Господарська діяльність у Збройних Силах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття та правові основи господарської діяльності у Збройних Силах України

2. Господарсько-правовий статус військової частини

2.1 Військова частина як суб'єкт господарської діяльності

2.2 Реєстрація військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах

3. Порядок організації та особливості здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Україна, як і будь-яка суверенна держава, має свій суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, які необхідно захищати. І згідно з Основним Законом така функція, оборона держави загалом, крім того, що є справою всього українського народу, покладається також на Збройні Сили України.

Із невпинним розвитком суспільства в Україні відбуваються постійні зміни тих чи інших сфер життя, державної діяльності, що супроводжується проведенням різних реформ.

У процесі реформування Збройних Сил України, зокрема, актуальними стають питання, пов'язані з визначенням правових засад господарської діяльності у Збройних Силах України, провадження військовими частинами такої діяльності.

Об'єктом даного дослідження є саме ті питання, що пов'язані з господарської діяльністю в Збройних Силах України, визначенням її поняття, організацією цієї діяльності, особливостей здійснення та нормативним закріпленням цих питань.

Актуальність дослідження господарської діяльності в Збройних Силах України пояснюється тим, що ця господарська діяльність безпосередньо пов'язана з таким явищем, як матеріальне забезпечення Збройних Сил України, яке є однією з головних складових умов, необхідних для їх повноцінного функціонування.

Тому правове регулювання, що стосується господарської діяльності в Збройних Силах України, повинно бути повноцінним, продуманим, досконалим та взаємоузгодженим у системі актів, за допомогою яких воно здійснюється. Мається на увазі, що поняття, мета, суб'єкти, організаційні засади господарської діяльності в Збройних Силах України, повноваження державних органів та посадових осіб з цього питання мають бути чітко визначеними та пов'язаними, поєднуватися між собою у злагоджену регулюючу систему.

У юридичній літературі питання та проблеми щодо господарської діяльності у Збройних Силах України досліджуються рідко. На жаль, більше публікацій з даної проблематики можна знайти у наукових виданнях Російської Федерації. І це, навіть, при тому, що законодавство України у вказаній сфері значно випереджає законодавство Росії. Серед науковців найбільшу увагу зазначеній темі приділяли: П.М. Кондик, В.І. Овсянник, С.В. Терешкович, О.Р Зельдіна, В.В. Лаптев та інші.

Основними задачами дослідження є аналіз теоретичних аспектів та нормативної бази з метою визначення поняття господарської діяльності в Збройних Силах України, її правових основ, порядку та особливостей здійснення, визначення господарсько-правового статусу військової частини як суб'єкта господарської діяльності.

Робота складається зі вступної частини, трьох розділів, двох підрозділів, заключної частини та списку використаної літератури.

1. Поняття та правові основи господарської діяльності у Збройних Силах України

збройний військовий україна правовий

Закон України «Про Збройні Сили України» прямо передбачає, Збройні Сили можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.

При визначенні поняття господарської діяльності в Збройних Силах України, враховуючи складність, обумовлену його структурою, було б доцільно спочатку звернутися до більш ширшого поняття, а саме поняття господарської діяльності як такої.

Основним нормативно-правовим актом, що закріплює основи господарської діяльності є Господарський кодекс України, в якому і визначається поняття цієї діяльності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 вказаного кодексу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Визначення поняття «господарська діяльність» має ключове значення для всього масиву господарського законодавства. Більше того, воно використовується і в інших галузях законодавства. Ця обставина вимагає максимально чіткого підходу до формулювання цього поняття. Проте чинне господарське законодавство до останнього часу містило декілька визначень поняття господарської діяльності Однак за своїм змістом ці визначення суттєво різнилися, що негативно позначалося на розв'язанні конкретних господарських питань.

Так, у ст. 1 Закону від 22 травня 1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств» було визначено, що господарська діяльність -- будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації даної діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Наведене визначення доповнюється і, навіть, розширюється поняттям, визначеним у ст. 1 Закону від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», згідно з якою господарська діяльність -- будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару, і поширюється на всіх її суб'єктів.

Зрозуміло, що Господарський кодекс України після вступу в силу 2004 року закріпив базове на сьогоднішній день визначення поняття господарської діяльності.

Звужуючи поняття господарської діяльності, слід наголосити на тому, що у ч.2. ст.3 Господарського кодексу України визначено її поділ, а саме господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями, але господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Як бачимо, головним критерієм поділу господарської діяльності на види є мета (одержання прибутку або без його одержання). Кодекс містить окремі положення про «неприбуткову» або «некомерційну (неприбуткову)» діяльність. Йдеться, наприклад, про діяльність благодійних та військових організацій. У цих організаціях така діяльність має підпорядкований, допоміжний характер.

Переходячи безпосередньо до поняття господарської діяльності у Збройних Силах України, варто звернутися до ст. 414 Господарського кодексу України, де наголошується на тому, що у Збройних Силах України може здійснюватися лише некомерційна (неприбуткова) господарська діяльність, яка відповідно до статті 52 вказаного кодексу є самостійною систематичною господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямованою на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

І в цій же 414 статті визначено поняття господарської діяльності у Збройних Силах України, яке трактується як специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених законом.

Досить цікавим для нашого законодавства і позитивним фактом з точки зору узгодженості правових норм є те, що у ст. 1 профільного Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» визначення поняття такої діяльності є ідентичним визначенню, викладеному у Господарському кодексу. Лише є одна відмінність, яка фактично не міняє змісту визначення, - відображення у понятті, вказаному у Законі, що межі та порядок здійснення вказаних дій передбачаються саме Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Можна зробити висновок, що специфіка господарської діяльності в Збройних силах України визначається такими моментами:

- по-перше, - це неприбуткова діяльність;

- по-друге, дана діяльність здійснюється з метою господарського забезпечення повсякденної життєдіяльності військових частин, установ і організацій, а також для підтримки на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності;

- по-третє, для здійснення Збройними силами господарської діяльності необхідна спеціальна реєстрація військової частини;

- по-четверте, господарська діяльність у Збройних силах України може здійснюватися в таких формах: організація і функціонування підсобних господарств, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг;

- по-п'яте, рухоме і нерухоме військове майно може передаватися в оренду юридичним і фізичним особам без шкоди для бойової та мобілізаційної готовності. Передача військового майна в оренду здійснюється на конкурсній основі, що є обов'язковою умовою при оренді військового майна. При цьому законодавство забороняє передавати в оренду озброєння, боєприпаси, бойову і спеціальну техніку.

Говорячи власне про правові основи, то основні нормативно-правові акти фактично зазначалися вище, проте необхідно наголосити, що особливості здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України визначаються ст. 414 Господарського кодексу України, Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та рядом інших нормативно-правових актів.

Зокрема, у ст. 1 вище зазначеного закону наголошується на тому, що господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, така діяльність не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності, а також не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.

Як зазначає Зельдіна О.Р., у законодавстві радянського часу мала місце значна специфіка в правовому режимі військового господарства і господарської діяльності Збройних сил. У військовому законодавстві виділявся розділ «Правові основи військового господарства». Низкою нормативних актів визначалась специфіка правового регулювання господарювання, що обумовлено особливостями положення і діяльності військ. Така обумовленість зберігається і в даний час та враховувати її необхідно не тільки в контексті комплексного військового законодавства, але й у контексті галузевого господарського законодавства.

Майно, що знаходиться в оперативному управлінні Збройних сил, складає значну частину державної власності. Спеціальний режим господарювання в Збройних силах - це насамперед установлені законодавством особливості володіння, користування і розпорядження цим майном, тобто значною частиною державної власності. Тому правовий режим цього майна та господарська діяльність, що здійснюється з його використанням, має недругорядне значення для економіки і, зокрема, для її державного сектора.

Господарське забезпечення Збройних сил України регулюється за допомогою встановлення обмежень при організації та здійсненні господарських операцій військовими частинами для підтримки їхньої життєдіяльності, бойової та мобілізаційної готовності, що дозволяє збалансувати публічні і приватні інтереси.

До інших нормативно-правових актів відносяться:

а) Закон України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року, у ст. 9 якого визначається, що економічну та господарську діяльність у Збройних Силах України регулює Кабінет Міністрів України, а ст. 14, окрім вище зазначеного, закріплює те, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування;

б) Закон України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 року, який визначає поняття та статус військового майна, що має безпосереднє відношення до господарської діяльності в Збройних Силах України. Так, відповідно до закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо;

в) Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року, ч.3 ст.1 якого закріплює наступне: відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України";

г) Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року, який у ст. 100 серед повноважень помічника командира полку з правової роботи (юрисконсульта полку) передбачає здійснення правового забезпечення господарської діяльності полку, участь у підготовці, укладенні та здійсненні контролю за виконанням господарських договорів, організація претензійної роботи, підготовка позовів та скарг до суду.

ґ) Концепція економічної та господарської діяльності Збройних Сил України в сучасних умовах, затверджена Указом Президента України від 19 квітня 1997 року, яка має визначити основні напрями розроблення та реалізації комплексної системи цієї діяльності, ефективного використання наявних потенціалів (наукового, технічного, матеріально-виробничого, трудового), впровадження нових форм господарювання. При цьому Концепція ставить за мету забезпечити високу боєздатність Збройних Сил України, створити нормативно-правову базу їх економічної та господарської діяльності, впровадити жорсткий контроль за ресурсними потоками в оборонній сфері, запобігти зловживанням та іншим порушенням законодавства України;

д) Порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 2000 року, який визначає механізм реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах, а також виключення з відповідного реєстру таких військових частин у разі припинення ними в установленому порядку господарської діяльності;

е) Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2000 року, яким визначається містить широкий спектр видів господарської діяльності, що дозволяється провадити військовим частинам.

є) Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затверджене Наказом Міністерства оборони України від 16 липня 1997 року, яким визначаються:

- основи організації та ведення військового (корабельного) господарства;

- права та обов'язки посадових осіб військової частини (корабля) та з'єднання, пов'язані з веденням військового (корабельного) господарства;

- порядок планування та здійснення контролю господарської діяльності;

- порядок організації матеріально-технічного, аеродромно-технічного, ветеринарного, торговельно-побутового, квартирно-експлуатаційного, фінансового та іншого забезпечення;

- порядок приймання і здачі посади та облікової документації особами, на яких покладено ведення військового (корабельного) господарства;

- порядок створення військового господарства при формуванні та порядок ліквідації його при розформуванні військової частини (з'єднання);

- порядок вирішення інших питань щодо організації та ведення військового (корабельного) господарства.

Таким чином, чинне законодавство досить повно та всебічно врегулювує питання щодо господарської діяльності у Збройних Силах України, визначаючи, зокрема, це поняття як специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених законом.

2. Господарсько-правовий статус військової частини

2.1 Військова частина як суб'єкт господарської діяльності

Закон України «Про здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України» у статті 3 визначає перелік суб'єктів, що здійснюють господарську діяльність у Збройних Силах України.

Так, відповідно до цієї норми суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Військові частини, заклади, установи, організації та інші структури збройних сил і раніше, у тому числі за часів колишнього СРСР, були учасниками цивільно-правових та господарсько-правових відносин. Проте їх правосуб'єктність значно обмежувалася. Деякі цивільно-правові та господарсько-правові аспекти функціонування збройних сил, зокрема порядок утворення і діяльності військових частин, у той час регулювалися фрагментарно на рівні відомчих нормативно-правових актів.

Варто також підкреслити, що в українському законодавстві військові частини як суб'єкти господарської діяльності можуть використовуватися в узагальненому розумінні, включаючи перелік всіх вище зазначених суб'єктів.

Відповідно до Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України під військовими частинами треба розуміти частини, які входять до складу з'єднань, окремі частини, кораблі, установи, військово-навчальні заклади, об'єкти та організації Збройних Сил України, які ведуть своє господарство, а також адміністративно-господарські частини, відділення, відділи, управління та інші господарські підрозділи, органи військового управління відповідних рівнів, на які покладені завдання щодо матеріального та технічного забезпечення діяльності цих органів та їх особового складу.

Із загального аналізу норм, що регулюють господарську діяльність у Збройних Силах України, ознаки вказаних суб'єктів. По-перше, це структури, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету. По-друге, наявність відокремленого господарства. Відповідно до законодавства під відокремленим слід розуміти функціонування у військовій частині відповідних служб забезпечення: фінансової, речової, пально-мастильних матеріалів, квартирно-експлуатаційної, медичної, технічного забезпечення, продовольчої тощо. Фактично під відокремленістю господарства частини мається на увазі її майнова відокремленість як ознака відокремленості юридичної особи від інших юридичних осіб та держави.

Наступними ознаками суб'єкта господарської діяльності є наявність у військової частини кошторису надходжень і видатків та рахунків в установах банків. З урахуванням переведення бюджетних установ і організацій на казначейську форму обслуговування повинно йтися про наявність у частинах рахунків у органах Державного казначейства. Але для цього необхідно внести відповідні зміни до Закону.

Думки та праці російських вчених та практиків, у яких можна знайти більше теоретичних досліджень з проблематики правового регулювання у сфері оборони, з правових аспектів провадження військовими частинами економічної та господарської діяльності неоднозначні. Спільним є визнання того, що армія не може стояти осторонь процесів реформування економіки, а, отже, ці частини повинні бути повноправними учасниками цивільно-правових та господарсько-правових відносин.

Провадження структурами Збройних Сил господарської діяльності має виключно дозвільний характер. З теоретичних позицій маємо класичну форму взаємовідносин «по вертикалі і горизонталі», тобто регулювання відносин органів господарського управління і господарюючих суб'єктів.

Говорячи про види названої господарської діяльності, слід звернути увагу на те, що на підставі ч. 2 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» перелік видів господарської діяльності, здійснення котрої дозволяється вказаним частинам, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2000 р. № 1171 «Про затвердження переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил». Затверджений зазначеною постановою перелік досить специфічний. Він складений з урахуванням положень Державного класифікатора видів економічної діяльності, затвердженого Наказом Державного комітету по стандартизації, метрології і сертифікації від 22 жовтня 1996 р. № 441. Специфіка переліку полягає також у тому, що він визначає не тільки види діяльності для частин Збройних Сил, а й для інших військових формувань. Перелік містить широкий спектр видів названої діяльності, що дозволяється провадити військовим частинам.

Крім того вказаний перелік підкреслює, що військові частини, що займаються оптовою та роздрібною торгівлею, реалізовують тільки ту продукцію, що виробляється ними безпосередньо. Ці військові частини не можуть реалізовувати закріплене за ними військове майно та займатися посередницькою діяльністю.

Також у ч.3 ст. 3 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України» вказується, що господарська діяльність, яка підлягає ліцензуванню, здійснюється військовими частинами після одержання у встановленому законом порядку ліцензії без справляння плати за видачу такої ліцензії.

Також профільний закон закріплює загальні особливості відповідальності військової частини як суб'єкта. За невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Стягнення за зобов'язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.

Обмеження або припинення господарської діяльності військової частини може бути здійснено за рішенням Міністерства оборони України.

Отже, можна підсумувати, що військова частина є основним суб'єктом господарської діяльності в Збройних Силах України, враховуючи те, що законодавець під нею часто узагальнено має на увазі військові частини, установи, організації та інші структури збройних сил.

2.2 Реєстрація військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про господарську діяльність в Збройних Силах України» порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах України визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до цього Порядку, який був названий в розділі 1 роботи, реєстрації підлягають військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил (далі - військові частини), які здійснюють господарську діяльність з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, шляхом включення до реєстру військових частин як суб'єктів господарської діяльності.

Реєстрація військових частин як суб'єктів господарської діяльності проводиться Міноборони відповідно до названого Порядку та Положення про порядок ведення реєстру військових частин як суб'єктів господарської діяльності, що затверджується Міноборони.

Виходячи зі змісту Порядку, варто підкреслити, що військова частина як суб'єкт господарської діяльності може:

а) почати здійснювати господарську діяльність після реєстрації;

б) припинити господарську діяльність разом із виключенням з реєстру;

в) змінити вид господарської діяльності шляхом перереєстрації.

При здійсненні реєстрації військової частини як суб'єкта господарської діяльності її може бути включено до реєстру або їй може бути відмовлено у реєстрації.

Відповідно до Порядку, реєстрація проводиться шляхом внесення до Міноборони подання про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах, до якого додаються реєстраційна картка військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах, довідка про включення військової частини до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Міноборони у десятиденний термін з моменту одержання зазначених документів проводить або відмовляє в реєстрації військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах. У разі реєстрації військової частини як суб'єкта господарської діяльності Міноборони видає свідоцтво.

Військова частина у десятиденний термін з моменту одержання зазначеного свідоцтва інформує про свою реєстрацію податковий орган та орган Державного казначейства за своїм місцезнаходженням. У разі зміни місцезнаходження, найменування та інших відомостей військова частина у такий же термін зобов'язана в установленому порядку повідомити про це зазначені органи.

Відмова в реєстрації військової частини як суб'єкта господарської діяльності може мати місце в тому випадку, якщо:

- планований вид господарської діяльності не зазначено у переліку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам;

- здійснення господарської діяльності знижуватиме рівень бойової та мобілізаційної готовності військової частини;

- у військовій частині відсутня відповідна матеріально-технічна база та умови для здійснення господарської діяльності.

Припиняється господарська діяльність військової частини також за рішенням Міноборони. У цьому разі військова частина виключається з реєстру, про що Міноборони повідомляє у п'ятиденний термін податковий орган та орган Державного казначейства за місцезнаходженням військової частини.

У разі зміни виду господарської діяльності проводиться перереєстрація військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах, про що вносяться зміни у відповідне свідоцтво про реєстрацію. Перереєстрація проводиться на підставі подання, до якого додається нова реєстраційна картка.

У разі зміни умовного або дійсного найменування військова частина протягом п'яти днів з дати прийняття відповідного рішення, а у разі зміни місцезнаходження - протягом п'яти днів з дати завершення передислокації подає до Міноборони нову реєстраційну картку, на підставі якої вносяться зміни у свідоцтво. Таким чином, Порядком реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності в Збройних Силах України передбачено порядок реєстрації, зміни найменування та місця знаходження військових частин, а також порядок припинення та зміни виду їх господарської діяльності.

3. Порядок організації та особливості здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України

Найбільш вагомим нормативним актом з точки зору детальності та конкретизації нормативного регулювання порядку організації та особливостей здійснення господарської діяльності у Збройних Силах України є Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затверджене Наказом Міністерства оборони України від 16 липня 1997 року.

Але враховуючи юридичну силу нормативно-правових актів, спочатку слід зазначити деякі загальні аспекти особливостей здійснення названої господарської діяльності, визначені Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Відповідно до ст. 7 цього Закону, яка регулює особливості передачі в оренду рухомого та нерухомого майна у Збройних Силах України, військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки.

Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна за погодженням з Міністерством оборони (Наказ Міністра оборони України від 26 липня 2000 р. № 1549/241 «Про затвердження Порядку та умов проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна»).

Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міноборони або іншого органу військового управління та Фонду державного майна чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів Наказ Міністра оборони України і Фонду державного майна України від 17 вересня 2001 р. № 333/1697 «Про затвердження Положення про порядок створення та діяльності комісій з оцінки вартості військового майна, що підлягає передачі в оренду»). Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Важливим елементом провадження господарської діяльності є визначення умов та порядку використання отриманих коштів. У ст. 8 зазначеного закону коротко встановлено порядок обліку та використання коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України.

Кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України. Порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України.

І ст. 9 закріплює законну можливість притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні вимог Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України.

В свою чергу, Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України застосовується для всіх військових частин, кораблів, установ, військово-навчальних закладів, організацій та з'єднань Збройних Сил України на мирний та воєнний час при розташуванні у місцях постійної дислокації.

Відповідно до п. 2.4 цього Положення організація та ведення військового (корабельного) господарства являє собою господарську діяльність і включає:

- планування та організацію роботи служб, підрозділів та об'єктів господарського, технічного і медичного призначення, а також безперервне управління та здійснення контролю за цією роботою;

- витребування, одержання, підвезення, зберігання, видачу та витрату матеріальних засобів і коштів;

- своєчасне та повне доведення належних видів постачання, задоволення матеріально-побутових, культурних потреб та збереження здоров'я особового складу;

- забезпечення правильної та безпечної експлуатації, зберігання і ремонту озброєння, бойової та іншої техніки і майна;

- капітальне будівництво, яке виконується господарським способом, експлуатацію та ремонт казармено-житлового фонду, споруд комунального призначення, а також під'їзних шляхів та колій;

- утримання у належному стані, удосконалення і розвиток об'єктів навчально-матеріальної бази бойової підготовки, спеціальних споруд;

- розробку та впровадження заходів щодо поліпшення екологічного стану довкілля, раціонального використання відведених земель та утримання у належному стані закріплених територій;

- організацію пожежної безпеки у військових частинах (з'єднаннях) і безпечну експлуатацію об'єктів держтехнагляду;

- ведення діловодства, обліку і звітності за всіма видами матеріальних засобів та інші питання забезпечення різноманітної діяльності військових частин (з'єднань).

Військове (корабельне) господарство згідно і з Положенням про військове (корабельне) господарство являє собою сукупність сил і засобів, які входять до складу військових частин (кораблів) і з'єднань, а також передані їм у постійне чи тимчасове користування різні об'єкти матеріально-технічної бази, матеріальні засоби, призначені для забезпечення бойової підготовки і виховної роботи, військового побуту, правильної експлуатації, ремонту, зберігання озброєння, військової техніки і майна.

Під сукупністю сил і засобів розуміються всі види озброєння, бойової та іншої техніки, ракети, боєприпаси, ракетне паливо, пальне, мастильні матеріали та спеціальні речовини, продовольство, речове, інженерне, хімічне майно та інші матеріальні засоби, які використовуються для забезпечення потреб Збройних Сил України на мирний та воєнний час.

До матеріально-технічної бази належать об'єкти господарського, технічного, медичного, спеціального призначення, а також бойової підготовки та виховної роботи.

Основними завданнями військового (корабельного) господарства є:

- всебічне і безперервне забезпечення бойової підготовки та мобілізаційної готовності військових частин і з'єднань;

- створення умов для швидкого переходу військових частин і з'єднань із мирного на воєнний стан.

Щодо організації господарської діяльності у Положенні зазначається, що командир військової частини (з'єднання) організовує військове (корабельне) господарство та керує ним. Керівництво він здійснює особисто, через штаб, своїх заступників, начальників родів військ та служб.

У військових частинах, що перебувають на забезпеченні іншими військовими частинами, господарська діяльність організується відповідно до діяльності, яка ведеться підрозділами цих частин.

Найважливішими завданнями командирів, начальників та усього особового складу військових частин та з'єднань є: постійний розвиток військового (корабельного) господарства, впровадження наукової організації праці при його веденні, постійне поліпшення матеріально-побутових умов та задоволення культурних потреб військовослужбовців, ощадливі та економні витрати матеріальних засобів і коштів, уміле й ефективне використання техніки при виконанні господарських заходів.

Окремі розділи Положення призначають плануванню господарської діяльності та контролю за нею.

У розділі 4 зазначається, що вся господарська діяльність військової частини (з'єднання) повинна своєчасно та чітко плануватися. Планування господарської діяльності є основою управління військовим (корабельним) господарством для командира частини (з'єднання), його заступників та штабу.

При плануванні господарської діяльності основна увага приділяється:

- підтримці у постійній бойовій і мобілізаційній готовності військової частини (з'єднання) та спеціальних споруд;

- всебічному та безперервному матеріальному, технічному, медичному, квартирно-експлуатаційному, фінансовому й іншим видам забезпечення бойової підготовки частини (з'єднання) і заходам, які проводяться за планами старших командирів (начальників);

- створенню найкращих матеріально-побутових умов особовому складу, організації правильного використання та утримання озброєння і техніки;

- забезпеченню найбільш економного та доцільного витрачання (використання) матеріальних засобів і коштів.

Основою для планування господарської діяльності є план бойової підготовки, вказівки командира частини (з'єднання) та командирів (начальників) вищого штабу.

Планування господарської діяльності повинно здійснюватись у тісному зв'язку з фінансовим плануванням, а також з урахуванням виділених частині (з'єднанню) фондів, лімітів і фактичної потреби в матеріальних засобах та коштах.

Власне для керування господарською діяльністю у військовій частині (з'єднанні) розробляються такі плани:

- річний господарський план частини (з'єднання);

- річні та місячні плани експлуатації і ремонту озброєння, бойової та ін-шої техніки частини (з'єднання);

- річний і місячні плани централізованого перевезення матеріальних засобів частини (з'єднання);

- річний план контрольно-ревізійної роботи з'єднання;

- місячні плани роботи заступників командира частини (з'єднання) та начальників служб;

- місячні та добові плани перевезення матеріальних засобів автомобільним транспортом частини (з'єднання);

- плани проведення парко-господарського дня частини;

- річний план економічної роботи;

- плани щодо забезпечення окремих заходів та інше.

На основі цих планів відбувається здійснення господарської діяльності військовою частиною у Збройних Силах України.

Розділ 10 закріплює основи контролю господарської діяльності у Збройних Силах України. З метою успішного здійснення господарської діяльності військових частин (з'єднань) повинен систематично проводитись контроль за своєчасним та всебічним їх забезпеченням і законністю витрат матеріальних засобів та коштів. Головним завданням контролю господарської діяльності військової частини (з'єднання) є: перевірка правильності та своєчасності виконання законів, постанов Кабінету Міністрів України, наказів і директив Міністра оборони України, його заступників та інших посадових осіб, статутів, положень, настанов, керівництв та інструкцій з питань ведення військового (корабельного) господарства, охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів, а також надання допомоги посадовим особам у керівництві військовим (корабельним) господарством. Також Положення закріплює види контролю, відносячи до них попередній та черговий контроль.

Попередній контроль здійснюється у період, який передує підписанню первинних документів і проведенню запланованих господарських заходів. Його головною метою є запобігання незаконним і недоцільним витратам матеріальних засобів та коштів. Цей контроль здійснюється кожним командиром (начальником) у межах наданих йому прав. Черговий контроль здійснюється з метою перевірки законності і доцільності здійснених господарських операцій та господарської діяльності військової частини (з'єднання), виконання природоохоронного законодавства у відповідності з завданнями, викладеними у пункті 10.1.2 цього Положення.

Черговий контроль, відповідно до п. 10.2.3 Положення, здійснюється у наступних формах:

- інвентаризація матеріальних засобів;

- перевірка господарської діяльності;

- документальна ревізія;

- перевірка виконання природоохоронних заходів.

Ці форми детально регламентовані в Положенні і закріплені з метою чіткої регламентації та створення умов для однакової діяльності з контролю господарської діяльності у різних військових частинах.

Отже, слід ще раз підкреслити, що порядок організації та особливості здійснення добре врегульовані національними нормативно-правовими актами, основними з яких в даному питанні є: Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», який закріплює специфіку надання військового майна в оренду та визначає умови і порядок використання отриманих коштів; Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затверджене Наказом Міністерства оборони України, яким досить конкретизовано визначено основи організації та ведення військового (корабельного) господарства, права та обов'язки посадових осіб військової частини (корабля) та з'єднання, пов'язані з веденням військового (корабельного) господарства, порядок планування та здійснення контролю господарської діяльності тощо.

Висновок

Підсумовуючи викладене у роботі, варто підкреслити, що господарська діяльність у Збройних Силах України займає одне з головних місць серед інших видів діяльності, що здійснюються військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Після проведення дослідження та аналізу теоретичних аспектів та нормативної бази, що здійснює регулювання організації та порядку здійснення господарської діяльності у Збройних Силах, можна узагальнено визначити правову основу, поняття, мету, порядок здійснення та організаційні засади цієї діяльності, її суб'єктів та правовий статус військової частини і порядок її реєстрації як суб'єкта господарської діяльності.

Правову основу господарської діяльності у Збройних Силах України становлять: Господарський кодекс України, Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України», Закон України «Про оренду державного та комунального майна», Закон України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», Концепція економічної та господарської діяльності Збройних Сил України в сучасних умовах, Порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах, Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України, Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України та інші закони і підзаконні нормативно-правові акти, які побічно торкаються названої діяльності. Важливе місце посідають, окрім названого Про Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, інші накази Міністерства оборони України, які, поряд із названими актами, формують більш детальніше регламентування у господарської діяльності у Збройних Силах України.

Встановлено, що відповідно до українського законодавства господарська діяльність у Збройних Силах України визначається як специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності, що передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) у межах і в порядку, визначених законом.

Суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

В нормативному регулюванні суб'єкти прирівнюються у господарсько-правовому статусі до військових частин, оскільки встановлено, що пд. військовими частинами треба розуміти частини, які входять до складу з'єднань, окремі частини, кораблі, установи, військово-навчальні заклади, об'єкти та організації Збройних Сил України, які ведуть своє господарство, а також адміністративно-господарські частини, відділення, відділи, управління та інші господарські підрозділи, органи військового управління відповідних рівнів, на які покладені завдання щодо матеріального та технічного забезпечення діяльності цих органів та їх особового складу.

Таким чином, можна підвести підсумок і зауважити, що господарська діяльність є дійсно важливою сферою діяльності у Збройних Силах України, оскільки сприяє забезпеченню виконання інших функцій та видів діяльності Збройних Сил, зокрема в матеріальному аспекті, що і обумовлює її досить широку правову регламентацію на національному рівні.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №18, №19-20, №21-22. - Ст. 144

2. Про Збройні Сили України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. - № 9. - Ст. 108.

3. Про господарську діяльність у Збройних Силах України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. -- 1999. - №48. - Ст. 408.

4. Про правовий режим майна в Збройних Силах України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №48. - Ст. 407.

5. Про оренду державного та комунального майна: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №30. - Ст. 416.

6. Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 548-XIV. - Ст. 194.

7. Концепція економічної та господарської діяльності Збройних Сил України в сучасних умовах: Указ Президента України // Президент України. - 1997. - №353/97.

8. Порядок реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах: Постанова Кабінету Міністрів України // Кабінет Міністрів України. - 2000. - №749.

9. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України: Постанова Кабінету Міністрів України // Кабінет Міністрів України. - 2000. - №1171.

10. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України: Наказ Міністерства оборони України // Міністерство оборони України. - 1997. - № 300.

11. Зельдіна О.Р. Теоретичні аспекти спеціального режиму господарювання / Зельдіна О.Р. // Дисертація. - Донецьк: Інститут економіко-правових досліджень НАН України. - 2007 р. - Ст. 124.

12. Кондик П.М. Правове регулювання економічної та господарської діяльності Збройних Сил України / Кондик П.М // Право України. - 2003, 1. - № 4. - Ст. 46-52.

13. Кондик П.М., Овсяник В.І. Проблеми правового регулювання економічної та господарської діяльності Збройних Сил України / П.М. Кондик, В.І. Овсяник // Народна армія. - 1997. - № 25 (1718). - Ст. 4-7.

14. Лаптев В.В. Проблемы предпринимательской (хозяйственной) правосубъектности // Гос. и право. -- 1999. -- № 11. -- Ст. 216.

15. Мамутов В.К. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Мамутов В.К. // Юрінком Інтер, 2004р. - Ст. 714.

16. Терешкович С.В. Субсидиарная ответственность Министерства обороны Российской Федерации по обязательствам подведомственных воинских частей, предприятий и учреждений // Право в Вооруженных Силах. -- 1999. -- № 10. -- С. 48--52; 1999. -- № И. -- Ст. 64.

Размещено на Allbest.ru

...