Застосування ракетних військ і артилерії в особливих умовах за досвідом локальних війнах і збройних конфліктів кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Dissertation on gaining of scientific degree of candidate of history sciences after speciality 20.02.22 - military history. - the national academy of defensive of ukraine. - kiev, 2004.

On the basis of analysis of the published documents and statistical materials in dissertation the process of application of rocket troops and artillery in the conditions of the горно-лесісто-deserted locality after experience of battle actions in Afghanistan, Tadgicistani, Chechnya and in. is explored

keywords: war, shooting war, forms and methods of the armed fight, rocket troops and artillery, ob`ecti defeats, tactic.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виходячи з бойового досвіду, у всіх збройних зіткненнях, що відбувалися чи відбуваються останнім часом, особисту роль беруть участь практично усі види і роди збройних сил воюючих сторін. Однак головну роль визначали, як правило, загальновійськові з'єднання сухопутних військ. При цьому, успіх у бойових діях залежав від уміння і можливості однієї зі сторін нанести іншій, максимально можливого ураження в живій силі і техніці.

Як свідчить досвід локальних війн, основна роль при виконанні цієї задачі приділялася засобам вогневої поразки, значне місце серед яких належало ракетним військам і артилерії (РВіА). Однак, вітчизняна воєнно-історична наука, за винятком останніх років, питанням ведення бойових дій у локальних війнах, у тому числі бойовому застосуванню РВіА в них, приділяла недостатньо уваги. Досвід бойових дій у статутних документах не закріплений, хоча війська мають у цьому велику потребу у зв'язку з задачами, які стоять перед ними, щодо підготовки та ведення збройної боротьби.

Виходячи з цього з огляду на реальність виникнення збройних зіткнень як поблизу кордонів України, так і безпосередньо на її території, досвід бойового застосування ракетних військ і артилерії у військових конфліктах є необхідним для нас у сучасних умовах. Таким чином, актуальність теми з урахуванням вищевикладеного визначається: зростаючою імовірністю виникнення локальних війн і збройних конфліктів; вимогою керівних документів щодо підготовки військ до ведення бойових дій у них; відсутністю досліджень і рекомендацій стосовно бойового застосування ракетних військ і артилерії при веденні військами оборони і наступу в гірсько-пустельній місцевості в умовах локальної війни; необхідністю урахування практичного досвіду бойового застосування артилерії в локальних війнах останніх років; потребою штабів і військ у практичних рекомендаціях з організації бойових дій артилерійських частин і підрозділів в умовах локальних війн.

Науковим обґрунтуванням доцільності проведення дослідження стала відсутність в Україні спеціальних праць з цієї тематики, де був би узагальнений досвід застосування РВіА в локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ - початку ХХІ ст., та необхідність врахування цього досвіду в бойовій і оперативній підготовці військ у сучасних умовах, тощо.

Об'єктом наукового вивчення стали воєнні конфлікти кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Предмет дослідження - ракетні війська і артилерія та їх застосування в цих конфліктах.

Зв`язок роботи з науковими програмами, темами та планами. Дисертація виконана згідно плану та програмам науково-дослідної роботи з історії воєнного мистецтва, що здійснюється кафедрою гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля та відповідно до наукових заходів Національної академії оборони України.

Мета роботи: на основі аналізу опублікованих документів та матеріалів архівів, а також спеціальної літератури висвітлити процес застосування та розвитку РВіА в локальних війнах та збройних конфліктах, які відбувалися в умовах горно-лісисто-пустельної місцевості, визначити його характерні риси і особливості, а також з'ясувати напрямки можливого використання набутого тоді досвіду для сучасних Збройних Сил України.

Наукове завдання зумовлено тим, що на сьогодні в Україні практично відсутні спеціальні праці про бойове застосування РВіА в локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ - початку ХХІ ст. в особливих умовах. Тому дисертант, виходячи з важливості обраної теми та її значущості для сучасних Збройних сил України, поставив перед собою завдання: узагальнити досвід застосування РВіА Сухопутних військ в умовах горно-лісисто-пустельної місцевості; з'ясувати протиріччя, які існували при застосуванні артилерійських підрозділів у воєнних конфліктах та встановити шляхи їх вирішення; розкрити характерні особливості ведення ними бойових дій та виявити тенденції і закономірності здійснених заходів.

У результаті дослідження запропонувати можливі напрями використання тогочасного досвіду РВіА Збройних Сил України в сучасних умовах.

Новизна роботи і особистий внесок автора полягають у комплексному вирішенні проблеми, яка досі ще не стала в Україні предметом спеціального дослідження. У дисертації вперше всебічно розглядаються питання, пов'язані із застосуванням ракетних військ і артилерії у воєнних конфліктах сучасності; досліджується процес підготовки та ведення бойових дій РВіА в специфічних умовах; пропонується можливі напрями використання тогочасного досвіду в процесі сучасного реформування Збройних Сил України. Результати проведеного дослідження значно розширюють і поглиблюють знання в галузі вітчизняного воєнного мистецтва. У науковий обіг вводиться раніше ніким не опрацьований архівний матеріал.

Виконана робота, всі розробки, обчислення, висновки здійснені дисертантом особисто.

Методологічну основу становлять принципи історизму, системно-структурний та об`єктивізму, що дозволило розглянути явища в їхньому розвитку, залежність військової справи від політичних і соціально-економічних чинників, тощо.

Хронологічно тема охоплює період воєнних дій, що проходили з 1994 по 2003 р. на Південно-Кавказькому ТВД, а також у регіоні Південно-Західної Азії.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її найбільш важливі положення і результати можна використовувати при розробці проблем воєнно-історичної науки, теорії і практики будівництва Збройних Сил України, поліпшення підготовки офіцерських кадрів. Матеріали дисертації можна також використовувати для написання навчальних посібників і підручників, у практиці читання курсів з історії війн та воєнного мистецтва.

Апробація результатів дисертації здійснена у процесі занять з курсантами вищих навчальних закладів МО України, з різними категоріями

військовослужбовців, а також на міжнародній науково-практичній конференції “Локальні війни і збройні конфлікти сучасності: проблеми розвитку теорії і практики”, що проходила в м.Києві 12 грудня 2002 р., на семінарах і засіданнях профільних кафедр. Основні положення дослідження опубліковані в збірнику матеріалів міжнародної науково-практичної конференції і 3 статтях у наукових виданнях.

Структура роботи відповідає поставленим меті і завданням дослідження. Вона складається з вступу, трьох розділів з конкретними висновками до кожного з них, загальних висновків (обсяг тексту основної частини дисертації - стор., ), списку джерел і літератури ( стор., ______ найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт, предмет, мета й завдання, хронологічні рамки, метода дослідження, з'ясовано наукову новизну та практичне значення дослідження.

У першому розділі - “Історіографія, джерельна база й основні методи дослідження” - проведено аналіз спеціальної літератури і першоджерел з теми, яка розглядається, а також розкрито методологічну основу і алгоритм роботи.

Зокрема, зазначено, що висока динамічність військових подій останніх років змусила вчених почати “упорядкування” військової історії як складової частини системи знань про війну й армію. Це викликало необхідність створення об'єктивної військової історії України. Сучасність вимагає досліджень, які б аналізували діяльність збройних сил у процесі врегулювання конфліктів, а також вірогідної воєнно-історичної інформації з цих проблем.

В історичній науці застосування різних видів і родів військ у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ і початку ХХІ ст., зокрема, сухопутних військ, до складу яких входять ракетні війська і артилерія, не залишався без уваги дослідників, особливо військових, котрі із самого початку намагалися з'ясувати для себе причини появи такого явища, як військовий конфлікт, дати йому класифікацію, визначити роль у ньому людського фактора, встановити основні шляхи і способи використання сил і засобів.

Серед українських вчених, що тією чи іншою мірою приділили увагу цій проблематиці, необхідно назвати наробітки В.Телеліма, А.Липського, В.Слипченко, О.Пулима, Е.Малашенко й інших, у яких показане те, що питання бойового застосування РВіА мають важливе значення для розвитку теорії і практики воєнного мистецтва. Однак, у них спеціально не аналізувався історичний досвід застосування ракетних військ і артилерії в особливих умовах проти різних збройних формувань. Причому, названі вчені у своїх працях використовували, як правило, тільки ті керівні документи, що стосуються бойового застосування РВіА, які були розроблені ще в 1983-1991 р. і не могли, природно, всебічно й об'єктивно відобразити нові погляди на цю проблему з урахуванням багатого досвіду російської армії, отриманого нею під час військових конфліктів в Афганістані, Чечні, Таджикістані, Іраці та ін.

Загальними проблемами військових конфліктів у даний час в Україні займаються: Національний інститут стратегічних досліджень; Національна академія оборони України; Інститут історії України НАН України, Український інститут воєнної історії; Національний інститут проблем міжнародної безпеки; Науково-дослідний центр (гуманітарних проблем) Збройних Сил України.

Значний інтерес представляють дослідження: В.Толубко, Ю.Бута, В.Косевцова “Основні закономірності сучасних локальних війн і збройних конфліктів”; В.Корнієнко, А.Гуржія “Тенденції розвитку збройної боротьби в сучасних умовах”. У своїх роботах автори запропонували свою класифікацію локальних війн, розкрили причини їхнього виникнення. Однак конкретно питання застосування РВіА ними не розглядалися.

З погляду теорії сучасного військового конфлікту і методології його дослідження велике значення мають праці завідувача відділом військової політики Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України, доктора політичних наук Г.Перепелиці, а також професора кафедри стратегії Національної академії оборони України Г.Костенка. Цінність цих робіт полягає в тому, що в них вперше в українській історіографії розкриваються характерні риси й особливості розвитку стратегії і тактики у війнах останнього часу. Однак і в них не розглядалися питання бойового застосування сил і засобів збройної боротьби в особливих умовах за досвідом локальних війн і збройних конфліктів.

На сучасному етапі розвитку воєнно-історичної науки в Україні з'явилися статті в таких спеціальних виданнях, як наприклад, “Наука й оборона”, “Воєнна історія” і ін., у яких автори розглядають застосування засобів збройної боротьби в конкретних локальних війнах. Цей напрямок досліджень представляють: В.Толубко, М.Рибак, С.Сидоров, С.Мосов, А.Гуржій, В.Корнієнко, В.Макаров, В.Огнев, Р.Пилявець, В.Горєлов, Ю.Бадах, А.Попок і ін. Особливе значення серед них мають роботи С.Мосова “Проблемні питання аерокосмічної розвідки”, Ю.Бадаха “Застосування флотів у локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ - початку ХХІ ст.”, В.Макарова, В.Горєлова “Особливості застосування крилатих ракет морського базування в локальних війнах кінця ХХ ст.” і ін. Однак названі автори розглядають лише питання підготовки і ведення бойових дій окремих видів збройних сил і засобів збройної боротьби, не торкаючись проблем теми нашої дисертації.

Деякі аспекти проблем застосування РВіА висвітлили у своїх працях українські дослідники: В.Вербицький, О.Глушкевич, М.Грицай, В.Тєрєщенко, В.Липський. Так, наприклад, сучасні погляди на бій у лісисто-болотистій місцевості й особливості бойового застосування артилерії в цих умовах вивчив у дисертаційній роботі В.Вербицький, а О.Глушкевич проаналізував умови бойового застосування артилерії в маневреній обороні і дав свої рекомендації начальнику штабу артилерії по плануванню бойових дій.

М.Грицай у своєму дослідженні проаналізував умови і фактори, що впливали на створення угруповання РВіА і розробив методику створення раціонального складу підрозділів ракетних військ і артилерії в сучасних умовах. У роботах В.Липського знаходимо відповіді на питання щодо бойового застосування ракетних військ і артилерії при наступі загальновійськових підрозділів уночі. Однак проблеми застосування РВіА у всіх цих працях розглянуті також лише загалом, без конкретної характеристики історичного досвіду конкретної війни.

На сучасному етапі значна увага застосуванню сил і засобів в особливих умовах локальних війн приділяють і військові фахівці Російської Федерації. Це можна пояснити в першу чергу тим, що на території Росії і ближнього зарубіжжя дуже багато зон потенційної напруги. Збройні сили Росії неодноразово брали участь у бойових діях у так званих "гарячих точках" і тому питання урахування такого досвіду встає усе гостріше.

Дослідження фахівців Інституту воєнної історії Міністерства Оборони Російської Федерації, Центра воєнно-стратегічних досліджень ГШ ЗС РФ, Інституту політичного і військового аналізу Росії, військових академій Збройних Сил РФ і ін., свідчать про те, що проблеми застосування сил і засобів у локальних війнах у Російській Федерації вивчаються комплексно і планово.

Представники названих центрів основну увагу зосереджували на усіх формах збройної боротьби в конкретних військових конфліктах, застосовуючи методи досліджень різних наук: біології, математики, соціології, демографії, психології й ін. Ними зокрема визначені способи виміру імовірності збройних конфліктів, їхня можлива періодичність, висунуті гіпотези про закономірність подолання війни і установленні миру. Значна увага також приділялася розгляду питань, що стосується застосування сил і засобів, у тому числі РВіА в локальних війнах.

Важливий внесок у вивчення проблеми внесли: И.Ващін, В.Куліков, В.Бондарєв, Ю.Сізов, В.Булгаков, К.Козлов, А.Захаров, А.Горєлов, В.Васильєв, А.Краснов, С.Погодін, О.Лосик, Ю.Максимов, А.Третьяк, Е.Цвєтков, В.Баринькін, Р.Шевров, А.Антонець, А.Кузнєцов, В.Палагин і ін. Конкретно І.Воробйовим і В.Кісильовим розглянутий процес розвитку тактики Сухопутних військ у локальних війнах, зроблений аналіз досвіду підготовки і проведення операцій, освітлені питання організації вогневої поразки супротивника, взаємодії різних підрозділів у ході бойових дій. Автори використовували багатий статистичний і фактичний матеріал, який стосується зазначених аспектів, але проте не приділили належної уваги особливостям застосування РВіА в сучасних умовах.

У монографії С.Батюшкіна, досліджується розвиток основ застосування загальновійськових з'єднань і частин у збройних конфліктах, визначені фактори, що впливали на розвиток тактики цих військових формувань, особливості роботи їхніх командирів, штабів і ін. Однак, на наш погляд, автор при висвітленні цієї проблеми недостатньо уваги приділив питанням організації вогневої поразки супротивника і вогневої підтримки своїх військ.

Оригінальний підхід при аналізі форм і способів застосування військ у специфічних умовах продемонстрували такі вчені, як: П.Алексєєв, Д.Болдін, И.Букатін, В.Віноградов, Ю.Максимов, В.Усачєв. Вони вміло і досить повно розглянули ведення бойових дій при наступі й обороні проти іррегулярних

формувань супротивника в зазначених умовах ТВД, а також виділили і розкрили принципи ведення збройної боротьби і показали тактичні прийоми застосування сил і засобів у населених пунктах і в горах. Разом з тим, і в їхніх роботах недостатньо уваги приділено питанням застосування РВіА в досліджуваних умовах.

До робіт, що стосуються безпосередньо теорії і практики бойового застосування ракетних військ і артилерії в особливих умовах, їхньої ролі в локальних війнах і збройних конфліктах варто віднести також наробітки М.Каратуєва, В.Зарицького, С.Ломатченко, В.Дрещинського, Е.Цвєткова, И.Жирнова, С.Кудинова, Б.Халікова, В.Афанасьєва, А.Дроздова, Ю.Кузьминова, В.Сухарученка й інших. Так, наприклад, М.Каратуєв охарактеризував ведення оборонного бою в місті, В.Баринькин вивчив питання особливостей підготовки і ведення воєнних дій у гірських умовах, В.Сухарученко зробив аналіз основних способів вогневої поразки угруповань супротивника в горно-лісистій місцевості, Б.Халіков освітив аспекти бойового застосування формувань мобільних сил і сил спеціального призначення в сучасних збройних конфліктах. Правда, усі ці питання розглянуті у відношенні застосування артилерії лише в контексті бойових дій загальновійськових з'єднань і частин і, як правило, без урахування історичного досвіду конкретних локальних воєн.

Таким чином, аналіз робіт вітчизняних і російських дослідників з названої проблематики дозволяє зробити висновок, що досвід застосування РВіА в особливих умовах горно-лісисто-пустельної місцевості в локальних війнах і збройних конфліктах кінця ХХ - початку ХХІ ст., зокрема у війнах в Афганістані, Чечні, Такжикістані, Іраці й інших, ще не став об`ктом комплексного воєнно-історичного дослідження. Порушені в дисертації питання розглядалися вченими, головним чином, лише в контексті, хоча даний аспект має особливе значення на сучасному етапі, коли відбувається реформування Збройних Сил України.

Тема не стала предметом спеціального вивчення й закордонних військових істориків, хоча їхні наукові школи в галузі військових конфліктів можна вважати ведучими. Одними з перших намагалися з'ясувати й охарактеризувати сучасні військові конфлікти такі відомі історики, теоретики і політологи, як: З.Бжезинський, Х.Солана, Дж.Джоулвен, Г.Киссинджер, Дж.Кеннан, Дж.Робертсон, В.Книш і ін. Однак, усі вони зосередили свою увагу в основному на воєнно-стратегічних і військово-технічних аспектах локальних війн і не розглядали порядок застосування сил і засобів у цих війнах. Тим більше, ними не висвітлені збройні конфлікти, що проходили в країнах СНД. А їхній досвід для нас, як відомо, має особливе значення.

Ближче всього до розкриття проблеми, яка стосується застосування сил і засобів у локальних війнах підійшли польські дослідники. Так, наприклад, Й.Яшек у своїх роботах зробив спробу проаналізувати форми і способи застосування військ у конкретних специфічних умовах ТВД. Однак і він не ставив перед собою питання конкретного бойового застосування ракетних військ і артилерії в умовах горно-лісисто-пустельної місцевості. Таким чином, стає цілком очевидним той факт, що дотепер відсутні роботи, у яких були б комплексно розглянуті аспекти бойового застосування РВіА в збройних конфліктах другої половини ХХ ст. Саме це і складає обґрунтування необхідності даного дослідження.

Джерельну основу дисертації складають опубліковані документи й архівні матеріали, що зберігаються в Росії (у колишніх архівах ЦК КПРС, МВС СРСР, КДБ СРСР, МВС СРСР), а також фондах українських і білоруських архівів. Найбільш важливе значення мають ті з них, що містять інформацію про участь радянських і російських військ у розглянутих подіях, проливають світло на прийняття командуванням угруповань відповідних рішень на застосування частин і підрозділів різних пологів (сил) у бойових діях, містять факти про підготовку і проведення загальновійськових операцій.

У дисертації широко використані засекречені до останнього часу документи з Російського державного архіву новітньої історії (РДАНІ, колишнього Центру збереження сучасної документації - ЦЗСД), окремі першоджерела з архівів МО Росії й України, що висвітлюють аспекти застосування військ у врегулюванні конфліктів, а саме - відомості, бойові повідомлення і рапорти про хід воєнних дій, а також виписки з формулярів військових частин, що брали участь у бойових діях зазначеного періоду в Афганістані, Чечні, Таджикістані, Іраці й інших регіонах. Також використані матеріали глобальних і регіональних інформаційних мереж, серед яких документи сайтів Президента України (http://www.kuchma.gov.ua), Верховної Ради України (http://www.rada.gov.ua), Кабінету міністрів України (http://www.kmu.gov.ua), Міністерства оборони України (http://www.mil.gov.ua), автоматизованої системи управління повсякденною діяльністю військ Міністерства оборони України “Дніпро” (http://www.dod.ua/novini/md.htm), Ради національної безпеки й оборони України (http://www.rainbow.gov.ua), Національного інституту проблем міжнародної безпеки (http: http://www.niisp.gov.ua), Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України (http://www.niss.gov.ua/welcom.htm), інформаційного центру Міністерства юстиції України (http://www.informjust. kiev.ua/index.html), Центру інформації і документації НАТО в Україні (http://www.nato.int), наукової програми НАТО “Співробітництво учених і науковців заради миру і прогресу” (http://www.nato.int/science). Важливим джерелом інформації є документи ООН з миротворчих операцій до яких є доступ на сайті ООН (http://www. un. оrg..). Як джерела дисертантом використані офіційні видання державних інституцій, матеріали центральних друкованих органів Міністерства оборони України, військових округів (оперативних командувань).

Як методи дослідження широко застосовувалися історичний і логічний, а також загальнонаукові методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, аналогія, узагальнення. Причому автором розкривається їхня доцільність застосування в ході розгляду того чи іншого питання. При висвітленні найбільш складних питань застосовувався системний підхід, що передбачає розгляд явищ у їхній цілісності і взаємозв'язку, внутрішніх і зовнішніх проявах. Саме такий підхід здійснений при характеристиці збройної боротьби. Суспільно-політична обстановка і фізико-географічні фактори в роботі розглядалися не тільки як “тло”, а як конкретні умови бойового застосування ракетних військ і артилерії в операціях за досвідом сучасних локальних війн і збройних конфліктів. На такій основі були визначені основні причини, що впливали на прийняття відповідних командирських рішень, на хід і результати збройної боротьби і бойове застосування в ній ракетних і артилерійських підрозділів.

Таким чином, аналіз історіографії, архівних і інформаційних джерел, що тематично мають відношення до дисертації, дає можливість стверджувати, що аспекти бойового застосування Сухопутних військ у військових конфліктах, і зокрема ракетних військ і артилерії, були і залишаються одними з визначальних у діяльності Збройних сил України. І оскільки вони на даному етапі не знайшли висвітлення належним чином, то, спираючись на досягнення попередників і наявну джерельну базу, дисертантом здійснена спроба вирішити цю задачу.

Науковий пошук здійснювався на підставі застосування системного підходу, а також історичного і логічного методів.

В другому розділі - “Умови застосування і визначення завдань ракетних військ і артилерії при веденні бойових дій у гірно-лісисто-пустельній місцевості по досвіду сучасних локальних воєн і збройних конфліктів” дисертант висвітлив характер і умови ведення збройної боротьби. Розкрив особливості сучасних військових конфліктів і вплив фізико-географічних умов на бойове застосування ракетних і артилерійських підрозділів. Здійснив аналіз поглядів вірогідного супротивника по веденню оборонних і наступальних дій та розглянув основні протиріччя бойового застосування артилерії і можливих шляхів їхнього вирішення. Зокрема автором встановлено, що протиріччя, які об'єктивно складається в даний час між бойовими можливостями артилерії і покладеним на неї обсягом завдань ще більш збільшується при веденні загальновійськовими частинами і підрозділами бойових дій у гірно-пустельній місцевості в умовах локальної війни. Це визначається, насамперед, особливостями ЛВ, віддаленістю розглянутого регіону, впливом фізико-географічних умов на бойові можливості артилерії.

Серед особливостей ЛВ найбільший вплив на бойове застосування артилерії здійснюють: тенденція до скорочення втрат своїх військ і, прагнення досягти цілей бойових дій переважно за рахунок ВПП, що викликають збільшення обсягу задач, які покладаються на засоби поразки, у т.ч. і на артилерію; застосування в обороні тільки боєздатних з'єднань і частин мирного часу, дислокованих у районі конфлікту, визначають ведення бойових дій без посилення і підтримки артилерією, що, природно, призведе до необхідності виконання артилерійськими підрозділами задач, які у великомасштабній війні зазвичай покладалися на армійську (корпусну) артилерію; необхідність одночасного ведення бойових дій проти регулярних військ та ІВФ вимагає відволікання частини артилерійських підрозділів і виділення визначеного ресурсу боєприпасів для підтримки підрозділів, що ведуть боротьбу з загонами ІВФ і ДРГ, які діють у тилу наших військ; віддаленість регіону визначає більш широке використання найбільш маневреного засобу вогневої поразки - авіації, що природно викликає необхідність перегляду (уточнення) частки обсягу задач, які варто покладати на артилерію; віддаленість регіону і відсутність достатнього числа доріг ускладнюють матеріально-технічне забезпечення артилерійських формувань, гостро порушують питання про скорочення витрати артилерійських боєприпасів.

Вплив фізико-географічних умов гірно-пустельної місцевості призводить до збільшення часу виконання вогневих задач на 20...60%, зниженню маневрених можливостей артилерії на 30-50%, різко знижуються можливості технічних засобів артилерійської розвідки, що в кінцевому підсумку призводить до значного зменшення бойових можливостей РВіА.

Також встановлено, що в розглянутих умовах проти дивізії, яка здійсню оборону в гірно-пустельній місцевості, можуть діяти як регулярні з'єднання і частини збройних сил (2-3пд), так і загони іррегулярних збройних формувань (4-5). Наступ вони будуть вести, як правило, з ходу, можливо, без вогневої підготовки, з двох-трьох доступних напрямків, завдаючи удари у поєднанні з оточеннями, обходами і широким застосуванням передових, рейдових загонів і ДРГ. Зусилля наступаючих частин будуть зосереджуватися, головним чином на оволодінні командними висотами, перевалами, гірськими проходами, вузлами доріг, адміністративними центрами й іншими важливими об'єктами в глибині оборони супротивника.

Досягнення мети оборонного бою за цих умов може бути забезпечено створенням на кожному з напрямків необхідних угруповань військ (сил), що мали би визначену самостійність, забезпечували б надійну взаємодію й ефективне виконання поставлених завдань.

Оцінка складу угруповання супротивника дозволило визначити очікувану кількість об'єктів поразки і їхніх характеристик. При цьому встановлено, що загальне число об'єктів поразки не перевершує відповідних параметрів для КМВ, а самі об'єкти поразки менш маневрені і слабко захищені і, отже, для їхньої поразки буде потрібно менша кількість боєприпасів і вогневих засобів. Виходячи з аналізу об'єктів поразки, найважливішою задачею є боротьба з живою силою, вогневими засобами, у тому числі поразка диверсійно-розвідувальних груп, іррегулярних збройних формувань. Серед артилерійських і мінометних підрозділів супротивника переважна більшість складає артилерія малого калібру. Аналіз ешелонування об'єктів по глибині показав, що практично усі вони будуть у зоні досяжності артилерії. Разом з тим, у комплексній вогневій поразці супротивника в інтересах своїх військ різко зростає роль авіації, що вимагає раціонального розподілу засобів посилення поразки. Поразка зазначених об'єктів буде здійснюватися в межах окремих напрямків, при послідовному виконанні загальновійськовими підрозділами тактичних задач, що стоять перед ними. У силу цього в структурі вогневої поразки супротивника значно зростає питома вага безпосередньої вогневої поразки, що викликає, у свою чергу, необхідність істотної децентралізації управління артилерією.

Досвід бойових дій у специфічних умовах показав, що дивізія, дислокована в районі конфлікту, буде змушена вести оборону протягом двох-трьох діб, діючи на широкому фронті, на роз'єднаних і важкодоступних напрямках. Мета бойових дій: нанесення супротивнику максимальних утрат, виграш часу і створення сприятливих умов для перекидання в район конфлікту формувань мобільних сил. При цьому до моменту завершення бойових дій утрати своїх військ не повинні перевищити 20-30%. В силу цього, імовірно, необхідно обирати активну форму ведення бойових дій - маневрену оборону. Дивізії може бути призначено 3-4 і більш оборонних рубежів, відстань між якими може складати 12-15 км. Це вимагає уточнення підходу щодо створення угруповання артилерії, розробки доцільного порядку поразки супротивника артилерією.

Особливості ведення маневреної оборони викликають необхідність виконання артилерією задач вогневої поразки супротивника з метою створення вигідних умов для виходу своїх військ з бою і відходу при переносі зусиль у глибину на чергові рубежі. У розглянутих умовах задачами загальної вогневої поразки супротивника артилерією можуть бути: протидія завоюванню супротивником вогневої переваги на напрямку його головного удару; порушення функціонування системи управління військами і зброєю; забезпечення прольоту і повернення своєї авіації.

Дослідження показало, що безпосередню вогневу поразку супротивника доцільно здійснювати при виконанні кожної тактичної задачі по напрямках дій частин і підрозділів. При цьому артилерії варто уражати супротивника на рубежах розгортання при висуванні до переднього краю; брати участь у відбитті атак його бронетехніки і піхоти; знищувати і придушувати супротивника, що вклинився в оборону; уражати його диверсійно-розвідувальні групи, іррегулярні збройні формування, що діють у тилу; підготовляти і підтримувати контратаку загальновійськового резерву, проведену, як правило, з обмеженими цілями; прикривати відкриті фланги, та проломи, що утворилися в результаті вогневих ударів супротивника, а також малодоступні напрямки, що обороняються невеликими силами.

У результаті аналізу умов бойового застосування артилерії дивізії, що веде оборону в ЛВ у гірно-пустельній місцевості, автором були розкриті протиріччя, що визначають напрямки подальших досліджень. До основного з них відносяться: невідповідність очікуваного обсягу вогневих задач артилерії дивізії її можливостям по ВПП; існуючий порядок ВПП артилерією не відповідає просторово-тимчасовій послідовності і способам виконання вогневих задач у розглянутих умовах; відсутність можливості посилення артилерією і ведення оборони на широкому фронті по роз'єднаних напрямках вимагають змін у підході до розподілу артилерії і розміщенню її в бойовому порядку військ. Складність матеріально-технічного забезпечення, обмежений ресурс артилерійських боєприпасів викликали необхідність вишукувати шляхи зниження їхньої витрати. На думку автора, це може бути реалізоване за рахунок залучення частини засобів, які звичайно виконують вогневі задачі з закритих вогневих позицій що до поразки об'єктів супротивника прямим і напівпрямим наведенням, а також за рахунок визначення раціональної сукупності боєприпасів різного виду.

У третьому розділі - "Бойове застосування артилерії в сучасних умовах" - автор дав аналіз основних принципів і відповідних форм та способів застосування артилерійських частин і підрозділів у специфічних умовах на різних етапах збройного конфлікту. Узагальнення досвіду бойового застосування ракетних військ і артилерії в особливих умовах свідчить про зростаючу роль артилерії в поразці супротивника в ході проведення операцій проти регулярних і іррегулярних формувань супротивника, особливо коли вони мають на озброєнні бронетехніку, артилерію, зенітні засоби й інше важке озброєння, значну кількість стрілецької зброї і боєприпасів. На конкретних прикладах автором доведено, що в несприятливих кліматичних і географічних умовах артилерія найчастіше є єдиним всепогодним засобом, здатним наносити точні вогневі удари (вести вогонь з необхідною точністю) і виконувати основну частину вогневих задач.

У ході досліджень установлено, що принципових відмінностей у змісті періодів вогневої поразки супротивника за існуючою структурою вогневої поразки супротивника і перспективної немає, за винятком їхніх просторово-тимчасових параметрів. Поразка підрозділів супротивника, розташованих у межах ділянок місцевості розмірами по фронту і глибині 400-800 м вогнем тільки одного артилерійського підрозділу (дивізіону) доцільно здійснювати, застосовуючи спосіб “вогневий мішок”, що дозволяє істотно підвищити ефективність вогневої поразки супротивника в порівнянні з обстрілом району, займаного підрозділом супротивника, зосередженим вогнем. “Вогневий мішок” являє собою серію загороджувального вогню, що ведеться всіма батареями дивізіону одночасно з задачею охоплення ділянки місцевості, у межах якого знаходиться підрозділ супротивника для його стиснення до розмірів, що дозволяють уражати зосередженим вогнем. Проведеними дослідженнями встановлено, що це дозволить підвищити ефективність вогневої поразки супротивника на 15-20%. У випадку заняття підрозділами супротивника районів місцевості значних розмірів (до 5 км і більш по фронту і глибині) рекомендується вогнем артилерії витиснути його звідти, здійснити на нього психологічний вплив, зменшити розміри району місцевості до необхідних для придушення підрозділів супротивника в короткий термін зосередженим вогнем, а також ударами авіації і ракетних комплексів залпового вогню. Для цього необхідно створювати “вогневі тиски”, що являють собою систему вогню артилерії, що включає рубежі загороджувального вогню і ділянки зосередженого вогню, ведеться одночасно з різних напрямків у тісній взаємодії з діями мотострілкових підрозділів. Реалізується цей спосіб вогневої поразки супротивника, як показала практика, у два етапи: спочатку здійснюється вогневе здавлювання супротивника, а потім власне його поразка. Порядок і тривалість проведення цих етапів визначаються кількістю і складом наявної артилерії, наявністю боєприпасів.

Групові об'єкти поразки, як правило, мають складну структуру і складаються з різноманітних і різних по уразливості елементарних цілей. Отже, у залежності від місцезнаходження і ступеня захищеності живої сили зі складу групового об'єкта порядок поразки окремих груп (вид снаряда, тип взривача, номер заряду, необхідний кут падіння) можуть діаметрально розрізнятися, що не повною мірою враховується рекомендаціями існуючих документів. Це відноситься в першу чергу до поразки підрозділів супротивника в опорних пунктах і інших інженерних спорудженнях (наприклад, у будинках при веденні бойових дій у населених пунктах).

Досвід свідчить, що при поразці групових об'єктів, які складаються з елементарних цілей різного ступеня укриття, для кожної батареї дивізіону установлювати свій порядок ведення вогню (вид снаряда, тип взривоча, номер заряду, необхідний кут падіння) орієнтуючись на найбільш значимі групи елементарних цілей зі складу групового об'єкта. Проведеними дослідженнями встановлено, що використання пропонованого способу поразки групових об'єктів (“слойоний пиріг”) може підвищити ефективність вогню на 8-11%.

У висновках узагальнені результати проведеного дослідження, основні з яких винесені на захист. Автором встановлено, що незважаючи на загальне потепління міжнародних відносин, в останнє десятиліття спостерігається тенденція до зростання кількості, розмаху й інтенсивності локальних війн і збройних конфліктів. Причому якщо раніше вони виникали у ідеальних від нашої держави регіонах, були периферійними, то в даний час упритул присунулися до кордонів України (особливо на південних рубежах). Як свідчить історичний досвід, практично у всіх таких “малих війнах” помітну роль у вирішенні задач вогневої поразки супротивника (ВПП) відігравали ракетні і артилерійські формування. Не випадково починаючи з 50-х років ХХ ст. насиченість артилерією угруповань військ, що беруть участь у військових конфліктах, виросла в чотири рази. Сьогодні ракетні війська і артилерія - це основа вогневої міці загальновійськових угруповань. Саме тому важливе подальше удосконалення форм і способів їхнього бойового застосування з обліком наявного (вітчизняного і закордонного) досвіду. Однак, необхідно відзначити, що на сучасному етапі теорія і практика підготовки і ведення угрупованнями військ бойових дій у локальних війнах і збройних конфліктах далеко не досліджена і поки не знайшла своє відображення в керівних документах.

Виходячи з цього в дисертації, відповідно до наукової задачі і цільових настанов почате дослідження однієї з найважливіших складових частин цієї багатогранної проблеми: розвиток основ бойового застосування ракетних військ і артилерії в локальній війні чи збройному конфлікті відповідно до специфічних умов гірно-лісисто-пустельної місцевості. З усього різноманіття питань, що стосується бойового застосування РВіА, які необхідно було вирішувати, основна увага була приділена саме тим з них, на які найбільшою мірою впливають специфіка бойових задач і умови їхнього виконання. Так, у процесі дослідження:

Встановлено, що найбільш імовірним супротивником у розглянутому регіоні можуть бути, як правило, іррегулярні формування, що у досліджуваних умовах ймовірно будуть вести оборонний бій, використовуючи елементи як позиційної, так і мобільної оборони, яка припускає присутність у бойових порядках підрозділів, що обороняють ділянки місцевості з розмірами, що значно відрізняються від нормативних. Загальновійськові підрозділи будуть вести наступ на широкому фронті по окремим, часом ізольованим напрямкам шляхом подолання оборони супротивника з нанесенням декількох ударів у всій смузі наступу в сполученні з охопленнями, обходами, широким застосуванням тактичних повітряних десантів. Бойова задача їм може ставитися на дві - три доби з необхідною деталізацією на першу добу і скласти по глибині 30-60 км.

Визначено, що особливості ведення наступальних дій і побудови оборони супротивника в розглянутих умовах призвели до необхідності перегляду сталих поглядів на структуру і зміст ВПП. Зокрема визнано доцільним безпосередню вогневу поразку тісно узгоджувати в часі і просторі з виконанням підрозділами приватних тактичних задач і проводити його по двох періодах: артилерійська підготовка виконання окремої тактичної задачі й артилерійська підтримка військ, що виконують приватну тактичну задачу. На цій основі військовими фахівцями з досвіду сучасних локальних війн і збройних конфліктів була розроблена методика орієнтованого розподілу артилерійських боєприпасів за окремими тактичними задачами, а в них за періодами ВПП.

Установлено, що основними вимогами до організації і здійснення ВПП артилерією можна вважати: організацію вогневої поразки під час бою за кожну оборонну позицію; зосередження зусиль на поразці об'єктів, що найбільше впливають на хід бою в даний момент; необхідність перерозподілу задач ВПП артилерією між загальновійськовими інстанціями дивізії; рішення більшої частини обсягу задач КББ у дивізіонній ланці, при одночасному переносі частини цих зусиль у полкову ланку; недоцільність масованого вогню артилерією дивізії у всій смузі оборони; необхідність значної децентралізації управління артилерійськими формуваннями, підвищення самостійності і відповідальності різних командних інстанцій у прийнятті своєчасних і обґрунтованих рішень по ВПП артилерією.

При цьому, аналіз результатів проведених розрахунків дозволив зробити наступні висновки: в умовах наступу загальновійськових підрозділів на широкому фронті по роз'єднаних напрямках загальна потреба омсбр в артилерії складає до чотирьох адн: кожному мсб, що діє на самостійному напрямку, необхідно давати на посилення до двох адн; батальйони, що діють на НГУ і мають тактичний і вогневий зв'язок один з одним повинні одержати на посилення до одного адн і розраховувати на підтримку вогнем не менш одного адн кожен; інша артилерія може складати бригадне угруповання артилерії під керівництвом начальника артилерії омсбр; можливим напрямком скорочення потреби омсбр в артилерії посилення може бути включення в штат мср мінометного взводу в складі чотирьох 82-мм мінометів (2Б9, 2Б14) і включення в штат мсб (замість батареї 82-мм мінометів батареї САГ в складі восьми 120-мм САО (2С9, 2С17, 2С23, 2С31), що дозволяє скоротити потреби омсбр в артилерії посилення до двох адн і підвищити тактичну самостійність мотострілкових підрозділів.

У результаті вивчення умов бойового застосування артилерії дивізії, що веде оборону в ЛВ і ВК у гірно-лісисто-пустельній місцевості, були розкриті протиріччя. До основного з них, на думку автора можна віднести: невідповідність очікуваного обсягу вогневих задач артилерії дивізії можливостям по ВПП; існуючий порядок ВПП артилерією не відповідає просторово-часовій послідовності і способам виконання вогневих задач у розглянутих умовах; відсутність можливості посилення артилерією і ведення оборони на широкому фронті по роз'єднаних напрямках вимагають змін у підході до розподілу артилерії і розміщенню вона в бойовому порядку військ.

Представлено практичні рекомендації, найбільш значимими з них автор вважає: рекомендації з порядку вогневої поразки супротивника вогнем артилерії в ході виконання загальновійськовими підрозділами окремої тактичної задачі подолання оборонної позиції; послідовність і зміст роботи начальника артилерії, командирів і штабів артилерійських дивізіонів з організації і здійснення прикриття висування підрозділів у смугу майбутнього наступу; рекомендації з організації і здійснення вогневої поразки підрозділів супротивника, розташованих на ділянках місцевості значних розмірів; рекомендації з організації і здійснення вогневої поразки групових об'єктів складної структури.

Запропоновано напрямки в дослідженні питань, розгляд яких не передбачався в цій дисертації і на який необхідно зосередити зусилля теорії і практики. Основними серед них можна вважати: бойове застосування артилерійських протитанкових засобів; кількісно-якісна оцінка потреби в артилерійських боєприпасах і їхній розподіл по днях виконання бойової задачі; дії командування при плануванні вогневої поразки супротивника в наступальному бою.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Напрями розвитку артилерійського озброєння в другій половині ХХ ст. (за досвідом війн в Афганістані та Чечні) // Локальні війни сучасності. Збірник наукових статей. -ДО.: Інститут історії України НАН України, 2004. -З.58-67.

2. Характерні риси дій артилерії в боротьбі з іррегулярними формуваннями у воєнних конфліктах другої половини ХХ ст.// Воєнні конфлікти другої половини ХХ століття. Збірник наукових статей. -ДО.: Інститут історії України НАН України, 2004. -З.88-94.

3. Остання війна Радянської імперії // Сторінки воєнної історії України. Збірник наукових статей. -К.: Інститут історії України НАН України, 2003. Вип.7. -Ч.ІІ. -С.283-293.

4. Ракетні війська й артилерія в локальних війнах і збройних конфліктах // Локальні війни та збройні конфлікти сучасності: проблеми розвитку теорії і практики. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції 12 грудня 2002 р. -ДО.: УІВІ, 2003. -С.120-129.

Размещено на Allbest.ru