Травматичність досвіду, як умова розбудови і реалізації здатності до самоврядування військовослужбовців НГУ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Травматичність досвіду, як умова розбудови і реалізації здатності до самоврядування військовослужбовців НГУ

Актуальність проблеми дослідження зумовлена тим, що загальна здатність до самоврядування складає важливу умову ефективного виконання професійної діяльності в складних і нетипових умовах. В тому чи іншому вигляді вимоги щодо сформованих навичок цілепокладання, самоконтролю, самоуправління містяться в усіх у професіограмах і критеріях професійно- психологічного відбору персоналу сектору безпеки і оборони України. Розвинута загальна здатність до самоврядування та більш специфічна здатність до самоврядування у бойових умовах є важливим фактором ефективності діяльності військовослужбовця НГУ у бойових умовах. В результаті бойової психічної травматизації у правоохоронців спостерігаються розвиток стресових станів, виснаження психологічних ресурсів, прояви поведінкових розладів, що зумовлює необхідність визначення можливостей розвитку у військовослужбовців здатності до самоврядування в контексті пережитого ними бойового досвіду.

На матеріалі дослідження 420 військовослужбовців НГУ, виділено чотири групи: за наявністю досвіду виконання завдань в умовах бойових дій, за рівнем сформованості здатності до самоврядування. Визначено особливості травматичності бойового досвіду (оцінка несприятливості соціальних умов виконання службово-бойових завдань, оцінка загальних умов участі в бойових діях, оцінка пережитої загрози життю, внутрішні ресурси стійкості до травматизації, зовнішні ресурси стійкості до травматизації) у військовослужбовців з різними рівнями сформованості здатності до самоврядування. Показано особливості взаємозв'язків травматичності досвіду та здатності до самоврядування у військовослужбовців НГУ.

Ключові слова:самоврядування, самоуправління, самоконтроль, психологічні ресурси, військовослужбовці, персонал сектору безпеки і оборони, бойова психічна травматизація.

Slurdenko D.O.

TRAUMATIC EXPERIENCE AS A CONDITION FOR DEVELOPMENT OF SELF-GOVERNMENT CAPACITY OF NGU MILITARY PERSONNEL

The urgency of the research problem is due to the fact that the general ability to self-government is an important condition for effective performance of professional activities in complex and atypical conditions. In the different forms, the requirements for the formed skills of goal-setting, self-control, and self-management are contained in all professional profiles and criteria for professional and psychological selection of personnel in the security and defense sector of Ukraine. Developed general ability to self-government and more specific ability to self-government in combat is an important factor in the effectiveness of the NGU military staff in combat conditions. As a result of military personnel's combat mental trauma proceeds growth of stress, depletion of psychological resources, manifestations of behavioral disorders, which necessitates determining the possibility of developing the ability of servicemen to selfgovernment in the context of their combat experience. військовослужбовець самоврядування бойова дія

On the basis of the study of 420 servicemen of the NGU, four groups were identified: according to the experience of performing tasks in combat conditions, according to the level of formation of the ability to self-government. The peculiarities of traumatic combat experience (assessment of unfavorable social conditions for combat missions, assessment of general conditions of participation in hostilities, assessment of the threat to life, internal resources of resistance to trauma, external resources of resistance to trauma) of military personnel with different levels of selfgovernment capacity are shown. The peculiarities of the relationship between the traumatic experience and the ability to self-government of NGU personnel are shown.

It is concluded that the ability to self-government can be considered as a factor that significantly affects the assessment of NGU personnel's own combat experience. The system of formation of ability to self-government of the NGU personnel in combat conditions available is shown. It is noted that the existing types of training should be built not only as mastering a ready-made algorithm, automation of skills, but as problem-oriented learning, as the ability to build a new way to achieve the goal.

Key words: self-government, self-control, psychological resources, military personnel, personnel of the security and defense sector, combat mental trauma.

Постановка проблеми

Проведення на території України операції об'єднаних сил (ООС) зумовлює високу актуальність досліджень у галузі психологічного забезпечення правоохоронної діяльності, зокрема щодо психологічного супроводу службово-бойової діяльності, яка здійснюється військовослужбовцями Національної гвардії України.

В результаті бойової психічної травматизації у правоохоронців спостерігаються розвиток стресових станів, виснаження психологічних ресурсів, прояви поведінкових розладів. В цих умовах психологічне забезпечення правоохоронної діяльності значною мірою спрямовується на формування у військовослужбовців сприятливих станів (психологічної готовності, рішучості тощо) та профілактику виникнення і загострення негативних психічних станів, роботу з їх наслідками. В ході професійно-психологічної підготовки особового складу неабияка увага приділяється навчанню військовослужбовців управляти своїм станом, регулювати його у відповідності до зовнішніх умов службово- бойової діяльності. Саме тому проблема управління психічним станом військовослужбовців Національної гвардії України набуває особливої гостроти.

В складних, нетипових, небезпечних умовах службово-бойової діяльності військовослужбовців Національної гвардії України раніш засвоєні, звичні шаблони мислення, переживання та поведінки, що складають основу самоконтролю і саморегуляції, часто виявляються неефективними, викликають невдоволеність своїми вчинками та своєю особистістю як професіонала. Це актуалізує у них усвідомлення необхідності переходу до раціонального аналізу ситуацій службово-бойової діяльності, усвідомленої постановки цілей, цілеспрямованої зміни поведінки, тобто до самоврядування власною поведінкою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У наукових публікаціях психічне самоврядування розглядається як механізм самоорганізації поведінки, який ієрархічно включає саморегуляцію і самоконтроль, але не обмежується ними. На думку Г.С. Нікіфорова, саморегуляція і самоконтроль дозволяють приводити і утримувати психіку в стані, який дозволяє реалізовувати цілі життєдіяльності, а самоврядування включає і визначення та постановку цілей (Кирпенко, 2016; Сорока, 2018; Цільмак, 2020).

Досвід, який відрізняється від звичайного, є фактором, що визначає особливості розвитку самоврядування. Незвичні події актуалізують процеси самоврядування, їх переживання формують загальну здатність до самоврядування.

Специфіка досвіду визначає особливості здатності до самоврядування, відповідно, можна говорити про загальну та специфічні види здатності до самоврядування.

Загальна здатність до самоврядування складає важливу умову ефективного виконання професійної діяльності в складних і нетипових умовах (Приходько, 2018, 2021). В тому чи іншому вигляді вимоги щодо сформованих навичок цілепокладання, самоконтролю, самоуправління містяться в усіх у професіограмах і критеріях професійно-психологічного відбору персоналу сектору безпеки і оборони України (Барко, 2007; Цільмак, 2011; Колесніченко, 2020).

Одним із видів спеціальної здатності до самоврядування - є здатність до самоврядування у бойових умовах. Розвинута загальна здатність до самоврядування та більш специфічна здатність до самоврядування у бойових умовах є важливим фактором ефективності діяльності військовослужбовця НГУ у бойових умовах.

Формування специфічної здатності до самоврядування у бойових діях у військовослужбовців НГУ може йти декількома шляхами.

Один з них - стихійний - передбачає формування здатності до самоврядування у бойових діях на основі переносу наявного досвіду дій у нестандартній ситуації на ситуацію дій в бойових умовах, з коригуванням цього не цілком відповідного досвіду безпосередньо в ході виконання поставлених завдань у бойових умовах та з подальшим прийняттям (що передбачає здатність інтеріоризувати) власного (з врахуванням зроблених помилок) набутого досвіду участі в бойових діях. Цим шляхом шли вимушені були йти перші військовослужбовців НГУ за мобілізацією 2014 року. Нажаль, цей шлях формування здатності до самоврядування у бойових умовах, не завжди був ефективним. Так, значний відсоток цієї категорії військовослужбовців НГУ виявилися нездатними впоратися із ситуацією і, як наслідок, у них мали місце як прояви гострої реакції на бойові стрес-фактори, що робили неможливим виконання поставлених завдань; та формування у подальшому, як окремих ознак психічної травматизації, так і цілком сформованого симптомокомплексу ПТСР.

Більш продуктивна система формування здатності до самоврядування у бойових умовах передбачає більш контрольований процес інтеріоризації бойового досвіду:

- проходження оперативної підготовки, бойової підготовки до участі в бойових діях, спеціальної підготовки до виконання конкретних службово- бойових завдань;

- можливість отримання допомоги більш досвідчених товаришів по службі безпосередньо у ході виконання поставленого завдання при втраті власної здатності до доцільних дій, до опанування собою;

- допомога у прийнятті набутого досвіду (при необхідності психологічну допомогу у формі дебрифінгу тощо);

- у подальшому вироблення більш свідомого ставлення до професійної підготовки взагалі та до виконання конкретних бойових завдань зокрема (як здатність визначати пріоритети при отриманні нових знань і формуванні нових навичок);

- можливість ділитися досвідом з новобранцями (як додатковий спосіб усвідомлення його цінності, цінності набутої здатності до самоврядування у бойових умовах).

На сьогодні усі військовослужбовці НГУ проходять спеціальну підготовку до участі в бойових умовах на основі українського та закордонного досвіду.

Наявна загальна здатність до самоврядування та сформована у військовослужбовців НГУ здатність до самоврядування у бойових умовах можуть впливати на те, які очікування є у військовослужбовців НГУ щодо необхідності виконувати поставлені завдання в бойових умовах, як безпосередньо сприймаються ці умови, як вони оцінюються (у тому числі і постфактум), як оцінюється їх загроза, травматичність (у тому числі потенційна та реально пережита).

Мета статті - визначити особливості травматичності досвіду військовослужбовців НГУ в контексті здатності до самоврядування.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

В дослідженні взяли участь 420 військовослужбовців НГУ, які проходять службу у військових частинах Південного, Північного, Східного, Західного та Центрального ОТО. У вибірці представлено офіцери та військовослужбовці військової служби за контрактом - від рядового до підполковника. Співвідношення офіцерів та військовослужбовців військової служби за контрактом - близько 10% та 90%. Вік учасників дослідження від 21 до 45 років. Військовослужбовців строкової служби, які відповідно до діючого законодавства не виконують завдання у зоні бойових дій, було вилучено із аналізу. Крім того, кількість військовослужбовців строкової служби у підрозділах НГУ є незначною.

Припускаючи, що під час участі у бойових діях актуалізуються процеси самоврядування, і, відповідно, бойовий досвід істотно впливає на формування особливостей самоврядування, вибірку військовослужбовців НГУ було розділено на дві групи дослідження за показником наявності офіційного статусу «учасника бойових дій»:

1 група - військовослужбовці, які не мають офіційного статусу учасника бойових дій - 206 осіб;

2 група - військовослужбовці, які мають офіційний статус учасника бойових дій, - 214 осіб.

Зазначимо, що серед офіцерів лише трохи більше ніж 1% тих, хто не має статусу учасника бойових дій. Це переважно лейтенанти, які щойно закінчили вищій військовий навчальний заклад. Так, за роки, які тривають бойові дії на території України, практично усі офіцери набули бойового досвіду. Серед військовослужбовців військової служби за контрактом обидві категорії (ті хто мають і не мають статус учасника бойових дій) представлені практично рівно.

Попередній статистичний аналіз показав, що показники в групах не є однорідними. Проведений кластерний аналіз за загальними показниками («Загальний показник травматичності бойового досвіду», «Загальний показник здатності до самоврядування», «Інтегральний показник самоставлення», усі шкали методики Р.Б. Кеттела, «Загальна активність», усі шкали методики СОРЕ, «Загальний показник життєстійкості», «Інтегральний показник психологічної безпеки особистості», «Загальний показник стійкості до бойової психічної травматизації») дозволив виділити у кожній групі по дві відносно рівні (під)групи. Одна з яких має високі показники за шкалами, що описують загальну здатність та ефективність самоврядування і умовно може бути позначеною, як (під)група зі сформованою здатністю до самоврядування, а інша - значно нижчі - підгрупа із недостатньо сформованою здатністю до самоврядування.

Так, у першій групі було виділено підгрупу 1.1, до якої увійшло 84 військовослужбовця; з них майже 90% належать до рядового та сержантського складу і лише 11,90% - старшини та прапорщики. До цієї групи не увійшло ні одного офіцера. За загальними показниками, використаними в кластерному аналізі, у цій групі здатність до самоврядування є недостатньо-сформованою.

До підгрупи 1.2 увійшло 122 військовослужбовця НГУ; з них 5,74% - офіцери; 20,49 % - старшини та прапорщики; 73,77% - рядовий та сержантський склад. Підгрупа 1.2 - має сформовану здатність до самоврядування.

До підгрупи 2.1 віднесено 110 осіб: 3,64% - офіцери; 18,18% - старшини та прапорщики; 78,18% - рядовий та сержантський склад. За показниками кластерного аналізу - у цій групі недостатньо сформована здатність до самоврядування.

У підгрупу 2.2 увійшло 104 особи; з них 20,19% - офіцери; 22,12% - старшини та прапорщики; 57,69% - рядовий та сержантський склад. Ця група має високі показники здатності до самоврядування і його ефективності.

В таблиці 1 наведено данні щодо особливостей оцінки травматичності власного досвіду участі в бойових діях у військовослужбовців НГУ.

Таблиця 1

Показники травматичності бойового досвіду у військовослужбовців НГУ (в у.о.)

За даними табл. 1 видно, що виділені групи суттєво відрізняються в оцінці травматичності свого досвіду.

Так, найменша травматичність досвіду відзначається у військовослужбовців НГУ підгруп 1.2 (-15,47±10,29) та 2.2 (-19,92±5,05). За цими показниками ці групи на статистично значимому рівні відрізняються від двох інших. У групи 1.1 цей показник знаходиться на рівні - 11,08±7,17; у групи 2.1 --11,93±6,53. Проте, попри певну подібність загальних показників, виділені підгрупи мають різну структуру цього досвіду.

Так,порівнюючиструктуру травматичного досвіду у

військовослужбовців НГУ з меншим загальним показником - груп 1.2 та 2.2 - зазначимо, що перші мають найнижчу серед усіх порівнювальних груп інтенсивність травмуючих подій (показники за першими трьома шкалами). У той час, як у представників групи 2.1 вона істотно вища. Проте, у останніх ця інтенсивність нівельована за рахунок значно вищої оцінки власних «Внутрішніх ресурсів» (3,69±0,91) і «Зовнішніх ресурсів» (3,93±0,95), в тому числі і ресурсів професійної підготовки і підтримки значущих близьких, які в цій групі є найвищими.

Те саме можна сказати і при порівнянні підгруп 1.1 та 2.1.

Військовослужбовці групи 1.1 на відміну від групи 1.2, військовослужбовці НГУ якої також не мають статусу учасника бойових дій, мають значно менші оцінки власних «Зовнішніх ресурсів» (своєї здатності розраховувати на зовнішню підтримку) (2,27±1,67) і більш негативно, ніж останні, оцінюють ставлення навколишніх до військовослужбовців НГУ під час виконання своїх професійних функцій («Несприятливі соціальні умови виконання СБЗ» - 1,29±1,04). Можна припустити пов'язаність цих показників в групі 1.1: інтенсивні негативні переживання щодо ставлення оточуючих людей до військовослужбовців НГУ, знижують здатність довіряти оточенню, роблять обмеженим їх доступ до зовнішнього ресурсу подолання травматичності подій; проте, можливим є і зворотним варіант, коли зрада близьких людей змушує військовослужбовця НГУ підозріло ставитися до соціального оточення під час виконання поставлених завдань. Зазначимо, що свій внутрішній ресурс військовослужбовці цієї групи оцінюють практично так само (2,14±1,40), як і військовослужбовці підгрупи 1.2 (2,14±1,72).

Порівнюючи структуру травматичного досвіду у військовослужбовців НГУ груп 2.1 та 2.2 слід зазначити, що вони відрізняються, як за показниками ресурсів, які значно вищі у групи 2.2, так і за показниками інтенсивності негативних подій за усіма трьома шкалами, що їх описують, які вищи у групи 2.1. Можна припустити, що існує взаємовплив між ресурсами і оцінкою інтенсивності травматичних подій. Так, чим вище особа оцінює свої ресурси, тим нижче вона оцінює інтенсивність травматичних подій. Проте, можливим є варіант, коли інтенсивні травматичні події знижують оцінку власних зовнішніх і внутрішніх ресурсів.

Отримані за таблицею 1 данні можемо підсумувати наступним чином:

- військовослужбовці - учасники бойових дій НГУ, на відміну від військовослужбовців, які не мають досвіду участі у бойових діях, більш високо оцінюють свої ресурси подолання травматичності подій, зокрема внутрішній ресурс, який пов'язаний із наявною професійною підготовкою;

- висока оцінка наявних ресурсів не лише здатна до певного нівелювання негативу всього спектру інтенсивності травматичних подій (від загального негативного ставлення соціального оточення в зоні соціального конфлікту до високої вітальності подій, свідком яких став військовослужбовець), а й до зниження самої оцінки інтенсивності цих подій;

- переживання інтенсивних негативних подій може знижувати оцінку внутрішніх і зовнішніх ресурсів подолання травматичності ситуації;

- нездатність довіряти своєму оточенню знижує доступ до зовнішнього ресурсу подолання травматичності ситуації.

Розглянемо взаємозв'язки оцінок травматичності досвіду з загальним показником самоврядування у військовослужбовців НГУ виділених груп (табл. 2).

Таблиця 2

Показники взаємокореляцій «Загального показника здатності до
самоврядування» зі шкалами «Методики оцінки травматичності бойового досвіду» у виділених групах військовослужбовців НГУ

Примітки: p<0,1; *p<0,05; **p<0,01

По-перше зазначимо, наявність слабких кореляційних взаємозв'язків між різними складовими травматичності досвіду та здатності до самоврядування. Така слабкість зв'язків може бути ознакою відсутності сталості, однозначності процесів взаємовпливів, можливості їх змін, перебудов.

Аналізуючи конкретні показники, зазначимо, що у військовослужбовців групи 1.1 «Загальні умови участі в бойових діях, що стають джерелом травматизації» та «Суттєвість загрози життю під час участі в бойових діях» найбільш негативно позначаються на загальному показнику здатності до самоврядування (r=-0,27, р<0,05 для обох шкал). Так, «Загальні умови участі в бойових діях, що стають джерелом травматизації» негативно позначаються на таких процесах самоврядування, як «Прогнозування» (r=-0,20, р<0,1), «Цілепокладання» (r=- 0,21, р<0,1), «Критерій оцінки якості» (r=-0,32, р<0,01), «Приймання рішення» (r=-0,23, р<0,05), «Корекції» (r=-0,32, р<0,01). «Суттєвість загрози життю під час участі в бойових діях» негативно позначаються на «Цілепокладання» (r=-0,20, р<0,1), «Критерії оцінки якості» (r=-0,33, р<0,01) та «Прийманні рішення» (r=-0,30, р<0,01). Слід вказати, що на статистично значимому рівні «Критерій оцінки якості» також негативно пов'язаний із «Несприятливими соціальними умовами виконання СБЗ» (r=-0,26, р<0,05). Такі данні дозволяють припустити, що саме нездатність здійснювати оцінювання умов (від соціальних до вітальних) знижують здатність до самоврядування військовослужбовців підгрупи 1.1.

Серед іншого слід зазначити, що хоча у військовослужбовців НГУ групи 1.1 наявні ресурси не чинять статистично значимого впливу на показники «Загальної здатності до самоврядування», проте «Зовнішній ресурс» позитивно впливає на «Прогнозування» (r=0,33, р<0,01). Хоча у цілому травматичність бойового досвіду негативно позначається на цьому процесі самоврядування (r=- 0,30, р<0,01). Можна припустити, що не маючи власного досвіду для оцінки ситуації, військовослужбовці НГУ групи 1.1 позбавляються невизначеності, використовуючи «думку» своєї референтної групи, проте, не довіряючи людям, вони завжди готуються до негативного сценарію розвитку подій.

Дещо інша картина у групи 1.2. Так, в цій групі «Загальний показник здатності до самоврядування» на статистично значимому рівні пов'язаний саме із «Зовнішнім ресурсом», а не негативними обставинами, в яких перебуває військовослужбовець (r=0,19, р<0,05). Крім того, в цій групі показники внутрішнього та зовнішнього ресурсів на статистично значимому рівні корелюють із такими процесами самоврядування, як «Планування» (r=0,19, р<0,05 та r=0,24, р<0,01 відповідно) та «Корекція» (r=0,23, р<0,01 та r=0,32, р<0,01відповідно). Встановлено також значущий позитивний кореляційний зв'язок між «Зовнішнім ресурсом» і шкалою «Цілепокладання» (r=0,20, р<0,05). Таким чином, потенційно рівень професійної соціалізації (приналежність до групи, професійна підготовка) потенційно дозволяють представникам цієї групи будувати та змінювати план досягнення цілей, але страх за своє життя «паралізує» розгортання процесу самоврядування, про що свідчить негативний зв'язок між шкалами «Суттєвість загрози життю під час участі в бойових діях» та «Аналіз протиріч» (з чого ініціюється процес самоврядування) (r=-0,20, р<0,05) та негативні зв'язки між «Загальним показником травматичності бойового досвіду» та шкалами «Цілепокладання» (r=-0,22, р<0,05), «Планування» (r=-0,25, р<0,01), «Корекція» (r=-0,32, р<0,01). Це єдина група, в якій «Загальний показник травматичності бойового досвіду» на статистично значимому рівні негативно позначається на «Загальній здатності до самоврядування» (r=-0,19, р<0,05).

У військовослужбовців НГУ групи 2.1 «Загальна здатність до самоврядування» негативно пов'язана із усіма видами травматичних подій - «Несприятливі соціальні умови виконання СБЗ» (r=-0,22, р<0,05), «Загальні умови участі в бойових діях, що стають джерелом травматизації» (r=-0,16, р<0,1), «Суттєвість загрози життю під час участі в бойових діях» (r=-0,16, р<0,1). Ці події негативно позначаються на таких процесах, як «Аналіз протиріч», «Цілепокладання», «Прийняття рішення». У цій групі немає ні одного статистично значимого зв'язку між показниками ресурсів та процесів самоврядування.

Військовослужбовці НГУ групи 2.2 єдині у кого переживання безпосередньої загрози життю (показники за шкалою «Суттєвість загрози життю під час участі в бойових діях») має мобілізуючу дію на процеси самоврядування. Про що свідчать позитивні зв'язки зі шкалами «Прогнозування» (r=0,18, р<0,1), «Приймання рішення» (r=0,29, р<0,01) та загальним показником за методикою «Здатність до самоврядування» (r=0,16, р<0,1). В цій групі професійна підготовка стає підґрунтям для побудови плану дій, про що свідчить взаємозв'язок між шкала ми «Внутрішні ресурси» та «Планування» (r=0,20, р<0,05). А здатність дослухатися до порад товаришів дозволяє внести необхідні корективи до цього плану, наважитися на дії (взаємозв'язок між «Зовнішніми ресурсами» з «Корекцією» (r=0,24, р<0,05) та «Прийняттям рішень» (r=0,19, р<0,1)). Довіра товаришам додає військовослужбовцям групи 2.2 впевненості, дозволяє інтеріоризовувати їх досвід.

Данні представлені у таблиці 2 дозволяють говорити про наступне.

1. Взаємозв'язки травматичності досвіду та здатності до самоврядування мають невисоку сталість - взаємовпливи між ними можуть змінювати свій напрямок і силу. Так, участь у бойових діях дозволяє військовослужбовцям НГУ більше довіряти (більш високо оцінювати) своїй професійній підготовці; наявність (доступність) внутрішніх і зовнішніх ресурсів стійкості до травматизації дозволяє військовослужбовцям НГУ зменшувати негативізм сприйняття несприятливості умов виконання службово-бойових завдань. Проте, збільшення інтенсивності негативних подій може знижувати оцінку наявних внутрішніх і зовнішніх ресурсів подолання травматичності ситуації (розчаровуватися в них, вважати їх недостатніми).

2. Описуючи найбільш поширені варіанти цих взаємовпливів у тих хто має і не має досвіду дій у бойових умовах, зазначимо наступне:

- військовослужбовці НГУ групи 1.1, які не мають власного досвіду дій в бойових умовах, не вміють оцінювати їх вплив на свою здатність зберігати доцільність дій, інтеріоризуючи негативні очікування своєї референтної групи, керуються негативним прогнозом розвитку подій при виникненні необхідності діяти в бойових умовах;

- досить позитивна оцінка власної професійної підготовки та ресурсу приналежності до своєї референтної групи потенційно дозволяють військовослужбовцям НГУ групи 1.2 здійснювати планування та вносити необхідну корекцію у попередній план виконання поставленого завдання у бойових умовах, проте їм заважають неопановані вітальні страхи;

- хоча військовослужбовці НГУ групи 2.1 і розуміють, що завдяки своєму досвіду участі в бойових діях вони за своїм рівнем професійної підготовки значно відрізняються від військовослужбовців НГУ, які такого досвіду не мають, проте пережита інтенсивність бойових стрес-факторів «зневірила» їх у власній здатності протистояти їм, позбавила «доступу» до наявних внутрішніх і зовнішніх ресурсів стійкості до дії бойового стресу. Тому виконання завдання у бойових умовах сприймається ними, як таке, що переважно залежить від обставин, що склалися;

- участь у бойових діях дозволила військовослужбовцям НГУ групи 2.2 впевнитися в своїй професійній підготовці, в своєму близькому оточенні, що дозволило їм у цілому знизити стресовість у ставленні до бойових умов, а загрозу для життя сприймати, як «мобілізуючий чинник» для розгортання процесу самоврядування.

Висновки

Рівень сформованості загальної здатності до самоврядування, перевірка його на практиці впливають на актуальні, проактивні і ретроактивні оцінки травматичності бойових умов, в яких військовослужбовці НГУ виконують поставлені завдання:

- військовослужбовці НГУ, у яких недостатньо сформована здатність до самоврядування, відсутній досвід дій в бойових умовах, керуються негативним прогнозом розвитку подій при виникненні необхідності діяти в бойових умовах;

- досить позитивна оцінка власної професійної підготовки та ресурсу приналежності до своєї референтної групи потенційно дозволяють військовослужбовцям НГУ, у яких здатність до самоврядування сформована на достатньому рівні, здійснювати планування та вносити необхідну корекцію у попередній план виконання поставленого завдання у бойових умовах, проте, їм заважають неопановані вітальні страхи;

- хоча військовослужбовці НГУ з досвідом участі у бойових діях, у яких здатність до самоврядування сформована недостатньо, і позиціонують себе, як таких, що завдяки своєму досвіду участі в бойових діях значно відрізняються від військовослужбовців НГУ, які такого досвіду не мають, проте пережита інтенсивність бойових стрес-факторів «зневірила» їх у власній здатності протистояти стресовості ситуації, позбавила «доступу» до наявних внутрішніх і зовнішніх ресурсів стійкості до дії бойового стресу. Виконання завдання у бойових умовах сприймається ними, як таке, що переважно залежить від обставин, що склалися. Хоча вони не схильні ухилятися від відряджень до зони бойових дій, проте, суб'єктивно вони більш висока оцінюють травматичність бойових умов;

- участь у бойових діях дозволила військовослужбовцям НГУ з достатнім рівнем сформованості здатності до самоврядування впевнитися в своїй професійній підготовці, в своєму близькому оточенні, що дозволило їм у цілому знизити стресовість у ставленні до бойових умов, а загрозу для життя сприймати, як «мобілізуючий чинник» для розгортання процесу самоврядування. У цій групі професійна підготовка стає підґрунтям для побудови плану дій, а довіра товаришам по службі додає рішучості, дозволяє переймати їх досвід.

Таким чином, існуючі види підготовки мають будуватися не лише як засвоєння готового алгоритму, автоматизація навичок, що безумовно важливо, але не є фактором розвитку самоврядування, вони мають будуватися, як проблемно-орієнтоване навчання, як здатність вибудовувати новий шлях досягнення цілі.

Наявність небойових втрат, випадки розвитку симптоматики ПТСР, інших негативних станів та інше доводять, що існуюча система професійної психологічної підготовки хоча і значно змінилася на краще за роки участі НГУ в ООС на Сході країни, проте має продовжуватися її вдосконалення. Одним із напрямком такого вдосконалення є виділення типів самоврядування, їх ефективності, виділення факторів, що визначають їх формування.

Література

1. Барко В. І., Ірхін Ю. Б., Нещерет Т. В., Шаповалов О. В. Професіографічний опис основних видів діяльності в органах внутрішніх справ України : практ. посіб. Київ : Київ. нац. ун-т внутр. справ ; Друкарня МВС, 2007. 100 с.

2. Кирпенко Т. М. Вплив вольових процесів на регуляцію поведінки в екстремальних умовах життєдіяльності. Актуальні проблеми психології. Том 7. Екологічна психологія. 2016. Т. 41. С. 151-158.

3. Приходько І.І. Система профілактики та контролю бойового стресу у військовослужбовців. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України: електрон. наук. фах. вид. Серія : психологія. 2018. Вип. 1. URL : http ://books. ndcnangu. co.ua/statti_NDL_3/Vnadpn_2018_1_13 .pdf

4. Приходько І. І., Юр'єва Н. В., Лиман А. А. Професіографічний опис діяльності військовослужбовців за контрактом Національної гвардії України управлінського складу. Честь і закон. 2021. № 1 (76). С. 115-124.

5. Сорока А. В. Психологічні особливості здатності до довільного самоврядування девіантної особистості. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія Психологія. 2017. № 61. С. 75-79. URL: https://periodicals.karazin.ua/psychology/article/view/8221

6. Цільмак О. М. Професіогенез компетентності фахівців кримінальної міліції: теорія та практика : монографія. Одеса : Одес. держ. ун-т внутр. справ, 2011. 432 с.

7. Цільмак О. М. Психологічні основи особистісного самоврядування. Правове життя сучасної України : у 3 т. : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 15 трав. 2020 р.) / відп. ред. М. Р. Аракелян. Одеса : Гельветика, 2020. Т. 1. С. 267-269.

8. Швалб Ю. М. Возвращение к забытой теме: проблема воли в психологии. Актуальні проблеми психології. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. Том VII. Екологічна психологія. Вип. 37. С. 186-199.

9. Kolesnichenko O., Larionov S. Professional-personal potential of the head Ministry of internal affairs of Ukraine / Psychological resources of the individual under the conditions of modern challenges : Monograph. Opole, 2020. С. 183-189.

10. Prykhodko I., Lyman A., Matsehora Y., Yurieva N., Balabanova L., Hunbin K., Radvansky I., Morkvin D. The Psychological Readiness Model of Military Personnel to Take Risks during a Combat Deployment. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience. 2021. №12(3). Р. 64-78.

Referenses

1. Barko V. I., Irkhin Yu. B., Neshcheret T. V., Shapovalov O. V. (2007).

Profesiohrafichnyi opys osnovnykh vydiv diialnosti v orhanakh vnutrishnikh sprav Ukrainy : prakt. posib. [Professional description of the main activities in the internal affairs of Ukraine: a practical guide]. Kyiv: National University of Internal Affairs [in Ukrainian].

2. Kyrpenko T. M. (2016). Vplyv volovykh protsesiv na rehuliatsiiu povedinky v ekstremalnykh umovakh zhyttiediialnosti [Influence of Volitional processes on rehuliatsiyu behavior in extreme conditions of life]. Aktualni problemy psykholohii - Current problems of psychology, 41, 151-158 [in Ukrainian].

3. Prykhodko I. I. (2018). Systemaprofilaktyky ta kontroliu boiovoho stresu u viiskovosluzhbovtsiv [The system of prevention and control of combat stress in the military]. Visnyk Natsionalnoi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy: elektrone naukove fakhove vydannia. Seriia : psykholohiia - Bulletin of the National Academy of the State Border Guard Service of Ukraine: electronic scientific professional journal. Series: psychology, 1 [in Ukrainian].

4. Prykhodko I. I., Yurieva N. V., Lyman A. A. (2021). Profesiohrafichnyi opys diialnosti viiskovosluzhbovtsiv za kontraktom Natsionalnoi hvardii Ukrainy upravlinskoho skladu [Professional description of the activities of the military under the contract of the National Guard of Ukraine management personnel]. Chest i zakon - Honor and law, 1(76), 115-124 [in Ukrainian].

5. Soroka A. V. (2017). Psykholohichni osoblyvosti zdatnosti do dovilnoho samovriaduvannia deviantnoi osobystosti [Psychological features of the ability to arbitrary self-government of a deviant personality]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia Psykholohiia - Bulletin of V.N. Karazin Kharkiv National University. Psychology series, 61, 75-79 [in Ukrainian].

6. Tsilmak O. M. (2011). Profesiohenez kompetentnosti fakhivtsiv kryminalnoi militsii: teoriia ta praktyka : monohrafiia [Professiogenesis of competence of criminal police specialists: theory and practice: monograph]. Odessa: Odessa State University of Internal Affairs [in Ukrainian].

7. Tsilmak O. M. (2020). Psykholohichni osnovy osobystisnoho samovriaduvannia [Psychological foundations of personal self-government]. Pravove zhyttia suchasnoi Ukrainy : u 3 t. : materialy Mizhnar. nauk.-prakt. konf. - Legal life of modern Ukraine: in 3 volumes: materials International scientific-practical conf. , 1, 267-269 [in Ukrainian].

8. Shvalb Yu. M. (2014). Vozvrashhenie k zabytoj teme: problema voli v psihologii [Return to the forgotten topic: the problem of will in psychology]. Aktualni problemy psykholohii - Current problems ofpsychology, 37, 186-199 [in Ukrainian].

9. Kolesnichenko O., Larionov S. (2020). Professional-personal potential of the head Ministry of internal affairs of Ukraine / Psychological resources of the individual under the conditions of modern challenges : Monograph. Opole, 183-189.

10. Prykhodko I., Lyman A., Matsehora Y., Yurieva N., Balabanova L., Hunbin K., Radvansky I., Morkvin D. (2021). The Psychological Readiness Model of

Military Personnel to Take Risks during a Combat Deployment. BRAIN. Broad Research in Artificial Intelligence and Neuroscience, 12(3), 64-78.

Размещено на Allbest.ru