Топографічні карти

модрина(порода лісу)

шл.

шлюз

маш.

машинобудівельний завод

шк.

школа

МТФ

молочнотоварна ферма

Щ

щебінь (матер. покриття доріг)

о., о-ва

острів, острови

елев.

елеватор

оз.

Озеро

Скороченими підписами пояснюються також деякі місцеві предмети і орієнтири, які не мають своїх умовних знаків, але виділяються за своїм значенням. Наприклад, біля будинку школи ставиться підпис - шк., біля казарми - каз., навколо сараю - сар. і т.п.

Цифрові позначення застосовуються для визначення кількості будинків у населених пунктах селищного типу, висот найбільш характерних точок рельєфу (видимих вершин, перевалів і т.п.), межового рівня води у річках і т.п.

Розфарбовування карт. Для підвищення наочності карти друкують кольоровими; кольори також відіграють роль умовних позначень. Застосування фарб дозволяє поділити зміст карти на окремі складові елементи (зображення лісових просторів, водної системи, рельєфу, населених пунктів, дорожньої межі) і показати їх більш чіткіше, різними планами, не порушуючи в той самий час загальної картини місцевості. Це значно полегшує користування картою і одночасно дозволяє збагатити її зміст.

Кольори карт, що застосовуються під час видання топографічних карт, стандартні і більш-менш відповідають окрасі об'єктів, що зображуються: зображення лісових масивів, садів, виноградників, польових захисних лісонасаджень (які виражаються у масштабі), зарості кущів покривають зеленою фарбою; зображення морів, рік, озер, колодязів, джерел, боліт, солончаків, льодовиків, а також цифри і знаки, що показують ширину і глибину рік, водоспади, пороги, моли, причали і т.ін., - синьою або блакитною (бірюзовою); зображення рельєфу і його елементів (скель, обривів, осипів, вимоїн і т.д.), а також умовні знаки берегових валів, сухих русел рік, кам'яних розсипів, гальки, кам'яних поверхонь, пісків - коричневою; полотно шосейних доріг і автострад показується оранжевою, а покращаних доріг - жовтою фарбою.

1.3.4 Зображення на картах об'єктів місцевості

Населені пункти зображуються на картах зі збереженням їх зовнішнього обліку і характеру планування, рис.1.41, 1.42.

Рисунок 1.41 - Зображення населених пунктів на картах різних масштабів

У населених пунктах показують всі вулиці, площі, сади, ріки і канали, промислові підприємства, будинки, які мають значення орієнтирів. Ширина вулиць, провулків і проїздів може бути зображена або у масштабі карти, або показана умовним знаком поза масштабом. Магістральні проїзди відрізняються за своєю шириною від другорядних; на великомасштабних картах, наприклад, магістральні вулиці і проїзди подаються шириною 0,8 мм, а решта - 0,5 мм.



Рисунок 1.42 - Умовні знаки населених пунктів

Будівлі об'єднують всередині населеного пункту у квартали. Квартали, що мають більш 60% вогнестійких (кам'яних, цегляних, бетонних) будівель, покриваються подвійною штриховкою, а квартали з перевагою не вогнестійких будівель - одинарною штриховкою. Зруйновані і напівзруйновані квартали заповнюються всередині точками чорного кольору.

Чорні прямокутники всередині кварталів на картах великого масштабу означають: у містах - видимі будинки, а в населених пунктах селищного типу - житлові будівлі (або нежитлові, якщо вони розташовані поза кварталами). Контури зруйнованих будівель показують пунктиром.

Видимі будови і споруди, які мають значення орієнтирів, а також окремі будівлі поза кварталами наносять на карти з великою точністю у порівнянні з іншими, місцеположення яких всередині кварталів може подаватися приблизно.

Поряд з населеним пунктом на карті підписується його назва, під назвою населених пунктів селищного типу (за наявності даних) підписується кількість домівок. Крім того, поряд з кількістю будинків можуть розміщатися скорочені підписи СР, РР, МТС, МТМ. Вони вказують на наявність у даному населеному пункті селищної або районної ради депутатів, машинно-тракторної станції або майстерні.

Міста і селища дачного типу відрізняються від забудов селищного типу характером і розміром шрифтів, якими підписуються їх власні назви. Корисно запам'ятати, що підписи міст селищ міського типу друкуються великим шрифтом (великими буквами), а підписи назв населених пунктів селищного типу - малими буквами і більш дрібним за розміром шрифтом. Чим крупніше підпис, тим значніший даний населений пункт за своїм адміністративним значенням або за кількістю жителів у ньому, рис.1.43.

Рисунок 1.43 - Зразки підписів назв населених пунктів

Геодезичні пункти і окремі місцеві предмети - орієнтири (рис.1.44).

Геодезичними пунктами називаються точки земної поверхні, положення яких (координати і висоти над рівнем моря) точно визначено і міцно закріплено (позначено) на місцевості. Залежно від способу визначення їх положення відрізняють пункти тригонометричні (або пункти тріангуляції), полігонометричні, астрономічні, нівелірні. Всі ці точки закріплюються на місцевості звичайно у вигляді різного роду дерев'яних вишок - геодезичних сигналів, пірамід або стовпів, під якими закладаються у землю спеціальні бетонні або кам'яні кладки, які називають центрами.

Геодезичні пункти мають дуже важливе значення: вони служать вихідними точками для проведення зйомок і інших точних вимірювальних робіт на місцевості. Пункти тріангуляції і полігонометрії широко використовуються ракетними і артилерійськими частинами, підрозділами під час проведення топогеодезичної підготовки стрільби як основа для точної прив'язки (визначення координат) своїх стартових і вогневих позицій, спостережних пунктів, орієнтирів, реперів і цілей.



Рисунок 1.44 - Геодезичні пункти і окремі місцеві предмети - орієнтири

Геодезичні пункти наносять на карту з максимальною точністю; навколо їх умовних знаків ставлять позначки, що показують висоту місцеположення пункту в метрах над рівнем моря.

З особливою ретельністю на картах зображуються також орієнтири, до яких відносять місцеві предмети, що ідентифікуються на місцевості. Орієнтири поділяють на дві групи:

Ш видимі місцеві предмети, які спостерігаються здалеку (високі будівлі і споруди баштового типу, труби заводів і фабрик, радіощогли, терикони, пам'ятники, кургани, скелі-останці, окремі дерева, посадки і т.п.);

Ш контурні точки і предмети, які не підвищуються над поверхнею землі, але зберігаються тривалий час і добре помітні (перехрестя і розвилки доріг, різко позначені кути контурів рік і струмків, перехрестя головних вулиць у населених пунктах і т.п.).

Залежно від характеру місцевості орієнтирами можуть служити й інші місцеві предмети: у лісовій місцевості - будинок лісника, окрема галявина, перехрестя просік; у районах добування корисних копалин - шахти, рудник; у населених пунктах - вокзали, поштові й телеграфні станції, школи, станції метрополітену і т.п.

Більшість з перелічених місцевих предметів, що мають значення орієнтирів, за своїми розмірами (площею) не може бути виражено у масштабі карти і зображується на ній позамасштабними умовними знаками, а під час окомірної зйомки - перспективними зарисовками на полях аркуша паперу, на якому проводиться зйомка.

За орієнтири можуть бути і характерні форми рельєфу, що розглядалися вище.

Найбільш видимі на місцевості довгочасові орієнтири, що спостерігаються здалеку, під час зйомки наносять на карту як і геодезичні пункти звичайно за координатами, тобто найточніше з помилкою, що не перевищує 0,2 мм у масштабі карти (це відповідає на місцевості 5 м у масштабі карти 1 : 25 000 і 10 м для карти 1 : 50 000). Тому їх найбільш доцільно використовувати як вихідні точки, для більш точної прив'язки своїх вогневих позицій, спостережних пунктів, для засічки цілей та інших вимірювальних робіт. Помилки у нанесенні решти точок контурів і місцевих предметів (доріг, струмків, меж угідь і т.п.) під час зйомки можуть досягати 1 мм.

Дорожня мережа. На топографічних картах зображуються всі залізничні і автогужові дороги. У пустельних і малонаселених житлових районах на картах показують також стежки, караванні шляхи і тимчасові (зимові, літні) дороги.

Дорожня мережа на топографічних картах зображується позамасштабними умовними знаками, тому ширину дороги неможливо визначити по карті шляхом вимірювання умовного знака дороги. Дані щодо ширини дороги, яка зображується у дві лінії (шосе, ґрунтові удосконалені дороги), підписуються цифрами всередині умовного знака дороги.

Дороги є основними шляхами пересування і хорошими орієнтирами. Тому дороги, мости, переправи і дорожні споруди зображуються на топографічних картах з великою деталізацією, особливо на картах великого масштабу.

Залізничні дороги зображуються виходячи з поділу їх за кількістю колій на трьох-, двох- і одноколійні дороги, рис.1.45.

Рисунок 1.45 - Умовні знаки залізничних доріг

Кількість колій дороги позначають рисками всередині білих проміжків (не замальованих чорним кольором прямокутників) умовного знака дороги: три риски - триколійна, дві риски - двоколійна залізнична дорога. Одноколійні дороги з полотном на один путь відображаються без рисок, а з полотном на два путі - з однією рискою.

Власні назви станцій підписуються поряд з умовним знаком станції. Якщо станція залізної дороги розташована у однойменному населеному пункті або поблизу від нього, назва її може не підписуватися. У цьому випадку підпис населеного пункту, який має однакову зі станцією назву, підкреслюється тонкою чорною лінією, а у знака станції розміщується скорочена підпис „ст.”.

Чорний прямокутник всередині умовного знака станції вказує на розташування вокзалу (головного станційного корпусу) відносно колій; якщо прямокутник розміщений посередині -тоді колії проходять з обох боків вокзалу.

Скорочені підписи розміщують у таких споруд, як платформа (пл.), блокпост (бл.п.), шляховий пост (шлях.п.), будка (Б), тунель (тун.), казарма (каз.).

Особливими умовними знаками зображуються електрифіковані, вузькоколійні, підвісні і дороги, що будуються, трамвайні колії.

Автогужові дороги під час зображення їх на картах поділяють на автостради і автомагістралі, шосе, удосконалені ґрунтові і ґрунтові дороги, польові і лісові дороги, стежки. Крім того, на картах виділяють фашинні ділянки доріг, гаті і греблі, рис. 1.46.



Рисунок 1.46 - Умовні знаки дорожньої мережі

Автостради і автомагістралі мають міцне капітальне покриття з асфальтобетону або бетону. Вони допускають швидкісний рух автотранспорту будь-якого тоннажу і бойової техніки на механічній тязі. Автостради мають ширину проїзної частини не менше 14 м, пересікаються з іншими дорогами на різних рівнях і мають велику пропускну спроможність. Автостради і автомагістралі легко відрізняються на карті від інших доріг. вони зображуються чотирма лініями (дві тонкі і дві товсті лінії), всередині яких через рівні проміжки є чорні точки.

Шосе мають покриття з асфальту, бетону, каменя, щебеня, гравію або інших матеріалів, які дозволяють рухатися автотранспорту у будь-яку пору року. Удосконалені шосе відрізняються більш міцною основою, що допускає посилений рух автотранспорту і бойової техніки.

Шосе зображується умовним знаком у дві риски (лінії), але умовний знак удосконаленого шосе небагато ширший, ніж у неудосконаленого шосе, і має всередині три чорні риски як у автострад і автомагістралей. У певних місцях протягом тієї чи іншої ділянки шосе всередині умовного знака цифрами показують ширину одягнутої частини (перша цифра) і ширину всієї дороги в метрах (друга цифра у дужках). Крім того, за наявності даних, отриманих під час зйомки місцевості, поряд з цифровим позначенням зазначають і матеріал покриття дороги: А - асфальтобетон, Г - гравій і т.п. Лінії зв'язку, які протягнуті вздовж автострад і шосе в смузі відчуження (поряд з дорогою), на картах не показують.

Автостради і автомагістралі, шосе з метою кращого розпізнавання зафарбовуються на картах червоною фарбою.

Удосконалені ґрунтові дороги (профільовані) не мають міцної основи; ґрунт проїзної частини буває додатково покращеним гравієм, щебенем, піском і т.п. З обох боків ґрунтових удосконалених доріг звичайно є канави. Протягом більшої частини року ці дороги придатні для руху автотранспорту середнього тоннажу (2-3 т).

Покращені ґрунтові дороги показують двома лініями (товстою і тонкою) і зафарбовують на картах жовтою фарбою.

Ґрунтові (селищні) дороги не мають спеціального покриття, їх прохідність для автотранспорту залежить від якості ґрунту і стану погоди. Окремі ділянки доріг можуть мати по боках канави осушення. Ґрунтові дороги зображуються на картах одинарною лінією чорного кольору товщиною 0,4-0,2 мм.

Польові і лісові дороги являють собою тимчасові ґрунтові дороги, по яких рух автогужового транспорту можливий не у всі пори року, а сезонно, звичайно під час польових робіт, вивозу лісу і т.п. Такі дороги зображуються чорними переривистими лінями товщиною до 0,2 мм.

Стежки служать шляхами для в'ючного транспорту і пішоходів і зображуються на картах переривистими лініями чорного кольору, але ланцюжки умовного знака дрібніше, ніж у польових доріг.

Ділянки доріг, що проходять через заболочені місця, які вислані по дерев'яних лежаках зв'язками хмизу (фашинами) і засипані потім шаром землі або піску, мають назву фашинних ділянок доріг. Вони позначаються рисками, що накреслені перпендикулярно до умовного знака дороги. Таким самим умовним знаком зображуються гаті (ділянки доріг, що вислані настилом з колод або жердин) і греблі (ділянки доріг через болота, які прокладені по насипах із землі, каменів та інших матеріалів). Зображення фашинних ділянок доріг, гатей і гребель показано на рис.1.47.

На залізничних і автогужових дорогах показують мости, переїзди, труби, насипи, виїмки, насадження з дерев. Крім того, на залізницях показують деякі семафори (світлофори), рис.1.47, а на автогужових - кілометрові стовпи і покажчики доріг, які можуть служити орієнтирами.

Рисунок 1.47 - Мости на залізницях і шосейних дорогах

Мости через незначні перешкоди, довжиною до 10 м, на топографічних картах великого масштабу відображаються без цифрових позначень; у мостів довжиною більше 10 м підписується довжина у метрах (чисельник) і вантажопідйомність у тоннах (знаменник).

Мости під час зображення на картах поділяють за матеріалом будови: на металеві, кам'яні, залізобетонні, дерев'яні, за типом - на судах, понтонах і плотах.

Води і споруди біля них. На топографічних картах зображуються моря, озера, ріки, струмки, канали, канави, колодязі й інші водоймища, а також і основні споруди біля них - мости, греблі, шлюзи і т.п., рис.1.48, 1.49.

Рисунок 1.48 - Умовні знаки берегів морів, рік і каналів

Берегові лінії морів, озер, рік і каналів, а також колодязі зображують на картах синім кольором, а площі водоймищ - блакитною (бірюзовою) фарбою. Підписи власних назв морів і рік, умовні знаки переправ і споруди друкуються чорним кольором.

На картах масштабів 1 : 25 000 і 1 : 50 000 ріки зображують у дві лінії, якщо вони ширше 5 м, а на картах масштабу 1 : 100 000 - якщо вони ширше 10 м. Однією рискою (лінією) зображуються канали і канави шириною до 3 м, сухі канави на відміну від канав, що заповнені водою, зображуються на картах тонкими чорними лініями.

Ширина і глибина рік (каналів) у метрах підписується у місцях проміру у вигляді дробу: у чисельнику - ширина ріки, а в знаменнику - глибина. Швидкість течії рік (у метрах за секунду) показується в середині стрілки, що вказує напрямок течії, рис.1.49. На ріках і озерах підписуються також висоти рівня води в межень відносно рівня моря (відмітки урізань води).

У бродів підписують: в чисельнику - глибина броду в метрах, у знаменнику - якість ґрунту дна (Т - тверді, П - піщані, В - в'язкі, К - кам'янисті). Наприклад, підпис бр. означає, що глибина броду 1,2 м, дно - каменисте. Скороченими підписами позначають також умовні знаки перевозів (пер.), паромів (пар.), порогів (пор.), водоспадів (вдп.).

Під час вивчення карт слід звертати увагу на пояснювальні підписи, що показують якість води: „г.-сол.” - гірко-солона і „сол.” - солона вода. Такі підписи можуть траплятися поряд із зображенням озер, колодязів та інших водоймищ у південних степових, напівпустельних і пустельних районах, рис.1.50. Ці обставини слід враховувати під час вивчення по карті маршруту руху, під час розвідки джерел водопостачання і т.п. Якщо своєчасно не звернути увагу на підпис, який вказує на якість води у водоймищі, то після прибуття до нього підрозділ може залишитися без води, придатної для пиття, що ускладнить виконання бойового завдання.

Для полегшення пошуку і вибору по карті джерел водопостачання головні колодязі у степових і пустельних районах виділяють від другорядних особливим, більш великим за розміром умовним знаком. Крім того, за наявності даних поряд з умовним знаком колодязя дається пояснювальний підпис: у чисельнику - відмітка висоти земної поверхні біля колодязя, в знаменнику - глибина колодязя у метрах. Поряд, у дужках, може бути зазначена якість води або стан колодязя („сух.” - сухий, „засип”. - засипаний ). Наприклад, підпис поряд з умовним знаком колодязя (сол.) означає, що абсолютна висота землі біля колодязя 125,7 м над рівнем моря, глибина колодязя 5 м, вода - солона.



Рисунок 1.49 - Умовні знаки мостів, переправ і гідротехнічних споруд

Рисунок 1.50 - Зразки підписів назв рік і каналів, колодязів і джерел води

Ґрунтово-рослинне покриття зображується на картах звичайно масштабними умовними знаками. До них відносять умовні знаки лісу, кущів, садів, парків, лугів, боліт, солончаків, а також умовні знаки, що зображують характер ґрунтового покриття, - піски, кам'яниста поверхня, галечники.

Умовні знаки ґрунтово-рослинного покриття застосовуються на картах у поєднанні одного з одним. Наприклад, для того щоб показати заболочений луг з кущами, контур цієї ділянки заповнюється знаками болота, луговини і кущів. Тому для того щоб читати карту, потрібно знати не тільки відомі знаки, але і їх значення у поєднанні одного з одним.

Контури (межи) ділянок місцевості, що покриті лісом, кущами, а також болота або луговини позначаються пунктиром у вигляді точок. Якщо контуром (межею) лісу, саду або інших угідь служать канави, просіки, шляхи, то в цьому випадку умовний знак паркану, шляху або іншого місцевого предмета замінює собою пунктир.

Площі лісу всередині контуру зафарбовують зеленою фарбою. Порода лісу показується значком листяного, хвойного або змішаного лісу, а за наявності даних про породу лісу і його характеристики зазначаються пояснювальними підписами і цифрами, рис.1.51.

Площі, що покриті поросллю лісу (висотою до 4 м), лісними розсадниками, суцільними кущами, виноградниками й іншими ягідними кущами, всередині контуру заповнюються відповідними умовними знаками і зафарбовуються блідо-зеленим кольором. За наявності даних на ділянках суцільних кущів значками показується порода кущів і підписується середня висота кущів у метрах.



Рисунок 1.51 - Умовні знаки лісів і кущів

Болота зображуються з поділом їх за ступенем прохідності для механізованих підрозділів (у пішому строю) на прохідні, важкопрохідні і непрохідні. Прохідні болота прийнято вважати за глибиною (до твердого ґрунту) не більше 0,3 - 0,4 м; глибину їх на картах звичайно не підписують. Глибина важкопрохідних і непрохідних боліт підписується поряд з вертикальною стрілкою, яка вказує місце проміру. На всіх болотах відповідними умовними знаками показується їх покриття (трав'яне, мохове і тростинне), а також наявність лісу і кущів, рис.1.52.



Рисунок 1.52 - Умовні знаки боліт

Ґрунтове покриття, як відомо, суттєво впливає на умови прохідності і умови маскування. По кам'яній поверхні ускладнюється пересування колісного і гусеничного транспорту. У той самий час окремі великі камені і групи каміння створюють природні укриття від вогню стрілецької зброї. За каменями можна приховатися під час перебігання і маскуватися від наземного спостереження. Для зображення на картах кам'яної поверхні і накопичення каміння застосовується відповідний умовний знак, рис.1.53.

Бугристі піски за своїми тактичними властивостями відрізняються від рівних пісків тим, що окремі бугри можуть бути використані для маскування при перебіжках і як укриття від вогню. Тому на карті бугристі піски виділяються особливим умовним знаком, рис.54.

У південних степових і напівстепових районах трапляються ділянки місцевості з ґрунтом, дуже насиченим сіллю. Такі ділянки з бідною рослинністю і покриті кіркою або відкладанням солей називаються солончаками.

Солончаки бувають мокрі і сухі. Мокрі солончаки - „шори” - являють собою в'язкий вологий пісочно-глиняний ґрунт з рідкою рослинністю і є перешкодою для руху колісного транспорту. На картах солончаки показують вертикальними штрихами синього кольору з поділом на прохідні і непрохідні. Зображення солончаків, пісків, боліт і ґрунтово-рослинного покриття показано на рис.1.53.

Рисунок 1.53 - Умовні знаки лугів, степів і пустель

1.4 Властивості місцевості та її використання підрозділами у бою

1.4.1 Місцевість як елемент бойової обстановки

Бойові дії можуть розгортатися на будь-якій місцевості, у будь-яку пору року і будь-яку погоду. Загальні вказівки щодо дій військ у різних умовах місцевості містять статути і настанови. Але статутні документи не можуть детально характеризувати різновиди і властивості місцевості, які командири зобов'язані знати і враховувати під час організації і ведення бою. Розгляд цих питань і складає зміст розділу. Приступаючи до їх вивчення, слід попередньо усвідомити сутність і зміст деяких термінів і понять, які будуть використовуватися у подальшому.

Топографічні елементи місцевості, характер місцевості визначаються формою, розмірами і розташуванням у просторі нерівностей земної поверхні, а також кількісним і якісним складом розташованих на ній об'єктів.

Сукупність нерівностей земної поверхні називається рельєфом місцевості, а вся решта розташованих на ній об'єктів як природного походження, так і створених людиною - місцевими предметами. Всі ці об'єкти місцевості - рельєф і місцеві предмети - прийнято називати топографічними елементами.

Топографічні елементи місцевості за ознакою однорідності їх господарчого і воєнного призначення поділяють на такі основні групи: рельєф, ґрунти і рослинне покриття, гідрографія (ріки, озера та інші природні і штучні водоймища), населені пункти, дорожня мережа, промислові, сільськогосподарські і соціально-культурні об'єкти.

Особливу групу складають об'єкти інженерного обладнання місцевості, які створюються військами під час підготовки і у ході бойових дій (фортифікаційні споруди, загородження, колонні шляхи, мости, переправи і ін.). Ці воєнні об'єкти, хоча вони здебільшого є тимчасовими спорудами, можуть значно змінювати умови місцевості, і під час її оцінки їх необхідно ретельно враховувати у зв'язку з іншими топографічними елементами.

Тактичні властивості місцевості, особливості даної місцевості, які здійснюють той чи інший вплив на організацію, ведення бою і застосування бойової техніки, називають її тактичними властивостями. До основних з них відносять: прохідність місцевості для бойових і транспортних машин, її захисні, маскувальні та інші властивості (табл.1.11).

Таблиця 1.11 - Характеристика тактичних властивостей місцевості

Тактичні властивості місцевості	Основні топографічні елементи, які визначають властивості місцевості
Прохідність місцевості	Дороги, мости і переправи, рельєф, ґрунти, рослинне покриття; наявність і характер перешкод і природних перешкод (рік, рівчаків, боліт і т.п.)
Маскувальні властивості	Рельєф, рослинне покриття, особливо ліси, населені пункти, їх значення як природного маскування (прикриття) від наземного і повітряного спостереження; наявність і характер прихованих підходів, тобто не спостерігаються з боку противнику, шляхів підходу до намічених пунктів і об'єктів дій
Захисні властивості	Рельєф, ліси, тунелі та інші підземні споруди, міцні (цегляні, кам'яні, залізобетонні) будівлі, особливо підвальні приміщення; їх значення як укриття від ядерної і інших видів зброї
Властивості, які впливають на умови орієнтування	Окремі місцеві предмети і характерні елементи рельєфу, які чітко виділяються серед інших об'єктів за своїм зовнішнім виглядом або положенням на місцевості, зручні для використання як орієнтирів
Властивості, які впливають на умови спостереження і ведення вогню	Рельєф, рослинне покриття, особливо ліси і кущі, ґрунти; у населених пунктах - найбільш високі і міцні будинки з підвальними приміщеннями, особливо розташовані на перехрестях вулиць, майданах; наявність і характер природних рубежів і домінуючих над навколишньою місцевістю ділянок (командних висот), використання яких забезпечує найсприятливіші умови для спостереження за противником і ведення вогню на схилах

Тактична класифікація різновидів місцевості. У тактичному відношенні місцевість розподіляється:

а) за ступенем пересіченості і насиченості її ріками, озерами, рівчаками, балками і іншими перешкодами, які обмежують свободу пересування і маневру військ, - на пересічену (сильно-, середньо- і слабопересічену) і непересічену;

б) за ступенем її закритості, підвищенням рельєфу і місцевими предметами (лісами, лісонасадженнями, населеними пунктами), що ускладнюють огляд місцевості, створюють маскування від спостереження і укриття від засобів ураження противнику, - на відкриту, напівзакриту і закриту.

Типовими прикладами сильнопересіченої місцевості є гірські і високогірські райони, райони сильно розвиненого балкового рельєфу, що характерний для певний степових і лісостепових областей, а також озерно-річкові райони. Сильнопересічена місцевість відзначається густою мережею важких для подолання перешкод, які значно обмежують оволодіння нею не тільки для бойових і транспортних машин, але і для підрозділів, що пересуваються у пішому порядку. Наявність таких перешкод вимагає виконання значних робіт з інженерного обладнання місцевості і застосування спеціальних засобів, що полегшують їх подолання. Така місцевість підсилює оборону і ускладнює наступ.

Пересічена місцевість, яка насичена різко вираженими складками рельєфу, є найбільш вигідною стосовно захисту від ядерної та інших видів зброї. Вона полегшує маскування і ускладнює спостереження, особливо наземне. Чим більше складок рельєфу, чим вони глибші і різко виражені, тим значною мірою ступені місцевості притаманні зазначені вище властивості, особливо за наявності лісового покриття.

Середню пересічена місцевість на відміну від сильнопересіченої має також суцільну, але більш рідку мережу перешкод, більшість з яких без особливих труднощів може долатися машинами на гусеничному ходу.

Місцевість з незначними або окремими зустрічними перешкодами, більшість з яких без особливих труднощів може долатися як гусеничними, так і колісними машинами, відносять до слабопересіченої.

Місцевість всіх цих видів може бути різною мірою відкритою або закритою.

До відкритої відносять більш-менш рівну місцевість, без лісового покриття, яка позбавлена значних природних маскувань і укриттів. У порівнянні з іншими типами місцевості вона найменш сприятлива за своїми маскувальними і захисними властивостями. На такій місцевості ускладнюється організація проти ядерного захисту, протитанкової і протиповітряної оборони, приховане пересування військ, розміщення і маскування елементів бойових порядків. Разом з тим відкрита місцевість забезпечує добрий круговий огляд і сприяє підвищенню ефективності вогню зі стрілецької зброї та артилерії. Маючи відповідний ґрунт, вона майже всюди доступна для всіх видів транспортних і бойових машин. Однак наступати або розміщуватися для організації оборони на відкритій місцевості невигідно, особливо, якщо противник перебуває у найбільш сприятливих умовах місцевості. На такій місцевості для пересування і дій військ особливо важливо використовувати нічний час і умови поганої видимості.

До закритої місцевості відносять, головним чином, лісові райони, які добре приховують війська і техніку не тільки від наземного, але і від повітряного спостереження, а також гірські райони і райони з густою мережею населених пунктів. На такій місцевості полегшується приховане пересування і маневрування військ, організація протитанкової і протиповітряної оборони, але сильно ускладнюється орієнтування, цілевказівки, ведення всіх видів вогню і взаємодія військ.

1.4.2 Вивчення місцевості по карті

Загальні правила вивчення місцевості. Місцевість вивчається командирами на ділянках дії свого і сусіднього підрозділів на глибину поставленого завдання. Порядок вивчення місцевості такий. Спочатку по карті ознайомлюються із загальним характером місцевості: рельєфом, населеними пунктами, дорогами, гідрографічною мережею, рослинним і ґрунтовим покриттям.

Під час детального вивчення місцевості керуються такими загальними правилами:

а) місцевість вивчають і оцінюють стосовно до конкретних дій підрозділу, наприклад, з метою організації системи вогню і спостереження, захисту від зброї масового ураження, визначення прихованих підступів до об'єктів противника і т. п;

б) місцевість вивчають безперервно, на місці і під час руху, вдень і вночі, з урахуванням сезонних явищ і погоди, а також змін, які відбулися або можуть відбутися на місцевості у результаті бойових дій. У результаті вивчення місцевості командир повинен завжди мати найбільш повні і вірогідні відомості про неї;

в) місцевість вивчають і оцінюють не тільки „за себе”, але і „за противника”. Це дозволяє установити вплив умов місцевості на його імовірні дії, на розташування його бойових порядків, оборонних споруд і загороджень, а також, виявити слабкі місця у розташуванні свого підрозділу, щоб своєчасно вжити необхідних заходів.

Вивчати місцевість рекомендується у такій послідовності: у наступі - спочатку у своєму розташуванні, а потім у розташуванні противника, в обороні - навпаки.

Перелік основних характеристик місцевості, які вивчаються у різних умовах бойової діяльності, наведені у табл.1.12

Таблиця 1.12 - Основні характеристики місцевості

Район або вид бойової діяльності	Потрібно вивчити
У районі зосередження	Умови маскування і захисні властивості місцевості; прохідність всередині району і природні перешкоди; стан доріг і колонних шляхів для висування у вихідний район, шляхи обходу перешкод; орієнтири вздовж маршрутів; рубежі розгортання; складки місцевості і природне маскування для прихованого пересування
У вихідному районі для наступу	Умови спостереження, маскування і ведення вогню; захисні властивості місцевості; характер підступів до розташування противника і природних перешкод; командні висоти у розташуванні противника і видимість з них; прохідність місцевості у глибині розташування противника, характер укриття і природного маскування
Під час наступу з подоланням водної перешкоди	Загальне зображення перешкоди на ділянці форсування; ширина, глибина і швидкість течії; наявність бродів, переправ і островів; характер ґрунту дна, берегів і плавні; підступи до водної перешкоди; умови спостереження, ведення вогню і маскування; наявність і характер укриття; наявність матеріалів, які необхідні для влаштування переправ
Під час наступу вночі	Орієнтири, які добре видимі вночі: силуети підвищених місцевих предметів, окремих вершин та ін.
У районі оборони	Командні висоти у розташуванні противника і видимість і з них району оборони; складки місцевості і природне маскування, яке дозволяє противнику приховано переміщуватися і накопичуватися для атаки; дорожня мережа у розташуванні противнику; прохідність місцевості і характер природних перешкод перед переднім краєм; наявність прихованих підступів з боку противнику; умови спостереження, ведення вогню і маскування у своєму розташуванні; захисні властивості місцевості; приховані шляхи пересування у районі оборони
Під час бойових дій у горах	Основні шляхи і напрямки можливого руху; дороги, стежки, перевали, а також командні висоти, з яких вони спостерігаються; характер річних долин і гірських річок; умови ведення вогню; укриття; місця можливих гірських обвалів, завалів і снігових лавин під час ядерних вибухів
Під час бойових дій у лісі	Характер лісу - гущина, висота, товщина дерев, зімкнутість крон, ярусність; умови орієнтування, спостереження і ведення вогню; напрямок, довжину і ширину просік; наявність і стан лісових доріг; наявність рівчаків, балок і висот, їх характеристика; наявність боліт, їх прохідність; характер місцевості під час виходу з лісу
Під час бойових дій у населеному пункті	Загальне планування; розташування майданів (площ), напрямок і ширину основних магістралей; розташування міцних кам'яних будівель, мостів, телефонних і телеграфних станцій, радіостанцій, шляхопроводів, станцій метро і залізничних вокзалів; підземних споруд і шляхи можливого пересування під землею; ріки, канали та інші водоймища; розташування джерел води
У смузі (напрямку) розвідки	Прохідність по шляхах і поза дорогами; умови маскування і спостереження; природні шляхи пересування, природні перешкоди і шляхи їх обходу; орієнтири; можливі місця влаштування засідок; характеристика району можливої зустрічі з противником

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Учебник „Военная топография”. И.А. Бубнов и др. Воениздат, 1964.

2. „Военная топография”. Учебник для курсантов учебных подразделений. Воениздат, 1954.

3. Учебник сержанта ракетных войск и артиллерии. Часть ІV. Воениздат, 1957

4. Учебник „Военная топография” М., Воениздат 1986.

5. Підручник „Військова топографія”. Київ, 1998.

6. Пособие „Военная топография”. Воениздат, 1976.

7. Учебник Топогеодезическая подготовка ракетных войск и артиллерии. Воениздат, 1982.

8. Учебник „Руководство по боевой работе топогеодезических подразделений ракетных войск и артиллерии”. - М., Воениздат.1983.

9. Справочник по военной топографии. Воениздат, 1980.

10. Топогеодезична прив'язка силами і засобами артилерійських підрозділів. Навчальний посібник. ВІ РВ і А СумДУ. Суми, 2002.

11. Руководство по применению приборов для разведки и стрельбы М., Воениздат, 1982.

12. Указания по работе на топогеодезических приборах РВ и А СВ. М., Воениздат, 1981.

13. Приборы оптической разведки. Учебное пособие. - Сумы: СВАКУ - 1988.

14. Учебник „Применение микроэлектронной вычислительной техники при выполнении топогеодезических работ”. - М.: Воениздат, 1987.

15. Учебник „Применение микрокалькуляторов в артиллерии сухопутных войск” - М.: Воениздат, 1988.

16. Пятизначные таблицы логарифмов, М., Воениздат, 1964.

Размещено на Allbest.ru

...