Воєнна безпека як складова національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Воєнна безпека як складова національної безпеки України

В.О Ананьїн, О.О. Пучков

Нова геополітична ситуація, що склалася у світі, та поява широкого спектру нових загроз посилює невизначеність міжнародного простору безпеки, породжує надмірну увагу до небезпечної абсолютизації можливостей упереджувального застосування силового інструментарію з боку деяких суб'єктів світової політики. Вчені усього світу прогнозують у XXI ст. небувалий сплеск на планеті збройних конфліктів, в основі яких можуть лежати різноманітні причини, по суті вони будуть викликані «боротьбою за виживання». Сьогодні п'ята частина населення споживає 80 відсотків усіх ресурсів Землі та виробляє 80 відсотків сміття. Нераціональні темпи зростання споживання призводять до того, що біологічний потенціал планети вичерпується щороку на 20 відсотків більше, ніж його природа здатна з часом відновити. Провідні спеціалісти з політичної географії C. Коен, Ф. Ева й інші передбачають перекроювання політичної карти світу в найближчі десятиліття. За їхнім припущенням в найближчі 25-30 років чисельність держав у світі збільшиться на 50 %. Кордони існуючих і знову створених держав будуть корегуватися на основі їх відповідності мовній і територіальній тотожності народів, що мешкають там. А це явище викличе збільшення локальних війн і збройних конфліктів. За даними дослідників на планеті зберігається більше семидесяти гарячих точок, постійно росте кількість збройних конфліктів, у яких загинув не один мільйон людей. Конфлікти на етнічному підгрунті, як відзначають вчені, радикально змінюють політичний ландшафт цілих регіонів, дестабілізують міжнародну обстановку на континентах.

В зв 'язку з цим питання національної безпеки перебувають в теперішній час у центрі уваги більшості країн світу. Воєнно-політична обстановка, яка склалася в Європі, свідчить про те, що ймовірність агресії проти України нині відносно мала. Проте, з урахуванням находженням України на етапі перехідного процесу та особливого її геополітичного положення, розвитку зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих чинників, проблема її безпеки ( в тому числи воєнної) набуває особливої актуальності.

В Україні досить широко в науковій і суспільно-політичній літературі обговорюються проблеми війни, воєнної безпеки, відповідно до прийнятої воєнної доктрини. До них варто віднести дослідження, А. Гриценка, Е. Лисицина, Є. Мануйлова, А. Невольниченка, В. Смолянюка, В. Д'яченка, О. Панфілова й інших. Теорія воєнної безпеки розглядається ними як складова частина воєнної науки, до якої відноситься дослідження таких категорій як «воєнна загроза», «воєнна безпека», «військова могутність» система «воєнної безпеки», «джерела воєнної безпеки», «оборонний потенціал», «керування сферою воєнної безпеки», «економічна могутність військово-промислового комплексу » й інші. Визначені основні сфери воєнної безпеки держави: воєнно-політична, воєнно-економічна, воєнно-соціальна, воєнно-інформаційна, воєнно-технологічна, воєнно-екологічна, військова.

Досліджуючи теорію воєнної безпеки як комплексну проблему, українські вчені Л. Артюшин, І. Бінько, В. Богданович, Ю. Бут, Г. Костенко, В. Кохно, О. Семіков, А. Шкідченко й інші роблять висновок про її обумовленість політичною й економічною доктринами української держави й воєнних доктрин сусідніх з нею держав. Це підтверджується самою практикою розроблення концепції національної безпеки України та перетворення її в життя.

Проведений аналіз геополітичної та соціально-економічної обстановки в регіоні свідчить про існування воєнної небезпеки для України. Як вважають В. Косевцов, А. Рось, В. Радецький та інші українські вчені, важливими чинниками зростання воєнної небезпеки «.. .слід вважати активізацію тероризму та інших спроб втручання в її внутрішні справи з боку сусідніх держав, рівень конфлікгогенності у сусідній країні, а також поширення заяв та акції, що дискредитують внутрішню і зовнішню політику України» [1, с. 117].

Метою даної статті е аналіз стану воєнної безпеки як складової частини національної безпеки України.

Воєнна безпека є одним з найважливіших видів (компонентів) національної безпеки. З моменту виникнення держави, як політичної форми організації суспільства, забезпечення його воєнної безпеки пов'язувалося, насамперед, з воєнною силою. Згідно з Воєнної доктриною України, воєнна безпека - це «стан захищеності національних інтересів Україні, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності від посягань із застосуванням воєнної сили» [2]. У створюваній системі воєнної безпеки української держави визначені два напрями: зовнішня воєнна безпека і внутрішня. Завданнями гарантування воєнної безпеки як зовнішньої, так і внутрішньої для України є: по-перше, побудова ефективної воєнної організації (у першу чергу, збройних сил) здатної гарантувати безпеку країни; по-друге, створення сприятливих умов (у першу чергу, економічних) у суспільстві для забезпечення силових структур усім необхідним для їхньої життєдіяльності; по-третє, підготовка держави до можливої війни; по-четверте, нейтралізація за допомогою військової сили можливої війни або збройного конфлікту

Сутність воєнної небезпеки для держави - це потенційна можливість будь-якої держави (групи держав) щодо застосування військової сили для вирішення міждержавних політичних, економічних, військових, етнічних, релігійних та інших протиріч. [2]. Воєнна безпека характеризується готовністю і здатністю держави надійно захищати свої інтереси та суверенітет, протистояти збройній агресії і будь-яким іншим формам зовнішнього тиску та шантажу з позиції сили, а також запобігати спробам розв 'язання внутрішнього соціального або міжнаціонального конфлікту із застосуванням насильства або терористичної діяльності

Головною метою забезпечення воєнної безпеки України є усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України, створення сприятливих умов для гарантованого захисту її національних інтересів. Пріоритет реалізації цієї мети, як свідчать нормативно-правові акти, у переважній більшості належить воєнній організації держави. Тому інтегрованим критерієм ефективності воєнної політики є рівень воєнної безпеки, який характеризує стан реалізації та високий рівень захисту національних інтересів держави від загроз, у воєнній сфері, та гарантії її захисту

Воєнна безпека досягається комплексним використанням наявного воєнно-політичного, воєнно-економічного, науково-технологічного, демографічного, ресурсного, інформаційного морально-психологічного та військового потенціалу країни для реалізації національних інтересів у воєнній сфері. Тому для оцінки рівня воєнної безпеки використовуються показники, які в достатній мірі характеризують стан воєнної організації держави (чисельність, бойовий і мобілізаційний потенціали, ступінь оснащеності сучасним озброєнням і військової технікою, забезпеченість фінансовими та матеріально-технічними ресурсами, рівень професійної підготовки та морально-психологічний стан особового складу військових формувань); стан міжнародних відносин (ступінь напруженості воєнно-політичної обстановки, рівень воєнної небезпеки, активність воєнно-політичного, воєнно-економічного, воєнно-інформаційного, воєнно-політичного та військового співробітшщтва); рівень внутрішньої економічної та соціально-політичної стабільності, екологічну та демографічну ситуацію.

Важливе місце серед суб'єктів системи гарантування воєнної безпеки України відведено воєнній організації, що включає в себе: Збройні Сили, Службу безпеки України, внутрішні війська і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, війська Державної прикордонної служби, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші. Таким чином, як ми бачимо, система гарантування національної безпеки України зорієнтована на практичну координацію усіх видів діяльності державних і суспільних інститутів. Ефективність її функціонування обумовлена виконанням таких пред'явлених їй вимог, як професіоналізм, оперативність, надійність, стійкість.

У світі в даний час яскраво проявилася тенденція переходу від біполярного до поліценгричного світу, в умовах якого складніше підтримувати стійкість системи сформованих відносин. Більш того не можна не враховувати і факт формування відносин між суб'єктами на зовсім новій основі. З двох раніше існуючих світових наддержав залишилася одна - СІЛА. Сполучені Штати Америки претендують на роль не тільки «світового лідера», але й «третейського судді» у вирішенні глобальних світових конфліктів. Події міжнародного життя свідчать, що поліцентрична система міждержавних відносин призводить до дестабілізації, що часто закінчується гострими конфліктами, у тому числі і збройними. Збройне насильство як засіб вирішення спірних питань, відстоювання або реалізації своїх національних інтересів, на жаль, не пішло у небуття.

Розглядати національну безпеку України потрібно не ізольовано, а в тісному зв 'язку з процесом глобалізації системи міжнародних відносин, для якої характерною рисою є взаємодія національних, регіональних і глобальних компонентів безпеки. Основними напрямками досягнення умов регіональної і глобальної стабільності як вважають

В. Грубов, В. Мандрагеля, М. Требін й інші є: участь у колективній системі безпеки, скорочення наступальних сил та інші. Відомий український політичний діяч та вчений

В. Горбулін підкреслює, що сучасний світ перебуває у стані глобальної дестабілізації, яка багатьма дослідниками відзначається поняттям «четверта світова війна». Ключовим елементом цієї війни є битва за енергоресурси та високі технології, кожна країна (в тому числі і Україна) перебуває у «прифронтовій смузі».

Багато українських фахівців із проблем воєнної безпеки (В. Гречанінов, М. Сунгуровський, В. Чумак і ін.) відзначають, що значною мірою безпека України залежить від характеру сформованих відносин з «ближнім зарубіжжям» та країнами чорноморського басейну. Це обумовлено не тільки спільними кордонами, що потенційно створює можливість виникнення конфліктів, але й в етнічному плані наявністю численних діаспор. Серед сусідніх країн є держави, що мають досить могутній військовий потенціал (Росія, Туреччина). Хоча нинішня ситуація в Європі створює певні умови для вирішення спірних питань, у першу чергу, мирними засобами, виключати можливість застосування військових засобів було б політично не далекоглядно. Україна, як і будь-яка інша країна, змушена проводити цілеспрямовану воєнну політику на створення силових структур здатних дати збройну відсіч можливому агресорові. Оскільки, як вважає директор Норвезького інституту міжнародних відносин О. Кнудсен «сусідство, близькість приведуть до контактів і тим самим створюють можливість конфліктів. Нерівність сил викликає прагнення в більш могутньої сторони привести суперечку до сприятливого для себе рішення»[3, с. 42].

Важливим елементом концепції воєнної безпеки країн є питання про рівень оборонної достатності (могутності). Кожна країна, виходячи зі своїх задач, визначає для себе цей рівень. Україна теж, виходячи зі своїх політичних орієнтацій і економічних можливостей, керується принципом оборонної достатності. Кількісні і якісні параметри оборонної достатності визначаються деякими умовами. До них як правило відносять: «гео стратегічне положення країни; реальна міжнародна обстановка; наявність надійних союзників (факт входження у воєнно-політичні союзи); наявність реальних загроз з боку конкретних країн та інші» [4,с. 56].

Нажаль, економічне становище України поки не дозволяє задовольнити потреби оборони на рівні параметрів оборонної достатності. Ti засоби, що йдуть на оборонні потреби (2007р. --1,33 відсотків ВВП; 2008р. -1,03 відсотків ВВП; 2010 --1,24 відсотків ВВП ) обумовлюють неухильне зниження рівня боєздатності української армії. Цей факт відзначають у своїх роботах JI. Безчасний, В. Бугаїв, В. Кириленко, В. Мунтіян,

В. Ольшевськії, В. Шлемко, В. Юрчук та інші українські вчені. Відповідно, наприклад до вимог НАТО, рівень оборонних затрат має становити 2,2-2,5 відсотків від ВВП. У Росії фактичний рівень витрат на оборону за останні роки становив 2,6-2,8 відсотків від ВВП. Результати досліджень західних фахівців підтверджують, що бойовий потенціал Збройних Сил України при недостатньому фінансуванні буде знижуватися щорічно на 9 %. На озброєнні у Збройних Силах України є застарілими 80 відсотків ракетної артилерії, 50 відсотків протитанкового озброєння, 25 відсотків кораблів, 50 відсотків авіаційного парку. Такої ж думки й українські дослідники В. Мунтіян та інші що звертають увагу політиків України на необхідність достатнього фінансування збройних сил України.

Велике оборонне значення має не лише обсяг оборонного бюджету, а й його структура. Експерти вважають, що оптимальний розподіл оборонного бюджету повинен бути такий: особовий склад-40 відсотків; фінансування науково-дослідницьких конструкторських робот (НДКР), закупівля військової техніки та озброєння - 30 відсотків; експлуатація та обслуговування військової техніки й озброєння - 30 відсотків [5,с.З]. В Україні ці показники структури оборонного бюджету виходять за рамки вищевказаних обмежених значень. Особливо це стосується НДКР і закупівлі військової техніки та озброєння. Таке становище значно послаблює спроможність України ефективно протистояти збройній агресії, змушує керівництво держави розраховувати тільки на політичні механізми гарантування безпеки.

В цілому, досвід історії показує, що безпека, заснована винятково на воєнній силі - ілюзорна. У сучасних умовах принципового значення набуває еволюція воєнних аспектів забезпечення безпеки від самодостатньої ролі до виконання обмежених функцій у загальній системі безпеки. Ставка на воєнну силу або загрозу її застосування, на жаль, виступає лише свого роду каталізатором посилення напруженості і конфронтації.

Викладені вище положення свідчать про факт необхідності зміни місця і ролі виконуваної цілого ряду воєнних структур у забезпеченні безпеки в діючій системі соціальних координат В умовах відсутності джерел явних загроз це вдається, але який час так буде ніхто не може передбачити. Україні, в умовах загальної міжнародної нестабільності вкрай необхідна могутня воєнна організація із сучасними збройними силами, здатна збройними засобами гарантувати національну безпеку української держави.

Список використаних джерел

безпека україна воєнний національний

1. Основи стратегії національної безпеки та оборони держави. / [В.Г. Радецький, В.М. Воробйов, В.О. Косевцов та ін.]. - К: НУОУ, 2009. - 596 с.

2. Указ Президента України «Про Воєнну доктрину України» від 15.06.2004 року №648/2004.

3. КнудсенО.Ф. Проблема безопасности малых стран. //Кентавр. -1992.-Май-июнь. -С. 40-53.

4. Безпека сталого розвитку України: побудова в умовах глобальних викликів Монографія. / [Ананьїн В.О., Горлинський В.В., Пучков О.О. та ін.]; за ред. Ананьїна В.О. - K.; Вид-во ІСЗЗІ НТУУ «КПІ». 2009. - 271 с.

5. Мунтіян В. Фінансування Збройних Сил України: проблеми та перспективи / Мунтіян В. // Дзеркало тижня. - 2002. - № 34 (409).

Размещено на Allbest.ru