Воєнні дії об’єднаних збройних сил країн НАТО проти Югославії в 1999 році

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

тема: “Воєнні дії об'єднаних збройних сил країн НАТО проти Югославії в 1999 році”

Вступ

Глибокі геополітичні зміни, які відбуваються у світі останніми десятиріччями, призвели до виникнення воєнних конфліктів різної інтенсивності, в яких з'явилися нові тенденції розвитку принципів і форм збройного протиборства. бойовий північноатлантичний косово

Вивчення досвіду локальних війн та збройних конфліктів, що відбувались після ІІ світової війни, важливо для поняття воєнної політики та стратегії провідних держав світу, усвідомлення можливостей та способів дій протиборствуючих сил, дозволяє пізнати про ефективність застосування нової зброї та військової техніки, яка в свою чергу постійно розвивається і вдосконалюється.

1. Загальна характеристика операції НАТО проти Югославії “Союзницька сила”

О 21.00 24 березня 1999 року командування ОЗС НАТО, згідно з розпорядженням Генерального секретаря НАТО від 23.03.99 р. на введення в дію оперативного плану № 10601, розпочало повномасштабну повітряну наступальну операцію проти СРЮ, яка отримала умовну назву “Елланд форс”(“Союзницька сила”).Операція стала найбільш масштабною акцією у світі з часів війни проти Іраку 1991 року і безпрецедентною в історії альянсу. Основний зміст операції полягав у нанесенні повітряних ударів по об'єктах військового призначення та інфраструктури СРЮ силами ОВПС НАТО у тісній взаємодії з ударами високоточними крилатими ракетами морського базування(КРМБ) “Томахок”.

1.1 Мета операції

Метою операції офіційно було визначено:

- забезпечити негайне припинення всіх бойових дій, насильства та репресій в Косові;

- примусити керівництво СРЮ вивести з Косова всі свої військові, поліцейські та воєнізовані формування;

- забезпечити можливість сформування демократичного самоуправління в Косові;

- забезпечити можливість розміщення в Косові міжнародних миротворчих сил під єдиним командуванням НАТО;

- забезпечити можливість безпечного повернення до своїх осель в Косово всіх біженців та переміщених осіб;

Ретельний аналіз повітряної кампанії, яку, безумовно, слід розглядати як центральний і ключовий елемент загального задуму керівництва НАТО щодо силового втручання у косовську кризу, з урахуванням оцінки сучасної воєнно-політичної ситуації у світі, свідчить про те, що реальна мета операції носила значно більш широкий характер і містила в собі декілька аспектів, а саме:

В політичному плані:

- усунення “незручного” для США і НАТО недемократичного режиму С.Милошевича, який розглядається Заходом як рецидив “холодної війни” в центрі Європи і аж ніяк не вписується в нову систему європейської безпеки;

- демонстрація необмежених можливостей НАТО як головного інструмента забезпечення європейської безпеки, який не спроможна замінити жодна інша міжнародна структура;

- зміцнення переваги Заходу над Росією в прихованій боротьбі за їх зовнішньополітичні інтереси на Балканах;

в економічному плані:

- підтримка інтересів провідних військово-промислових монополій Заходу (передусім, американських), особливо тих, що спеціалізуються на виробництві ракетно-авіаційної техніки та боєприпасів, в умовах значного посилення конкуренції на світовому ринку озброєнь;

- заподіяння воєнно-економічному потенціалу СРЮ максимально можливих збитків, які б відкинули економіку країни та оснащеності армії на 2-3 десятиріччя назад і в майбутньому поставили СРЮ у повну економічну залежність;

у воєнно-стратегічному аспекті:

- реалізація можливості практичної перевірки механізмів функціонування військової структури НАТО;

- використання території та повітряного простору СРЮ як зручного полігона для випробування сучасних зразків ОВТ та боєприпасів, передових новітніх технологій, стратегії і тактики ведення бойових дій в реальних умовах війни;

1.2 Концепція операції

Концепцію, що покладена в основу оперативного плану “10601”, і, спираючись на яку воєнно-політичне керівництво альянсу розпочало операцію, була розроблена протягом літа 1998 року і затверджена Радою НАТО 21.08.98 р. У ході операції, коли було з'ясовано низку принципових прорахунків, концепцію було належним чином скореговано, що є покажчиком досить високої гнучкості системи управління альянсу.

Початковий план операції на концептуальному рівні передбачав наявність п'яти окремих фаз, кожна з яких повинна була зіграти свою окрему роль:

-“ Нульова фаза ”, яку було реалізовано в період з 20 січня по 24 березня 1999 р. Операція (“Місгівінг форс” / “Сила залякування” /), передбачала розгортання і активну навчально-бойову діяльність могутнього угруповання ОЗС НАТО в безпосередній близькості від кордонів СРЮ з метою політичного попередження югославського керівництва про максимальну рішучість НАТО застосувати силу для досягнення своєї мети.

- “Перша фаза” операції полягала в нанесенні ракетно-бомбових ударів по найважливіших військових об'єктах на всій території СРЮ. Основні зусилля на цьому етапі зосереджувались на ураженні об'єктів системи ППО. Фаза, яка спочатку була розрахована на 3-5 діб, почалась 24 березня 1999 р. але, вже протягом наступних декількох діб було з'ясовано, що перша фаза операції не досягла своєї мети, що викликало в подальшому необхідність перерозподілу зусиль з урахуванням недостатнього ефективного ураження об'єктів системи ППО.

- “Друга фаза” операції передбачала зосередження основних зусиль на ураженні об'єктів військової інфраструктури ЗС і сил поліції в Косові та на території південної частини Сербії. Передбачалось, що ця фаза триватиме від 1-2 до 5-6 тижнів і що в результаті її реалізації волю С.Милошевіча до подальшого опору буде значно підірвано.

- “Третя фаза” ,яка не була реалізована у початковому вигляді, передбачала поширення масштабів операції на особливо важливі об'єкти воєнно-економічного потенціалу СРЮ у північній частині Сербії з метою остаточного придушення волі С. Милошевіча до опору. Передбачалось, що в результаті реалізації цієї фази серби погодяться на розгортання миротворчих сил НАТО в Косові. Виходячи з цього, ”четверта” і “п'ята” фази операції передбачали, відповідно, авіаційну підтримку розгортання сухопутних військ та згортання авіаційного угруповання.

Керівництво альянсу дійшло до висновку ,що подальша реалізація початкової концепції операції є неефективною. Тому на самміті НАТО 24.04.99р. було прийнято більш гнучку концепцію, суть якої полягала в тотальному знищенні воєнно-економічного потенціалу СРЮ шляхом одночасного інтенсивного ураження тактичних цілей на всій території Косова та стратегічних цілей на всій території СРЮ.

1.3 Воєнні завдання ,які вирішувались в рамках операції

1)Завоювання повного панування у повітрі шляхом:

- придушення радіолокаційних засобів системи ППО із застосуванням засобів РЕБ та ракетно-бомбового озброєння;

- знищення наземних активних засобів ППО(ЗРК та ЗА)

- знищення авіації ВПС СРЮ на аеродромах і в повітрі;

2)Заподіяння максимально-можливої шкоди воєнно-економічному потенціалу СРЮ через:

- ураження військових стратегічних об'єктів ЗС та сил спеціальної поліції СРЮ;

- ураження стратегічних об'єктів подвійного призначення, що застосовуються в інтересах ЗС та сил спеціальної поліції СРЮ;

- ураження цивільних об'єктів, що забезпечують повсякденне функціонування ЗС та інших державних інституцій СРЮ.

- створення максимально сприятливих умов для безпечного проведення наземної операції в Косові шляхом тотального знищення живої сили, ОВТ ЗС та сил поліції СРЮ в районах оперативного призначення і місцях постійної дислокації на території Косова та південної частини Сербії.

1.4 Терміни операції операції

Плановими органами НАТО розглядались і оцінювались за ступенем ймовірності три основні варіанти термінів операції, а саме:

- перший - до3-5 діб;

- другий - до20-30 діб;

- третій - до4-5 місяців.

Вже через 3-5 діб після початку операції ймовірність виникнення третього варіанту почала різко зростати і до початку самміту НАТО 24.04.99р. стала практично абсолютною. Реальний період операції “Союзницька сила” склав 89 діб (24.03.99р.-20.06.99р.). Повітряні удари тривали 78 діб (до 23.00 9.06.99р.).

1.5 Зона проведення операції

Загальна зона операції, яка складалася з двох основних компонентів, протягом бойових дій поступово розширювалась і в максимальному обсязі охоплювала:

- безпосередньо(як зону ураження)- територію та повітряний простір СРЮ(площа - 115 тис. кв. км);

- опосередковано (як зону забезпечення операції, що включає аеродроми, повітряні коридори та райони патрулювання літаків підтримки) - територію та повітряний простір Італії, Великобританії, ФРН, Франції, Угорщини, Чехії, Словаччини, Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Македонії, Албанії, Болгарії, Румунії, Туреччини, Іспанії, Португалії, Греції (о. Кріт), а також акваторію та повітряний простір Середземного морю, Адріатичного, Іонічного та Тіренского морів (загальна площа - до 1600 кв. км).

Розширення зони здійснювалось з поширенням масштабів операції, а саме: використання нових аеродромів, повітряних коридорів та районів дій авіації. Питання розширення зони операції прямо торкалося політичного аспекту, особливо там, де йшлося про країни-партнери НАТО. Починаючи операцію, командування альянсу мало юридичні підстави для необмеженого використання повітряного простору літаками ОВПС НАТО в п'яти сусідніх з СРЮ країнах (Угорщині, Хорватії, БіГ, Албанії, Македонії). Протягом операції відповідні права були отримані від Словаччини (5.04.99р.), Румунії і Болгарії (4.05.99р.). В результаті, починаючі з Д42 операції, Югославія знаходилась у повному ворожому оточенні у військовому плані і в майже повній ізоляції у політичному та економічному плані.

1.6 Керівництво операцією

Загальне керівництво операцією було покладено на ГК ОЗС НАТО на ПдЄ ТВД (Неаполь, Італія),яке здійснювало управління через командувача ОВПС НАТО на ПдЄ ТВД( Неаполь, Італія).Безпосереднє управління силами та засобами ОВПС НАТО та ВПС Франції було покладено на командувача 5 ОТАК(Віченца, Італія).

1.7 Учасники операції

Безпосередніми учасниками операції, шляхом виділення в розпорядження об'єднаного командування визначених сил та засобів, стали 14 країн НАТО, а саме:

США, Франція, Великобританія, Італія, Нідерланди, ФРН, Канада, Бельгія, Данія, Норвегія, Іспанія, Португалія, Туреччина та Угорщина, яка приєдналась за два тижні до закінчення бойових дій. Не брали участь Греція, Польща, Чехія, Ісландія та Люксембург. Незважаючи на такий широкий склад учасників, основне навантаження традиційно взяли на себе США. Досить несподіваним стала дуже активна участь Франції, що є певним показником прагнення цієї країни дещо “потіснити” позиції США в Європі. Неучасть в операції Греції, Чехії та Польщі була обумовлена, в основному, політичними мотивами, головним з яких була наявність в даних країнах досить серйозної опозиції стосовно можливості такої участі. Відсутність у складі учасників операції Ісландії та Люксембургу обумовлена відсутністю у них військово-повітряних сил.

Таким чином, в суто географічному плані операція “Союзницька сила” охопила майже половину Європейського континенту - 18 країн з населенням близько 700 млн. чоловік, а у військовому плані - 24 країни (16 - члени НАТО, 8 - країни-партнери) з населенням більше 1 млрд. чоловік.

2. Форми та способи застосування військ (сил), озброєння, військової техніки та боєприпасів в операції

2.1 Сили і засоби, що застосовувались в операції, та їх оперативна організація

Для проведення операції "Союзницька сила" було створено ударне авіаційне угруповання, яке включало військові літаки та вертольоти ВПС і ВМС із країн НАТО (США, Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Канади, Нідерландів Бельгії, Данії, Норвегії. Іспанії, Португалії, Туреччини, на кінцевому етапі операції до складу угруповання були включені також літаки ВПС Угорщини), та ударне корабельне угрупування ОВМС НАТО, основу якого складали кораблі-носії крилатих ракет морського базування (КРМБ). Процес створення угруповань, фактично, розпочався з середини жовтня 1998 року, коли було введено в дію план операції "Детермінед форс"("Рішуча сила"), і значно активізувався з січня 1999р. коли підготовка операції "Союзницька сила" вступила у завершальну стадію. До моменту початку операції авіаційне угруповання ОЗС НАТО нараховувало більше 430 літаків та вертольотів (з них - 278 бойових літаків, включаючи 8 носіїв КРПБ),які мали готовність до бойового застосування 0,90-0,95 і були оснащені різного типу керованими ракетами класу " ІІовітря - поверхня" та керованими авіаційними бомбами. В основному, літаки були розташовані на 22 авіабазах шести країн НАТО і на борту авіаносця "Фош" ВМС Франції.

Бойовий склад ВПС СРЮ на момент початку операції складав близько 250 боєздатних літаків (з них - лише 15 сучасних типу МІГ-29) та близько 60 бойових вертольотів. Основну систему ППО країни складали шість РЛС, які були закуплені на початку 80-х років (система з шести РЛС здатна створити радіоелектронне поле над всією країною і ефективно контролювати повітряний простір). Основу засобів ППО Югославії складали зенітна ствольна артилерія (біля 2000 гармат) та ПУ ЗРК (біля 1000 одиниць радянського виробництва 70-80-х років). З урахуванням низки якісних показників (рівень досконалості техніки та озброєння, підготовленості та бойового досвіду екіпажів, матеріально-технічного забезпечення тощо), співвідношення сил ОВПС НАТО та ВПС СРЮ на початок операції складало приблизно 5 : 1 на користь НАТО.

Продовження термінів операції і необхідність значного нарощування зусиль викликали потребу постійного збільшення авіаційного угруповання протягом проведення операції. В результаті цього поетапного процесу, до моменту припинення повітряних ударів (на Д78 операції) угруповання ОВПС НАТО нараховувало близько 1100 літаків та вертольотів (з них - до 620 бойових літаків), розташованих на 39 авіабазах 10 країн НАТО, а також на борту авіаносіїв "Рузвельт", "Фош", "Гарібальді" та ДКУ "Кірсардж" (АВЛ "Інвінсібл" брав участь в операції у період з 17.04 по 21.05.99 р.). В результаті, співвідношення сил (враховуючи вагомі бойові втрати ВПС та ППО СРЮ і серйозне порушення системи матеріально-технічного постачання) змінилося приблизно до рівня 30 : 1, що дозволяє говорити про безсуперечне панування авіації НАТО у повітрі.

Нарощування зусиль в ході операції здійснювалось шляхом реалізації двох основних процесів: загального збільшення авіаційного угруповання і поширення числа літаків, що безпосередньо виконують завдання з нанесення ударів (бомбометання).

Перший процес здійснювався, в основному, за ініціативою об'єднаного
командування. Проте, в окремих випадках (як правило, на початковому етапі операції"),коли ситуація вимагала негайних дій, командування США самостійно приймало рішення щодо підсилення свого контингенту. Так, в перші три дні операції, коли виявилась гостра потреба в тактичних літаках РЕБ, через несподівано активну діяльність РЛС ППО СРЮ, командування ВПС США в короткий термін перекинуло до району операції п'ять літаків ЕА-6В з авіабази Інджирлік (Туреччина). За звичайним порядком здійснювалось збільшення авіаційного угруповання на вимогу старшого керівника операції - ВГК ОЗС НАТО в Європі генерала У. Кларка, у вигляді офіційного запиту до національних командувань на виділення додаткових сил та засобів для операції (із зазначенням конкретних типів і кількості озброєння для кожної країни Період часу з моменту отримання запиту ВГК до приведення відповідних літаків(вертольотів) у повну готовність до бойового застосування міг коливатись (в залежності від масштабів запиту і ступеня готовності країн до адекватної відповіді на нього) від 5-7 до 60-70 діб.

Процес залучення літаків до безпосереднього нанесення ударів здійснювався винятково за ініціативою командування НАТО. Організаційно всі сили та засоби авіаційного угруповання ОЗС НАТО, виділеного для операції, були зведені в авіаційні крила та оперативні групи, які оперативно підпорядковувались безпосередньо командувачу ОВПС НАТО на ПдЄ ТВД , а адміністративно - командуванню національних ЗС. Характерною особливістю організації американського контингенту ВПС було зведення виділених для операції підрозділів в експедиційні формування (крила, групи та ескадрильї). При цьому, процес створення експедиційних формувань розпочався з початком операції "Рішуча сила" (13.10.98 р.) і тривав до закінчення операції "Союзницька сила" так, як тривало нарощування авіаційного угруповання.

Підрозділи ВПС інших країн НАТО було зведено в багатонаціональні або однонаціональні оперативні групи.

Корабельне угруповання ОЗС НАТО в Адріатичному та Іонічному морях на початок операції нараховувало близько 20 бойових кораблів дев'яти країн НАТО (США, Великобританії, Франції, ФРГ, Італії, Греції, Іспанії, Нідерландів, Туреччини), зведених у чотири оперативних з'єднання. Ударну основу угруповання складали 8 носіїв КРМБ з сумарною кількістю установок вертикального пуску (УВП) - 370 одиниць.

В цілому, оцінюючи сипи та засоби, що залучалися до операції "Союзницька сила", слід відзначити такі основні особливості:

- операцію було розпочато мінімально необхідними силами, що у випадку швидкого успіху дозволяло заощадити великі кошти. Нарощування сил здійснювалось паралельно з веденням активних бойових дій протягом всього періоду операції, в міру того, як змінювалася ситуація і розширювалось коло об'єктів ураження (вперше, починаючи з війни в Кореї, командування ЗС США випробувало варіант початку повномасштабної наступальної операції в умовах відсутності на ТВД свого авіаносця).

- до операції були залучені майже всі найсучасніші зразки озброєння країн НАТО, авіаційної та корабельної техніки, включаючи новітні системи озброєнь.

- оперативно-командна організація сил та засобів в рамках операції
розбудовувалась на основі сучасної натовської концепції "об'єднаних комбінованих оперативних формувань";

- незважаючи на широкий національний склад учасників операції (14 країн), левову частку об'єднаного угруповання складали сили та засоби ЗС США,

2.2 Особливості першого удару

Не викликає сумніву, що перший удар відігравав важливу роль в операції, оскільки від його результатів значною мірою залежав подальший успіх всієї компанії. Як найважливішу особливість першого удару слід відзначити те, що основний наголос а ньому було зроблено на застосуванні крилатих ракет повітряного та морського базування. В ударі було випущено 110 КР, з них: 80 - повітряного базування (пуск було зроблено і чотирьох літаків В-52 з району над Адріатичним морем), 30 - морського базування (пуск було зроблено з чотирьох НК та трьох ПЧА, які знаходились в Адріатичному морі. Одночасно з масованим пуском КР було розпочато комбінований груповий авіаційний удар, в ударному ешелоні якого було залучено не менше 26 літаків, у тому числі 2 В-2 та 6 F-117. Вхід літаків у повітряний простір СРЮ здійснювався майже синхронно з пусками крилатих ракет (із затримкою на 5-10 хвилин). Таким чином, загальна тривалість удару складала 1 годину 35 хвилин. Цілями першого удару стали 35 об'єктів системи ППО СРЮ. в тому числі: сім аеродромів, до 10 РЛС раннього попередження, до 12 позицій ЗРК, до пунктів управління ППО.

Всього в першому ударі було використано до 230 боєприпасів (100% - керовані, 70% - високоточні), а саме:

110 КР;

32 авіабомби типу GВU-32 ,JDАМ із супутниковою системою наведення;

до 50 авіабомб типу GВU-10,-12 з лазерною системою наведення;

до 40 протирадіолокаційних авіаційний ракет АGМ-88 НАRМ

На ураження кожного об'єкта було витрачено, в середньому, сім боєприпасів.

Другий удар було нанесено приблизно через дві години після першого із застосуванням до 20-25 КРМБ та 30-50 літаків у складі ударного ешелону. Окрім повторного ураження об'єктів першого удару, він включав чотири стратегічні об'єкти інфраструктури, в тому числі, три підприємства ВПК. В подальшому, масовані ракетні удари в ході операції не завдавалися.

Зіставлення перших ударів трьох, близьких за змістом, операцій останнього десятиріччя - "Буря в пустелі" (1991 р.), 'Лис пустелі" (1998р.) та "Союзницька сила" - дозволяє помітити одну важливу тенденцію концептуального характеру: якщо в першій з цих операцій співвідношення ударних літаків та крилатих ракет становило приблизно 4 : І, то в останніх двох, І:4 та 1:5- відповідно. Це дозволяє говорити про принципову зміну поглядів командування ЗС США і ОЗС НАТО на характер першого удару в сучасній без'ядерній війні. Фактично, сьогодні навіть сам термін "перший масований авіаційний удар " втрачає свій сенс, оскільки перший масований удар становиться суто ракетним, в якому тактичній авіації відводиться лише другорядна роль.

2.3 Загальна характеристика діяльності авіації

Діяльність авіації ОЗС НАТО в операції "Союзницька сила" здійснювалась за чітко розробленими планами, з використанням всіх наявних на сьогодні способів її бойового застосування, спираючись на міцне матеріально-технічне забезпечення і високий рівень оперативного обладнання ТВД. Для розташування авіації в період максимального нарощування зусиль було залучено 39 аеродромів на території 10 країн НАТО. Крім цього, як запасні (для аварійної посадки) досить активно використовувались декілька аеродромів країн колишньої Югославії До 50% авіаційного угруповання і до 80% ударних літаків базувались на території Італії та на борту авіаносіїв в Адріатичному морі, тобто, в безпосередній близькості до району операції.

Основнім способом застосування сил в операції "Союзницька сила ", як і в усіх повітряних наступальних операціях США і НАТО останнього часу, залишався добре перевірений і чітко налагоджений під час навчань комбінований груповий авіаційний удар(КГАУ).

Протягом операції застосовувались три основні різновиди КГАУ:

- із застосуванням лише тактичної авіації (приблизно у 70% випадків);

- із застосуванням тактичної та стратегічної бомбардувальної авіації (близько 20%); з комплексним застосуванням авіації та крилатих ракет (до 10%).

Іншим (допоміжним) способом ведення бойових дій було проведення вибіркових ракетних ударів крилатими ракетами морського базування. Цей спосіб застосовувався, переважно, протягом перших тижнів операції (а також в дні, коли несприятливі погодні умови особливо сильно впливали на діяльність авіації), як правило, для нанесення ударів по ретельно розвіданим стратегічним об'єктам, які вимагали максимальної точності ураження

Бойовий порядок КГАУ складав, як правило, чотири ешелони:

- ешелон прориву ППО (20-25% бойових літаків);

- ешелон прикриття (25-30%);

- ешелон тактичної розвідки (8-10%);

- ударний ешелон (30-40%).

У деяких випадках літаки, що виконували завдання тактичної повітряної розвідки, в окремий ешелон не виділялись, а входили безпосередньо до складу ударного ешелону і могли бути націлені на ураження об'єктів. При застосуванні літаків, вироблених за технологією "СТЕЛС" (В-2 та F-117),частка ударного ешелону збільшувалась, як правило, до 70-75%, оскільки ці літаки не потребували додаткового прикриття.

Забезпечення КГАУ здійснювали:

1-2 літаки бойового управління ЕС-130Е;

2-3 літаки ДРЛВ і управління Е-3 і Е-2;

1 літак розвідки і наведення на цілі Е-8С .JSТАRS;

1-2 стратегічні літаки-розвідники U-2, RС-135;

2-4 безпілотні літаки-розвідники;

10-25 літаків-заправників KС-135,-10,-130 (із розрахунку один заправник на 4-5 бойових літаків).

В ешелон прориву ППО включались 8-20 літаків трьох типів - "Торнадо" ЕСR,ЕА-6В, F-16СJ озброєних протирадіолокаційними ракетами АGМ-88 "НАRМ" і активними засобами РЕБ. Виконання завдань ешелоном прориву ППО здійснювалось на висотах 3-6 тисяч метрів.

Ешелон прикриття складався з 10-26 літаків п'яти типів - Р-16, Р-15С, "Сі Харрієр" FА.2. ЕF/СF-18. "Міраж"2000С. Виконання завдань ешелоном здійснювалось на висотах 6-10 тисяч метрів.

Ударний ешелон включав від 16 до 48 літаків 3-8 типів. Бомбометання (пуск ракет класу "повітря - поверхня") літаками ТА здійснювалось на висотах: в першій половині операції (приблизно до Д40) - від 1500 до 3000 метрів, в подальшому - від 500 до 1500 метрів. Кількість варіантів комплектування ударних ешелонів була практично необмеженою. Формування ударних груп для проведення КГАУ здійснювалось у спеціально визначених районах над територією Угорщини, Хорватії, БІГ, Албанії, Македонії та над акваторією Адріатичного моря (приблизно з Д60 такі райони були визначені також над територією Румунії та Болгарії).

У районі формування груп літаки здійснювали дозапрівку у повітрі, після чого входили в повітряний простір СРЮ. Вхід здійснювався, як правило, одночасно з двох або трьох напрямків для дезорганізації системи ППО СРЮ Вихід з району бомбометання здійснювався за тим же маршрутом до району формування ударних груп для дозаправки з послідуючим поверненням до авіабази тимчасової дислокації. Середньодобова інтенсивність польотів авіації за 78 діб операції склала 467 літако-вильотів, з них: з безпосереднім нанесенням ударів (бомбометанням) - 138 літако-вильотів, з урахуванням завдань придушення системи ППО - 183. Максимальна добова інтенсивність польотів та ударів відзначена 30 - 31 травня 1999 р. - (Д68 операції) - 772 літако-вильоти, з них 415 - з нанесенням удару.

Всього протягом операції залишилось невиконаними, передусім через погодні умови, близько 4,5 тисяч запланованих вильотів з завданням нанесення повітряного удару(до 35%). Приблизно половину з них (2200) було відмінено без посередньо в ході польоту, через неспроможність екіпажу здійснити прицільне бомбометання. В цих випадках невикористані авіабомби, як правило, скидались на зворотньому маршруті в море.

Інтенсивність ураження об'єктів протягом операції коливалась від 6 до 70 об'єктів за добу при середньому рівні 25-35 і за загальною тенденцією до поступового збільшена в міру нарощування зусиль. Всього в рамках операції було уражено близько 450 стратегічних об'єктів і до 450 польових районів зосередження військ. Об'єкти ураження поділялися, за термінологією НАТО, на такі категорії:

- об'єкти системи управління та зв'язку стратегічної ланки (до 15% від загального обсягу об'єктів за кількістю витрачених боєприпасів), у тому числі:

будівлі (штаби, бункери) вищих державних, військових та поліцейських органів; вузли (станції, ретранслятори) радіо, - радіорелейного та супутникового зв'язку; центри (станції, ретранслятори) теле - і радіомовлення;

- об'єкти системи ППО (до 22%), у тому числі: аеродроми (злітно-посадочні смуги); позиції ЗРК; позиції РЛС раннього попередження; пункти та органи управління ППО;

- об'єкти зберігання нафтопродуктів стратегічного резерву (до 5%), у тому числі: нафтопереробні заводи; термінали, нафтосховища та склади ПММ; автозаправні станції;

- об'єкти забезпечення діяльності силових структур (до 7%), в тому числі: заводи, що мають відношення до виробництва (ремонту) зброї, військової техніки та боєприпасів; електростанції, трансформаторні підстанції та інші об'єкти енергопостачання; склади транспортної техніки та МТЗ стратегічного значення;

- лінії комунікацій (до 11%), у тому числі.

2.4 Діяльність стратегічної бомбардувальної авіації

В ході операції "Союзницька сила" вперше відпрацьовано питання комплексного застосування стратегічної бомбардувальної авіації ВПС США.

В ході операції літаками В-2А було виконано 52 бойових завдання (106 літако-вильотів, з них - 104 з нанесенням удару). Всі завдання виконувались у складі ланки з двох літаків. Вильоти ланок В-2 на завдання здійснювались приблизно з однаковим інтервалом 36-40 годин. В першому ударі брали участь чотири літаки, два з яких - як запасні (з повним бойовим завантаженням, але без бомбометання). Вильоти здійснювались з авіабази постійної дислокації 509 бакр ВПС США (Уайтмен, штат Міссурі). Тривалість польоту літаків В-2А до Балкан і назад складала до 30 годин і вимагала проведення декількох дозаправок у повітрі. За 1-2 години до нанесення удару в районі північної частини Іонічного моря літаками В-2А передавалась доповідь про готовність до застосування бортової зброї В цей же час з КП ОСК в ССЗ "Гігантська зірка" передавалось розпорядження про початок нанесення ударів. Вхід у повітряний простір СРЮ здійснювався, як правило, з боку Хорватії або БіГ. Бомбометання здійснювалось винятково в темний час доби. Протягом всієї операції використовувався лише один варіант бойового завантаження - 16 високоточних керованих 2000 - фунтових (907 кг) авіабомб (загальна маса вантажу - 15 тонн).

Ефективність застосування літаків, враховуючи високу ступінь точності попадання боєприпасів (незалежно від погодних умов), була найвищою, що підтверджується оцінками командування США і НАТО. Як приклад великих можливостей, які відкрилися з використанням літаків В-2, командуванням ЗС США широко рекламується такий факт: виконавши під час операції "Союзницька сила" 1% від загального обсягу завдань з нанесення ударів, літаки В-2 доставили до цілі приблизно 11% всіх керованих боєприпасів.

Літаки В-52Н протягом операції діяли з авіабази Ферфорд (Великобританія) і здійснили 250 бойових вильотів. У першому ударі чотири літаки застосовувались як носії КРПБ (кожен ніс по 20 ракет типу АОМ-86С, з них 8 - на зовнішній підвісці). Довідково: КРПБ АGМ-86С з дальністю польоту 1100 к.ч мас фугасну бойову частину вагою 907 кг (модифікація "блок 0") або 1360 кг (модифікація "блок І"). Вони обладнані інерційною системою наведення з корекцією за рельєфом місцевості. Остання модифікація ракет "блок І" обладнана приймачами сигналів КРНС "НАВСТАР", що дозволяє підвищити точність стрільби зі 100-150 м до декількох десятків метрів.

Вильоти літаків на бойові завдання здійснювались майже щоденно (за винятком 10-12 днів). Протягом доби виконувалось, як правило, одне завдання (в рідких випадках - два). До 80% завдань виконувались ланками з двох літаків, решта - з чотирьох або шести. Активне застосування тактики "килимового" бомбометання проти військ в Косові розпочалось приблизно з Д40 операції.. Протягом операції літаками використовувались три варіанти бойового завантаження (без урахування першого удару):

-до 54 некерованих авіабомб загального призначення Мк82 (500-фунтові) або Мк117 (750-фунтові) - приблизно у 85% завдань (використано близько 9500 бомб);

-до 30 некерованих касетних авіабомб СВU-87 - приблизно у 5% завдань (близько 500 бомб);

-3 високоточні керовані авіаційні ракети АGМ-142 "Наvе Naр" - приблизно у 10% завдань (до 40 ракет).

Перші два варіанти застосовувались для проведення "килимових" бомбометань по площадкових цілях (польові райони зосередження військ та техніки), а також для бомбардування злітно-посадочних смуг (ЗПС), дільниць автошляхів та залізниці тощо; третій - для ураження стаціонарних прихованих об'єктів, як правило, на території Косова (польові командні пункти, входи в тунелі, польові пункти зберігання тощо).

У першій фазі операції "Союзницька сила" стратегічні бомбардувальники В-1В участі не брали. Однак після того, як стало ясно, що запаси КРПБ АОМ-86С обмежені і операція набуває затяжного характеру, 29.03.99 року на авіабазу Ферфорд (Великобританія) з континентальної частин США прибули 5 літаків В-1В. Участь літаків в операції почалась вночі 1-2.04 (Д7). До кінця квітня в ударах брали участь п'ять літаків, з 1.05 - шість літаків. Всього літаками В-1В було виконано 68 бойових завдань (136 літако-вильотів). Майже всі завдання виконувались у складі ланки з двох літаків (в окремих випадках - з трьох). Бомбометання здійснювалось винятково в темний час доби. Протягом операції літаками використовувались три основні варіанти бойового завантаження:

- до 30 некерованих касетних авіабомб СВU-87 - приблизно у 80% завдань(використано до 3000 бомб);

- до 84 некерованих авіабомб загального призначення Мк82 калібром 500 фунтів (227 кг) - приблизно у 10% завдань (до 1200 бомб);

до 30 некерованих касетних авіабомб СВU-97 (вперше) - приблизно у 10% завдань(до 400 бомб). Довідково: Кожна касета СВU-97 містить в собі 10 суббоєприпасів, які мають інфрачервону головку самонаведення і призначені для поразки бронетехніки через слабо захищену верхню частину. Боєприпас після розкриття касети знижується на парашуті і веде пошук цілі. Після її виявлення запускається ракетний прискорювач і відбувається знищення танка або автомобіля прямою поразкою. Однією касетою СВU-97 можуть бути уражені броньовані об'єкти на території площею в 6 га. Основними об'єктами ураження літаків В-1В були райони зосередження югославських військ та військової техніки в Косові і на маршрутах можливого висунення до Косово.

Важливою особливістю застосування літаків В-1В і В-52Н в операції було те, що в їх бортові комп'ютери системи захисту від засобів ППО було в найкоротші терміни інстальоване програмне забезпечення, яке враховувало максимально повну і свіжу інформацію про систему ППО СРЮ (дану інформацію було отримано і проаналізовано за результатами першого удару).

2.5 Діяльність авіації ДРЛВ, управління, розвідки та наведення

Найважливішим елементом повітряної операції, який значною мірою забезпечив її успішне проведення, було застосування авіації ДРЛВ, бойового управління, розвідки та наведення з метою контролю повітряного простору в районі бойових дій та управління авіацією ОВПС НАТО під час нанесення ударів. Авіація ДРЛВ і управління була представлена літаками Е-3А ОВПС НАТО, Е-3С 552 акр ВПС США, Е-3D 7 аеск УТА ВПС Великобританії, Е-3F ВПС Франції та Е-2С ВМС США. На початку операції дане угруповання нараховувало 11 літаків. Приблизно до Д60 воно було збільшено до 21 літака. Для діяльності літаків було визначено чотири райони бойового чергування Райони чергування визначались з таким розрахунком, щоб кожен окремий літак міг забезпечувати повний радіолокаційний контроль повітряного простору СРЮ. Польоти під час бойового чергування здійснювались на висотах 8900-9300 метрів. Період бойового чергування становив, як правило, 6-7 годин без дозаправки у повітрі. Одночасно, в залежності від інтенсивності польотів, на бойовому чергуванні знаходилось від 1 до 3 літаків (без врахування Е-2С) із розрахунку один літак Е-3 на 40-50 бойових літаків у повітрі в зоні операції. Застосування літаків ДРЛВ дозволило майже повністю нейтралізувати діяльність авіації ВПС СРЮ, оскільки кожен виліт з території країни міг фіксуватись вже на ранній стадії і стати об'єктом винищувачів ППО НАТО. Саме завдяки системі ДРЛВ літакам альянсу вдалося збити чотири з п'яти літаків МіГ-29 югославських ВПС, які були уражені ракетами великої дальності АІМ-120 АМRААМ з відстані до 30 км (ще один було збито в ближньому повітряному бою).

У 1995 році командування ВПС США ініціювало багатокоштовну програму поглибленої модернізації літаків розвідки та наведення Е-8 системи "Джистарс" (JSТАRS - Joint Surveillanst Target Attek Radar System). Суть програми полягає у максимально можливому зменшенні часового інтервалу між моментом виявлення наземної рухомої цілі та моментом отримання повної інформації про дану ціль пілотом ударного літака (в період операції "Буря в пустелі" цей інтервал складав, як правило, 3-4 години, що було явно неприйнятно). Реалізація ідеї стала можливою завдяки вдосконаленню апаратури супутникового зв'язку на борту літаків. В результаті, модернізований літак (модифікація Е-8С) отримав можливість передавати координати виявленої цілі безпосередньо на пульт управління зброєю ударного літака (вертольота або КП батареї РСЗВ) майже в реальному масштабі часу, що дійсно відповідає вимогам до розвідувально-ударного комплексу.

Довідково: Основу системи "Джистарс" складає літак розвідки і управління Е-8 (модифікований варіант пасажирського літака Боінг-707). Крім того, в систему входять наземні мобільні пункти прийому радіолокаційних даних в реальному масштабі часу АN/TSQ-І32, які передбачається придавати органам управління армійських корпусів і дивізій.

В ході операції здійснювалась активна підготовка до застосування системи Е-8С у сполученні з ударними вертольотами "Алач" та батареями РСЗВ МLRS. На полігонах Албанії, де були розміщені ці системи, було проведено ряд тренувань з практичними стрільбами. Одним з серйозних недоліків поновленої системи "Джистарс", який проявився під час операції "Союзницька сила", є те, що за допомогою її бортового обладнання так і не
вдалося чітко розпізнати укріплення, бойові засоби та лінії протистояння воюючих сторін. Водночас, на сьогодні використовувати її можливості у повному обсязі спроможні лише літаки ТА ВПС США. Решта ударних літаків (майже 45%) наводились на цілі, як правило, в ручному режимі із застосуванням повітряних центрів управління бойовими діями авіації
(ЦУБДА) на борту літаків ЕС-130Е системи АВССС.

Літаки ЕС-130Е АВССС зі складу 603 акр УТА (Авіано) ВПС США традиційно були одним з ключових елементів повітряної наступальної операції Незважаючи на високу інтенсивність використання літаків ЕС-130Е, командування НАТО відчувало в них певну нестачу З метою компенсації цієї нестачі, функції повітряних ЦУБДА періодично покладались на літаки Е-2С "Хокай" з борту АВБА "Т. Рузвельт", які були менше завантажені своєю основною роботою (ДРЛВ в інтересах палубної тактичної авіації), завдяки цілком достатній кількості літаків Е-3. Цей факт є одним з показників високої гнучкості системи бойового управління ОВПС НАТО.

2.6 Розвідувальне забезпечення операцій

Координація всієї розвідувальної діяльності в інтересах операції "Союзницька сила" була покладена на Розвідувальний центр спільних операцій південного регіону (SR JOIC) при штабі ОЗС НАТО на ПдЄ ТВД (Неаполь). Безпосереднє розвідувальне забезпечення польотних завдань з нанесення ударів здійснював розвідувальний відділ ОЦУПО 5 ОТАК (Віченца).

Цілеспрямований процес збору, обробки та аналізу розвідувальної інформації про заплановані та потенційні об'єкти ураження на території СРЮ розпочався приблизно з середини 1998 року, коли командування НАТО почало планування силового втручання у косовську кризу. Повітряна розвідувальна операція "Ігл ай" ("Око орла"), розпочата, формально, 30 жовтня 1998 р. (реально, окремі польоти в її рамках здійснювались з 17 жовтня), дозволила командуванню НАТО, під виглядом надання підтримки Місії верифікації ОБСЄ в Косові, цілком відкрито вести інтенсивну комплексну повітряну розвідку всієї території СРЮ протягом п'яти місяців. Цей безпрецедентний в історії збройних конфліктів факт зіграв, безумовно, надзвичайно важливу роль в операції "Союзницька сила".

В рамках операції "Око орла" було здійснено близько 1500 розвідувальних польотів загальною тривалістю до 12000 годин, отримано до 200 тисяч аерофотознімків та відеозображень території СРЮ з висоти від 500 до 20000 метрів.

Перед початком та в ході операції "Союзницька сила" було створено угруповання розвідувальної авіації, яке за змістом та характером завдань, що вирішувались, умовно можна розділити на два компоненти - стратегічний і тактичний. Другим важливим елементом розвідувальної діяльності була супутникова розвідка.

Стратегічна повітряна розвідка була представлена стратегічними літаками - розвідниками США (U-2, RС-135, Р-ЗС, ЕР-ЗЕ), Великобританії ("Канберра") та Франції (С-160).

Літаками електронно-оптичної висотної розвідки U-2S в рамках операції було здійснено 120 вильотів на бойові завдання. В цілому, літаки провели на бойовому чергуванні у повітрі близько 1300 годин (70% часу операції). Літаки радіоелектронної розвідки RC-135W під час операції діяли з авіабази Мілденхолл (Великобританія) і здійснили 145 вильотів, що дозволяло виявляти об'єкти розвідки на всю глибину операції.

Функції тактичної повітряної розвідки (виявлення /дорозвідка/ цілі
безпосередньо перед нанесенням удару та відразу після удару) покладалися на БЛА і тактичні літаки.

В ході операції застосовувались п'ять типів БЛА в тому числі:

- середнього радіусу дії (до 500 км) - RQ-1А "Предейтор" ВПС США;

- малого радіусу дії (до 200 км) - "Хантер" СB США, СL-289 СВ ФРН та Франції, "Мірак-26" СВ Італії;

- надмалого радіусу дії (до 50 км) - "Крекерел" СВ Франції.

Загальне угруповання БЛА складало 38 одиниць. Втрати БЛА за час операції склали до 20 одиниць (55%), що оцінюється командуванням НАТО як допустимий рівень втрат для цієї системи озброєння. З цієї ж причини інтенсивність застосування БЛА приблизно з Д45 було дещо знижено.

Основними функціями БЛА були розвідка угруповань військ в польових районах у Косово та на маршрутах пересування до краю, виявлення та відстеження мобільних ЗРК, розвідка результатів ударів.

Підрозділ БЛА "Хантер" СВ США (вісім літаків) був розміщений на аеродромі Куманово (Македонія) до 4.04.99 р. і приступив до виконання завдань в рамках операції з 6.04.99 р. (Д13). Передбачалось, що основним призначенням підрозділу буде наведення і коректування вогню ударних вертольотів "Апач" та РСЗВ "МLRS". Реально БЛА"Хантер" використовувались як звичайні літаки-розвідники, виконуючи, в середньому, по 2-3 польоти за добу тривалістю 8-9 годин. Польоти здійснювались на висоті 500-1000 м із швидкістю 400 км/год. В результаті вогню засобів ППО СРЮ було втрачено не менше п'яти апаратів.

Підрозділи БЛА СL-289 СВ ФРН та Франції (до 20 літаків) з початку операції дислокувались на аеродромах Куманово та Тетово (Македонія) відповідно. БЛА виконували, в середньому, по 1-2 вильоти за добу тривалістю 9-Ю годин як в світлий, так і в темний час доби. Протягом операції було збито вісім апаратів цього типу (п'ять німецьких та три французьких).

БЛА "Крекерел" СВ Франції (п'ять літаків) були введені в дію з середини травня (приблизно Д55). БЛА діяли з аеродрому Куманово, виконуючи, в середньому, один виліт за добу над територією південної частини Косова. Протягом операції було втрачено два літаки.

В цілому, ефективність застосування безпілотних літальних апаратів в операції "Союзницька сила" була визнана командуванням НАТО досить високою.

Угруповання спеціалізованих тактичних літаків-розвідників (тобто, літаків, обладнаних засобами аерофотознімання) нараховувало до 40 одиниць. Крім цього, для виконання завдань тактичної повітряної розвідки (розвідка цілі безпосередньо перед нанесенням удару та відразу після удару) залучались періодично майже всі інші типи літаків ТА, що брали участь в операції. Як правило, при проведенні КГАУ тактичні літаки-розвідники діяли у складі окремого ешелону, на відстані 5-10 хвилин польоту попереду ударного ешелону. Після виконання першої частини завдання (розвідка цілі перед ударом) вони виходили з "зони ураження" до "зони забезпечення" для дозаправки і знову повертались до району цілі для розвідки результатів удару.

Орбітальне угруповання НАТО, що застосовувалось в інтересах операції, нараховувало спочатку п'ять розвідувальних супутників США: три супутники фото-оптичної розвідки типу КН-12 (запущені протягом 1992 - 1997 рр.) та два супутники електронно-оптичної розвідки типу "Лакросс". На початку травня 1999р. з космодрому Ванденберг було запущено четвертий супутник типу КН-12, який почав застосовуватись в інтересах операції з 15.05 99 р.

2.7 Матеріально-технічне забезпечення операції

Одним з найважливіших факторів, що визначили успіх операції "Союзницька сила", був надзвичайно високий рівень матеріально-технічного забезпечення бойових дій, чого були майже повністю позбавлені збройні сили СРЮ. У певній мірі, кожна країна-учасниця операції самостійно забезпечувала матеріально-технічні потреби своїх підрозділів, але основне навантаження (до 80%) було покладено на ЗС США.В рамках операції на Європейському ТВД було розгорнуто близько 230 стратегічних літаків-заправників КС-135, КС-10 та КС-130 ВПС США (35% наявного ресурсу), які були розташовані на 17 авіабазах. Протягом операції було зроблено близько 7600 вильотів загальною тривалістю до 50000 годин, під час яких передано у повітрі літакам до 240 тис. тонн пального.

Як одну з особливостей операції "Союзницька сила " слід відзначити те. що при її підготовці на передових базах Європи не створювався стратегічний запас боєприпасів та засобів МТЗ для ведення тривалих бойових дій. Майже всі постачання здійснювались безпосередньо в ході операції. Це с ще одним доказом того, що США. на сьогодні, володіють необхідним потенціалом для швидкого військового реагування на кризову ситуацію в будь-якому регіоні світу. Для виконання завдань доставки боєприпасів та засобів МТЗ до передових авіабаз, забезпечення розгортання сухопутного контингенту США в Албанії та доставки гуманітарних вантажів до Албанії зі складу ВПС США було виділено до 80 літаків і до 200 екіпажів ВТА

Слід відзначити, що розгортання ОЗ "Яструб" було здійснено без використання морських перевезень. Фактично, це стало першою практичною перевіркою в бойових умовах обстановки концепції "Дивізії 21-го століття", основним змістом якої є забезпечення високої мобільності основного оперативно-тактичного з'єднання СВ США.

2.8 Інформаційна та психологічна війна в рамках операції

Психологічний тиск на війська та населення СРІО впродовж усієї операції "Союзницька сила" здійснювався під двома основними гаслами, а саме: "Війна ведеться не проти сербського народу, а проти президента С. Мілошевіча та його найближчих прибічників ", "Війна ведеться не за територію або ринки, а за форму майбутнього суспільства в XX столітті".

Ще за кілька місяців до розв'язання бойових дій, фахівці психологічної війни розпочали міцну пропагандистську кампанію за формування серед світової спільноти сприятливої громадської думки навколо політики США і HАТО в регіоні.

З метою посилення негативного враження навколо сербського режиму було використано метод прямої дезінформації. Коли поблизу села Рачак в Косово невідомими було розстріляно до 45 косовських албанців, західні ЗМІ ще до початку розслідування інциденту незалежними експертами звинуватили у злочині саме сербів. Тема вбивства мирного населення, грабежів, виселення з провінції косоварів стала основною в західних ЗМІ при висвітленні подій в регіоні. Поступово і планомірно світове співтовариство (як і населення СРЮ) готували до думки, що застосування військової сили проти Югославії є останнім аргументом для досягнення миру в Косові.

Поряд із засудженням режиму, другим напрямком психологічної боротьби стала всебічна дискредитація югославського керівництва на чолі ч президентом. В своїх зверненнях до населення СРЮ (на сербській мові) держсекретар США М. Олбрайт намагалась довести до свідомості сербів, що війна ведеться, передусім, проти їхнього президента, який заплямував себе військовими злочинами проти косоварів.

Ще одним з напрямків психологічної боротьби, шо була розгорнута проти Югославії, була підтримка опозиції С. Мілошевічу.

Основним засобом інформаційної та психологічної війни проти СРЮ напередодні і на початковій стадії повітряної операції були електронні засоби масової інформації. Вже за кілька місяців до початку операції радіостанції "Голос Америки", "Свобода", "Вільна Європа" значно збільшили час мовлення на СРЮ сербською мовою.

З нарощуванням військових зусиль в ході повітряної операції НАТО проти СРЮ зростала й сила психологічного впливу на війська та населення країни. Для досягнення більш ефективних результатів психологічної боротьби було вирішено повністю вивести населення СРЮ з традиційного інформаційного простору і перевести його під вплив західних джерел інформації. З цією метою в результаті авіаударів за короткий час було зруйновано майже всю систему теле- і радіомовлення СРЮ і, водночас, відкрито величезну кількість радіоретрансляторів по всьому периметру країни, що дало можливість надавати югославському населенню лише ту інформацію, яка була вигідна стратегам альянсу. Крім цього, на території БІГ (Республіка Сербська) були закриті деякі просербські радіостанції, що, за словами одного з представників блоку, забезпечило населенню доступ до "більш збалансованих джерел інформації". З метою посилення інформаційної блокади Югославії, уряд США розглядав рішення щодо відключення СРЮ від супутникової системи "Інтелсат".Не обмежуючись використанням лише стаціонарних радіостанцій, командування НАТО широко застосовувало можливості ВИС. Напередодні операції на авіабазі Рейн-Майн (ФРН) було розгорнуто підрозділ командування сил спеціальних операцій (ССО) ВПС США у складі двох літаків ЕС-130Е "Командо соло" (повітряних радіо- і телепередавачів), які систематично вели теле- і радіопропаганду на СРЮ. Для радіоелектронного придушення системи радіомовлення СРЮ активно застосовувались три літаки ЕС-130E із складу 355 акр РЕБ ВПС США,основним завданням яких була постановка РЕП системам радіозв'язку ЗС СРЮ. Поряд з електронними засобами психологічної війни, широко застосовувалась і друкована форма пропаганди, як правило, у вигляді листівок, які розповсюджувались шляхом розкидання з літаків За період військової акції над територією СРЮ було розповсюджено більше 20 мли. листівок. До психологічних операцій активно залучались військові та державні спецслужби основних країн НАТО (ЦРУ, командування ССО ЗС США, командування ССО /SАS/ Великобританії). Відомо, що співробітники цих структур проводили інструкторську роботу серед АВК з метою підготовки диверсійних груп до проведення актів саботажу на території СРЮ. Крім цього, розглядалося питання щодо розв'язання електронної війни проти С.Мілошевіча, використовуючи хакерів для виявлення вкладів президента та його найближчого оточення в інших країнах (зокрема, в Росії, Греції, на Кіпрі). Інтенсивна психологічна обробка особового складу сербської армії та населення СРЮ не могла не дати позитивних результатів, з точки зору спеціалістів психологічних операцій НАТО. Ефективність цієї діяльності значно підсилювалась інтенсивними авіаударами по військових і промислових об'єктах СРЮ, під час яких сербська армія зазнала значних втрат, а економіка країни була значно зруйнована. Сербський народ був морально деморалізований, так як не міг дати гідну відповідь на авіаудари.

Особливості застосування зброї та боєприпасів в операції

Операція "Союзницька сила" розглядалась командуванням ОЗС НАТО та ЗС США як зручний випадок для випробування зброї та боєприпасів включаючи новітні зразки в реальних умовах бойових дій. Операція показала, що за дев'ять років, які минули з часів війни в Перській затоці, технологія в галузі авіаційного озброєння та боєприпасів зробила значний крок уперед. Якщо в 1991 році лише 12% ударної авіації антніракської коаліції було пристосовано для використання керованих авіабомб, то в операції "Союзницька сила" цей показник становив приблизно 70% (в тому числі, авіація США - до 90%). Якщо тоді було використано лише 13000 керованих боєприпасів (близько 8% від загальної кількості), то тепер, в менш інтенсивній операції - 15000 (близько 65%). В цілому, в рамках операції було використано понад 27000 авіаційних боєприпасів 18 основних типів (не рахуючи окремих модифікацій в рамках одного типу): до 14000 некерованих і до 13000 керованих боєприпасів, у тому числі: крилатих ракет повітряного базування (АGМ-86С) - до 80 (близько 45% наявного ресурсу); крилатих ракет морського базування (ВGМ-109 "Томахок") - до 320 (близько 16%); авіабомб з лазерною системою наведення серії LGВ (GВU-10,-12,-16,-24,-27,-28) -до 8000 (близько 15%); авіабомб з супутниковою системою наведення (СВU-32 JDАМ) - до 1800 (близько40%); авіабомб з інфрачервоною системою наведення (СВU-15) -до 800 (близько 20%); авіаційних ракет "повітря - поверхня" (АGМ-65,-88,-130,-142,-154) - до 1900 (близько 5%); звичайних некерованих авіабомб (Мк-82, -83, -84) - до 11000;

...