Тактика військ ППО Сухопутних військ

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Досвід війн і збройних конфліктів другої половини ХХ та початку ХХІ сторіччя показує, що провідну роль, особливо на їх початку, стала відігрівати спроможність завоювати й утримувати авіацією сторін панування в повітрі, а застосування засобів повітряного нападу за всіма складовими характеристиками набуло форми повітряної наступальної операції.

За останні роки оперативно-стратегичні погляди на підготовку та здійснення вторгнення на територію супротивних держав практично не змінилися, а отримали подальший розвиток, в якому провідна роль відводиться засобам повітряного нападу, які на сучасному етапі здатні вирішувати не тільки оперативні, а й стратегічні задачі.

У цих умовах система протиповітряної оборони Держави, яка здатна відбити удари противника, особливо на початку війни, створює не тільки сприятливі умови для вступу у війну основних сил, а й надає країні можливість організованіше перейти до воєнного стану.

Головною особливістю воєнних дій у війнах і збройних конфліктах була збройна боротьба в одній сфері (повітрі) - засобів повітряного нападу та засобів ППО.

Напевно, за умов застосування видів ЗС і родів військ збройне протистояння набуло б іншого характеру: жорсткість у бойових діях сторін, збільшення масштабу сил і засобів, ускладнення взаємодії й управління різнорідними військами, зростання обсягу забезпечення матеріально-технічними засобами.

Характерні тенденції у бойових діях АЗПН, які проявилися в Іраку і Югославії, це висока достовірність (близько 100 %) викриття об'єктів удару засобами розвідки з використанням можливостей космічних, повітряних, агентурних джерел, що забезпечує завчасну підготовку ударних сил (авіації, ВМС) до завдавання ударів. Причому на початок нальоту АЗПН дані про об'єкти ударів уточнювалися, інформація про них передавалася екіпажам ударної авіації в повітрі з супутників, безпілотних літальних апаратів, літаків далекого радіолокаційного виявлення Е-3А “AWACS”.

Під час всебічної підготовки льотних екіпажів до виконання бойового завдання кожному екіпажу вказувався конкретний об'єкт удару, маршрути польоту, особливості виходу на ціль. Безпосередньо перед застосуванням бортової зброї координати цілі уточнювалися з ДРЛВ і БЛА.

Широке застосування високоточної зброї для ураження наземних об'єктів як крилатих ракет морського базування та крилатих ракет повітряного базування з межі запуску 500 ... 700 км від об'єктів удару забезпечило на порядок вище дальність дії ніж зенітних (ракетних, артилерійських) засобів ППО.

Протиповітряна оборона за характером бойових дій - оборонна система. Вона не має можливостей використання найважливіших принципів воєнного мистецтва - ініціативи, раптовості в бойових діях і не може першою напасти на противника, обрати головний напрям бойових дій з повітряним противником (за винятком винищувальної авіації).

Протиповітряна оборона (ППО) це комплекс організаційних заходів і бойові дії військ з відбиття нападу повітряного противника, захисту об'єктів (районів) і угруповань військ (сил) від ударів із повітря.

Надати наступального характеру бойовим діям системи ППО можна застосуванням наступальних сил - винищувальної авіації, здатної вести бій на далеких підступах (понад 150 ... 200 км) до об'єктів, що прикриваються. Вона має можливість вступати у вогневий двобій з повітряним противником з будь-якого напрямку.

Розвідка АЗПН буде мати комплексний характер, що забезпечуватиме викриття усіх цілей на відстанях, які дозволятимуть винищувальній авіації, ЗРК (ЗРС) засобам знищувати противника на безпечних відстанях від об'єктів, що прикриваються. Мати на озброєнні радіолокаційні джерела викриття АЗПН наземного повітряного базування, автоматизовані пункти обробки інформації з усіх джерел, засоби передавання цілевказань і координат повітряних цілей на командні пункти зенітних з'єднань, частин, пункти наведення й управління винищувальною авіацією в автоматизованому режимі в реальному масштабі часу. Угруповання сил і засобів розвідки повинні мати надійну завадостійкість, а їх технічні засоби - високу завадозахищеність. Техніка та озброєння засобів розвідки повинні мати високу мобільність, а частини та підрозділи розвідки - маневреність, як головні фактори у підвищенні їх живучості та стійкості.

Найскладніший характер носять бойові дії винищувальної авіації та зенітних ракетних частин в одній зоні. Вони вимагають високого рівня підготовки та вміння особового складу командних пунктів управління сторін щодо організації взаємодії, яка може проводитися за висотами, цілями, напрямками, часом. З метою запобігання раптовим ударам АЗПН й підвищення оперативності в бойовому застосуванні системи ППО на найбільш небезпечних повітряних напрямках винищувальна авіація обмеженими силами може перебувати в стані бойового чергування на аеродромах і окремими екіпажами - в повітрі в зонах баражування в готовності до бою із АЗПН.

Основу зенітного ракетного (зенітного артилерійського) прикриття воєнних об'єктів складают зенітні ракетні (зенітні артилерійські) комплекси різної дальності та калібру. повітряний напад літак бойовий

В локальних війнах і воєнних конфліктах при проведенні військами спеціальних операцій ефективність бойового застосування різнорідних військ (сил): радіотехнічних, зенітних ракетних (артилерійських), винищувальної авіації, радіоелектронної боротьби у відбитті ударів АЗПН, як показують дослідження та розрахунки, досягається реалізацією своїх бойових можливостей за узгодженою взаємодією та при централізованому управлінні зі спільного командного пункту, обладнаного АСУ.

У перспективах розвитку АЗПН у XXI столітті передбачається стрибкоподібне підвищення їх бойових можливостей, льотно-тактичних характеристик, зменшення ЕПР, збільшення потужності бомбо-ракетних боєприпасів і точності бойового застосування ВТЗ, зростання ефективності радіопротидії електронним пристроям системи ППО, посилюється тенденція до застосування ВТЗ до зон поразки зенітних засобів і зменшення часу перебування в них повітряних цілей.

Повітряні Сили є видом Збройних Сил України. Вони призначені для своєчасного попередження керівництва Збройних Сил та держави про повітряний напад, здійснення охорони державного кордону держави в повітряному просторі, захисту адміністративно-политичних, промислово-економічних центрів і районів держави, угруповань Збройних Сил, важливих воєнних та інших об`єктів від ударів з повітря, ведення радіолокаційної розвідки повітряного противника та видачі розвідувальної інформації на командні пункти видів Збройних Сил.

Виникнення протиповітряної оборони відноситься до початку ХХ століття. Застосування у військових цілях літаків, аеростатів і дирижаблів потребувало створення спеціальних засобів і вживання заходів по захисту об'єктів і військ від ударів із повітря. Саме в цей період створюються перші протилітакові батареї зенітної артилерії (ЗА) і авіазагони винищувальної авіації (ВА). Для виявлення літаків противника, спостереження за їхніми діями, оповіщення військ і населення про повітряну небезпеку розгортаються пости повітряного (візуального) спостереження, сповіщення і зв'язку. У ході боротьби з авіацією виробляються основні принципи протиповітряної оборони і способи бойових дій військ.

Великі досягнення в області радіоелектроніки, ракетної техніки, інших галузях науки й техніки забезпечили створення нового засобу протиповітряної оборони - зенітних ракетних комплексів (ЗРК).

У 1952 року були сформовані перші зенітні ракетні частини. Прийняття на озброєння цієї зброї з'явилося якісним стрибком у розвитку бойових можливостей зенітних засобів ППО, визвало корінні зміни в організації і способах протиповітряної оборони і призвело до виникнення нових тактичних прийомів дій військ.

З появою зенітних ракетних комплексів великої та середньої дальності зенітне ракетне прикриття об'єктів стало здобувати зональний і зонально-об'єктовий характер, що потребувало нових підходів до організації спільних дій зенітних ракетних частин і ВА при рішенні задач ППО.

ЗРК знайшли застосування в локальних війнах і військових конфліктах ХХ століття у системах ППО країн, які були піддані агресії (В'єтнам, Єгипет, Сирія, Лівія, Ірак, Югославія, Афганістан та ін.), і показали високу ефективність. Це різко загострило протиборство між силами і засобами повітряного нападу і ППО на всіх напрямках: у матеріальній основі, тактиці й оперативному мистецтві, формах і методах бойової підготовки військ.

В даний час повітряний простір став поряд із сушею й морем основною ареною бойових дій. Створено цілий арсенал різноманітних засобів нападу і поразки з повітря: літаки й вертольоти різного призначення, крилаті ракети, безпілотні літальні апарати (БПЛА), інші аеродинамічні засоби нападу. Продовжується процес удосконалювання високоточної зброї, засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ).

У пошуках захисту об'єктів і військ від ударів з повітря усе різноманітніше й ефективніше стають засоби ППО, зокрема, зенітна ракетна зброя.

У сучасних умовах відбудеться істотний ріст бойових можливостей військової авіації. Це обумовлено створенням нових літальних апаратів з підвищеними льотно-технічними характеристиками, оснащенням існуючих більш зробленим бортовим радіоелектронним устаткуванням і озброєнням, широким використанням засобів радіоелектронної боротьби.

Дані тенденції у розвитку літальних апаратів військового призначення повною мірою проявилися й знайшли своє підтвердження у військових конфліктах і війнах, що пройшли у світі за останні тридцять років, особливо в зоні Перської затоки та Югославії.

Результати війни в Іраку призвели до корінного перегляду поглядів військових фахівців на роль і значення різних видів збройних сил у сучасних війнах. Стало очевидним, що саме бойова авіація стає ключовим елементом військової моці будь-якої держави.

Формою бойових дій зенітних ракетних з'єднань, частин та підрозділів є протиповітряний бій.

Протиповітряний бій - це узгоджене по цiлi, місцю, часу і способу дій ведення вогню та маневру зенітних ракетних частин і пiдроздiлiв з метою знищення повітряного противника та недопущення його удару по прикриваємих об'єктах (військах) централізовано, самостійно або разом з винищувальною авіацією в обмеженому районі на протязі короткого проміжку часу.

Повітряний бiй - це озброєне протиборство у повiтрi винищувальних авiацiйних частин (пiдроздiлiв) та окремих екіпажів з повітряним противником з метою його знищення чи відбиття ударів.

Структура та завдання навчальної дисципліни, порядок її вивчення та форми звітності

РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ ЗА СЕМЕСТРАМИ I ВИДАМИ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

Контрольна робота за темами 3.5.1. - 3.5.3. у 7 семестрі та залік з оцінкою у 8 семестрі.

Засоби повітряного нападу зарубіжних держав та їх основні характеристики

За прогнозами військових фахівців і різних організацій, у період до 2020 р. найбільше значення, як і раніше, будуть мати пілотовані літальні апарати військового призначення.

До літальних апаратів військового призначення відносяться:

стратегічні бомбардувальники;

винищувачі-бомбардувальники;

тактичні винищувачі;

штурмовики;

літаки спеціального призначення;

літаки й вертольоти палубної й армійської авіації.

Система позначень літаків і вертольотів у США

У США існує дві єдині для усіх видів ЗС системи буквеночислових позначень авіаційної й ракетної техніки: одна - для літаків і вертольотів, інша - для ракет і безпілотних літальних апаратів. Кожен зразок позначається за схемою: клас (основне призначення) - типовий номер (місце в хронологічній послідовності створення того чи іншого зразка даного призначення) - чи варіант модифікація. Крім того, більшість з них одержує ще і найменування, що відповідає назвам птахів, звірів, природних явищ та інші. Іноді найменування супроводжуються цифрами. Це робиться, щоб відрізнити існуючий у даний час зразок від того, котрий мав таке ж найменування, але складався на озброєнні раніше.

Клас та основне призначення літального апарата позначається однією заголовною літерою англійського алфавіту :

А - штурмовик;

В - бомбардувальник;

С - військовотранспортний;

Е - літак (вертоліт), обладнаний спеціальною електронною апаратурою (літак далекого радіолокаційного виявлення й управління, повітряний командний пункт);

F - винищувач;

Н - вертоліт;

К - заправник;

О - спостереження й цілевказівки, коректувальник;

Р - базовий патрульний;

R - розвідувальний;

S - протичовневий;

Т - учбово-тренувальний;

U - загального призначення (багатоцільовий);

V - літак з вертикальним злетом чи укороченою посадкою;

Х - дослідницький.

Нерідко шляхом проведення різних модернізацій, доробок, установки, не характерного для нього устаткування, літальний апарат здобуває здатність виконувати додаткові задачі. У цьому випадку літак (вертоліт) позначається двома літерами англійського алфавіту, перша з яких указує на нове призначення:

А - ударний, пристосований для дій по наземних цілях;

С - військово-транспортний, транспортно-десантний;

D - носій безпілотних літальних апаратів;

Е - оснащений спеціальною електронною апаратурою (радіотехнічної розвідки, радіоелектронної боротьби й ін.);

Н - пошуково-рятувальний;

К - заправник;

М - тральщик мін;

О - спостереження й цілевказівки;

Р - базовий;

Q - безпілотний;

R - розвідувальний;

S - протичовневий ( у ВПС стратегічний);

Т - учбово-бойовий;

U - загального чи допоміжного призначення;

V - штабний;

W - метеорологічний (метеоразвідки).

Основні показники бойових властивостей аеродинамічних засобів нападу

Сучасні доктринальні настанови та основні концепції бойового застосування військово-повітряних сил і авіації військово-морських сил різних держав орієнтовані в основному на застосування звичайних засобів ураження при нанесенні ударів по об'єктах і військах. Тому, при оцінці характеру дій повітряного противника, головна увага повинна бути приділена глибокому й всебічному аналізу бойових можливостей кожного типу аеродинамічних засобів нападу.

Основними показниками бойових властивостей аеродинамічних засобів нападу є :

* швидкість польоту;

* діапазон висот бойового застосування;

* дальність (радіус) польоту;

* маневреність;

* озброєння і бомбове навантаження.

Сукупність перерахованих показників, за винятком двох останніх, прийнято називати льотно-тактичними характеристиками літальних апаратів.

Максимальна швидкість (Vmax) швидкість рівномірного прямолінійного горизонтального польоту літака при роботі рухової установки з найбільшою тягою, що дозволяється (без форсажу).

Крейсерська швидкість (Vкр) швидкість горизонтального польоту, при якій досягається мінімальна витрата палива на кілометр шляху. Для дозвукових літаків:

Vкp = (0,7...0,8)Vmax.

Для швидкостей польоту літаків і вертольотів установлена наступна градація діапазонів:

* швидкість до 100 м/с - малошвидкісні;

* від 100 до 300 м/с - дозвукові;

* від 300 до 640 м/с - швидкісні;

* більш 640 м/с - високошвидкісні.

Найвигідніша швидкість швидкість польоту на мінімальній тязі двигунів, необхідної для горизонтального польоту, що забезпечує мінімальну витрату палива в одиницю часу і максимальну тривалість польоту.

Дальність польоту максимальна (Дmax) максимальна відстань, що пролітає літак без бомбового й іншого навантаження з максимальним заправленням паливом. Максимальна дальність забезпечується при крейсерських режимах польоту літака.

Дальність польоту тактична (Дт) максимальна відстань, що пролітає літак з одним заправленням палива при штатному озброєнні і нормальному бомбовому навантаженні на оптимальній висоті.

Дт = (0, 7...0, 8)Дпер

Бойовий радіус дії (Rбд) найбільша відстань, на яку може видалитися літак для виконання бойового завдання при штатному озброєнні і нормальному бомбовому навантаженні і повернутися без проміжної посадки та дозаправлення на аеродром вильоту:

для груп літаків

Rбд = 0,3Дт

для одиночних літаків на великих висотах

Rбд = 0,4Дт.

Практична стеля літака (Нпр) найбільша висота польоту, на якій у нього ще мається можливість при наборі висоти зі швидкістю не менш 5 м/с.

Бойова стеля (Нб) - висота польоту літака, на якій він здатний виконувати горизонтальний маневр із креном до 15...20° без утрати висоти й швидкості.

Динамічна стеля (Ндин) висота, у момент виходу на яку літак має мінімальну швидкість, необхідну для збереження керованості.

Для висот польотів установлена наступна градація:

політ на висоті менш 200 м - гранично малі висоти;

від 200 м до 1000 м - малі висоти;

від 1000 м до 4000 м - середні висоти;

від 4000 м до 12 000 м - великі висоти;

від 12 000 м до 40 000 м - стратосферні висоти.

Маневреність - здатність літака змінювати з визначеною швидкістю параметри польоту: швидкість, висоту, напрямок. Маневреність характеризується перевантаженнями, що складають для бомбардувальників 2...3 одиниці, для винищувачів до 10 одиниць.

Ефективна площа розсіювання (ЕПР) цілі -- розмір еквівалентної металевої поверхні, від якої потік вторинного випромінювання створює в місці прийому такий саме потік, як і від реальної цілі.

Величина ЕПР залежить від електричних властивостей матеріалу конструкції літака і його покриття, співвідношення його геометричних розмірів і довжини хвилі, ракурсу опромінення, поляризаційних характеристик атмосфери й антен радіолокаційних станцій. Вимірюється в метрах квадратних і складає приблизно до 10м2 для винищувачів і більш 10м2 для бомбардувальників.

Маса порожнього літака маса конструкції силової установки, систем з робочими рідинами і газами, незнімного устаткування, олії і залишків, що не зливаються, палива.

Маса спорядженого літака маса порожнього літака, екіпажа з багажем і знімним устаткуванням.

Злітна маса маса спорядженого літака з паливом і бойовим навантаженням.

Размещено на Allbest.ru