Передова присутність як інноваційна модель позиції стримування та оборони НАТО

Размещено на http://www.allbest.ru/

Передова присутність як інноваційна модель позиції стримування та оборони НАТО

Кулик Т.В.,

кандидат історичний наук, старший науковий співробітник (політичні науки), голова громадської організації Центр євроатлантичної інтеграції (Україна, Дніпро)

Анотація

Метою дослідження є доцільність та ефективність розгортання передової присутності НАТО як ключового елементу стратегії стримування та оборони. Розглянуто сенс впровадження, зміст, структуру та основні елементи передової присутності. Проаналізовано безпекові умови, можливості та вразливості впровадження даної моделі, а також проблеми, що стоять перед Альянсом та шляхи їх вирішення. Зроблено висновки щодо доцільності та успішності розгортання передової присутності, ефективності обраних напрямків подолання недоліків для протистояння НАТО викликам та загрозам, ефективного стримування та оборони, а також виконання Альянсом основних завдань. оборона стратегія передовий

Ключові слова: НАТО, стримування та оборона, стримування силами присутності, посилена передова присутність, також індивідуально визначена передова присутність, багатонаціональні бойові групи, Сили реагування НАТО, концепція заборони/обмеження доступу, військова мобільність, підкріплення, взаємосумісність.

FORWARD PRESENCE AS AN INNOVATING MODEL FOR NATO'S DETERRENCE AND DEFENSE POSTURE

Kulyk T.,

candidate of Historical Sciences, Senior Researcher Officer (Political Science) Head of NGO Center of Euro-Atlantic Integration(Ukraine, Dnipro)

The purpose of the study is the feasibility and effectiveness of deploying NATO's Forward Presence as a key element of the deterrence and defense strategy. The meaning of implementation, content, structure and basic elements of Forward Presence were examined. There were analyzed the security environmental conditions, possibilities and vulnerabilities of the implementation of this model, as well as the problems facing the Alliance and ways to solve them. The conclusions about expediency and success of the deployment of forward presence, the effectiveness of the chosen directions for overcoming shortcomings for NATO's resistance to challenges and threats, effective deterrence and defense, as well as the fulfillment of the Alliance's core tasks were made.

Keywords: NATO, deterrence and defence, Tripwire Deterrence, enhanced Forward Presence, enhanced Forward Presence, multinational battlegroups, NATO Response Force, A2/AD anti-access and area denial concept, military mobility, rapid reinforcement, interoperability.

Передова присутність НАТО (Allied forward presence) є ключовою складовою зміцнення позиції стримування і оборони НАТО (NATO's deterrence and defence posture). Агресія Росії в Україну 2014 р. та повномасштабне вторгнення 2022 р. істотним чином змінили середовище безпеки в Європі й НАТО відреагувала на це, забезпечивши вагоме підвищення готовності сил Альянсу, щоб гарантувати оборону і захист усіх членів. Запровадження та посилення протягом останніх років передової присутності має виключно оборонний характер. Вона є пропорційною, прозорою і відповідає міжнародним обов'язкам і зобов'язанням Альянсу, а також є вагомим внеском держав- членів Альянсу і відчутним елементом стратегії стримування, демонстрацією та гарантією колективної оборони Альянсу.

В умовах необхідності реагування на швидкі та важко прогнозовані зміни стратегічного безпекового середовища Альянс зосередив свою увагу на вирішенні проблем на східних і південних кордонах територій країн-членів й впровадженні під час Уельського саміту 2014 р. ряду заходів в рамках Плану дій щодо готовності (Readiness Action Plan), що покликаний забезпечити оперативне реагування на глибинні зміни у середовищі безпеки на кордонах НАТО й в ширшому регіоні.

План дій щодо готовності містить заходи гарантування безпеки (assurance measures) для країн-членів НАТО в Центральній і Східній Європі задля зміцнення оборони й стри- мання потенційної агресії та заходи адаптації (adaptation measures) - довгострокові зміни щодо сил НАТО й структур командування з метою покращення спроможності реагувати швидко й рішуче на непередбачувані кризи [30, § 7-8].

Проте, усвідомлення, що існуючі проблеми можуть бути просто симптомами більш фундаментальних змін, спонукало до стратегічного переформатування під час саміту в Варшаві 2016 р. й прийняття рішення посилити здатність Альянсу до стримування та оборони шляхом впровадження постійної передової присутності [31, § 11]. НАТО оголосила про зміну парадигми стримування та оборони з розгортанням передової присутності уздовж східного флангу, що ґрунтується на подвійній концепції: "Tripwire Deterrence" Стримування силами присутності - порівняно слабка військова сила, задіяна як перша лінія оборони, залучення якої призведе до втручання основних (або більш потужних) сил Ш 10; p. 2d (стримування силами присутності) й забезпечення швидкого підкріплення (rapid reinforcement). Таким чином були впроваджені посилена передова присутність НАТО (enhanced Forward Presence) на північному сході Альянсу у поєднанні з особовим складом, потенціалами й необхідними резервами для забезпечення оперативного підкріплення, а також індивідуально визначена передова присутність на південному сході (tailored Forward Presence) для активізації діяльності Альянсу в регіоні, поліпшення ситуаційної обізнаності ((situational awareness), вдосконалення оперативної взаємо сумісності (interoperability) й здатності збройних сил реагувати [31, § 40-41].

Ці рішення були прийняті з метою зміцнення позиції НАТО у галузі стримування і оборони (NATO's deterrence and defence posture) та протистояння викликам та загрозам, що походили від дуги небезпеки та нестабільності, яка утворилась вздовж периферії НАТО і за її межами, в тому числі агресії Росії в Україні, її провокативній військовій діяльності на периферії території НАТО, демонстративному бажанню цієї країни досягати своїх політичних цілей погрозами та застосуванням військової сили.

"Це не нова холодна війна. Проте, це дзвоник прокидатись" - сказав Генеральний Секретар НАТО Й. Столтенберг [15], після двох років реагування на відкриту агресію Росії в Україні, агресивну політику, військові дії в Сирії та постійні провокації та випробування на стійкість країн-членів НАТО. Хоча вищевказаний ретельний План дій НАТО щодо готовності свідчив про зворотне.

До липня 2017 р. було розгорнуто багатонаціональні бойові групи (ББГ) (multinational battlegroups) на території Естонії, Латвії, Литви та Польщі, що надаються рамковими країнами (framework nations) відповідно Великою Британією, Канадою, Німеччиною та США [17]. Багатонаціональні бойові групи (ББГ) здатні вести злагоджені дії разом з національними силами оборони приймаючої країни, постійно присутні в цих країнах та підтримуються стратегією підкріплення (reinforcement strategy).

Держави-члени Альянсу також активізували діяльність на південному сході індивідуально визначеної військової присутності на суходолі, в повітрі й на морі з метою вдосконалення ситуаційної обізнаності, забезпечення комбінації потужних засобів спостереження і розвідки для стратегічного передбачення та розвитку експедиційної спроможності швидкого реагування.

Враховуючи швидку модернізацію та значну передову оборонну позицію Росії вздовж її кордонів з НАТО, на Брюссельському саміті 2018 р. члени Альянсу започаткували Ініціативу щодо посилення готовності НАТО Ініціативу боєготовності (NATO Readiness Initiative), так звану "Чотири по тридцять" ("Four Thirties"), яка додавала значні можливості посилення адаптаційних заходів Плану дій щодо готовності та мала забезпечити більшу кількість високоякісних, боєздатних національних сил високого ступеня готовності. Із загальної кількості збройних сил країни-чле- ни НАТО до 2020 р. мали додатково запропонувати 30 механізованих батальйонів, 30 авіаційних ескадрилей та 30 бойових кораблів на рівні готовності до 30 діб для розгортання та бойового застосування [2, § 14].

У відповідь на дії Росії в районі Чорного моря у листопаді 2018 р. також було прийнято рішення збільшити присутність в регіоні з метою поліпшення ситуаційної обізнаності. Держави-члени Альянсу посилити допомогу Грузії і Україні, збільшивши кількість заходів підготовки і військових навчань для особового складу ВМС і берегової охорони, а також активізували відвідання портів [6].

У травні 2019 р. начальники Генеральних штабів Альянсу схвалили нову Військову стратегію (Military Strategy, 2019), яка офіційно закріпила фактичну реальність, що відбувається з адаптацією колективної оборони після 2014 р. [16]. Стратегія визнає стратегічну конкуренцію та широку, стійку нестабільність як основні характеристики міжнародного середовища безпеки; Росія та тероризм є основними симетричними та асиметричними загрозами відповідно. Вперше помітне поступове переорієнтування з кризового менеджменту до оборони та стримування, яке потім буде остаточно закріплене в Стратегічній концепції НАТО 2022.

Реалізація Військової стратегії розпочалась із затвердження двох нових ключових військових концепцій 2020 р. [5]. Концепції стримування та оборони в євроатлантичному регіоні (Concept for Deterrence and Defence of the Euro-Atlantic Area), що зосереджена на застосуванні сил для стримування та оборони, та Основоположної концепції ведення бойових дій (NATO Warfighting Capstone Concept), яка була розроблена Стратегічним командуванням НАТО з трансформації як пакет найбільш передових, далекоглядних військово-стратегічних думок й забезпечує Альянс і його членів дороговказом, "Полярною зіркою" (Military North Star) і організаційним принципом розвитку ведення бойових дій на наступні 20 років. Втілення найкращої військової думки, Військова стратегія НАТО і дві концепції з її впровадження встановлюють нову основу для військово-стратегічних порад щодо застосування і розвитку військового інструменту Альянсу. Вони визначають напрям руху для

НАТО і для членів Альянсу, який допоможе зосередити, об'єднати і синхронізувати зусилля [29].

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 р. кардинально змінило бачення ризиків, викликів та загроз у сучасному середовищі безпеки, або принаймні було офіційно визнано. Саміт в Мадриді "в критичний для безпеки і міжнародного миру і стабільності час, коли війна повернулась на європейський континент" [13, § 1] та Стратегічна концепція НАТО 2022 визначили нові орієнтири системи стримування і оборони НАТО.

Новоприйнята Стратегічна концепція НАТО 2022 чітко визнавала, що найбільш значною і прямою загрозою є Росія, цілі якої спрямовані на встановлення сфер впливу і прямий контроль за допомогою примусу, саботажу, агресії та анексії; підрив, заснованого на правилах міжнародного порядку; тиск погрозами застосування ядерної зброї; дестабілізація ситуації у сусідніх з Альянсом державах на сході і півдні; використання Крайньої Півночі як зони недопущення/заборони доступу (A2/ AD anti-access and area denial) [15, § 8].

Декларація Мадридського саміту і Стратегічна концепція НАТО 2022 - політичний документ НАТО найвищого рівня - затвердили рішуче прагнення держав-членів Альянсу на основі підходу "на 360 градусів" ("360-degree approach") "значно посилити стримування і оборону на тривалий час" [13, § 9], через "істотну і постійну військову присутність на суходолі, на морі й у повітрі... щоб позбавити будь-якого потенційного противника шансів здійснити агресію" [15, § 21]. Це відбуватиметься шляхом застосуванням потужних, стаціонарних і боєздатних сил в усіх галузях військових операцій, вдосконалених механізмів командування і управління, превентивного складування боєприпасів і розміщення військової техніки, а також модернізації потенціалу й інфраструктури, що дасть змогу забезпечувати оперативне підкріплення будь- якого члена Альянсу, включаючи у стислі терміни або без попередження [15, § 21]. Посилена передова присутність буде зміцнена розгортанням додаткових потужних, постійно готових до бою сил на східному фланзі, які "будуть збільшені з нинішнього рівня бойових груп до підрозділів бригадної кількості тоді й там, де це буде потрібно, підсилених готовими до негайного розгортання підкріпленнями, попередньо розміщеним обладнанням і удосконаленим командуванням і управлінням" [13, §9].

Чотири основні елементи обумовлюють нову позицію НАТО щодо стримування та оборони: збільшення кількості та рівня передових бойових формувань; підвищення готовності до негайного розгортання підкріплення; постачання превентивного складування (попереднє розміщення обладнання); удосконаленим командування і управління.

Загальна кількість ББГ НАТО збільшена до восьми із подвоєнням чисельності особового складу постійного базування. Передова присутність НАТО таким чином займає позиції уздовж всього східного флангу Альянсу.

Рамкові країни та держави-учасниці на добровільній основі виділяють сили і засоби, згідно з власними можливостями та за принципом ротації. Персонал ББГ скоординовано діє з національними силами самооборони країн-членів й перебуває в країнах дислокації на постійній основі. Чисельність і склад ББГ визначається індивідуально, виходячи з географічних характеристик і загроз та є питанням військової доцільності. Військовослужбовці й фахівці країн-членів НАТО разом служать, тренуються і навчаються, що є потужним виявом єдності та солідарності Альянсу. Загальна чисельність восьми ББГ станом на листопад 2022 р. становить 10 232 особи [8].

Чотири ББГ на північному сході (в Естонії, Латвії, Литві і Польщі) перебувають під командування НАТО, яке здійснюється штабом багатонаціонального корпусу "Північний схід" у Щецині, Польща (Multinational Corps Northeast Headquarters in Szczecin, Poland). Два штаби рівня дивізії (division-level headquarters) координують заходи тренування і підготовки їхніх відповідних бойових груп. Штаб багатонаціональної дивізії "Північний схід", розташований у м. Ельблонг, Польща (Multinational Division Northeast Headquarters located in Elblag, Poland), є цілком оперативним, починаючи з грудня 2018 р. Цей штаб тісно взаємодіє з бойовими групами у Польщі та Литві. У жовтні 2020 р. НАТО створила додатковий штаб багатонаціональної дивізії "Північ" (complementary Multinational Division North Headquarters), ^який незабаром стане цілком оперативним. Його підрозділи передового базування знаходяться в Адажі, Латвія, а решта штабних елементів - у Карупі, Данія. Цей штаб тісно взаємодіє з бойовими групами в Естонії і Латвії. Чотири нових ББГ (у Болгарії, Угорщині, Румунії та Словаччині) нині формуються і будуть включені до складу командної структури НАТО [17]. Активізації зусиль НАТО у східній частині Альянсу також сприяють заходи, запроваджені країнами-членами Альянсу на національному рівні, навіть якщо офіційно вони не є складовою передової присутності.

Стратегія оперативного підкріплення НАТО (rapid-reinforcement strategy) у випадку застосування сценарію колективної оборони передбачає перекидання сил і засобів Об'єднаних оперативно-тактичних сил НАТО надзвичайно високого ступеня готовності (ООС НВГ) (NATO's Very High Readiness Joint Task Force (VJTF)), Сил реагування НАТО (СРН) (NATO Response Force), додаткових національних сил високого ступеня готовності (additional high-readiness forces), а також основних сил НАТО з важким обладнанням (NATO's heavier follow-on forces) з метою забезпечення підкріплення підрозділів передового розгортання [17]. ООС НВГ, які 2016 р. досягли повної оперативної готовності очолюють Франція, Німеччина, Італія, Польща, Іспанія, Туреччина та Велика Британія на щорічній ротаційній основі. У 2023 р. сухопутні сили ООС НВГ будуть складатися з майже 11 500 військовослужбовців під проводом Німеччини, яка вперше також очолить командування Сил спеціальних операцій [9].

Разом з національними силами оборони країн бойові угруповання передового базування також стануть важливим елементом оборони цих країн. Підкріплення високого рівня боєготовності, мобільності й витривалості забезпечуватимуться в потрібний час і в потрібному місці, уникаючи зосередження сил Альянсу лише на одному театрі операцій, а чому й полягає сенс та важливість передової присутності.

На Мадридському саміті НАТО 2022 році держави-члени Альянсу ухвалили нову модель сил НАТО (NATO Force Model), яка передбачає розширення переліку підрозділів сил високої готовності, що можуть передаватися в розпорядження НАТО у разі потреби. Наразі Сили реагування НАТО налічують приблизно 40 000 військовослужбовців у готовності менше ніж за 15 днів. Після повного впровадження Моделі сил НАТО забезпечить понад 300 000 військовослужбовців високої бойової готовності. Деталі моделі сил НАТО, зокрема її точний масштаб і склад, продовжують розроблятися. Перехід до нової моделі планується завершити в 2023 році [21].

Держави-члени Альянсу вживають заходів з метою вдосконалення спроможності НАТО забезпечувати підкріплення на сході Альянсу:

збільшення превентивного розміщення військової техніки, обладнання і складування боєприпасів; розбудова потенціалу передового базування, включаючи об'єднані системи протиповітряної (ППО) та протиракетної (ПРО) оборони НАТО; вдосконалення механізмів командування і управління; оновлення оборонних планів, заздалегідь визначаючи конкретні підрозділи збройних сил для захисту конкретних держав-членів Альянсу.

Ці заздалегідь визначені підрозділи збройних сил діятимуть у координації з військами стаціонарного базування (in-place forces), включаючи як сили національної самооборони, так і підрозділи передової присутності Альянсу (Allied forward presence forces). Завдяки цьому вони зможуть вивчити рельєф місцевості, об'єкти і предмети постачання превентивного складування, щоб бути в змозі забезпечувати підкріплення союзницьких сил у ще більш стислі терміни [17].

Таким чином, впровадження посиленої передової присутності є чітким проявом солідарності і рішучості НАТО. Багатонаціональні бойові групи НАТО є пропорційними оборонними формуваннями, які цілком відповідають рішучості НАТО гарантувати ефективне стримування і забезпечувати колективну оборону. Багатонаціональний характер передової присутності слугує сигналом для попередження потенційного агресора, щоб уникнути будь-яких непорозумінь чи двозначностей й чітко вказує на невідворотність застосування статті 5. Таку багатонаціональну модель в НАТО називають моделлю "Західний Берлін" [7], оскільки вона нагадує підтримку Західного Берліну 1950-х рр.

За термін існування передової присутності й вивчення уроків її функціонування виникали певні проблеми як то: недостатня конфігурація, боєготовність та відповідне оснащення сил, різноспрямований вплив багатонаціональності та ротації підрозділів на боєздатність, й головне, необхідність своєчасного забезпечення належного підкріплення. Деякі з них були частково подолані (скоріше ніж можна було очікувати через економічні, гуманітарні й внутрішньополітичні аспекти) з початком повномасштабної війни Росії проти України. Інші набули сенсу під впливом війни, обумовлені новим баченням мотивів й характеру ймовірного російського нападу на країни-члени НАТО. Деякі еволюційно з'явились за термін набуття повної оперативної спроможності ББГ з досвідом.

До початку загарбницької війни Росії в контексті спроможності сил передової присутності розглядались сценарії широкомасштабного конвенціонального російського наступу або гібридні проникнення різного ступеню мотивації. Необхідна конфігурація сил на східному фланзі Альянсу була недостатньою для захисту від широкомасштабного російського наступу. Згідно з даними досліджень RAND Corporation 2018, незважаючи на зусилля, спрямовані на посилення стійкості Альянсу до стримування в регіоні щодо сил та їх боєздатності, НАТО потребувала сил чисельністю близько 35 000 на постійній основі й з набагато кращим оснащенням, зокрема системами ППО та важкою бронетехнікою [4, р. 4]. Сили передової присутності, які були наявні відповідно до затверджених планів до Мадридського саміту НАТО 2022 були здатні забезпечити захист проти застосування асиметричних тактик та гібридного проникнення.

Вкрай важлива проблема полягає в необхідності забезпечити підкріплення. У випадку непередбаченої ситуації в будь-якому регіоні уздовж східного флангу, особливо в країнах Балтії, Альянс має бути готовий забезпечити підкріплення будь-якої операції, спрямованої на відбиття вторгнення й відновлення стабільності. Це пов'язано ще з двома найважливішими проблемами: по-перше, здатністю швидко переміщувати необхідну військову техніку та персонал певною територію через обтяжливі бюрократичні та логістичні перешкоди; подруге, відсутність у європейських країн-членів достатньої кількості сил швидкого реагування високої готовності, наявних для розгортання в разі війни.

З традиційної тактичної точки зору, стримування на основі присутності НАТО значною мірою залежить від підкріплення, яке розгортатиметься від центру до периферії Альянсу за короткий термін. За офіційними оцінками НАТО для розгортання ООС НВГ та СРН необхідно близько 2-3 діб [18]. Деякі експерти вважають, що не тільки необхідно 7 діб, але й "від 30 до 45 діб від повідомлення до початку руху" - часова шкала, яка не включає фактичне розгортання [10, р. 28].

Навіть якщо рішення про розгортання СРН та ООС НВГ буде прийнято вчасно Альянс буде вельми залежний від швидкого підкріплення, а також від прогнозування потужності сил далекого радіусу дії, дислокованих деінде.

Можливість НАТО діяти вразлива при використанні асиметричних потенціалів, особливо концепції "заборони/обмеження доступу" ("anti-access/area-denial", А 2/AD), що застосовується противником з метою зберегти максимальний рівень власного впливу. Ця концепція не є новою, базується як на історичних прецедентах, так і на нових технологіях, які змінюють масштаб, летальність та простір дії загрози. Протидія доступу - це можливості дальнього радіусу дії, призначені для запобігання або зниження здатності увійти в оперативну зону. Можливості обмеження доступу призначені для обмеження свободи дій у межах оперативної зони.

Росія розташувала набір систем A2/AD великої дальності, які можуть перешкоджати здатності Альянсу забезпечувати підкріплення, поповнювати постачання та проводити операції. Російські зони А 2/AD охоплюють значну частину акваторій Балтійського і Чорного морів східного Середземномор'я та Баренцева моря, можуть бути розповсюджені на країни Балтії, значну частину території Польщі, Болгарії, Румунії, України, Швеції і Фінляндії, а також можливості для створення зон заборони доступу на Південному Кавказі, у Центральній Азії, Сирії [1].

Оскільки застосування такого методу запобігає свободі маневру, вона вважається агресивною, проте сприймається не як постійна загроза, а в першу чергу як постійний потенціал для терору. Концепція заборони/обмеження доступу є стратегічною проблемою для євроатлантичної безпеки, створюючи концептуальний континуум між гібридними тактиками та ядерним залякуванням, які Росія використовує як засіб кинути виклик Заходу на кожному рівні, від тактичного до стратегічного, уздовж власних кордонів [11, р. 2, 11].

В зонах А 2/AD Росія створює можливість для застосування методів гібридної війни і прямої агресії для захоплення території. Це становить певний виклик для стратегії стримування, оскільки НАТО не може надійно застосовувати стримування через позбавленням опонента цілей ведення війни (deterrence by denial), тому має покладатись на стримування через демонстрацію покарання (deterrence by punishment). Такий варіант означає ризиковане і коштовне відвоювання захопленої території, якщо стримування не спрацює.

Держави Балтії з'єднані з територією НАТО вузькою смугою площею 65 км, так званим Сувальським коридором, що є найуразливішою точкою блокування для Альянсу. Вражаючі інтегровані оборонні системи Росії в цьому районі ставлять під загрозу військове постачання до регіону [28]. Індивідуально визначена передова присутність є засобом моніторингу еволюції російських можливостей A2/AD в регіоні та навколо нього, зокрема в Румунії розміщений об'єкт ПРО Aegis Ashore. Дослідницька цільова група SAS-147 Організації НАТО з науки та технологій (The NATO STO Research Task Group on `Analysis of AntiAccess Area Denial' (reference SAS-147) з 2017 р. оцінює проблеми, пов'язані з російськими можливостями A2/AD у коротко-, середньота довгостроковій перспективі. Дослідження також має запропонувати потенційні рішення, що охоплюють технічні, тактичні, оперативні та стратегічні засоби для посилення оперативних потенціалів за допомогою використання нових технологій, нових форм організації або нових концепцій операцій. Публікація Технічного звіту групи запланована на 2023 р. [1].

Враховуючи географічне розташування, ББГ в Балтийських країнах можуть бути повністю відрізані завдяки російськими можливостями А 2/АД. Перешкодою російським A2/ AD в Балтійському морі є шведський острів Готланд. З огляду на зростаючу загрозу Швеція з 2017 р. повернула на острів контингент після найбільших військових навчань "Aurora 17", які стали суттєвою перевіркою інтеграції Швеції в процедури та операції НАТО [32]. З тих пір навчання із захисту та протистояння можливостям обмеження доступу проводяться регулярно, наприклад, навчання Baltic Operations 22 (BALTOPS 22), проведені на острові в червні 2022 р. для зміцнення комбінованих можливостей реагування [27].

Наступною проблемою є наявність значних недоліків в інфраструктурі. Незважаючи на те, що частина інфраструктури часів "холодної війни" (протягом якої вона постійно переглядалася під час навчань й оновлювалась, оскільки забезпечення мобільності військ та обладнання було пріоритетом) існує на сьогоднішній день, вона досягає лише переднього краю кордонів НАТО часів "холодної війни". Оскільки розширення НАТО відбувалось зовсім в іншому кліматі безпеки увага до інфраструктури нових членів не приділялась. Отже, на теперішній час перед Альянсом гостро постали два основні питання забезпечення військової мобільності: перше стосується самої інфраструктури, друге - врегулювання правових норм.

НАТО бракує необхідної інфраструктури для транспортування сучасної військової техніки швидко та на великі відстані через критичну нестачу рухомого складу для завантаження та вивантаження вздовж залізничних ліній комунікацій. Інфраструктура в певних країна-членах фізично не здатна витримати вагу сучасних військових транспортних засобів та потребує модернізації. Наприклад, у країнах Балтії ширина колій змінюється на польському кордоні.

Альянс також стикається з значними бюрократичними та ресурсними затримками на кордонах країн-членів щодо вільного трансферу обладнання та сил. Колишній Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі Генерал Б. Ходжес в інтерв'ю Deutsche Welle наголосив про необхідність "військового Шенгену", оскільки під час переміщення танків або інших важких транспортних засобів та озброєнь Європою потрібно зупинятися на кожному національному, іноді регіональному, кордоні та мати справу з унікальним контролем, у багатьох європейських країнах це займає тижні, у Німеччині кожна федеральна земля вимагає власної процедури. Він зауважив, що "іронічно мати сили надзвичайно високої готовності, а потім не мати здатності швидко рухатись через бюрократію" [25]. Проте, НАТО не бажає використовувати термін "військова шенгенська зона", оскільки вважає, що таким чином виключає союзників, які не є частиною Шенгену.

Врегулювання правової бази відбувається одночасно з модернізацією інфраструктури. Здатність НАТО зміцнювати свої традиційні можливості на східному фланзі залишається важливою проблемою безпеки. Під час саміту НАТО в Брюсселі в липні 2018 р. було наголошено, що Альянс вживає заходів для подолання цих критичних бар'єрів. Були прийняті широкомасштабні рішення щодо адаптації та зміцнення Командної структури НАТО: посилення Командної структури більш ніж на 1,2 тис. чол. особового складу; створення Об'єднаного командування в Атлантиці (Joint Force Command for the Atlantic) в Норфолку (США) й Командування з логістики (Enabling Command) в Ульмі (Німеччина), що дозволить забезпечити безпеку ліній комунікацій між Північною Америкою та Європою й збільшити можливості із забезпечення підкріплення по всій Атлантиці [2, § 29]. Обидва штаби створені та досягли повної оперативної спроможності у 2021 р. [3].

Всеосяжне покращення військової мобільності, заплановане до 2024 р. й спрямоване на 1) скорочення часу перетину кордонів, забезпечення надання дипломатичних дозволів щодо наземного, повітряного та морського руху, протягом 5 діб, а також за можливості подальшого скорочення цього терміну з метою швидкого надання підкріплення; 2) визначення основних та альтернативних маршрутів постачання, придатних для військового транспорту; 3) проведення всього спектру військових навчань для регулярного відпрацювання військової мобільності; 4) створення мережі між НАТО, національними установами, громадськими та військовими, в тому числі єдині національні контактні пункти щоб полегшити та прискорити зв'язок і координацію щодо перетину кордону [2, § 17].

Подолання проблем щодо військової мобільності відбувається в тісній координації НАТО з ЄС. Триває обмін інформацією про стандарти, вимоги, а також проблеми, пов'язані з цивільною інфраструктурою. У 2017 р. подолання існуючих бар'єрів військової мобільності на рівні законодавства та інфраструктури було визначено як сфера співробітництва між ЄС та НАТО.

У 2018 р був прийнятий перший План дій ЄС щодо військової мобільності, (Action Plan on Military Mobility) покликаний забезпечити швидке та безперебійне переміщення військового персоналу, матеріальних засобів і активів, в тому числі в короткі терміни та у великих масштабах, в та поза межами ЄС. Це допомогло створити мережу з коротшим часом реакції та потужною, безпечною й стійкою транспортною інфраструктурою та потенціалами. У листопаді 2022 р. був прийнятий новий План дій щодо військової мобільності (Action Plan on Military Mobility 2.0), який визначає пріоритети посилення військової мобільності [14]. Війна Росії проти України певною мірою прояснила розподіл завдань між НАТО та ЄС, з іншого боку це послабило ідею європейської стратегічної автономії.

Військова мобільність підтримується іншими оборонними ініціативами, зокрема через проєкт Постійної структурної співпраці під проводом ЄС (EU-led Permanent Structured Cooperation (PESCO)) та проєкт логістичних центрів. Програма Європейського оборонного агентства "Оптимізація процедур отримання дозволу на транскордонне пересування в Європі" (Optimising Cross-Border Movement Permission procedures in Europe) та Координований щорічний огляд з питань оборони (Coordinated Annual Review on Defence (CARD)) також сприяють цим зусиллям [14].

Співпраця НАТО з ЄС щодо вдосконалення законодавства та процедур, а також інвестицій в інфраструктуру, необхідну для швидкого переміщення сил через кордони була протестована під час пандемії COVID-19. У жовтні 2019 р. у співпраці з EUROCONTROL члени Альянсу запровадили механізм швидкої повітряної мобільності (Rapid Air Mobility (RAM)), який досяг повної оперативної спроможності у 2021 р [3, § 25]. Починаючи з перших польотів у березні 2020 р., цей план забезпечив потік ключових медичних товарів і персоналу членам Альянсу та партнерам, які потребували критичної допомоги.

Незважаючи на очевидні досягнення передової присутності, її подальша ефективність залежатиме від об'єктивного та чіткого аналізу недоліків розгортання й виправлення критичних помилок, що виявляються не стільки у функціонуванні ББГ, скільки в здатності НАТО швидко адаптуватися до нового безпекового середовища.

Деякі з них були частково подолані після початку війни Росії проти України як то: значно збільшилась конфігурація сил та боєготовність, прискорився темп заходів, що вживаються з метою забезпечення військової мобільності та надання підкріплень. Крім того, збільшилась згуртованість Альянсу в процесі прийняття рішень, зокрема підвищився рівень сприйняття необхідності забезпечення передової присутності в рамкових країнах. З іншого боку, думка про зміцнення солідарності альянсу, також може бути перебільшеною через суперечливість розподілу тягаря. І навпаки, неможливо знати, як би розвивались події якби Альянс відмовився прийняти заходи стримування та оборони.

Найбільш істотна риса передової присутності - багатонаціональність - значно посилює взаємосумісність сил, свідчить про рішучість і єдність Альянсу, сприяє розподілу тягаря та демонструє зобов'язання країн-членів щодо колективної оборони, а отже збільшує її стримуючу цінність. Проте кожна ББГ справляється з багатонаціональністю по-різному. Наприклад, ББГ в Польщі відіграє ключову стратегічну роль, захищаючи Сувальський коридор, через який наземне підкріплення НАТО здійснюватиме транзит до Балтії. Проте, країни Балтії досі стурбовані відсутністю військової присутності США на їхній території. Багато національність також ускладнює структуру командування для багатьох ББГ, що може створити затримки та невизначеність [12, р. 82].

Британські фахівці попереджають про невідповідність між навчаннями ББГ й найбільш ймовірними сценаріями російської агресії, особливо після 24 лютого 2022 р. Це підтверджується й дослідженнями RAND Corporation, проведеними в липні [22] та грудні [24] 2022 р. Широкомасштабний або обмежений, але наземний напад, спрямований на захоплення та окупацію територій країн-членів НАТО не розглядається, що обумовлено з одного боку наявністю передової присутності, з іншого - висновками щодо російської спроможності протягом війни проти України. Війна проти

України створила унікальний набір обставин, які роблять ймовірним більш обмежений напад Росії [24, p. 1].

Найбільш вірогідними мотивами або шляхами до горизонтальної ескалації, що могли б призвести до рішення Росії атакувати країни-члени НАТО в сучасній безпековій реальності вважаються: 1) заборона поточної військової допомоги Україні, 2) попередження проти втручання НАТО на боці України, спричинене а) громадськими протестами проти російських військових злочинів, б) посиленням передової присутності на сході Альянсу, в) високим рівнем підтримки США та НАТО України та збільшення кількості добровольців із країн-членів НАТО, як висновок, що НАТО вже фактично безпосередньо втрутилася в конфлікт; 3) внутрішня нестабільність в Росії, яка може викликати агресію [22].

Напад на країни-члени НАТО розглядається як "кінетичний удар по цілі на території країни-члена НАТО в Європі, навіть якщо ціль є військовим об'єктом США або військовим засобом США чи НАТО в космосі (виключаючи напади в кіберпросторі), характеризується за комбінацією семи характеристик за трьома категоріями інтенсивності: демонстративна атака (одноразова атака, з метою надіслати повідомлення або продемонструвати рішучість, але не завдати значної фізичної шкоди або суттєво вразити військовий потенціал НАТО); цілеспрямована атака (удари по невеликій кількості пов'язаних цілей, що може призвести до обмежених втрат, наприклад одночасних ударів на території НАТО по кількох цілях, залучених для допомоги Україні); менш стримана атака (напади на військові та цивільні цілі, які призведуть до значних втрат, як серед цивільного, так і військового персоналу, або завдадуть великомасштабної шкоди) [24, р. 2-3].

Дослідники RAND Corporation розглядають та аналізують багато можливостей та варіантів для відповіді США та НАТО у кожному з визначених сценаріїв. Щодо передової присутності НАТО робиться висновок про необхідність її посилення, але зосередження на потенціалах та можливостях, які "зміцнюють оборонну позицію НАТО, не маючи можливості завдати першого удару по Росії. Цілісно розглядати всі нові заходи та розгортання сил НАТО на сході, щоб уникнути створення помилкового враження підготовки до наступальних дій" [22, р. 9].

Підсумовуючи всі аспекти функціонування передової присутності, недоліки та критичні зауваження, а головне істотну зміну стратегічної безпекової обстановки, яка спонукає до прийняття рішень в реальності, коли "на євроатлантичному просторі нині немає миру" [15, § 6] можна зробити наступні висновки.

Впровадження посиленої передової присутності є чітким проявом трансатлантичного імперативу солідарності Альянсу в умовах російської агресії; рішучості НАТО стримати будь-яку агресію, демонструючи військовий потенціал; запобігти обмеженому вторгненню й застосуванню гібридних тактик, щоб загалом гарантувати ефективне стримування і забезпечувати колективну оборону.

Проте, для належного функціонування необхідно подолати ряд існуючих проблем, як то: компенсація недостатньої конфігурації сил, відповідна боєготовність та оснащення сил, різноспрямований вплив багатонаціональності, й головне, своєчасне забезпечення належного підкріплення. Мобілізаційна дилема буде зменшуватись з розвитком передової присутності, оскільки збільшення чисельності сил та покращення логістичного забезпечення має призводити до скорочення часу розгортання.

Ініціативи НАТО-ЄС щодо оновлення інфраструктури та скорочення правових та бюрократичних бар'єрів для руху особового складу та військової техніки не тільки мають на меті поступово вирішити проблему військової мобільності, але й мати масштабні економічні наслідки й продемонструвати політичну волю до розподілу тягаря Альянсу. Важливе значення для подолання проблеми боєготовності та оснащення матимуть спільні зусилля з інвестування у процес трансформації НАТО, зокрема вдосконалення потенціалів, з акцентом на створення можливостей поглинання та деградації російських систем A2/AD.

Війна Росії проти України зміцнила згуртованість і актуальність Альянсу, але деякі довгострокові джерела розбіжностей всередині Альянсу залишаються невирішеними і цілком можуть знову з'явитися на поверхні, коли імпульс для захисту "бачення східного флангу" почне розсіюватися.

Проте, передова присутність - не просто елемент стримування - це інноваційна модель розгортання у відповідь на спектр загроз, отже перспективи та цінність застосування, переваги від ротації сил, багатонаціональність тощо, все це втілює перевагу переходу від стримування на основі політичної репутації до військової готовності.

References