Проблеми підготовки військових хірургів з досвіду сучасного військового часу та військових конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М. Амосова Національної академії медичних наук

Проблеми підготовки військових хірургів з досвіду сучасного військового часу та військових конфліктів

Руденко Микола Леонідович кандидат медичних наук, керівник департаменту

Анотація

У разі більшості надзвичайних ситуацій, першочергова роль у надані медичної допомоги для населення відводиться державним медичним установам, які знаходяться в юрисдикції МОЗ України. Саме цивільні медичні організації приймають перших постраждалих, які звернулися за медичною допомогою, а в ряді випадків, вони є єдиними установами з можливістю виконання необхідних лікувальних заходів.

Водночас, одним із способів підвищення ефективності системи надання допомоги при травмах є створення різних спеціалізованих медичних центрів, вивчення результатів роботи яких є окремим напрямом досліджень. При цьому для ефективного надання медичної допомоги потерпілим потрібна не тільки раціональна організація роботи, а й хороше знання лікарями особливостей патогенезу і лікування хірургічної патології, що найчастіше зустрічається при надзвичайних ситуаціях, так як неправильне уявлення про фізичні ефекти від вогнепальних поранень, може знизити якість надання медичної допомоги .

У статті здійснено аналіз проблеми підготовки військових хірургів з досвіду сучасних військових конфліктів.

Зазначено про необхідність підготовки військових хірургів із досвіду сучасних військових конфліктів була усвідомленою і зрозумілою для влади та українського суспільства. Оскільки, саме такі фахівці стали невід'ємною складовою ефективної обороноздатності країни, і їхнє професійне навчання мало вирішальний вплив на результати військових операцій та рятування багатьох життів.

Мета. Метою роботи є аналіз проблеми підготовки військових хірургів з досвіду сучасних військових конфліктів.

Матеріали і методи: аналіз теоретичних джерел, порівняння, індукції виокремлених даних. Дослідження проведене на основі бази даних Державної установи "Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова Національної академії медичних наук України" та загальної бібліотеки літературних джерел.

Ключові слова: військовий хірург, підготовка військових хірунгів, проблеми віцськових хірургів.

Abstract

Rudenko Mykola Leonidovych Candidate of medical sciences, head of the department, M. Amosov National Institute of Cardiovascular Surgery of the National Academy of Medical Sciences

PROBLEMS OF TRAINING MILITARY SURGEONS FROM THE EXPERIENCE OF MODERN MILITARY TIMES AND MILITARY CONFLICTS

In the case of most emergency situations, the primary role in the provision of medical care for the population is given to state medical institutions under the jurisdiction of the Ministry of Health of Ukraine. It is civilian medical organizations that receive the first victims who seek medical help, and in some cases, they are the only institutions with the ability to perform the necessary medical measures.

At the same time, one of the ways to improve the efficiency of the trauma care system is the creation of various specialized medical centers, the study of the results of which is a separate area of research. At the same time, effective provision of medical care to victims requires not only a rational organization of work, but also good knowledge by doctors of the specifics of the pathogenesis and treatment of surgical pathology, which is most often encountered in emergency situations, since a wrong idea about the physical effects of gunshot wounds can reduce the quality of providing medical care. help

The article analyzes the problem of training military surgeons based on the experience of modern military conflicts.

The need to train military surgeons from the experience of modern military conflicts was noted and understood by the authorities and Ukrainian society. Because these specialists became an integral part of the country's effective defense capability, and their professional training had a decisive impact on the results of military operations and the saving of many lives.

Arm. The purpose of the work is to analyze the problem of training military surgeons based on the experience of modern military conflicts.

Materials and methods: analysis of theoretical sources, comparison, induction of isolated data. The study was conducted on the basis of the database of the State Institution "National Institute of Cardiovascular Surgery named after M.M. Amosov of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine" and the general library of literary sources.

Key words: military surgeon, training of military surgeons, problems of Vitsk surgeons.

Постановка проблеми

Проблеми підготовки війських хірургів у суворому військовому сьогоденні є дуже актуальним. Військовий хірург має приймати рішення в лічені секунди, тому і підготовка таких спеціалістів має мати особливий характер. За літературними даними співвідношення втрат військ та населення у сучасних локальних війнах значно збільшилося і становить 1:10-15 [1, с. 85]. Тому підготовку хірургів до надання допомоги пораненим та постраждалим слід розглядати як складову частину системи національної безпеки держави. При цьому відсутні відомості про рівень підготовки хірургів з питань медицини катастроф, що не дозволяє об'єктивно оцінити стан систему підготовки до роботи в надзвичайних ситуаціях та за необхідності провести її коригування.

Таким чином, потрібне детальне вивчення рівня підготовки лікарів хірургів до роботи з надання медичної допомоги потерпілим із вогнепальними та вибуховими пораненнями.

Початок кожного військового конфлікту завжди супроводжувався великою кількістю тактичних та технічних помилок під час надання хірургічної допомоги пораненим. Це зумовлено низьким рівнем підготовки медичного персоналу з питань надання допомоги при вогнепальній травмі, оскільки в період повсякденної діяльності військ у місцях постійної дислокації пріоритети медичного забезпечення незмінно зміщуються у бік лікування терапевтичної, планової та екстреної (при захворюваннях) хірургічної патології. військовий конфлікт професійний навчання

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У світлі закордоних досліджень, в яких було здійснено аналіз причин недостатньої підготовки радянських хірургів у війні в Афганистані, дозволив встановити, що стаж роботи зі спеціальності більшості їх становив від 1 до 5 років. Лише 9 із 60 хірургів, які працювали в лікувальних закладах угруповання військ у 1980 р., закінчили факультет керівного складу ВМедА [2, с. 263]. Крім них, ще тільки 4 хірурги були здатні до самостійної роботи. Інші фахівці хірургічного профілю (85%) потребували постійної допомоги досвідченіших хірургів. Питанням військово-польової хірургії (ВПХ), лікуванню вогнепальних ран, проблемі важких поєднаних ушкоджень та шоку приділялося недостатньо уваги при підготовці лікарів. Була відсутня доступна інструкторсько- методична література з ВПХ [2, с. 265].

Мета статті

Метою роботи є аналіз проблеми підготовки військових хірургів з досвіду сучасних військових конфліктів.

Виклад основного матеріалу

Українська військова медицина поєднує міжнародний досвід та історичні напрацювання, отримані у ході залучення українських медиків до радянських військових конфліктів. Першим подібним військовим конфліктом, у ході якого було реалізовано новий спосіб використання збройних сил, стала війна в Афганістані, розпочата СРСР у 1979 р. Як вказують закордоні дослідники, по мірі наростання інтенсивності бойових дій відзначалося дедалі більше дефектів надання хірургічної допомоги, що зумовлено слабкою підготовкою хірургів з питань лікування поранень і травм [3, с. 35].

У військових медичних батальйонах працювали молоді хірурги, терміном 1,5-2 роки, з базовою підготовкою, як правило, у вигляді шестимісячної інтернатури медичного складу військових округів. Наголосимо, що СРСР не ставив готовність хірургів до роботи на перший план, головним фактором було поповнення втрат, через це основне навчання хірургів відбувалося вже після прибуття в об'єднання, а потім - на робочих місцях у старших колег або хірургів груп посилення. Практично лише після року роботи в об'єднанні хірурги військових батальйонів освоювали бойову патологію та допускалися до самостійних операцій у поранених. Поданий досвід вплинув на світову медицину у зонах військових конфліктів [4].

Завдяки налагодженій організації підготовки хірургічних кадрів до кінця радянського вторгнення до Афганістану кількість помилок під час надання медичної допомоги знизилася. Надалі вже відбувається формування незалежного українського досвіду з медичної допомоги. Враховуючи фактор того, що після проголошення незалежності і до вторгнення РФ у 2014 р., український військовий контингент практично не приймав участі у збройних конфліктах, лише у якості частини миротворчих місій.

З 1991 до 2014 рр. у ВНЗ України спостерігались деякі значні трансформації викладання військово-польової хірургії, як таке не відбувалося, за виключенням спеціалізованих військових училищ. Звісно, увага приділялася більшості видів травм та поранень, які можуть бути отримані, як у повсяденні мирного часу, так і в умовах збройних конфліктів, однак відсутність практики та миротворчий орієнтир України не акцентував увагу на відповідній підготовці. Відсутність практичного досвіду з одного боку був позитивним для країни та її мешканців, з іншого - робив військових хірургів не готовими до роботи в польових умовах у практиці реального збройного конфлікту.

Новою віхою у викладанні військово-польової хірургії в Україні стає 2014 р., коли з російським вторгнення починається війна на українських теренах, яка триває і на сьогодні (перебуваючи у найбільш активній фазі). Початок війни обумовив перегляд з боку Міністерства оборони і МОЗ України питання викладання відповідних дисциплін.

У таких умовах, ВНЗ України зробили кроки для підвищення рівня підготовки військових хірургів, забезпечуючи їхній успішний внесок у захист країни та допомогу пораненим військовим.

Після 2014 р., багато ВНЗ України переглянули та усереднили навчальні плани з метою покращення підготовки військових хірургів. При цьому було звернуто увагу на набуття студентами необхідних практичних навичок, а також акцентовано на специфіці військово-польової хірургії. Відповідні дисципліни почали активно впроваджуватися та розширятися не лише в межах військових ВНЗ, але і закладів медичної вищої освіти.

В першу чергу було вдосконалено навчальні програми викладання ВПХ для курсантів факультетів підготовки лікарів. Почалося навчання слухачів факультету керівного медичного складу з ВПХ з циклом хірургії поєднаних ушкоджень, навчальна програма передбачала теоретичну підготовку та освоєння практичних навичок, необхідних для виконання обов'язків провідного хірурга госпіталю у воєнний час, хірурга армії. Проведення практичних занять та самостійної роботи слухачів у ході чергувань щодо прийому постраждалих за швидкою допомогою та в період їх практичної роботи у відділеннях клініки дозволяло досить повно відпрацювати питання діагностики та лікування постраждалих із тяжкою механічною травмою стосовно системи надання хірургічної допомоги при катастрофах, аваріях та стихійних лиха [5, с. 15-17].

З метою підвищення компетентності військових хірургів, ВНЗ України активно впроваджували передові методики та технології викладання. Зокрема, надавалися можливості для участі в наукових дослідженнях, міжнародних стажуваннях та обміні досвідом з партнерськими університетами за кордоном. Паралельно з тим, студенти медичних університетів активно стажувалися на військових полігонах та в умовах, що максимально наближалися до реальних бойових. Це дозволило їм випробувати свої знання та навички в екстремальних ситуаціях.

З метою забезпечення якісної медичної освіти та підготовки, велика увага приділяється розвитку та покращенню матеріально-технічної бази університетів. Сучасне обладнання та лабораторії забезпечують студентам можливість отримувати знання на рівні світових стандартів.

Українські ВНЗ залучають іноземних експертів та співпрацюють із зарубіжними університетами, зокрема тими, що мають багатий досвід у військово-польовій хірургії. Це дозволяє обмінюватися знаннями, впроваджувати передові технології та стандарти, а також підвищує міжнародну престижність українських медичних закладів.

У період після 2014 р., ВНЗ України здійснили значний прогрес у підготовці військових хірургів. Сучасні виклики та реальні воєнні конфлікти в Україні стали каталізатором для покращення медичної підготовки, яка зараз забезпечує національну безпеку та допомагає пораненим військовим. Запровадження передових методів та технологій, акцент на практичних навичках, а також міжнародна співпраця допомагають забезпечити кращу підготовку військових хірургів, яка відповідає сучасним стандартам і вимогам [6].

Досвід сучасних військового стану показав, що робота військового хірурга вимагає не лише медичних знань, але й психологічної міцності, швидкості прийняття рішень та здатності працювати в умовах великого психічного та емоційного стресу. Тому, наріжним каменем у підготовці студентів-медиків стала увага до психологічної підготовки, яка допомагає стати ефективними та стійкими фахівцями у стресових ситуаціях.

При викладанні військово-польової хірургії також враховувалися особливості роботи в умовах гібридної війни, де можливість сутичок у міських середовищах і схованих мін на полі бою стають реальністю. Студентами детально вивчалися методи діагностики і лікування важких травм та впливу сучасної зброї на організм людини.

Значна увага приділялася також підготовці до роботи з важкими пораненими та евакуації постраждалих з передової до медичних закладів. Поєднання високопрофесійної хірургічної допомоги та швидкості дій може врятувати життя в умовах, коли кожна секунда має значення.

Інформаційні технології також не залишилися осторонь у підготовці військових хірургів. З впровадженням сучасних медичних систем телемедицини та використанням дистанційних консультацій, вдається швидше та ефективніше реагувати на випадки травм та надавати допомогу на передовій [7].

Таким чином, необхідність підготовки військових хірургів із досвіду сучасних військових конфліктів була усвідомленою і зрозумілою для влади та українського суспільства. Такі фахівці стали невід'ємною складовою ефективної обороноздатності країни, і їхнє професійне навчання мало вирішальний вплив на результати військових операцій та рятування багатьох життів.

Висновки

Зважаючи на важливість військово-польової хірургії та необхідність постійного покращення її рівня, ВНЗ України мають продовжувати розвивати спеціалізовані програми навчання, пропонують стипендії та ініціативи для студентів, які обирають цю спеціалізацію. Зазначимо, позитивним аспектом, що медичні заклади співпрацюють із військовими структурами та ветеранськими організаціями з метою навчання та обміну досвідом для підготовки кваліфікованих фахівців.

Усі зазначені зусилля свідчать про серйозну стурбованість української влади щодо підвищення якості медичної підготовки військових хірургів, з метою забезпечення кращої медичної допомоги на передовій та підтримки військових, що стоять на захисті країни. Такий підхід грає важливу роль у забезпеченні безпеки та стійкості національної оборони України.

Література

1. Transcutaneous oximetry measurements of the leg: comparing different measuring equipment and establishing values in healthy young adults / T. P. Trinks et al. Diving and hyperbaric medicine. 2017. Vol. 47. № 2. P. 82-87.

2. Human factors in decision making in major trauma in Camp Bastion, Afghanistan / G. S. Arul et al. Annals of The Royal College of Surgeons of England. 2015. Vol. 97. № 4. P. 262-268.

3. Trueta J. The principles and practice of war surgery. St. Louis : C.V. Mosby Co, 1943. P. 23-44.

4. Bailey J. A., Morrison J. J., Rasmussen T. E. Military trauma system in Afghanistan: lessons for civil systems? Current opinion in critical care. 2013. Vol. 19. № 6. P. 569-577.

5. Військово-польова хірургія: підручник / В. Є. Корік та ін. Київ : Центр учбової літератури, 2018. 352 с.

6. Пасько В.В., Білий В.Я. Головні напрямки будівництва і розвитку військової медицини в Україні. Київ, 1995. 126 с.

7. Обрані лекції з військово-польової хірургії / В. В. Бойко В та ін.; під ред. В. В. Бойка, В. М. Лісового, В. В. Макарова. Харків, «НТМТ», 2018. 212 с.

References

1. Trinks T. P. et al. (2017). Transcutaneous oximetry measurements of the leg: comparing different measuring equipment and establishing values in healthy young adults. Diving and hyperbaric medicine.

2. Arul G. S. et al. (2015) Human factors in decision making in major trauma in Camp Bastion, Afghanistan. Annals of The Royal College of Surgeons of England.

3. Trueta J. (1943).The principles and practice of war surgery. St. Louis : C.V. Mosby Co.

4. Bailey J. A., Morrison J. J., Rasmussen T. E. (2013) Military trauma system in Afghanistan: lessons for civil systems? Current opinion in critical care.

5. Korik V. Ye. ta in.(2018). Viiskovo-polova khirurhiia: pidruchnyk. [Military field surgery] Kyiv. Tsentr uchbovoi literatury. [in Ukrainian]

6. Pasko V.V., Bilyi V.Ia. (1995) Holovni napriamky budivnytstva i rozvytku viiskovoi medytsyny v Ukraini. [The main directions of construction and development of military medicine in Ukraine]. Kyiv. [in Ukrainian]

7. Boiko V. V. ta in. (2018) Obrani lektsii z viiskovo-polovoi khirurhii. [Selected lectures on military field surgery]. Kharkiv, «NTMT». [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru