Танк Т-34 як символ радянської бойової техніки періоду Великої Вітчизняної війни

Велика Вітчизняна війна була індустріальною війною, в якій змагалися економіко-промислові системи країн-учасників, технічні генії учених - тих, що розробляли дедалі більш довершені бойові машини, більш якісне пальне чи більш руйнівну вибухівку. У жодній із попередніх війн не була такою значущою - вирішальною - роль бойової техніки та відповідних технологій. Відповідно, так само вирішальним було оволодіння можливостями цієї техніки, надання широкої популярності новітнім її зразкам, рекордам тощо. Виняткова увага приділялася техніці в радянській партійно-державній пропаганді. Техніка була широко репрезентована у засобах масовій інформації, у мистецтві, особливо в популярних жанрах: кінематографі, піснях, плакатах і листівках.

Дослідники другої світової та Великої Вітчизняної війн традиційно вивчали кількісні та якісні характеристики бойової техніки [1-2], стратегічну та тактичну роль технічних родів військ [3-4]. Останнім часом історики воєнно-антропологічного напряму активізували дослідження світоглядних, психологічних аспектів проблеми людини на війні. О.С. Сенявська досліджує особливості психології людини на війні, історико-психологічний портрет радянських солдатів і офіцерів, взаємозв'язок суспільної свідомості і ідеології на війні, образ ворога в суспільній свідомості [5]. У той же час, образ бойової техніки в суспільній свідомості поки що ніхто не досліджував.

Мета статті - реконструювати образ танка Т-34 в свідомості учасників Великої Вітчизняної війни та проаналізувати причини уособлення в ньому образу радянської бойової техніки в цілому.

Джерельну базу склали директивні документи керівних державних і партійних органів, програмні виступи керівників партії та держави, пропагандистська література, матеріали періодичної печаті, твори мистецтва, матеріали особистого походження, зокрема матеріали усної історії, зібрані і узагальнені автором. Складність реконструкції образу радянської техніки в суспільній свідомості зумовлена низкою чинників. Це і багатогранність об'єкту сприйняття, тобто самої техніки, яка була представлена великою кількістю типів бойових машин. Неоднорідним був і суб'єкт сприйняття, тобто радянські солдати - вони мали різне походження, освіту, звання, служили у різних родах військ. Різнилися й умови сприйняття. Тому і сам образ не може бути (і не є) монолітним, він має складну внутрішню структуру. Різні типи бойової техніки мали свої окремі власні образи у суспільній свідомості, а характер цих образів відзеркалював оцінку солдатами різних типів озброєння. Кілька зразків бойових машин посіли цілком особливе місце серед інших, їх конкретні образи стали своєрідним втіленням, уособленням радянської бойової техніки в цілому. Це - реактивна артилерійська установка БМ-13 («катюша»), танк Т-34, літак-штурмовик Ил-2 та навчально-тренувальний літак У-2 (По-2).

Танк Т-34 часто називають кращим танком другої світової війни, «танком сторіччя» [6,172]. Його зараз сприймають як один із символів усієї радянської епохи і, зокрема, Перемоги у Великій Вітчизняній [7,257].

Більшість ветеранів Великої Вітчизняної війни, які давали інтерв'ю авторові статті, згадували та виділяли Т-34 серед іншої техніки, коли розповідали про своє озброєння. Ось як оцінює якості свого танка В.І. Зайцев: «В этой операции еще наглядней, чем в предыдущих, проявилось возросшее боевое мастерство личного состава, особенно танковых экипажей, их способность и умение использовать до конца превосходство нашей бронетанковой техники. На собственном опыте наши танкисты убедились в превосходстве танка Т-34, с которым не могли сравниться новейшие немецкие танки. Свою «тридцатьчетверку» воины бригады полюбили за ее надежность в бою, высокую маневренность, хорошую проходимость, неплохую броню, отличное 85-миллиметровое орудие. При подведении итогов боя в Нижней Силезии командиры танковых батальонов попросили командование бригады выразить от имени танкистов благодарность рабочим, техникам и инженерам Нижнего Тагила, откуда бригада получала танки, за высокое качество их работы. Мы с большой радостью выполнили эту просьбу. Да и сами наши танкисты в письмах к землякам не раз выражали гордость за первоклассное оружие, которое дает фронту родной Урал» [8,130].

Танкісти любили свої машини, ставилися до них із ніжністю, як до живих: «Уставший, охрипший, я стоял на Вацлавской площади возле моего верного фронтового друга, возле моей «двухсотки», которая не только пронесла меня по тысячекилометровому пути сквозь огонь, но и десятки раз заслоняла своей могучей броней от смерти. Рядом со мною стоял командир этого танка Евгений Белов. Нет ничего удивительного в том, что фронтовики-танкисты очень часто обращались к танку как к живому существу, ласково называли его «моя тридцатьчетверочка», «моя Танечка». От двигателя танка еще исходило едва ощутимое тепло. Боевая машина, утомленная многодневными боями и трудным маршем, казалось, отдыхала» [9,355].

Особливо наголошувалося на надійності танка: «Танк сам по себе очень надежный, двигатель у него мощный - пел, а не работал! Так что к танку Т-34 у меня претензий нет в этом плане. Коробка передач надежная, бортовые фрикционы работали безотказно, сцепление работало замечательно, никогда пробуксовки не было при трогании с места, Танк раньше подобьют, чем у него что-нибудь сломается!» [10]. Ветерани підкреслюють перевагу танка Т-34 над німецькими зразками та іншими типами радянських машин. М.С. Поляк, під час війни офіцер повітряно-десантних військ, стверджує: «Ну потом и наши самолеты стали другие. Танки стали другие - средний танк Т-34, они такого не сделали. Вот как стоит у нас на площади Ленина, возле театра. Вот они такого танка сделать не могли среднего» [11]. В.Г. Козоріз, сержант, автоматник-танкодесантник, каже: «Танки в начале войны были - БТ, Т-70, Т-26, это были легкие танки. Эти танки сошли с арены, а на смену им пришли более мощные. КВ был, но там пушка была 76-мм, была броня тоньше. А вот заменили ИСами тяжелыми и Т-34 - легкими» [12].

Танкісти розрізняли тридцятьчетвірки, які випускались різними заводами. Генерал Д.А. Драгунський згадує, як він марно намагався довести своєму підлеглому, що Т-34 уральського виробництва нічим не відрізняються від інших: «Дошла очередь получать боевые машины и до нашей бригады. Больше всех в эти дни переживали командиры батальонов: Петр Федоров, Григорий Савченков, Николай Осадчий. За последние два года войны в бригаде укоренилось мнение, будто танки Т-34 уральского производства гораздо лучше других. И хотя наш «танковый бог» - инженер бригады Иван Сергеевич Лакунин горячо доказывал, что все тридцатьчетверки одинаковы, сделаны по одним и тем же чертежам, из одной марки стали, его разумные доводы не всегда доходили до цели. Особенно трудно было переубедить Осадчего и Савченкова, являвшихся горячими поклонниками уральских танков» [9,194].

Вивчення мемуарів ветеранів війн, що мали справу з Т-34, доводить, що генерал помилявся: «Была одна хитрая вещь, которую мало кто знает. Горьковские выпускали танки с одним люком, он был очень неудобным. Тагильский завод - выпускал танки с командирской башенкой, на которой откидывались две крышки. Ведь в эти щели ничего не видно. А когда посмотреть надо, приходилось высовывать голову без всякой защиты. Лучшие - тагильские танки. Два люка: у заряжающего - свой, у командира - свой. Они открывались очень удобно» [101. А недоліком танків Сталінградського заводу була відсутність гумових бандажів на катках: «. пришли 34-ки, к сожалению, пришли Сталинградские 34-ки, у которых опорные катки были без бандажей. Они грохотали страшно. Я воевал именно на такой машине» [10].

Були в Т-34 і деякі загальні недоліки: «Если ты командир танка Т-34-76, ты сам стреляешь, сам по радио командуешь, все делаешь сам. И когда ударит болванка, только тогда понимаешь, что в тебя попали». Давала взнаки відсутність комфорту для екіпажу: «Я лазил в американские и английские танки. Там экипаж находился в более комфортных условиях: танки изнутри были окрашены светлой краской, сиденья были полумягкие с подлокотниками. На Т-34 ничего этого не было. Забота об экипаже ограничивалась только самым примитивным» [10]. Н.Я. Железнов ветеран війни, який воював на Т-34, називає й інші мінуси конструкції: «Танк не имеет средств борьбы с авиацией. Это плохо. Хорошо бы ДШК поставили, как на ИС-2. Как недостаток танка можно еще отметить то, что он не обеспечивал сохранность экипажа, когда загорался. Например, если попали в МТО (моторно-трансмісійне відділення - А.В.), в этом случае трудно уцелеть. Потому что горящая солярка по днищу танка сразу же растекалась, и в танке все начинали задыхаться» [10].

Отже, можна виділити кілька причин особливого статусу Т-34 серед інших типів бойової техніки.

Перша причина - технічна. Т-34 - це, безумовно, незвичайна машина. Виділяють перш за все її бойові характеристики. Танки цього типу були розроблені напередодні війни з урахуванням та використанням досвіду громадянської війни в Іспанії. Вони були цілковитою новинкою на момент свого створення: товста протиснарядна броня, гармата великого калібру з довгим стволом, дизельний двигун. Важливими в умовах війни були простота у виробництві та надзвичайна надійність танка.

На момент своєї появи Т-34 за сумою своїх характеристик переважав усі танки противника. Розповідає О. Кариус, німецький танкіст, який у той час воював на легкому танку чехословацького виробництва, а пізніше на «Тигрі»: «Еще одно событие ударило по нас, как тонна кирпичей: впервые появились русские танки «Т-34»! Изумление было полным. Как могло получиться, что там, наверху, не знали о существовании этого превосходного танка? «Т-34» с его хорошей броней, идеальной формой и великолепным 76,2-мм длинноствольным орудием всех приводил в трепет, и его побаивались все немецкие танки вплоть до конца войны. Что нам было делать с этими чудовищами, во множестве брошенными против нас? В то время 37-мм пушка все еще была нашим сильнейшим противотанковым оружием. Если повезет, мы могли попасть в погон башни «Т-34» и заклинить его. Если еще больше повезет, танк после этого не сможет эффективно действовать в бою. Конечно, не очень-то обнадеживающая ситуация!

Единственный выход оставляло 88-мм зенитное орудие. С его помощью можно было эффективно действовать даже против этого нового русского танка. Поэтому мы стали с высочайшим уважением относиться к зенитчикам, которым до этого от нас доставались лишь снисходительные улыбки» [13,16].

Разом з тим, усе ж таки Т-34 поступався за бойовими характеристиками радянським важким танкам, таким як КВ та ИС-2. І якщо КВ мали такі недоліки, як недостатню надійність чи слабке для важкого танка озброєння (аналогічне встановленому на Т-34), то ИС був їх позбавлений. Танкісти, які воювали на ИС-2, згадують: «Воевавшие на Т-34 погибали намного чаще нас. ИС-2 имел утолщенную броню и 122-мм пушку. Мы могли подбивать «тигры» и «пантеры» с расстояния 1200-1400 метров, а немцы, для того, чтобы нас подбить, должны были подойти на расстояние 500 метров, или бить нас в борт. Нам откровенно завидовали. Нашей 120-мм лобовой броне, нашей 122-мм пушке. Наши танки были более живучими, а на «тридцатьчетверке» пару раз в бой сходил и готов - «пал смертью храбрых». Называли нас «черными шкурами», потому что мы ходили в черных куртках из кожзаменителя. Немцы, часто ретировались с поля боя, завидев ИС-2. Если у них не было в обороне тяжелых танков или просто самоходок, или зенитных орудий на прямой наводке, - немцы предпочитали отойти назад. Узнавали нас издалека, безошибочно отличая от Т-34, по длинному «набалдашнику» на конце ствола - дульному тормозу. Так, танкисты, воевавшие на Т-34 додумались укреплять на стволах своих танковых пушек обыкновенное ведро, которое издалека можно было принять за «набалдашник» ИС-2. Завидев приближающийся Т-34 с этим «изобретением» на стволе, немцы нередко покидали позиции и отступали» [10].

Друга причина зміцнення престижу Т-34 - його внесок у війну. На початковому етапі війни він переважав усі моделі німецьких танків. Його надійність забезпечувала більш тривалий строк експлуатації. А конструкція була дуже добре пристосована до серійного виробництва, що дозволяло випускати значно більше танків, ніж ворог. Т-34 був наймасовішим танком у світі. Т-34 був настільки передовим, що тоді, коли німці перейшли на випуск нового середнього танка, радянським інженерам достатньо було тільки модернізувати тридцятьчетвірку. Танк Т-34 також значно перевищував другий за кількістю вироблених екземплярів радянський танк - легкий Т-70.

Але легкі танки на початковому етапі були більш масовими через свою дешевизну і хоча вони за своїми характеристиками поступались Т-34, їхній внесок до перемоги був також вагомим, оскільки їх використання дозволило забезпечити Червону Армію необхідною кількістю бронетехніки для масштабних операцій.

А чи правомірна постановка питання про перевагу танка перед іншими видами бойової техніки? Адже індустріалізована війна передбачає комбіноване використання всіх зразків і різновидів техніки, коли їхня сукупна сила синергетично зростає. Відповідно, у такій війні не було «головних» та «другорядних» частин чи зразків зброї.

Третя причина - суб'єктивна. Ефективність Т-34 та його внесок у війну оцінювалися не експертами, а простими солдатами. Більшість з них служила в сухопутних військах, у піхоті. Вони, у першу чергу, виділяли ту техніку, з якою частіше зіткалися. А саме Т-34 був наймасовішим танком другої світової війни. По-друге, для їх оцінки мала значення ефективність цієї масової зброї. А ми також знаємо, що Т-34 за характеристиками переважав інші масові машини такі, як Т-70 або Су-76. Також Т-34, на відміну від, наприклад, літаків, міг уособлювати всі сухопутні війська.

Четверта причина - це вплив пропаганди та масової культури. Так, наприклад, у фільмі «Трактористи» саме танк втілює бойову міць і непереможність Радянського Союзу.

Після війни уособлення радянської бойової техніки в окремих зразках продовжувало закріплюватись. Поступово проявляється тенденція до уособлення всієї техніки вже у єдиному зразку - танка Т-34. Так, наприклад, саме танки Т-34, встановлені на постаменти, складають більшість пам'ятників подіям Великої Вітчизняної війни, на яких встановлена техніка. На території Донецької області танки моделі Т-34 встановлені у Донецьку, Маріуполі, Красноармійську, Горлівці, Краматорську, Красному Лімані, Дружковці, Волновасі, Славянську, селі Коньково, а також на меморіалі на Савур-могилі. Новоспорудженим пам'ятником є танк, встановлений у 1999 році в місті Артемівськ. Інші моделі танків представлені у Донецькій області тільки танком Т-70 у місті Константинівці та післявоєнними моделями. Г.І. Резніченко у пише про те, що танки цього типу загалом встановлені не менш, ніж у ста двадцяти містах, серед яких Гданськ, Прага та навіть Берлін [14,8].

Причина такого переважання вже саме танка Т-34 над Ил-2, БМ-13 та У-2 лежить в техніко-технологічній площині. Справа в тому, що терміни експлуатації танка набагато довші, ніж літака чи вантажівки (на шасі якої змонтована «катюша» - БМ-13). Більше того, танк взагалі гірше піддається утилізації та набагато краще підходить для довготривалого утримання. Щодо штурмовиків, то Ил-10 - модифікація Ил-2, яка з'явилась ще у ході війни, стояв на озброєнні до 1956 року, а потім штурмова авіація була ліквідована. Тому великої кількості штурмовиків, які можна було перетворити на пам'ятники, також не було.

Роблячи висновки, треба відмітити наступне. Узагальнений образ радянської бойової техніки у свідомості учасників війни є нечітким і виявляє себе переважно в порівнянні з німецьким озброєнням та машинами, поставленими за ленд-лізом. Більш конкретними є образи різних типів бойових машин. При цьому танк Т-34 у суспільній свідомості уособив всю радянську бойову техніку. Його подальше вивчення дозволить поповнити знання про об'єктивні якості техніки і дозволить визначити, як саме сприймали солдати свою бойову техніку, як змінювався цей образ протягом війни, як він співвідноситься з офіційним образом воєнного й післявоєнного часу, думкою експертів з військової техніки.

бойовий танк радянський війна

Размещено на Allbest.ru