Прогнозування і оцінка обстановки у разі вибуху газоповітряної суміші

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Контрольна робота

З дисципліни: «Цивільний захист»

На тему: «Прогнозування і оцінка обстановки у разі вибуху газоповітряної суміші»

Київ 2015

1. Подолання ділянки зараження радіаційними речовинами та отруйними речовинами на автомашинах

Після зараження радіоактивними речовинами зниження рівнів радіації спостерігається тривалий час. Предмети речового майна і техніки, які заражені парами ОР, особливо типу зарін, небезпечні на протязі випаровування з них ОР. Радіоактивні речовини заражують об'єкти, головним чином з поверхні і лише частково проникають вглиб пористих матеріалів. Отруйні речовини швидко проникають у пористі матеріали (дерево, шкіра, тканини та ін.) і просочуються в лако-фарбні покриття та гуму. Непористі матеріали (скло, непофарбований метал та інші) заражуються тільки з поверхні.

1. Заходи та види спеціальної обробки

Дегазацією називають знезаражування об'єктів шляхом руйнування (нейтралізації) та вилучення отруйних речовин. Дезактивація - усунення радіоактивних речовин з поверхней до величин, безпечних для людини. Дезинфекцією називають знищення патогенних мікроорганізмів і токсинів з заражених об'єктів. Залежно від обставин, наявності часу і існуючих засобів спеціальної обробки може виконуватись у повному обсязі або частково і, відповідно, поділяється на повну та часткову. Часткова спеціальна обробка складається з: часткової санітарної обробки особового складу, часткової дезактивації, дегазації та дезинфекції озброєння і техніки, майна та інші. Повна спеціальна обробка складається з: повної санітарної обробки особового складу, повної дезактивації, дегазації та дезинфекції озброєння, техніки, майна та інші. Дегазація. Розрізняють два види дегазації: природну (пасивну) та штучну (активну). Природна відбувається без участі людини (випаровування, гідроліз вологою та ін.). Швидкість її залежить від метеорологічних умов, стійкості ОР, щільності зараження. Штучна проводиться із застосуванням спеціальних засобів. Існує декілька способів дегазації: механічні - вилучення об`єкту та ізоляція зараженого об`єкту (закидання землею і т. ін.); фізичні - вилучення ОР за допомогою розчинників, сорбентів; хімічні - більш досконалі та надійні, за допомогою дегазуючих речовин та розчинів; змішані. Дегазуючі речовини та розчини. Залежно від механізму знешкоджуючої дії вони поділяються на окислювально-хлоруючі речовини (хлорне вапно, ДТСГК, хлорамін і т. ін.) та речовини лужного характеру, які вступають в обмінні реакції та прискорюють гідроліз ОР. Для дегазації застосовуються розчини та рецептури стандартного складу розчин N 1 (2% розчин діхлораміну в діхлоретані); розчин N 2 ащ (водний розчин: 2% NaOH з 5% моноетаноламіном, 25% розчин аміаку; розчин N 2 бщ (водний розчин: 10% NaOH з 25% моноетаноламіном); дегазуючі рецептури РД-2, РДА; водні розчини (суспензії, кашиці) гіпохлоритів кальцію-ДТСГК. За відсутністю табельних розчинів можуть бути використані водні розчини порошку СФ-2У (0,3%), органічні розчинники, які сприяють швидкому змиву ОР.

Дезактивація. Дезактивація за аналогією з дегазацією поділяється на природну (пасивну) та штучну (активну). Під природною дезактивацією слід розуміти зменшення радіоактивності продуктів ділення з часом. Швидкий спад радіоактивності у перші години після вибуху пояснюється великою кількістю у ПЯВ ізотопів з малим періодом напіврозпаду. Наявність довгоіснуючих ізотопів вимагає проведення штучної дезактивації фізичними способами іх вилучення із заражених об'єктів, а саме: дезактивація, яка заснована на миючій дії деяких речовин (поверхнево-активні речовини - мило, сульфонол та ін.); дезактивація, яка заснована на використанні хімічних реагентів, що викликають розчинення або руйнування поверхневого шару об'єкта (кислоти, луги, окислювачі, органічні розчинники - діхлоретан, керосин, дизпаливо, бензин); дезактивація, яка заснована на сорбційних процесах (карбофе рогель); дезактивація, яка заснована на іонному обміні (цеоліт, глау коніт, сульфовугілля, іонно-обмінні смоли); дезактивація, яка заснована на використанні комплексоутворювачів (гексаметафосфат, триполіфосфат натрію, щавелева, лимонна, винна кислоти та ін.).

Технічні засоби спеціальної обробки Технічні засоби, які використовують під час спеціальної обробки, мають своє особливе призначення. Вони відповідають вимогам зручності, простоти використання, безпеки та швидкості спеціальної обробки. Комплект санітарнї обробки особового складу (КСО) призначений для повної обробки особового складу влітку і часткової санітарної обробки взимку (працює від автомобілів: ГАЗ-63,-66, ЗІЛ-164,-130,-157 і ін). Комплект складається з теплообмінника, сифона, гумовотканинних рукавів, душових насадок, газовідвідного пристрою, намету, ЗІПу і укладається у ящик. Для підігріву води використовується теплова енергія вихлопних газів. Дія комплекту заснована на використанні тепла і кінетичної енергії вихлопних газів автомобілів. Пропускна здатність комплекту 10-12 чол/год. Дезінфекційно-душові установки. Дезінфекційно-душові автомобілі ДДА-2, ДДА-3, ДДА-66 та дезинфекційно-душовий причеп ДДП-2 призначені для миття людей, дезинфекції та дезинсекції обмундирування, спорядження і взуття у польових умовах. ДДА змонтовані на шассі автомобілів, ДДП - на причепі. Основним складовим обладнанням є паровий котел, 2 дезинфекційні камери, у ДДП - одна, душові пристрої (ДДА-2, ДДА-3 - по 3 шт; ДДА-66, ДДП-2 - 2 шт.). Пропускна спроможність установок за годину: санітарна обробка - 144 чол. влітку, 96 - взимку (ДДА-2, ДДА-3); 48+8 сидячих та насилочних влітку, 36+6 - взимку (ДДА-66, ДДП-2). Комплект "СО" (санітарна обробка) призначений для проведення повної санітарної обробки 500 поранених та хворих, які заражені ОР, РР, БР. "СО" є на оснащенні омедб (ОМЗ) та госпіталів. Містить дезинфекційні засоби, лікарсько-медичні та санітарно-господарчі речі, які розташовують у пакувальних ящиках. Автомобільний комплект спеціальної обробки військової техніки (ДК-4) призначений для дезактивації та дегазації автомобілів і бронетранспортерів. До комплекту ДК-4 входить газорідинний прилад, ІДПС, чотири ІПП-8, дезактивуючий порошок СФ-2 (СФ-2У). Газорідинний прилад призначений для дезактивації і дегазації автомобілів газорідинним методом та для дезактивації сухих, незамастилених поверхонь методом пиловідсмоктування. Він складається з ежектора, газорідинного та рідинного рукавів, брандспойту з подовжувачем та щіткою, пиловідводної труби і газовідбірного пристрою. Дія газорідинного приладу заснована на використанні тепла і кінетичної енергії відпрацьованих газів двигунів автомобілів чи бронетранспортерів. Відпрацьовані гази надходять в ежектор під тиском 0,8-1,0 кгс/см2, отримують в соплі ежектора необхідну швидкість і створюють розрідження, що забезпечує при газорідинному методі подання розчину із ємності в брандспойт, а при методі пиловідсмоктування - відсмоктування пилу з оброблюваної поверхні. Теплова машина спеціальної обробки військової техніки (ТМС-65) призначена для дезактивації, дегазації та дезинфекції зовнішніх поверхонь техніки, газовим та газокраплинним потоками. Вона може бути використана також для дегазації і дезактивації ділянок місцевості та доріг з твердим покриттям.Спеціальне обладнання машин ТМС-65 змонтоване на автомобільному шасі високої прохідності УРАЛ-375Е і складається із турбореактивного двигуна ВК-1А, поворотного пристрою, кабіни оператора, паливної, водяної, гідравлічної систем, електрообладнання, фільтровентиляційної установки, переговорного пристрою, системи опалення, протипожежного обладнання. До комплекту машини входять спеціально обладнаний причеп-цистерна НЦ-4, запасні частини, інструмент та приладдя (ЗІП).

Робочим органом машини є турбореактивний двигун; він є генератором високошвидкісного та високотемпературного струму газу. При подаванні води чи водної суспензії ДТС-ГК у газовий потік в подовжувальній насадці утворюється газокраплинний потік. Поворотний пристрій дозволяє обробляти газовим чи газокраплинним потоком зовнішні поверхні рухомих або нерухомих об'єктів військової техніки. До кабіни оператора виведені основні пристрої керування та контролю за роботою агрегатів машини ТМС-65 і турбореактивного двигуна. Запас палива для двигуна, який возиться, розташовується в паливній ємністі. Запас води (2800 л) для утворення газокраплинного потоку, який возиться і розташовується у водяній ємністі (200 л) та причепі-цистерні (2600 л). Для утворення безпечних умов праці оператора і водія при обробці зараженої техніки та місцевості машина обладнана фільтровентиляційною установкою ФВУ-15 т. Зв'язок між членами екіпажу здійснюється через переговорний пристрій Р-124. Обслуга машини ТМС-65 складається із двох чоловік: командира машини (оператора) та водія. Обробка військової техніки проводиться, як правило, двома машинами ТМС-65 безпосередньо в районах зосередження військ або на маршрутах їх руху. Спеціальна обробка військової техніки машинами ТМС-65 може проводитись: при русі техніки колоною, у цьому випадку взвод машин ТМС-65 розбиває робочий майданчик; в положенні, коли техніка, яка обробляється, знаходячись у колонах, стоїть на місці, а машини ТМС-65 рухаються вздовж колони. Авторозливочна станція АРС-12У (АРС-14). АРС-12У призначена для дезактивації, дегазації та дезинфекції озброєння і військової техніки, дегазації та дезинфекції місцевості рідкими розчинами, транспортування і тимчасового зберігання рідин, а також для перекачування рідин з одної тари до іншої. АРС-12У являє собою автомобіль ЗІЛ-157, на якому змонтовано спеціальне обладнання: цистерна ємністю 2500 л, вихрьовий самовсмоктувальний насос, ручний насос, трубопровід, барабан, восьмиштуцерний колектор, роздавальні колектори, рукава, брандспойти, пістолети ПР-У, сифон та інше приладдя.

Принцип дії АРС-12У: рідина за допомогою насосу забирається із ємності (водоймища) і подається до цистерни. Із цистерни рідина під тиском подається через роздаточну трубу, колектор, шланги і брандспойти на поверхню, що оброблюється. За необхідністю рідину можна подавати із сторонньої ємністі, оминаючи цистерну.

Мотопомпа МП-800 (М-600) використовується у підрозділах хімічного захисту для дезактивації струменем води великої техніки, а також для подавання води із відкритих джерел у різні ємності. Мотопомпа МП-800 являє собою переносний агрегат, який складається із двоциліндрового двигуна внутрішнього згорання та відцентрового насосу, вакуум-системи насосу та приладдя. До комплекту мотопомпи входять два заборних рукави діаметром 76 мм та довжиною по 4 м, два напорних рукави діаметром 66 мм і довжиною по 20 м, три напорних рукави діаметром 51 мм і довжиною по 20 м. Продуктивність 800 л/хв. Мотопомпа М-600 складається із одноциліндрового двигуна внутрішнього згорання, насосу, вакуум-апарату та приладдя. Продуктивність 600 л/хв

2. Визначення концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони виробничих приміщень

В сільськогосподарському виробництві постійно відбувається виділення шкідливих газів: сірководню, хлору, парів бензину. Так. при роботі автомобільних і тракторних двигунів, особливо при неповному згорянні в циліндрах пальної суміші, у відпрацьованих газах міститься велика кількість окису водню. Окис водню і аміак виділяються і в тваринницьких приміщеннях. У силосах, бункерах, нижніх галереях, підвалах, криницях, баках та інших місткостях можуть накопичуватися шкідливі для здоров'я і життя людей речовини, наприклад, вуглекислий газ - без кольору, без запаху, з кислим смаком. У деяких цехах (відділках) ремонтних майстерень повітря буває насичене парами нафтопродуктів, особливо парами бензину і ін. Шкідливі гази (пари) проникають в організм людини найчастішу через дихальні шляхи і таким чином потрапляють прямо в кров, а деякі з них, що добре розчиняються в жирах, - через шкіру. Вміст в атмосфері повітря шкідливих домішок газів або парів, що перевищують допустимі санітарні норми, може призве ти до отруєння людей, які перебувають у місцях утворення й накопичення отруйних газів. Вплив шкідливих газів і парів посилюється залежно від виду шкідливого газу, його концентрат ї та умов навколишнього середовища. При високій температурі повітря збільшується швидкість випаровування і леткість шкідливих речовин.

У працюючого в таких умовах розширюються судини шкірного покриву, посилюється інтенсивність дихання, потовиділення, а все це прискорює проникнення отруйних речовин в організм.

Методи дослідження повітряного середовища

Дослідження повітряного середовища з метою визначення в ньому шкідливих газів і парів проводиться різними методами.

Колориметричнийметод ґрунтується на зміні забарвлення розчину реактиву внаслідок взаємодії його зі шкідливими речовинами. За забарвленням реактиву визначають концентрацію шкідливих парів або газів шляхом візуального порівняння кольору розчину з контрольним.

Фотоелектричнийметод оснований на світлопоглинанні фотоелементів світлової енергії від забарвлених або групових розчинів. Цей метод дозволяє одержати більш точні результати порівняно з викладеними вище методами.

Нефелометричнийметод полягає у порівнянні каламутних розчинів. При взаємодії реактиву зі шкідливою речовиною утворюється зависла муть, за кількістю якої визначають концентрацію шкідливої речовини в повітрі.

Кондуктометричнийметод ґрунтується на вимірах електричної провідності розчинів. Вини стають такими внаслідок поглинання з досліджуваного повітря наявних у ньому шкідливих газів і парів.

Експреснийметод - це колометричний метод, який спирається на швидкоплинні реакції, цей метод дістав надзвичайного поширення як найбільш простий і швидкий аналіз повітря.

Прилади та обладнання:

Для аналізу повітряного середовища застосовуються прилади АМ-2, ГХП, УГ-2, ПГФ-2М та ін.

Рис. 1 - Газоаналізатор УГ-2: 1 - повітрозабірне пристосування; 2- шток; 3 - індикаторна трубка; 4 - трубка з поглинаючим порошком; 5 - шкала; 6 - футляр для трубок; 7 - футляр для складання приладдя; 8 - ампули з індикаторним порошком; 9 - ампули з поглинаючим. порошком; 10 - порожня запасна ампула, для індикаторного порошку; 11 - ампула для поглинаючого порошку; 12 - воринка з витягнутим кінцем; 13 - стержень; 14 - пижі; 15 - штирок; 16 - шаблон для виготовлення пижів; 17 - воринка; 18 - індикаторна трубка з ковпачками із сургучу; 19 - відпрацьована індикаторна трубка; 20 - термометр

У практиці сільськогосподарського виробництва широко використовуються універсальний газоаналізатор УГ-2 (рис.2). У ньому забруднене повітря проходить через спеціальні скляні трубки з індикаторним порошком. Залежно від концентрації шкідливої речовини у повітрі порошок змінює колір. Вимірюючи спеціальною шкалою довжину забарвленої частини трубки, визначають концентрацію (мг/м3) речовини у повітрі.

Універсальним газоаналізатором швидко визначають присутність шкідливих газів і парів у повітрі виробничих приміщень: сірчаного ангідриду, ацетилену, окису водню, сірководню, хлору, окису азоту, аміаку, етилового ефіру, бензину, толуолу, бензолу, ксилолу, ацетону, вуглеводів нафти (гасу, освітленого тракторного палива, Т-2, Т-4, ГС-І і уайт-спіриту).

Принцип дії цього приладу періодичної дії оснований на утворенні забарвленого стовпця в процесі просочування через індикаторну трубку повітря з наявністю визначуваної речовини.

Довжина забарвленого стовпця пропорційна концентрації досліджуваного газу або пари в повітрі, вимірюється за шкалою (мг/м3).

В закритій частині корпуса (рис. 2) міститься гумовий сильфон 2 з двома фланцями і стаканом, в якому знаходиться пружина 3. На верхній панелі корпуса передбачена нерухома втулка 8, через неї вставляють шток 7, яким стискують сильфон. На циліндричній частині штоку дві повздовжні канавки 6, кожна з двома заглибинами для фіксації об'єму засмоктуваного повітря.

Рис. 2 - Повітрозабірне пристосування газоаналізатора типу УГ-2: 1 - трубка від штуцера до нерухомого фланця сильфона; 2 - гумовий сильфон; 3 - пружина; 4 - гумова трубка; 5 - стопор; 6 - канавка на штоці з двома заглибинами; 7 - шток; 8 - напрямна втулка

автошина шкідливий речовина евакуація

Відстань між заглибинами в канавках підібрана так, що при проході штока від однієї заглибини до другої сильфон забирає об'єм повітря, необхідний для аналізу даного газу. Верхня панель корпуса має отвір для штока і передбачено штуцер, який проходить через панель.

На нижній кінець штуцера надіта гумова трубка 1, другий кінець якої через нижній фланець з'єднаний з- порожниною сильфона. На зовнішній кінець штуцера також надіта гумова трубка 4, другий кінець якої з'єднаний з індикаторної трубкою, а остання - з фільтруючим патроном (рис. 3).

Рис. 3 - Фільтруючий патрон: І - скляна заглушка; 2 - гігроскопічна вата; 3 - шамот, оброблений розчином сірчанокислої міді; 4 - шамот, оброблений розчином сірчанокислого закису ртуті; 5 - шамот, оброблений розчином азотнокислого срібла; 6 - гумова заглушка

Призначення фільтруючого патрона - пропускати досліджуваний газ і затримувати інші, які заважають аналізу. Він виготовлений із скляної трубки довжиною 86 мм, діаметром 10 мм, з трьома перетяжками. З одного кінця трубка звужена до діаметра 8мм (вхідний), з іншого - до 5 мм (вихідний). У вузький кінець трубки закладають гігроскопічну вату шаром приблизно 5мм і надягають гумову заглушку (з іншої сторони трубка заглушена скляною пробкою).

Через скляну воринку в широкий кінець трубки до другої перетяжки засипають шар вогнестійкого шамоту 5, обробленого розчином азотнокислого срібла у сірчаній кислоті.

На цей шар до половини останньої "сливи" насипають вогнестійкий шамот 4, оброблений розчином сірчанокислого закису ртуті. Другу половину "сливи" заповнюють шамотом, обробленим розчином сірчанокислої міді. Знявши воринку, на шамот .накладають шар гігроскопічної вати 2 товщиною 5 мм і негайно закривають трубку заглушкою 6.

На панелі корпуса зроблена підставка для шкал і індикаторних трубок з фільтруючим патроном.

Трубку і патрон встановлюють в затискачі, один з яких може висуватися від підставки. Шкали (одна чи дві в залежності від границь вимірювання) являють собою металеві пластинки 5, градуйовані в міліграмах на літр (див. рис. 2); на кожній шкалі вказано назву визначуваного газу і об'єм просочу ванного повітря. Приготування індикаторних трубок

Скляні трубки довжиною 90....91 мм з внутрішнім діаметром 2,5...2,6мм старанно промивають хромовою сумішшю, потім водою, висушують при температурі 120...130оі кладуть в індикатор над сірчаною кислотою

В один кінець готової трубки вставляють стержень 13 (див. рис. 2), у протилежний штирком 15 вкладають тонкий (приблизно 0,5мм) рівний прошарок з вати до сполучення із стержнем.

Потім вставляють пиж 14 з мідного дроту і тим же штирком проштовхують його до вати, стержень виймають.

За допомогою воринки 12. з відтягнутим кінцем до відкритого кінця трубки насипають до краю індикаторний порошок, взятий з ампули (ампулу негайно закривають заглушкою).

Щоб ущільнити порошок, обережно постукують по трубці штирком Після того на шар порошку кладуть вату товщиною приблизно 0,5 мм і закріплюють її пижем із дроту. Для остаточного ущільнення індикаторного порошку ще раз постукують по стінках трубки і, натиснувши штирком, осаджують вату і пиж.

Перевернувши трубку вверх другим кінцем, повторюють цю операцію.

Слабке ущільнення порошку збільшує довжину забарвленої частини стовпця порошку і розмитість межі забарвлення.

Довжина ущільненого стовпця порошку повинна бути 68-70 мм. Відстань від тампонів вати до кінця трубки придатна для дослідження. Приготовлені індикаторні трубки необхідно герметично закрити.

Строк придатності індикаторних трубок для аналізів - один місяць. Індикаторні трубки готують у сухому, добре вентильованому приміщенні.

При роботі з індикаторними порошками потрібно надівати прогумований фартух, щоб уберегти одяг від пошкоджень.

Порядок виконання роботи

Приготувати індикаторну трубку і шток з відповідним написом досліджуваного газу.

За умовою аналізу вибрати об'єм просочуваного повітря, для чого .шток вставити у втулку 8 (див. рис. 2). Відвести стопор 5 так, щоб він ковзався у вибраній канавці штоку, де показано об'єм просочуваного повітря. Натискувати на шток рукою доти, поки стопор автоматично зафіксує об'єм у верхній заглибині канавки штоку.

3. Зігнути гумову трубку 4 (див. рис. 2) і стиснути її затискачем.

4. Очисти індикаторну трубку з обох кінців від сургучу і фольги скребком, не допускаючи попадання сургучу всередину трубки. Якщо в індикаторній трубці між стовпцями порошку і пиками виникає просвіт, то його слід позбутися легким натискуванням штиря на пиж.

5. Приготовлену для дослідження індикаторну трубку з'єднати одним кінцем з гумовою трубкою сильфона, а другий кінець направити на робоче загазоване середовище (на рівні дихання людини).

Після цього відвести стопор і як тільки шток почне рухатись, стопор відпустити. З цього моменту загазоване повітря буде просочуватись через індикаторну трубку.

Після зупинки руху штоку витримати паузу - час просочування. Від'єднати індикаторну трубку від гумового шланга і прикласти до шкали так, щоб початок зміненого забарвлення стовпця індикаторного показника збігся з нульовою поділкою шкали. Верхня межа забарвленого стовпця порошку покаже на шкалі концентрацію шкідливих парів у повітрі.

Наприклад, якщо при визначенні концентрації парів бензину досліджуване повітря просочується в об'ємі 300 мл (цифра на межі штоку), то дану концентрацію відлічують по шкалі з написом „Бензин, мг/л, 300 мл”, а якщо повітря просочується в об'ємі 60 мл, то концентрацію знаходять по іншій шкалі з написом "Бензин, мг/л, 60 мл". Помноживши концентрацію на 100, одержують фактичну концентрацію парів бензину в повітрі у міліграмах в 1 м3.

8. Порівняти колір порошку в індикаторній трубці з кольором показаних у характеристиці індикаторних порошків, зробити висновок.

9. Скласти звіт про виконання роботи .

3. Обґрунтування необхідності евакуації співробітників підприємства та населення

Однією з передумов дієвості законодавства є своєчасне доведення змісту нормативно-правових актів до відома посадових осіб, працівників і населення в цілому. Конституція України визначає: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю, і далі, кожен громадянин має право на захист свого здоров'я, життя та здорове довкілля». Задача забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком Держави. Ці конституційні принципи реалізовані у цілому ряді нових законодавчих і нормативних актів, які визначають правові, економічні та соціальні основи безпечної життєдіяльності людини у нашому суспільстві. Це Закони України:

"Про охорону навколишнього природного середовища".

"Про цивільну оборону".

"Про правовий режим надзвичайного стану".

"Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

«Про правові засади цивільного захисту»

«Про пожежну безпеку».

«Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення. населення».

"Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку".

Згідно вимог Конституції держави та законів України з питань цивільного захисту, прийнята в Україні «Єдина державна система запобігання та реагування на надзвичайні ситуації» (ЄДС-НС). Яка передбачає створення необхідних сил, засобів, та резервів, що спрямовуються на підвищення стійкості роботи об'єктів господарювання будь-якої форми власності при виникненні НС. Часто в умовах НС виникає загроза життю людей. Тому питанням захисту населення від їх негативних наслідків держава приділяє значну увагу. Під час розробки питань Цивільного захисту у дипломних проектах необхідно враховувати основні методи, способи та засоби захисту співробітників та населення у зоні лиха та осередках ураження. Основними способами захисту працівників та населення, вважаються:

Укриття людей в захисних спорудах ЦЗ.

Використання засобів індивідуального захисту.

Евакуація працівників та населення із території, де виникає загроза їхньому здоров'ю або життю.

Найбільш надійним захистом людей є укриття їх у захисних спорудах, але ефективно можна здійснювати захист людей у випадку комплексного використання всіх трьох способів, з урахуванням конкретних обставин. Тому на об'єктах господарювання попередньо та під час виникнення НС необхідно проводити комплексні заходи, які забезпечать успішне вирішення цих проблемних питань. У законі “Про цивільну оборону України” зазначено, що адміністрація об'єкту незалежно від форми власності та ведення господарювання забезпечує своїм робітникам місця в захисних спорудах, надає засоби індивідуального захисту, сприяє виконанню евакуаційних заходів, створенню сил для ліквідації наслідків НС. Адміністрація хімічно та радіаційно небезпечних об'єктів, тобто потенційно небезпечних об'єктів (ПНО), окрім того відповідає за захист населення, яке проживає у зонах можливого ураження від аварії чи катастрофи, навіть за їх межами. Таким чином, одним із основних напрямків у діяльності керівників об'єктів, тобто, начальників ЦЗ, служб та органів управління ЦЗ є забезпечення надійного захисту населення та своїх працівників. Якісне вирішення цієї проблеми досягається:

створенням надійної системи визначення загрози НС та оповіщення персоналу і населення про факт виникнення НС;

своєчасним будівництвом захисних споруд з потрібними захисними властивостями та підтриманням їх у готовності до укриття людей;

своєчасним накопиченням засобів індивідуального захисту;

плануванням та практичним здійсненням заходів по евакуації людей з районів можливого негативного впливу наслідків НС;

захистом продуктів харчування, питної води, фуражу від біологічних, хімічних та радіаційних засобів зараження;

навчанням людей умінню застосовувати засоби захисту та діяти в НС та ін.

Конкретні заходи щодо захисту співробітників на об'єкті можуть бути різноманітними в залежності від стану, умов і характеру виробництва з урахуванням попередньої оцінки обстановки, тобто, фактичного стану у зоні лиха

Евакуація -- це упорядковане виведення чи вивезення людей з об'єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації -- забезпечення безпеки кожної людини і всіх. Евакуації підлягають цінності, документація та архівні матеріали.

Евакуаційні заходи передбачають завчасну розробку планів евакуації, підготовку зон і районів розміщення для нормальної життєдіяльності евакуйованого населення; підготовку всіх видів транспорту; створення необхідних структур і органів управління на період евакуації; проведення комплексу заходів для охорони громадського порядку і підтримання організованості серед населення.

Практичні евакуаційні заходи здійснюються в разі: загальної аварії на атомній електростанції; всіх видів аварій зі СДЯР, наслідки яких загрожують життю і здоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження; загрози катастрофічного затоплення місцевості; масових лісових і торфових пожеж, що загрожують населеним пунктам; катастрофічних землетрусів та інших геофізичних та гідрометеоявищ з тяжкими наслідками; із районів бойових дій .

У містах та інших населених пунктах, де є об'єкти підвищеної безпеки, при неповному забезпеченні захисними спорудами основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його в зонах, безпечних для проживання людей і тварин.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у районах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, стихійного лиха, аварій і катастроф та землетрусів.

Розрізняють такі види евакуації:

а) загальна евакуація -- будівля або населений пункт звільняються повністю;

б) часткова евакуація -- звільняється частина приміщення, населеного пункту чи адміністративного району; при частковій евакуації необхідно обмежити господарсько-виробничу діяльність і збільшити шанси на врятування; така евакуація в будь-яку мить може перерости в загальну евакуацію;

в) негайна евакуація є терміновим заходом, якщо надзвичайна подія (пожежа, вибух, аварія та ін.) уже виникла або може виникнути в обмежений відрізок часу (саме такий вид евакуації буде застосовано у випадку землетрусу на території ділянки проектування); кожний з названих видів евакуації під впливом обстановки, що змінюється, може перерости в негайну евакуацію;

г) тимчасова евакуація -- проводиться при порівняно невеликій, тимчасовій загрозі (підняття рівня води, хімічна аварія на віддаленні та ін.).

Евакуація населення з небезпечних районів і зон (крім зон карантину) проводиться у разі загрози життю та здоров'ю людей. Евакуації підлягає все населення району, якому загрожує небезпека. Евакозаходи можуть мати масовий характер і здійснюватись у стислі строки із залученням всіх видів транспорту або поступово залежно від обстановки.

Щоб організовано провести евакуацію, не допустити паніки і загибелі людей необхідно: завчасно планувати евакуацію населення; визначити райони, придатні для розміщення евакуйованих з небезпечних зон; організувати оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації; організувати управління евакуацією; турбуватись про життєзабезпечення в місцях розміщення евакуйованого населення; організувати навчання дітям під час проведення евакуації.

Рис. 4 - Ситуаційний план

Рис. 5 - План евакуації людей з типового поверху на подвір'я

Рис. 6 - Схема евакуації відвідувачів на ділянці

Умовні позначення

збірний евакопункт (для евакуації автобусами)

виходи з будівель

напрямок руху евакуації відвідувачів для посадки на гелікоптери

напрямок руху евакуації відвідувачів пішохідним маршрутом

автобусна зупинка

Рис. 7 - Схема евакуації на рівнинну місцевість транспортом

Умовні позначення

приймальний евакопункт

збірний евакопункт

Всі відвідувачі і персонал будуть евакуюватися із евакопунктів автобусами чи відправлятимуться на власних авто.

Список літератури

1. Демиденко Г.П., Кузьменко Е.П., Орлов П.П. и др. Защита объектов народного хозяйства от оружия массового поражения - К.: Высшая школа, 1989 - 287с.

2. Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 487с.

Размещено на Allbest.ru