Наукове обґрунтування сучасної системи підготовки кадрових ресурсів військової медицини в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

УДК 614.2:[61:355/359] (477)

НАУКОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ

ПІДГОТОВКИ КАДРОВИХ РЕСУРСІВ ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ

14.02.03 - Соціальна медицина

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Пасько Володимир Васильович

Київ-2002

АНОТАЦІЯ

Пасько В.В. Наукове обгрунтування сучасної системи підготовки кадрових ресурсів військової медицини в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.02.03 - соціальна медицина. - Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена проблемі наукового обгрунтування, створення та упровадження сучасної системи підготовки кадрових ресурсів військової медицини в Україні.

Показано, що на час здобуття Україною незалежності і створення власних Збройних Сил серед військово-навчальних закладів, дислокованих на її території, не було жодного, який би здійснював підготовку кадрових військових лікарів та провізорів і проводив науково-дослідну роботу в галузі військової медицини. На основі комплексного соціально-гігієнічного дослідження науково обгрунтовані окремі компоненти військово-медичної освіти і науки в їх цілісному взаємозв`язку.

Проведене дослідження дозволило обгрунтувати, розробити та упровадити систему підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації військових лікарів і провізорів, помічників військових лікарів та офіцерів медичної служби запасу.

Ключові слова: кадрові ресурси військової медицини, військово-медична освіта і наука, медичне забезпечення.

SUMMARY

Pasko V.V. Scientific substantiation of human resources training system in military medicine of Ukraine. - Manuscript.

Medicine doctor's thesis; speciality: 14.02.03 - Social Medicine. - Bohomolets National Medical University of the Health Ministry of Ukraine, Kyiv, 2002.

The thesis is dedicated to the problems of scientific substantiation, creation and introduction of the human resources training system in military medicine of Ukraine.

It was shown that at the moment of Ukraine's gaining its independence and creating its own Armed Forces none of the military training institutions dislocated in Ukraine, provided training of staff medical officers and provisors or carried out researches in the field of military medicine. Separate components of military medical education and science were scientifically substantiated on the basis of complex socio-hygienic researches.

The investigation carried out allowed us to work out and to introduce the system of training of medical officers, provisors, medical officers' assistants for the Armed Forces of Ukraine as well as retraining of medical officers in reserve.

Key words: human resources in military medicine, military medical education and science, medical support.

АННОТАЦИЯ

Пасько В.В. Научное обоснование современной системы подготовки кадровых ресурсов военной медицины в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.02.03 - социальная медицина. - Национальный медицинский университет имени А.А. Богомольца МЗ Украины, Киев, 2002.

Диссертация посвящена проблеме научного обоснования, создания и внедрения современной системы подготовки кадровых ресурсов военной медицины в Украине.

Показано, что на период обретения Украиной независимости и создания собственных Вооруженных Сил, среди военно-учебных заведений, дислоцированных на ее территории, не было ни одного, которое бы осуществляло подготовку кадровых военных врачей, провизоров и проводило научно-исследовательскую работу в области военной медицины. На основе комплексного социально-гигиенического исследования научно обоснованы отдельные компоненты военно-медицинского образования и науки в их целостной взаимосвязи.

Проведенное исследование позволило обосновать, разработать и внедрить систему подготовки, переподготовки и повышения квалификации военных врачей и провизоров, помощников военных врачей и офицеров медицинской службы запаса.

Разработана концептуальная модель военно-медицинского образования, основу которой составляет научно обоснованный новый подход - модульный принцип построения взаимосвязанных отдельных элементов целостной системы в условиях социально-экономической нестабильности и реформирования военно-медицинской службы. В Украине внедрена комбинированная система военно-медицинского образования, которая обеспечивает высокий уровень обучения и воспитания военно-медицинских специалистов, подготовку научно-педагогических кадров и проведение научных исследований в интересах военной медицины как в мирное, так и военное время. Эта система обеспечивает конвергированность сертификата на право самостоятельной лечебной практики и до определённой степени гарантирует трудоустройство военных врачей в гражданские учреждения после увольнения их из Вооруженных Сил.

Главным звеном в системе подготовки военно-медицинских специалистов для Вооруженных Сил Украины является Украинская военно-медицинская академия, в состав которой входят пять основных организационных и функциональных компонентов: учебные подразделения - соответствующие факультеты и комплекс кафедр военно-медицинского профиля, научный центр военной медицины, а также управление, подразделения обеспечения и обслуживания. Основными учебными подразделениями являются два факультета. Первый - подготовки военных врачей, близкий по своим задачам к интернатуре (резидентуре) высших медицинских учебных заведений. Второй - факультет переподготовки и повышения квалификации военных врачей.

Доказано, что заболеваемость по данным первичных обращений среди слушателей составляла 403,9‰. Первое место в структуре заболеваемости слушателей занимали болезни органов дыхания (279,04‰), второе - инфекционные и паразитарные болезни (32,56‰), третье - болезни нервной системы и органов чувств (23,3‰).

В Украине создана эффективная система военно-медицинского образования и науки, которая обеспечивает подготовку высококвалифицированных военно-медицинских кадров и решение научных вопросов охраны здоровья военнослужащих. Указанная система интегрирована в общегосударственную систему медицинского образования и является её специфической, но неотъемлемой слагаемой. Основой национальной системы военно-медицинского образования и науки является Украинская военно-медицинская академия, которая является специальным государственным учреждением последипломного высшего медицинского образования, учебно- и научно-методическим центром для остальных ее составляющих. Национальная система военно-медицинского образования в Украине в целом достигла необходимой цельности и завершенности и в дальнейшем требует уже не столько кардинальных организационных решений, сколько настойчивой систематической работы относительно её дальнейшего развития и усовершенствования.

Ключевые слова: кадровые ресурсы военной медицины, военно-медицинское образование и наука, медицинское обеспечение.

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській військово-медичній академії Міністерства оборони України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Вороненко Юрій Васильович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, кафедра соціальної медицини та організації охорони здоров'я, завідувач.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Нагорна Антоніна Максимівна, Український науково-дослідний інститут медицини праці, відділ епідеміологічних досліджень, завідувач відділом;

доктор медичних наук, професор Уваренко Анатолій Родіонович, Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи МОЗ України, директор;

доктор медичних наук, професор Шелюженко Анатолій Олексійович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра соціальної медицини та організації охорони здоров`я № 2, професор-консультант.

Провідна установа: Український інститут громадського здоров`я МОЗ України, м. Київ.

Захист відбудеться “ 30” травня 2002 року о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.0003.01 при Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця МОЗ України за адресою: 03057, м. Київ-57, пр. Перемоги, 34, медико-профілактичний корпус, аудиторія № 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий “ 29 ” квітня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Яворовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. В період здобуття Україною незалежності й створення власних Збройних Сил та інших військових формувань серед військово-навчальних закладів, дислокованих на її території, не було жодного, який би займався підготовкою кадрових військових лікарів та провізорів, здійснював науково-дослідну роботу в галузі військової медицини.

Питанням побудови, розвитку та оптимізації військово-медичної освіти присвячено ряд робіт вітчизняних і зарубіжних фахівців (В.Я. Білий, 1995; Б.А. Клішевич, 1995; М.І.Нещадим, 1998; Москаленко В.Ф., Вороненко Ю.В., Вітенко І.С., 2001; Ю.Л. Шевченко, 1994; І.М.Чиж, 1997; В.О. Самойлов; Гунтер Деш, 1990; K.Kahn, S.M. Tolman, 1992; Б. Фермен, 2001). Однак окремі фрагменти цієї складної різноаспектної проблеми, будучи безсумнівно грунтовними за змістом, не є достатніми для створення системи військово-медичної освіти в державі, оскільки її розбудова в нових умовах суспільно-політичного і економічного устрою потребує в якості обов'язкової передумови наукового конструювання концептуально-імітаційної моделі військово-медичної освіти, яка кореспондувалась би з відповідними положеннями сучасної військової доктрини та не мала неузгоджених протиріч соціального, медичного, економічного і психологічного порядку в часових термінах функціонально-структурного впровадження, навіть на етапі керованого організаційного експерименту. Складність побудови зазначеної системи суттєво обтяжується не лише відсутністю досвіду, але і тими обставинами, що проблема відноситься до цілісної динамічної системи, під якою ми розуміємо сукупність цілеспрямовано відібраних специфічних робочих компонентів, які в процесі взаємозалежної взаємодії набувають властивості формування нових інтегрованих якостей, не характерних для її утворюючих.

Реалізація в наведених площинах не вирішених в методологічному та методичному аспектах підходах гіпотетичних положень сприяла б виконанню завдань щодо направленого програмно-цільового формування системи підготовки, підбору і розстановки кадрів, формуванню дієздатних і потужних організаційних структур, здійсненню намірів, які б посилювали якісні зрушення у кваліфікаційній структурі кадрового потенціалу, сприяли удосконаленню наукової організації праці, втіленню сучасних досягнень науки, забезпечували соціальний розвиток колективів і упорядкування єдності військово-професійного та морально-психологічного виховання.

Відсутність в Україні системи військово-медичної освіти та необхідність в цих умовах наукового обґрунтування її концепції у відповідності до вимог національної Військової доктрини щодо ролі і місця військово-медичної служби обумовили актуальність даного дослідження, визначили його мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з Програмою фундаментальних і наукових робіт Міністерства оборони (МО) України та Державною програмою реформування та розвитку Збройних Сил (ЗС) України в рамках науково-дослідних робіт, що виконувалися в Українській військово-медичній академії (УВМА), фрагментом яких вона є: шифр “Система 1”, номер держреєстрації - 0197U004407; шифр “Концепція”, номер держреєстрації - 0197U004408; шифр “Методика”, номер держреєстрації - 0197U004409; шифр “Спеціалізація”, номер держреєстрації - 0197U004410; шифр “Підручник”, номер держреєстрації - 0199U000789; шифр “Контест”, номер держреєстрації - 0199U000790.

Мета дослідження - наукове обґрунтування, розробка та впровадження сучасної системи військово-медичної освіти в Україні.

Задачі дослідження передбачали:

- вивчення особливостей системи підготовки військово-медичних фахівців у зарубіжних країнах;

- обґрунтування концептуальних підходів щодо моделі системи військово-медичної освіти в Україні та принципів її побудови;

- формування нормативно-правових засад, організаційних та організаційно-штатних структур нових військово-медичних навчальних закладів в нашій державі;

- обґрунтування створення системи та стандартів підготовки військово-медичних фахівців для кадру і запасу Збройних Сил та інших військових формувань;

- обґрунтування підсистеми наукової та науково-технічної діяльності у військово-медичній службі Збройних Сил України;

- визначення принципів побудови і функціонування закладів підготовки молодших спеціалістів медичної служби;

- вивчення рівня, структури, динаміки і захворюваності слухачів та військовослужбовців (офіцерів) постійного складу УВМА.

Об'єкт дослідження - система підготовки та формування кадрових ресурсів військової медицини.

Предмет дослідження - кадрові ресурси військової медицини та зміст військово-медичної освіти.

Методи дослідження - системного аналізу, історичний, соціологічний, експертних оцінок, статистичний, експериментального моделювання, економічний, структурно-логічний.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

- обгрунтована принципово нова концептуальна модель системи військово-медичної освіти в Україні;

- розроблена і апробована організаційно-функціональна структура і стандарти підготовки військово-медичних кадрів;

- визначені рівень, структура і динаміка захворюваності слухачів та військовослужбовців (офіцерів) постійного складу УВМА;

- суттєво доповнена теорія соціальної медицини та військової й медичної освіти в частині організації підготовки кадрових ресурсів військової медицини в умовах незалежної Української держави.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати використані для: військовий медичний захворюваність офіцер

- обґрунтування і розробки нормативно-правових документів, що забезпечують створення і діяльність системи військово-медичної освіти;

- впровадження в Україні системи військово-медичної освіти, яка відповідає вимогам Військової доктрини, принципам побудови систем військової і вищої медичної освіти та міжнародним стандартам;

- розробки і апробації функціонально-організаційної структури головного навчального закладу національної системи військово-медичної освіти - Української військово-медичної академії;

- створення навчально-організаційних структур для підготовки офіцерів медичної служби запасу і помічників військових лікарів;

- впровадження експертної системи медичного забезпечення і моніторингу стану здоров`я контингенту слухачів академії в процесі його формування і навчання.

Результати дослідження використані при підготовці та виданні державних і відомчих документів, впроваджені на різних рівнях.

1. Постанови Кабінету Міністрів України: від 19.08.92 № 490 “Про реформу системи військової освіти”; від 16.10.95 № 820 “Про створення Української військово-медичної академії”; від 16.10.95 № 819 “Про взаємодію медичних служб Збройних Сил та інших військових формувань із державною системою охорони здоров'я і про створення загальнодержавної системи екстремальної медицини”; від 17.08.98 № 1299 “Про підготовку медичних фахівців для Збройних Сил України за освітньо-кваліфікаційним рівнем БАКАЛАВР” та від 26.07.01 № 866 “Про військову підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу”.

2. Накази і директиви: Міністерства оборони України від 25.07.92№ 133 “Про реформування системи військової освіти в Україні”; начальника Головного штабу ЗС України від 15.06.93 № ДГШ-104 “Про введення в дію Правил прийому на Військово-медичне відділення при Українському державному медичному університеті”; МО України і МОЗ України від 29.12.93 № 305/254 “Про створення Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті та Київському державному інституті удосконалення лікарів”; МО України і МОЗ України від 15.12.95 № 233/332 “Про створення кафедр екстремальної та військової медицини”; МО України і МОЗ України від 18.12.95 № 331/236 “Про створення Української військово-медичної академії”; МО України від 23.02.96 № Д 185/078 “Про створення Української військово-медичної академії”; МО України і МОЗ України від 18.07.96 № 215/202 “Про введення в дію Положення, Учбової програми, Типового штатного розкладу кафедр екстремальної і військової медицини та організацію їх роботи”; від 08.12.97 № 346/450 “Про цільову підготовку лікарів та помічників лікарів для Збройних Сил України у вищих медичних навчальних закладах”; МО України, МОН України і МОЗ України від 2002 р. (проект) “Про удосконалення системи підготовки офіцерів медичної служби запасу”.

Особистий внесок здобувачаПсихофізіологічне обстеження абітурієнтів Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця та кандидатів у слухачі УВМА проводилося автором спільно із співробітниками кафедри авіаційної, морської медицини та психофізіології УВМА (начальник кафедри - кандидат медичних наук, доцент А.І. Єна). Аналіз фізичного стану та захворюваності військовослужбовців постійного складу (офіцерів) УВМА здійснювався автором спільно із співробітниками кафедри військової профілактичної медицини УВМА (начальник кафедри - кандидат медичних наук, доцент В.В. Нарожнов) та медичної служби УВМА (начальник служби - В.О. Дощинський). Ідеї співавторів, що виходили за межі дослідження, та результати досліджень співавторів наукових публікацій в роботі не використовувалися. Автор висловлює щиру подяку співробітникам вищевказаних підрозділів за участь у спільних дослідженнях та публікаціях.. Автор самостійно розробив програму дослідження, визначив його мету і завдання, методологічні засади та методичні підходи до їх вирішення, здійснив збирання первинної документації та її аналіз, розробив програми відповідних соціологічних досліджень, провів експертизу оцінки інформаційного та іншого необхідного матеріалу. Самостійно розробив концептуальні підходи до побудови в державі системи військово-медичної освіти, функціонально-організаційну структуру навчального закладу нового для військової медицини типу - Української військово-медичної академії. Наукові здобутки автора стали основою для створення системи військово-медичної освіти, що відповідає вимогам державної Військової доктрини, принципам побудови систем військової і медичної освіти та міжнародним стандартам. Аналіз і узагальнення результатів, статистичне опрацювання матеріалу, оформлення дисертаційної роботи та автореферату здійснені автором особисто.

Під науковим керівництвом і за безпосередньої участі автора розроблені освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми, навчальні плани, робочі програми навчальних дисциплін та навчально-методичне забезпечення системи підготовки військових лікарів (1993-2001 рр.).

Апробація роботи. Матеріали дисертаційної роботи доповідалися і обговорювалися на Першій науково-практичній конференції “Актуальні проблеми військової медицини” (м. Київ, 1995 р.); Ювілейній науково-практичній конференції, присвяченій 240 річчю заснування Київського військового госпіталю “Современные аспекты военной медицины” (м. Київ, 1995 р.); науково-практичній конференції “Проблеми військової охорони здоров'я і шляхи її реформування (військово-медична освіта та наука в Україні)” (м. Київ, 1998 р.); науково-методичній конференції “Сучасні проблеми підготовки фахівців у вищих медичних та фармацевтичних закладах освіти I-IV рівнів акредитації МОЗ України” (м. Тернопіль, 1999 р.); науково-практичній конференції “Проблеми військової охорони здоров'я і шляхи її реформування” (м. Київ, 1998 р.); Міжнародній конференції спеціалістів “Вплив багатонаціональних місій збройних сил НАТО на організацію охорони здоров'я” (м. Київ, 2000 р.); науково-методичній конференції “Проблеми підготовки медичних та фармацевтичних кадрів в Україні” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); Міжнародній конференції “Управління ресурсами охорони здоров'я” (м. Київ, 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна-НАТО: стратегічне партнерство” (м. Луцьк, 2001 р.); науково-практичній конференції “Проблеми військової охорони здоров`я” (м. Київ, 2002 р.); Ювілейній науково-практичній конференції “Воєнно-наукове супроводження процесів реформування, розвитку та застосування Збройних Сил України (10 років наукового пошуку ЦНДІ ЗС України)” (м. Київ, 2002 р.) та на Апробаційній раді “Соціальна медицина” Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 37 наукових праць, з них 15 - одноосібних. 23 статті надруковані у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, 9 статей наукового та науково-методичного характеру опубліковано у наукових виданнях Міністерства оборони України.

Обсяг і структура дисертації. Робота викладена на 290 сторінках машинописного тексту, складається з вступу, 9 розділів власних досліджень, заключення, висновків і додатків, ілюстрована 28 таблицями і 21 рисунком. Список використаної літератури містить 331 джерело (287 вітчизняних, в тому числі країн СНД та 43 зарубіжних авторів).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Програма, обсяг та методи дослідження. Аналіз світового досвіду та відповідних інформаційних відомостей свідчить про очевидну взаємозалежність між підготовкою та професійним формуванням військово-медичних кадрів і вагомими обставинами соціального, медичного, економічного та психологічного порядку, зокрема конкретними завданнями і чисельністю Збройних Сил, традиціями підготовки військових і медичних кадрів у кожній державі. Саме в цій площині розглядаються стан військово-медичної освіти в Україні і зарубіжних країнах, виявляється невирішеність питань, характерних також для нашої держави, з'ясовуються можливі шляхи використання зарубіжного досвіду для створення й удосконалення власної системи військово-медичної освіти.

Дослідження проводились на базі військових кафедр цивільних медичних навчальних закладів, успадкованих від Радянської армії, Військово-медичного відділення при УДМУ, Української військово-медичної академії, кафедр екстремальної і військової медицини вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів.

Досягнення заданої мети потребувало створення спеціальної програми (рис. 1), характерною ознакою якої було базування на сучасних фундаменталь-

них положеннях соціальної медицини як науки, з одночасним критичним співставленням матеріалів власних досліджень і особистих науково-практичних розробок з проблем поданої до захисту праці, а також використання досвіду науковців, праці яких стосувалися досліджуваних в даній роботі різноаспектних питань.

Об`єктом дослідження стало існуюче, на час здобуття Україною незалежності, становище з підготовкою і формуванням кадрових ресурсів військової медицини.

В якості предмету дослідження виступали військово-медичні кадрові ресурси, зміст військово-медичної освіти, стан здоров`я абітурієнтів і слухачів УВМА, їх медичне забезпечення.

На всіх етапах дослідження використовувався статистичний метод. Розрахунки необхідної кількості спостережень вираховувались за загальновідомими методами. При необхідності статистичний метод інтегрувався з іншими, що сприяло отриманню репрезентативних результатів.

Результати дослідження та їх обговорення. Обгрунтована необхідність розгляду процесу створення національної системи військово-медичної освіти і науки (ВМОН) в поетапному варіанті. Перший характеризується підготовкою і практичним створенням системи. До його складових належали: усвідомлення необхідності створення в Україні власної системи ВМОН; розробка і затвердження концепції системи; опрацювання шляхів реалізації концепції та практичної побудови системи ВМОН; створення організаційного ядра Військово-медичного відділення при Українському державному медичному університеті ім. О.О. Богомольця (ВМВ при УДМУ); опрацювання штату ВМВ, методик і технології навчально-педагогічного процесу, навчальних планів і програм підготовки слухачів; затвердження і, як завершення етапу, - введення в дію штату Військово-медичного відділення (рис. 2). Другим етапом створення і становлення системи ВМОН вважається практичне її функціонування у вигляді ВМВ при УДМУ. Провідною проблемою, яка була успішно вирішена на той час, стало відкриття вищого військово-медичного навчального закладу і початок його функціонування, практичне впровадження теоретично опрацьованих оригінальних технологій навчального процесу, перманентне удосконалення організації функціонування системи.

Третій етап - це початок організаційного експерименту, що тривав майже 10 років і був пов'язаний з функціонуванням системи ВМОН, її реформуванням і перетворенням на єдиний навчально-науковий центр військової медицини в державі - Українську військово-медичну академію. Пріоритетними напрямами діяльності в цьому часовому періоді були: опрацювання організаційно-штатної структури і принципів функціонування УВМА та її закладів; проведення комплексу заходів щодо практичного переходу системи ВМОН на функціонування в новій структурі у вигляді Української військово-медичної академії. Одночасно була створена єдина система підготовки лікарів з екстремальної та військової медицини, здійснювалося формування у вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладах відповідних кафедр.

Четвертим етапом розвитку системи військово-медичної освіти і науки стало різноаспектне становлення УВМА, подальший її розвиток за обставинами, що складалися. Суттєвими завданнями цього періоду були опрацювання принципів функціонування Академії в існуючій специфічній її структурі та подальший пошук шляхів удосконалення всієї системи військово-медичної освіти і науки в державі. Завершенням зазначеного терміну є створення Української військово-медичної академії, яка в заданій організаційній структурі функціонує (рис. 3), набуваючи подальшого розвитку.

На сучасному етапі формування системи військово-медичної освіти і науки найбільш актуальними питаннями залишаються вибір оптимальних варіантів управління навчальною і науково-технічною діяльністю у медичній службі ЗС України та найбільш доцільних схем організаційно-функціональної структури національної системи військово-медичної освіти і науки.

Підготовка військово-медичних фахівців здійснюється відповідно до державних стандартів освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями, прийнятими в державі, тобто: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст і магістр.

Стосовно військово-медичної служби була розроблена власна концепція побудови системи військово-медичної освіти. Вона передбачала:

- обов`язкову військову підготовку всіх лікарів, однак атестація їх в офіцерський склад здійснювалася лише на добровільних засадах;

- інтегрування в загальнодержавну систему медичної освіти з максимальним використанням її можливостей та врахуванням її вимог до якості підготовки спеціалістів, орієнтованих на світові стандарти;

- максимальне дотримання вимог головного замовника - військово-медичної служби до рівня підготовки військово-медичних кадрів;

- спільне навчання студентів на етапі загальнолікарської базової освіти, подальшу диференціацією на військових лікарів кадрових і запасу лише на етапі спеціалізації в інтернатурі при вищих медичних навчальних закладах;

- створення вищого військово-медичного навчального закладу нового типу з науковим центром;

- безперервність і етапність підготовки військово-медичних фахівців.

Результати дослідження обгрунтовано засвідчили необхідність підготовки військово-лікарських кадрів для військово-медичної служби шляхом етапного принципу, тобто: додипломної та післядипломної освіти. Додипломний етап здійснювався на кафедрах екстремальної і військової медицини вищих медичних навчальних закладів Міністерства охорони здоров'я і передбачав оволодіння студентами, інтернами і курсантами знаннями з питань організації медичного забезпечення населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу і з військової та військово-медичної підготовки за програмою офіцерів медичної служби запасу. Стосовно післядипломної освіти військових лікарів, то особливої пріоритетності за цих умов набуває насамперед первинна спеціалізація, яка здійснюється в Українській військово-медичній академії. Це потребувало розробки і використання комплексу відповідних освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм, навчальних планів та програм, формування механізмів їх впровадження.

Науково-практичний досвід означеного підходу виявився плідним і дозволив зокрема, обгрунтувати, що оптимальною формою підготовки військових лікарів є магістратура з терміном навчання 2-3 роки (в залежності від спеціалізації).

Концептуальна модель вищої військово-медичної освіти представлена на рис. 4.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Концептуальна модель вищої військово-медичної освіти

Аналіз процесів медичного забезпечення Збройних Сил України у військовій ланці виявив гостру потребу у військово-медичних фахівцях, які за рівнем своїх кваліфікаційних можливостей характеризувалися спроможністю замінити частину військових лікарів на первинних посадах, зокрема у військових підрозділах невеликої чисельності або за інших обставин.

Для створення системи підготовки зазначених фахівців опрацьований стандартизований комплекс матеріалів з навчально-методичного забезпечення на єдиній для системи військово-медичної освіти методологічній та методичній базі.

Результати практичної діяльності і проведених експертних перевірок підтвердили правильність означеного медико-організаційного експерименту.

Опрацьована в роботі цілісна принципова структурно-логічна схема підготовки військово-медичних фахівців Збройних Сил України представлена на рис. 5.

Рис. 5. Принципова структурно-логічна схема підготовки військово-медичних фахівців Збройних Сил України

На останньому етапі формування системи військово-медичної науки вибір оптимального варіанту управління науковою і науково-технічною діяльністю у медичній службі Збройних Сил України та найбільш доцільної схеми функціональної структури науково-організаційної і науково-дослідної підсистеми національної системи військово-медичної освіти і науки вирішувались як управлінське завдання. Тому весь комплекс заходів з наукової і науково-технічної діяльності, а також робота наукових підрозділів військово-медичної служби нами розглядались як управлінська ситуація (операція діяльності).

Схематично процес роботи керівників науковою і науково-технічною діяльністю у військовій медицині представляється таким чином: внутрішні та зовнішні умови формують управлінську ситуацію, а інформація каналами прямого і зворотного зв'язку надходить до керівників відповідного рівня управління. Після аналізу інформації суб'єктом управління послідовно відпрацьовуються всі складові першої фази управління - прийняття управлінського рішення (усвідомлення ситуації, визначення проблем, розробка варіантів рішень, вибір оптимального варіанту, затвердження і реалізація рішень), в результаті чого визначаються мета, зміст і методи впливу на сили і засоби, які беруть участь у створенні наукової і науково-технічної продукції.

Прийняте рішення конкретизується певною програмою дій, яка визначає терміни і межі дій, коло виконавців, методи здійснення намічених заходів і результати, які повинні бути досягнуті. Реалізація прийнятого управлінського рішення в конкретних умовах призводить до нової управлінської ситуації і нового циклу процесу управління. Таким чином, в організаційному аспекті вироблення і реалізація рішень при оперативному управлінні представляє собою сукупність закономірно послідовних етапів, між якими існують складні прямі і зворотні зв'язки.

Порівняльний аналіз організаційно-функціональної структури відповідних існуючих підрозділів управління в інших країнах дозволив виявити найбільш доцільні форми організації наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі Збройних Сил України на даному етапі розвитку вітчизняної військової медицини.

На основі структурно-функціонального аналізу існуючої організаційно-штатної структури військово-медичних закладів і установ проведено дослідження і розроблена найбільш оптимальна для держави система військово-медичної науки (рис.6).

При цьому враховувалися:

- проблеми та недоліки, виявлені у процесі аналізу наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі ЗС України з часу їх створення;

- рівень організації і координації наукових досліджень в інтересах забезпечення реалізації основних напрямків розвитку вітчизняної військової медицини;

- якість планування наукової і науково-технічної діяльності та контролю за його виконанням;

-відповідність наукових досліджень, організаційно-штатної структури наукових підрозділів і колективів профілю та покладеним завданням;

- рівень організації підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та відповідність обсягу науково-дослідних робіт вимогам до рівня акредитації.

Цикл функціонування управління вищезазначеної системи включає етапи прогнозування, планування, організації, контролю і наукового аналізу, що узгоджується з загальними принципами процесу управління науковою і науково-технічною діяльністю у медичній службі Збройних Сил України.

Всі суб'єкти військово-медичної науки тісно взаємодіють між собою, що дозволяє усувати дублювання у плануванні науково-дослідних робіт, раціонально використовувати наукові ресурси і дослідницьку базу, - таким чином виникає цільовий системний ефект.

Сформована і впроваджена науково-організаційна і науково-дослідна підсистема через визначений механізм причинно-наслідкових зв'язків суб'єкту і об'єкту управління забезпечує функціонування національної системи військово-медичної освіти і науки з високим кінцевим результатом. Сукупність усіх видів ресурсів підсистеми складає потенціал національної системи військово-медичної освіти і науки як її здатність виконувати свої функції в сучасних специфічних умовах. Цільовий ефект всієї системи досягається тим, що при “витрачанні” потенціалу певна його частина обов'язково “реалізовуватиметься” цільовим чином.

Оптимізація процесу управління і організації військово-медичних досліджень зумовили можливість визначити завдання нового сформованого функціонального підрозділу науково-організаційної і науково-дослідної підсистеми національної системи військово-медичної освіти і науки - Наукового центру (військової медицини) УВМА. Його завданнями були:

- узагальнення вихідних даних для планування наукової і науково-технічної діяльності у військово-медичній службі;

- організація та керівництво розробкою нормативної документації з питань організації наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі Збройних Сил України;

- координація та контроль за плануванням наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі;

- виконання разом з кафедрами запланованих науково-дослідних (дослідно-конструкторських) робіт;

- організація розробки та узгодження пропозицій до довгострокового плану наукової і науково-технічної діяльності у ЗС України, розробка і узгодження перспективного та річного планів наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі;

- узагальнення пропозицій від ГВМУ МО України до щорічного Державного оборонного замовлення на виконання науково-дослідних робіт у частині науково-технічної програми розвитку засобів медичного забезпечення;

- проведення аналізу наукової і науково-технічної діяльності закладів та установ військово-медичної служби і розробка заходів щодо підвищення її якості та ефективності;

- методичне керівництво підготовкою і атестацією науково-педагогічних та наукових кадрів у медичній службі ЗС України;

- організація та проведення наукових конференцій, семінарів у галузі військової медицини, а також участі її співробітників у подібних заходах інших міністерств і відомств;

- створення та ведення банку даних щодо наукового потенціалу та підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у медичній службі ЗС України, розробка заходів щодо його нарощування та ефективного використання;

- організація взаємодії медичної служби та інших суб'єктів військової наукової та науково-технічної діяльності, а також на міжвідомчому і міждержавному рівнях;

- участь в інформаційно-аналітичному забезпеченні наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі;

- участь в організації підготовки і видання наукових праць співробітниками медичної служби;

- облік винаходів і раціоналізаторських пропозицій в галузі військової медицини;

- узагальнення досвіду організації і результатів науково-дослідної діяльності в інтересах військової медицини, формування щоквартального інформаційно-аналітичного збірника;

- підготовка та подання звітів про результати наукової і науково-технічної діяльності у медичній службі Збройних Сил України.

З метою комплектування Академії повноцінним у військово-професійному відношенні контингентом за нашою участю проведені комплексні обстеження абітурієнтів факультету підготовки лікарів для Збройних Сил Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця та кандидатів у слухачі УВМА, які засвідчили більш високі показники (рис. 7) серед кандидатів в слухачі порівняно з абітурієнтами.

Рис. 7. Розподіл слухачів та абітурієнтів при вступі за результатами психофізіологічного обстеження (%)

Примітки:

Р1 рекомендується в першу чергу (повністю відповідає вимогам спеціальності) - перша група професійної придатності;

Р2 рекомендується в другу чергу (відповідає вимогам спеціальності) - друга група професійної придатності;

Р3 рекомендується при відсутності інших кандидатів (частково відповідає вимогам спеціальності) - третя група професійної придатності;

НР не рекомендується (не відповідає вимогам спеціальності).

Специфічними особливостями навчання в академії є інформативна насиченість навчального процесу, що значно перевищує таку в традиційних вищих навчальних закладах. Значне денне, тижневе, річне навантаження в періоді розвитку концепції диференційованого навчання визначає рівень складності навчального процесу, обумовлюючи перенапруження психофізіологічних функцій та розвиток відхилень сомато-психічного здоров'я. Комплексну оцінку здоров'я проводили за результатами звернень слухачів академії у військові лікувально-профілактичні заклади та поглиблених медичних обстежень з оцінкою групи здоров'я (321 особа різних років навчання). Результати оцінки стану здоров`я за показниками фізичного розвитку слухачів за період 1994-2000 рр. приведені в табл. 1.

Таблиця 1

Розподіл слухачів по групам здоров'я за роки спостереження (%)

Рік	Показники	Слухачі	Всі слухачі
		1 року	2 року	3 року
1994	Здорові	89,1±0,2	84,7±0,1	78,6±0,2	84,1±0,2
	Практично здорові	10,9±0,2	12,4±0,1	14,6±0,2	12,6±0,2
	Потребують систематичного нагляду	-	2,9±0,1	6,8±0,2	3,3±0,2
	Всього	100	100	100	100
1996	Здорові	87,8±0,1	84,8±0,2	79,4±0,2	84,0±0,2
	Практично здорові	12,2±0,1	12,7±0,2	17,6±0,2	14,2±0,2
	Потребують систематичного нагляду	-	2,6±0,2	3,0±0,2	1,8±0,1
	Всього	100	100	100	100
1998	Здорові	93,7±0,2	84,7±0,1	81,6±0,2	86,6±0,2
	Практично здорові	6,3±0,2	14,5±0,1	15,7±0,2	12,1±0,2
	Потребують систематичного нагляду	-	0,8±0,1	2,7±0,2	1,3±0,1
	Всього	100	100	100	100
2000	Здорові	83,7±0,2	80,7±0,1	74,5±0,1	79,6±0,1
	Практично здорові	16,3±0,2	17,2±0,1	21,6±0,1	18,3±0,1
	Потребують систематичного нагляду	-	2,1±0,1	3,9±0,1	2,1±0,1
	Всього	100	100	100	100
В середньому за 1994 -2000	Здорові	88,5±0,1	83,7±0,1	78,5±0,2	83,6±0,1
	Практично здорові	11,5±0,1	14,2±0,1	17,3±0,2	14,3±0,1
	Потребують систематичного нагляду	-	2,1±0,1	4,2±0,2	2,1±0,1
	Всього	100	100	100	100

Слухачі з хорошим рівнем фізичного розвитку, зокрема витривалості складали в середньому за 7 років 85,9 %, середнім - 13,95 %, недостатнім 0,06 %.

При цьому за період спостереження (7 років) відзначалось неухильне зростання рівня фізичного розвитку від першого до третього, тобто останнього року навчання.

У вищезазначеній площині проаналізована захворюваність за даними первинних звернень до військових лікувально-профілактичних закладів за 1994-2000 рр. з урахуванням віку і строку служби слухачів (табл. 2).

Таблиця 2

Рівні захворюваності слухачів за даними первинних звернень за 1994-2000 рр. (‰)

Класи хвороб	Слухачі (за роками навчання)	Всього
	1-го року	2-го року	3-го року
І	39,4	31,8	26,5	32,56
ІІ	0,3	0,6	0,3	0,4
ІІІ	0	0,2	0,2	0,13
IV	0,2	0,2	0,2	0,2
V	0,2	0,1	0,2	0,16
VI	20,7	17,9	31,3	23,3
VII	13,4	16,2	19,8	16,46
VIII	333,7	274,7	228,9	279,04
IX	17,8	24,3	19,6	20,56
X	4,6	3,2	2,8	3,53
XI	11,8	7,6	10,2	9,86
XII	16,3	9,2	14,7	13,4
XIII	3,2	4,6	2,8	3,53
XIV	-	-	-	-
XV	0,6	1,2	0,3	0,7
I-XV	462,2	391,8	357,8	403,9

Виявилося, що рівень загальної захворюваності усіх слухачів складав 11860,26‰ (тут і далі рівні загальної захворюваності по ІХ класу вказані без хвороб зубів). Захворюваність слухачів 1 року 462,20,88‰ була вірогідно вищою від захворюваності слухачів 3 року служби (357,81‰), що спонукало до розробки та запровадження інтегральної технології реабілітації зазначених контингентів, яка передбачала:

1) інтегральну оцінку здоров'я (особливості системогенезу ХНІЗ, психосоматичного стану ризик-факторів, способу життя);

2) планування реабілітаційних заходів (пріоритетності, системності, органності, часові терміни, обсяги та якості стандарту);

3) контроль реабілітаційного стандарту (адекватність, повнота, достатність, послідовність, технологічна дисципліна, системність, економічність);

4) оцінка ефективності (за медичними, спеціальними, технологічними, економічними критеріями).

Таким чином, обгрунтування системи підготовки кадрових ресурсів військової медицини потребувало створення принципів спеціалізованого управління з подальшим його удосконаленням відповідними заходами, постійного цілеспрямованого розвитку в зв'язку зі складністю і полігранністю навчально-наукових проблем, які вирішувалися терміново або в більш віддалені строки. Системний характер цілей і різноаспектність завдань вимагали адекватного принципового підходу, який забезпечував би сприяння трансформації від одного якісного стану в інший, більш ефективний. В цьому контексті при обгрунтуванні наведеної системи підготовки кадрових ресурсів військової медицини ми виходили з певного привнесення принципу єдності функції структури в організацію провідних її базових властивостей (внутрішніх і зовнішніх). Під внутрішніми властивостями ми розглядали гарантованість системи, яка забезпечувала обов'язковість виконання завдань за призначенням, відзначалась модифікованістю, тобто спроможністю внесення можливих змін з метою стабілізації гарантованості, та достатньо зрозумілою. На нашу думку, наведені характерні особливості досягаються свідомим введенням в систему властивостей, формуючих її за рахунок оптимально підібраних стабілізуючих компонентів, які впливали б на внутрішні взаємозв'язки та їх логіку і сприяюче діяли б у напрямку виконання завдань в горизонтальних і вертикальних площинах у досить складних сучасних умовах спілкування. Наведені властивості максимально повинні узгоджуватися з зовнішніми характеристиками запропонованої системи та вельми важливими ознаками, які доцільно визначити в якості забезпечуючих керованість, стійкість і спостережливість.

ВИСНОВКИ

В роботі вирішена актуальна наукова та освітянська проблема - науково-обгрунтована, розроблена і впроваджена система військово-медичної освіти, яка повною мірою забезпечує потреби Збройних Сил та інших військових формувань України у висококваліфікованих військово-медичних фахівцях для кадру і запасу з урахуванням перспектив розвитку Військової організації держави - переходу до комплектування збройних формувань на професійній основі.

1. Встановлено, що в умовах розпаду СРСР та наступного перехідного періоду розвитку суспільства виявилась практично повна відсутність системи кадрового, освітнього і наукового забезпечення медичної служби Збройних Сил України, що не задовольняло однієї з головних потреб обороноздатності держави. Наведене диктувало необхідність обгрунтованої розробки концепції становлення військово-медичної освіти і науки, в основу якої покладався б системно-комплексний підхід до її розбудови за умови максимального урахування соціальних, медичних, економічних і психологічних чинників, їх кореспондування з окремими положеннями Військової доктрини, темпами та направленістю реформування галузі, її військово-медичної служби.

2. В результаті реалізації комплексно-цільової програми, кінцевою метою якої було наукове обгрунтування підготовки кадрових ресурсів військової медицини в країні, основними здобутками стали теоретичні узагальнення та нові різноаспектні вирішення наукових завдань щодо підготовки і удосконалення військових медичних фахівців шляхом покінцевого створення Української військово-медичної академії і системи забезпечення її функціонально-структурної діяльності. Отримані за майже десятилітній період існування академії різнобічні позитивні результати засвідчили правильність створеної концепції, опрацьованих стандартів військово-медичної освіти та механізмів їх реалізації.

3. Упровадження системи підготовки кадрових ресурсів військової медицини дозволило досягти визначено-оптимального рівня навчання і виховання військово-медичних спеціалістів, підготовки науково-педагогічних кадрів та проведення наукових досліджень на потребу військової медицини як в мирний, так і воєнний час. Водночас система забезпечує конвергованість сертифіката на право самостійної лікарської практики і до певної міри гарантує працевлаштування військових лікарів в цивільній медицині після звільнення їх із Збройних Сил. Разом з тим, на основі результатів медико-соціологічних досліджень визначені основні причини, що стримували на початку 90-х років військових лікарів (підготовлених, або працюючих за межами країни) відносно служби в Українському війську. Серед них провідні місця займали побутові проблеми, різнобічні мотиваційні чинники соціального і економічного змісту, зниження почуття приналежності до України як своєї Батьківщини. Наведені закономірності сприяли визначенню, розробці і частковій реалізації комплексу заходів щодо удосконалення системи підготовки і виховання медичних працівників, які б сприяли їх становленню як фахівців з високим ступенем патріотизму і громадської свідомості.

4. Обгрунтована і втілена в практику функціонально-організаційна структура якісно нового військово-медичного закладу - Української військово-медичної академії як спеціального державного медичного закладу післядипломної освіти у системі військової освіти. На відміну від подібних навчальних структур збройних сил інших держав, створення УВМА дозволило об`єднати близькі за профілем навчальний і науковий заклади та госпіталі силових міністерств і відомств в інтегровану навчально-науково-клінічну структуру, що забезпечує універсальність підготовки лікарів для кадру Міністерства Оборони та інших військових формувань України.

5. Доведена доцільність варіабельності змісту військово-медичної освіти у відповідності до різних видів медичної діяльності, в залежності від напрямків та етапів надання медичної допомоги військовослужбовцям в сучасних соціально-економічних умовах, що сприяло її інтеграції в загальнодержавну систему підготовки медичних кадрів. Це досягалося використанням п`яти основних організаційних і функціональних компонентів: навчальні підрозділи - відповідні факультети і комплекс кафедр військово-медичного профілю, науковий центр військової медицини, а також управління і підрозділи забезпечення та обслуговування. Базовими навчальними підрозділами були два факультети: один з них призначався для підготовки військових лікарів і був близький за своїми завданнями до інтернатури (резидентури) вищих медичних навчальних закладів, другий - для перепідготовки і підвищення кваліфікації військово-медичних кадрів.

6. Розроблені класифікація, стандарти, в тому числі перелік та кваліфікаційні характеристики посад військово-медичних фахівців, аргументовані принципи побудови і структура функціонально-організаційних підсистем підготовки військових лікарів, провізорів різних спеціальностей, а також офіцерів запасу і молодших спеціалістів медичної служби Збройних Сил. Запропоновані принципи і організація підготовки військово-медичних фахівців стали основою для визначення їх основних завдань, обов`язків, прав і відповідальності та підгрунтям для формування системи контролю за обсягом та якістю підготовки медичних кадрів Збройних Сил України. Це дозволило збільшити обсяг навчального часу в порівнянні з даними по інтернатурі МОЗ України основних спеціалізацій системи військово-медичної освіти (хірургія, терапія, загальна практика - сімейна медицина, гігієна, фармація) в 1,23-1,52 рази.

7. Доведено, що за захворюваністю серед слухачів і військовослужбовців Української військово-медичної академії перше рангове місце займають хвороби органів дихання (279,04‰), друге - інфекційні та паразитарні хвороби (32,56‰), третє - хвороби нервової системи та органів чуття (23,3‰). Хоча фізичний розвиток слухачів за період навчання достовірно покращувався, комплексне тестування абітурієнтів і слухачів академії свідчило про недостатню ефективність їх професійного відбору, ці дані можуть бути використані як критерії функціонування системи військово-медичної освіти при розробці комплексу заходів по її удосконаленню і функціонування в умовах формування професійних Збройних Сил в державі, свідчення необхідності використання відносно окремих контингентів комплексів інтегральної реабілітації та щорічного контролю її ефективності за соціальними, медичними, психологічними і економічними критеріями.

8. Отримані результати стали підставою для розробки на принципах системності концепції військово-медичної освіти і її структурно-функціональної моделі, нових підходів до організації підготовки військово-медичних спеціалістів і наукових кадрів вищої кваліфікації, створення адекватних навчально-наукових структур, що дозволило науково обгрунтувати, розробити і впровадити нову систему підготовки кадрових ресурсів військової медицини в державі. Ефективність запропонованої системи доведена поліпшенням кількісних і якісних показників безперервної підготовки медичних фахівців в навчальних закладах різних рівнів, з поглибленим вивченням фундаментальних, загальномедичних та фахових військових дисциплін, що сприяло формуванню в країні контингенту якісно нових медичних спеціалістів Збройних Сил, які наближаються до вимог сучасних міжнародних стандартів.

...