Український досвід протидії російській "гібридній" війні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український досвід протидії російській "гібридній" війні

Намонюк Чеслава

У статті розглядаються сутність, передумови та специфіка гібридної війни як нового способу ведення бойових дій, описана функціональна роль гібридних, змішаних неформальних утворень, в тому числі у військовій справі. Уроботі досліджено роль інформаційної складової гібридної загрози, визначено основні прийоми маніпулювання масовою свідомістю населення, а також виявлено методи впливу російської пропаганди через засоби масової комунікації на мешканців Криму та східних регіонів України у війні Росії проти України. Сформульовано наріжні принципи протистояння та позиціонування України на міжнародній арені.

Ключові слова: «гібридна» війна, нерегулярні збройні формування, агресор, «брудні» інформаційні технології, пропаганда, російська «геостратегія реваншу», стратегія «непрямих дій».

В статье рассмотрены суть, предпосылки и специфика гибридной войны как нового способа ведения боевых действий, описана функциональная роль гибридных неформальних образований, в том числе в военном деле. В работе исследовано роль информационной составляющей гибридной угрозы, обозначены основные прийомы манипулирования массовым сознанием населения, а также показаны методы влияния российской пропаганды посредством СМИ на жителей Крыма и восточных регионов Украины в войне России против Украины. Сформулировано главные принцыпы противостояния и позиционирования Украины на международной арене. гібридна війна військовий україна

Ключевые слова: «гибридная» война, нерегулярные вооруженные формирования, агрессор, «грязные» информационные технологии, пропаганда, российская «геостратегия реванша», стратегия «непрямых действий».

The essence, the main reasons and the character of the hybrid war as a new way of warfare operations prosecutions have been studied in the article. The functions of the hybrid military non-registered formations have been described in the work. The role of the information compound of the hybrid threat was examined and the main modes of the mass consciousness manipulation were defined. The methods of Russia's propaganda influence on the Crimea and eastern regions of Ukraine inhabitants by means of mass-media in Russia s war against Ukraine were shown in the paper. The basic rules of hybrid war resistance and of Ukraine's positioning at the international arena have been settled in the article.

Keywords: «hybrid» war, irregular armed units, aggressor, «dirty» information technologies, propaganda, Russian «revanche geostrategy», the «indirect action» strategy.

Четвертий рік поспіль Україна протистоїть збройній агресії з боку країни-сусіда та гаранта безпеки - Російської Федерації, яка використовує не лише класичні військові засоби і дії, а й такі, що є забороненими у світі та використання яких є військовим злочином. Окрім прямого збройного втручання проти української держави, Росія спрямувала армію фахівців невійськових спеціальностей, що проникають у всі сфери життя українського суспільства аби зруйнувати його зсередини. Українська держава є по суті єдиною у світі країною, якій вдається стримувати гібридну війну, що ведеться сильнішою державою та намагатися паралельно втілювати реформи в кількох сферах одночасно. Тож український досвід є своєрідним та унікальним, а його вивчення дасть змогу ефективніше боротися з гібридними загрозами, що для решти країн Європи є лише питанням часу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій дає змогу зауважити, що тема «гібридних війн» вже широко висвітлюється у науковій літературі, а також є предметом спеціальних досліджень. На часі наукове обґрунтування нових форм ведення збройної боротьби. Необхідно виділити таких дослідників у сфері вивчення гібридних війн: В. Коцура, Є. Магду, О. Гоймана, В. Предборського, В. Горбуліна та М. Требіна. Тематика їх досліджень розкриває в основному аналіз передумов та особливостей ведення бойових дій, але практично не торкається наслідків подолання та попередження виникнення гібридної загрози.

З огляду на це цілями даної статті є визначення сутності, передумов та специфіки гібридної війни як нового способу ведення бойових дій; огляд функціональної ролі гібридних, змішаних неформальних утворень та інформаційної складової у дестабілізації ситуації в державі, яка перебуває у хиткому політико-економічному становищі; визначення основних прийомів пропаганди та маніпулювання масовою свідомістю (на прикладі населення Криму та східних регіонів України) у російсько-українській війні; формулювання наріжних принципів протистояння та позиціонування України на міжнародній арені задля попередження подібних зовнішніх втручань у політичне життя нашої держави в майбутньому.

Пошук відповідей на ті виклики, які ставить перед Україною гібридна війна, слід починати з вивчення власне природи гібридної загрози. Адже розуміння особливостей та логіки гібридної війни дасть ключ до пошуку слабких місць такої стратегії [5].

Визначення поняття «гібридна війна» наразі відсутнє в міжнародно-правових документах. Більше того, такого поняття не існує й у Воєнній доктрині України - документі, що є національною системою керівних поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів [4, c. 8]. Вони мають прихований характер та спостерігаються переважно у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах. Військо для вирішення окремих завдань залучається в невеликій кількості. Суттю такого підходу є зміщення центру зусиль із фізичного знищення супротивника в рамках масштабної війни до вживання засобів «м'якої сили» проти країни-супротивника з метою дезінтеграції та зміни її керівництва, включення до сфери свого впливу.

При цьому характерні особливості «гібридних війн» наступні:

- агресія без офіційного оголошення війни;

- приховування країною-агресором своєї участі в конфлікті;

- широке використання нерегулярних збройних формувань (в т. ч. під прикриттям мирного населення);

- нехтування агресором міжнародними нормами ведення бойових дій та чинними угодами і досягненими домовленостями;

- взаємні заходи політичного та економічного тиску (за формального збереження зв'язків між двома країнами);

- широка пропаганда та контрпропаганда зі застосуванням «брудних» інформаційних технологій;

- протистояння у кібернетичному просторі [7].

Часто буває складно визначити межу, за якою починається і, власне, закінчується війна. Наукові досягнення та технології дозволяють вести війну в найрізноманітніших формах та без її оголошення чи навіть дотримання її легітимних стандартів. На теоретичному рівні вже є низка розроблених концепцій війн нового покоління - космічних, інформаційних, мережевих, кібер- війн, інформаційних війн, в основі яких лежать інформаційні технології [5, c 138].

Кіберпростір, як поле ведення протиборства двох чи більше сторін, набуватиме й надалі все більшого значення. Вже сьогодні бюджети відомств безпеки розвинутих держав, задіяних в системі кібербезпеки (а кількість структур, котрі в цих процесах задіяні, постійно збільшується), складають мільярди доларів, але жодна з країн ще не зменшувала видатків за цими статтями. Варто врахувати, що ці кошти вкладаються не лише в системи «оборони» та «захисту», - фактично майже всі держави займаються розробкою у тому числі наступальних кібер-озброєнь. Адже кіберпростір вже став п'ятим простором суперництва (в тому числі - геополітичного) для всіх держав світу [3].

Розглянемо вплив збройної агресії Російської Федерації проти України як довгострокового чинника зміни української політичної, економічної, військової та соціальної реальності. Внаслідок дій РФ впродовж 2014 р. було деформовано систему глобальної та регіональної безпеки, а також чинну систему міжнародного права. Майже всі міжнародні гарантії безпеки для України (зокрема в межах Будапештського меморандуму) виявилися недієздатними в умовах, коли агресором виступив один із гарантів безпеки України - Російська Федерація.

Росія застосувала проти України концепцію «гібридної війни», яка багато в чому є унікальною зі структурно-функціонального погляду: за формою вона «гібридна», а за змістом - «асиметрична». Найчіткіше характер нового типу війни продемонстрували спочатку анексія РФ навесні 2014 р. території Автономної Республіки Крим, а потім - підтримка місцевих радикальних елементів та повномасштабне вторгнення російських силових підрозділів до східних областей України.

Хоча кожен конкретний елемент цієї «гібридної війни» не новий по суті й використовувався майже в усіх війнах минулого, однак унікальними є узгодженість і взаємозв'язок цих елементів, динамічність та гнучкість їх застосування, а також зростання ваги інформаційного чинника. Причому інформаційний чинник в окремих випадках стає самостійним складником і виявляється не менш важливим, ніж військовий. Хоча багато науковців і дослідників указують на «гібридний» характер цієї війни, концептуалізація в даному сенсі неоднозначна й неповна.

Так, у західній науковій думці орієнтовно вже з середини 2000-х рр. з'являється поняття «гібридна війна», однак у багатьох випадках вона трактувалася в інших термінах та поняттях, ніж це спостерігається тепер.

Для характеристики сучасного протистояння України й Росії можуть бути застосовані такі поняття, як «неконвенційна війна» (unconventional warfare), «нерегулярна війна» (irregular warfare) чи «змішана війна» (compound warfare), або ж спонсоровані державою «гібридні війни» (State-Sponsored Hybrid). В усіх них вказується на «розмивання» обрисів військового конфлікту та залучення до нього невійськових засобів, які у звичному стані не мають прямого стосунку до класичного військового протистояння.

Однак заходи, які використала Росія для здійснення агресії проти України, у всій їхній повноті так і не були до кінця концептуалізовані ні вітчизняними, ні західними науковцями. Сама ґенеза формування російської концепції «гібридної війни», етапи її розгортання, складники, стан реалізації «гібридного» протистояння з Україною та можливі напрями протидії планам Російської Федерації у цій сфері можуть бути додатково досліджені й опрацьовані.

Головне в сучасному протистоянні РФ та України полягає в тому, що воно є логічним завершенням тривалої «геостратегії реваншу», яку довго напрацьовувала Москва. Ґенеза російського феномену «гібридної війни» належить до періоду переосмислення Росією свого місця у світі та регіоні. Головною характеристикою єльцинського періоду втрат геополітичних позицій, міжнародно-політичної статусності та впливовості було переформатування європейського геостратегічного простору, яке завершилося значним розширенням НАТО і ЄС. При цьому навіть об'єктивні складники відповідних геоекономічних, а тим більше геополітичних тенденцій сприймалися переважно через суб'єктивну призму образ та ностальгію за втраченим. У концентрованому вигляді цю ностальгію ще у 2005 р. висловив В. Путін у посланні Федеральним Зборам Російської Федерації: «...Маємо визнати, що розпад Радянського Союзу став найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян та співвітчизників опинилися за межами російської території».

Ймовірно, реваншистські геополітичні настрої В. Путіна та його жорстка позиція щодо будь-яких «революційних» політичних змін обумовлені його особистісним досвідом: він бачив руйнування Берлінського муру, з яким знищувався весь світ, на котрому Путін розумівся і котрий вважав своїм.

Саме прихід до влади В. Путіна можна вважати початком пошуку Москвою власної «геостратегії реваншу», метою якої є комплекс завдань, ключове з яких - поступове, але неухильне відновлення російської впливовості та значущості на міжнародній арені. Однак, у більш ніж непростих міжнародних умовах, а також із огляду на істотний брак необхідних ресурсів (від суто військово-економічних до інформаційно-комунікаційних), базою російської «геостратегії реваншу» міг бути лише асиметричний підхід [2].

Після Революції Гідності українське суспільство особливо гостро відчуло брак чітко окресленої державної ідеології, що почасти є причиною формування соціально-політичного міфотворення. Зовнішня загроза сприяє об'єднанню українців, незважаючи на конфесійну, національну приналежність, мову і місце проживання. На тлі нинішньої надзвичайно складної ситуації в нашій державі теми міфа, міфологізації та пропаганди набули нового звучання. Причому дані проблеми обговорюються не тільки вузькими фахівцями та науковцями, а й у широких громадських колах. У даному контексті категорично не можна ігнорувати інформаційну війну, розв'язану Російською Федерацією та пропагандистську діяльність російських засобів масової комунікації, спрямовану проти українського народу. Адже засоби масової комунікації сьогодні перетворилися на потужний механізм маніпулювання масовою свідомістю.

Останнім часом увага суспільства прикута до соціально-політичних проблем: влади, власності, корупції, якості життя, геополітики тощо. Кризові явища в державі активізують інформаційну складову, що має на меті створити ілюзорний образ реальності. За такої умови міфологізація використовується для об'єднання соціуму та маніпуляції ним у певних інтересах. Зокрема, цьому сприяє криза раціоналізму, нездатність людини до критичного мислення та в цілому недостатній інтелектуальний рівень населення. Тому одна із наскрізних проблем сьогодення проявляється у бездумному споживанні нав'язаних і запропонованих нам товарів, послуг, а також інформації, ідей, мистецтва, літератури тощо із країни-агресора. Важливо виробити механізм протистояння занадто «агресивному» й потужному процесу соціально- політичної міфологізації та «чорної» пропаганди, розвиваючи критичне мислення у населення, а також окреслити чітку ідеологію, що консолідує українців на тлі складної ситуації в державі [1, с. 50-53].

Воєнні виклики для України, які виходять від звичайної (конвенційної) війни шостого покоління полягають у наявності:

- сучасних повітряно-космічних сил;

- високоточної ударної й оборонної зброї;

- зброї на нових фізичних принципах;

- інформаційної зброї;

- сил і засобів радіоелектронної боротьби.

Їх відсутність або слабкий розвиток роблять державу нездатною до захисту своїх національних інтересів та суверенітету. А низька дієздатність міжнародного співтовариства, що розділене в думках та не взмозі приструнити нав'язування сильними державами своєї волі слабким, повертає світ у безпекову політику зразка ХІХ ст., коли міжнародне співтовариство було фактично відсутнє.

Останніми роками виникла форма військового конфлікту, що починається з «мирних» антиурядових акцій і завершується жорстокою громадянською війною і зовнішньою інтервенцією, яка становить для нас особливий інтерес як окремий вид воєнної загрози. Така війна виходить за рамки традиційних уявлень про неї, набуваючи комбінованого характеру, перетворюючись на заплутаний клубок політичних інтриг, запеклої боротьби за ресурси та фінансові потоки, непримиренних цивілізаційних зіткнень. У хід пускаються всі можливі засоби, сторони вдаються до будь-яких, навіть безчесних способів і прийомів дій, як силових, так і несилових. Жертвами конфлікту нового типу стають мирні жителі, насамперед найбільш беззахисні категорії населення - люди похилого віку, жінки та діти. Змістом військових дій у війні даного типу стають не фізичне знищення збройних сил противника, а деморалізація і нав'язування своєї волі всьому населенню держави.

На полі бою сучасного військового конфлікту поряд з регулярними військами з'являється безліч нових дійових осіб: іррегулярні формування повстанців і бойовиків, кримінальні банди, міжнародні терористичні мережі, приватні військові кампанії і легіони іноземних найманців, підрозділи спецслужб різних країн світу, а також військові контингенти міжнародних організацій. Так, «гібридна війна», на думку Девіда Кілкаллена, автора книги «Випадкова герілья» («The Accidental Guerilla») - це найкраще визначення сучасних конфліктів, які включають комбінацію партизанської та громадянської воєн, а також заколоту й тероризму. «Держава, що веде гібридну війну, укладає угоду з недержавними виконавцями: бойовиками, групами місцевого населення, організаціями, зв'язок з якими формально повністю заперечується. Ці виконавці можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов'язана дотримуватися Женевської та Гаазької конвенцій про закони сухопутної війни, домовленості з іншими країнами. Всю брудну роботу можна перекласти на плечі недержавних формувань», - роз'яснює генерал- майор у відставці Франк ван Каппен, колишній радник з безпеки в ООН і НАТО. Так діяла Росія в Криму, так само діє вона й на Донбасі.

Гібридні війни можуть вестися як державою, так і різними недержавними акторами, що використовують при цьому повний арсенал різних видів бойових дій, включаючи конвенціональні можливості, іррегулярні тактику і формування; терористичні акти (включаючи примус і насильство) та кримінальний безлад [8].

Оскільки Україна веде активну фазу неоголошеної гібридної війни з Російською Федерацією вже більше трьох років, це протистояння - питання, вочевидь, тривалого періоду. При цьому саме найближчі роки можуть стати вирішальними.

Маємо визнати, що Україна протягом 2014 р. змогла з практично знищеної та деморалізованної армії створити боєздатну силу, в затяжному прямому протистоянні з істотно сильнішим противником, тому перспективи «слабшого» видаються досить сумнівними. Хоча Україна об'єктивно володіє меншими ресурсами (в т.ч. - фінансовими) і не готувалася роками, на відміну від свого північного сусіда, до цієї війни.

В таких умовах Україна має застосовувати методи, які традиційно були тактикою слабших держав на випадок протидії агресивним діям потужніших країн: асиметричні відповіді, спрямовані на виснажування противника. При цьому Україна має продовжувати розбудовувати

свою оборону на всіх можливих театрах військових дій [3].

Щодо військової компоненти стратегії гібридизації, ведення гібридної війни та її застосування, по суті означає розвиток та модернізацію стратегії «непрямих дій» Б. Ліддел Гарта, який відмічав цінність непрямого досвіду війни, що знаходиться у сфері його більшого різноманіття засобів, форм та меж, більшого значення фактору раптовості. Вивчення воєнної історії, не лише як будь-якого окремого періоду, а цілої системи, означає, що у всіх вирішальних кампаніях порушення психологічного і фізичного балансу супротивника є найважливішою умовою подальшої успішної спроби зламати його. Це зміщення балансу досягалося стратегічними непрямими діями, навмисними або випадковими.

Б. Ліддел Гарт звів свої принципи «непрямих дій» до двох основних:

1) пряма атака на супротивника, який має по-справжньому добре укріплену позицію, практично ніколи не дає позитивного результату і застосовуватися не повинна;

2) щоб перемогти супротивника, його слід вивести із рівноваги, що не може бути досягнуто основною атакою, однак все повинно бути зроблено, щоб основна атака завершилась успіхом.

Таким чином, перемоги можна досягнути, якщо тримати супротивника у невпевненому стані щодо свого розуміння ситуації і своїх намірів, а також робити те, чого він не очікує і до чого не готовий. Не слід застосовувати жорстку стратегію потужних прямих ударів або фіксованих захисних позицій. Замість цього належить використовувати мобільні групи (у XXI ст. диверсійно-розвідувальні, спеціальні штурмові тощо), що пересуваються і діють у відповідності зі стратегією і тактикою непрямих дій. В України існує великий потенціал використання стратегії непрямих дій задля попередження й протистояння агресивним діям «сусіда» у гібридній війні [6].

Висновки та перспективи подальших розвідок у напрямку дослідження українського досвіду протистояння російській гібридній війні полягають у наступному. Прихований характер зовнішнього тиску з боку РФ як вияв «геостратегії реваншу» свідчить про те, що Росія мала на меті дезінтеграцію, зміну керівництва та включення Української держави до сфери свого впливу із залученням невійськових засобів, які у звичному стані не мають прямого стосунку до класичного військового протистояння. Спроб довести справу до кінця Росія не полишає й досі, хоча й не спостерігається потрібного для неї результату.

Очевидно, що війна триватиме ще деякий час, тому наша держава має продовжувати розбудовувати свою оборону на всіх можливих театрах військових дій. Україні слід частково використовувати стратегію і тактику «непрямих дій» аби втримати супротивника у непевному стані щодо реальної ситуації та своїх намірів.

Бракує, однак чітко, окресленої ідеології, що консолідувала б українців на тлі складної ситуації в державі. Адже, сценарій, що починається з «мирних» антиурядових акцій і завершується жорстокою громадянською війною та зовнішньою інтервенцією, одного разу не вдався, проте як окремий вид воєнної загрози і досі становить для нас особливий інтерес.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Гойман О. О. Маніпулювання масовою свідомістю в умовах сучасної гібридної війни [Електронний ресурс] / О. О. Гойман // Грані. - 2015. - № 1. - С. 50-56. - Режим доступу: https://grani.org.ua/ index.php/joumal/article/view/109/103.

2. Горбулін В. «Гібридна війна» як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу [Електронний ресурс] / В. Горбулін // Дзеркало тижня. Україна. - № 2, 23 січня 2015. - Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/intemal/gibridna-viyna-yak-klyuchoviy-instrument-rosiyskoyi-geostrategiyi-revanshu- _.html

3. Горбулін В. У пошуках асиметричних відповідей: кіберпростір у гібридній війні [Електронний ресурс] / В. Горбулін // Дзеркало тижня. Україна. - № 6, 20 лютого 2015. - Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/internal/u-poshukah-asimetrichnih-vidpovidey-kiberprostir-u-gibridniy-viyni-_.html.

4. Коцур В. «Гібридна війна» в Україні: наслідки для європейської безпеки // «Актуальні проблеми розвитку науки в контексті глобальних трансформацій інформаційного суспільства»: Матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф., 17 грудня 2014 р. / [Ред. кол.: Коцур В. П., Рик С. М., Потапенко Я. О., Лукашевич О. М. та ін.]. - Переяслав-Хмельницький, 2014. - Вип. 1. - С. 6-9.

5. Магда Є. В. Виклики гібридної війни: інформаційний вимір [Електронний ресурс] / Є. В. Магда // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2014. - № 5. - С.138-142. - Режим доступу: http://instzak.rada.gov.ua/instzak/doccatalog/document?id=69696.

6. Предборський В. А. «Гібридна війна» як відбиття закономірностей розвитку суспільства незавершеної трансформації / В. А. Предборський // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - 2014. - № 10. - С. 13-18.

7. Стратегія і тактика гібридних війн в контексті військової агресії Росії проти України [Електронний ресурс] // Офіційний сайт незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел». - Режим доступу: http://bintel.com.ua/uk/article/gibrid-war

8. Требін М. Україна перед воєнними викликами сучасності / М. Требін // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія : зб. наук. пр. / ред. кол.: А. П. Гетьман [та ін.]. - Харків, 2014. - № 4 (23). - С. 246-251.

Размещено на Allbest.ru