСС у військовому навчанні.

Встановлено, що гуманістична парадигма орієнтована на особистість ВСС як на суб'єкта учіння. Доведено, що гуманізація вітчизняної системи військової освіти має означати: її поворот до особистості захисника Вітчизни; повагу до її індивідуальності, готовності до помилки; вияв довіри до неї, розуміння її потреб та інтересів. Найголовніше, вона має піклуватися не лише про підготовку особистості ВСС до військово-професійної діяльності, й про забезпечення її повноцінного життя у лавах ЗСУ та формування активної життєвої позиції на все життя.

Нами визначено такі основні напрями дидактичних досліджень у руслі реалізації гуманістичної парадигми вітчизняної системи військової освіти: міжособистісна навчальна взаємодія у системі «військовий педагог-ВСС-учень», що протиставляється суб'єкт-об'єктній; гуманітаризація змістовного компонента, якої можна досягти створенням особистісної форми змісту в контексті навчальної діяльності ВСС і збільшенням у ньому людського виміру, загальнолюдської, національної та воїнської культури, цінностей українського народу; гуманізація та демократизація методичного компонента, що означає перехід у педагогічній технології від монологу до діалогу, від управління до самоуправління; встановлення ССВ у системі «воїн - воїн».

Проаналізовано та уточнено закони навчання ВСС. Доведено, що конкретні вияви законів у військово-навчальному процесі визначаються як закономірності навчання ВСС, які мають ймовірнісно-статистичний характер. Проаналізовано зовнішні та внутрішні закономірності військово-навчального процесу.

Обґрунтовано, що базовою категорією теорії військового навчання є «військово-навчальний процес», який являє собою струнку систему, має структурні складові відповідно до своїх функцій. При цьому мається на увазі не проста система, а така, яка має тенденцію до постійного саморозвитку і самовдосконалення. Системоутворюючими поняттями військово-навчального процесу як системи є мета навчання, викладання, учіння і результат. Змінними складовими цієї системи є засоби управління. Це - зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми навчання. Військово-навчальний процес складається цілісної множини сукупності її основних складових, що створює певну модель навчання ВСС, яка складається з великої кількості взаємопов'язаних елементів: мети, навчальної інформації, засобів педагогічної взаємодії суб'єктів військового навчання, форми їх взаємодії тощо.

Нами обґрунтовано такі основні ознаки гуманістично спрямованого військово-навчального процесу: системність, цілісність, комплексність, гуманність, демократичність, оптимальність, особистісна спрямованість, двосторонність, організованість, планомірність, тривалість, динамічність, спадкоємність, перманентність, цілеспрямованість і націленість на конкретний результат.

У третьому розділі - «Теоретичне обґрунтування особистісно орієнтованої моделі військово-дидактичного процесу» - проаналізовано сучасні концепції навчання і наведено можливості їх використання у військово-навчальному процесі, обґрунтовано особистісно орієнтовану його модель і дано характеристику її структурних, динамічних і функціональних компонентів.

Показано, що для ефективності навчання ВСС, надання йому особистісного спрямування та забезпечення суб'єктності воїна у військово-навчальному процесі необхідно творчо застосовувати технології традиційних і сучасних концепцій навчання. Встановлено, що з урахуванням специфіки функціонування ЗСУ у навчанні ВСС в основному слід застосовувати технології особистісно орієнтованого навчання, педагогіки співробітництва, гуманістичної педагогіки, технології навчання з творчим використанням позитивних аспектів теорії поетапного формування розумових дій, програмованого, проблемного, виховуючого і розвивального навчання.

Доведено, що суб'єктом учіння є окремий воїн чи група воїнів, які розглядаються у бутті; пізнаючи буття, суб'єкт творить його. Зміни у бутті ведуть до зміни суб'єкта як частини буття. Як показало наше дослідження, військове навчання має ґрунтуватися на приматі суб'єктності ВСС як суб'єкта учіння, визнання за ним права на самовизначення і самореалізацію в навчально-пізнавальній діяльності через опанування її способами, що означає пристосування військової освіти до нього, а не навпаки, як це є у традиційному навчанні. Це потребує кардинальної зміни мети та ціннісних орієнтацій військово-навчального процесу, оновлення змістовного компонента та його гуманітаризації, перебудови технології та її гуманізації й демократизації, зміни методики діяльності педагога та збільшення в ній технології співробітництва, коригування характеру навчально-пізнавальної діяльності воїна як його суб'єкта.

Встановлено, що метою такого навчання є гармонійне формування і всебічний розвиток особистості ВСС, її неповторної індивідуальності, повне розкриття його творчих сил, набуття власного «Я», становлення суб'єктом життєдіяльності та військово-професійної діяльності, а не опанування тільки певною сукупністю військово-професійних знань, умінь і навичок.

У процесі дослідження розроблено особистісно орієнтовану модель військово-навчального процесу для ВСС, що являє собою еталонне уявлення про навчання ВСС, його конструювання в умовах ЗСУ. Вона визначає цілі, основи організації та проведення навчального процесу у військових підрозділах і частинах. Основними складовими цієї моделі є цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовний, процесуальний, контрольно-регулювальний, оцінно-результативний, суб'єкт-суб'єктний компоненти. Особистісну спрямованість цій моделі надають гуманізація, гуманітаризація та демократизація її компонентів, а відносно процесуального компонента - формування суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогом і ВСС. Сутність цієї моделі полягає у творчому поєднанні педагогічного управління навчально-пізнавальною діяльністю ВСС з боку педагога з його власною ініціативою, самостійністю й активністю; активній взаємодії, співробітництві, партнерстві між ними; освоєнні суб'єктами учіння ефективної методики навчально-пізнавальної діяльності та постійного самовдосконалення; формуванні особистості українського військовослужбовця з активною життєвою настановою.

Як показало наше дослідження, основними її функціями є виховна, розвивальна, психологічної підготовки і самовдосконалення, а не освітня, як у традиційній військовій освіті. Результати експертної оцінки підтвердили ефективність такої моделі (аналіз оцінок експертів показує стійку тенденцію: від 38 до 45 експертів із 49 позитивно оцінюють основні її компоненти та у цілому).

У четвертому розділі - «Теоретичні засади сучасного військово-дидактичного процесу» - систематизовано та уточнено класифікацію дидактичних принципів, визначено сучасні критерії добору змісту навчання ВСС, розкрито діагностику військового навчання.

Доведено, що закони та закономірності військово-навчального процесу відображаються у принципах навчання, які визначають напрям, стратегію та зміст практичних дій суб'єктів цього процесу, формулюють основні правила ефективності всіх складових системи навчання ВСС.

Проаналізовано поняття «зміст навчання військовослужбовців», під яким ми розуміємо систему наукових і військово-професійних знань, практичних умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей ВСС як суб'єктів учіння, формування їх світоглядних і морально-психічних якостей, підготовку до ефективного виконання службових обов'язків у мирний і воєнний час.

Встановлено, що добір змісту навчання ВСС має задовольняти такі вимоги: відповідати соціальному замовленню суспільства, призначенню ЗСУ; сприяти реалізації ідей і технології гуманістичної парадигми військової освіти у практиці навчання ВСС; мати гуманістичну спрямованість, забезпечувати відповідність сучасним потребам та можливостям ВСС, пріоритет загальнолюдських і громадянських цінностей, здоров'я воїна; бути спрямованим на здійснення головної мети військово-педагогічного процесу - формування і розвиток гармонійно розвинутої особистості українського військовослужбовця - гідного громадянина України; спиратися на наукові досягнення і проводитися на основі сучасних дидактичних концепцій; відображати зв'язок теорії з військовою практикою, забезпечувати загальну військово-професійну освіту; забезпечувати всебічну духовну, військову та фахову підготовку ВСС; відповідати їх духовним, інтелектуальним і фізичним можливостям, сприяти активізації та самовдосконаленню; бути педагогічно обґрунтованим і сприяти єдності навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки і самовдосконалення військовослужбовців; ураховувати реальні можливості навчання в конкретних видах і родах військ, військових підрозділах і частинах; враховувати загальні вимоги до формування змісту освіти, а саме - науковість, послідовність, комплексність, доступність і відповідність світовим стандартам освіти, у тому числі й військової та ін.

Встановлено, що оптимальними концепціями добору змісту навчання ВСС є теорія функціонального матеріалізму, дидактичне програмування, теорія поетапного формування розумових дій.

Доведено, що основними засадами добору змісту навчання військовослужбовців на сучасному етапі мають бути: науковість, історизм, педагогічна обґрунтованість, гуманітарна спрямованість і гуманізм, доцільність, єдність навчання, виховання, розвитку і психологічної підготовки, доступність, систематичність, послідовність, кореляція, зв'язок теорії з практикою, відповідність розумовим і фізичним можливостям воїнів, активізація воїнів як суб'єктів учіння та ін.

Доведено, що діагностика військового навчання має бути спрямована на з'ясування: рівня опанування знаннями суб'єктами учіння; рівня формування у них практичних умінь і навичок, їх міцності і стійкості; рівня загального розвитку і вихованості ВСС; якості опрацювання й аналізу отриманих результатів; якості й ефективності роботи конкретних педагогів і всієї дидактичної системи; дієвості навчально-методичного та організаційного забезпечення військово-навчального процесу; якості навчально-методичних посібників, рекомендацій та інших дидактичних засобів; прогалин у військовому навчанні та шляхів їх усунення.