Заборонені методи і засоби ведення військових дій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Заборонені методи і засоби ведення військових дій

Засоби ведення військових дій - це зброя та інша військова техніка, що застосовуються збройними силами воюючих для знищення живої сили і матеріальних засобів супротивника для придушення його сил і здатності до опору.

Сучасне міжнародне право обмежує держави в застосуванні засобів, необхідних для досягнення цілей війни.

Джерела регулювання цього питання -- Петербурзька декларація про скасування вживання вибухових і запалювальних куль 1868р., Гаазька конвенції 1899 і 1907 років про закони і звичаї сухопутної війни, про бомбардування морськими силами під час війни, про права та обов'язки нейтральних держав у разі морської війни тощо (всього 13) [спочатку в них існувала «застереження загальності», від якої потім передумали]. Подальше розповсюдження - Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни. Пізніше до них були прийняті два додаткових протоколи, відповідно до якими сторони зобов'язуються направляти військові дії тільки проти комбатантів і військових об'єктів.

Сучасне міжнародне право забороняє наступні засоби ведення війни:

снаряди, які при вазі менше 400 г мають властивість вибуховістю або споряджені ударним або пальним складом (1868 р.);

кулі, легко розгортаються або сплющується в людському тілі, до яких відносяться кулі з твердою оболонкою, не покриває всього осердя або має надрізи (1899 р.);

будь-яка зброя, основна дія яких полягає в нанесенні ушкоджень осколками, які не виявляються в тілі людини за допомогою рентгенівських променів, а також хв пасток, що нагадують дитячі іграшки (Конвенція про заборону застосування конкретних видів звичайної зброї 1981 р.);

снаряди, єдине призначення яких -- поширювати задушливі або шкідливі гази (1899 р.);

отрути або отруєне зброя (1907 р.);

автоматично вибухають від дотику морські міни, що не робляться безпечними через годину після втрати над ними контролю (1907 р.);

саморушні міни, які не потрапивши до мета не робляться безпечними (1907 р.); заборонений зброя війна

автоматично вибухають від дотику міни, поставлені біля берегів і портів супротивника з єдиною метою переривати торговельне мореплавство;

задушливі, отруйні та інші гази одно як і всякі аналогічні рідини, речовини і процеси (1925 р. - Женевський протокол);

бактеріологічні (біологічні) засоби ведення війни і токсини (Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення;

в умовах військово-технічного прогресу виключно актуальною стає проблема скорочення зброї масового винищування, причому зовсім не обов'язково, щоб застосування цієї зброї мало негайний знищує ефект;

в 1995 р. до Конвенції 1981 року був прийнятий протокол, який забороняє застосовувати і передавати лазерне зброя, спеціально призначене для спричинення постійної сліпоти.

1998 р. - Конвенція про заборону протипіхотних мін (РФ не прис.)

Розглянемо докладніше міжнародне регулювання застосування чи не застосування конкретних видів зброї масового знищення.

Яд і отруєна зброя

Відповідно до ст. 23 а IV Гаазької конвенції, крім обмежень, встановлених особливими угодами, забороняється застосовувати під час збройних конфліктів отрута і отруєне зброю.

Аналогічне становище існувало раніше в звичайному МП і існують різні точки зору про співвідношенні:

ст. 23 відображає раніше діючу звичайну норму.

ст. 23 увійшла в загальне МП і як така обов'язкове як для учасників так і для неучастніков цієї конвенції.

ряд юристів взагалі не висловлюються з приводу обов'язковості для неучастніков, лише згадуючи ст. 23.

Хімічне і бактеріологічна зброя

Заборона використовувати на війні задушливі та інші отруйні гази було передбачено ще Гаагськими конвенціями початку століття. Вже вони брали під свій захист як мирне населення так і комбатантів.

У список військових злочинів, підготовлений Комісією з встановлення відповідальності винуватців війни, створеної союзними державаміна Мирної конференції в Парижі в 1919 р., було внесено примірення шкідливих і отруйних газів.

Найбільш універсальний заборону використання хімічної зброї міститься в Женевському протоколі 1925 року. Сторони виходили з того, що «застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів, так само як і будь-яких аналогічних рідин, речовин і процесів, справедливо було засуджено суспільною думкою всього світу (особливо після WWI) ». Зважаючи на це вони погоджуються поширити цю заборону і на бактеріологічні засоби ведення війни. Крім того, у цьому протоколі дано більш детальне поняття хімічної і бактеріологічної зброї з урахуванням всієї правтікі використання. Формулювання протоколу досить гнучкі, щоб під них пізніше могли потрапити і нові види хімічної зброї.

При підписанні Женевського протоколу деякі країни зробили застереження. Їх зміст зводиться до того, що Протокол обов'язковий тільки для тих держав, які його підписали і ратифікували або які приєдналися до німу. У випадку збройного конфлікту учасники протоколу вважають себе пов'язаними його вимогами до тих пір, поки супротивник не порушує положень протоколу.

Деякі юристи вважають, що на хімічна зброя поширюється і вищевказана стаття 23 Гаазької конференції.

У 1971 р. була прийнята Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) зброї.

Запальний зброя

Широке застосування напалму під час збройних конфліктів у В'єтнамі і в Кореї викликало значний інтерес до юридичним нормам, що належать до запальної зброї взагалі. Питання це було порушено ще в 1868 р. (див. п. 1 вище). У Гаазькому проекті Правил повітряної війни було встановлено, що використання снарядів вагою до 400 г є законним, якщо воно носить оборонний характер. У статутах деяких країн міститься положення про можливість застосування й більш важких снарядів при вогні з літаків чи проти літаків.

Поступово запальне зброю отримало таке велике розвиток, що зайняло чільне місце в ієрархії сучасних озброєнь (особливо напалм).

У доповіді Генсека ООН з питання про бойові запальних засобах. Найбільш важливі висновки зводяться до наступного:

Наслідки незастосування напалму носять невибіркову характер.

Опіки, отримані в результаті його застосування заподіюють болісні страждання.

Пошкодження в більшості випадків є надмірними.

Вражаюча дія доповнюється токсичним впливом.

Широке застосування веде до непоправних екологічних змін.

Загалом доповідь стоїть на тій позиції, що необхідно виробити заходи із заборони використання виробництва, розробки та накопичення напалму. Таке побажання висловила і Генеральна Асамблея ООН в своїй резолюції від 29 листопада 1972

Зброя екоцид

Екоцид містить у собі заборонені міжнародним правом методи ведення війни і має на меті зруйнувати навколишнє життєво важливу для людини природне середовище і підірвати нормальні зв'язку між людиною і природою.

МП регулювання цього питання ми знаходимо також у Женевському протоколі 1925 р., тому що він стосується, очевидно, не тільки зброї, яка безпосередньо спрямована на отруєння людини або заподіяння шкоди його здоров'ю, але і зброї, що має своїм наслідком створення умов для подальшого масового отруєння людей.

У Декларації Мартенса (прийнятою разом з Женевським протоколом) вказується, що при виникненні ситуацій, безпосередньо не передбачених правом збройних конфліктів, вони повинні регулюватися загальновизнаними гуманітарними принципами МП.

На думку відомого американського юриста-міжнародника Річарда Фолка це наступні:

необхідності

гуманності

пропорційності (поразка чисто військових об'єктів, але не більше)

дискримінації (вибірковості)

Відповідно до Гаазької конвенції 1907 р. держави, які захопили ворожу територію, зобов'язані зберігати нерухомість, земельні угіддя, культурні об'єкти.

NB Можливі керовані смерчі, штучні землетрусу ...

Ядерна зброя

У 1996 році Міжнародний Суд ООН виніс консультативний висновок з питання про застосування ядерної зброї. Висновок зводилося до того, що суд, враховуючи права держав на відбиття агресії (в т.ч.) ядерної і т.п. не може зробити висновок про неприпустимість застосування ядерної зброї або суперечності його з міжнародним правом. Тобто, як сказав Колосов, це погано, але можна.

Список літератури

1. Арцібасов, Єгоров. Збройний конфлікт: право, політика, дипломатія, 1989.

2. Активісти Червоного Хреста.

3. Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.zakroma.narod.ru/

Размещено на Allbest.ru