Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, проведення рятувальних та інших невідкладних робіт

2) При опіках органічними сполуками алюмінію - вилучення серветкою, змоченою в 96 % етиловому спирту або в бензині, гасі.

3) При попаданні хімічних речовин в шлунок - промивання його холодною водою.

4) Надання інших видів допомоги у такому ж об'ємі, як і при термічних опіках (знеболювання, іммобілізація кінцівок та ін.)

Основні протишокові заходи

Травматичний шок - відповідна реакція організму на больові подразнення, викликані механічною, хімічною або термічною травмою.

Частота і тяжкість шоку значно збільшуються під час ядерної війни. Особливо часто він буде спостерігатись при комбінованих травмах - променевих ураженнях, оскільки дія іонізуючої радіації на центральну нервову систему порушує її постійні функції. Це в свою чергу призводить до порушення діяльності органів і систем, тобто до порушення обміну речовин, зменшення артеріального тиску, що веде до появи шоку.

У залежності від причин, які привели до шоку розрізняють:

1) травматичний шок, викликаний різними травмами;

2) шок опіку, викликаний після травми опіку;

3) операційний шок, викликаний операцією при недостатньому знеболюванні;

4) гемотрансфузіонний шок, розвинутий при переливанні несумісної крові;

5) Анафілактичний шок, що виникає при переливанні білкових розчинів;

Шок - це важке загальне становище організму, котре виникає у результаті пошкодження кліток кори головного мозку та пригноблення функцій усіх органів та систем організму.

Втрачає свідомість, дихання стає аритмічним, судорожним, потім воно зупиняється. Після зупинки дихання зупиняється серцева діяльність та наступає клінічна смерть.

Протишокові заходи в осередку ураження

В осередку ураження проводять наступні протишокові заходи:

1. штучне вентилювання легень.

2. Непрямий масаж серця.

3. тимчасова зупинка кровотечі.

4. накладення первинної асептичної пов'язки.

5. Знеболювання (підшкірне введення шприц-тюбиком 1 мл 1 % розчину промедолу).

6. Транспортна іммобілізація при переломах кісток, великих пошкодженнях м'яких тканин, пошкодженнях великих нервів та судин, вивихах.

7. Зігрівання тіла шляхом укриття ураженого його ж одягом.

8. Першочерговий винос (вивіз) найбільш потерпілих з вогнища ураження в ЗПМ. На етапах медичної евакуації профілактику та лікування шоку проводять однаково.

Особливості протишокових заходів у дітей

Протишокові заходи дітям в осередку ураження і на першому етапі медичної евакуації проводять в загальному потоці з дорослими, але допомога дітям надається у першу чергу. У зв'язку з тим, що у дітей шок розвивається дуже швидко й проходить значно складніше, ніж у дорослих, необхідно, як можна раніше проводити профілактику шоку, виявляти та лікувати його.

Дітям до 3 років при кровотечах джгут не накладається, а накладається давляча пов'язка;

Дітям до 2 років знеболюючі препарати - промедол та подібні протипоказані, їм вводять анальгін.

При проведенні дітям протишокової терапії необхідно чітко дотримуватись дозування ліків.

Транспортування потерпілих, посадка та їх евакуація

Евакуація - система заходів по видаленню із зони катастрофи уражених, яким потрібно надати медичну допомогу за межами катастрофи чи аварії.

Вона починається з організованого виносу, виводу та вивозу потерпілих з об'єктів народного господарства, району (зони) катастрофи, де надається їм перша медична, яка закінчується доставкою їх в лікувальні заклади, що забезпечують повну медичну допомоги та лікування. Швидка доставка уражених на перший та кінцевий етапи медичної евакуації є одним з головних засобів досягнення вчасного забезпечення медичної допомоги та об'єднанні розосереджених на місцевості та у час лікувально - евакуаційних засобів в одне ціле. Поряд з цим евакуація сприяє визволенню від потерпілих, працюючих в зоні катастрофи санітарних дружин, медичного персоналу.

До основних засобів транспортування відноситься:

· наземний (автомобільний, залізничний)

· повітряний (літаки, вертольоти),

· водний (річковий, морський),

· санітарний

· пристосований транспорт.

Найменш травматичний є переніс і транспортування на санітарних носилках.

Розрізняють наступні способи перенесення уражених:

· на руках;

· на плечах;

· на спині;

· одним або двома особами з використанням носилкових лямок та підручних засобів;

· на санітарних носилках.

Санітарні носилки, їх будова та правила переносу уражених та хворих.

Санітарні носилки мають стандартний розмір: довжина 221,5 см, ширина 55 см, висота 16 см, маса до 10 кг Носилки зберігаються та переносяться у звернутому стані.

Носилки розгортають одночасно 2 людини. Розтягують ремені, за ручки розсувають в боки брусся та натягують полотнище. Потім колінами натискають на розпори до появлення клацання і перевіряють, чи добре зачинені замки розпорів. В узголів'ї кладуть подушку або м'який підручний матеріал.

При згортанні носилок обидва носильники одночасно відкривають заскочки замків, підтягують розпори на себе, напівскладають носилки і перевертають їх ніжками догори, при цьому полотнище провисає на бік, протилежній ніжкам. Потім зсуваються ніжки остаточно, ставлять носилки на ніжки, складають полотнище у 3 складки та закріплюють ременями.

Для полегшення переносу на носилках застосовують посилочні лямки. Лямка це брезентовий ремінь довжиною 360 см, шириною 6,5 см з металевою пряжкою на кінці. На відстані 1 м від пряжки нашиті брезентові накладки, котрі дозволяють пропустити крізь них вільний кінець ременя і закріпити його в пряжці, тоді лямка отримає вигляд вісімки.

При переносі хворих на носилках лямку складають вісімкою, надівають так, щоб петлі розташовувались з обох боків від носильника, а перехрест лямки знаходився на спині на рівні лопаток. Якщо перехрест лямки буде розташований дуже високо, то вона буде стискати шию, а при низькому її розташуванні буде зісковзувати з плечей. Лямку треба підігнати по своєму росту та будові тіла. Лямка, складена вісімкою, не повинна провисати при одяганні її на великі пальці розведених у боки руки. Взимку довжину лямки, складеної у такий спосіб, треба трохи збільшити.

Хворим та ураженим при транспортуванні треба зробити безпечні умови, надати найбільш зручне і правильне положення. Неправильний переніс та перевіз можуть тільки погіршити стан, викликати додаткову травму, привести до посилення кровотечі, зміщення уламків зламаних кісток.

При пораненні нижніх кінцівок, пошкоджених кістках черепа, уражених кладуть на носилки на спину.

При переломах хребта потерпілого кладуть на носилки на животі.

Якщо потерпілого з переломами хребта кладуть на спину, то на носилки треба покласти дерев'яний щит, лист фанери, широку дошку, щоб відвести небезпеку згинання хребта.

При пораненні в живіт, а також при переломах кісток тазу, потерпілих кладуть на носилки та транспортують на спині із зігнутими у колінах та тазово стегнових суглобах ногами. Під колінні суглоби підкладають вал із одягу, стегна трохи розводять у боки.

Потерпілих з проникаючим пораненням грудної клітки слід транспортувати на носилках з піднесеною головою, не допускаючи стиснення грудної клітини.

Під час переносу на носилках та транспортуванні слід наглядати за станом уражених, за правильністю накладення пов'язок та шин. При тривалому транспортуванні ураженого потрібно змінювати положення, поправляти узголів'я та підкладений одяг, угамовувати спрагу (крім поранених у живіт), захищати від негоди.

По рівній місцевості потерпілого на носилках переносять ногами вперед. Якщо він знаходиться у непритомному стані, то для забезпечення нагляду за ним, його несуть головою вперед. На стрімких підйомах та спусках потрібно зберігати горизонтальне положення носилок.

Правила посадки потерпілих на транспорт.

При посадці хворих на всі види транспорту носилки ставлять спочатку на верхній ярус, а потім на нижній. Вивантаження роблять у зворотному порядку. При посадці носилки з хворим подають головним кінцем вперед, у першу чергу завантажують носилочних, а потім - ходячих хворих та поранених. Тяжкопоранених з переломами черепних кісток, хребта, пораненням у живіт слід класти тільки на нижньому ярусі, де під час транспортування менша тряска.

Перед завантаженням санітарного або пристосованого автомобільного транспорту, його везуть водій та супроводжуючий:- відкривають вантажні двері або задній борт, відкривають всі замки для ручок носилок, розпрямляють ремені, виносять з кузова обмінні носилки.

Для зменшення трясовини звичайний автомобільний транспорт пристосовують для транспортування: роблять настил з соломи, сіна не менше 10 см. товщиною, використовують баласт (пісок, землю).

Для захисту поранених та хворих від негоди та холоду кузов автомобіля обладнують тентами та обігрівачами. Сандружинниці, котрі супроводжують потерпілих при транспортуванні автомобілями, повинні слідкувати за тим, щоб водій вів машину плавно, без ривків, уповільнював швидкість на поганих ділянках дороги, крутих поворотах. У дорозі слід спостерігати за станом здоров'я транспортованих, надавати їм допомогу у разі зміни положення, поправляти підголів'я, пов'язки, угамовувати спрагу (крім поранених у живіт).

Переніс уражених та хворих на руках, на лямках та підручними засобами.

У разі відсутності носилок, хоча б імпровізованих, уражених переносять на руках 1 - 3 носії.

При переносі на руках одним носієм він опускається на одне коліно збоку від ураженого, бере його однією рукою за спину, а другою - під стегна, уражений обхвачує носія за шию і притискається до нього. Потім носій піднімається та несе на руках перед собою ураженого. Такий спосіб перенесення застосовується для уражених без переломів кісток кінцівок та ребер.

Можна переносити ураженого на спині за допомогою рук, у цьому разі носій саджає ураженого на підвищене місце, стає до нього спиною, між його ногами та опускається на одне коліно. Уражений обхвачує носія за плечі, а носій бере його обома руками під стегна і піднімається.

Розрізняють переніс на руках обома носіями: "на замку", "один за одним" та в положенні лежачи. При переносі "на замку" носії стають поряд та з'єднують руки так, щоб утворилося сидіння - "замок". Його роблять з 2, 3, 4 рук. Якщо треба підтримувати ураженого, то "замок" роблять з 2 чи 3 рук. "На замку" з 4 рук уражений сам тримається за шиї носіїв.

При переносі "один за одним" один з носіїв підходить до ураженого з боку голови та підхвачує його під пахви зігнутими у ліктях руками, другий стає між ніг ураженого спиною до нього, обхвачує ноги ураженого під колінами, перший носій не повинен з'єднувати свої на руки на грудях ураженого, щоб не ускладнювати йому дихання. Обидва носії одночасно піднімаються та переносять ураженого.

При переносі ураженого в положенні лежачи, носії підходять до нього із здорового боку і опускаються на одне коліно. Носій, що стоїть біля голови підсовує одну руку під спину, а другу під поперек. Другий носій підсовує свої руки під стегна і гомілки потерпілого, який обхвачує шию першого носія.

Проведення реанімаційних заходів

Установлено, що організм не помирає одночасно із зупинкою дихання і серцевої діяльності. При зупинці кровообігу і дихання припиняється доступ до клітин кисню. Різні тканини неоднаково реагують на відсутність кисню і їх загибель відбувається неодночасно. Тому своєчасне поновлення кровообігу і дихання за допомогою комплексів заходів, які називають РЕАНІМАЦІЄЮ, може вивести хворого із термінального стану.

Термінальний стан - це тяжкий стан з різким пригніченням життєвих функцій організму, яке може бути наслідком шоку, інфаркту міокарду, масивної крововтрати, асфіксії, електро травми, втоплення, завалення землею.

У термінальному стані виділяють 3 фази (або 3 стадії) - передагональний стан, агонія, клінічна смерть.

Клінічна смерть - зупинка серця і дихання, вона продовжується 5 -7 хвилин. У такому стані життя не згасло і можливе повне поновлення життєдіяльності. У тканинах продовжуються основні обмінні процеси (на дуже низькому рівні і без коригувальної дії ЦНС). Біотоки серця ще збережені.

Клінічна смерть може перейти в біологічну, тобто такий стан організму, коли процес вже необоротний. Ознаками біологічної смерті, крім зупинки дихання і серцевої діяльності, є трупні плями і трупні сціплення.

За допомогою сучасних заходів можна продовжити стан клінічної смерті 30 - 40 хв., тобто до часу, достатнього для підготовки і проведення усього комплексу реанімаційних заходів.

До комплексу реанімаційних заходів входять:

· звільнення дихальних шляхів;

· штучна вентиляція легенів (штучне дихання);

· масаж серця.

Штучна вентиляція легенів. При наявності в порожнині рота штучних зубів, протезів, блювотних мас або сторонніх предметів голову потерпілого необхідно повернути вбік і пальцями за допомогою марлі, хустки (або за допомогою відсосу - груші) вичистити рот і горло.

Методи штучної вентиляції легенів:

1. " рот в рот " або " рот в ніс ",

2. спосіб Сильвестра-Броша,

3. спосіб Шеффера.

Способи Сильвестра-Броша та Шеффера застосовуються рідко: вони менш ефективні, ніж методи, що застосовуються на принципі вдування повітря в легені, протипоказані при травмах грудної клітки.

Метод Сильвестра-Броша, при якому хворий лежить на спині, не можна застосовувати при непрохідності дихальних шляхів у зв'язку з втопленням.

Спосіб Сильвестра-Броша - потерпілого кладуть на спину, під лопатки підкладають валик, у зв'язку з чим голова закидається. Потім той, хто виконує штучне дихання стає навколішки біля голови, на рахунок 1 - 2 підіймає руки потерпілого догори і назад - вдих, на рахунок 3 - 4 опускає донизу руки, притискаючи до грудної клітини з зігнутими ліктями - видих.

Спосіб Шеффера - потерпілого кладуть на живіт: той, хто робить штучне дихання сідає зверху (навколішки на сідниці потерпілого) обхоплює руками бічні поверхні грудної клітки, стискує грудну клітку - видих, відпускає - вдих. Цей метод застосовується при переломах верхніх кінцівок.

Методика штучної вентиляції легенів «рот в рот» або «рот в ніс»

Потерпілого кладуть на рівну і тверду поверхню (по можливості землю, підлогу) обличчям до верху, потім його голову максимально відводять назад, для чого краще всього під спину в області лопаток підкласти валик (з одягу і ін.).

Перш ніж почати штучну вентиляцію легенів, необхідно впевнитись у прохідності верхніх дихальних шляхів. Часто при відводі голови назад рот самовільно відкривається. Якщо щелепи хворого міцно стиснуті, то їх слід обережно розсунути яким-небудь плоским предметом (держак ложки і ін.) і покласти між зубами у вигляді розпірки вал з бинту чи вати або якого-небудь іншої нетравмуючого матеріалу. Після цього пальцем, завернутим хусткою, марлею, або якою-небудь іншою тонкою тканиною, швидко обглядають порожнину рота, яку слід визволити від блювотних мас, слизі, крові, піску, зйомник зубних протезів.

Необхідно розстебнути одяг хворого, що перешкоджає диханню чи кровообігу. Всі ці підготовчі заходи необхідно здійснити як можна швидше, але дуже обережно, тому що грубі маніпуляції можуть ускладнити і без того критичний стан хворого чи потерпілого.

Той, хто надає допомогу, стає на коліна з правого боку від потерпілого Якщо є повітровід, то його необхідно ввести в ротоглотку для попередження западання язика. Якщо повітровіда немає, то правою рукою слід підтримувати нижню щелепу (за підборіддя), зміщуючи її вперед і злегка відкриваючи рот. Лівою рукою (великим і вказівним пальцями) закривають ніс. На рот попередньо накладають марлю.

Той, що надає допомогу після глибокого вдиху нахиляється над потерпілим, охоплює його рот своїми губами і робить рівномірне вдування повітря в рот потерпілого. Якщо вдування виконане правильно, то грудна клітка потерпілого буде розширюватись.

Видих проходить пасивно за рахунок еластичного скорочення легеневої тканини і западіння грудної клітки. Вдування повітря дорослим проводять 10-12 разів за хвилину, дітям частіше - до 18 разів за хвилину, потім декілька частіше.

Штучне дихання методом " ротом у ніс " проводиться так само, з тією різницею, що рот потерпілого щільно прикривають, а вдування повітря виконується через ніс.

Боротьба з зупинкою серця, методика проведення непрямого масажу серця

Основні симптоми зупинки серця:

· втрата свідомості

· відсутність пульсу, серцевих тонів,

· зупинка дихання,

· блідість і синюшність шкіряного покрову,

· розширення зіниць,

· судороги.

Масаж серця необхідно проводити паралельно з штучним диханням.

Непрямий масаж серця проводять таким чином:

Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню (підлога, стіл, кушетка). Той, що надає допомогу стає з лівого боку від потерпілого. Долоню (основа долоні) однієї руки (правої) кладуть на нижню третину грудини, другою (лівою) - на тил правої. Руки повинні бути розвернуті у ліктьовому суглобі. Проводяться енергійні, штовхоподібні рухи 50- 70 разів на хвилину: при натискуванні на грудину вона зміщується на 4 -5 см до хребта, здавлює серце. Кров нагнітається з лівого шлуночка в аорти і поступає на периферію і у головний мозок, із правого шлуночка - у легені, де насичується киснем.

При цьому застосовують не тільки силу рук, але і натискають усім корпусом.

У дітей масаж серця слід робити з меншою, силою, натискаючи на грудину лише кінчиками пальців, а у зовсім маленьких дітей - лише одним пальцем з частотою 100-120 натискувань за хвилину.

Якщо реанімацію здійснюють 2 людини, слід проводити одне роздування легенів і 4 - 5 здавлень на грудину. Якщо рятівник один, він проводить 2 роздування легень і 15 здавлень грудини.

Заходи по профілактиці западіння язика

Западіння язика виникає при комі, черепно - мозковій травмі і веде до асфіксії.

Для запобігання западіння язика необхідно: нижню щелепу висунути вперед (за кут нижньої щелепи обома руками), зафіксувати язик за допомогою повітроводів, голову повернути у бік, язик утримувати за допомогою язико - утримувача або притиснути його по середній лінії ниткою з фіксацією його до одягу, шкіри.

Проведення рятувальних робіт в зонах катастрофічного затоплення (зкз)

При ліквідації наслідків катастрофічних затоплень головними завданнями є:

· надання першої медичної, долікарської і першої лікарської допомоги всім потерпілим від затоплення,

· евакуація потерпілих в короткі строки у лікувально-профілактичні заклади і своєчасне їх лікування до кінцевого результату за межами ЗКЗ.

Перша медична і долі карська допомога при утопленнях

При наданні першої медичної допомоги на місці пригоди слід виходити із наявності або відсутності свідомості, зовнішнього вигляду потерпілого, характеру й вираження порушень дихання й геодинаміки, а також - супроводжуючих пошкоджень.

Якщо потерпілий у безпеці у початковому періоді при збереженій свідомості, треба застосувати заходи по припиненню емоційного стресу, зняти вологий одяг, насухо обтерти його тіло, тепло закутати, дати гарячого чаю, кави.

При витягуванні утопаючого з води у непритомному стані, але із спонтанним диханням і задовільним периферійним пульсом, потерпілого кладуть горизонтально з піднятими на 40 - 50 градусів ногами, дають вдихнути нашатирного спирту, роблять розтирання рук, ніг і грудної клітки, інгалюють кисень.

Треба пам'ятати, що навіть короткочасна втрата свідомості при утопленні або зразу після врятування є важливим попередженням про можливість важких ускладнень. Транспортування таких потерпілих відбувається у стандартному боковому положенні.

У випадку витягання потерпілого у агональному періоді або стані клінічної смерті послідовність реанімаційних заходів повинна бути такою:

1. визволення дихальних шляхів від сторонніх предметів, води,

2. проведення штучної вентиляції легенів

3. підтримання кровообігу - непрямий масаж серця.

Размещено на Allbest.ru