Шляхи оснащення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою та матеріально-технічними засобами в особливий період

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, Київ

Шляхи оснащення Збройних Сил України озброєнням, військовою технікою та матеріально-технічними засобами в особливий період

Кутовий О. IL, К.Т.Н., С.Н.С.;

Нікітін В. А., К.Т.Н.;

Бутенко М. П.

Резюме

У статті розглянуті проблемні питання оснащення ЗС України озброєнням, військовою технікою, матеріально-технічними засобами в особливий період та визначені шляхи їх вирішення.

Ключові слова: оборонно-промисловий комплекс, озброєння та військова техніка, військово-промислова політика, військово-технічне співробітництво.

Аннотация

Кутовой О. IL;

Никитин В. А.;

Бутенко Н. Ф.

Центр военно-стратегических исследований Национального университета обороны Украины имени Ивана Черняховского, Киев

Пути оснащения Вооруженных Сил Украины вооружением, военной техникой, материально-техническими средствами в особый период

Резюме. В статье рассмотрены проблемные вопросы оснащения ВС Украины вооружением, военной техникой, материально-техническими средствами в особый период и определены пути их разрешения.

Ключевые слова: оборонно-промышленный комплекс, вооружение и военная техника, военно-промышленная политика, военно-техническое сотрудничество.

Annotation

О. Kutovoi;

V. Nikitin;

N. Butenko

Center for Military and Strategic Studies National Defence University of Ukraine named Ivan Chemyhovskij

Ways of rigging of the Ukraine Armed Forces by an armament, military technique, material and technical facilities in a special period

Resume. In the articles considered problem questions of rigging of the Ukraine Armed Forces by an armament, military technique, material and technical facilities in a special period and certain ways of their decision.

Keywords: defensive-industrial complex, armament and military technique, military industrial politics, military- technical collaboration.

Постановка проблеми. Воєнно-промислова політика експортно-орієнтованого розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК) України показала неефективність щодо оснащення Збройних Сил (ЗС) України сучасними зразками озброєння та військової техніки (ОВТ). Після розпаду СРСР військово-технічне співробітництво з країнами світу не набуло належного рівня, що призвело до неможливості оновлення ОВТ у необхідних обсягах.

Спроби придбання необхідних озброєнь за кордоном, свідчать про небажання практично всіх країн світу йти на цей крок. Причини у взаємовідношеннях із Росією, веденні бойових дій в межах антитерористичної операції (АТО), політичній нестабільності в державі. Україна опинилась практично у військово-технічній ізоляції, що вкрай негативно впливає на хід (за термінами та якістю) проведення АТО на Сході України.

Тому, вкрай важливим проблемним питанням залишається пошук ефективних шляхів оснащення ЗС України ОВТ та іншими матеріально-технічними засобами (МТЗ) в умовах суттєвих обмежень щодо їх придбання за кордоном.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Спроби висвітлити інформацію про дійсний стан речей у відносинах із Росією та відповідні загрози здійснювались регулярно. Так у [1] була розкрита обстановка, що складається навколо України - "... в Кремле осознают, что историческое «окно возможностей» относительно Украины для Москвы довольно короткое и может закрыться уже где-то после 2015 года, после становления нового поколения украинских элит. Также не исключен вариант, что фактическое равнодушие США, Великобритании и других стран ЕС к Восточно-Центральной Европе (это делает возможным использование Москвой разных, в том числе и грубых средств) уже через два- три года изменится более внимательным отношением. Следовательно, «наступление на Киев развернется уже в ближайшее время и будет решительным и беспощадным”. Ці попереджувальні, майже пророчі строки залишились без належної уваги.

На сьогодні проведені певні наукові дослідження стосовно визначеної теми [2-7]. У [2-4] наведено аналіз причин сучасного стану оснащення ЗС України ОВТ та МТЗ. Існують публікації, які торкаються аналізу причин слабкого оснащення ЗС України ОВТ та МТЗ.

Невирішеними залишаються проблеми вибору доцільних напрямів та шляхів подолання воєнно-технічної кризи, яка існує у державі стосовно оснащення Збройних Сил України потрібною номенклатурою ОВТ та іншого МТЗ. збройний військовий антитерористичний озброєння

Метою статті є розроблення (обґрунтування) доцільних напрямів подолання кризових явищ у військово-технічній політиці України, які забезпечать достатньо швидке та якісне переоснащення ЗС України на сучасні, високоефективні зразки ОВТ.

Викладення основного матеріалу. Останнім часом СІЛА надали Україні статус військового партнера, не зважаючи на те, що України не набула членства у НАТО. Це надає Україні унікальний шанс провести ефективну перебудову сфери оборони у найкоротші терміни.

Практична реалізація нової оборонної політики України можлива тільки при наявності в державі розгалуженої інфраструктури, стійких механізмів планування, якісної системи забезпечення, які дозволяють впровадження оборонного менеджменту.

Оборонний менеджмент у провідних країнах світу визначається як науковий метод, який воєнна організація держави застосовує для досягнення своїх цілей ефективним економічним способом (Е), за рахунок належного виконання функцій планування (П), організації (О), управління (У) і контролю (К). Цільова функція оборонного менеджменту (Цом), як системного процесу має вигляд

Цом= Ф (Е,П,0,У,К).

Головним завданням оборонного менеджменту в Україні в умовах доктринальних змін у стратегічних пріоритетах є отримання максимального ефекту з тих коштів, що виділяються на оборону. Ініціатива у перебудові сфери оборони, як правило, належить уряду держави.

Існують тільки два основні підходи до менеджменту, і ці два підходи не є взаємовиключними. Перший підхід може бути описаний як виявлення проблем та пошук рішень усунення цих проблем, а другий - як пошук рішень про те, як зробити щось краще.

Міністерство оборони, якщо воно хоче бути успішним, повинно відповідати двом умовам при розробленні та впровадженні менеджерських інструментів та практик: вони повинні бути частиною менеджерської структури державного управління загалом, і вони повинні забезпечити організаційну структуру, окрему від військового персоналу.

У повністю бюрократичній та жорсткій системі такі випадки потребуватимуть повторення процесу формування політики та залучення осіб, які приймають рішення на найвищому рівні, що на практиці часто означає провал реалізації політики взагалі. У більшості, якщо не у всіх випадках, такі ситуації призводять до серйозних витрат обмежених ресурсів, які інвестуються у невдалі спроби імплементації політики.

Оборонні структури не можуть розвиватися ізольовано від політичних, адміністративних чи культурних реалій країни. Оборона є специфічною до певної межі і не може бути острівцем раціональності, ефективності та економічності в оточенні глибоко забюрократизованих урядових структур. Її розвиток, реформування чи трансформація можуть очолювати національний процес урядової модернізації.

Оцінка військово-промислової політики щодо задоволення потреб ЗС України.

Радою національної безпеки і оборони

України від 8 червня 2012 року була прийнята нова редакція Воєнної доктрини України (введена в дію Указом Президента України від 8 червня 2012 року № 390/2012), де зазначається, що досягнення необхідного рівня обороноздатності держави здійснюється шляхом формування і реалізації воєнно-економічної політики (ВЕП), військово-промислової політики (В1111) та військово-технічної політики (ВТП).

Метою військово-промислової політики є визначений розвиток оборонно-промислового комплексу, підтримка технічного оснащення Збройних Сил України та інших військових формувань на рівні сучасних вимог, зокрема шляхом розроблення, випробування, виробництва, модернізації, ремонту та утилізації озброєння, військової та спеціальної техніки.

Військово-промислова політика проводиться у тісній взаємодії з воєнно-економічною та військово-технічною політикою. Разом вони забезпечують підтримку технічного оснащення збройних сил на рівні сучасних вимог, відіграють важливу роль генератора наукових ідей в галузі новітніх розробок озброєння, дають вихідні дані для планування розвитку ОПК та потрібних видатків оборонного бюджету [6, 7].

Проаналізуємо основні тенденції формування та реалізації військово-промислової політики в Україні.

1. Хронічна відсутність необхідних на ці цілі бюджетних асигнувань. Видатки державного бюджету на фінансування потреб оборони за всі роки незалежності завжди були значно менші (тільки 1,16 - 1,8 % ВВП) від рівня спочатку встановленого Законом України "Про оборону України'' (3 % ВВП). Але з 2009 року ця вимога була виключена із законодавства.

Бюджетні асигнування на переоснащення Збройних Сил та підтримання технічної готовності їх систем і комплексів озброєння до цього часу не тільки не віднесені до пріоритетів бюджетної політики, але й більша їх частина припадає на негарантовані кошти спеціального та стабілізаційного фонду.

2. Непропорційний розподіл видатків Міноборони. З них частка витрат на озброєння у середньому досягає лише 6 %, у той час як у провідних країнах світу при постійному переозброєнні на порядок вищі - до 30 %. Обсяги бюджетного фінансування потреб МО України наведено у таблиці 1.

У результаті такого рівня фінансування неприпустимо розтягнуті у часі процеси модернізації основних систем озброєння, створення і прийняття на озброєння нових зразків зброї, які майже не надходять у війська. Досі, наприклад, не побудовано потрібної кількості військово-транспортних літаків АН-70. Під великим сумнівом можливість створення корабля типу “корвет” та багатофункціонального ракетного комплексу. Не завершені важливі розробки керованих авіаційних засобів ураження. Не модернізовано потрібну кількість бойових літаків та не поставлено у війська модернізовані бойові машини піхоти. Не виконані важливі завдання з поставок озброєння (наприклад, замість 17 радіолокаційних станцій “Пелікан” закуплено тільки дві, із запланованих 101 танка “Булат” поставлено у війська 56, війська не отримали жодної РЛС контрбатарейної боротьби “Зоопарк”).

Взагалі за темпами оновлення ОВТ у Збройних Силах держава навіть не наблизилась до світових нормативів планового оновлення озброєння на рік - 4 - 6 % (при умові 20-25- річного життєвого циклу і безперервності оновлення озброєння). Тому, виконання Державних програм розвитку ОВТ на періоди до 2009 року та 2015 року було зірвано.

3. Незадовільне фінансування заходів із підтримки технічного стану ОВТ. Переважна більшість озброєння знаходиться в експлуатації більше 20 років, призначений термін їх служби або сплинув, або закінчується. У критичному стані авіаційна техніка, корабельний склад (майже 80 % корабельного складу потребує утилізації та масштабного заводського ремонту), озброєння Військово-Морських і Повітряних Сил, засобів зв'язку, радіоелектронної боротьби та розвідки. [8].

Оцінка військово-технічної політики щодо задоволення потреб ЗС України. Загальний вид доцільного механізму реалізації військово-технічної політики в Україні наведено на рисунку

1. Доктринальні вимоги знаходять своє відображення в оперативно-стратегічних вимогах до систем ОВТ та загальних технічних вимог до ОВТ. Це дає підставу визначити наявність системних конструкторських бюро за відповідними системами озброєння, їх дослідні виробництва та серійні підприємства оборонної промисловості, оцінити їх технологічний, кадровий потенціал та можливості розроблення та виготовлення визначеної номенклатури озброєння, провести акредитацію КБ та підприємств промисловості за визначеною номенклатурою, відпрацювати реалістичні програми розвитку ОПК та розроблення ОВТ [9]-

Ефективним та апробованим на практиці механізмом здійснення позитивних зрушень в оборонній промисловості могло б стати реформування оборонного сектору економіки. Проте, структурні реформи в ОПК не здійснюються. У результаті за останні роки в Україні не створено жодної вертикально-інтегрованої науково-виробничої структури в оборонних галузях ОПК. А окремі такі спроби, наприклад, у галузі авіабудування, були вкрай непослідовними, без достатнього для цього обґрунтування.

Починаючи з 2010 року у ВТП України відбулись певні зміни. З метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств, які проводять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами Постановою Кабінету Міністрів від 29 грудня 2010 року №1221 було створено Державний концерн “Укроборонпром”.

Залишаються невирішеними на системному рівні до кінця питання перерозподілу повноважень між суб'єктами ОПК щодо формування та виконання державних програм розвитку ОПК та розвитку ОВТ, їх галузева структуризація, створення дієвих конструкторських бюро за системами озброєння.

Показовим є й те, що заходи з реформування ОПК не віднесено до пріоритетів державної економічної політики і залишаються без необхідного фінансового забезпечення.

Оцінка військово-технічного співробітництва щодо задоволення потреб ЗС України. Некерована переорієнтація підприємств ОПК на закордонні ринки озброєння не узгоджена із завданнями переозброєння власної армії. Планомірна закупівля основних зразків ОВТ іноземного виробництва, спільне або ліцензійне їх виробництво, придбання Україною базових та спеціальних технологій не здійснюється. Досі не визначений перелік зразків іноземного озброєння, що планується до закупівлі, не запроваджуються у практику співробітництва офсетні схеми для підтримки вітчизняного ОПК.

Багаторівнева система пріоритетів науково-технологічного розвитку держави відсутня. Фактично не виконано завдання Президента України щодо визначення переліку критичних технологій, які мають важливе значення для забезпечення обороноздатності держави.

Нажаль заходи державних цільових наукових, науково-технічних та оборонних програм не узгоджені між собою. Багаторівнева система пріоритетів науково-технологічного розвитку держави відсутня. Фактично не виконано завдання Президента України щодо визначення переліку критичних технологій, які мають важливе значення для забезпечення обороноздатності держави.

Державна програма озброєння та військової техніки на період до 2015 року виявилася не ефективною. Вона не орієнтувала економіку держави на здійснення системних науково-технічних, економічних і організаційних заходів, пов'язаних із переоснащенням Збройних Сил України. Вона не стала і повноцінним стратегічним документом.

Шляхи забезпечення перспективних можливостей оборонно-промислового комплексу щодо задоволення потреб Збройних Сил України. Оскільки за існуючим станом можливості ОПК значно обмежені, то його подальший стан та розвиток залежить від прийняття на державному рівні відповідних системних рішень.

Вищенаведений аналіз стану ОПК України свідчить про його значні системні руйнації та відсутністю розгалуженої системи системоутворюючих конструкторських бюро с дослідними виробництвами за відповідними системами озброєнь, які повинні стати рушійною силою у створенні нового, ефективного ОПК України, який буде спроможним задовольнити можливості ЗС України у потрібних обсягах. Цей процес займе певний період часу (понад 3-5 і років), але його результати будуть вагомими та призведуть до корінного розширення необхідної номенклатури ОВТ, яке буде спроможним виробляти ОПК України. Цей крок запустить ланцюг таких важливих процесів, як підготовка кадрів для ОПК, визначення потрібних технологій, серійності виробництв та їх структуризації.

Розбудова ефективного ОПК України стане можливою у разі належного фінансування та достатнього обсягу державного оборонного замовлення для подальшого розвитку.

Для забезпечення можливостей оборонно-промислового комплексу щодо задоволення потреб Збройних Сил України необхідно виконати деякі заходи.

По-перше. У сконцентрованому вигляді система поглядів та принципів нової військово-промислової політики повинна бути викладена у новому документі, - “Основи військово-промислової політики України на довгостроковий період та подальшу перспективу”. Він повинен системно зв'язати основні напрями розвитку ОВТ Воєнної організації держави, стратегічні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу (починаючі з формування відповідної номенклатури конструкторських бюро з дослідними виробництвами та закінчуючи рентабельними серійними виробництвами), військово-технічного співробітництва. Таким документом необхідно запровадити систему пріоритетів та визначити основні етапи її реалізації.

Одним із пріоритетів військово-технічного співробітництва має стати придбання сучасних воєнних та подвійних технологій, створення цільових конструкторських бюро з дослідними виробництвами, ліцензійне або спільне виробництво ОВТ із використання механізмів лізингу, офсетних схем [10].

По-друге. Необхідно відійти від практики формування довгострокових державних програм розвитку озброєння та військової техніки, як нежиттєздатного механізму та перейти до стратегічного планування, яке широко застосовується в світі і передбачає вибір можливих варіантів досягнення цілей в залежності від зовнішніх та внутрішніх факторів.

Тому, пропонується Державну програму розвитку озброєння та військової техніки на період до 2017 року трансформувати в новий стратегічний довгостроковий документ - “Основні напрями розвитку озброєння та військової техніки на період до 2025 року та подальшу перспективу”.

У ньому повинні бути сконцентровано стратегічні напрями та завдання з розвитку системи озброєння, ОПК та військово-технічного співробітництва з урахуванням нових умов, способів і форм ведення бойових дій, зміни пріоритетів в розвитку ОВТ, стану та можливостей ОПК тощо.

Такий документ повинен стати базовим для розробки державних цільових середньострокових оборонних програм, спрямованих на забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань ОВТ, військовою та спеціальною технікою, реформування та розвитку ОПК.

По-третє. Потрібна нова середньострокова державна цільова програма, яка б системно охоплювала не тільки заходи з приведення ОВТ до основних оперативно-стратегічних і тактико-технічних вимог, організації серійного виробництва, але й завдання з відновлення боєздатності (технічної справності) ОВТ, будівництва об'єктів інфраструктури, необхідних для їх наступної експлуатації. Тому існуюча середньострокова державна цільова програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України повинна бути перетворена у нову Державну цільову програму озброєння Збройних Сил України.

По-четверте. Внести відповідні зміни та доповнення до чинної законодавчої та нормативно-правової бази у сфері формування та реалізації військово-технічної політики. Це стосується Воєнної доктрини, Стратегії національної безпеки, законів України “Про основи національної безпеки України”, “Про оборонне планування”, “Про державне оборонне замовлення”, “Про оборону України” тощо.

По-п'яте. Рівень наявних воєнних загроз Україні вимагає створення нової вертикалі управління у сфері реалізації військово-промислової політики. Практика показала, що обмеженість вдосконалення системи управління у цій сфері, виключно створенням дорадчих органів, не дає позитивних результатів. Необхідна централізована система управління з досить жорсткою вертикалью управління, яку б очолював один із віце-прем'єр-міністрів України і відповідав би за стан оборонно-промислового комплексу України.

Висновки

1. Реформування ОПК має передбачати приведення у відповідність до сучасних вимог усіх учасників виробництва ОВТ, а також забезпечення держави механізмами контролю над виробництвом, споживанням і збутом продукції оборонного призначення, здатними ефективно працювати в ринковому середовищі.

2. Реструктуризація наявних підприємств оборонної галузі повинна бути спрямована на удосконалення їх менеджменту, покращення їх фінансово-економічного стану та забезпечення можливості створення потрібної номенклатури ОВТ за замкненими циклами. Негайного вирішення потребують питання створення нових коопераційних зв'язків та їх переорієнтації із зовнішнього на внутрішній ринок.

3. Необхідним є суттєве уточнення потреб ЗС, що регламентуються керівними документами в цій сфері. Визначення чітких перспектив і, відповідно, майбутніх потреб оборонного відомства є вкрай важливими орієнтирами як для виробників ОВТ, так і для потенційних інвесторів.

4. Необхідно створити систему конструкторських бюро с дослідними виробництвами за відповідними системами озброєнь, які повинні стати рушійною силою у створенні нового, ефективного ОПК України, який буде спроможним задовольнити можливості ЗС України у потрібних обсягах із визначенням потрібних технологій, серійності виробництв та їх структуризації. Реалізація ефективного ОПК України стане можливою у разі належного фінансування та достатнього обсягу Державного оборонного замовлення для подальшого розвитку. Напрямки подальших досліджень. У подальшому автори планують деталізувати доцільну структуру стратегічних документів щодо напрямів розвитку ОВТ в Україні та шляхи подолання кризових явищ у воєнно-промисловій, воєнно-економічній та військово-технічній політиці.

Список використаної літератури

1. Горбулин В.П., Литвиненко А.А. Большой сосед определился. Что Украине делать дальше? - “Зеркало недели. Украина”. - № 35 (763), 19-25 сентября 2009. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/POLITICS/bolshoy_sosed_opredelilsya_chto_ukraine_delat_dalshe.html

2. Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі: закон України від 16.06.2011 р. № 3531-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - № 4. С. 23.

3. Неботов П.Г. Спроможності національного оборонно-промислового комплексу задовольнити потреби ЗСУ в ОВТ. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://delpol.org.ua/site/index.php/uk/arhiv/obonoglya d/15303-2013-06-06-09-03-40.

4. Бадрак В., ЗгурецьС. ОПК України: локомотив, що стоїть на запасній колії / Главред. - 2010. - 4 серпня.

5. Шевцов А.І., Боднарчук Р.В. Міжнародна інтеграція оборонно-промислового комплексу України: стан і проблеми розвитку // Стратегічна панорама. - 2000. - № 3-4. - С. 119-127.

6. Боднарчук Р.В. Проблеми планування, формування і виконання воєнно-технічної політики в Україні: методологічний аспект / Р.В. Боднарчук // Стратегічна панорама. - 2001. - № 1- 2.

7. Горбулін В. П. Україна потребує нової воєнно- технічної політики / В. П. Горбулін. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://defense- ua.com/rus/hotnews/?id=30647&pm=yes.

8. Стратегічні напрями відновлення технічної готовності озброєння ЗСУ. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. kmu.gov.ua/control/ru/publish/article?art_id=2455&ca t_id=244276429.

9. Нарада щодо підсумків роботи підприємств оборонно-промислового комплексу і розвитку оборонної галузі / Рада національної безпеки і оборони України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mbo. gov.ua/content/videos.html?PrintVersion.

10. Військово-технічне співробітництво в умовах глобалізації: український вимір : зб. мат-лів “круглого столу” / В. М. Бегма; за заг.ред. О.В. Литвиненка. - К. : НІСД, 2011. - 80 с.

Размещено на Allbest.ru