Забезпечення та управління національною безпекою

Отже, система управління національною безпекою характеризується наступними ознаками:

1) складається з безлічі (принаймні двох) ієрархічно розташованих елементів;

2) наявність кореляції між елементами системи, яка забезпечується через дію механізму прямих і зворотних зв'язків;

3) система органічна сукупність взаємопов'язаних елементів, які у своїй нерозривній єдності, утворюють нову якість.

Вивчаючи систему управління національною безпекою доцільно виділяти вимоги, що пред'являються до систем управління, за ЯКИМИ можна судити ігро ступінь організованості та ефективності даної системи. До таких вимог належать:

* кореляція елементів системи;

* динамічність (гомеостазис) системи;

* наявність в системі управляючого параметра;

* наявність у системі контролюючого параметра;

* наявність у системі каналів прямого і зворотного зв'язку.

Дотримання цих вимог має забезпечувати умови ефективного

рівня функціонування органів управління національною безпекою. Розглянемо детально ці вимоги.

1. У системі управління національною безпекою кореляція виявляється в організації взаємодії як державних органів управління між собою, так і організації взаємодії з недержавними суб'єктами забезпечення національної безпеки, при якій діяльність одного структурного елементу (наприклад, системи управління національною безпекою в інформаційній сфері) позначається на інших елементах системи. Якщо в організаційній структурі управління, наприклад, є структурний елемент (наприклад, система недержавного управління), дії якого не впливають на інші елементи національної безпеки, то такий елемент не реалізує жодну з цілей функціонування системи управління національною безпекою і е зайвим в системі управління.

2. Другою вимогою до системи управління національною безпекою є динамічність, тобто здатність під впливом зовнішніх і внутрішніх збурень залишатися якийсь час в певному незміненому якісному стані, тобто зберігати суттєво важливі характеристики свого існування. Цей стан називається станом гомеостазису -- тип динамічної рівноваги, притаманний для складних систем (технічних, біологічних і соціальних), що саморегулюються, який полягає у підтримці суттєво важливих для збереження системи параметрів у допустимих межах через механізм зворотного зв'язку.

Будь-які дії навколишнього середовища чинять збурюючу дію на систему, прагнучи порушити її. У самій системі також можуть з'являтися збурення, які прагнуть зруйнувати її зсередини. Яскравим прикладом були вибори Президента України у 2004--2005 роках, коли під час голосування деякі політичні сили прагнули відокремити певні регіони від Україні, тим самим здійснивши посягання на територіальну цілісність держави і порушивши баланс системи управління державною безпекою. До зовнішніх збурень слід віднести зміни геополітичною ситуації, непередбачувані дії суб'єктів зовнішньої політики. Прикладом, підвищення світової ціни на нафту, спричинило підйом Росією, яка постачає нафту в Україну, ціни па бензин в травні 2005 року з 2.90 грн. за 1 л 95 бензину до 3.20 грн.., що вплинуло на систему управління національною безпекою в енергетичній та економічній сфері.

Під впливом таких зовнішніх і внутрішніх збурень орган управління будь-якого рівня вимушений перебудовуватися, пристосовуватися до умов, що змінилися.

З метою забезпечення швидкої перебудови системи в умовах зміни навколишнього середовища:

* у системі управління має бути елемент, що фіксує факт появи збурення;

* система повинна володіти мінімально допустимою інерційні стю, щоб своєчасно ухвалювати управлінські рішення,

* у системі управління повинен бути елемент, що фіксує факт впорядкування стану системи відповідно до умов, що змінилися.

Відповідно до цих вимог у структурі управління, зокрема в Раді національної безпеки і оборони України, має бути відділ вдосконалення структури управління.

3. Під управляючим параметром у системі управління слід розуміти такий її параметр (елемент), за допомогою якого можна управляти діяльністю всієї системи і її окремими складовими. Таким параметром (елементом) в системі управління є суб'єкт управління національною безпекою конкретного рівня. Він відповідає за діяльність підлеглого йому підрозділу, сприймає управляючі сигнали керівництва організації, організовує їх виконання, несе відповідальність за виконання всіх управлінських рішень, організовує зворотні зв'язки та оптимізацію системи відповідно до поставлених завдань.

При цьому суб'єкт управління має володіти необхідною компетенцією, а умови роботи -- дозволяти виконати дане доручення. Отже, умову наявності управляючого параметра можна вважати виконаною, якщо зовнішню інформацію сприймає суб'єкт управління національною безпекою конкретного рівня (стратегічного, тактично-галузевого тощо), який організовує роботу з виконання доручення, розподіляє завдання відповідно до посадових інструкцій за наявності умов, необхідних для виконання доручень.

Недотримання даної вимоги, тобто наявність управляючого параметру, призводить до ухвалення суб'єктивних управлінських рішень і так званого вольового стилю керівництва. У сфері національної безпеки таке управління здебільшого характеризується нехтуванням національних інтересів і відстоювання власних корпоративних інтересів. Система суб'єктів управління, що відстоюють замість національних інтересів власні, називається компрадорською буржуазією.

Відтак чітка робота уможливлюється за умови прозорої і такої, що відповідає необхідності, реалізації національних інтересів організаційної структури та розподілу обов'язків між керівниками підрозділів, наявності посадових інструкцій і інших документів, що регламентують їх діяльність.

4. Наступною вимогою, що висувається до системи управління національною безпекою, є наявність контролюючого параметра, тобто такого елементу, який постійно контролював би стан суб'єкта управління, не чинячи при цьому управлінського впливу на нього. Таким механізмом є демократичний цивільний контроль, внутрішньовідомчий, міжвідомчий, галузевий та міжгалузевий контроль.

Контроль суб'єкта управління припускає контроль за обробкою будь-якого управляючого сигналу, поданого на вхід даної системи. Функцію контролюючого параметра в системі управління, як правило, реалізує один із співробітників апарату управління. Окрім цього, необхідно широко залучати, відповідно до чинного законодавства, громадян, громадські організації до здійснення контролю за забезпеченням національної безпеки. Будь-які управлінські рішення в системі управління повинні проходити тільки через елемент, що виконує функції контролюючого параметра.

5. Наявність прямих і зворотних зв'язків в системі забезпечується чіткою регламентацією діяльності апарату управління з прийому та передачі інформації при підготовці управлінських рішень. Прикладом, акт тероризму 11 вересня 2001 року в СІНА став можливим через недотримання у системі національної безпеки США такої вимоги як наявність зворотних зв'язків, оскільки інформація про акт тероризму, що готується, була як у співробітників Секретної Служби і ЦРУ, так і ФБР, але вона не була оцінена на належному рівні, відтак не були вжиті заходи зі зміни параметрів функціонування системи управління, яка на момент вчинення даного функціонувала в межах звичайних параметрів. Отже, сконцентруємо увагу на наступних ключових моментах. 1. Система управління національною безпекою -- 1) система, в якій реалізуються функції управління національною безпекою; 2) система управління, об'єктом якої є національна безпека. Характерними рисами системи управління національною безпекою є: управління національна безпека

* процес забезпечення національної безпеки, який має просторові і часові обмеження;

* складові, які сприймають вхідні дані, взаємодіють із навколишнім середовищем, здійснюють прямий і зворотний зв'язок і чинять вплив як один на одного, так і на усю систему;

* зв'язки між елементами та зовнішнім середовищем;

* наявність суб'єктів управління національною безпекою;

* існування комплексу методів управління національною безпекою;

* наявність засобів управління.

Найбільш загальна модель системи управління національною безпекою відображена у взаємодії двох елементів: управляємо! частини системи -- об'єкта управління (особа, суспільство, держава) і управляючої частини системи (суб'єкта управління).

2. Розглядаючи систему управління національною безпекою конкретного рівня, ми завжди повинні фіксувати і порівнювати її системні характеристики. Це дозволяє краще зрозуміти цю систему і визначити до якого класу складності вона належить.

3. Щоб удосконалювати систему управління з використанням комп'ютерної техніки, організаційне проектування необхідно доводити до такого рівня, при якому забезпечується чіткість розподілу обов'язків керівників і виконавців.

4. Необхідно закріпити персональну відповідальність керівників і виконавців. При проектуванні системи управління потрібно чітко фіксувати, хто і що робить у системі управління, хто за що відповідає.

5. Необхідне інформаційне опрацьовування системи на рівні управлінських рішень.

6. Дослідження і проектування системи управління мають бути безперервним процесом. У системі управління необхідно передбачати відділ або групу співробітників, які повинні постійно опрацьовувати технологію підготовки нових рішень, створення нової організаційної структури, обумовлених новими цілями (зміна пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики, коригування національних інтересів).

7. Має існувати чітка система ієрархічних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері управління національно безпекою. Одним з рівнів даної системи є Положення про конкретні відділи, конкретні посадові інструкції, в яких закріплена персональна відповідальність при ухваленні управлінських рішень.

Відтак, розглянемо структуру системи управління національною безпекою.

2.2 Структура системи управління національною безпекою

Проведений структурно-функціональний аналіз повноважень органів державної влади дозволив зробити ряд висновків, важливим серед яких є той, що сучасна система управління національно безпекою потребує удосконалення. Практичним виходом даних висновків є запропонування нами структури ієрархічної системи управління національною безпекою. Ми свідомо не обмежуємося органами державного управління, оскільки вважаємо неповним опис феномену національної безпеки без окреслення загального бачення структури системи управління національною безпекою. Складовими даної структури є органи влади й управління усіх гілок влади, а також громадські організації та окремі громадяни відповідно до чинного законодавства. Таким чином, з урахуванням викладених вище пояснень, пропонується наступне.

Найвищий щабель державного управління національною безпекою посідає Президент України, який здійснює загальне управління національною безпекою в усіх сферах життєдіяльності. Президент також координує діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади в питаннях забезпечення національної безпеки України.

Наступний елемент ієрархії -- Рада національної безпеки і оборони України, яка має здійснювати стратегічне управління національною безпекою в усіх сферах життєдіяльності. На РНБОУ доцільне покласти завдання щодо координації діяльності у сфері забезпечення національної безпеки не лише органів виконавчої, а й законодавчої і судової влади. Нині РНБОУ фактично перебуває у полі тяжіння виконавчої влади, і фактично за змістом виконуваних завдань є органом управління спеціальної компетенції. На наш погляд, даний підхід не виправдовує себе. І як раз міжгалузевий не лише вертикальний, а й горизонтальний характер діяльності даного органу є одним з напрямів оптимізації його діяльності.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган системи органів виконавчої влади, здійснює управління національною безпекою через центральні та місцеві органи виконавчої влади. Таким чином можна стверджувати про міжгалузевий характер управління національною безпекою Кабінетом Міністрів. Це надає можливість визначити Кабінет Міністрів як орган міжгалузевого державного управління національною безпекою. Такий же міжгалузевий характер забезпечення національної безпеки притаманний Верховній Раді України, судам загальної юрисдикції, Конституційному Суду України.

Наступний щабель в ієрархічній системі органів державного управління посідають центральні органи виконавчої влади, які виступають центральними органами управління в певній сфері життєдіяльності. Так, прикладом, основним призначенням МВС є забезпечення внутрішньої безпеки, СБУ - зовнішньої безпеки. Міністерства аграрної політики -- забезпечення продовольчої безпеки тощо. Таким чином, кожен центральний орган виконавчої влади виступає самостійним суб'єктом управління національною безпекою в конкретній сфері життєдіяльності, у той же час є підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Таким чином дані органи пропонується називати органами тактично-галузевого управління.

У свою чергу місцеві органи виконавчої влади, які здійснюють діяльність із забезпечення національної безпеки, а також органи місцевого самоврядування у межах делегованих ним Кабінетом Міністрів повноважень є нижчою ланкою управління національною безпекою. Вони забезпечують національну безпеку відповідно до потреб тієї місцевості, управління якою вони здійснюють. Таким чином дані органи ми назвали органами локального управління національною безпекою.

Окрема увага приділена недержавним структурам, на які, на нашу думку, доцільно покласти функції щодо здійснення демократичного цивільного контролю над системою управління національною безпекою, а також розробити форми їх сприяння і безпосередньої участі у забезпеченні національної безпеки. Причому даний контроль разом із різними видами державного контролю (парламентський, адміністративний, прокурорський, судовий) має виступати складовим елементом загальної системи контролю системи управління національно безпекою.

Отже, структура системи управління національною безпекою має наступний вигляд:

1) Президент України;

2) Рада національної безпеки і оборони України;

3) Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції;

4) центральні органи виконавчої влади;

5) місцеві органи виконавчої влади, та органи місцевого самоврядування в межах делегованих Кабінетом Міністрів України повноважень;

6) система суб'єктів недержавної форми власності.

2.3 Компетенція Президента України у забезпеченні національної безпеки України

Президент України, відповідно до ст. 106 Конституції України, а також ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України" як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України:

* здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України;

* забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони України, представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

* вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних сил України у разі збройної агресії проти України;

* приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

* приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації -- з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Окрім цього, із аналізу масиву нормативно-правових актів можна зробити, що Президент України:

1) забезпечує узгоджені дії усіх гілок державної влади між собою, а також із підсистемою недержавного забезпечення у сфері забезпечення національної безпеки;

2) видає нормативно-правові акти з питань забезпечення національної безпеки;

3) визначає реальні і потенційні загрози та небезпеки і вживає необхідних заходів по її забезпеченню;

4) приймає рішення про застосування інших військових формувань що не входять до складу Збройних сил України, утворених відповідно до законодавства України.

Таким чином можна зробити висновок, що Президент України здійснює загальне управління у всіх сферах суспільного життя. Його статус дозволяє здійснювати координацію між усіма гілками щодо забезпечення національної безпеки. Ця функція є вельми важливою, з огляду на ту обставину, що Рада національної безпеки і оборони України, будучи координаційним органом з питань національної безпеки і оборони України, здійснює координацію і контроль діяльності органів лише виконавчої влади у згаданій сфері. Таким чином, по суті, РНБОУ, не може бути загальним органом управління національною безпекою, через те що контроль і координація діяльності законодавчої і судової влади у цій сфері не входить до компетенції РНБОУ. Утім такою компетенцією володіє Президент України, який очолює даний орган. Таким чином, Президент України здійснює загальне управління національною безпекою. 2.4. Рада національної безпеки і оборони України як орган стратегічного управління національною безпекою Рада національної безпеки і оборони України, відповідно до ст. 34 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України", а також ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України" як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президенті України:

* координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони;

* розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Закону України "Про основи національної безпеки України", Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо:

* визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічний, екологічній, інформаційній та інших сферах;

* проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів і документів з питань національної безпеки і оборони;

* удосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

* проекту Закону України про Державний бюджет України по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України;

* матеріального, фінансового, кадровою, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

* заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

* доручень, пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки й оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;

- залучення контрольних, інспекційних і наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених в дію указами Президента України;

* забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні та в світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

* питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих ЇЇ місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

* здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

* залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх формв ласності;

* ініціює розроблення нормативних актів і документів з питань національної безпеки й оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

* координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

* координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

* координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

РНБОУ важко переоцінити. її основна роль полягає у стратегічному управлінні національною безпекою. Однак не буде зайвим зауважити, що вважаємо таким, що потребує окремих наукових досліджень, питання про переосмислення статусу даного органу і його зосередження на організації управління органами державної влади, що забезпечують національну безпеку. У той час як функції контролю має виконувати інший орган. Ґрунтуючись на управлінській системі координат, Рада національної безпеки і оборони України є органом стратегічного управління національною безпекою, тому функції контролю не можуть бути сконцентровані у ньому. Саме тут постає ще одна наукова і практична проблема: і проблема здійснення контролю за діяльністю системи управління національною безпекою. На сьогодні РНБОУ здійснює контроль лише за органами виконавчої влади, втім органи законодавчої і судової влади по суті у питаннях виконання ними функцій по забезпеченню національної безпеки є безконтрольними. З іншого боку, на сьогодні відсутній механізм парламентського, прокурорського, судового контролю за діяльністю суб'єктів управління національною безпекою, а відтак відсутня система контролю за системою управління національною безпекою.

2.3 Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, відповідно до ст. 116 Конституції України, а також ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України":

* забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, що стосуються національної безпеки;

* вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

* забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

* вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

* здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадською порядку, боротьби зі злочинністю;

* організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

* спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються національної безпеки.

Окрім цього, з аналізу нормативно-правової бази, що регулює діяльність Кабінету Міністрів України, можна виділити також і інші функції та завдання в сфері національної безпеки, а саме:

* визначає потреби у витратах на забезпечення національної безпеки, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері національної безпеки;

* організовує розроблення і виконання державних програм розвитку Збройних сил України, інших військових формувань та розвитку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони;

* здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних сил України, інших військових формувань;

* встановлює порядок надання силам національної безпеки у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв'язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об'єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці сили функцій та завдань як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

* здійснює загальнодержавні заходи щодо забезпечення живучості об'єктів національної економіки та державного управління у воєнний час;

* забезпечує комплектування особовим складом сили забезпечення національної безпеки;

* здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

* організовує підготовку населення і території держави до обо рони;

* встановлює відповідно до закону порядок і терміни повного відшкодування вартості об'єктів права приватної власності, що згідно із законом відчужувалися у зв'язку із здійсненням заходів правового режиму воєнного стану;

* утворює, реорганізовує, ліквідовує науково-дослідні установи, навчальні заклади та окремі кафедри (відділення, факультети) сил забезпечення національної безпеки;

* забезпечує реалізацію права на соціально-економічний захист відповідно до законодавства України, що регламентує діяльність окремих суб'єктів сил забезпечення національної безпеки;

* здійснює у визначених законом випадках регулювання господарської діяльності у силах забезпечення національної безпеки;

* встановлює відповідно до закону порядок реалізації та утилізації озброєння, військової техніки, іншого майна сил забезпечення національної безпеки, а також утилізації металобрухту, який утворився в них;

* забезпечує здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільної оборони України, надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав, допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України та участі України в міжнародних миротворчих операціях;

* контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює відповідно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України.

Таким чином, слід зазначити, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він здійснює управління усією системою органів державного управління національною безпеки. Систему органів виконавчої влади становлять: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади. Причому колений центральний орган виконавчої влади по суті становить собою окремий центральний орган управління у тій чи іншій сфері національної безпеки. Таким чином, Кабінет Міністрів України, здійснюючи загальне управління галузевими органами управління національною безпекою, входить до макросистеми органів управління національною безпекою. Саме тому ми вважаємо, що він являє собою міжгалузевий орган державного управління національною безпекою.

Висновок

Детально проаналізувавши основні функції та завдання складових елементів сил забезпечення національної безпеки: Служби безпеки України, Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, військ цивільної оборони, Державної митної служби України, Управління державної охорони України, органів податкової міліції, ми дійшли важливих висновків. Проведення структурно-функціонального аналізу було корисним для виявлення сучасного стану функціонування органів державного управління національною безпекою, виявлення недоліків і розроблення механізму їх усунення.

Головним недоліком існуючої системи забезпечення національної безпеки є дублювання ними певних повноважень. Наприклад, Збройними силами та Державною прикордонною службою України щодо участі у захисті територіальної цілісності держави, Службою Безпеки та органами внутрішніх справ -- щодо захисту прав, свобод та законних інтересів громадян від протиправних посягань та інших антигромадських дій тощо. Таким чином доцільним вбачається розподіл повноважень суб'єктів системи забезпечення національної безпеки, для того, щоб не було функціонального дублювання, виходячи із принципу "зон відповідальності", тобто боротьби зі злочинністю, захисту правопорядку, забезпечення екологічної безпеки, оборони держави, ліквідації наслідків катастроф та стихійних лих тощо.

Відповідно до цього слушною вбачається пропозиція В.І. Шаку на про необхідність зосередження функції з попередження, розкриття корун дійних діянь і проявів організованої злочинності в єдиній структурі, тобто під єдиним оперативним управлінням Міністерства внутрішніх справ мають бути спец підрозділи МВС та СБУ з боротьби з організованою злочинністю та корупцією, а також шдроз-діли податкової міліції. Відтак, у системі МВС має бути створена єдина служба для боротьби з організованою злочинністю.

Більш того, аналіз чинного законодавства дозволив нам синтезувати наявну інформацію та утворити відповідну модель кореляції сил забезпечення національної безпеки та життєво важливих сфер життєдіяльності, ґрунтуючись на чинному законодавстві.

При побудові даної моделі були використані результати проведеного нами анкетування, аналізу масиву нормативно-правових актів, що регулюють діяльність конкретних суб'єктів сил забезпечення національної безпеки, а також Заков України "Про основи національної безпеки України". Це дозволило зробити ряд важливих висновків.

По-перше, слід виділити трьох основних суб'єктів сил ЗНБ, які на сьогодні забезпечують національні інтереси у найбільшій кількості сфер життєдіяльності: Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України та Збройні сили України. Саме ці суб'єкти виконують найбільший обсяг завдань у сфері управління національною безпекою.

По-друге, характерною особливістю є те, що по суті, СБУ та МВС на сьогодні виконують такий обсяг завдань, що дозволяє казати про управління ними майже усією системою національної безпеки. Так, МВС забезпечує безпеку у сфері державної безпеки, внутрішньополітичній, економічній, соціальній та гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, та інформаційній сферах, у той час як СБУ -- у зовнішньополітичній, сфері державної безпеки, воєнній сфері та сфері державного кордону, внутрішньополітичній, економічній, науково-технологічній, інформаційній сферах. Відтак, дві структури фактично повністю здійснюють управління національною безпекою. Звичайно це накладає відбиток як на якість виконуваних ними завдань, так і створює передумови для дублювання певних функцій, а отже, знижує ефективність управління. Тому вважаємо актуальним переглянути функції по забезпеченню національної безпеки зазначених органів.

По-третє. Зрозумілим є зосередження основної уваги на забезпеченні життєво важливих національних інтересів, таких як державний суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність державного кордону, недопущення втручання у внутрішні справи України. Дані інтереси забезпечують: Служба безпеки України, Збройні сили України, Державна прикордонна служба України, Війська цивільної оборони України, Управління державної охорони України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна митна служба України -- усі складові сил забезпечення національної безпеки. Таким чином, можна зробити висновок, що найбільша кількість суб'єктів сил ЗНБ зосереджує свою увагу на забезпеченні національної безпеки в державній сфері -- собі. Відтак, можна підсумувати, що гіпотетично сфера державної безпеки є найбільш захищеною, що держава, піклується передусім, про захист самої себе, а не окремої людини та української нації. Це не є можливим в умовах євроінтеграції України, визнання нею європейських цінностей, і передусім права конкретної особи на безпеку.

По-четверте, слід акцентувати увагу, що проголошення необхідності захисту конституційних прав і свобод людини, побудови демократичної та правової, соціальної держави не відповідає функціональній структурі сил ЗНБ. Це зумовлено тим, що національну безпеку в соціальній та гуманітарній сферах забезпечує лише МВС

України. Це дає змогу дійти висновку, що соціальна та гуманітарна безпека сфера гіпотетично є найменш забезпеченою, відтак алгоритм державного управління в даній сфері потребує значного коригування.

Ми спеціально вживаємо термін "гіпотетично", оскільки кількість органів, що забезпечують національну безпеку в певній сфері, не обов'язково свідчить про якісний стан забезпечення національної безпеки. Прикладом, у тій же сфері державної безпеки велика кількість суб'єктів спричинює додаткові проблеми щодо розроблення механізму їх взаємодії, взаємоузгодження, а отже, в цілому і управління ними. Подеколи дублювання тих чи інших функцій може призвести до неналежного забезпечення національної безпеки, що обумовлюється відсутністю впорядковуючого впливу одного суб'єкта на інші в даній сфері, передусім це стосується забезпечення державного суверенітету. Відтак, нами пропонується у сферах життєдіяльності, які забезпечують два або більше суб'єкти сил забезпечення національної безпеки, створювати функціональні структури, з визначенням суб'єкта управління ними, що відповідатиме правилам будови систем управління, розглянутих нами вище.

Не зовсім вірним вбачається підхід, за якого національну безпеку у внутрішньополітичній та науково-технологічній сферах забезпечує лише СБУ та МВС.

Безперечним також є вироблення інших підходів до забезпечення національної безпеки у соціальній та гуманітарній сферах. Передусім, це стосується внесення змін у відповідні законодавчі акти, із розширенням кола суб'єктів ЗНБ у даній сфері через внесення змін та доповнень у функції та завдання даних органів відповідно до загроз та основних напрямів державної політики з питань національної безпеки, які містяться у Законі України "Про основи національної безпеки України".

Таким чином, проаналізувавши дані проведеного нами анкетування співробітників МВС, СБУ, ЗС України, чинне законодавство України стосовно основних функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки, а також загроз та основних напрямів державної політики з питань національної безпеки, можна дійти висновку, що на сьогодні поки не можна говорити про функціонування адекватної загрозам та небезпекам організаційної структури системи органів управління національною безпекою. Це обумовлено декількома чинниками:

1) дублювання повноважень суб'єктів сил забезпечення національної безпеки;

2) невідповідність функцій та завдань суб'єктів сил забезпечення національної безпеки загрозам та небезпекам, а також завданням забезпечення національної безпеки;

3) несформованість чітких управляючих і контролюючих параметрів як в умовах нормального функціонування, так і в умовах збурення;

4) недостатня детермінації складових національної безпеки;

5) недієвий механізм функціонування прямих і зворотних зв'язків;

6) неадекватність зосередження уваги на забезпеченні національної безпеки у найбільш важливих сферах життєдіяльності геополітичним реаліям сьогодення.

Для розв'язання даної проблеми пропонується:

1) провести моніторинг чинного законодавства на предмет функцій та завдань сил забезпечення національної безпеки та усунути дублювання повноважень даних суб'єктів за умови збереження високого рівня національної безпеки у відповідній сфері життєдіяльності;

2) привести у відповідність законодавство, що регулює суспільні відносини у сфері забезпечення національної безпеки, зокрема -- повноваження сил забезпечення національної безпеки і Закону України "Про основи національної безпеки України";

3) сформувати чітку систему управляючих і контролюючих параметрів по кожній сфері життєдіяльності;

4) оптимізувати механізм детермінації складових національної безпеки;

5) налагодити механізм ефективного функціонування системи прямих і зворотних зв'язків;

6) розробити модель системи органів державного управління національною безпекою, ґрунтуючись на принципі домірності заходів, що вживаються по забезпеченню національної безпеки, змісту, характеру та масштабу загроз та небезпек на сучасному етапі розвитку України, з урахуванням необхідності забезпечення пріоритетних національних інтересів та збереження балансу інтересів особи, суспільства і держави. Дана модель має змінюватися і відповідати сучасному стану національної безпеки.

Список використаної літератури

1. Багиев ГЛ.,Аренков И А., Мартынова М.В. Benchmarking у розробці стратегій маркетингу // Маркетинг у системі керування підприємництвом. -- Київ, 1996.

2. Боган К. Бизнес-разведка. Внедрение передовых технологий: пер. с англ. / Кристофер Боган, Майкл Инглиш: под общей ред. Б.Л. Резничен-ко. -- М.: Вершина, 2008. -- 368 с.

3. Голубков Е. П. Основы маркетинга. Учебник. -- М.: Финпресс, 2009,

4. Кемп С. Роберт Легальный промышленный шпионаж: Бенчмаркикт бизнес-процессов: технологии поиска и внедрения лучших методов работы ваших конкурентов / пер. с англ., Под ред. О.Б. Максимовой. -- Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2004. -- 416 с.

6. Клейнер Г.Б., Тамбовцев ВЛ., Качалов РМ. Предприятие в нестабильной экономической среде. -- М.: Экономика, 1997. в. Кубушкин НИ. Основы менеджмента. -- Минск: Новое знание, 2001.

7. Кузнецов /OJ3., Подлееных ВЛ. Основы менеджмента. -- Спб.: Ол-бис, 1998.

8. Уткин ЗА. Курс менеджмента. -- М.: Зеркало, 2011.

Размещено на Allbest.ru

...