Бій в оточені та вихід з нього

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бій в оточені та вихід з нього

Оточення - становище підрозділів, при якому сили противника, що переважають, у результаті попередніх дій вийшли на їх фланги і в тил, створили фронт і позбавили можливості сполучення зі своїми військами наземним або морським шляхом.

Оточення підрозділів може виникати:

· під час ведення позиційної оборони у випадку раптового наступу противника, що переважає в силах і засобах. При цьому підрозділ може опинитися в оточенні внаслідок глибокого прориву противника на флангах або через опорні пункти сусідів;

· після висадки у тил повітряного або морського десанту;

· під час відходу, коли темпи переслідування противника перевищують темпи відходу наших підрозділів.

Існує можливість виникнення оточення підрозділу під час виконання ним завдання (наступу) самостійно у відриві від головних сил у разі потрапляння в засідку (вогневий мішок).

Характерними ознаками виникнення загрози оточення є завдання противником, що наступає, масованих ударів артилерією, у тому числі РСЗВ з високоточною зброєю, з метою відсікти наші підрозділи, що обороняються або відходять, а іноді тих, що відірвалися від головних сил у наступі, з метою наступного їх оточення. Для завершення оточення противником може використовуватись мінування місцевості.

Не зважаючи на те, що сучасні бої характеризується швидкими і різкими змінами обстановки, оточення не виникає раптово.

Можливість оточення необхідно передбачати та завчасно визначати завдання підрозділу й у разі загрози оточення своєчасно вжити заходів щодо протидії оточенню. Вони полягають у ліквідації спроби противника вклинитися в бойові порядки та вийти у фланг і тил наших підрозділів, а також у поразці підрозділів противника, які з'явилися на флангах і в тилу наших підрозділів, які обороняються (відходять).

З метою недопущення оточення командир підрозділу повинен:

· завжди виділяти резерв сил і засобів, а також боєприпасів та інших матеріальних засобів;

· вести розвідку та забезпечити фланги, проміжки і тил;

· створювати протитанковий резерв та рухомі загони загороджень на загрозливих (танконебезпечних напрямках), а також передбачити маневр силами і засобами та вогнем;

· вживати заходів щодо обладнання інженерних загороджень на важливих підступах напрямках до флангів і тилу;

· спланувати вогоньбойових машин, приданих танків та інших вогневих засобів з вогневих рубежів, які забезпечують ураження противника, що робить спробу обійти або вклинитись;

· вживати заходів щодо безперебійного підтримання зв'язку зі старшим командиром і взаємодії з сусідами.

Для запобігання оточенню також необхідно постійно знати обстановку, особливо склад противника і характер його дій, насамперед на флангах і в тилу наших військ. Тому на загрозливих напрямках безперервну розвідку необхідно вести на максимальну дальність, а також максимально використовувати розвідувальні дані, які отримані засобами старшого командира.

У наслідок застосування безпілотних літальних апаратів та знання місцевості значно зростають можливості військ щодо протидії оточенню, але водночас зросли й можливості противника щодо оточення. Тому якщо заходи протидії оточенню проведено, але уникнути бою в оточенні не вдається, командир підрозділу повинен ужити заходів щодо недопущення розчленування підрозділу з одночасним оточенням, а також забезпечення найкращих (вигідних) умов для ведення бою. З цією метою необхідно захоплювати вигідні рубежі, які забезпечують раціональну глибину побудови бойового порядку підрозділу в районі оточення і створення кругової оборони, і закріплюватися на них.

Якщо бойовий порядок підрозділу в результаті дій противника опинився розчленованим, то командир організує атаки на противника, який вклинився, діями розрізнених груп і вживає заходів негайного об'єднання цих груп після знищення противника.

Крім цього, необхідно передбачати перерозподіл вогневих засобів між підрозділами і, якщо можливо, запасів боєприпасів, пального і продовольства, уживати заходів щодо прискорення евакуації поранених і хворих, а також непотрібних матеріальних запасів.

Якщо в районі оточення опинився особовий склад і засоби інших підрозділів, а також силових структур, командир повинен підпорядкувати їх собі й об'єднати зусилля всіх, хто в оточенні, для боротьби з противником.

Вихід із бою являє собою дії підрозділів, що пов'язані із залишенням опорних пунктів (позицій, районів, рубежів) у безпосередньому зіткненні з противником і вихід на відстань, що забезпечує виконання подальшого завдання. Він може проводитись для рішення самостійних завдань або здійснюватись одночасно з відходом.

Під час самостійних дій вихід із бою здійснюється з метою відриву від противника, здійснення перегрупування, переносу зусиль з одного напрямку (рубежу) на інший, підсилення особливо опасних напрямків, закриття проломів, які утворились унаслідок вогневих ударів противника, прикриття відкритих флангів тощо. Під час відходу підрозділів із положення безпосереднього зіткнення з противником вихід із бою є його початковим, самим складним і відповідальним етапом.

Відхід являє собою залишення підрозділами опорних пунктів (позицій, рубежів), які вони займали, і відведення їх на інші позиції (рубежі, райони), які розміщені у глибині своєї оборони. Він може здійснюватись в умовах безпосереднього зіткнення з противником або у відсутності зіткнення з ним. Під час відходу в умовах безпосереднього зіткнення з противником йому передує вихід із бою.

Відхід здійснюється з метою виводу підрозділів з-під ударів переважаючого противника, зайняття найбільш вигідного положення для подальших дій, виграшу часу, вивільнення сил для дій на іншому напрямку. Він застосовується у випадках, коли за умов обстановки вигідніше залишити частину місцевості, нанести противнику ураження і зберегти свій особовий склад і бойову техніку.

Взвод (відділення, танк) виходить із бою (з оточення) і відходить, як правило, у складі батальйону (роти). Вихід із оточення може здійснюватися у складі об'єднаної військової групи. Для прикриття головних сил при виході з бою (з оточення) взвод може призначатися до складу підрозділу прикриття, а танковий взвод (механізований взвод на бойових машинах піхоти), крім того, може діяти для забезпечення флангів прориву кільця оточення у заслонах.

Гранатометний (протитанковий) взвод виходить із бою і відходить у складі батальйону в повному складі або відділеннями (розрахунками), може придаватись підрозділу прикриття (заслону), як правило, в нічний час або в інших умовах обмеження видимості.

Вихід із бою (з оточення) і відхід проводиться тільки за наказом (з дозволу) старшого командира.

Відхід взвод здійснює, як правило, у складі роти або може діяти самостійно в головній (тильній, боковій) похідній заставі або в заслоні.

Отримавши завдання на вихід із бою (з оточення) і відхід у складі роти, командир взводу повинен: швидко усвідомити його, оцінити обстановку, прийняти рішення, провести рекогносцировку (при необхідності і лише на етапі виходу в район збору взводу), видати усний бойовий наказ, організувати взаємодію, спостереження, маскування й управління, визначити порядок підготовки взводу до виходу з бою і відходу, намітити склад чергових вогневих засобів і спостерігачів.

Під час усвідомлення завдання командир взводу повинен зрозуміти мету дій, завдання взводу і роти, час, до якого утримувати позицію, і особливо порядок виходу з бою і відходу в район збору взводу і роти, маршрути і час виходу на них, завдання сусідів, а також місце взводу в похідному порядку роти, напрямок (маршрут) і кінцевий рубіж відходу, час готовності до відходу і сигнали.

Під час оцінки обстановки командир взводу повинен вивчити по карті і визначити: положення, склад і можливий характер дій противника до і з початком виходу з бою, якими засобами він може діяти на взвод і які з них треба знищити, маршрут (напрямок) відходу і до яких дій бути готовим; положення, забезпеченість і можливості взводу щодо пониження можливостей противника і знищення його найбільш небезпечних цілей, порядок прикриття димами (аерозолями) виходу з бою; положення і характер дій сусідів під час залишення позицій і виходу у район збору; характер місцевості, її захисні і маскуючи властивості в опорному пункті взводу, в районах збору і на маршруті відходу й її вплив на дії виходу; які з фортифікаційних споруд (траншеї, ходи сполучення тощо) можливо використати для відходу в райони збору взводу і роти.

У рішенні командир взводу визначає порядок дій при виході з бою в район збору взводу і роти (якому противнику перед фронтом взводу і на флангах нанести ураження, порядок, способи дій взводу при виході взводу з бою в район збору, заходи щодо введення противника в оману), а при відході (побудову похідного порядку і до яких дій бути готовим); завдання відділенням (танкам), доданим підрозділам і вогневим засобам, організацію управління при виході з бою і відході.

Під час організації взаємодії командир взводу вказує: порядок спостереження, зв'язку і дій взводу при виході взводу в район збору взводу і роти і при відході, а також при виявленні противником виходу з бою; порядок дій взводу під час нападу авіації противника і застосування ним засобів масового ураження, високоточної і запалювальної зброї, а також засобів дистанційного мінування; порядок використання приладів нічного бачення (світломаскуючих пристроїв), виконання правил маскування і дисципліни маршу при відході; сигнали оповіщення управління, взаємодії і порядок дій за ними, а при відході у передбаченні вступу до бою і порядок узгодження дій відділення (танка) між собою і сусідами; час, сигнал початку відходу, місце пунктів поповнення боєприпасами і пальним, місце евакуації машини, що вийшла із ладу і поранених.

Командир відділення (танка), отримавши завдання на відхід у складі взводу, повинен: зрозуміти, де знаходиться противник і що він робить; зрозуміти завдання взводу, відділення (танка) і порядок його виконання, завдання сусідів, визначити і поставити завдання особовому складу; довести сигнали оповіщення, управління і взаємодії та порядок дій за ними, призначити спостерігача, за сигналами, що подає командир взводу.

Залишення опорного пункту (позицій) і відхід на вказаний рубіж (район збору) взвод здійснює усім складом одночасно або відділеннями (окремими танками, групами, по одному) послідовно займає вигідні позиції або виходить із району збору взводу. Під час відходу (виходу у район збору взводу) відділеннями (окремими танками, групами або по одному) відділення (танки), що залишились на місці, а також ті, що зайняли вигідні позиції після висування у вказаному напрямку, своїм вогнем прикривають відхід (вихід) інших у район збору.

Відхід здійснюється в момент послаблення вогню противника, під прикриттям вогню своєї артилерії, ударів авіації, а також з використанням аерозолів.

Для прикриття батальйону (роти, об'єднаної військової групи) при виході з бою (оточення) взвод може призначатися до складу підрозділу прикриття із завданням підтримки попереднього режиму вогню і дій підрозділів в обороні, недопущення проникнення розвідки противника у глибину оборони (до головних сил), відбиття атаки його передових підрозділів і утримання опорного пункту (позиції) до встановленого часу або наказу на відхід.

Взвод може виконувати поставлене завдання, знаходячись у попередньому опорному пункті, або займати для цього позицію до 800 м по фронту, яку займали підрозділи напередодні. У цьому випадку бойовий порядок взводу будується, як правило, в лінію відділень, перехоплюючи танконебезпечні і доступні для піхоти противника напрямки. Позиції відділень можуть бути до 150-200 м по фронту, а проміжки між ними - до 100 м.

Під час усвідомлення завдання командир взводу повинен зрозуміти мету дій, завдання батальйону (роти) (райони збору, час і порядок виходу в них, маршрут, кінцевий рубіж (район) відходу і час його заняття), взводу (засоби посилення і підтримки, який опорний пункт (позицію), з яким завданням і до якого часу утримувати і порядок подальших дій), сусідів і готовність до виконання поставленого завдання.

Під час оцінки обстановки командир взводу повинен вивчити: склад, положення противника перед фронтом ділянки, що прикривається, і можливий характер його дій із виявленням відходу (прориву) головних сил і в інших умовах обстановки; стан, забезпеченість і можливості взводу і доданих підрозділів щодо виконання отриманого завдання; склад і положення сусідніх підрозділів прикриття, їх завдання, характер дій і умови взаємодії з ними; характер місцевості, її захисні та маскувальні властивості, наявність інженерних загороджень і природних перешкод, умови спостереження і ведення вогню в районі дій і у напрямку відходу. Крім того, командиру взводу необхідно врахувати стан погоди, пору року, час доби і визначити їх вплив на виконання поставленого завдання.

Під час організації взаємодії командир взводу повинен: визначити порядок дій щодо введення противника в оману на етапі виходу з бою головних сил і припинення спроб противника проникнути в глиб і відбиття його наступу, включаючи низьколітні літаки і вертольоти; вказати порядок дій відділень, доданих підрозділів і вогневих засобів при відході, вивезенні (винесенні) поранених і хворих, евакуації несправного озброєння і техніки.

У рішенні командир взводу визначає порядок дій щодо прикриття виходу з бою головних сил батальйону (роти), (якому противнику, де, якими засобами завдати ураження, які позиції, до якого часу утримувати та заходи щодо омани противника) і під час виходу (відходу) взводу з бою; завдання відділення (танка), доданим підрозділам і вогневим засобам і організацію управління під час бою на позиції і відході з неї.

З одержанням завдання на прикриття дій батальйону (роти, об'єднаної військової групи) при відході (виході з оточення) взвод, що призначений у прикриття для забезпечення виходу з бою головних сил батальйону (роти, об'єднаної військової групи) і відриву їх від противника, займає вказану позицію (опорний пункт) і з метою введення противника в оману продовжує вести бій, імітуючи присутність головних сил до повного виходу їх із бою. У випадку атаки противника взвод завзятим утриманням позиції, яку займає, вогнем усіх засобів, діями з вогневих засад, обладнанням загороджень і перешкод забороняє його прорив.

Якщо противник виявить відхід головних сил і розпочне атаку підрозділів прикриття або зробить спробу обійти їх, взвод за підтримки вогню артилерії і сусідів завдає поразки атакуючому противнику і продовжує міцно утримувати позицію (опорний пункт), що займає.

Отримавши завдання (сигнал) на відхід, взвод може виходити з бою одночасно всім складом або скачками від рубежу на рубіж. Це можливо, коли противник не виявляє активності і не встановив його відхід. Використовуючи вигідні умови обстановки (після відбиття атаки і нанесення йому втрат, а також за умов обмеженої видимості), дотримуючись мір маскування і не привертаючи уваги противника взвод раптово залишає позиції (опорний пункт) і відходить у вказаний район (напрямку).

Після цього під прикриттям димів (аерозолів) він відходить на вигідний рубіж, закріплюється на ньому і веде бій із противником. Можливі і такі дії, коли частина взводу (одне-два відділення), веде бій із противником і прикриває відхід головних сил взводу; після розгортання їх на вигідному рубежі та під їх прикриттям ті, що залишились, здійснюють відхід.

Під час прориву головними силами батальйону (роти) кільця оточення взвод, призначений для прикриття, утримує займані позиції, не допускаючи звуження фронту оточення, і відходить тільки за наказом командира батальйону (роти) під прикриттям усіх видів зброї, аерозолів, загороджень і заслонів.

Танковий взвод (механізований взвод на бойових машинах піхоти), може призначатись у заслін для прикриття одного або обох флангів під час виходу з оточення батальйону (роти) і виходить з оточення останнім, прикриваючи вогнем відхід підрозділів прикриття. Відхід заслонів здійснюється за наказом командира підрозділу прикриття. Після виходу батальйону (роти) з кільця оточення і до з'єднання зі своїми військами танки (бойові машини піхоти) взводів, що призначені в заслони, діють як бокові похідні застави. Для руйнування мостів, ділянок доріг та інших об'єктів на шляхах відходу від механізованого взводу може призначатися група солдатів-підривників.

З виходом на зазначений рубіж (у район збору) командир взводу уточнює завдання і діє згідно з розпорядженням старшого командира.

Оточення - це таке становище підрозділів, при якому переважаючі сили противника в результаті попередніх дій вийшли на їх фланги і в тил, створили фронт і лишили їх можливості сполучення зі своїми військами наземним або морським шляхом.

У сучасному бою, який характеризується швидкими і різкими змінами обстановки, коли сторони, які ведуть бойові дії, здатні швидко змінювати співвідношення сил і засобів на свою користь і в результаті цього переходити від одного виду бою до іншого, а також коли суцільна лінія фронту відсутня, виникнення оточення стане постійним явищем.

Оточення підрозділів, а також і взводу, найбільш частіше може виникати під час ведення позиційної оборони, при відбитті наступу переважаючих сил противника. При цьому взвод може опинитися в оточенні внаслідок глибокого прориву противника на флангах або через опорні пункти сусідів, а також після висадки (викидання) в тил повітряного (морського) десанту.

Оточення може виникнути при відході, коли темпи переслідування противника перевищують темпи відходу наших підрозділів.

Не виключена можливість виникнення оточення взводу при виконанні ним завдання самостійно, у відриві від головних сил, під час проведення наступу.

Для сучасних умов характерним для виникнення оточення буде нанесення противником, що наступає, масованих ударів артилерією, включно і високоточною зброєю (не виключено застосування наземних ядерних ударів) з метою відсікти наші підрозділи, що обороняються або відходять, а іноді тих, що відірвались від головних сил у наступі, з наступним їх оточенням.

Для завершення оточення противником будуть широко застосовуватись десанти, а також дистанційне мінування місцевості.

Розміри району місцевості, який утримується взводом в оточенні, залежить від характеру попередніх дій, наявності у взводі доданих сил і засобів, а також діяв він окремо чи у складі роти (батальйону).

Протидія оточенню

Оточення не виникає раптово. Підрозділи, які оточує противник, завжди будуть мати певний час, щоб цього не допустити. При загрозі оточення командир повинен своєчасно прийняти всі заходи щодо протидії оточенню. Вони полягають у ліквідації спроби противника вклинитись у бойові порядки та вийти у фланг і тил наших підрозділів, а також у поразці підрозділів противника, які з'явились на флангах і в тилу наших підрозділів, які обороняються (відходять).

З метою протидії оточенню командир підрозділу повинен: підсилити розвідку та забезпечити фланги, проміжки і тил; перегрупувати сили і засоби (насамперед додані танки і протитанкові засоби) на загрозливі танконебезпечні напрямки, а також передбачити маневр силами і засобами та вогнем; вжити заходів щодо обладнання загороджень на важливих підступах (напрямках) до флангів і тилу; вогнем бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків та інших вогневих засобів, діями з вогневих рубежів груп бойових машин завдати поразки противнику, який робить спробу обійти і продовжувати виконувати отримане завдання, вжити заходів щодо безперебійного підтримання зв'язку зі старшим командиром і сусідами.

Для попередження оточення необхідно постійно володіти обстановкою, особливо про склад противника і характер його дій, насамперед, на флангах і в тилу наших військ. Тому на загрозливих напрямках безперервну розвідку необхідно вести на максимальну дальність, а також максимально використовувати розвідувальні дані, які отримані засобами старшого командира.

У випадку виникнення загрози флангу і тилу одночасно командир повинен визначити найбільш загрозливий напрямок і здійснити маневр вогнем, силами і засобами на цей напрямок. На іншому напрямку (фланзі) залишаються необхідні сили, які зможуть стримати наступ і знищити противника.

Але частіше за все підрозділи противника, які вклинились або вийшли у фланг (у тил) необхідно стримувати і сковувати, насамперед, вогнем усіх видів і загородженнями.

У сучасних умовах значно виросли можливості військ щодо протидії оточенню, але разом із тим виросли і можливості противника щодо оточення. Тому якщо заходи протидії оточенню проведені, але уникнути бою в оточенні не вдається, командир підрозділу повинен вжити заходів, які б виключили розчленування підрозділу з одночасним оточенням, а також забезпечили б найкращі умови для ведення бою. З цією метою необхідно захоплювати і закріплюватись на вигідних рубежах, які б забезпечували глибину побудови бойового порядку підрозділу в районі оточення і створення кругової оборони; здійснювати заходи щодо забезпечення безперебійного зв'язку не лише з підлеглими, але і старшим командиром і сусідами.

Крім цього, необхідно перерозподіляти між підрозділами (вогневими засобами) і по можливості поповнювати запаси боєприпасів, пального і продовольства, вжити заходів щодо прискорення евакуації поранених і хворих, а також непотрібних матеріальних запасів.

Якщо в районі оточення опинився особовий склад і засоби інших підрозділів (а також силових структур) командир повинен підпорядкувати їх собі і об'єднати зусилля всіх, хто знаходиться в оточенні, для боротьби з противником.

Бій в оточенні- це оборона в умовах, коли противник знаходиться одночасно перед фронтом, на флангах і в тилу підрозділу, що обороняється.

Під час бою в оточенні підрозділ повинен стійко утримувати район, який займає, не втрачаючи безпосереднього контакту з противником і не допускаючи зосередження своїх сил і засобів на малому просторі, де вони можуть зазнати поразки від зосередженого вогню артилерії або ударів авіації, а також розчленування підрозділу, що знаходиться в оточенні, на частини. Із врахуванням усіх вимог взводу необхідно утримувати район оточення, який відповідає розмірам одного опорного пункту або декілька менший, із врахуванням збільшення протяжності фронту. Особливо якщо оточення виникло під час самостійних дій взводу у відриві від роти (батальйону).

Для досягнення успіху під час бою в оточенні необхідно: перейти до кругової оборони, додатково організувати розвідку; по можливості створити резерв сил і засобів; підсилити танконебезпечні напрямки засобами боротьби з танками, бойовими машинами піхоти (бронетранспортерами) противника; надійно забезпечити вогнем та інженерними загородженнями проміжки в бойових порядках підрозділів; організувати і підсилити безпосередню охорону; вогнем танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів) та інших вогневих засобів швидко і рішуче уражати противника, який намагається стиснути фронт оточення або розчленувати підрозділ, що знаходиться в оточенні; несподіваним вогнем із вогневих рубежів, діями груп бойових машин і засобів, що знаходяться в резерві, знищити противника, що вклинився. При цьому для досягнення успіху бою в оточенні вирішальне значення мають витримка, ініціатива і рішучість усіх командирів, високий моральний і психологічний стан, стійкість і упертість військ, несподіваність і активність дій, майстерне маневрування силами, засобами і вогнем.

Рішення на бій в оточенні командир взводу буде приймати у складних умовах, в обстановці, коли ведеться напружений бій із противником, який намагається завершити оточення. Рішення приймається безпосередньо на місцевості і включає ті самі питання, що і рішення на оборону.

Для прийняття доцільного рішення під час проведення розвідки необхідно уточнити положення, склад сил і засобів противника, який оточив, особливо вогневі позиції артилерії, райони розміщення танкових підрозділів і резервів, пунктів управління радіоелектронних засобів. Крім цього, розвідка повинна встановити, де і якими засобами противника готується нанести удари і своєчасно виявити можливий підхід до фронту оточення його резервів з інших напрямків.

Бойовий порядок взводу для бою в оточенні створюється під час проведення заходів щодо протидії оточенню згідно обстановки, яка дозволяє провести перегрупування сил і засобів.

Більша протяжність фронту оборони і наявність декількох загрозливих напрямків, а також недостатня кількість сил і засобів, вимагають побудувати бойовий порядок таким чином, щоб головні сили підрозділу можливо зосередити на будь-якому напрямку.

Взвод, який обороняється в оточенні у складі роти, на напрямку зосередження основних зусиль роти може будувати бойовий порядок у дві лінії, на другорядних напрямках і при діях самостійно - в одну лінію.

Танк (танки), який доданий механізованому взводу, як правило, використовується на танконебезпечному напрямку, але може бути використаний і як резервний засіб.

Додане гранатометне (протитанкове) відділення використовується централізовано, підготувавши його до маневру для відбиття атак противника з будь-якого напрямку.

Якщо у складі взводу є артилерійські засоби, то їх вогневі позиції необхідно вибирати на танконебезпечних напрямках, ближче до переднього краю, і ретельно маскувати. Для підвищення ефективності вогню артилерійських засобів вони використовуються для стрільби прямою наводкою.

Як правило, незначні щільності засобів боротьби з танками й іншими броньованими засобами противника вогнем прямою наводкою повинні компенсуватись широким маневром протитанкових засобів, а також застосуванням мінно-вибухових загороджень.

В інтересах взводу (підрозділів), які опинились в оточенні, війська, що знаходяться поза оточенням, у залежності від їх віддалення можуть наносити вогневі удари. Крім того, рішенням старшого командира можуть наноситись удари авіацією. З метою узгодженості дій щодо нанесення ударів між підрозділами, що знаходяться в оточенні, і підрозділами, що наносять вогневі удари, підтримується безперервна взаємодія і встановлюються єдині сигнали управління.

Авіація, крім виконання звичайних завдань, у взаємодії із засобами протиповітряної оборони перешкоджає блокуванню підрозділів, що оточені, з повітря доставляє їм матеріальні засоби, евакуює поранених і хворих і забезпечує їх зв'язком зі старшим командиром, який знаходиться поза оточенням.

Якщо підрозділи оточені на морському узбережжі, то для нанесення ударів по противнику, який веде бій, заборони його ударів з моря, а також для забезпечення підрозділів, що оточені, евакуації поранених і хворих, застосовуються підрозділи ВМС.

Взаємодія під час бою в оточенні організується, як правило, так само, як і в оборонному бою. Але командир взводу повинен передбачити можливість дій противника одночасно з декількох напрямків і узгодити дії груп бронемашин (танка) і вогневих засобів, що залишились у безпосередньому підпорядкуванні командира, що здійснюють маневр із підрозділами, що обороняються на важливих напрямках, а також з авіацією і артилерією підтримки.

Командир взводу, в першу чергу, враховує об'єкти, по яких планується нанесення ударів авіацією і вогнем артилерії, а на морському узбережжі - і удари вогневими засобами флоту. Необхідно забезпечити своєчасне і чітке позначення свого розміщення під час дій нашої авіації, визначити місце розміщення (якщо є така можливість) і порядок позначення посадкового майданчика для вертольотів, а також місця прийому вантажів.

Організація тилового забезпечення є складним питанням. Найчастіше підрозділи, що знаходяться в оточенні, будуть вимушені вести бій, маючи запаси матеріальних засобів, які залишились у них на момент завершення противником оточення. Тому командир взводу повинен терміново організувати суворий облік всього наявного в районі оточення пального, боєприпасів та інших матеріальних засобів і встановити жорсткий їх контроль. При необхідності матеріальні засоби перерозподіляються між підрозділами і вогневими засобами у відповідності із завданнями, що виконують.

Матеріальні запаси підрозділів, які попали в оточення, поповнюються за рахунок місцевих ресурсів і доставки засобів повітрям. При доставці боєприпасів та інших вантажів, вертольоти можуть приземлятися на підготовлені майданчики або скидати вантажі на парашутах. Перший спосіб більш економічний і результативний, дозволяє використовувати зворотні рейси для евакуації поранених і хворих. У зв'язку з цим при організації тилового забезпечення передбачається обладнання і прикриття посадкових майданчиків, прийом вертольотів, прийом і збір вантажів, які скидаються з вертольотів, а також евакуація повітрям небоєздатних військовослужбовців.

Початком бою в оточенні рахується момент виходу переважаючих сил противника на фланги і тил наших військ і перехоплення усіх шляхів руху, тобто момент створення фронту оточення.

Умови ведення бою в оточенні будуть найбільш складними, коли противник одночасно з оточенням буде намагатись розчленувати наші підрозділи і знищити їх частинами. Це можливо у випадках, коли взвод (рота, батальйон) утримує важливі райони і вузли комунікацій і не дозволяє противнику використати їх для розвитку успіху. Для швидкого знищення військ, які потрапили в оточення, противник може наносити удари авіацією, артилерією і високоточною зброєю, можливо нанесення й ядерних ударів.

Необхідно врахувати, що зосередження військ противника для атаки буде проводитись у стислі терміни, безпосередньо перед нанесенням ударів. Тому командир усіма засобами розвідки повинен розпізнати наміри противника і, якщо є можливість, нанести по ньому всіма наявними засобами упереджувальний удар.

У випадку, коли противник почав наступ із нанесенням ударів, командир взводу повинен терміново вияснити стан справ, прийняти вжити заходів поновлення боєздатності, бойового порядку і системи вогню підрозділу.

Атака противника відбивається вогнем усіх засобів. У зв'язку з обмеженою кількістю боєприпасів найбільш ефективною є стрільба прямою наводкою, як більш економічна і результативна. Підрозділи повинні міцно утримувати свої позиції, не допускати вклинення противника в глибину оборони.

Якщо противник перейшов до наступу одночасно не на одному напрямку, то успіх бою в оточенні буде залежати від швидкого маневру вогнем, а також силами і засобами. Для підсилення оборони на вирішальному напрямку застосовуються резерви (якщо вони виділялись) і підрозділи, які не оточені противником.

При вклиненні противника в оборону, командир взводу вживає всіх заходів, щоб зупинити його подальше просування, нанести йому максимальні втрати вогнем усіх видів зброї, а діями з вогневих рубежів груп бойових машин і резервів завершити його знищення і поновити положення.

Противник, який не досяг успіху на одному напрямку, буде намагатись нанести удар на новому напрямку після перегрупування сил. У цих умовах командир повинен своєчасно визначити перенос противником напрямку головного удару і приховано провести перегрупування своїх сил і засобів для посилення оборони на загрозливому напрямку.

Якщо бойовий порядок взводу в результаті дій противника опинився розчленованим, то командир організує дії розрізнених груп взводу з метою знищення противника, який вклинився між ними, і об'єднання цих груп.

Взвод веде бій в оточенні стільки, скільки це необхідно або доцільно відносно умов тактичної обстановки, що складається. Вихід з оточення він може здійснювати з дозволу (за наказом) старшого командира.

Взвод самостійно або у складі роти (батальйону) виходить з оточення в напрямку, який вказується старшим командиром. Вихід з оточення здійснюється організовано і супроводжується знищенням противника, що перешкоджає виходу. Вихід з оточення дрібними групами і без бойової техніки не дозволяється.

Взводу при виході з оточення вказується об'єкт атаки і напрямок подальшого наступу, який збігається з напрямком виходу з оточення. Об'єктом атаки взводу може бути знищення вогневих засобів противника у визначеному старшим командиром районі і створення разом із іншими підрозділами пролому в кільці оточення. Напрямок подальшого наступу взводу співпадає із завданням старшого командира, яке заключається у виході підрозділів із кільця оточення і з'єднанні їх з військами, що діють назустріч, з метою сприяння виходу з оточення або оволодіння районом, який забезпечує сприятливі умови для подальших дій.

У залежності від отриманого завдання і умов обстановки, насамперед, від положення і характеру дій військ, які знаходяться поза оточенням, порядок виходу з оточення може бути різним.

Вихід з оточення при сприятливих умовах здійснюється за допомогою сил і засобів старшого командира, який знаходиться поза оточенням. Ця допомога може полягати у нанесенні ударів по противнику, що атакує, авіацією, вогнем артилерії, в зустрічних ударах військ, у діях десантно-штурмових підрозділів, перекиданні повітрям у район оточення підрозділів підсилення, а також у викиданні (висадці) повітряного десанту на напрямку прориву і виходу з оточення. В цих умовах удар підрозділами, що знаходяться в оточенні, як правило, наноситься назустріч своїм військам і через район бойових дій повітряного десанту.

Існує варіант виходу з оточення, коли підрозділи, що знаходяться поза оточенням, переходять у наступ і наносять головний удар по основних силах противника, які діють у районі оточення. Рішучий удар наших військ по цьому противнику може змусити підрозділи противника, які безпосередньо здійснюють оточення, відмовитися від активних дій. Підрозділи, які опинились в оточенні, у цьому випадку не наносять удар обов'язково назустріч своїм військам, а переходять у наступ у напрямку, виконуючи бойове завдання щодо знищення противника, якого визначив старший командир.

Найбільш складними умовами виходу з оточення є такі, коли старший командир не має достатніх сил як для наступу, так і для надання допомоги підрозділам, що знаходяться в оточенні. Це буває в тих випадках, коли основна групіровка наших військ веде важкі оборонні бої або відходить під тиском переважаючих сил противника. У цьому випадку підрозділ виходить з оточення самостійно, у напрямку дій військ, які ведуть бій поза оточенням або спочатку в іншому напрямку.

В умовах виходу з оточення за відсутності між воюючими сторонами суцільною фронту прорив підрозділів із кільця оточення може бути в будь-якому напрямку, там, де кільце оточення найслабше, з подальшим виходом у напрямку ділянки фронту, де війська противника відсутні. Не виключений і перехід підрозділів після виходу з оточення до партизанських дій.

Проведення основних заходів щодо організації виходу взводу з оточення починається після отримання відповідного бойового наказу (розпорядження) старшого командира. У залежності від конкретних умов командиру взводу крім бойового завдання може вказуватись: яка допомога може бути здійснена силами старшого командира і по яких об'єктах противника наносяться удари його засобами; підрозділи, що виділяються для нанесення ударів зовні, напрямок їх наступу і рубіж зустрічі з ними; час, район викидання (висадки) і завдання повітряного десанту (якщо він застосовується); напрямок виходу з оточення і час початку дій; порядок вогневої підготовки і підтримки військ при прориві і виході з оточення; порядок встановлення зв'язку і взаємодії з підрозділами, що діють зовні, а також порядок взаємного розпізнавання військ.

Організовуючи вихід з оточення, командир, насамперед, повинен зважувати на свої сили і засоби.

Для прийняття командиром обґрунтованого рішення на прорив і вихід з оточення силами і засобами розвідки необхідно встановити: сили і засоби противника на напрямку прориву, характер його оборони, ділянки, які обороняються слабо, і систему вогню; можливості противника здійснити маневр з інших ділянок фронту оточення. Крім цього, від старшого командира також отримуються відомості про противника як на напрямку прориву, так і виходу з оточення, його можливості щодо перекидання резервів на цей напрямок.

У рішенні на прориві вихід з оточення при веденні дій самостійно командир взводу визначає: замисел бою - місце, напрямок, час прориву фронту оточення і місця відволікаючих дій; якого противника і в якій послідовності знищити, проти якого противника оборонятись; об'єкти ураження і порядок застосування зброї; бойовий порядок, у тому числі сили і засоби для прориву (групи прориву), відволікаючих дій і прикриття на решті фронту, а також для прикриття флангів групи прориву (заслону); вихідне положення групи, яка призначена для прориву, порядок і час його зайняття; порядок виходу з оточення; черговість відходу підрозділів (груп прикриття), які утримують фронт оточення, і призначених для прикриття флангів (заслонів); бойове завдання підрозділам (групам); головні питання взаємодії між підрозділами взводу і військами, які діють поза оточенням; головні питання всебічного забезпечення; основи організації управління.

При виході з оточення дуже важливо вибрати найбільш доцільне місце і напрямок прориву, місце відволікаючих дій, а також створити необхідний бойовий порядок.

При визначенні напрямку прориву командир взводу повинен врахувати місце нанесення ударів засобами старшого командира, напрямок головного удару військ, які діють зовні, наявність ділянок, які не щільно зайняті або не зайняті, і проміжки в бойовому порядку противника, характер місцевості у місці виходу з оточення. Прорив фронту оточення необхідно проводити в місці і напрямку, які забезпечують швидке і приховане зосередження підрозділів (групи) у місці прориву, стрімкість удару і виходу з оточення та з'єднання зі своїми військами.

Якщо противник надійно уражається засобами старшого командира, то місце і напрямок прориву для виходу з оточення може вибиратись там, де щільність противника найбільша. Перевага нанесення ударів по головних силах противника заключається у тому, що із знищенням підрозділи, які виходять із оточення, можуть використовувати найбільш вигідні напрямки і в меншому ступені піддаються ударам противника з флангів.

У випадку, коли можливість надійного ураження головних сил противника, що оточують, незначна - місце і напрямок прориву доцільно призначати там, де сили противника незначні і є проміжки в бойових порядках його військ, а місцевість доступна для дій танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів).

Іноді місце прориву вигідно призначати на такому напрямку, яке через його важкодоступність або за інших причин противник рахує найменш можливим для виходу з оточення, але нашим підрозділам воно забезпечує прихованість перегрупування і раптовість прориву.

При нанесені зустрічних ударів напрямок наступу взводу, який знаходиться в оточенні (навіть якщо він вказаний старшим командиром), повинен узгоджуватись командиром взводу з напрямком удару підрозділів, які наступають зовні. При цьому необхідно враховувати, що такі напрямки противник буде прикривати особливо міцно з метою протидії прориву. Місце прориву у цьому випадку в залежності від обстановки може вибиратись, як на напрямку дій військ, що діють зовні, так в стороні від нього. Але після здійснення прориву взвод повинен обов'язково виходити на цей напрямок і наступати назустріч військам, які наносять удар зовні.

Ширина у місці прориву кожен раз буде визначатись бойовими можливостями підрозділів, які виходять з оточення, складом противника, характером його дій, особливостями місцевості й іншими умовами обстановки з врахуванням нормативів наступального бою.

Для відволікання частини сил противника з напрямку прориву і введення його в оману необхідно додатково нанести удар на іншому напрямку.

Відволікаючі дії доцільно намічати на тих напрямках, де противник найбільш очікує удару взводу з метою прориву. Їх вигідно проводити на тих напрямках, де противник під час попередніх дій вклинився углиб району, який оборонявся. Активні дії на цих напрямках противник може прийняти за спробу поновлення положення, чим і буде відволікатись його увага від дійсного місця прориву.

Починати відволікаючі дії можуть одночасно зі здійсненням прориву або трохи раніше. Вирішення цього питання залежить від конкретних умов обстановки у кожному випадку. При розміщенні резервів противника на незначній відстані від місця прориву відволікаючі дії для їх знищення необхідно розпочати з упередженням атаки у місці прориву.

При розміщенні резервів противника на напрямку, протилежному від місця прориву, відволікаючі дії доцільно починати одночасно з атакою у місці прориву.

При створенні бойового порядку командир взводу повинен врахувати, що деякий час підрозділ повинен утримувати район, який займає, протидіяти атакам противника, а частиною сил виходити з бою і здійснювати відхід.

Тому бойовий порядок взводу, який здійснює вихід з оточення самостійно, може включати сили і засоби, які призначені для прориву фронту оточення, та сили і засоби прикриття.

Сили і засоби, які призначені для прориву,можуть, як і в наступі, включати маневрену групу, вогневу групу, групу управління і вогневої підтримки. Вони повинні нанести удар на напрямку, що вибраний, і розвинути наступ до з'єднання з військами, які діють зовні. Це завдання найбільш відповідальне, тому в їх склад включають не менше половини сил і засобів, танки, якщо вони є у складі оточених. В інтересах сил і засобів прориву повинні діяти решта сил і засобів оточених.

Зі складу сил і засобів, які призначені для прориву, виділяються сили і засоби (заслони) для прикриття флангів, щоб не допустити змикання противником розірваного під час прориву кільця оточення, доти поки з району оточення не вийде весь особовий склад і техніка, в тому числі підрозділи прикриття.

Сили і засоби прикриттявключають сили і засоби, що призначені для відволікаючих дій, безпосередньо ті мінімальні сили і засоби прикриття, які мають завдання утримувати позиції, що займають, і забезпечити планомірний вихід підрозділів із району оточення.

Такі вогневі засоби, як автоматичні гранатомети, міномети, гармати, що опинились в оточенні, командир взводу включає до групи управління і вогневої підтримки. Під час прориву вони розміщуються на вогневих позиціях, де забезпечується їх готовність для розвитку успіху прориву, а також для підтримки підрозділів, які призначені для прикриття.

При виході з оточення у складі роти (батальйону) взвод може бути призначений для виконання завдань як у складі основних сил (підрозділів, що призначені для прориву), так і у складі сил і засобів, що призначені для прикриття.

Дії щодо організації бою і його ведення при виконанні завдань прикриття, при виході з оточення відповідають організації і веденню бою при виході з бою і відході.

При діях у складі основних сил, механізований (танковий) взвод може призначатись у заслон для прикриття одного або двох флангів і забезпечення виходу з оточення основних сил роти (батальйону) і підрозділів прикриття. Він відходить останнім з дозволу командира роти (батальйону) і відходу підрозділу прикриття.

Після виходу роти (батальйону) з оточення і до з'єднання зі своїми військами заслони можуть діяти в якості бойових (тилових) похідних застав.

Для руйнування мостів, ділянок доріг та інших об'єктів на шляху відходу від механізованого взводу може призначатись група підривників.

З виходом на зазначений рубіж (у район збору) командир взводу, що призначався в заслін, уточнює завдання і діє згідно з розпорядженням старшого командира.

Час початку прориву підрозділу, що знаходиться в оточенні, і дій підрозділів, що наступають зовні, визначає старший командир. Найбільш вигідно здійснювати прорив вночі або в інших умовах поганого спостереження. Але в деяких випадках обстановка може вимагати виходу з оточення і вдень.

У бойовому наказі на прорив і відхід з оточення командир взводу при постановці завдань, крім загальних питань, що вказується у наказі на наступ, вказує:

підрозділам (групі прориву), які призначені для прориву, і тим, що діютьна відволікаючому напрямку, - засоби підсилення, завдання, вихідне положення для прориву і час його зайняття, які сили і засоби (заслони) виділити для прикриття флангів та їх завдання;

групі прикриття- склад, завдання, рубежі, хто підтримує, час і порядок відходу;

вогневим засобам, що входять у групу управління і вогневої підтримки,- завдання щодо знищення об'єктів противника на напрямку прориву, з підтримки підрозділів (групи), що здійснюють прорив і прикривають фланги, райони вогневих позицій і порядок їх зміни, час готовності до відкриття вогню і порядок дій при виході з оточення.

Під час організації взаємодії командир взводу особливу увагу приділяє узгодженню зустрічних ударів взводу і підрозділу, що діє зовні, за часом, напрямком дій і рубежами.

Крім загальних питань він вказує: завдання щодо розвідки, заходи, щодо забезпеченості прихованості і раптовості прориву, характер і порядок інженерного обладнання місцевості у місці прориву і на рубежах прикриття, місця, час і способи пророблення проходів у загородженнях противника, що і в який час повинно бути заміновано, зруйновано або знищено, порядок евакуації поранених і хворих, бойової техніки і озброєння - і призначає за це відповідальних.

Управління під час виходу з оточення організовується із врахуванням необхідності керівництва силами і засобами, які виконують у той самий час різні за характером бойові завдання, командир взводу управління здійснює особисто, основну увагу приділяє підрозділам (групам), які проривають оточення.

Бій з метою виходу з оточення, як правило, буває недовготривалим, але жорстким. Прорив фронту оточення може починатись з вогневої підготовки, яка здійснюється артилерією (при досягненні її вогню) і авіацією старшого командира.

Артилерія, якщо вона є у підпорядкуванні командира взводу, здійснює вогневу підтримку атаки з її початком.

При поганій видимості, особливо вночі, а також із метою досягнення раптовості і іноді через нестачу боєприпасів, атака може починатись без вогневої підготовки.

Використовуючи результати вогню артилерії і авіації, підрозділи (група), що призначені для нанесення удару, стрімкою атакою проривають фронт оточення і, знищуючи противника, просуваються вперед на з'єднання з підрозділом, що діє назустріч, або з тим, що висадився і захопив район у напрямку виходу з оточення, і встановлюють з ними зв'язок.

По мірі просування підрозділів (групи), які здійснюють прорив, підрозділи, що призначені для прикриття флангів (заслони), займають вигідні рубежі для відбиття атак противника, створюючи тим самим коридор для виходу підрозділів (групи) прикриття, евакуації поранених і хворих, виходу техніки тощо. Під час прориву ці сили (заслони) можуть поповнюватись за рахунок підрозділів, які виконали завдання в складі групи прикриття.

Артилерія, яка використовувалась у складі групи вогневої підтримки, безупинно підтримуючи вогнем підрозділи (групу) прориву, виходить з оточення разом із ними.

Якщо техніка тилу і технічного забезпечення потрапить в оточення разом із взводом, вона з'єднується в одну колону і виходить з оточення, рухаючись слідом за підрозділами (групою), що здійснює прорив. Транспортні засоби надаються, насамперед, для евакуації поранених і хворих. Озброєння, бойова техніка й інша техніка (в тому числі пошкоджені), які не можуть бути евакуйовані з району оточення, знищуються лише за наказом командира взводу спеціально призначеними військовослужбовцями.

Підрозділи (група), які призначені для прикриття виходу з оточення, під час прориву утримують позиції, що займають, не допускаючи звуження фронту оточення. Відхід ці підрозділи (групи) починають тільки за наказом командира взводу, як правило, після прориву кільця оточення. Вихід із бою і відхід здійснюється аналогічно викладеному раніше.

Заслони (підрозділи, групи), що прикривають фланги, відходять останніми, після пропуску підрозділів (груп), що призначені для прикриття.

Після того, як кільце оточення прорвано, взвод усіма силами і засобами безупинно просувається вперед на з'єднання з підрозділом, що діє зовні.

Якщо противнику вдається внаслідок контратак закрити пролом і розділити бойовий порядок тих, хто виходить з оточення, підрозділи (група), що вийшли, повинні терміново повернути назад для атаки противника з тилу з метою прориву знову створеного кільця і забезпечення виходу тих, хто залишився.

Підрозділ, який діє зовні, пропускає через створений коридор підрозділ, який виходить з оточення, прикриваючи його відхід.

Управління підлеглими підрозділами при виході з оточення командир взводу здійснює з командно-спостережного пункту на бойовій машині піхоти, який слідує з підрозділом (групою), що прориває кільце оточення.

Усі підрозділи (групи), які знаходяться в оточенні і виходять з нього, завчасно забезпечуються радіоданими для зв'язку зі старшим командиром і підрозділом, що діє в районі, який призначений для виходу з оточення. Тим самим створюються умови встановлення зв'язку напряму безпосередньо з тими підрозділами (групами), які під час бою втратили зв'язок з командиром взводу.

До початку прориву зв'язок здійснюється дротовими і рухомими засобами. Всі розмови, що пов'язані з підготовкою до виходу з оточення, по технічним засобам забороняються.

З початком прориву вступає в дію радіозв'язок без обмежень і з цього моменту стає основним засобом зв'язку.

Використана література

оточення відхід взвод

1. Бойовий статут СВ, частини ІІ.ІІІ.К.: Варта, 2010.

2. Бойовий статут ВДВ, частини ІІ.ІІІ.М.: Військ. Вид., 1984.

3. Навчальний посібник НАОУ “Аеромобільні та повітрянодесантні війська. Досвід дій та перспективи розвитку ”: К. 2006

4. Настанова з повітрянодесантної служби НПДС-2006: К. 2006

5. Основи організації оборони повітряного десанту на місцевості, рекомендації з її інженерного забезпечення. М.: Військ. Вид., 1991.

6. Тактична підготовка парашутно-десантного відділення і взводу. М.: Військ. Вид., 1989.

7. Гредасов Ф. М. Підрозділи в розвідці. - М.: Військ. Вид.,1988.

8. Рекомендації підрозділам щодо дій на полі бою в сучасних умовах. - К.: Головне управління бойової підготовки КСВ ЗСУ, 2002.

9. Підручник сержанта ВДВ ч. І,ІІ М.: Військ. Вид., 1986.

10. Захист від зброї масового ураження. - М.: Військ. Вид., 1989.

11. Підготовка офіцерів запасу Сухопутних військ. - М.: Військ. Вид., 1991.

...