Військова безпека: аналіз стану трансформації системи управління

- готовність держави для захисту населення від наслідків застосування звичайних озброєнь та зброї масового ураження.

Зі зміною Військової доктрини України, положення що становлять її змістовну частину, можуть зазнати певних змін, але ці основні характеристики залишаться актуальними для поточного стану та захисту України від військових загроз.

Військова безпека України є однією з основних вимог для реалізації права українського народу на самовизначення, збереження держави Україна та її сталого розвитку на основі найвищих цінностей демократії, верховенства права, свободи, гідності, безпеки та процвітання громадян усіх національностей.

Захист суверенітету та територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього українського народу. Реалізація цієї норми є Конституція України в умовах екзистенційної військової загрози національній безпеці, зростаючого дефіциту коштів та дисбалансу військових потенціалів України та Російської Федерації потребує розробки нової стратегії військової безпеки на основі про всебічний захист України.

Основною метою Стратегії воєнної безпеки України (далі - Стратегія) є завчасна підготовка та повне забезпечення всебічної оборони України на основі стримування, стабільності та співпраці з метою забезпечення військової безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України. Інтеграція України в євроатлантичний простір безпеки та набуття членства в НАТО забезпечують активну участь у міжнародних операціях з миру та безпеки.

Стриманість у контексті всебічної оборони України передбачає готовність українських оборонних сил, народного господарства, населення та всієї держави до відсічі збройної агресії проти України, підвищення можливостей системи протиповітряної оборони, створення комплексної територіальної оборони, вживати превентивних заходів щодо відсічі військовим загрозам, досягнення та сприяння здатності завдати противнику неприпустимих політичних, економічних, військових та інших втрат, перед обличчям яких він буде змушений відмовитися від ескалації або припинити збройну агресію проти України.

Оборона України шляхом проведення спільних операцій сил оборони поєднується з територіальною обороною, організовується опір на тимчасово захоплених ворогом територіях. Основу сил територіальної оборони складають підрозділи Збройних Сил, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, підрозділи Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та відповідні правоохоронні органи. Під час реалізації оборонних заходів органами управління та силами єдиної державної системи цивільного захисту забезпечується ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, викликаних в результаті застосування зброї, та захист населення і територій від наслідків ведення воєнних дій.

Стабільність інтегрованої оборони України досягається завдяки здатності системи управління, сил оборони, економіки, інфраструктури та суспільства швидко відновлюватися та пристосовуватися до змін умов безпеки та довготривалих протистоянь, відбиваючи збройні війська та стримуючи агресію.

Взаємодія у процесі всебічного захисту України потребує узгодження із заходами, що вживаються в країні для підготовки до збройної оборони та оборони у разі збройної агресії чи конфлікту проти України в період відновлення після закінчення бойових дій для підтримки України Європейським Союзом.

Правовою основою всебічного захисту України є Конституція України та інші закони України, міжнародні договори, обов'язковість яких затверджена Верховною Радою України.

Комплексна оборона України також відповідає суверенному невід'ємному праву кожної держави на самооборону від агресії, закріпленому в Статуті ООН.

Важливо зазначити, що перелік загроз, визначений українським проектом Стратегії національної безпеки практично співпадає з переліком загроз для Європи: поширення зброї масового ураження, міжнародний тероризм, транснаціональна організована злочинність, нелегальна міграція, піратство, ескалація міждержавних і громадянських конфліктів. Очевидно, що близькість підходів між Україною та ЄС щодо ідентифікації стратегічних інтересів та сприйняття загроз створює сприятливе середовище для розвитку взаємовигідного співробітництва.

Прагнення України до вступу в ЄС створює додатковий стимул для цього, зокрема, з питань протидії поширенню зброї масового ураження або врегулюванню регіональних конфліктів.

Трансграничним середовищем боротьби став кіберпростір, правила гри в якому не регламентовані ні вітчизняним законодавством, ні міжнародним правом. Однією з причин недосягнення успіхів у зазначеному протистоянні є відсутність в Україні сформульованого на концептуальному рівні правового підґрунтя для захисту інформаційної сфери, необхідність приведення законодавства в цій сфері до стандартів країн ЄС та НАТО.

Складність створення системи стратегічних комунікацій Збройних Сил України обумовлена багатогранністю проявів інформації та інформаційних процесів. Це пов'язано зі змінами в галузі інформаційних технологій та зростанням ролі інформації в сферах, які віднесені до компетенції Міністерства оборони України.

Належне виконання функцій і завдань Міністерством оборони України та Збройними Силами України, як основними суб'єктами забезпечення обороноздатності держави, котрі визначені законодавством, без досягнення необхідного стану інформаційної безпеки у воєнній сфері є неможливим. Зазначене питання на сьогодні є вкрай актуальним, адже лише в стані інформаційної безпеки, коли доступні та захищені необхідні інформаційні ресурси, можуть бути реалізовані процеси управління за кожним із визначених завдань, які здійснюються виключно інформаційними методами. Створити такі інформаційні можливості шляхом використання тільки власних ресурсів Міністерство оборони та Збройні Сили України принципово не в змозі.

На глобальному рівні основними аспектами військової безпеки є руйнування системи міжнародної безпеки, створеної після Другої світової війни, що збільшує невизначеність та непередбачуваність середовища безпеки, яке характеризується:

- посиленням боротьби за ресурси та міжнародну конкуренцію за рахунок використання політико-дипломатичних, економічних, інформаційних, військових та гібридних інструментів, включаючи інструменти економічного впливу, приватні військові компанії, незаконні формування;

- загострення конфліктів через етнічні, релігійні, міграційні, економічні та інші фактори;

- конкуренція між державами в галузі космічних, квантових, інформаційних, кібернетичних, гіперзвукових, біологічних, нано та інших технологій, розробка систем озброєнь на їх основі з використанням нових фізичних принципів, робототехніки та нових матеріалів, мілітаризація навколоземного космосу;

- небезпека надзвичайних ситуацій, особливо епідемій;

- поширення міжнародного тероризму та злочинності.

Ці та інші чинники змінюють природу і характер військових конфліктів і можуть призвести до залучення України, до війни між державами, особливо тими, які мають ядерну зброю.

Агресивна зовнішня та військова політика Російської Федерації загрожує не лише національній безпеці України , а й знищенню національної ідентичності взагалі. Перебувають в загрозі вторгнення держави Балтійського та Чорноморського регіонів, в першу чергу та Європейський Союз в цілому.

Отже Україна знаходиться на 10 місяці повномасштабної війни з Російською Федерацією при цьому є велика загроза тому, що цей збройний конфлікт може перерости в мирову війну.

На національному рівні Російська Федерація залишається агресором проти України, розгорнувши повномасштабну війну та окупувавши територію Автономної Республіки Крим та місто Севастополь, території Донецької та Луганської областей у 2014 році, та низьку територій у 2022 році, проводячи військові дії, політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібернетичні та інші засоби, що загрожують незалежності, державному суверенітету та територіальній цілісності України.

Розв'язана Російською Федерацією війна, яку можна спострегітаги як комбінації різних дій з використанням регулярних військ (сил), незаконних збройних формувань та терористичні організації, пропагандам, саботажу, терору, навмисного заподіяння шкоди громадянам, юридичним особам та державним об'єктам в Україні.

Метою цих заходів є порушення територіальної цілісності, дестабілізація соціально-політичної ситуації, уповільнення соціально-економічного розвитку європейської та євроатлантичної інтеграції, відновлення її впливу в Україні, зміна її територіальної структури, зокрема, за рахунок широкого використання військової сили проти України.

Компоненти військової безпеки різняться залежно від мирного часу чи періодів військової загрози чи війни. Серед таких складових у мирний час слід зазначити: прогнозування та оцінку загроз воєнній безпеці України; прискорення реформування Збройних Сил України; охорона державного кордону, державного повітряного та водного просторів у територіальному морі України, її суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі; боротьба з організованими злочинними угрупованнями, у тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України; виконання міжнародних договорів України у військовій сфері; розвиток військової науки, формування науково-технічної та технологічної бази для створення високоефективних засобів збройної боротьби; матеріально-технічне оснащення Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення на рівні, що відповідає викликам та створює необхідні умови для усунення військових загроз; впровадження системи демократичного цивільного контролю над Збройними Силами, іншими військовими формуваннями, сформованими відповідно до закону, правоохоронними органами спеціального призначення; забезпечення соціально-правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, військово-патріотичне виховання громадян України, підготовка молоді до військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Тому військова небезпека як фундаментальне поняття військової науки має виступати базовим елементом у розробці концептуальних положень військової доктрини, основних питань військово-організаційного розвитку. Можна стверджувати, що військова небезпека не зникне доти, доки існують конфронтаційні інтереси держав, зберігається боєздатний стан збройних сил, у якому вони здатні вести військові (бойові) дії. У методологічному аспекті рівень військових залежить від багатьох обставин, зокрема: характеру суперечностей, що існують між державами чи іншими суб'єктами політики чи мають матеріальну базу для ведення збройної боротьби; ставлення керівництва до застосування військового насильства як засобу вирішення політичних та інших протиріч [5-6; 8].

Виходячи з цього, можна стверджувати, що військова небезпека існує завжди, але її рівень визначається, по-перше, наявністю інтересів потенційного агресора в будь-якій країні - об'єкті агресії, для досягнення якого може бути використана військова сила, по-друге, склад і стан збройних сил, здатних вести наступальні дії, а також наявність інфраструктури для забезпечення їх ефективного використання; по-третє, впевненість військово-політичного керівництва агресора в доцільності насильства як засобу досягнення політичної мети [2; 5-6; 8].

Перший рівень ідеальний - це повний захист кордонів, території, населення, об'єктів від зброї знищення будь-якої держави чи коаліції держав. Ідеальний рівень військової безпеки можна розглядати лише в теоретичному варіанті, а також матеріальні та людські ресурси, використані для його практичної реалізації. Це твердження дає змогу сформулювати припущення, що однією зі складових військової безпеки держави будуть можливості матеріальних і людських ресурсів, залучених до забезпечення військової безпеки держави. Розуміння цього рівня сформує таку складову військової безпеки держави, як збиток від реалізації умов за такими характеристиками: загострення внутрішньополітичної ситуації в країні; зміни політичного курсу держави; зміна геополітич- ної ситуації. Для визначення можливого допустимого збитку необхідно розрахувати оборонний потенціал держави не ставлять під загрозу існування нації та держави. Аналіз даного рівня показав, що кількісний показник військового потенціалу, який визначається і буде своєрідною складовою військової безпеки держави. Безсумнівно, що для визначення рівня військової небезпеки доцільно, насамперед, враховувати військову могутність країн, з якими не вирішено суперечності будь-якого характеру. Тому необхідно враховувати склад угруповань збройних сил держав - носіїв військової небезпеки, розміщення угруповань військ та можливість їх впливу на об'єкти країни.

Збалансованість інтересів сторін означає [5], що їхні взаємні інтереси врегульовані на взаємо- узгоджених або взаємовигідних умовах і жодна зі сторін не прагне односторонньої переваги, сторони не мають претензій одна до одної. Будь- які проблеми, які виникнуть між ними, будуть вирішуватися шляхом координації на взаємовигідних та взаємоузгоджених умовах. При цьому військова міць обох сторін, незалежно від її рівня, є необхідною ознакою обороноздатності, а збройні сили - атрибутом державності. Політична вага і військово-політична влада, включаючи можливості збройних сил, на даний момент можуть бути в різних пропорціях: якщо вони приблизно рівні, то є баланс сил; якщо одна зі сторін має значну перевагу, є відповідний дисбаланс.

Висновки. З урахуванням корінних національних інтересів, визначених Конституцією України та іншими законами України, Стратегія забезпечує досягнення цілей реалізації державної політики у військовій сфері, оборонному та військовому розвитку.

Наявність належної обороноздатності держави, яка в поєднанні з консолідованим міжнародним тиском на Російську Федерацію може забезпечити стримування подальшої ескалації збройної агресії проти України та відновлення територіальної цілісності в межах державного кордону України.

Посилена територіальна оборона у взаємодії з рухом опору сприятиме підвищенню обороноздатності держави, цілісності суспільства, патріотичному вихованню громадян, забезпеченню національної оборони України та готовності населення України до захисту держави.

Для досягнення цілей державної політики у військовій сфері, обороні та військовому розвитку пріоритетними є:

презентація єдиного посібника з підготовки та проведення комплексної оборони України;

розвиток інституційної спроможності Міністерства оборони України та інших органів управління складових сил оборони;

розвиток спроможності Збройних Сил України, та інших складових сил оборони для виконання завдань за призначенням.

Отже, з аналізу факторів, що впливають на рівень військової небезпеки, виходить, що вони мають комплексну дію, і тому визначення рівня військової небезпеки загалом має базуватися на надійному науково-методичному апараті.

Наявність багатогранної військової загрози з боку Російської Федерації під впливом певних дестабілізуючих факторів може призвести до погіршення міжнародних відносин та негативного впливу на безпеку не лише в Україні, а й у всій Європі.

Список використаної літератури