Українці в системі кадрового забезпечення військово-морського флоту збройних сил Російської імперії наприкінці ХІХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(47).083[355.082:355.124]

УКРАЇНЦІ В СИСТЕМІ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКОГО ФЛОТУ ЗБРОЙНИХ СИЛ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ

А.Ф. Лозинський

Постановка проблеми та її актуальність. Розкриття і характеристика ролі українців в системі кадрового забезпечення збройних сил Російської імперії має важливе значення при вивченні історії України та військової історії провідних європейських держав напередодні і в роки Першої світової війни. Ці питання довгий час подавались у спрощеному, спотвореному вигляді радянською ідеологією, і фальсифікуються ще й сьогодні російськими шовіністичними елементами.

Сучасний український історик Микола Литвин наголошує, що “жодна армія, незалежно від рівня озброєння і вишколу, не може перемагати без досвідчених воєначальників. Її лице завжди визначають генералітет і офіцерський корпус - становий хребет війська. Перемога або поразка визначаються не лише співвідношенням сил і реальністю планів, але й особами, котрі очолюють війська” [1, c. 3]. Інший відомий український вчений, історик Володимир Сергійчук зауважує, що “десятки років Україна не могла нічого знати про своїх справжніх синів з вірного їй старшинського корпусу. Тоталітарна більшовицька система робила все для того, аби не тільки викреслити з історичної пам'яті народу їхні імена, а й затаврувати їх, як нібито зрадників своєї нації” [2, c. 255].

Cлід зазначити, що офіцерські кадри завжди вважалися основою регулярної армії, адже це є особлива соціальна група військовослужбовців-професіоналів, які складають найбільш ефективну частину кадрового забезпечення збройних сил будь-якої держави [3, c. 257]. На думку російського військового історика першої половини ХХ ст., генерала Віктора Чернавіна “вивчення офіцерського корпусу російської армії часів Першої світової війни дає ключ до розуміння багатьох тогочасних і наступних подій і процесів” [4, c. 85].

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Cьогодні окремі аспекти досліджуваної теми знайшли певне відображення у вітчизняних і зарубіжних біографічних довідниках, мемуаристиці, узагальнюючих й вузькопрофільних публікаціях з проблем історії Першої світової війни (1914-1918 рр.) та низки подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українців у 1917-1921 рр. [5; 1; 8]. Проте, окремого дослідження про роль українців в системі кадрового забезпечення збройних сил Російської імперії наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. немає.

Мета та завдання дослідження. Враховуючи недостатність дослідження даної проблеми, у пропонованій статті передбачено детальніше розкрити особливості становлення та розвитку українського офіцерства й старшинства в системі кадрового забезпечення військово-морського флоту (ВМФ) збройних сил Російської імперії напередодні і в роки Першої світової війни.

Виклад основного матеріалу дослідження. Для потреб морського флоту Російської імперії офіцерських кадрів готували декілька престижних спеціальних військово-навчальних закладів, що розміщувались в Санкт-Петербурзі. Зокрема, підготовка представників молодшого офіцерського складу здійснювалась у Морському кадетському корпусі (з 1752 р.) і Морському інженерному училищі (з 1798 р.), а вищого складу - у Морській Ніколаєвській академії (з 1827 р.). Крім цього військово-морські сили імперії поповнювались кваліфікованими офіцерами із випускників спеціальних учбових загонів, що функціонували на Балтійському і Чорному морях (артилерійські, мінні та авіаційні школи); морських військових класів для підготовки стройових офіцерів флоту (мінний, водолазний, підводного плавання, морської артилерії, штурманський, морської авіації та ін.); шкіл прапорщиків флоту, морехідних училищ, училищ судових механіків торгового флоту та ін. [6].

На навчання до вищого учбового закладу ВМФ Російської імперії - Морської академії за конкурсним відбором приймали військовослужбовців котрі попередньо прослужили на флотській офіцерській посаді молодшого складу не менше двох років (обер-офіцери (від прапорщика до капітана) - штурмани, корабельні інженери, інженер-механіки флоту) або штабній посаді офіцера корпусу морського відомства не менше шести років (лейтенанти). Тривалість навчання становило два роки. Число слухачів не перевищувало 40 осіб на курсі [7].

Чимало вихідців з України були слухачами Морської академії і згодом стали відомими адміралами (військове звання вищого офіцерського складу ВМФ, відповідає армійському генеральському званню). Зокрема, Федір Дриженко (1858-1922 рр., народився у Катеринославі) був знаним військовим вченим-гідрографом. Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. керував роботами по гідрографічному дослідженню Онезького і Байкальського озер, Північного Льодовитого океану, Білого моря та ін. Напередодні Першої світової війни перейшов на службу в Головне гідрографічне управління російського Генерального штабу, генерал-лейтенант. Андрій Покровський (1862-1944 рр., народився у Санкт-Петербурзі в українській родині) з 1882 р. служив на Балтійському флоті мінним офіцером ескадри, командиром ряду бойових кораблів, начальником дивізіону випробувальних міноносців флоту. З 1910 р. на Чорноморському флоті, де обіймає посади командира лінійного крейсера та начальника штабу флоту. Напередодні Першої світової війни під керівництвом А. Покровського в Миколаєві було спущено на воду перший у світі підводний човен - мінний загороджувач “Краб”. Під час війни командував бригадою крейсерів. У квітні 1916 р. спланував й провів десантну операцію (штурм з берега і моря) із блокування дій турецько-німецького флоту в районі Батумі-Трапезунда та організації взаємодії з військами Кавказького фронту, внаслідок чого були захоплені ряд турецьких фортець і військово-морських баз. Трапезундська операція стала однією з найуспішніших десантних операцій за всю історію Чорноморського флоту, прикладом бойової взаємодії армії і флоту. У 1917 р. обіймав посаду начальника Миколаївського військового порту, віце-адмірал (відповідає званню генерал-лейтенанта в армії). Активно підтримав процес українського державотворення. Сергій Бурлей (1861-1920 рр., родом з Херсонській губернії) з 1878 р. служив на Чорноморському флоті, де пройшов шлях від прапорщика до контр-адмірала (відповідає званню генерал-майора в армії) - командира крейсера “Аскольд” і Керченського військового порту. Під час війни одночасно перебував на посадах градоначальника Севастополя (посадова особа вищого офіцерського звання з правами губернатора, що керувала портовим містом з прилеглими землями, виділеним в окрему адміністративну одиницю внаслідок його особливого значення) й адмірала для особливих доручень при командуванні Чорноморського флоту. Активно підтримав процес українізації флоту [9; 8] та ін.

Підготовка осіб молодшого офіцерського складу здійснювалась у Морському кадетському корпусі. Його закінчили майбутні видатні українські військово-морські діячі, службова біографія яких, їх професійна відданість флоту, патріотизм та хоробрість у боротьбі з ворогами стали прикладом для кожного офіцера. Зокрема, Олександр Хоменко (1867-1939 рр., родом з Наддніпрянщини) з 1887 р. служив на Далекому Сході старшим офіцером на крейсерах. Під час російсько-японської війни 1904-1905 рр. був командиром міноносця “Скорий”, начальником сектора морських батарей. У 1911-1915 рр. - комендант Кронштадтського порту. Під час Першої світової війни спочатку командував транспортною флотилією на Чорноморському флоті, пізніше очолив відділ вантажних перевезень Чорним і Азовським морями (місце дислокації Одеса), віце-адмірал. Олексій Капніст (1871-1918 рр., походив з родини відомих українських дворян Полтавської губернії) із 1891 р. служив на різних офіцерських посадах на Балтійському і Чорноморському флотах. Під час війни обіймав штабні офіцерські посади в ставці Верховного головнокомандувача збройних сил Російської імперії, був начальником Морського генерального штабу, першим помічником морського міністра, контр-адмірал. За відмову підкоритися комуністичній владі був убитий більшовиками під час Червоного терору. Михайло Остроградський (Апостол; 1870-1923 рр., родом з Полтавщини, нащадок гетьмана України Данила Апостола) з 1890 р. служив на Чорноморському флоті мінним офіцером, старшим офіцером канонерських човнів, командиром ескадреного міноносця, капітаном штабу бригади лінійних кораблів. В роки війни був командиром крейсера “Память Мєркурія” - одного з найактивніших бойових кораблів флоту, що діяв на ворожих комунікаціях в районах Босфору, Варни, Констанци та Кавказького узбережжя. У 1917 р. - комендант Севастопольської фортеці, капітан 1-го рангу (відповідає званню полковника в армії). Один з ініціаторів підняття українського прапора на Чорноморському флоті у Севастополі. Микола Чернілівський-Сокол (1881-1936 рр., родом з Київщини) на початку ХХ ст. розпочав військову службу на Балтійському флоті у складі офіцерської команди новозбудованого крейсера “Варяг”, з яким пройшов горнило російсько-японської війни 1904-1905 рр. Далі працював на різних офіцерських посадах у Морському кадетському корпусі. Напередодні Першої світової війни переходить на Чорноморський флот, де, як досвідчений морський офіцер, займався розвідкою ворожих комунікацій, плануванням операцій по мінуванню та обстрілів турецьких портів, брав участь в складі лінкорів, крейсерів, міноносців у багатьох військовий операціях та бойових діях проти німецько-турецьких військово-морських сил. У 1916-1917 рр. обіймав посади командира ескадреного міноносця “Дєрзкій”, керівника загонів для боротьби з підводними човнами Чорноморського узбережжя, начальника Чорноморської повітряної дивізії у Севастополі (до складу входило близько 150 літаків), капітан 1-го рангу. Активно підтримав процеси українізації на Чорноморському флоті [10; 8] та ін.

Крім цього талановитими бойовими офіцерами російського флоту напередодні та в роки Першої світової війни, а згодом й відомими українськими військово-морським діячами були: Михайло Білинський (1883-1921 рр., родом з Черкащини) після закінчення Московського інституту східних мов на початку ХХ ст., пішов служити на Балтійський флот. У роки Першої світової війни був командиром роти, помічником командира 2-го Балтійського флотського екіпажу, мічман (перше офіцерське звання на флоті, відповідає званню лейтенанта в армії). Активний учасник українізації флоту. Дмитро Леванда (1884-1931 рр., народився в Умані Київської губернії) після закінчення Морського кадетського корпусу (1903 р.) служив в управлінні головного начальника Архангельська та тилового водного району. Під час війни був старшим офіцером в штабі флотилії Північно-Льодовитого океану, капітан. Яким Христич (1884-1971 рр., родом з Кременчуцького повіту Полтавської губернії) на початку ХХ ст. закінчив Тифліський комерційний інститут. В роки війни служив у підрозділах берегової оборони Севастопольської фортеці, був командиром матроського загону, мічман. У 1917 р. активний учасник процесу українізації Чорноморського флоту. Святослав Шрамченко (1893-1958 рр., народився у Баку в українській родині вихідців з Чернігівщини) закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і на початку Першої світової війни офіцерську школу гардемаринів флоту. У 1916-1917 рр. служив на Чорноморському і Балтійському флотах, мічман. Влітку 1917 р. був одним з організаторів українізації особового складу екіпажів Балтійського флоту, де тоді служило понад 12 тисяч українців [11; 8] та ін. військовий офіцер імперія війна

Без сумніву видатною особистістю у військово-морських силах був і капітан Левко Мацієвич (1877-1910 рр., родом з Чигиринського повіту Київської губернії). Після закінчення Київської гімназії на Подолі, у 1895 р. він вступив до Харківського технологічного інституту. Під час навчання в інституті активно включився в український національний рух. У лютому 1900 р., разом з іншими діячами студентських товариств, був серед засновників Революційної української партії - першої української політичної партії в Наддніпрянщині. За політичну діяльність у 1901 р. був виключений з інституту і висланий з Харкова до Севастополя. Там він вступив на військову службу до Чорноморського флоту. Згодом продовжив вдосконалювати свої знання в Санкт-Петербурзі, де закінчив Морське інженерне училище та Морську Ніколаєвську академію (1906 р.). У 1907 р. був слухачем спеціального курсу навчального загону підводного плавання на Балтійському флоті. Вже у 25-30-річному віці Л. Мацієвич стає одним з найталановитіших в імперії корабельних інженерів, суднобудівником, автором проектів військових кораблів, підводних човнів, протимінних заслонів, морських аеропланів та ін. Він першим в світі розробив тип літального апарата, здатного піднятися з палуби морського судна та проект авіаносця, розрахованого на 25 літаків. Загинув в авіакатастрофі [14].

Також в системі кадрового забезпечення військово-морського флоту Російської імперії важливу роль відігравала чимала когорта військовослужбовців офіцерського складу з певним українським корінням. Це були ті, хто народився і виріс в Україні, хто мав родичів серед українців; росіяни, євреї, поляки, німці й представники інших національностей - вихідці з українських земель, які пов'язали свою військову службу з Україною. Наприкінці Першої світової війни, коли постало питання відродження української державності та формування національного військово-морського флоту, значна частина офіцерів-неукраїнців активно включилися в цю роботу, й згодом стали відомими українськими флотоводцями. Зокрема, Михайло Саблін (1869-1920 рр., народився у Севастополі) у 1890 р. закінчив Морський кадетський корпус й почав служити на Чорноморському флоті обіймаючи посади старшого офіцера судна, командира міноносця, начальника дивізіону міноносців флоту, командира лінкору. Учасник російсько-японської війни 1904-1905 рр., брав участь в Цусімському морському бою. В роки Першої світової війни був командувачем мінної оборони Чорного моря, начальником дивізії лінійних крейсерів і штабу флоту, командувачем Чорноморського флоту, віце-адмірал. Сприяв процесу українізації флоту. Олександр Немітц (Біберштейн; 1879-1967 рр., народився в Бессарабській губернії) у 1899 р. закінчив Морський кадетський корпус, а в 1912 р. - Морську академію. Спочатку проходив військову службу на різних кораблях Чорноморського флоту, пізніше працював у Генеральному морському штабі керівником Чорноморської оперативної частини. Під час війни служив у штабі військово-морського управління ставки Верховного головнокомандувача збройних сил Російської імперії, командував дивізіоном есмінців та мінною дивізією на Чорному морі. Влітку 1917 р. був командувачем Чорноморського флоту, контр-адмірал. Визнав українську владу над флотом. Семен Фабрицький (1874-1941 рр., народився в Одесі) після закінчення Морського корпусу (1894 р.) проходив військову службу на Балтійському флоті. В роки війни спочатку був начальником окремої морської бригади, сформованої з матросів для оборони Моонзундських островів (Естонія) і командувачем Балтійської морської дивізії на Північному фронті, а у 1917 р. обійняв посаду командира окремої морської бригади на Чорноморському флоті, контр-адмірал. В'ячеслав (Вацлав) Клочковський (1873-1930 рр., народився у Санкт-Петербурзі в польській родині вихідців з українських земель) у 1898 р. закінчив Морський кадетський корпус, після чого розпочав військову службу на Балтійському флоті. Учасник російсько-японської війни 1904-1905 рр. Один з перших організаторів підводного флоту імперії. У 1907 р. був командиром підводних човнів “Пєскарь” і “Окунь”, згодом начальником дивізіону підводних човнів у Чорному морі. Під час війни вдало здійснює мінування акваторії проливу Босфор, де підірвалися ряд німецьких кораблів, й виконує інші важливі стратегічні завдання на чолі загону підводних човнів “Краб”, “Нєрпа”, “Тюлєнь”, “Кіт” та ін., контр-адмірал. Активно підтримав процес українізації особового складу підводних човнів Чорноморського флоту. Михайло Кітіцин (1885-1960 рр., народився у Чернігові) закінчив Морський кадетський корпус (1905 р.), після чого почав служити на Амурській річковій флотилії (Далекий Схід). У 1910 р. був переведений на Чорноморський флот, де став командиром підводного човна “Судак”. В роки війни спочатку пройшов бойовий вишкіл на сухопутному фронті, згодом повернувся на Чорноморський флот, де став начальником штабу бригади підводних човнів. У 1916 р. призначається командиром підводного човна “Тюлєнь” на якому проводить ряд успішних бойових операцій проти австрійсько-турецького флоту. Потопивши близько 40 ворожих кораблів М. Кітіцин став одним з найрезультативніших підводників російського флоту. У 1917 р. продовжує службу на посаді командира новоствореного загону Сибірської флотилії у Владівостоці (Далекий Схід), капітан 1-го рангу [12; 8] та ін.

На Балтійському і Чорному морях функціонували спеціальні учбові загони, в складі яких були морські артилерійські, мінні, авіаційні школи та школи прапорщиків флоту, де готували фахівців унтер-офіцерського складу (категорія молодшого командного і начальницького складу, умовно відповідає званню сержанта чи прапорщика). Ці військово-учбові заклади комплектувалися з осіб, які закінчили морехідні училища чи училища судових механіків торгового флоту (курс навчання складав 4-5 місяців). Школи прапорщиків не вимагали спеціальних морських знань, і тому для підготовки офіцерів-спеціалістів при таких школах діяли курси по загальному ознайомленню з військово-інженерним устаткуванням суден. Контингент слухачів цих навчальних закладів багато в чому був схожий з вихованцями військових сухопутних чи артилерійських училищ.

Після закінчення чорноморського учбового загону Василь Пилишенко (1889-1989 рр., народився на Волині) з 1912 р. служив боцманом (відповідає званню старшини в армії) на лінкорі “Синоп”. У 1917 р. був головою Одеської української військово-морської ради. Василь Мурашко (1894-1976 рр., родом з Чернігівщини) під час Першої світової війни служив старшиною Севастопольської школи авіації Чорноморського флоту. У 1917 р. - член Ради української Чорноморської громади в Севастополі. Костянтин Величко (1894-? р., родом з Наддніпрянщини) в роки війни був прапорщиком морської піхоти Чорноморського флоту. У 1917 р. обраний головою Севастопольської ради воєнних і робітничих депутатів, активіст українського національного руху в Севастопольському гарнізоні. Павло Штепа (1897-1980 рр., народився на Кубані) під час війни служив старшиною матроського загону на Чорноморському флоті. У 1917 р. активний учасник українізації флоту. Йосип Дем'яненко (?-? р.) - моряк-підводник Чорноморського флоту. В роки війни був начальником школи підводного плавання в Балаклаві. У 1917 р. - керівник українського гуртка підводного дивізіону [13; 8] та ін.

Висновки. Таким чином, частка офіцерів українського походження у складі військово-морського флоту збройних сил Російської імперії була значною, щонайменше 15-20 % усього офіцерського особового складу. Зокрема, за різними підрахунками, напередодні Першої світової війни серед майже 530 генералів і адміралів російської армії близько 260 були українці за національністю або місцем народження [1; 8; 5]. Проведений аналіз переконливо свідчить, що українці складали значний людський ресурс, який дозволяв Російській імперії розгортати масову армію та безперервно живити її свіжим поповненням. Постійний приплив людських ресурсів забезпечував можливість якісного комплектування всіх родів і видів збройних сил напередодні Першої світової війни.

Список використаної літератури

1. Литвин М. Р. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали та адмірали / М. Р. Литвин, К. Є. Науменко; Ін-т українознавства імені І. Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків : Сага, 2007. - 244 с. ; Lytvyn M. R. Zbroini syly Ukrainy pershoi polovyny XX st. Heneraly ta admiraly / M. R. Lytvyn, K. Ye. Naumenko; In-t ukrainoznavstva imeni I. Krypiakevycha NAN Ukrainy. - Lviv; Kharkiv : Saha, 2007. - 244 s.

2. Сергійчук В. Високий дух і трагедія українського генералітету / В. Сергійчук // Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття; післямова В. Сергійчука. - Київ : Тираж. центр УРП, 1995. - Ч. 1: Бібліографічно-довідкова. - С. 254-255 ; Serhiichuk V. Vysokyi dukh i trahediia ukrainskoho heneralitetu / V. Serhiichuk // Tynchenko Ya. Ukrainske ofitserstvo: shliakhy skorboty ta zabuttia; pisliamova V. Serhiichuka. - Kyiv : Tyrazh. tsentr URP, 1995. - Ch. 1: Bibliohrafichno-dovidkova. - S. 254-255.

3. Военный энциклопедический словарь в 2-х т. / ред. А. П. Горкин и др. - Москва : Большая Российская энциклопедия; Рипол Классик. - 2001. - Т. 2. - 814 с. ; Voennyy entsiklopedicheskiy slovar v 2-kh t. / red. A. P. Gorkin i dr. - Moskva : Bolshaya Rossiyskaya entsiklopediya; Ripol Klassik. - 2001. - T. 2. - 814 s.

4. Чернавин В. В. К вопросу об офицерском составе старой русской армии к концу ее существования / В. В. Чернавин // Военно-исторический журнал. - 1999. - № 5. - С. 84-89 ; Chernavin V. V. K voprosu ob ofitserskom sostave staroy russkoy armii k kontsu ee sushchestvovaniya / V. V. Chernavin // Voenno-istoricheskiy zhurnal. - 1999. - № 5. - S. 84-89.

5. Колянчук О. М. Генералітет українських визвольних змагань. Біограми генералів та адміралів українських військових формацій першої половини ХХ ст. / О. М. Колянчук, М. Р. Литвин, К. Є. Науменко. - Львів : Ін-т українознавства, 1995. - 283 с. ; Kolianchuk O. M. Heneralitet ukrainskykh vyzvolnykh zmahan. Biohramy heneraliv ta admiraliv ukrainskykh viiskovykh formatsii pershoi polovyny ХХ st. / O. M. Kolianchuk, M. R. Lytvyn, K. Ye. Naumenko. - Lviv : In-t ukrainoznavstva, 1995. - 283 s. ; Шрамченко С. Український Головний Морський штаб у 1917-1921 рр. / С. Шрамченко // Табор (Варшава). - 1934. - Ч. 21. - С. 47-49 ; Shramchenko S. Ukrainskyi Holovnyi Morskyi shtab u 1917-1921 rr. / S. Shramchenko // Tabor (Varshava). - 1934. - Ch. 21. - S. 47-49 ; Христич Я. Українська революція в Чорноморській військовій флоті (Спогад учасника) / Я. Христич // Військово-історичний альманах / Центральний музей Збройних Сил України; редкол. В. Карпов та ін. - Київ, 2003. - Ч. 2 (7). - С. 136-159 ; Khrystych Ya. Ukrainska revoliutsiia v Chornomorskii viiskovii floti (Spohad uchasnyka) / Ya. Khrystych // Viiskovo-istorychnyi almanakh / Tsentralnyi muzei Zbroinykh Syl Ukrainy; redkol. V. Karpov ta in. - Kyiv, 2003. - Ch. 2 (7). - S. 136-159 ; Скрицкий Н. В. Русские адмиралы : краткий биографический словарь / Н. В. Скрицкий. - Москва : Рипол Классик, 2004. - 480 с. ; Skritskiy N. V. Russkie admiraly : kratkiy biograficheskiy slovar / N. V. Skritskiy. - Moskva : Ripol Klassik, 2004. - 480 s. ; Волков С. В. Офицеры флота и морского ведомства: опыт мартиролога / С. В. Волков. - Москва : Русский путь, 2004. - 624 с. ; Volkov S. V. Ofitsery flota i morskogo vedomstva: opyt martirologa / S. V. Volkov. - Moskva : Russkiy put, 2004. - 624 s. ; Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне : биографический энциклопедический словарь / К. А. Залесский. - Москва : АСТ; Астрель, 2003. - 894 с. ; Zalesskiy K. A. Kto byl kto v Pervoy mirovoy voyne : biograficheskiy entsiklopedicheskiy slovar / K. A. Zalesskiy. - Moskva : AST; Astrel, 2003. - 894 s.

6. Колотило Л. Г. Фёдор Кириллович Дриженко (1858-1922) / Л. Г. Колотило. - Санкт-Петербург : Наука, 1997. - 128 с.

7. Савченко-Більський В. Старший лейтенант флоту Михайло Білинський / В. Савченко-Більський // Другий Зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. - Київ : Фундація ім. О. Ольжича, 1995. - С. 169-172

8. Панченко В. Є. Небо Левка Мацієвича : нарис / В. Є. Панченко; упоряд. ілюстр. В. В. Білошапка. - Київ : Універ. вид-во “Пульсари”, 2009. - 52 с. ; Panchenko V. Ye. Nebo Levka Matsiievycha : narys / V. Ye. Panchenko; uporiad. iliustr. V. V. Biloshapka. - Kyiv : Univer. vyd-vo “Pulsary”, 2009. - 52 s.

Анотація

У статті здійснено аналіз ролі українців в системі кадрового забезпечення військово-морського флоту збройних сил Російської імперії. Розкрито особливості підготовки офіцерів в провідних спеціальних військових учбових закладах імперії. Розглянуто їх професійні якості і талант, організаторські здібності до військового будівництва, які згодом були реалізовані в роки Першої світової війни та у процесі становлення українського національного військового руху.

Ключові слова: офіцери, військово-морський флот, Чорноморський флот, система кадрового забезпечення, Морський кадетський корпус, Морське інженерне училище, Морська академія, школи прапорщиків флоту, українці у військових учбових закладах, Перша світова війна.

In the article it was the analysis of the Ukrainians' role in the system of staffing of Navy of the Armed Forces of the Russian Empire. It was stressed out that description and characteristics of the Ukrainians' role in the system of staffing of the Imperial Army has a great importance while studying history of Ukraine and military history of the developed European countries before and during First World War. Separate aspects of the investigated theme were depicted in domestic and foreign biographical reference books, memoirist and general and special publications on history of First World War (1914-1918) and events relevant to the national liberation struggle of Ukrainians in 1917-1921. Nevertheless, any special research was not dedicated to the role of Ukrainians in the system of staffing of the Russian Army from the end of the XIX century to the beginning of the XX century. In view of this, this article gives more detailed description of peculiarities of development of the Ukrainian officers in the system of staffing of the Russian Navy before and during First World War.

It was shown the peculiarities of training of senior and junior officers in famous special military educational establishments of the Russian Empire, such as Nikolayiv Naval Academy, Sea Cadet Corps, and School of Naval Engineering. It was studied their professional qualities and talent, organizational skills for military building, which later were realized during First World War and the process of formation of the Ukrainian national military movement. It was found out that qualified officers were trained for needs of Navy in the special educational groups, functioning on the Black and Baltic Seas, in naval military classes for training of troop officers of Navy, in schools of warrant officers of Navy, nautical schools and others. It was proved that while being trained in those educational establishments the Ukrainian officers demonstrated continually their high professional qualities and talent.

Key words: officers, navy, Black sea Fleet, system of staffing, Sea Cadet Corp, School of Naval Engineering, Naval Academy, school of warrant officers of Navy, Ukrainians in military educational establishments, First World War.

Размещено на Allbest.ru