Забезпечення економічної безпеки України у сфері оборони

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

УДК 338.2:355.45

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

У СФЕРІ ОБОРОНИ

08.02.03 - організація управління,

планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дубровіна Олена Олександрівна

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економічного прогнозування НАН України.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор Мунтіян Валерій Іванович, Інститут економічного прогнозування НАН України, головний науковий співробітник відділу економічного зростання та структурних змін в економіці.

Офіційні опоненти доктор економічних наук, член-кореспондент НАН України, професор Безчасний Леонід Костянтинович, Об'єднаний інститут економіки НАН України, заступник директора;

доктор економічних наук, академік НАН України, професор Бакаєв Олександр Олександрович, Міжнародний науково-учбовий Центр МТІ інформаційних технологій і систем, завідувач відділу

кандидат економічних наук, доцент Кузьменко Валерій Павлович, Національний інститут проблем міжнародної безпеки України, державний експерт.

Провідна установа Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, відділ економічної та соціальної стратегії (м. Київ).

Захист відбудеться “25” червня 2004 р. о 14 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Інституту економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економічного прогнозування НАН України, 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “21” травня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом триває процес формування нової геополітичної та геоекономічної архітектури світу, що зумовлює зростання загроз політичного, економічного, соціального, екологічного, інформаційного й, безумовно, воєнного характеру, з істотними зрушеннями у співвідношенні могутності найрозвиненіших держав, загостренням міжнародної конкуренції за володіння природними, технологічними, людськими, інформаційними й іншими ресурсами, ринками збуту та стратегічними регіонами.

Актуальність теми. Розвинені країни у стратегіях свого економічного розвитку відстоюють, насамперед, свої національні інтереси. Україна, інтегруючись у сучасну економічну систему, повинна виходити з позицій власних національних інтересів, враховуючи існуючі тенденції міжнародних економічних відносин. Попередити загрози, що являють для економіки країни серйозну небезпеку, а також ліквідувати їх негативні наслідки повинна ефективна система економічної безпеки. Події, що розгортаються зараз у світі, на перший план виводять проблему забезпечення безпеки у сфері оборони, рівень якої в сучасних умовах визначається, в першу чергу, економічним потенціалом та розвитком країни.

Виходячи з критичного аналізу сучасної ситуації у світі, у роботі доводиться актуальність переосмислення проблеми економічного забезпечення безпеки й оборони щодо нових умов економічного і політичного життя світової спільноти в цілому та народу України як її невід'ємної складової, нових міждержавних відносин в євразійському просторі та всьому світі. Нині по-новому постають проблеми воєнно-економічного потенціалу, економічної мобілізації, ефективності економічного забезпечення безпеки й оборони.

Дана проблематика була предметом дослідження вузького кола вчених світового рівня, серед яких слід виділити наукові роботи таких відомих зарубіжних дослідників у сфері економічної безпеки та оборони - Г. Адамса, Б. Бличмена, Д. Голда, Г. Кеннеді, Е. Кепстейна, Х. Конвея, Р. Маккіна, Т. Сандлера, К. Харві, Ч. Хітча, Дж. Шлесінджера; російських - В. В. Борисова, О. І. Пожарова, Р. А. Фарамазяна. Серед вітчизняних вчених необхідно виділити таких: О. І. Барановський, Л. К. Безчасний, Є. Р. Бершеда, О. С. Власюк, В. М. Геєць, О. М. Гончаренко, Б. Є. Кваснюк, В. П. Кузьменко, О. Я. Маначинський, В. І. Мунтіян, В. Й. Ольшевський, Г. А. Пастернак-Таранущенко, С. І. Пірожков. Ними обґрунтована необхідність застосування з боку держави дієвих, ефективних заходів з реформування воєнно-промислового комплексу та Збройних Сил України, на які Конституцією України покладено завдання з оборони України. Між тим перетворення пропозицій, викладених у роботах цих авторів, на реальні реформи відбувається надто повільно з причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. У сучасних умовах гостро постає питання про наповнення реальним змістом нормативно-правових актів з реформування як економіки країни в цілому, так і її вагомої складової - оборонної економіки. Реформування Воєнної організації держави і воєнно-промислового комплексу як її елементу, а також Збройних Сил України вимагає якнайшвидшого й найефективнішого розв'язання таких важливих теоретичних і практичних завдань, як формування принципово нової концепції економічного забезпечення процесу реформування сфери оборони, розробка та впровадження адекватної сучасним економічним відносинам воєнно-економічної політики, пошук оптимальних пропорцій між оборонним і цивільним секторами економіки. До того ж в умовах обмеженості ресурсів загострюється проблема оптимізації структури системи економічної безпеки та оборонної могутності держави, їхніх економічних інфраструктур. Тому проблема забезпечення економічної безпеки у сфері оборони є сьогодні не лише актуальною, а й вимагає пильної уваги з боку державних структур управління для її успішного вирішення. Однак комплексно і системно ця проблема не досліджувалась, а вивчались лише окремі її аспекти, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно з планами наукових досліджень Інституту економічного прогнозування НАН України за темами “Роль держави у здійсненні економічного зростання” (№ ДР 0199V004115); “Структурні перетворення в економіці та їх вплив на довгострокову економічну динаміку” (№ ДР 0102V006406). У підготовлених матеріалах обґрунтовується можливість забезпечення економічного зростання та розвитку держави внаслідок передачі наукомістких технологій, науково-дослідних та виробничих потужностей з оборонної сфери до цивільного сектора економіки, що дасть змогу використовувати ресурси оборонної сфери (інтелектуальні, людські, фінансові, матеріальні, виробничі) на забезпечення як найвагомішого суспільного блага - оборони, так й економічного розвитку держави та добробуту населення.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка шляхів забезпечення економічної безпеки у сфері оборони.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- дослідити сучасний стан оборонної економіки як матеріальної основи забезпечення економічної безпеки у сфері оборони;

- здійснити аналіз величини витрат на національну оборону з Державного бюджету України та визначити їх вплив на економічне зростання держави;

- окреслити роль та місце воєнно-економічної безпеки у системі економічної безпеки держави, стан якої визначає обороноздатність держави;

- визначити свідчення “за” і “проти” щодо воєнно-економічної інтеграції України у такі міжнародні структури безпеки як ЄС, НАТО, блок “Ташкентської угоди”;

- окреслити пріоритетні напрями воєнно-економічного співробітництва України з країнами ЄС, НАТО, Російською Федерацією;

- довести, що Україна, заради створення сприятливих умов для задоволення своїх національних інтересів, повинна уникнути стану “країни-буфера”, який їй прагнуть нав'язати розвинені країни у ході розбудови нової архітектури безпеки, в тому числі у сфері воєнно-економічних відносин.

Об'єктом дослідження є економічна безпека України.

Предметом дослідження є воєнно-економічна безпека України.

Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження є загальнонауковий діалектичний, аналітичний, синтетичний, індуктивний та дедуктивний методи.

Для вирішення основних завдань використані такі методи:

системний підхід, теорія економічних систем й економіко-математичне моделювання - для доведення системної сутності економічної безпеки як надсистеми, до складу якої входять системи різних напрямів економічної безпеки держави (які також мають певну внутрішню структуру, що складається з елементів), в тому числі воєнно-економічна безпека;

системний і факторний аналіз - застосовуються до воєнно-економічної безпеки, за допомогою яких доводиться, що вона є складовим елементом, з одного боку, системи економічної безпеки, а з іншого - системи воєнної безпеки;

оптимізації - з метою оцінки ефективності оборонної економіки, окреслення межі максимальної можливості використання економічних ресурсів з метою забезпечення оборони та безпеки.

Наукова новизна результатів. До найвагоміших результатів, що становлять наукову новизну, належать наступні:

- вперше одержано й обґрунтовано ланцюг основних фаз протидії стану воєнно-економічної “безпеки” за ступенем і гостротою впливу, а саме: “виклик” - “ризик” - “загроза” - “небезпека”; визначено порогові значення, за яких виклики, ризики і загрози можуть перерости у кризи, а небезпеки - у катастрофу екологічного чи техногенного характеру;

- внаслідок застосування системного підходу до “економічної безпеки держави” вперше визначено її властивості як надсистеми, що являє собою сукупність взаємовідносин і взаємозв'язків окремих її складових елементів, які утворюють цілісну єдність;

- обґрунтовано необхідність управління та державного регулювання сферою оборони як основною складовою системи економічної безпеки;

- дістало подальшого розвитку поняття “воєнно-економічна безпека” в системі економічної безпеки та оборони держави, розкрито її роль та значення через застосування системного аналізу;

- дістали подальшого розвитку поняття “економічна могутність” та “економічний потенціал” з позицій їх впливу на економічне зростання держави та забезпечення оборонної достатності;

- обґрунтовано доцільність застосування під час прогнозування, планування та формування витрат на національну оборону змішаної форми, яка базується на поєднанні принципів функціонально-ресурсного та програмно-цільового підходів. Це дасть можливість спрямувати фінансові ресурси, з одного боку, на забезпечення життєздатності збройних сил внаслідок фінансування властивих їм функцій, які вони мають виконувати, а з іншого - на фінансування пріоритетних бюджетних програм, без яких неможливо створити збройні сили майбутнього, спроможні забезпечити оборону України від можливих викликів, ризиків, загроз і небезпек;

- за результатами дослідження визначено основні напрями участі України в регіональних і глобальних фінансово-економічних та політичних структурах, що дозволить забезпечити національні інтереси і сприятиме задоволенню потреб оборони;

- розроблено рекомендації з ефективного забезпечення економічної безпеки держави у сфері оборони, що передбачають концентрацію обмежених економічних ресурсів на створенні наукомістких технологій, які забезпечать розвиток не лише експортного потенціалу держави, а й 1-2 макротехнологій, завдяки яким Україна зможе інтегруватись у світовий ринок високих технологій та інтелектуальних послуг. Вони стануть ядром інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку держави.

Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення й одержані наукові результати є базисом для подальшого дослідження проблем забезпечення економічної безпеки у сфері оборони та розробки напрямів її забезпечення.

Результати роботи реалізовано під час визначення концептуальних напрямів реформування Воєнної організації України у ході розробки Міністерством оборони України “Стратегічного оборонного бюлетеня України на період до 2015 року” на виконання Указу Президента України щодо проведення оборонного огляду, що своєю метою має вдосконалення національної системи оборонного планування, оптимізацію оборонних витрат і зменшення тягаря на економіку держави з одночасним підвищенням обороноздатності Збройних Сил України; під час розробки пропозицій до: проекту Закону України “Про внесення змін до статті 109 Закону України “Про Державний бюджет на 2004 рік” (р. н. 5108) та постанови Кабінету Міністрів України “Про прогнозні показники видатків із загального фонду державного бюджету на потреби оборони на період до 2015 року” від 04.02.2004 № 126.

У разі введення Закону України “Про реформування Збройних Сил України” в дію економічний ефект у вигляді вивільнених коштів складе 1200 млн. грн. за 2004-2005 роки, які будуть спрямовані на оновлення озброєння та військової техніки (ОВТ), а також на фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

Отримані теоретичні положення та методичні підходи можуть використовуватись у спецкурсах з економічної безпеки та оборонної економіки, методичних посібниках.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались, обговорювались і отримали позитивну оцінку на:

міжнародній науково-практичній конференції “Внесок академіка В. І. Вернадського в дослідження проблем розвитку і розміщення продуктивних сил”. Доповідь на тему “Використання потенціалу продуктивних сил оборонної сфери на забезпечення економічного зростання і добробуту населення” (Київ, 2003);

міжнародній науковій конференції “Економічні основи розширення НАТО”. Доповідь на тему “Економічні основи взаємодії з НАТО” (Київ, 2002).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 6 робіт у фахових виданнях загальним обсягом близько 2,7 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Роботу викладено на 195 сторінках машинописного тексту, що містить 5 рисунків та 4 таблиці, що відповідно займають 5 і 5 сторінок. Список використаних джерел складається зі 141 найменування і займає 12 сторінок.

воєнний економічний безпека оборона

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Сутність і завдання економічної безпеки держави у сфері оборони” розкрито сутність, роль та значення економічної безпеки держави як надскладної багаторівневої системи, що є складовим елементом системи національної безпеки, її фундаментом і матеріальною основою; визначено властивості економічної безпеки, через які розкривається її системна сутність; здійснено критичний аналіз чинного законодавства України та наукових праць з проблеми забезпечення економічної безпеки держави; обґрунтовано ланцюг основних фаз протидії стану “безпеки”, доведено, що метою діяльності з управління та державного регулювання у сфері забезпечення як економічної, так і воєнно-економічної безпеки є усунення або запобігання створенню умов для переростання виклику у ризик, ризику - у загрозу, загрози - у небезпеку як реальний намір з боку супротивника завдати збитків національним інтересам держави із застосуванням сил воєнного призначення; здійснено аналіз впливу величини витрат на національну оборону з Державного бюджету України на економічне зростання держави; розкрито залежність рівня ефективності та дієвості забезпечення економічної безпеки у сфері оборони від економічної здатності держави забезпечити оптимальні потреби збройних сил у мирний та воєнний час необхідними ресурсами - інтелектуальними, людськими, матеріальними, фінансовими тощо; доведено, що оборона є не лише одним із споживачів обмежених національних ресурсів, але й гарантом забезпечення безпечних умов життєдіяльності держави, суспільства, особистості як необхідної умови для прогресивного розвитку економіки держави та зростання добробуту населення.

Поняття економічної безпеки (ЕБ) увійшло в нормативні документи; воно посіло провідне місце у парламентських обговореннях з економічних питань. Проте й досі немає єдиного чіткого формулювання поняття ЕБ, кожен з дослідників наповнює цей термін своїм змістом.

У дослідженні ЕБ розглянуто як сукупність взаємовідносин і взаємозв'язків окремих її складових елементів (одним з яких є воєнно-економічна безпека), які утворюють цілісну єдність, що має такі властивості: 1) забезпечує сталий розвиток системи через рівновагу, гомеостаз, стаціонарну стійкість; 2) визначає спроможність системи досягти стану “безпеки” завдяки здатності захиститись від внутрішніх і зовнішніх загроз ЕБ, адаптованості до збурювальних факторів і середовищ.

Термін “безпека” почав уживатись з 1190 року й означав спокійний стан духу людини, яка вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки. На підставі аналізу наукових праць з проблематики економічної безпеки доходимо висновку, що у процесі розробки заходів з її забезпечення фактично маємо справу з декількома рівнями порушення стану “безпеки”, а саме: виклик, ризик, небезпека і загроза. Однак у роботі доводиться, що саме “небезпека” є граничною межею порушення стану “безпеки”, у разі перетину якої надскладна система, якою є економічна безпека, перетворюється на некеровану, нечутливу до факторів зовнішнього впливу.

За гостротою впливу виділяються такі основні фази протидії стану “безпеки”:

виклик - це ситуація (сукупність обставин), коли зовнішні та внутрішні сили прагнуть звести перепони на шляху до реалізації національних інтересів суспільства конкретної держави із застосуванням невоєнних засобів;

ризик - це висока ймовірність виникнення ситуації, коли зовнішні та внутрішні сили зводять перепони на шляху до забезпечення ЕБ держави, в тому числі у сфері оборони;

загроза - це наявність об'єктивної можливості з боку супротивника завдати збитків національним інтересам держави;

небезпека - це реальний намір з боку супротивника завдати збитків національним інтересам держави за умов наявності конкретних сил, у тому числі воєнного призначення, для реалізації цього наміру.

Воєнна загроза утворюється за умови таких міждержавних або внутрішньополітичних відносин, коли наявні об'єктивні можливості завдання державі шкоди внаслідок застосування засобів збройного насилля, але відсутній видимий його суб'єкт, тобто агресор.

Воєнна небезпека - це конкретний момент у розвитку воєнної загрози, що характеризується не лише її загостренням, але й отриманням нею конкретного, адресного характеру. Обидві вони є ступенями ескалації (посилення, розширення) воєнно-політичної напруги, причому воєнна небезпека виходить безпосередньо з воєнної загрози і є підсумком її розвитку.

Ще при зародженні класичної політекономії Адам Сміт висловив думку, що витрати на утримання армії, поряд з іншими витратами, необхідними для виконання державою своїх обов'язків перед народом, становлять деякий специфічний товар, який населення купує у держави, сплачуючи його вартість у вигляді податків. Таким чином, оборона є загальносуспільним благом, придбати яке (як і будь-яке інше благо) без виділення необхідних ресурсів неможливо. Між тим оборонна сфера сьогодні сама вимагає забезпечення безпеки, насамперед, економічної, тобто, іншими словами, захищеності від викликів, ризиків, загроз і небезпек, що виводять її зі стану рівноваги та стійкості, не дозволяючи стати їй на шлях розвитку, створюючи небезпеку знищення її як цілісного об'єкта системи воєнної безпеки.

Різке падіння витрат на оборону в Україні свідчить про те, що перерозподіл фінансових ресурсів відбувся не на користь забезпечення оборони держави. До того ж видатки на оборону, що затверджувались Державним бюджетом України, ніколи не відповідали фактично профінансованим, що вивело сферу оборони за рівень критичної межі, зумовивши різке зниження боєздатності та боєготовності Збройних Сил України (ЗСУ). Це відбулось через відсутність системи планування й обґрунтування державних бюджетів в частині оборонних потреб, невизначеність державних пріоритетів у фінансуванні оборонних програм і відсутність контролю за використанням виділених коштів. Крім того, виділення асигнувань на потреби оборони здійснювалось неритмічно й зі значним запізненням. При цьому слід зважати на те, що коли кошти виділяються нижче критичної межі (за вимогами НАТО - не менше 2 % від ВВП країни), вони просто “проїдаються”, тобто витрачаються без будь-яких позитивних зрушень у системі. Воєнна організація за таких умов виявляється неспроможною забезпечити обороноздатність держави, їй вистачає коштів лише на утримання небоєготового особового складу збройних сил. Тоді навіщо витрачати ресурс, який може бути спрямований в інші пріоритетні сфери, де його величини буде достатньо для здійснення позитивного впливу? Практика застосування програмно-цільового підходу при формуванні витрат на національну оборону, починаючи з 2002 р. в умовах трансформаційних зрушень в економіці України, виявилась неефективною внаслідок відсутності сталої економічної системи, відлагодженого механізму фінансування потреб, розрахунок яких здійснюється за визначеними нормами, а також середньо- та довгострокового планування, яке є вихідною базою для застосування програмно-цільового підходу. Тому сьогодні під час прогнозування, планування та формування оборонних витрат запропоновано застосовувати змішану форму, яка базується на поєднанні принципів функціонально-ресурсного та програмно-цільового підходів. Це дасть можливість спрямувати бюджетний ресурс, з одного боку, на забезпечення життєздатності збройних сил шляхом фінансування певних функцій, які вони мають виконувати, а з іншого - на фінансування пріоритетних програм, без яких ми не зможемо створити збройні сили майбутнього.

В умовах, коли фінансові ресурси держави обмежені, слід шукати такі об'єкти їх вкладення, які дадуть найбільшу віддачу й зможуть стати мультиплікатором подальшого економічного зростання держави. Одним з таким об'єктів може стати оборонна сфера, в якій закладені величезні резерви сприятливого впливу на економіку держави, хоча вони ще й недостатньо вивчені.

У другому розділі “Ресурсна база забезпечення економічної безпеки у сфері оборони” розкрито роль та місце воєнно-економічної безпеки в системі економічної безпеки держави, стан якої визначає обороноздатність держави; здійснено аналіз сучасного стану оборонної економіки як ресурсної бази забезпечення економічної безпеки у сфері оборони; розкрито основні складові матеріально-технічної бази оборонної економіки; викладено рекомендації з реформування та розвитку воєнно-промислового комплексу (ВПК) України, в якому сконцентровано високий науково-технічний потенціал, що може бути перетворений на мультиплікатор економічного зростання економіки держави в цілому; розкрито поняття “економічної могутності” та “економічного потенціалу”, зосереджених в оборонній сфері, з позицій їх впливу на економічне зростання держави та забезпечення оборонної достатності.

Основними факторами сучасної воєнно-політичної обстановки у світі є такі: з одного боку - зміцнення довіри та поширення міжнародного співробітництва у воєнній сфері, зниження ймовірності розв'язання великомасштабної війни, перш за все, ядерної; з іншого боку - збереження потенційної загрози виникнення збройних конфліктів, локальних і регіональних війн, їх ескалації та втягнення до них України. Тому державна політика щодо забезпечення воєнно-економічної безпеки (ВЕБ) України та реформування і розвитку ЗСУ повинна бути приведена у відповідність до нових геополітичних реалій і внутрішньоекономічних умов, в яких формується майбутнє України.

На основі розвитку діалектичного взаємозв'язку сфери оборони та економіки частина суспільного виробництва спрямовується на забезпечення воєнної могутності та обороноздатності держави, що виражає сутність ВЕБ держави. Ресурсною базою забезпечення ВЕБ виступають споживчі цінності певної якості, призначені для задоволення суспільних потреб оборонного характеру. Управління, регулювання та контроль за системою економічних відносин між господарюючими суб'єктами щодо якнайповнішого задоволення оборонних потреб, якнайефективнішого використання інтелектуальних, людських, матеріальних і фінансових ресурсів, спрямованих на виконання функції оборони, а також забезпечення оборонної могутності держави здійснюються оборонною економікою держави. У дисертаційному дослідженні застосовується термін саме “оборонна економіка”, а не “воєнна” чи “військова”, як це пропонується науковцями, роботи яких було вивчено, оскільки Воєнна доктрина України має оборонний характер, а політика щодо відносин з іншими країнами світу є мирною.

Основне завдання періоду трансформаційних зрушень в економіці, на яке повинна відповісти наука “оборонна економіка”, - як досягти балансу: з одного боку - забезпечити обороноздатність країни, з іншого - виробити механізми, щоб витрати на потреби оборони та утримання ВПК не були надмірним тягарем для економіки держави, а, навпаки, сприяли її економічному зростанню.

Суттєва частина ВПК була втрачена Україною внаслідок нечуваного у світовій практиці одночасного згортання в 1992 - 1993 рр. виробництва оборонної продукції, а також розриву традиційних відлагоджених виробничих зв'язків з державами СНД і всередині самої України, внаслідок чого під загрозою знищення опинились прогресивні технології та високий науковий потенціал, що був сконцентрований у вітчизняному ВПК. Безумовно, у ВПК України є підприємства, в яких немає потреби. Їх необхідно конверсувати або навіть ліквідувати. Але більшість замкнених циклів виробництва озброєнь та військової техніки мають бути збережені як для забезпечення потреб сфери оборони та підвищення рівня обороноздатності держави, так і для зміцнення й розширення позицій експортного потенціалу вітчизняного ВПК. Ситуація, що склалась сьогодні у ВПК України, вимагає розробки комплексу заходів з удосконалення процесу здійснення конверсії з урахуванням положень довгострокової Державної програми розвитку озброєння та військової техніки. Необхідно виробити радикальні алгоритми конверсії, наприклад, організувати на базі ВПК самостійні галузі інноваційного виробництва шляхом створення багатопрофільної мережі гнучких фінансово-технологічних структур.

Здатність попереджати небезпеки і долати різноманітні загрози нормальному функціонуванню суспільства та життю його громадян, спираючись на наявні у стані готовності сили і засоби, адекватні виникаючим загрозам і небезпекам, характеризує могутність держави. Рівень оборонної могутності держави визначає сукупність таких понять як Воєнна організація держави, воєнно-економічний потенціал (ВЕП), воєнно-економічна могутність (ВЕМ) держави, а також воєнно-економічні ресурси - трудові, матеріально-сировинні та фінансові.

Наявні можливості, якими володіє країна, для виробництва матеріальних благ з метою задоволення потреб суспільства, становлять економічний потенціал (ЕП). Він визначається кількістю та якістю людських та речових факторів виробництва, а також способом їх поєднання, тобто характером економічного устрою. В усуспільненому вигляді ЕП можна подати як оптимальну модель народного господарства, а його кількісний вираз - як максимально можливий обсяг виробництва через виробничу функцію Кобба-Дугласа:

ЕП = Y_p = A F (K_p, L_p, R_p), (1)

де Y_p - потенційний ВНП;

А - сукупна продуктивність факторів, тобто ступінь існуючого рівня технологій;

K_p, L_p, R_p - відповідно капітал, людські та матеріальні ресурси, які має держава.

Аналіз ЕП як матеріальної основи оборонної могутності доцільно здійснювати за особистим і речовим факторами виробництва. Особистий фактор виробництва (людина) є не лише головним елементом у виробництві благ і наданні послуг, але й вирішальною силою у забезпеченні відбиття збройної агресії або її попередження. ВЕП держави характеризується масштабами і ефективністю оборонної економіки, тобто її реальною спроможністю економічно забезпечувати свої збройні сили, підтримувати належну обороноздатність країни. Існують дві точки зору на визначення верхньої межі ВЕП. Згідно з першою, верхньою межею виступає максимально допустимий рівень використання матеріальних і духовних ресурсів на потреби війни, за яким починається регрес економіки держави. Відповідно до другої - верхня межа ВЕП визначається мінімумом цивільного споживання (ВЕП = ЕМ - ЦЕМ_min). Обидві точки зору не можна заперечити, але перша стосується переважно мирного часу, а друга - воєнного. Разом з тим, сутність ВЕП не зводиться до простої різниці між ЕМ та мінімумом цивільного споживання. Щоб досягти збільшення ВЕП держави, необхідно забезпечити не лише зростання ВЕМ, але й певну спрямованість вектора економічного зростання.

Реальною здатністю економіки задовольняти різноманітні потреби суспільства є економічна могутність (ЕМ), яка характеризує ефективність суспільного виробництва з позицій реалізації потенційних можливостей, тобто ЕП держави. Проблема адекватності економіки потребам оборони нерозривно пов'язана з проблемою її мобільності - спроможністю швидко пристосовуватися до мінливих потреб оборони. Тобто, чим мобільніша економіка, тим більш адекватно ЕМ держави можна підпорядкувати потребам оборони, що можна виразити такою залежністю:

ВЕП_р = ВЕМ + ВЕМ_моб, (2)

де ВЕП_р - реалізований ВЕП;

ВЕМ_моб - частина ВЕП, яка додатково може бути перетворена у ВЕМ в результаті економічної мобілізації.

Таким чином, ВЕП, реалізований у ВЕМ, у сучасних умовах вкрай обмежених ресурсів має гарантувати безпеку країни з їх мінімальними витратами, а його структуроутворюючі елементи повинні відповідати новій подобі України як активного повноправного учасника і партнера у розв'язанні міжнародних проблем. Для цього необхідно створити оптимальну модель Воєнної організації держави, звільнивши її від дублюючих структур, в яких у мирний час немає потреби, а також від обслуговуючих та інших структур, функції яких можна перекласти на приватний сектор економіки, застосувавши досвід “аутсорсингу” західних країн.

У третьому розділі “Вплив процесів глобалізації на стан економічної безпеки України у сфері оборони” показано вплив процесів глобалізації та регіоналізації на воєнно-економічну безпеку держави; окреслено пріоритетні напрями воєнно-економічного співробітництва України з країнами ЄС, НАТО, Російською Федерацією; доведено, що Україна, заради створення сприятливих умов для задоволення своїх національних інтересів, повинна уникнути стану “країни-буфера”, який їй прагнуть нав'язати розвинені країни у ході розбудови нової міжнародної архітектури безпеки, в тому числі у сфері воєнно-економічних відносин.

Гарантом створення умов для перетворення України на міцну незалежну державу, здатну брати активну участь, з позицій національних інтересів, у процесах глобалізації та регіоналізації, є забезпечення ВЕБ, оскільки її системні складові - ЕП і ВЕП, Воєнна організація, оборонна економіка - визначають рівень обороноздатності держави, стан боєготовності та боєздатності її збройних сил.

Відносини, що складаються з приводу економічного забезпечення оборони, не вичерпуються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням предметів оборонного призначення всередині суспільства. Вони виходять за національні рамки як одна із складових системи міжнародних відносин поряд з економічними, політичними, воєнними та іншими. Одним з найважливіших напрямів воєнно-економічної інтеграції є військово-технічне співробітництво, що не лише зміцнює позиції держави на міжнародній арені та зменшує бюджетний тягар при створенні нових зразків озброєння, але й, поряд з цим, є джерелом отримання державою значних доходів. При цьому слід пам'ятати, що Україна у своїх міжнародних відносинах не повинна обмежуватись лише вибором проросійської або прозахідної орієнтації. Успішній інтеграції України в євроатлантичні структури безпеки перешкоджає, з одного боку, політика російськоцентризму НАТО і Заходу в цілому у відносинах з Україною, а з іншого - домінуюче становище Росії над Україною. За відсутності конструктивної зовнішньополітичної лінії України на тлі прагматизації відносин Росії із США наша країна може перетворитись зі “стратегічного партнера” на об'єкт взаємодії цих двох держав - так звану “країну-буфер”, нездатну самостійно, без тиску ззовні, визначати вектор свого майбутнього розвитку.

Спочатку Україна має розширити і зміцнити внутрішній потенціал, а потім розвивати паритетні стосунки із так званими світовими “центрами”, які базуватимуться на спільних, корпоративних інтересах і визначатимуться, насамперед, національними інтересами України. При цьому слід зважати на те, що діяльність міжнародних організацій безпеки сьогодні перебуває у певній інертності. Нові виклики та загрози безпеці країн світу хоча й знаходять своє місце у сучасних програмних документах цих організацій, проте не мають адекватного організаційного та концептуального втілення на рівні принципових рішень щодо формування всеосяжної міжнародної системи колективної безпеки. Розширення простору безпеки здійснюється шляхом простої арифметичної зміни кількості членів тієї чи іншої організації без її суттєвих якісних перетворень. Розвиток існуючих міжнародних організацій демонструє подальшу “спеціалізацію” їх діяльності.

Зараз сутність стосунків України - ЄС можна розкрити через поняття “співробітництво” і “партнерство”. Вагоме значення для інтенсифікації інтеграційного процесу має співробітництво між Україною та ЄС у воєнно-економічній і воєнно-технічній сферах та участь України у формуванні європейської системи безпеки і оборони. Однак для того, щоб європейські країни сприймали Україну як рівноправного партнера, необхідно, насамперед, реформувати збройні сили, переозброївши їх сучасними ОВТ, і модернізувати ОВТ, якими сьогодні озброєні військові формування, за принципом сумісності. Разом з тим, серед інших країн, які прагнуть вступити до ЄС, Україна у сфері безпеки може виступати не тільки споживачем, але й реальним вкладником - у царині здійснення стратегічних транспортних перевезень, використання космічної розвідки, участі у миротворчих операціях, правоохоронній діяльності, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій тощо.

Неоднозначність ситуації, в якій опинилась Україна стосовно країн євроатлантичної спільноти, а також наявність спільних інтересів щодо забезпечення миру та стабільності у світі зумовили вибір еволюційного шляху розвитку стосунків між НАТО та Україною. Стратегічною метою цих “особливих” відносин є повномасштабна участь України у розбудові нової архітектури міжнародної безпеки. Стосунки України з Альянсом доцільно будувати за формулою “партнер - союзник”. У ході здійснення реформування ЗСУ Україна має враховувати досвід країн НАТО. Сьогодні пріоритетними напрямами воєнно-економічного співробітництва Україна - НАТО виступають стандартизація механізмів управління, засобів зв'язку з метою досягнення оперативного сумісництва під час проведення спільних миротворчих операцій та заходів з подолання наслідків природних лих та надзвичайних ситуацій; налагодження ефективного обміну інформацією, узгодження політики та стратегії у сфері оборони; розширення освітніх програм і миротворчих навчань як на своїй території, так і на території країн-партнерів; удосконалення цивільного контролю за збройними силами.

Для збереження добросусідських відносин з Росією важливо перевести міждержавні стосунки з військово-політичної площини у сферу економічних, культурних, інформаційних та інших взаємовідносин. Сучасний етап розвитку взаємодії України та Росії характеризується напруженістю у світлі оголошуваних офіційними особами намірів України стати у майбутньому асоційованим членом ЄС і НАТО. Водночас, починаючи з 2001 року, у політиці України щодо воєнно-економічного співробітництва російський вектор отримав глибший розвиток. Свідченням цього є, зокрема, підписання у січні 2001 року домовленостей про співробітництво у військовій сфері, ратифікація міжурядової угоди про засоби системи попередження про ракетний напад та контроль космічного простору.

Отже, оборонний потенціал України, за умови успішного реформування, має всі підстави бути значно вагомішим надбанням для євроатлантичної колективної безпеки, ніж потенціал нових членів Альянсу та кандидатів на вступ, узятих разом. І як член такої системи безпеки Україна повинна виступати не споживачем, а одним з провідних і найвагоміших її виробників.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичні дослідження та практичні розробки, що стосуються забезпечення економічної безпеки України у сфері оборони.

1. Сьогодні оборона, за критеріями безпеки, не забезпечує стійкість та здатність держави до економічного розвитку. Навпаки, вона виявляє неспроможність протистояти виникненню умов економічного та політичного життя світової спільноти, коли виклики, ризики і загрози можуть перерости у кризи, а небезпеки - в катастрофу. Тобто сфера оборони не відповідає допустимим межам показників економічної безпеки, за якими починається неконтрольованість процесів.

2. Безпека фактично являє собою стан життєдіяльності та розвитку держави, суспільства та особистості за умови відсутності небезпеки, тобто метою діяльності із забезпечення “безпеки” є усунення або запобігання створенню умов для виникнення “небезпеки” та перетворення її на катастрофу, а також ліквідація її наслідків. Щоб управлінські рішення у сфері ЕБ були ефективними, а наслідки та результати - очікуваними, необхідно у процесі розробки заходів й ухвалення рішень із забезпечення ЕБ зважати на її системну сутність як надскладної багаторівневої системи. Хибним був шлях, коли оборону, що є основним елементом системи ЕБ, відірвали від системи й орієнтували на вирішення зовнішніх проблем із застосуванням до неї лише зовнішніх програм, які почали активно втручатись у функціонування системи. Внаслідок цього оборона, як системний елемент ЕБ, зняла частину навантаження з себе, передавши його коректуючій програмі.

3. Суспільство та держава нарешті мають усвідомити, що виконання функції “оборона” виходить за межі компетенції збройних сил, вимагаючи чіткого планування та координації дій численних структур механізму державного управління у сфері оборони й безпеки держави - органів управління усіх складових Воєнної організації держави, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, органів управління господарським комплексом України, галузі якого мають бути готовими до переходу, у разі необхідності, з мирного на воєнний стан, а також готовності населення і території держави до оборони. Тобто, ефективне забезпечення оборони формується на стадіях передбачення, прогнозування, планування та організації функціонування всієї сукупності складових системи оборони, а не лише одного з її елементів, хоча й основного, - збройних сил. Визначаючи перспективи розвитку оборонної сфери, необхідно враховувати, що вона є не тільки споживачем національного продукту, але й активним його виробником. Разом з тим, в умовах обмеженості держави у ресурсах - інтелектуальних, людських, фінансових, матеріальних, виробничих та інших - потрібно забезпечити її економічне зростання, не втративши при цьому обороноздатності держави. Для цього необхідно вжити таких заходів.

1) надати пріоритетного розвитку оборонним програмам, внаслідок реалізації яких створюватиметься конкурентоспроможна на світовому ринку продукція, забезпечуватиметься швидкий обіг капіталу та збільшуватиметься експортний потенціал держави;

2) визначити нові пріоритети, не допустити розпорошення ресурсів, концентруючи їх на критичних напрямах і наукомістких технологіях, які не лише забезпечать зміцнення експортного потенціалу держави, а й дадуть можливість розвивати 1-2 макротехнології, через які Україна зможе інтегруватись у світовий ринок високих технологій та інтелектуальних послуг;

3) під час прогнозування, планування та формування оборонних витрат застосовувати змішану форму, яка базується на поєднанні принципів функціонально-ресурсного та програмно-цільового підходів. Це дасть можливість спрямувати бюджетний ресурс, з одного боку, на забезпечення життєздатності збройних сил внаслідок фінансування властивих їм функцій, які вони мають виконувати, а з іншого - на фінансування пріоритетних програм, без яких ми не зможемо створити збройні сили майбутнього, спроможні забезпечити оборону України від майбутніх викликів, ризиків і небезпек;

4) у бюджетних програмах змінити структуру у бік збільшення капітальних видатків за рахунок поточних (непродуктивних) видатків з метою недопущення зниження до критичної межі рівня бойового потенціалу. Перевагу у фінансуванні слід надати державним програмам зі створення нових поколінь літаків, ракетоносіїв, виробництва окремих видів ОВТ, розвитку комп'ютерної індустрії, побудованої на нових фізичних принципах, суднобудування, розробки супутникових технологій, мікроелектроніки та власної елементної бази тощо. Наведені галузі внаслідок своєї наукомісткості та високої технологічності вже зараз фактично є в Україні інноваційними лідерами, а тому мають відіграти відчутну стимулюючу роль у технологічному оновленні інших сфер економіки;

5) забезпечити збереження наукового потенціалу ВПК України, який у майбутньому може стати наріжним каменем у розвитку не лише сфери оборони, але й науково-технологічного розвитку країни в цілому. При цьому вітчизняний ВПК необхідно реформувати за новими формами і принципами енергозбереження, використання технологій подвійного використання з орієнтацією на перспективні наукомісткі технології;

6) запровадити єдину ефективну систему стратегічного довгострокового планування, серцевиною якого має стати прогноз видатків на оборону до 2015 року, що буде відігравати роль мультиплікатора і стратегічного моніторингового елемента між обороноздатністю та економічним розвитком держави.

4. Забезпечення довгострокової стабільності на регіональному та глобальному рівнях є завданням, яке не зможе вирішити самотужки жодна окрема країна. Тільки широкомасштабне співробітництво створює передумови для забезпечення безпеки і стабільності на континенті. Наявність в Україні наукоємкого виробництва і необхідної бази для створення замкнених циклів деяких конкурентноздатних на світовому ринку озброєнь є основною рушійною силою розвитку в Україні ВТС. Україна показала світу приклад ядерного роззброєння, добровільно відмовившись від третього у світі за потужністю ядерного арсеналу. Свою стабільність, передбачуваність і прагнення розвивати добросусідські відносини Україна засвідчила, уклавши Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією, Хартію про особливе партнерство з НАТО та низку інших, не менш значущих, міжнародних договорів і угод. Разом з тим сьогодні вона перебуває в оточенні двох могутніх воєнно-політичних блоків, які мають ядерну зброю, внаслідок чого Україні нав'язується становище “буферної” зони. “Країна-буфер” не може вирішити ні довгострокових завдань економічного розвитку, ні досягти тимчасових вигод, оскільки її дії на міжнародній арені жорстко обмежуються за віссю протистояння протилежно спрямованих сил. Тому єдиною надійною запорукою зміцнення позицій України на міжнародному безпековому просторі є розбудова ефективної системи економічної безпеки, здатної адаптуватись до зовнішніх та внутрішніх змін навколишнього збурювального середовища.

5. Воєнно-економічне співробітництво з іншими країнами світу, в тому числі країнами таких євроатлантичних структур як НАТО і ЄС, а також Російською Федерацією, має здійснюватись за умови пріоритетності забезпечення національних інтересів України і спрямовуватись, у першу чергу, на розвиток міждержавної кооперації у проведенні НДДКР у сфері оборони, розробці, виробництві та утилізації ОВТ. Завдяки розширенню й поглибленню науково-технічних і виробничих зв'язків у рамках спільних воєнно-економічних проектів забезпечуються підвищення рівня стандартизації ОВТ, створюються передумови для забезпечення взаємосумісності структури Воєнної організації збройних сил держав, а також ОВТ у ході проведення спільних миротворчих операцій та з ліквідації наслідків природних стихійних лих і надзвичайних ситуацій, закладаються підвалини ефективнішого використання обмежених фінансових ресурсів, розширюється й оновлюється технологічна база вітчизняного воєнного виробництва.

6. Завдання щодо збереження високого науково-технічного рівня України може бути успішно вирішене шляхом створення інноваційно-інвестиційної моделі на основі передачі наукомістких технологій, науково-дослідних та виробничих потужностей з оборонної сфери до цивільного сектора економіки, що дасть можливість використовувати ресурси оборонної сфери в інтересах економіки та суспільства в цілому. Така пропозиція ґрунтується на тому факті, що темпи інноваційного циклу у воєнному виробництві часто набагато вищі, ніж у цивільному, й іноді перевищують або принаймні дорівнюють світовим показникам. Тому у ході конверсії науково-технічного потенціалу оборонної економіки необхідно зберегти ефективні оргструктури та висококваліфіковані кадри з тим, щоб з максимальною вигодою використати інноваційний потенціал оборонних галузей як для прискорення науково-технічного прогресу в економіці, так і для підвищення якості ОВТ.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дубровіна О. О. Забезпечення економічної безпеки - функція держави // Енергетика: економіка, технології, екологія. - 2001. - № 4. - С. 6-9.

2. Дубровина Е. А. Военно-промышленный комплекс Украины как материальная основа обеспечения безопасности в сфере обороны // Економіка промисловості. - 2001. - № 4. - С. 82-86.

3. Дубровіна О. О. Національні інтереси як стратегічна мета забезпечення безпеки держави у сфері оборони // Економіко-математичне моделювання соціально-економічних систем. Збірник наукових праць. // Відп. ред. - академік НАН України О. О. Бакаєв. - К.: Міжнародний науково-навчальний центр ЮНЕСКО інформаційних технологій і систем НАН та МОН України, 2002. - Вип. 3. - С.16-21.

4. Дубровіна О. О. Оборонна економіка як матеріальна основа забезпечення воєнно-економічної могутності держави // Економіко-математичне моделювання соціально-економічних систем. Збірник наукових праць // Відп. ред. - академік НАН України О. О. Бакаєв. - К.: Міжнародний науково-навчальний центр ЮНЕСКО інформаційних технологій і систем НАН та МОН України, 2003. - Вип. 4. - С.15-21.

5. Дубровіна О. О. Економічні основи взаємодії з НАТО // Економічні аспекти розширення НАТО / І. Розпутенко, Б. Лессер, І. Грицяк, В. Мунтіян, В. Юрчишин, О. Олеся, О. Дубровіна. За заг. ред. Б. Лессера та І. Розпутенка. - К.: Вид-во “К.І.С.”, 2002. - С. 75-81.

6. Дубровина Е. А. Проблемы развития и реформирования ВПК Украины // Актуальные проблемы устойчивого развития / В. А. Акимов, Е. В. Бридун, М. Ю. Ватагин и др. - К.: О-во “Знание” Украины, 2003. - С. 90-95.

АНОТАЦІЯ

Дубровіна О. О. Забезпечення економічної безпеки України у сфері оборони. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою. - Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено проблемі забезпечення оборони як складової економічної безпеки України, тобто забезпечення її захищеності від викликів, ризиків, загроз і небезпек, які виводять сферу оборони зі стану стійкого функціонування, негативно змінюючи параметри її життєдіяльності. Доведено необхідність управління та регулювання процесом забезпечення оборони України та її економічної безпеки як умови ефективного функціонування та виконання функцій, покладених на неї державою. Доведено, що оборона є не лише одним із споживачів обмежених національних ресурсів, але й гарантом забезпечення безпечних умов життєдіяльності держави, суспільства, особистості як необхідної умови для прогресивного розвитку економіки держави та зростання добробуту населення.

Здійснено аналіз сучасного стану оборонної економіки як ресурсної бази забезпечення економічної безпеки у сфері оборони. Викладено рекомендації з реформування та розвитку воєнно-промислового комплексу України, в якому сконцентровано високий науково-технічний потенціал, що може бути перетворений на мультиплікатор економічного зростання держави в цілому.

Показано вплив процесів глобалізації та регіоналізації на воєнно-економічну безпеку держави. Окреслено пріоритетні напрями воєнно-економічного співробітництва України з країнами ЄС, НАТО, Російською Федерацією. Доведено, що Україна, з метою створення сприятливих умов для задоволення своїх національних інтересів, повинна уникнути стану “країни-буфера”, який їй прагнуть нав'язати розвинені країни у ході розбудови нової міжнародної архітектури безпеки, в тому числі у сфері воєнно-економічних відносин.

Ключові слова: економічна безпека, оборона, воєнно-економічна безпека, оборонна економіка, воєнно-промисловий комплекс, оборонно-промисловий комплекс, витрати на національну оборону, економічний потенціал, економічна могутність, воєнно-економічне співробітництво.

АННОТАЦИЯ

Дубровина Е. А. Обеспечение экономической безопасности Украины в сфере обороны. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 - организация управления, планирования и регулирования экономикой. - Институт экономического прогнозирования НАН Украины, Киев, 2004.

Работа посвящена проблеме обеспечения обороны как составляющей экономической безопасности Украины, обеспечения ее защищенности от вызовов, рисков, угроз и опасностей, которые выводят сферу обороны из состояния стойкого функционирования, отрицательно изменяя параметры ее жизнедеятельности.

По степени влияния выделяются такие основные фазы противодействия состоянию “безопасности”:

вызов - это ситуация (совокупность обстоятельств), когда внешние и внутренние силы стремятся воздвигнуть препятствия на пути к реализации национальных интересов общества конкретного государства с применением невоенных средств;

риск - это высокая вероятность возникновения ситуации, когда внешние и внутренние силы воздвигают препятствия на пути к обеспечению ЭБ государства, в том числе в сфере обороны;

угроза - это наличие объективной возможности со стороны неприятеля нанести убытки национальным интересам государства;

...