Основні напрями, тенденції і закономірності розвитку воєнного мистецтва з підготовки і застосування військ (сил) в евакуації морем у воєнних конфліктах ХХ — першої чверті ХХІ сторіччя

кандидат історичних наук,

Національний університет оборони України (Київ, Україна)

The National Defence University of Ukraine

(Kyiv, Ukraine)

THE MAIN DIRECTIONS, TENDENCIES AND PATTERNS OF DEVELOPMENT OF MILITARY ART OF TRAINING AND EMPLOYMENT OF TROOPS (FORCES) IN EVACUATION BY SEA IN MILITARY CONFLICTS

OF XX -- FIRST QUARTER OF XXI CENTURY

In the context ofthe large-scale armed aggression ofthe russian federation against Ukraine, the understanding and awareness of military history by military specialists, the ability to use it creatively in combat training and solving combat tasks have become particularly relevant. In this context, the experience of training and employment of troops (forces) in interspecies (interagency, coalition) operations (actions), including evacuation of troops (forces) by sea, is of great importance. At the same time, in order to professionally solve the tasks, especially in difficult combat conditions, military specialists face an urgent need to predict possible developments in the future, which requires them to have a clear understanding of the trends and patterns of development of the art of war.

An analysis of the main studies andpublications ofdomestic andforeign researchers on the history of military art in military conflicts of the twentieth andfirst quarter of the twenty-first century shows that they mainlyfocus on identifying the main trends in the development of military art of our time, highlighting the most important socioeconomic, political, spiritual and other components of the preparation and conduct of interspecies (interagency, coalition) operations (actions). At the same time, the study of trends and patterns in the development of military art related to the evacuation of troops (forces) by sea has been ignored by researchers and has not been the subject of a holistic, thorough and objective military history study. As a result, the study of this issue is of both practical and scientific and theoretical importance.

In the article, based on the analysis of the evacuation of troops (forces) by sea in military conflicts of the twentieth -- first quarter of the twenty-first century, the author identifies and substantiates the most significant trends and patterns of development of the military art of training and employment of troops (forces) in such operations (actions) which can form the basis for the vision of further prospects for its development. Also, taking into account the experience of preparation, progress and results of the evacuation of troops (forces) by sea during the specified period, the main directions of development of military art in these matters are determined.

В умовах широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України особливої актуальності набули розуміння та усвідомлення військовими фахівцями воєнно-історичного досвіду, уміння творчо його використовувати у бойовій підготовці та вирішенні бойових завдань. У цьому контексті важливого значення має досвід підготовки і застосування військ (сил) у міжвидових (міжвідомчих, коаліційних) операціях (діях), до яких відноситься евакуація військ (сил) морем. Водночас, для професійного вирішення поставлених завдань, особливо у складних умовах бойової обстановки, перед військовими фахівцями постає необхідність прогнозувати можливий розвиток подій у майбутньому, що вимагає від них чіткого розуміння тенденцій та закономірностей розвитку воєнного мистецтва.

Аналіз евакуації військ (сил) морем у воєнних конфліктах ХХ -- першої чверті ХХІ сторіччя дав змогу виявити основні напрями розвитку воєнного мистецтва з підготовки і застосування військ (сил) у таких операціях (діях):

удосконалення існуючих та створення нових елементів оперативної побудови та бойових порядків у результаті появи та широкого застосування нових бойових сил та засобів;

удосконалення існуючих та створення нових видів оперативного (бойового) забезпечення у результаті появи нових та модернізації існуючих зразків озброєння і військової техніки та їх широкого застосування;

удосконалення системи управління військами (силами) в евакуації морем у результаті поглиблення її інтеграції, децентралізації та адаптив- ності.

Закономірності розвитку воєнного мистецтва з підготовки і застосування військ (сил) в евакуації морем в означений період проявлялися у вигляді тенденцій, що становлять основну лінію її розвитку та пізнавалися переважно через аналіз виникаючих ситуацій у ході протиборства сторін із застосуванням військової сили у таких операціях (діях).

Спираючись на результати аналізу евакуації військ (сил) морем у період, що досліджується, і напрямів їх трансформації, автор виявив стійкі тенденції.

Перша тенденція визначає посилення взаємозв'язку між розвитком воєнно-стратегічної та воєнно-політичної обстановки і метою евакуації військ (сил) морем. Варто зазначити, що в цей період мета евакуації за своїм характером та контекстом могла бути різною. Так, евакуація військ (сил) Антанти під час Громадянської війни у Росії і воєнної інтервенції (1917-1922) з Одеси, Мурманська, Архангельська, Владивостока, узбережжя Кавказа мала за мету передусім збереження морально-психологічного стану військ (сил) в умовах негативних політичних та соціальних змін в обстановці. У переважній більшості розглянутих автором епізодів евакуація військ (сил) реалізовувалася унаслідок негативного розвитку воєнно-стратегічної обстановки на ТВД, але з різною метою:

За результатами аналізу евакуацій військ (сил) морем в означений період автор встановив, що у більшості випадків протиборчі сторони розпочинали підготовку до евакуаційних заходів вже безпосередньо майже у критичних умовах обстановки, чи не могли ефективно реагувати на динамічні зміни у ній навіть в умовах завчасно розроблених планів евакуації, у наслідок чого ви- никала необхідність корегування мети операцій (дій) з евакуації.

У підсумку, автор виявив закономірність розвитку воєнного мистецтва з підготовки і застосування військ (сил) в евакуації морем, а саме: залежність мети евакуації військ (сил) морем від воєнно-стратегічної та воєнно-політичної обстановки.

Своєчасність прийняття рішення на евакуацію військ (сил) у значній мірі залежала від низки чинників, зокрема ідеологічної направленно- сті держави, приймалося це рішення колегіально (у складі коаліції) чи одноосібно (керівництвом однієї держави). У той же час, військове та політичне керівництво намагалося надати ініціативу під час підготовки та проведення евакуації її безпосереднім планувальникам та виконавцям, періодично здійснюючи контроль над виконанням ключових позицій плану евакуації. Такий підхід (директивний метод управління), за винятком окремих епізодів, у цілому приводив до успішних результатів. Натомість, особисте втручання у роботу органів управління військових керівників (Й. Сталіна та А. Гітлера) в окремі операції (СРСР -- Таллінський перехід Балтійського флоту, евакуація військ Кримського фронту, Німеччина -- евакуація Африканського корпусу з Тунісу, військ 17-ої армії з Криму) призводили до значних втрат під час евакуації чи її зриву (Абрамов, В. В. 2006; Зубков, Р А. 2012; Исаев, А., Глухарев, Н., Романько, О. & Хазанов, Д. 2016). Отже, друга тенденція пов'язана з посиленням раціонального поєднання принципів централізації та децентралізації у системі управління військами (силами) в евакуації морем. Відповідно, автор виявив закономірність -- залежність ефективності управління військами (силами) у ході підготовки та проведення евакуації морем від рівня централізації військово-політичного керівництва, реалізації принципу єдиноначальності на усіх рівнях та оптимального поєднання централізації та децентралізації управління військами (силами).

У процесі підготовки та проведення евакуації військ (сил) морем спостерігалося поступове набуття спроможностей органами управління щодо прийняття рішень в умовах інтенсивних бойових дій, зберігаючи контроль над ходом евакуації, прогнозування та розпізнавання змін в обстановці зі своєчасним реагуванням на них. Це відображалося на якості підготовки та ефективності виконання завдань евакуації у ході її проведення усіма компонентами збройних сил, відомств, сили та засоби яких були залучені до таких операцій (дій). Створення об'єднаних оперативних угруповань в евакуаціях призвело до взаємного впливу видів збройних сил. Другим аспектом було зростання раціональності розподілу завдань евакуації між бойовими кораблями (катерами), допоміжними суднами, а також плавзасобами від різних відомств, що підвищувало ефективність їх застосування (використання) та спряло успішному завершенню евакуаційних заходів. Фактично, останньою невдалою евакуацією військ (сил) морем стратегічного рівня у цей період, що розпочалася та була зірвана, варто вважати евакуацію Африканського корпусу з Тунісу у травні 1943 р. У подальшому німецьке командування успішно евакуювало війська з Сицилії та деяких островів Середземного моря, а також війська (сили) та цивільне населення (до 2,5 млн осіб) на Балтійському ТВД. Також успішно були реалізовані заходи евакуації японських військ у 1943-1944 рр., гомінданівської армії у 1949 р., військ ООН під час Корейської війни у 1950 р., російських підрозділів з острова Зміїний. У підсумку, автор виявив такі тенденції:

підвищення спроможностей органів управління армії та флоту, частини (підрозділи) яких були залучені до евакуації, у результаті поглиблення різнорідного (міжвидового, міжвідомчого, коаліційного) характеру застосування військ (сил) в евакуаційних заходах морем;

трансформація характеру (різнорідного, міжвидового, міжвідомчого, коаліційного) застосування військ (сил) в евакуації морем.

Одночасно простежується закономірність, що визначає залежність ходу і результатів евакуації морем від якості підготовки військових керівників, органів військового управління та рівня координації й об'єднання зусиль видів і родів збройних сил, що входили до складу міжвидового (міжвідомчого, коаліційного) угруповання військ (сил) та залучалися до її підготовки та проведення.

У період, що досліджується, відбувався небачений раніше прогрес розроблення принципово нових форм і способів бойового та оперативного застосування військ (сил), здійснювалося оснащення озброєнням і військовою технікою, що безперервно і швидко вдосконавлювалася, з'являлися нові засоби ведення збройної боротьби. Впровадження досягнень науково-технічного прогресу у військову справу призвело до зростання бойових можливостей військ, ускладнення процесу підготовки і ведення операцій (бойових дій), розширення їх динамізму і просторового розмаху. Під впливом розвитку бойових засобів та ускладнення завдань отримали подальший розвиток існуючі та з'явилися нові класи кораблів, зокрема під час Першої світової війни -- авіаносні кораблі, торпедні катери, мисливці за підводними човнами, підводні мінні загороджувачі (Горшков, С. Г 1979). Безумовно, зазначене призвело до необхідності змін у формах оперативної побудови та бойових порядків, у тому числі під час евакуації військ (сил) морем. Так, поява підводних німецьких човнів та мінна загроза на морі спонукала керівництво Антанти створити та застосовувати окремі корабельні пошуково-ударні групи під час евакуації своїх військ із Галліпо- лі та Балкан у 1915-1916 рр. (Коленковский, А. 1938; Писарев, Ю. А. 1968; Томази, А. 1940), широке застосування авіації у контревакуацій- них діях під час Другої світової війни змусило акцентувати увагу на протиповітряній обороні районів евакуації у повітрі, на суходолі та на переході морем. Відповідно, плавзасоби, що мали на озброєнні засоби боротьби з відповідними засобами нападу, поступово стали входити до складу угруповань (поодиноко або у складі тактичних груп чи загонів). Підвищення вимог щодо охорони, оборони військ (сил) у ході підготовки та проведення таких операцій (дій) надало пріоритетності використанню сильних сторін кожного виду (роду) збройних сил в інтересах успішного виконання ними завдань евакуації та потребувало їх інтеграції (об'єднання) з метою зосередження зусиль на досягненні кінцевої мети евакуації. За результатами аналізу евакуацій військ (сил) морем в означений період автор виявив тенденції, безпосередньо пов'язані з розвитком озброєння та військової техніки, зокрема морської мінної, торпедної, протикорабельної та протичовнової зброї, появою та широким застосуванням авіації, ракетної зброї, засобів РЕБ, а саме:

підвищення захисних спроможностей сил евакуації за рахунок удосконалення існуючих та створення нових елементів оперативної побудови та бойових порядків у результаті появи та широкого застосування нових бойових сил та засобів;

розширення обсягу завдань, що виконували війська (сили) під час евакуації, та ускладнення їх змісту; перехід від самостійних дій різнорідних угруповань сил флоту до спільних операцій із евакуації військ (сил).

Також виявлена відповідна закономірність, що стосується залежності оперативної побудови та бойових порядків сил евакуації від обсягу та змісту завдань.

У результаті широкого застосування нових бойових сил та засобів завдання забезпечення дій флоту в евакуації значно ускладнилося, з'являлися нові види забезпечення: протимінна оборона, протичовнова оборона, протиповітряна оборона, протикатерна тощо. Необхідно також акцентувати увагу на тому, що під час підготовки та проведення низки евакуацій військ (сил) морем в означений період (союзників з Дарданелл, радянських військ із Ханко та Одеси, японських військ із Гуадалканала та Алеутських островів) необхідною умовою успішності керівники операцій (дій) вважали абсолютну таємність процесу її підготовки та реалізації. Таким чином, спостерігалося поступове підвищення забезпечуючих дій (розвідки, маскування, оперативного прикриття та логістичного забезпечення). У цьому ж контексті автор визначив основні тенденції, пов'язані з підвищенням ролі всебічного забезпечення евакуацій військ (сил) морем, зокрема:

підвищення ефективності оперативного (бойового) забезпечення за рахунок удосконалення існуючих та появи нових її видів (протимінного, протичовнового тощо) у результаті створення та широкого застосування нових і модернізованих зразків озброєння та військової техніки;

підвищення ролі забезпечуючих дій (розвідки, радіоелектронної боротьби, маскування, оперативного прикриття, логістичного забезпечення).

Виявлена автором закономірність розкриває залежність підготовки, проведення та результатів евакуації військ (сил) морем від її всебічного забезпечення.

Досвід евакуації військ (сил) морем у воєнних конфліктах ХХ -- першої чверті ХХІ сторіччя засвідчив, що їх результативність залежала від наявних морських перевізних спроможностей, що можна було використати у цих операціях (діях). Для перевезення морем використовувалися зазвичай цивільні плавзасоби, бойові кораблі (катери), допоміжні судна, а в окремих випадках -- підводні човні (Гончаров, В. 2020; Исаев, А., Глухарев, Н., Романько, О. & Хазанов, Д. 2016). З появою нових типів та класів кораблів (суден) динаміка їх залучення в якості морських засобів перевезення в евакуаціях зростала (Алексеев, И. 2020; Вайнер, Б. А. 1989; Гончаров, В. 2003). Необхідно зазначити, що в окремих операціях (операція «Ганнібал» у 1945 р.) значну частину завдань із перевезення особового складу та вантажів виконували цивільні великотоннажні судна, зокрема пасажирські лайнери, круїзні судна (Алексеев, И. 2020; Гольчиков, С. А. 2005). Залежно від обстановки на ТВД та з урахуванням перевізних спроможностей морем, обиралися два способи проведення евакуації: послідовний (передбачав послідовний відвід військ (сил) із районів (рубежів), що оборонялися, з подальшим їх завантаженням на плавзасоби і перевезення морем декількома рейсами) та одночасний (одночасний відвід військ (сил) з районів (рубежів), що оборонялися, з подальшим їх завантаженням на плавзасоби і перевезення морем одним рейсом). Проте ключове значення мала наявність необхідної кількості плавзасобів у визначеному районі у певний час. Аналіз евакуацій означеного періоду показав, що послідовний спосіб їх проведення був основним; в окремих випадках, коли необхідно було у найкоротші терміни вивезти основну частину військ (сил) (евакуація радянських сил (військ) з Таллінна у 1941 р.), використовувався одночасний спосіб. Таким чином, на підставі вищезазначеного автор виявив тенденцію, пов'язану з поступовим збільшенням перевізних спроможностей морських плавзасобів, залучених до евакуації військ (сил) морем, та закономірність -- залежність способу проведення евакуації від часу та необхідних сил і засобів для перевезення військ (сил) морем.

Суттєве значення на підготовку, хід та результати евакуації військ (сил) морем у період, що досліджується, мала ступінь ефективності контревакуаційних дій противника, що, у свою чергу, залежала від його бойових спроможностей на морі, суходолі та у повітрі. Розвиток сил та засобів збройної боротьби у цей період відображався на активності контревакуаційних дій у різних сферах. Так, під час Першої світової війни на момент проведення евакуації союзних військ з Галліполі та Балканського півострова противник Антанти не мав достатніх спроможностей для її зриву ні на морі, ні у повітрі. Аналогічна ситуація спостерігалася під час евакуації військ (сил) «Білого руху» та Антанти у ході Громадянської війни у Росії, військ ООН з Хиннаму (Гончаров, В. 2003; Доценко, В. 2002 Коновалов, И.Л. 2003). Натомість, інтенсивне застосування авіації у контревакуаційних діях призвело до значних втрат сил евакуації у районі Дюнкерку (1940), узбережжя Греції та біля острова Крит (1941), під час переходу морем з Талліна (1941), у районі Керчі та Севастополя (1942); комплексне застосування різних видів англо-американських сил призвело до зриву евакуації морем угруповань Африканського корпусу (1943) (Operation Retribution (1943). 2020), а стримні дії радянських військ на суходолі з одночасною висадкою морських десантів у портах евакуації унеможливили вивезення морем частини японської Квантунської армії (1945). Водночас, у деяких випадках, навіть в умовах переваги противника на морі, у повітрі та на суходолі, завдяки нераціональному застосуванню ним наявних сил та засобів, вдавалося підготувати та провести успішну евакуацію морем значних сил, зокрема 17-ої німецької армії з Тамані (1943) та Криму (1944), німецько-італійського угруповання з Сицилії (1943). У підсумку, автор виявив наступну тенденцію -- посилення впливу (активного та пасивного) контревакуцій- них дій противника на підготовку, хід та результати евакуації військ (сил) морем. Аналіз евакуації військ (сил) морем у воєнних конфліктах ХХ -- першої чверті ХХІ сторіччя надав можливість встановити також закономірність, що розкриває залежність перебігу та результатів евакуації військ (сил) морем від ефективності контревакуа- ційних заходів противника.

Висновки та перспективи подальшого дослідження

Таким чином, автор виявив основні напрями, найбільш значущі тенденції та закономірності розвитку воєнного мистецтва з підготовки і застосування військ (сил) в евакуації морем у воєнних конфліктах ХХ -- першої чверті ХХІ сторіччя, що у подальшому дасть змогу сформулювати рекомендації щодо напрямів використання зазначеного досвіду у теорії воєнного мистецтва і практиці підготовки Збройних Сил України, сприяти цілеспрямованішій науково-досліджувальній діяльності щодо обґрунтування форм та способів застосування військ (сил) у таких оперціях (діях). У той же час, з урахуванням появи на озброєнні сучасних армій новітніх систем озброєння та військової техніки, змін форм та способів ведення збройної боротьби, вищевказані тенденції та закономірності залишаються відкритими для корегувань, уточнень і доповнень.