Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАЛУЧЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ВРЕГУЛЮВАННЯ ВОЄННИХ КОНФЛІКТІВ (1992-2002 рр.)

Спеціальність 20.02.22 - військова історія

ЛУНИК Олег Орестович

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України.

Науковий керівник -	доктор історичних наук, доцент Литвин Сергій Харитонович, Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України, начальник кафедри історії.
Офіційні опоненти:	доктор економічних наук, професор, академік НАН України Пирожков Сергій Іванович, Ради національної безпеки і оборони України, заступник Секретаря, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, директор;
	кандидат історичних наук Пилявець Ростислав Іванович, Національна академія оборони України, заступник начальника кафедри історії війн та воєнного мистецтва.
Провідна установа -	Інститут історії України НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться 21 травня 2003 р. о 14 годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України (03049, м. Київ-49, Повітрофлотський пр-кт, 28).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, м. Київ-49, Повітрофлотський пр-кт, 28)

Автореферат розісланий 19 квітня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Корнієнко В. В.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Війни та конфлікти були одвічними супутниками людства. За його історію їх відбулося близько 15 тис., в яких загинуло, померло від голоду й епідемій понад 3,6 млрд. чол. У мирі та злагоді людство прожило не більше 300 років Див.: Перепелица Г. Н. Военно-политический конфликт. Проблемы теории и социальной практики / Нац. ин-т. страт. исслед. - Киев, 1996. - Рус. - Деп. в ГНТБ Украины 12.10.1996 г., №2410 - Ук96. - С. 12; Философский энциклопедический словарь / Гл. ред.: Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов. - М.: Сов. энциклопедия, 1983. - С. 88.. Зазначене є свідченням потужного впливу цих явищ на суспільний розвиток. Останні десятиріччя виявили конфлікти, які відрізняються від своєї “традиційної” форми - війни. Постала проблема усвідомлення сутності воєнних конфліктів.

Врегулювання воєнних конфліктів, які в сучасних умовах набули багатопланового, комплексного характеру, обумовлюється не тільки міркуваннями гуманності. Надзвичайні конфліктні ситуації антропогенного походження становлять особливу загрозу миру й діють дестабілізуюче на соціально-економічне та політичне становище сусідніх країн і цілих регіонів. Воєнним конфліктам постбіполярної доби притаманна динамічність, яка супроводжується масовою загибеллю та стражданнями цивільних осіб, швидкою ескалацією гуманітарних потреб і вимагає мобілізації значних фінансових ресурсів, що істотно послаблює обсяги міжнародної допомоги на цілі розвитку. Зважаючи на це, науковий аналіз результатів діяльності Збройних Сил України (ЗСУ) у складі міжнародних структур і вироблення пропозицій щодо її вдосконалення набувають особливого значення у міждержавних відносинах. Необхідність проведення дослідження на дану тему також зумовлено відсутністю у вітчизняній історіографії спеціального узагальнення, теоретичного обґрунтування та систематизації досвіду Збройних Сил України у контексті врегулювання конфліктів.

Захист національних інтересів України у воєнній сфері покладається на Воєнну організацію держави та її головну складову - Збройні Сили України, що мають гарантувати запобігання виникнення та врегулювання воєнних конфліктів. За міждержавними домовленостями Україна, як член Організації Об'єднаних Націй, використовує свою армію для надання допомоги іншим країнам.

Участь у миротворчих акціях ООН - пріоритет зовнішньої політики України ще з 1992 р. За десять років більше 20 тис. представників України взяли участь у 19 миротворчих операціях та місіях в Анголі, Афганістані, Боснії і Герцеговині, Гватемалі, Грузії, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії та Ерітреї, Македонії, Косово, Південному Лівані, Придністров'ї, Сьєрра-Леоне, Таджикистані, Хорватії. З них більше 16 тис. чол. представляли Збройні Сили нашої держави. А станом на 1 січня 2003 р., за даними Міністерства оборони України, миротворчу місію в 9 країнах виконують 1355 військовослужбовців Збройних Сил України Ильченко А. Интернационал по имени “КОСБАТ” // Еженедельник “2000”. - 2003. - 17-23 января..

Глибоке та всебічне вивчення визначеної теми сприятиме розвитку національної воєнної історії та її складової - історії миротворчості. Дослідження місця та ролі Збройних Сил України у формуванні та розвитку системи національної безпеки, вивчення аспектів участі армії України в зовнішньополітичній діяльності й формуванні позитивного іміджу нашої держави - важливі питання сьогодення.

Дисертантом сформульоване наукове завдання роботи - визначити передумови та закономірності щодо формування системи залучення Збройних Сил України до попередження, запобігання, вирішення й подолання наслідків воєнних конфліктів і кризових ситуацій, виявити взаємозв'язок між участю підрозділів української армії у миротворчій діяльності та набуттям авторитету України у світі, розробити рекомендації щодо характеру участі українських миротворчих контингентів і персоналу у заходах світової спільноти щодо збереження та відновлення миру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою комплексної наукової програми Національної академії оборони України дослідження історії Збройних Сил України. Базовою для підготовки та подання дисертаційної роботи є науково-дослідна робота “Узагальнення досвіду воєнних конфліктів сучасності” (шифр “Намет-2”), де дисертантом виконано розділ “Основні тенденції розвитку збройної боротьби в сучасних умовах” і підрозділ “Війна в Югославії 1999 року”. збройний воєнний мир україна

Метою дослідження є відтворення цілісної картини формування системи залучення Збройних Сил України до запобігання, вирішення та подолання наслідків воєнних конфліктів протягом 1992-2002 рр., узагальнення досвіду створення та діяльності українських миротворчих підрозділів і вироблення наукових рекомендацій щодо їхнього застосування.

Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:

охарактеризувати стан наукової розробки та джерельної бази теми дисертації;

виявити історичні передумови щодо залучення миротворчих підрозділів Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів і кризових ситуацій;

проаналізувати розвиток законодавчої бази у міжнародно-правовому середовищі та нормативні основи участі українського миротворчого контингенту та персоналу у міжнародних миротворчих операціях (ММО);

з'ясувати еволюцію концептуальних та організаційних засад залучення Збройних Сил України до процесу усунення порушень і загрози миру в міжнародно-інституціональному вимірі;

показати характер, особливості, специфіку та узагальнити досвід проведення миротворчих операцій підрозділами Збройних Сил України;

визначити практичні рекомендації щодо проведення операцій миротворчими підрозділами;

обґрунтувати перспективи співробітництва ЗС України з міжнародними організаціями у процесі врегулювання воєнних конфліктів сучасності.

Об'єкт дослідження - діяльність багатонаціональних сил, до складу яких входять підрозділи Збройних Сил України, у галузі підтримання міжнародного миру та безпеки на сучасному етапі.

Предметом є формування системи залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів та кризових ситуацій у 1992-2002 рр.

Хронологічні межі. Вибір нижньої межі зумовлено початком діяльності (липень 1992 р.) першого українського миротворчого контингенту (240-й окремий спеціальний батальйон) в м. Сараєво (Боснія і Герцеговина). Верхня межа (2002 р.) обумовлена даним часом.

Дисертант виходить із необхідності багатомірного комплексного підходу до визначення методів дослідження участі Збройних Сил України у врегулюванні воєнних конфліктів. Методологічною основою дослідження при цьому став системний підхід, що дозволив з'ясувати комплексне бачення еволюції миротворчої діяльності як сукупності елементів структури, їх взаємозв'язків і загальних принципів організації, виявити вплив властивостей окремих частин системи залучення Збройних Сил нашої держави на процес мирного вирішення кризових ситуацій, встановити властивості системи застосування українських військових підрозділів до подолання воєнних конфліктів і визначити оптимальний режим її функціонування.

Структурно-функціональний аналіз, як один із принципів системного дослідження, застосований автором для визначення структурних елементів воєнного конфлікту, їх специфічних рис та функцій, аналізу особливостей їх взаємозв'язку.

З допомогою порівняльно-історичного методу виявлено загальні та особливі риси залучення українських підрозділів до операцій підтримання та відновлення миру. Застосування порівняльно-співставної форми цього методу дозволило виявити природу конфліктів різного походження. Історико-типологічна форма даного методу дозволила структурувати та систематизувати відмінності воєнних конфліктів, до врегулювання яких залучені Збройні Сили України. Історико-генетична форма допомогла пояснити подібність способів врегулювання конфліктів спільністю причин їх виникнення.

Контент-аналіз використовувався в роботі з документами ООН, ОБСЄ, НАТО для з'ясування ступеня співробітництва із міжнародними структурами.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі застосування зазначених методів дисертантом отримані наступні наукові результати.

1. Вперше здійснено систематизацію існуючої історіографії та джерельної бази дослідження.

2. З'ясовано, що формування системи залучення українських підрозділів до врегулювання воєнних конфліктів в 1992-2002 рр. було досягнуто із врахуванням досвіду еволюції міжнародних дій та заходів багатонаціональних сил у сфері підтримання миру у нормативно-правовому й інституційному аспектах, що дає змогу встановити відповідність створеної системи вимогам, які визначені світовим співтовариством.

3. Доведено, що підвищення ефективності процесу залучення українських миротворчих контингентів до вирішення воєнних конфліктів забезпечується виділенням специфіки дій у кожному з трьох основних якісних станів розвитку конфлікту: ескалації, кульмінації та деескалації.

4. Визначено, що для ефективної оцінки воєнних конфліктів доцільно застосовувати вироблений у дослідженні комплексний, багатоаспектний, диференційований підхід, що дозволяє враховувати кількісні й якісні характеристики конфліктів, форми та способи їхнього врегулювання.

5. Розроблено підходи до визначення критеріїв рівня інтенсивності залучення українського миротворчого контингенту та персоналу до врегулювання воєнних конфліктів залежно від характеру воєнно-політичних цілей та рівня напруженості бойових дій протиборчих сторін.

6. Удосконалено систематизацію миротворчих операцій за участю України, набуло подальшого розвитку прогнозування кількісного та якісного залучення Збройних Сил України до миротворчих заходів.

Науково-практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали дисертації, її положення та висновки можуть бути використані:

як теоретичні засади при розробці концепцій національної безпеки, а також конкретних практичних рекомендацій і проектів щодо запобігання та врегулювання воєнних конфліктів за участю України;

для уточнення участі України у міжнародних місіях врегулювання воєнних конфліктів та кризових ситуацій;

на етапах підготовки миротворчих підрозділів;

під час організації та проведення заходів, спрямованих на ознайомлення особового складу ЗСУ з бойовим досвідом, набутим українськими підрозділами в умовах врегулювання воєнних конфліктів;

у навчальному процесі Національної академії оборони України (НАОУ) при вивченні дисциплін “Сучасні локальні війни та збройні конфлікти” та “Миротворча діяльність Збройних Сил України”.

Особистий внесок здобувача. Нові результати дисертації отримані здобувачем особисто. В роботі, що написана у співавторстві (“Складові підготовки компонентів Воєнної організації України до врегулювання воєнних конфліктів”), особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні рекомендацій посадовим особам миротворчих підрозділів ЗСУ щодо етапів підготовки миротворчого контингенту.

Апробація результатів дисертації. Теоретико-методологічні положення були апробовані у виступі дисертанта на міжнародній науково-практичній конференції “Локальні війни та збройні конфлікти сучасності: проблеми теорії та практики” (м. Київ, 12 грудня 2002 р.). Результати досліджень, що включені у дисертацію, були використані у навчальному процесі, на заняттях із гуманітарної підготовки у НАОУ. Основні висновки дисертації автор доповідав на засіданнях кафедри історії Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України (ВГІ НАОУ).

Структура дисертації підпорядкована меті й завданням дослідження. В її основу покладено принципи проблемно-хронологічного викладу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків (обсяг тексту основної частини дисертації 179 с.), списку використаних джерел (32 с., 690 найменувань), трьох додатків (25 с.). Загальний обсяг дисертації 238 с.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, хронологічні рамки, методологічну основу, з'ясовано наукову новизну та практичне значення дисертації, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” визначено, що в історіографії проблеми дослідження мають місце декілька рівнів.

Перший - традиційний рівень. Він представлений працями відомих політологів, теоретиків проблем війни та миру З. Бжезінського, Д. Волкогонова, Дж. Джоулвена, Г. Кіссенджера, Дж. Кеннана, Дж. Мак-Конелла, Дж. Робертсона, Х. Солани, С. Хантінгтона та інших. Їм притаманна поліфонія парадигм “політичного реалізму” і “неореалізму”, “лібералізму” і “модернізму”, яка виокремлює воєнно-силовий аспект міждержавних відносин та, водночас, oстаточно не заперечує вплив національних цінностей, інтересів і цілей.

Другий рівень репрезентований самостійним напрямом досліджень конфліктів - полемологією, що отримав розвиток у 80-90-х роках ХХ ст. Вагомий внесок у доробок цього напряму здійснили французькі вчені, зокрема Гастон Бутуль (засновник Французького інституту полемології) та науковці з Інституту дослідження ненасильницьких відносин у конфліктах. До провідних полемологічних наукових центрів належать Інститут дослідження міжнародного миру в Осло (Норвегія), Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (Швеція), Товариство дослідників проблем миру та конфліктів при Гамбургському університеті (Німеччина), Центр аналізу конфліктів у Кентському університеті (Великобританія), Центр дослідження миру та конфліктів у Копенгагському університеті (Данія), Центр дослідження соціальних конфліктів (Нідерланди), Центр міжнародної інформації та досліджень миру і конфліктів (Іспанія). Інтенсивно формується й російська полемологічна школа. До неї належать провідні фахівці А. Абашидзе, О. Арбатов, С. Благоволін, Є. Кожокін, Є. Рогов, В. Тішков, Л. Фітуні, а також дослідники Інституту воєнної історії Міністерства оборони Російської Федерації під керівництвом В. Золотарьова Россия (СССР) в локальных войнах и вооруженных конфликтах второй половины XX века / Под ред. В. А. Золотарева. - М.: Кучково поле , 2000. - 576 с., спеціалісти Центру воєнно-стратегічних досліджень ГШ Збройних Сил РФ та Інституту політичного та воєнного аналізу Росії Ю. Морозов, В. Глушков, О. Шаравін Морозов Ю. В., Глушков В. В., Шаравин А. А. Балканы сегодня и завтра: военно-политические аспекты миротворчества. - М.: ЗАО “Институт политического и военного анализа”, 2001. - 376 с., керівник Центру по вивченню сучасної балканської кризи Інституту слав'янознавстсва Російської Академії Наук О. Гуськова Див.: Гуськова Е. Ю. Вооруженные конфликты на территории бывшей Югославии (хроника собы-тий). - М.: ИНИОН,1998. - 156 с.; Гуськова Е. Ю. История югославского кризиса (1990-2000). - М.: Русское право/Русский Национальный Фонд, 2001. - 720 с.; Гуськова Е. Ю. Урегулирование на Балканах: От Бриони до Дейтона (мирные планы 1991-1995). - М.: ИНИОН,1998. - 68 с., російські дослідники теорії воєнних конфліктів В. Баринькін, Д. Гордієнко, С. Шинєв Див.: Барынькин В. М. Оценка эффективности мер по разрешению военных конфликтов на ранних фазах их развития // Военная мысль. - 1996. - № 1. - С. 2-8; Гордиенко Д. В. Информационное противоборство в военном конфликте // Право и политика. - 2000. - № 10. - С. 74-81; Шинев С. Б. Философско-социологический анализ локальных военных конфликтов современности: Автореф. дис. … канд. филос. наук: 09.00.08 / ВПА. - М., 1985. - 194 с..

У нашій державі дослідженням проблем врегулювання конфліктів займаються потужні наукові центри - Національний інститут проблем міжнародної безпеки та Національний інститут стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України. Полемологічний напрям досліджень в Україні представляють В. Бруз, О. Гончаренко, В. Косевцов, Г. Костенко, В. Кохно, Е. Лисицин, С. Пирожков, Г. Перепелиця та інші. Дисертантом застосовані підходи щодо типології та класифікації воєнних конфліктів, до врегулювання яких залучені Збройні Сили України, які запропоновані дослідником Г. Перепелицею і з урахуванням результатів досліджень Г. Костенка Луник О. О. Типологія та класифікація воєнних конфліктів до врегулювання яких залучена Воєнна організація України // Збірник наукових праць ВГІ НАОУ. - 2002. - № 5 (30). - С. 36-48..

Третій рівень становлять праці, об'єктом яких є процес становлення та розвитку воєнної політики України. Найбільший інтерес серед них представляють публікації керівників військового відомства України, які були і залишаються безпосередніми учасниками прийняття воєнно-політичних рішень щодо застосування Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів: В. Гудима, О. Затинайка, О. Кузьмука, М. Пальчука, В. Радецького, В. Собкова, В. Шкідченка. Продовжуючи огляд літератури з проблематики миротворчої діяльності ЗСУ, слід зазначити, що окремі дані зустрічаються в політологічних дослідженнях, але ці джерела використовують інформацію в стислому вигляді й тільки ілюструють ті чи інші положення або висновки робіт. Однак немає відкритих праць, котрі б давали узагальнений аналіз миротворчої діяльності ЗСУ періоду 1992-2002 рр., висвітлювали процес творення системи військового співробітництва. Окремі аспекти проблеми дослідження висвітлені у роботах О. Пулима, М. Рибака, В. Смолянюка, В. Телелима, В. Толубка, М. Цюрупи. Правові засади застосування ЗСУ у вирішенні міжнародних криз та конфліктів викладені у працях А. Капта, М. Карпенка, В. Нікітюка.

Джерельну базу дослідження становлять документи вищих державних органів управління, політичного та військового керівництва України, які висвітлюють заходи щодо участі ЗС України у розвитку світової та регіональної системи безпеки, міжнародного військового співробітництва, застосування підрозділів Збройних Сил України в процесі врегулювання воєнних конфліктів. Автор відпрацював численні справи галузевого Державного архіву Міністерства оборони України, поточних архівів Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗС України, Головного управління кадрової політики та Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України. Широко використані матеріали глобальних та регіональних інформаційних мереж, а саме документи сайтів Президента України (http://www.kuchma.gov.ua), Верховної Ради України (http://www.rada. gov.ua), Кабінету міністрів України (http://www.kmu.gov.ua), Міністерства оборони України (http://www.mil.gov.ua), автоматизованої системи управління повсякденною діяльністю військ Міністерства оборони України “Дніпро” (http://www.dod. ua/novini/md.htm), Ради національної безпеки й оборони України (http://www.rainbow.gov.ua), Національного інституту проблем міжнародної безпеки (http:http://www.niisp.gov.ua), Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України (http://www.niss.gov.ua/welcom.htm), інформаційного центру Міністерства юстиції України (http://www.informjust.kiev. ua/index.html), Центру інформації та документації НАТО в Україні (http://www. nato.int), наукової програми НАТО “Співпраця вчених-науковців задля миру та прогресу” (http://www.nato.int/science). Важливим джерелом інформації є документи ООН по миротворчим операціям, до яких є доступ на сайті ООН (http://www.un.org). В якості джерел дисертантом використані офіційні видання державних інституцій, матеріали центральних друкованих органів Міністерства оборони України, військових округів (оперативних командувань).

Таким чином аналіз історіографії, архівних та інформаційних джерел, що стосуються нашого дослідження, дає підстави стверджувати, що функція врегулювання воєнних конфліктів була й залишається однією із визначальних у діяльності ЗС України. Оскільки цей аспект функціонування ЗС України на даному етапі не знайшов належного висвітлення, то, опираючись на досягнення попередників та наявну джерельну базу, дисертантом зроблено спробу вирішити це завдання.

У другому розділі “Передумови становлення системи залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів” дисертант виявив такі історичні передумови: перша - масштабні зміни геополітичного контексту та протидія глобальним проблемам людства; друга - створення у міжнародно-правовому середовищі концептуальних і нормативних основ врегулювання воєнних конфліктів, розвиток законодавчої бази залучення Збройних Сил України до міжнародної миротворчої діяльності; третя - діяльність міжнародних організацій щодо збереження та відновлення миру і безпеки у поєднанні з організаційно-штатною структурою, рівнем підготовки та забезпечення Збройних Сил України для успішного вирішення завдань по врегулюванню воєнних конфліктів Луник О. О. Передумови залучення Воєнної організації України до врегулювання воєнних конфліктів // Збірник наукових праць ВГІ НАОУ. - 2002. - № 4 (29). - С. 19. .

У першому підрозділі “Зміни геополітичного контексту та вирішення проблем глобальної безпеки” показано, що розпад біполярної системи світу ознаменував припинення глобальної конфронтації між двома воєнними блоками. Зміна геополітичного контексту в світі зумовила суттєві зрушення у традиційних підходах до ролі й місця воєнної складової як одного з найважливіших державних інститутів, у міждержавних відносинах, у дослідженні воєнних конфліктів та їх гуманітарно-правових аспектів, а також спричинила пожвавлення дискусії навколо взаємозв'язку та співвідношення основоположних принципів державного суверенітету й дотримання прав людини. Еволюція міжнародної системи протягом 90-х років ХХ ст. відбувалася без належного узгодження інтересів її елементів, внаслідок чого ті механізми саморегуляції, що були створені, виявилися неефективними. Побудова нової системи передбачала використання різних методів і засобів. Характерною рисою світового розвитку є інтенсифікація транснаціональних процесів, що відбуваються в матеріальній і духовній сферах життя суспільства. За цих умов усе більшу увагу привертають глобальні проблеми, які, торкаючись людства в цілому і кожної держави зокрема, концентрують у собі протиріччя суспільного розвитку на межі третього тисячоліття. Враховуючи всі зазначені фактори, а також геополітичну ситуацію в Європі (кількість жертв воєнних конфліктів з 1990 р. зросла в шість разів), Україна зобов'язана приймати активну участь у міжнародній миротворчій діяльності й у майбутньому. Це дозволить підтримувати стан воєнної безпеки на належному рівні, використовувати механізми колективної безпеки з метою забезпечення власних національних інтересів, ширше взаємодіяти з міжнародними організаціями та окремими державами при вирішенні широкого кола економічних, політичних і військових питань. Подальше розширення участі ЗСУ в миротворчій діяльності диктується вимогами сьогодення.

У другому підрозділі “Розвиток нормативно-правової бази участі українського миротворчого контингенту та персоналу в міжнародних миротворчих операціях” визначено, що для з'ясування досконалості правової бази врегулювання воєнних конфліктів важливим є аналіз нормативних актів ООН, інших міжнародних організацій. Зазначено, що миротворчі операції відбуваються у різних середовищах всього спектру воєнних конфліктів. Залежно від виду конфлікту та специфічної ситуації, миротворці зобов'язані керуватися нормами внутрішнього права країни перебування та країни-відправника, прав людини, положень і мандатів регіональних організацій, угод про статус сил, міжнародного гуманітарного та інших галузей права.

Історію формування законодавства України для участі в діяльності по підтриманню чи відновленню міжнародного миру і безпеки доцільно виокремити у два етапи: перший (липень 1992 р. - квітень 1999 р.), коли безпосередня діяльність українських підрозділів у врегулюванні воєнних конфліктів регулювалася лише Постановами Верховної Ради та Кабінету Міністрів України; другий (з квітня 1999 р.) - після прийняття Верховною Радою та підписання Президентом Закону України “Про участь України в міжнародних миротворчих операціях” Литвин С. Х., Луник О. О. Складові підготовки компонентів Воєнної організації України до врегулювання воєнних конфліктів // Збірник наукових праць ВГІ НАОУ. - 2002. - № 6 (31). - С. 14-21.. Досліджені нормативні документи встановлюють правові засади участі України в міжнародній миротворчій діяльності, загальні принципи і порядок формування українського миротворчого контингенту та персоналу, організацію підготовки й забезпечення їхньої участі в процесі збереження чи відновлення міжнародного миру. Сформована міжнародно-правова база, сучасні соціально-політичні засади проведення міжнародних миротворчих операцій створюють основу для морально-політичної та психологічної впевненості вояків у справедливості своїх дій, ефективного проведення операцій, порозуміння між миротворцями та протиборчими силами, місцевим населенням у зонах кризового врегулювання.

У третьому підрозділі “Еволюція концептуальних та організаційних засад застосування українських миротворчих підрозділів до врегулювання воєнних конфліктів” з'ясовано, що до процесу забезпечення й підтримання миру в світі сьогодні залучаються міжнародні та регіональні організації, воєнно-політичні блоки та багатонаціональні коаліції, окремі держави та приватні особи.

Значну роль відіграють міжнародні та регіональні організації, які являють собою об'єднання держав на спільних принципах і дозволяють використовувати широкі можливості щодо вироблення рішень та практичного втілення миротворчої діяльності. Нинішня структура міжнародних організацій, їхня роль в миротворчій діяльності закріпилися історично протягом десятків років об'єднавчих зусиль, конструктивного діалогу та впровадження в життя спільних рішень.

Наша держава надає важливого значення проблемі посилення можливостей швидкого реагування ООН на кризові ситуації, розвитку механізмів, які б кардинально поліпшили здатність ООН на швидке реагування. У лютому 1994 р. Україна задекларувала свою готовність брати участь в Системі резервних угод ООН (механізм, згідно з яким окремі військові підрозділи країн, зарахованих до Системи резервних угод, перебувають у готовності на своїй території і за запитом Секретаріату ООН та після ухвалення відповідного рішення, згідно з діючим у країні законодавством, надсилаються до тієї чи іншої місії ООН). З того часу Україна зарахована до складу країн-учасниць зазначеного механізму.

У сучасному геополітичному і міжнародно-правовому середовищі сформувалися нові тенденції щодо розвитку миротворчості. Головною є зміна пріоритетів миротворчої діяльності. Особливого значення набуває геополітичний аспект її здійснення. Територія виникнення локальних конфліктів стає плацдармом для реалізації стратегічних цілей різних акторів міжнародних відносин. Відбуваються зрушення геостратегічного характеру, які вносять істотні корективи до організації європейського та світового порядку. В інституціональному вимірі проведення миротворчих операцій має опиратись на інтернаціональні структури системи міжнародної безпеки, передусім на ООН, для якої миротворчість була й залишається пріоритетним напрямом діяльності. Для виконання своєї місії ООН має міцні правові підвалини, моральний авторитет та достатні матеріально-фінансові ресурси. Водночас слід пам'ятати, що ООН не має власних військових формувань і покладається на добру волю країн-учасників.

До здійснення миротворчих акцій все частіше залучаються інші регіональні структури, серед яких лідирує НАТО. Прийняття нової Концепції діяльності НАТО 1999 р. пов'язане з переорієнтацією Альянсу на запобігання ескалації конфліктів, на активне антикризове врегулювання небезпечних ситуацій, на використання миротворчості для підвищення своєї ролі у міжнародних відносинах. Однак залишаються проблеми - спроможність ефективно функціонувати в умовах розширення блоку, взаємодія з іншими міжнародними структурами. Для країн СНД не вирішеним залишається поширення статусу операцій під проводом ООН на внутрішні для СНД конфлікти. Найбільш проблемним питанням у інституціональному вимірі залишається створення багатонаціональних формувань, призначених для здійснення миротворчих функцій у повному обсязі Луник О. О. Основи застосування Збройних Сил України у врегулюванні воєнних конфліктів // Збірник наукових праць ВГІ НАОУ. - 2003. - № 1 (32). - С. 36-44..

У третьому розділі “Застосування підрозділів Збройних Сил України у миротворчій діяльності” висвітлюється безпосередня участь підрозділів ЗСУ у миротворчих операціях ООН та акціях регіональних організацій. У першому підрозділі цього розділу “Участь Збройних Сил України в миротворчих місіях Організації Об'єднаних Націй” висвітлено основні віхи миротворчої діяльності України у миротворчих операціях ООН. Верховна Рада України 3 липня 1992 р. прийняла рішення взяти участь у миротворчих операціях сил ООН і доручила Міністерству оборони України виділити батальйон чисельністю до 420 військовослужбовців із складу ЗСУ. Його було створено на базі штатної структури одного із підрозділів мотострілецької дивізії 6-ої танкової армії, яка дислокувалася у м. Дніпропетровську (командувач - генерал-майор В. Шкідченко). До складу підрозділу (батальйону) увійшли 67 офіцерів та прапорщиків, 345 солдатів і сержантів, які об'єднувались у дві спеціальні мобільні роти і радіолокаційний взвод В Югославию уходит специальный батальон // Народна армія. - 1992. - 11 июля.. 15 липня 1992 р. до столиці Боснії і Герцеговини прибула оперативна група у складі 38 осіб, яку очолив генерал-майор В. Гудим, а 240-й осб прибув 29 липня 1992 р. З 20 грудня 1995 р. ООН передала НАТО повноваження щодо миротворчих операцій і надала Альянсові мандат на втілення військових аспектів Паризької мирної угоди НАТО (Організація Північноатлантичного договору): Довідник. - К.: Молодь, 1999. - С. 129.. На початку 1996 р. на землі колишньої Югославії виконували миротворчі завдання чотири підрозділи ЗСУ. У Боснії і Герцеговині - це 240-й осб, чисельністю 500 чоловік, який входив до складу багатонаціональних сил втілення мирних Дейтонських домовленостей, у Східній Славонії - дві вертолітні ескадрильї (транспортна та бойова), 150 та 125 військовослужбовців відповідно і 70-а окрема танкова рота із 160 військовослужбовцями у складі 11 танків Т-72, які входили до складу миротворчих сил ООН.

У вересні 1995 р. Генеральний Секретар ООН Бутрос Галі звернувся до уряду України з проханням про надання інженерно-мостового підрозділу ЗСУ для участі у миротворчій операції ООН в Анголі з метою надання допомоги конфліктуючим сторонам у відновленні миру Гаврилов В., Шатков С. Современные проблемы миротворчества в Африке // Зарубежное военное обозрение. - 2000. - № 8. - С. 2-12.

Миротворческие операции ООН в 2002 году // Зарубежное военное обозрение. - 2002. - № 3. - С. 15-16. . З кінці січня 1996 р. український підрозділ діяв у складі Контрольної місії ООН у Анголі.

У травні 2000 р. РБ ООН звернулася до державного керівництва України з пропозицією увійти до складу місії ООН в Демократичній Республіці Конго і миротворчого контингенту Тимчасових сил ООН у Лівані, куди були направлені підрозділи ЗС України. Станом на 1 січня 2003 р. Україна брала участь у дев'яти миротворчих заходах ООН. За цим показником наша держава займає восьме місце серед країн-членів ООН і перше серед європейських країн. Україна набула реноме держави-миротворця, котра спроможна оперативно вирішувати складні та відповідальні завдання, а її миротворча діяльність стала дійовим чинником підвищення авторитету на міжнародній арені, одним з важливих факторів розширення співпраці з іншими країнами.

У другому підрозділі “Діяльність Збройних Сил України в акціях регіональних організацій із встановлення та підтримання миру” визначено, що практична участь ЗС України в миротворчій діяльності НАТО є новим видом участі нашої держави в миротворчій діяльності, яка була започаткована в 1995 р. На підставі мандату РБ ООН керівництво НАТО створило багатонаціональні Сили втілення військових аспектів Паризької мирної угоди (ІФОР). Розгортання основних сил розпочалося після прий-няття Резолюції РБ ООН № 1031 від 15 грудня 1995 р., яка надавала повноваження на виконання місії та остаточного ухвалення Північноатлантичною Радою оперативного плану. Логічним продовженням активної позиції України у розв'язанні югославської кризи 1991-1995 рр., її внеску в миротворчі зусилля стало рішення українського уряду щодо участі контингенту в миротворчій операції багатонаціональних сил, яка сприяла остаточному врегулюванню конфлікту на території Боснії і Герцеговини. У складі ІФОР 240-й осб продовжував виконувати завдання у м. Сараєво.

Згідно із Резолюцією РБ ООН № 1088 від 12 грудня 1996 р. Стабілізаційні сили (СФОР) отримали повноваження втілювати військові аспекти мирної угоди як правонаступники ІФОР. Відбулося 14 ротацій особового складу українського батальйону. Після схвалення у 1999 р. Північноатлантичною Радою НАТО змін до плану операції відбулося скорочення складу сил, зміна їхньої структури для зменшення загальних витрат на операцію. Командуванням багатонаціональних сил було прийнято рішення про відправку 240-го осб в Україну. 30 листопада 1999 р. остання група особового складу батальйону прибула на Батьківщину Яременко Ю. Прощавай, Босніє! // Військо України. - 2000. - № 1-2. - С. 15..

16 липня 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон України, яким схвалила Указ Президента України щодо направлення миротворчого контингенту чисельністю до 800 військовослужбовців ЗС України для участі країни у міжнародній миротворчій операції у Косово Про схвалення Указу Президента України “Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія”. В редакції Закону України від 16 липня 1999 року № 1006 -XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 41. - Ст. 376.

Ильченко А. Интернационал по имени “КОСБАТ” // Еженедельник “2000”. - 2003. - 17-23 января. . Українська рота прибула у Косово 19 листопада 1999 р.

З липня 2000 р. підрозділ Збройних Сил України представляє нашу державу у складі українсько-польського батальйону багатонаціональних сил КФОР. Із середини грудня 2002 р. 92-га окрема аеромобільна рота та 11-й окремий інженерно-саперний взвод чисельністю 149 осіб виконує миротворчі завдання у складі інтернаціонального бельгійсько-люксембургсько-румунсько-українського батальйону. Його офіційна скорочена назва БЕЛУКРОКОС.

Основною формою співробітництва України та ОБСЄ в галузі врегулювання конфліктів на терені СНД є її участь у Місіях спостереження ОБСЄ у зонах конфліктів (Грузія, Нагірний Карабах). Разом із Росією наша держава взяла на себе зобов'язання посередника у врегулюванні Придністровського конфлікту та гаранта безпеки сторін.

Досвід застосування Збройних Сил України у миротворчій діяльності свідчить, що така участь є окремим завданням воєнно-політичного характеру і вимагає від особового складу Збройних Сил України специфічної підготовки (політичної, правової, мовної, психологічної тощо), готовності до виконання не властивих для військовослужбовців функцій, що обумовлені мандатом ООН, відповідного рівня оперативної й технічної підготовки, який передбачав би оволодіння штабними процедурами, технікою і, можливо, зброєю інших держав, що беруть участь в міжнародній миротворчій діяльності.

У висновках формулюються підсумки дослідження, основні з яких виносяться на захист.

У дисертації наведені теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні передумов і закономірностей щодо формування системи залучення Збройних Сил України до попередження, запобігання, вирішення й подолання наслідків воєнних конфліктів і кризових ситуацій, виявлено взаємозв'язок між участю підрозділів української армії у миротворчій діяльності та набуттям авторитету України у світі, розроблено рекомендації щодо характеру участі українських миротворчих контингентів та персоналу у заходах світової спільноти щодо збереження та відновленню миру, яке має суттєве значення для подальшого розвитку Збройних Сил держави. Відсутність аналогічних рішень робить результати досліджень пріоритетними.

Узагальнені результати дослідження полягають у наступному.

1. На основі проведеного аналізу історіографії, архівних та інформаційних джерел щодо процесу залучення ЗС України до врегулювання воєнних конфліктів сучасності, дисертант стверджує, що вони не носять комплексного, цілісного характеру, присвячені дослідженню лише окремих аспектів теми, мають нерідко поверхневий характер і містять іноді суперечливі положення та висновки, в яких ігнорується глибинне історичне підґрунтя сучасних процесів. Слід вказати на відсутність спроб аналізу правових основ врегулювання воєнних конфліктів підрозділами української армії в рамках ООН, ОБСЄ, НАТО.

2. Дисертантом визначені історичні передумови щодо становлення системи залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів, які забезпечили входження України до світової системи збереження миру:

масштабні зміни геополітичного контексту та протидія глобальним проблемам людства;

створення у міжнародно-правовому середовищі концептуальних і нормативних основ врегулювання воєнних конфліктів, розвиток законодавчої бази залучення ЗС України до міжнародної миротворчої діяльності;

діяльність міжнародних організацій щодо збереження та відновлення миру і безпеки у поєднанні з організаційно-штатною структурою, рівнем підготовки та забезпечення ЗС України для успішного вирішення завдань по врегулюванню воєнних конфліктів.

3. Наявні міжнародно-правові, соціально-політичні та моральні засади проведення міжнародних миротворчих операцій створюють підґрунтя для морально-політичної та психологічної впевненості вояків у справедливості своїх дій, є основою для ефективного проведення операцій, послаблення конфліктних відносин між миротворцями та протиборчими силами, місцевим населенням у зоні конфлікту. Одночасно, зміни, що відбуваються у структурі сучасних воєнних конфліктів, потребують адекватних, термінових змін правового середовища для забезпечення ефективного відновлення порушеного балансу миру.

4. На основі використаного автором методологічного підходу, який одночасно поєднує історичні та конкретно-соціологічні аспекти, створена цілісна сукупність поглядів на розвиток системи застосування ЗС України до подолання воєнних конфліктів сучасності. Запропонована провідна ідея полягає у використанні системного підходу в його структурному, типологічному, функціональному, нормативному, прогностичному аспектах, що у свою чергу дозволяє отримати глибоке та цілісне уявлення про досліджуване явище, його статичний і динамічний стан.

5. Вивчення досвіду залучення миротворчих контингентів та персоналу України до участі у виконанні миротворчих завдань дає підстави дисертанту стверджувати, що:

відбуваються суттєві зміни у формах та методах проведення миротворчих операцій (перевага надається операціям встановлення миру);

при врегулюванні регіональних конфліктів повноваження ООН передаються воєнно-політичному союзу або державі-лідеру;

створюються коаліційні угруповання військ з метою вирішення миротворчих завдань;

здійснюється вплив миротворчої діяльності на трансформацію положень воєнних доктрин з метою уточнення завдань збройних сил;

миротворчість виступає каталізатором розвитку співпраці держав у воєнній сфері;

співробітництво у сфері миротворчої діяльності підвищує імідж нашої держави на міжнародному рівні, дозволяє ознайомитися з досвідом інших держав у галузі реформування збройних сил, набути досвіду спільних дій з силами НАТО та партнерів при плануванні, організації, реалізації та всебічному забезпеченні миротворчих операцій, сприяє підготовці підрозділів та окремих фахівців Збройних Сил України як за кордоном, так і в Україні за спільною програмою, залучає до післявоєнного устрою країн, де українські миротворці беруть участь у врегулюванні воєнних конфліктів.

Зміст дослідження дає підстави дисертанту сформулювати практичні рекомендації.

1. Для успішного застосування ЗС України у врегулюванні воєнних конфліктів до особового складу повинні бути висунуті наступні вимоги щодо:

специфічної підготовки відповідного рівня (політичної, правової, мовної, психологічної тощо) для проведення конкретної операції;

готовності до виконання не властивих для військовослужбовців функцій, що обумовлені мандатом ООН;

спроможності приймати рішення та діяти у нештатних ситуаціях і непередбачуваних обставинах під час виконання своїх обов'язків;

відповідності рівня оперативної, технічної підготовки та сумісності, який передбачав би оволодіння штабними процедурами, технікою і, можливо, зброєю армій інших держав, які беруть участь у міжнародних миротворчих операціях і місіях.

2. Участь ЗС України в миротворчих операціях потребує зосередження зусиль на:

удосконаленні відповідної законодавчої та нормативно-правової бази взаємодії підрозділів Збройних Сил України з іншими військовими формуваннями у врегулюванні воєнних конфліктів, розв'язанні суперечностей між розширенням участі України у міжнародній миротворчій діяльності та відставанням у забезпеченні правових і воєнно-теоретичних основ такої діяльності, стандартизації й уніфікації правових основ миротворчої діяльності в державах, збройні сили яких беруть участь у миротворчих операціях;

створенні цілісної ефективної системи підготовки миротворчих підрозділів ЗСУ (завчасна підготовка повинна здійснюватися у місцях постійної дислокації планово із залученням до військових навчань, а не безпосередньо перед відправленням до району виконання завдань на базі окремо визначених частин);

здійсненні диференційованої підготовки миротворчих підрозділів до дій в особливих географічних умовах (гірських, пустельних, тропічних тощо) із врахуванням специфічних кліматичних умов перебування контингентів та персоналу - високі температури з контрастними перепадами протягом доби, а також відсутність якісної питної води й складна санітарно-епідеміологічна обстановка району розташування;

забезпеченні потужного рівня соціального захисту військового й цивільного персоналу ЗС України, які залучаються до виконання завдань у миротворчих операціях та членів їхніх сімей, через неухильне виконання прийнятих законів.

3. Важливим напрямом удосконалення системи залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів повинно стати науково-аналітичне супроводження миротворчої діяльності, основні завдання якого включають:

уточнення понятійного апарату теорії миротворчої діяльності Збройних Сил України;

оцінку воєнно-політичних і воєнно-стратегічних умов участі Збройних Сил нашої держави у міжнародних миротворчих операціях;

визначення показників і критеріїв ефективності підготовки й застосування формувань Збройних Сил держави у міжнародних миротворчих операціях;

розроблення відповідних методик щодо оцінки ефективності цієї діяльності;

дослідження ефективності підготовки та застосування формувань Збройних Сил України у міжнародних миротворчих операціях за наявним досвідом і в прогнозованих умовах, визначення пріоритетних напрямів і конкретних шляхів підвищення цієї ефективності.

4. З метою реалізації викладених завдань дисертант пропонує:

по-перше, розпочати відкриту наукову дискусію серед вчених-фахівців воєнної науки, історії, філософії, політології, права, інших галузей щодо змісту понять і визначення термінів воєнної науки, воєнної історії. Ареною цієї дискусії може стати науково-популярне видання “Воєнна історія”, а також наукові конференції та семінари;

по-друге, назріла нагальна потреба у створенні комісії за участю провідних воєнних істориків, а також фахівців воєнної науки, політологів, філософів, юристів, мовознавців для вироблення єдиного понятійного апарату воєнно-історичної науки. Результатом її роботи має стати створення фундаментального словника воєнних та воєнно-історичних термінів. У подальшому Українським інститутом воєнної історії, за активної участі Національної академії наук України, варто підготувати воєнно-історичний енциклопедичний словник і розпочати роботу над воєнно-історичною енциклопедією;

по-третє, важливим напрямом діяльності фахівців воєнно-історичної науки є лобіювання в державних органах влади ідеї про створення Українського інституту воєнної історії на правах державної науково-дослідної установи.

5. Перспективними напрямами подальших досліджень дисертант вважає:

розвиток положень воєнного мистецтва щодо проведення міжнародних миротворчих операцій та залучення до них Збройних Сил України;

наукове обґрунтування воєнної термінології у галузі врегулювання воєнних конфліктів;

вивчення наукових доробок військових фахівців на зміст міжнародних миротворчих операцій, узгодження їх з поглядами військових фахівців інших держав;

координація зусиль у галузі міжнародної миротворчої діяльності;

систематичне узагальнення досвіду інших держав щодо організації та проведення міжнародних миротворчих операцій і місій у різних регіонах світу.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Луник О. О. Передумови залучення Воєнної організації України до врегулювання воєнних конфліктів // Збірник наукових праць Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України. - 2002. - № 4 (29). - С. 18-28.

2. Луник О. О. Типологія та класифікація воєнних конфліктів до врегулювання яких залучена Воєнна організація України // Збірник наукових праць Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України. - 2002. - № 5 (30). - С. 36-48.

3. Литвин С. Х., Луник О. О. Складові підготовки компонентів Воєнної організації України до врегулювання воєнних конфліктів // Збірник наукових праць Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України. - 2002. - № 6 (31). - С. 14-21.

4. Луник О. О. Основи застосування Збройних Сил України у врегулюванні воєнних конфліктів // Збірник наукових праць Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України. - 2003. - № 1 (32). - С. 36-44.



АНОТАЦІЯ

Луник О. О. Формування системи залучення Збройних Сил України до врегулювання воєнних конфліктів (1992-2002 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національна академія оборони України. - Київ, 2003.

У дисертації досліджується становлення системи застосування Збройних Сил України до запобігання виникненню, врегулювання або створення умов для врегулювання, надання допомоги у подоланні наслідків воєнних конфліктів і кризових ситуацій у 1992-2002 рр., місце та роль Збройних Cил нашої держави у миротворчій діяльності України, участь українських миротворчих контингентів і персоналу у міжнародних миротворчих операціях під егідою ООН, у складі багатонаціональних сил. Вперше здійснено систематизацію наявної історіографічної та джерельної бази дослідження. З'ясовано, що формування системи залучення українських підрозділів до врегулювання воєнних конфліктів було досягнуто на основі врахування досвіду еволюції міжнародних дій та заходів багатонаціональних сил у сфері підтримання миру та безпеки у нормативно-правовому й інституційному аспектах, що дає змогу встановити відповідність створеної системи вимогам, які визначені світовим співтовариством.

Автором у хронологічній послідовності висвітлюються дії підрозділів Збройних Cил України у миротворчих операціях та місіях під час врегулювання воєнних конфліктів. Матеріали дослідження узагальнюють досвід і здобутки миротворчих зусиль України та її Збройних Сил.

Ключові слова: Збройні Cили України, воєнні конфлікти, миротворчість.



АННОТАЦИЯ

Луник О. О. Формирование системы привлечения Вооруженных Сил Украины к урегулированию военных конфликтов (1992-2002 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. - Национальная академия обороны Украины. - Киев, 2003.

В диссертации исследуется становление системы привлечения Вооруженных Сил Украины к урегулированию военных конфликтов и кризисных ситуаций в 1992-2002 гг., место и роль Вооруженных Сил нашего государства в миротворческой деятельности Украины, участие украинских миротворческих контингентов и персонала в международных миротворческих операциях под эгидой ООН, в составе многонациональных сил.

В диссертационной работе осуществлена систематизация существующей историографической и источниковедческой базы проблемы исследования. Показано, что формирование системы привлечения украинских подразделений к урегулированию военных конфликтов было достигнуто на основе учета опыта эволюции международных действий и мероприятий многонациональных сил в сфере поддержания мира и безопасности в нормативно-правовом и институциональном аспектах, что дает возможность установить соответствие созданной системы требованиям, определенным мировым сообществом.

...